Постанова № 13548618, 18.01.2011, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

01025, м.Київ, пров. Рильський, 8                                                            т. (044) 278-46-14

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18.01.2011                                                                                           № 17/348

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого:          Баранця О.М.

суддів:           Чорна Л.В.

          Калатай Н.Ф.

при секретарі:           

За участю представників:

від позивача - не з'явився.

відповідача – Зубанич О.Ю.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ТОВ "Лобляйн"

на рішення Господарського суду м.Києва від 29.09.2010

у справі № 17/348 (Удалова О.Г. .....)

за позовом                               ТОВ "Ірпіньнафтопродукт"

до                                                   ТОВ "Лобляйн"

третя особа позивача           

третя особа відповідача           

про                                                   стягнення 71594,27 грн.

ВСТАНОВИВ:

До Господарського суду міста Києва звернулося товариство з обмеженою відповідальністю «Ірпіньнафтопродукт» з позовом про стягнення з товариства з обмеженою відповідальністю «Лобляйн» 71594,27 грн. заборгованості за надані послуги по перевезенню вантажу автомобільним транспортом за договором № 7 від 09.06.2008 року.

Рішенням господарського суду міста Києва від 29.09.2010 року позов задоволено повністю. Стягнуто з товариства з обмеженою відповідальністю «Лобляйн» (03069, м. Київ, вул. Кіровоградська, 38/58, рахунок 260020396700 в АБ «Брокбізнесбанк», м. Київ, МФО 300249, код 34491669) на користь товариства з обмеженою відповідальністю «Ірпіньнафтопродукт» (08290, Київська область, смт. Гостомель, вул. Чкалова, 31а, рахунок 2600900340105 в АКБ «Правекс-банк», МФО 321983, код 30366747) 59505,84 грн. боргу, 8881,82 грн. пені, 2096,39 грн. інфляційних, 1110,22 грн. трьох процентів річних, 715,94 грн. державного мита та 236 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

Не погоджуючись із вказаним рішенням суду, товариство з обмеженою відповідальністю «Лобляйн» подало апеляційну скаргу, в якій просить прийняти апеляційну скаргу до провадження. Скасувати рішення господарського суду м. Києва від 29.09.2010 року повністю та прийняти нове, яким відмовити в задоволенні позовних вимог повністю.

Апелянт в скарзі зазначив, що міжнародні транспортні накладні № 28786413, № 50546505 Апелянтом (відповідачем в справі) не підписувались; Акти виконаних робіт № ТП-0005 від 15.01.2009 року, № ТП-0010 від 28.01.2009 року на суму 85505,84 грн. (Акти надання послуг) Апелянтом (відповідачем в справі) також не підписувались.

Окрім цього, судом не враховано, що висновок № 1010 судово-технічної експертизи документів по справі №17/348 від 11.05.2010 року, наданий Київським науково-дослідним інститутом судових експертиз не є належним і допустимим доказом в розумінні ст. 34 ГПК України.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 24.11.2010 року апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «Лобляйн» прийнято до розгляду та порушено апеляційне провадження у справі № 17/348. Розгляд справи призначено на 14.12.2010 року.

Розпорядженням голови Київського апеляційного господарського суду змінено склад колегії суду.

Від представника позивача надійшло клопотання, в якому останній просить відкласти розгляд справи, у зв’язку з неможливістю з’явитись в судове засідання, у зв’язку з чим розгляд справи було відкладено на 18.01.2011 року.

В судове засідання 18.01.2011 року представник позивача не з’явився про причини неявки суд не повідомив.

Колегія суддів вважає за можливе здійснювати розгляд справи без участі представника позивача враховуючи, що останній належним чином повідомлений про дату, час і місце судового засідання.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представника відповідача, всебічно і повно з’ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються доводи та заперечення сторін, об’єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.

Відповідно до статті 101 Господарського процесуального кодексу України у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу. Апеляційний господарський суд не зв’язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення господарського суду у повному обсязі.

Як було встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи 09.06.2008 року між товариством з обмеженою відповідальністю «Лобляйн» (замовником) та товариством з обмеженою відповідальністю «Ірпіньнафтопродукт» (перевізником) було укладено Договір № 7 транспортно-експедиційних послуг по перевезенню вантажів міжміського та міжнародного сполучення (далі - Договір).

Відповідно до п. 2.3 Договору вимоги по перевезенню зазначаються у разовій заявці, яку замовник надає перевізнику після узгодження на кожне перевезення окремо.

Згідно з п. 3.6 Договору замовник зобов’язується сплатити за перевезення за рахунок коштів замовника з перевізником в узгодженими сторонами порядку.

Пунктом 6.4 Договору передбачено, що оплата за послуги перевезення повинна бути здійснена протягом 14 календарних днів з дня вигризки.

Як вбачається з матеріалів справи, 05.12.2008 року та 20.01.2009 року замовником подані, а перевізником були прийняті заявки щодо перевезення вантажу, автомобільним транспортом за маршрутом Бельгія-України.

На підтвердження здійснення послуг з приводу перевезення вантажу на виконання договору перевезення вантажу позивач надав суду належним чином завірені копії: міжнародних транспортних накладних № 28786413, № 50546505 та актів виконаних робіт № ТП-0005 від 15.01.2009 року, № ТП-0010 від 28.01.2009 року на суму 85505,84 грн., з відтиском печаток обох сторін у справі.

Відповідач за вказані послуги розрахувався частково у сумі 26000,00 грн., залишивши заборгованість в сумі 59505,84 грн. Матеріали справи також свідчать, що позивач звертався до відповідача з претензією про погашення заборгованості за надані послуги по Договору. Однак, відповіді на вказану претензію відповідач не надав, заборгованість в добровільному порядку не погасив.

Відповідно до статті 307 Господарського кодексу України за договором перевезення вантажу одна сторона (перевізник) зобов'язується доставити ввірений їй другою стороною (вантажовідправником) вантаж до пункту призначення в установлений законодавством чи договором строк та видати його уповноваженій на одержання вантажу особі (вантажоодержувачу), а вантажовідправник зобов'язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату.

При цьому, вимогами статті 316 Господарського кодексу України та статті 929 Цивільного кодексу України встановлено, що за договором транспортного експедирування одна сторона (експедитор) зобов'язується за плату і за рахунок другої сторони (клієнта) виконати або організувати виконання визначених договором послуг, пов'язаних з перевезенням вантажу.

Відповідно до ч. 1 статті 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Наведена норма кореспондується з приписами статті 526 Цивільного кодексу України якою встановлено, що зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Статтею 629 Цивільного кодексу України встановлено, що договір є обов’язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ст. 173 Господарського кодексу України один суб'єкт господарського зобов'язання повинен вчинити певну дію на користь іншого суб'єкта, а інший суб'єкт має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Згідно з ч. 2 ст. 218 Господарського кодексу України учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення.

Відповідно до ч. 2 ст. 193 Господарського кодексу України кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язань, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Як вбачається з матеріалів даної справи, висновком Київського науково-дослідного інститут судових експертиз встановлено, що заявки від 05.12.2008 року, від 20.01.2010 року, акти про надання послуг № ТП-0005 від 15.01.2009 року і акт № ТП-0005 від 28.01.2009 року місять відтиск печатки відповідача (відтиски печатки від імені товариства з обмеженою відповідальністю «Лобляйн» нанесені однією і тією ж печаткою, експериментальні зразки якої надані до інституту; відтиски печатки від імені відповідача нанесені рельєфним кліше печатки, виготовленим з використанням набору знаків стандартного шрифту, а не за допомогою лазерного та струминного принтерів, копіювально-множного апарата тощо).

Даний висновок експерта, колегія суддів вважає належним та допустимим доказом.

Відповідно до ч. 6 ст. 315 Господарського кодексу України щодо спорів, пов'язаних з міждержавними перевезеннями вантажів, порядок пред'явлення позовів та строки позовної давності встановлюються транспортними кодексами чи статутами або міжнародними договорами, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України.

Пунктом 7.1 Договору передбачено, що спільна відповідальність сторін регулюється положенням конвенції про договір міжнародного автомобільного перевезення вантажів.

Згідно зі ст. 32 Конвенції, термін позовної давності для вимог, що випливають з перевезення, на яке поширюється конвенція, встановлюється в один рік.

Отже, як було вірно зазначено судом першої інстанції, позивачем не пропущено строк позовної давності, оскільки позовна заява до суду подана 23.09.2009 року, а послуги були надані 15.01.2009 року та 28.01.2009 року.

Окрім цього, в підтвердження надання послуг по міжнародному перевезенню, відповідно СМК 50546505, яку відповідач заперечує, та стверджує, що взагалі таке перевезення не замовляли, позивачем надасться попередня митна декларація, я якій зазначено, що по перевізній відомості СМК 50546505 декларантом є ТОВ «Лобляйн».

Як вказано митних деклараціях декларантом виступав відповідач, який на підставі ст. 91 Митного кодексу України проводив попередні дії до початку митного оформлення товарів та транспортних засобів.

Статтею 87 Митного кодексу України передбачено, що декларантами можуть бути підприємства або громадяни, яким належать товари і транспортні засоби, що переміщуються через митний кордон України, або уповноважені ними митні брокери посередники).

Декларантами товарів і транспортних засобів, що належать громадянам, також можуть бути громадяни, уповноважені власниками зазначених товарів і транспортних засобів на здійснення декларування нотаріально посвідченими дорученнями.

Твердження відповідача, що товар відповідно міжнародного перевезення, згідно заяви від 20.01.2009року не був отриманий не відповідає дійсним обставинам справи, оскільки як вбачається з попередньої митної декларації в графі одержувач вказаний саме ТОВ «Лобляйн», а не будь-яке інше підприємство, що також підтверджується актами надання послуг які завірені печаткою відповідача.

Також, посилання відповідача на відсутність заявок на надання послуг з перевезення та їх завіряння підписом та печаткою є не обґрунтованим, та таким що не відповідає документам, що були прийняті для обміну та виконання між сторонами.

Так, згідно заявки від 06.12.2009 року, яку як зазначив відповідач, вони не направляли та не пропечатували, відповідно рахунку на оплату № ТП-0005 від 15.01.2009 року у відповідності до виписок банку за особовим рахунком позивача, частково сплачено суму фракта (суму за надання послуг, що обумовлена заявкою).

З огляду на викладене, оскільки Відповідач жодного доказу того, що він вживав всіх необхідних заходів щодо виконання свого зобов’язання по оплаті наданих послуг не надав то відповідно суд першої інстанції дійшов цілком обґрунтованого та мотивованого висновку, що позовні вимоги в частині стягнення 59505,84 грн. є законними, і відповідно підлягають задоволенню.

Відповідно до ст.ст. 610, 612 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання), а боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом та якщо внаслідок прострочення боржника виконання зобов'язання втратило інтерес для кредитора, він може відмовитися від прийняття виконання і вимагати відшкодування збитків.

Вимогами статті 611 Цивільного кодексу України визначено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, а саме як сплата неустойки так і відшкодування збитків.

Стаття 549 Цивільного кодексу України встановлює, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Стаття 230 Господарського кодексу України встановлює, що штрафні санкції це господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Згідно з ч. 2 ст. 551 ЦК України, якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

Пунктом 6.5 Договору за несвоєчасне виконання його умов передбачено пеню, яка нараховується на суму боргу, у розмірі подвійної облікової ставки НБУ за кожен день прострочення до моменту його повного погашення.

Відповідно до ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов’язання, на вимогу кредитора зобов’язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Відповідно до статті 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об’єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин в їх сукупності.

Згідно вимог статті 33 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Приписами статті 34 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи, обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

З огляду на викладене, беручи до уваги те, що відповідач прострочив оплату наданих послуг, з нього на підставі п. 6.5 Договору, колегія суддів, перевіривши чи відповідає розрахунок про нарахування пені в сумі 8881,82 грн., інфляційної складової становить сумі 2096,39 грн., та три відсотки річних в сумі 1110,22 грн. нормам чинного законодавства, вважає, що останній є обґрунтованим та вірним, і відповідно суд першої інстанції, дійшов правомірного висновку про задоволення позовних вимог про стягнення пені, інфляційних та 3% річних, згідно наданого позивачем розрахунку.

Виходячи з викладеного, колегія суддів на підставі вищенаведених встановлених та досліджених фактичних обставин справи, перевіривши застосування судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права, дійшла висновку про відсутність підстав для зміни або скасування рішення суду першої інстанції в розумінні статті 104 Господарського процесуального кодексу України.

Доводи наведені відповідачем в апеляційній скарзі колегією суддів до уваги не приймаються з огляду на те, що вони є необґрунтованими та такими, що спростовуються матеріалами справи.

Судові витати за розгляд апеляційної скарги у зв’язку з відмовою в її задоволенні на підставі статті 49 Господарського процесуального кодексу України покладаються на апелянта.

Керуючись статтями 33, 34, 49, 99, 101, 103-105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд –

ПОСТАНОВИВ:

1. Рішення господарського суду міста Києва від 29.09.2010 року у справі № 17/348 залишити без змін, а апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю “Лобляйн” без задоволення.

          2. Справу № 17/348 повернути до господарського суду міста Києва.

3. Копію постанови надіслати сторонам.

Головуючий суддя                                                                      Баранець О.М.

Судді                                                                                          Чорна Л.В.

                                                                                          Калатай Н.Ф.

21.01.11 (відправлено)