Єдиний державний реєстр судових рішень КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
01025, м.Київ, пров. Рильський, 8 т. (044) 278-46-14
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
18.01.2011 № 7/428
Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Баранця О.М.
суддів: Чорна Л.В.
Калатай Н.Ф.
при секретарі:
За участю представників:
від позивача -Гаркавенко С.В.;
від відповідача – не з’явився.
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу АЕК "Київенерго" в особі Структурного відокремленого підрозділу "Енергозбут Київенерго"
на рішення Господарського суду м.Києва від 04.11.2010
у справі № 7/428 (Якименко М.М. .....)
за позовом АЕК "Київенерго" в особі Структурного відокремленого підрозділу "Енергозбут Київенерго"
до Комунальне підприємство "Київпастранс"
третя особа позивача
третя особа відповідача
про стягнення боргу за споживання електричної енергії 20795676,49 грн.
ВСТАНОВИВ:
Акціонерна енергопостачальна компанія "Київенерго" в особі Структурного відокремленого підрозділу "Енергозбут Київенерго" звернулася в Господарський суд м. Києва з позовом до Комунального підприємства "Київпастранс" про стягнення 20795676,49 грн. заборгованості.
04.11.2010 року у зв’язку з частковою сплатою відповідачем суми основного боргу, представник позивача в судовому засіданні надав заяву про уточнення позовних вимог відповідно до якої просить суд стягнути з відповідача на свою користь 15455611,02 грн. –боргу за активну електроенергію, 1695862,96 грн. – боргу за реактивну електроенергію, 1433983,89 грн. – пені, 1203036,47 грн. – штрафу, 689244,27 грн. – індексу інфляції, 283176,62 грн. – 3 % річних, 25500,00 грн. – державного мита, 236,00 грн. – витрат за інформаційно - технічне забезпечення судового процесу.
Рішенням господарського суду м. Києва від 04.11.2010 року позов задоволено частково. Стягнуто з Комунального підприємства "Київпастранс" (04070, м. Київ, вул. Набережне шосе, 2, код ЄДРПОУ 31725604) на користь Акціонерної енергопостачальної компанії "Київенерго" (01001, м. Київ, пл. І.Франка, 5, код ЄДРПОУ 00131305) – 15455611 (п'ятнадцять мільйонів чотириста п’ятдесят п’ять тисяч шістсот одинадцять) грн. 02 коп. –боргу за активну електроенергію, 1695862 (один мільйон шістсот дев’яносто п’ять тисяч вісімсот шістдесят дві) грн. 96 коп. – боргу за реактивну електроенергію, 689244 (шістсот вісімдесят дев’ять тисяч двісті сорок чотири) грн. 27 коп. – індексу інфляції, 283176 (двісті вісімдесят три тисячі сто сімдесят шість) грн. 62 коп. –3 % річних, 25 500 (двадцять п’ять тисяч п’ятсот) грн. державного мита, 236 (двісті тридцять шість) грн. 00 коп. - витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.
Припинено провадження у справі в частині стягнення 34761,26 грн. – основного боргу за активну електроенергію. В решті позовних вимог відмовлено.
Не погоджуючись із вказаним рішенням суду Акціонерна енергопостачальна компанія «Київенерго» подала апеляційну скаргу, в якій просить прийняти апеляційну скаргу до провадження, скасувати рішення господарського суду м. Києва від 04.11.2010 року в частині відмови в задоволені позовних вимог про стягнення з відповідача штрафу в та прийняти нове, яким задовольнити позовні вимоги в цій частині повністю.
Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 01.12.2010 року апеляційну скаргу Акціонерної енергопостачальної компанії «Київенерго» прийнято до розгляду та порушено апеляційне провадження у справі № 7/428.
Розпорядженням голови Київського апеляційного господарського суду змінювався склад колегії суду.
В судове засідання 18.01.2011 року представник відповідача не з’явився про причини неявки суд не повідомив.
Колегія суддів вважає за можливе здійснювати розгляд справи без участі представника відповідача враховуючи, що останній належним чином повідомлений про дату, час і місце судового засідання.
Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представника позивача, всебічно і повно з’ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються доводи та заперечення сторін, об’єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.
Між позивачем та відповідачем 25.06.2003 року було укладено Договір № 112 про постачання електричної енергії (далі - Договір).
Розділом 1 договору сторони визначили предмет договору, зокрема : постачальник продає електричну енергію споживачу для забезпечення потреб електроустановок споживача згідно з умовами цього договору та додатками договору, що є його невід’ємними частинами, а споживач оплачує постачальнику вартість використаної (купленої) електричної енергії та здійснює інші платежі згідно з умовами цього договору та додатками до договору, що є його невід’ємною частиною.
Згідно з п. 2.2.2. Договору позивач постачає електроенергію, як різновид товару за умовами, визначеними йому договором, вартість якої відповідач згідно з п. 2.3.3. Договору зобов'язаний оплачувати своєчасно та у повному обсязі відповідно до встановлених Договором умов та термінів оплати.
Відповідно до додатку 21 до Договору відповідач зобов'язаний здійснювати до 25 числа поточного місяця 100% вартості від обсягу договірної величини споживання електричної енергії на поточний розрахунковий період за тарифом попереднього розрахункового періоду.
Відповідно до додатку 5 Б до Договору визначено порядок розрахунків за перетікання реактивної електроенергії, який визначений відповідно до Методики обчислення плати за перетікання реактивної електроенергії між електропередавальною організацією та її споживачами затверджена наказом Міністерством палива та енергетики України №19 від 17.01.2002 року.
Відповідно до п. 17 додатку 5 Б до Договору передбачено обов'язок відповідача за підсумками розрахункового періоду до 15 дня календарного місяця, наступного за розрахунковим, отримати у позивача розрахункові документи на оплату за перетікання реактивної електроенергії. Кошти оплати за перетікання реактивної електроенергії повинні бути перераховані відповідачем на проточний рахунок позивача до 1 числа наступного календарного місяця.
Згідно частини 1 статті 275 Господарського кодексу України за договором енергопостачання енергопостачальне підприємство (енергопостачальник) відпускає електричну енергію, пару, гарячу і перегріту воду (далі - енергію) споживачеві (абоненту), який зобов'язаний оплатити прийняту енергію та дотримуватися передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного обладнання, що ним використовується.
Як вбачається з матеріалів справи, за період з 01.11.2009 року по 01.09.2010 року позивачем поставлено, а відповідачем спожито електричної енергії на суму 22004 295,04 грн. (20270909,28 грн. активна енергія + 1695862,96 грн. реактивна енергія), що підтверджується актами звірки взаєморозрахунків, а також звітами про використану електроенергію за спірний період, отже, позивач взяті на себе зобов'язання виконав належним чином.
Проте, у свою чергу, відповідач за поставлену енергію розрахувався частково, у зв’язку з чим на день звернення позивачем з позовом до суду за вказаний період виникла заборгованість в розмірі 17186 235,24 грн. (15490 372,28 грн. - боргу за активну електричну енергію та 1695862,96 грн. – боргу за реактивну електричну енергію), що підтверджується довідкою про стан розрахунків та заборгованість із сплати спожитої електричної енергії
Згідно з ч. 2 ст. 101 Господарського процесуального кодексу України апеляційний господарський суд не зв’язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.
Відповідно до ст. 99 Господарського процесуального кодексу України в апеляційній інстанції справи переглядаються за правилами розгляду цих справ у першій інстанції з урахуванням особливостей, передбачених у цьому розділі. Апеляційний господарський суд, переглядаючи рішення в апеляційному порядку, користується правами, наданими суду першої інстанції.
Частина 1 статті 193 Господарського кодексу України встановлює, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться і до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільною кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Частиною 2 статті 193 Господарського кодексу України визначено, що кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.
До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодекс) України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Як вбачається з матеріалів даної справи, представником позивача в засідання суду першої інстанції подано заяву про уточнення позовних вимог, у зв’язку з тим, що відповідач частково сплатив позивачу заборгованість за активну електроенергію у розмірі 34761,26 грн., що підтверджується платіжними дорученнями
Тому, щодо висновку суду першої інстанції про припинення на підставі п. 1-1 ч. 1 ст. 80 Господарського процесуального кодексу України провадження у справі в частині стягнення 3476,26 грн. основного боргу, колегія суддів не погоджується з наступних підстав.
П. 17 інформаційного листа Вищого господарського суду України від 20.10.2006 року № 01-8/2351 "Про деякі питання застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2005 році та в першому півріччі 2006 року" зазначалося, зокрема, що в разі зменшення позовних вимог, якщо його прийнято господарським судом, має місце нова ціна позову, виходячи з якої й вирішується спір.
Факт зменшення ціни позову обов'язково відображається господарським судом в описовій частині рішення зі справи. При цьому будь-які підстави для припинення провадження у справі в частині зменшення позовних вимог у господарського суду відсутні.
Враховуючи, що представником позивача уточнено позовні вимоги, які було прийняті господарським судом м. Києва, суд першої інстанції повинен був вирішити спір враховуючи уточнені позовні вимоги.
Тому, підстави для припинення провадження у справі у частині стягнення 34761,26 грн. основного боргу на підставі п. 1-1 ч. 1 ст. 80 Господарського процесуального кодексу України у зв’язку з відсутністю предмета спору відсутні.
Проте, колегія підтримує висновок суду першої інстанції про задоволення вимог позивача в частині стягнення 15455611,02 грн. – боргу за активну електроенергію та 1695862,96 грн. – боргу за реактивну електроенергію, оскільки останні є обґрунтовані та документально доведені.
Згідно статті 614 Цивільного кодексу особа, яка порушила зобов’язання несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлене договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов’язання.
Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов’язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов’язання, на вимогу кредитора зобов’язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення.
Таким чином, частина 1 статті 625 Цивільного кодексу України встановлює виняток із загального правила статті 614 Цивільного кодексу України, що закріплює принцип вини як підставу відповідальності боржника.
Отже, відсутність у боржника коштів та як наслідок, неможливість виконання ним грошового зобов’язання, якщо навіть у цьому немає його провини, не звільняють боржника від відповідальності за прострочення грошового зобов’язання.
Слід зазначити, що передбачене законом право кредитора вимагати стягнення боргу, враховуючи 3% річних та інфляційні витрати, є способом захисту майнових прав та інтересів кредитора, сутність яких складається з відшкодування матеріальних втрат кредитора та знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів, а також отримання компенсації (плати) від боржника за користування ним грошовими коштами, які належать до сплати кредитору.
Оскільки, матеріалами справи підтверджується прострочення відповідачем грошового зобов’язання, колегія суддів перевіривши правомірність розрахунку про нарахування позивачем індексу інфляції та 3 % річних, цілком підтримує висновок суду першої інстанції про задоволення позовних вимог про стягнення 689244,27 грн. – індексу інфляції та 283176,62 грн. – 3 % річних за весь час прострочення платежу.
Відповідно до статті 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об’єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин в їх сукупності.
Згідно вимог статті 33 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Приписами статті 34 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи, обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Відповідно до вимог підп. 4 п. 3 Прикінцевих положень ГК України саме на Кабінет Міністрів України покладено обов’язок визначити суб’єктів господарювання, що належать до державного сектору економіки, відповідно до вимог цього кодексу.
Як вбачається з матеріалів справи, Позивачем не надано доказів прийняття Кабінетом Міністрів України відповідного рішення про надання позивачу статусу суб’єкта господарювання, що належить до державного сектору економіки. Тому доводи з цього приводу є безпідставними.
Крім того, зі змісту частини другої статті 231 Господарського кодексу України вбачається, що даний штраф є видом відповідальності за порушення зобов'язань з передачі товарів, виконання робіт та надання послуг, а не за порушення грошового зобов'язання.
Оскільки, за умовами Договору обов’язком відповідача було проведення своєчасних оплат за надані послуги, то вимоги позивача щодо стягнення штрафу є безпідставними.
Порядок застосування санкцій за порушення грошового зобов'язання передбачено частиною шостою зазначеної статті, якою не визначено конкретного розміру цих санкцій, які могли бути визначені у договорі укладеному між сторонами. Таким чином, у позивача відсутня правова підстава для нарахування та стягнення з відповідача у даному випадку штрафу за порушення грошового зобов’язання.
Колегія суддів вважає, що суд першої інстанції встановивши відсутність правової підстави, яку позивач поклав в основу своєї вимоги до відповідача, правомірно відмовив у задоволенні позовних вимог про стягнення штрафу на підставі ч. 2 ст. 231 ГК України, оскільки сторони у справі не належать до суб’єктів господарювання державного сектору економіки
Окрім цього, як вбачається з матеріалів даної справи, Позивач також просить стягнути з відповідача 1433983,89 грн. пені у відповідності до ч. 6 ст. 231 Господарського кодексу України.
Згідно з ч. 1 ст. 216, ч. 2 ст. 217 Господарського кодексу України, учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення в сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.
У сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції.
Статтею 230 Господарського кодексу України встановлено, що штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов’язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов’язання.
Відповідно до статті 549 Цивільного кодексу України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов’язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов’язання за кожен день прострочення виконання.
Частина 2 статті 551 Цивільного кодексу України визначає, що якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.
Відповідно до статті 611 Цивільного кодексу України, у разі порушення зобов’язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.
Таким чином, для застосування до боржника відповідальності у вигляді стягнення пені, вона має бути передбачена законом або договором. У Договорі умова про застосування до відповідача відповідальності у вигляді пені відсутня.
Частиною 6 статті 231 Господарського кодексу України не встановлені випадки, підстави та порядок застосування пені за порушення зобов’язання. Крім того, даною нормою визначено лише правила обчислення штрафних санкцій за несвоєчасне виконання (прострочення) грошових зобов’язань, тому ця норма не може бути підставою для застосування до відповідача пені.
З огляду на викладене, колегія суддів цілком підтримує висновок суду першої інстанції про те, що позовні вимоги в частині стягнення пені задоволенню не підлягають.
Статтею 4-3 ГПК України визначено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами.
З огляду на викладене, колегія суддів дійшла висновку про наявність підстав для зміни рішення суду першої інстанції в розумінні статті 104 Господарського процесуального кодексу України
Керуючись статтями 33, 34, 49, 99, 101, 103-105 Господарського процесуального кодексу України, суд –
ПОСТАНОВИВ:
1. Рішення господарського суду м. Києва від 04.11.2010 року у справі № 7/428 змінити та викласти в наступній редакції.
Позов задовольнити частково.
Стягнути з Комунального підприємства "Київпастранс" (04070, м. Київ, вул. Набережне шосе, 2, код ЄДРПОУ 31725604) на користь Акціонерної енергопостачальної компанії "Київенерго" (01001, м. Київ, пл. І.Франка, 5, код ЄДРПОУ 00131305) – 15455611 (п'ятнадцять мільйонів чотириста п’ятдесят п’ять тисяч шістсот одинадцять) грн. 02 коп. –боргу за активну електроенергію, 1695862 (один мільйон шістсот дев’яносто п’ять тисяч вісімсот шістдесят дві) грн. 96 коп. – боргу за реактивну електроенергію, 689244 (шістсот вісімдесят дев’ять тисяч двісті сорок чотири) грн. 27 коп. – індексу інфляції, 283176 (двісті вісімдесят три тисячі сто сімдесят шість) грн. 62 коп. –3 % річних, 25 500 (двадцять п’ять тисяч п’ятсот) грн. державного мита, 236 (двісті тридцять шість) грн. 00 коп. - витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу
В іншій частині у позові відмовити.
2. Видачу наказу доручити господарському суду м. Києва.
3. Справу №7/428 повернути до господарського суду міста Києва.
4. Копію постанови направити сторонам.
Головуючий суддя Баранець О.М.
Судді Чорна Л.В.
Калатай Н.Ф.
21.01.11 (відправлено)
Судове рішення № 13548617, Київський апеляційний господарський суд було прийнято 18.01.2011. Форма судочинства - Господарське, форма рішення - Постанова. На цій сторінці ви зможете знайти корисні відомості про це судове рішення. Ми надаємо зручний та швидкий доступ до актуальних судових рішень, щоб ви могли бути в курсі останніх судових прецедентів. Наша база даних включає повний спектр необхідної інформації, дозволяючи вам легко знаходити корисні відомості.
Це рішення відноситься до справи № 7/428. Компанії, які зазначені в тексті цього судового документа: