Рішення № 13548397, 17.01.2011, Господарський суд Одеської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

_______________________

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"17" січня 2011 р.Справа № 27/140-10-4716 Господарський суд Одеської області у складі судді Невінгловської Ю.М.

при секретарі судового засідання: Ярешко О.М.

за участю представників сторін:

від позивача: ОСОБА_1 (НОМЕР_1);

від відповідача: не зявився;

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу

за позовом: Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1;

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю "Селена СВ"

про стягнення 36 960,00грн.

ВСТАНОВИВ:

Позивач - Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 звернувся до господарського суду Одеської області з позовною заявою до відповідача - Товариства з обмеженою відповідальністю "Селена СВ", в якій згідно уточнення позовних вимог (вх. ГСОО 32798 від 06.12.2010р.) просив суд зобовязати відповідача сплатити заборгованість по орендній платі, яка становить 36 960,00 грн. та покласти на відповідача судові витрати.

В обґрунтування заявлених вимог позивач посилається на укладений між сторонами договір оренди приміщення №05 від 01.03.2009р., за яким у відповідача утворилась заборгованість по орендній платі за період з лютого по листопад 2010 року.

22.12.2010р. до господарського суду Одеської області надійшла заява від Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (вх. ГСОО №34691 від 22.12.2010р.) в якій позивач ставив питання про відвід судді Невінгловській Ю.М. та передачу справи на розгляд іншому судді.

Ухвалою господарського суду Одеської області від 10.01.2011р. у задоволенні заяви Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 було відмовлено, з підстав недоведеності та необґрунтованості викладених у заяві обставин.

10.01.2011р. позивачем подано уточнення до позовної заяви (вх. ГСОО 461/2011 від 10.01.2011р.), згідно яких він просить суд:

1.Розірвати договір оренди нежитлового приміщення від 01.03.2009р., площею 30 кв.м., розташоване за адресою: АДРЕСА_2, укладений між СПД ОСОБА_1 та ТОВ „Селена СВ”.

2.Зобовязати ТОВ „Селена СВ” сплатити заборгованість по орендній платі, яка становить загальний борг 36960 грн.

3.Зобовязати ТОВ „Селена СВ” повернути СПД ОСОБА_1 держмито 296грн. та витрати на ІТЗ судового процесу 236 грн.

4.Виселити ТОВ „Селена СВ” із нежитлового приміщення площею 30 кв.м., розташованого за адресою: АДРЕСА_2, власником якого є СПД ОСОБА_1

5.Зобовязати повернути ТОВ „Селена СВ” нежитлове приміщення площею 30 кв.м., розташоване за адресою: АДРЕСА_2, без меблів орендаря, орендодавцю з одночасним підписанням акту прийому-передачі.

Розглянувши зазначені уточнення позовних вимог, суд доходить висновку про зміну позивачем предмету позовних вимог після початку розгляду справи по суті, що є неприпустимим у розумінні ст. 22 Господарського процесуального кодексу України, з огляду на наступне:

Згідно до ч. 4 ст. 22 Господарського процесуального кодексу України, позивач вправі до початку розгляду справи по суті змінити підставу або предмет позову, шляхом подання письмової заяви.

При цьому, предметом позову є матеріально-правова вимога позивача до відповідача, а підставою посилання на належне йому право, юридичні факти, що призвели до порушення цього права, та правове обґрунтування необхідності його захисту. Початок розгляду справи по суті співпадає з початком розгляду безпосередньо позовних вимог, тобто після відкриття судового засідання, розяснення сторонам їх прав і обовязків, зясування наявності відводів суду, розгляду інших клопотань та заяв.

Отже, оскільки відповідно до протоколу судового засідання від 22.12.2010р., розгляд справи по суті по даній справі було розпочато 22.12.2010р., у судовому засіданні 10.01.2011р. судом було розяснено позивачу про відмову у прийнятті уточнених позовних вимог від 10.01.2011р. (вх. ГСОО 461/2011) та про розгляд позовних вимог у редакції від 22.12.2010р. (вх. ГСОО №34691).

Відповідач надав відзив на позов, в якому заперечує проти задоволення позовних вимог та зазначає, що з огляду на економічний стан підприємства керівництвом було прийнято рішення про розірвання договору оренди, в звязку з чим, відповідно до п.2.3 договору, відповідач скористався своїм правом на відмову від договору та надіслав на адресу орендодавця 18.12.2009р. відповідний лист, отже підстав для стягнення орендної плати у позивача не має.

У судовому засіданні 10.01.2011р. була оголошена перерва у розгляді справи до 17.01.2011р., згідно до ч.3 ст.77 Господарського процесуального кодексу України.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення сторін, суд встановив:

01.03.2009 року між Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 (орендодавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю „Селена СВ” (орендар) був укладений договір оренди №05 (а.с.6-10).

Відповідно до умов зазначеного договору, орендодавець передав орендарю в платне користування приміщення загальною площею 30 кв.м., розташоване за адресою: АДРЕСА_2 для розміщення аптечного кіоску.

Згідно до п.3.1 договору встановлено, що орендар сплачує орендодавцю орендну плату у розмірі 3696 грн. в місяць, при цьому орендна плата перераховується орендодавцю не пізніше 15-ого числа місяця.

Пунктом 2.1 договору передбачено, що строк оренди складає 2 роки та 11 місяців з дати підписання сторонами акта приймання-передачі приміщення. Також згідно до п.4.2 передбачено, що вступ орендаря у користування обєктом оренди настає одночасно з підписанням акта приймання-передачі обєкта у користування.

У відповідності до п.2.3 договору встановлено, що орендар має право відмовитись від даного договору в односторонньому порядку у випадку, якщо його фінансове становище значно погіршиться і будуть достатні підстави вважати, що він не зможе своєчасно та в повному обсязі сплачувати орендну плату. При цьому орендар зобовязаний повідомити орендодавця в строк не пізніше 60 днів до дати припинення договору.

Згідно до умов п.9.5 передбачено, що орендар повинен письмово повідомити орендодавця, не пізніше ніж за 60 днів, про звільнення приміщення, як в звязку з закінченням строку дії договору, так і при достроковому звільненні та передати приміщення за актом у справному стані, з урахуванням нормального зносу. Також п. 9.6 встановлено, що дію договору може бути достроково припинено за взаємною згодою сторін, про що укладається додаткова угода, при цьому сторона, яка відмовляється від договору повинна попередити про свій намір іншу сторону не менш ніж за 60 днів до дати розірвання договору для врегулювання питання про припинення дії даного договору.

Відповідно до п.9.9 визначено, що договір може бути розірваний орендодавцем, якщо орендар не сплачував орендну плату більше двох місяців.

Як зазначає позивач, ТОВ „Селена СВ” користується приміщенням з моменту укладення договору, між тим акту приймання-передачі приміщення у нього не має та доказів підписання його сторонами позивачем також не надано.

18.12.2009р. ТОВ „Селена СВ” звернулось до позивача з листом, в якому повідомило про розірвання договору, на підставі п.2.3, в односторонньому порядку, та просило вважати датою розірвання договору 19 лютого 2010року. Зазначений лист був надісланий 18.12.2009р. на юридичну та фактичну адресу позивача та отриманий позивачем 25.12.2009р., що вбачається з наданих відповідачем поштових квитанцій та повідомлень про вручення поштових відправлень.

Між тим, позивач заперечує проти отримання від відповідача будь яких листів щодо розірвання договору в односторонньому порядку.

Згідно наданих позивачем документів вбачається, що 01.05.2010р. та 30.10.2010р. позивач звертався до ТОВ „Селена СВ” з претензіями погасити заборгованість по орендній платі, які були залишені відповідачем без відповіді та задоволення.

Відповідно до наданого позивачем розрахунку та виписки з особового рахунку, остання проплата була здійснена відповідачем у лютому 2010 року за грудень 2009 р. та січень 2010р., інших проплат здійснено не було, що і стало підставою для звернення з відповідним позовом.

Суд, розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, проаналізувавши норми чинного законодавства, дійшов наступних висновків:

Відповідно до ст.175 Господарського кодексу України майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управлена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку. Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Згідно до п. п.1,2 ст. 762 Цивільного кодексу України за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму. Плата за користування майном вноситься щомісячно, якщо інше не встановлено договором.

Відповідно до п. п. 1,2 ст. 193 Господарського кодексу України, субєкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобовязання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобовязання відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Частиною 1 статті 188 Господарського кодексу України визначено, що зміна та розірвання господарських договорів в односторонньому порядку не допускаються, якщо інше не передбачено законом або договором.

У відповідності до ч.1 ст. 651 Цивільного кодексу України, зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом. При цьому згідно до ст. 654 цього кодексу передбачено, що зміна або розірвання договору вчиняється в такій самій формі, що й договір, що змінюється або розривається, якщо інше не встановлено договором або законом чи не випливає із звичаїв ділового обороту.

Дослідивши умови укладеного між сторонами договору №05 від 01.03.2009р. суд дійшов висновку, що згідно до п.2.3 договору, сторонами передбачено право орендаря відмовитись від договору в односторонньому порядку, у випадку, якщо його фінансове становище значно погіршиться і будуть достатні підстави вважати, що він не зможе своєчасно та в повному обсязі сплачувати орендну плату. При цьому, даним пунктом передбачено, що орендар зобовязаний повідомити орендодавця в строк не пізніше 60 днів до дати припинення договору.

Як вбачається із наданої ТОВ „Селена СВ” бухгалтерської довідки №4 від 06.01.2011р., підприємство планувало відкриття аптечного кіоску за адресою: АДРЕСА_2, між тим в звязку з фінансовими складностями кіоск відкритий так і не був, не було встановлено необхідне компютерне та програмне облаштування, не був встановлений та зареєстрований касовий апарат та взагалі торгівля не здійснювалась.

Отже, як встановлено під час розгляду справи, ТОВ „Селена СВ” скористалось наданим йому правом односторонньої відмови від договору, про що повідомило позивача листом 18.12.2009р. Зазначений лист був надісланий 18.12.2009р. на юридичну адресу (АДРЕСА_1) та фактичну адресу (АДРЕСА_2) позивача та отриманий позивачем 25.12.2009р., що вбачається з наданих відповідачем поштових квитанцій та повідомлень про вручення поштових відправлень.

Відповідно до ч.3 ст. 651 Цивільного кодексу України передбачено, що у разі односторонньої відмови від договору у повному обсязі або частково, якщо право на таку відмову встановлено договором або законом, договір є відповідно розірваним або зміненим.

Враховуючи викладене суд дійшов висновку, що передбачене п.2.3 договору, право односторонньої відмови орендаря від договору застосовується з умовою повідомлення орендодавця в строк не пізніше 60 днів до дати припинення договору, в звязку з чим суд вважає, що договір є розірваним після спливу 60 днів з моменту отримання орендодавцем зазначеного повідомлення орендаря.

Так, оскільки згідно до наявних в матеріалах справи повідомлень про вручення поштових відправлень вбачається, що позивач отримав зазначений лист ТОВ „Селена СВ” про односторонню відмову від договору 25.12.2009р., договір повинен вважатись розірваним з 25.02.2010р., а не з 19.02.2010р., як вказав позивач у своєму листі.

З урахуванням встановлених обставин, суд дійшов висновку про часткове задоволення вимог позивача та про необхідність стягнення з відповідача суми орендної плати за лютий 2010 року, оскільки договір діяв до 25.02.2010р.

Щодо заперечень позивача про неотримання листів від відповідача про розірвання договору в односторонньому порядку, оскільки він не розписувався ні на квитанціях, ні на інших документах та наявний на повідомленнях підпис йому не належить не заслуговують на увагу, з огляду на наступне:

Згідно до п.114 Правил надання послуг поштового зв'язку, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 17.08.2002 N 1155, передбачено, що адресовані фізичним особам рекомендовані поштові відправлення, рекомендовані повідомлення про вручення реєстрованих поштових відправлень (поштових переказів), повідомлення про надходження переказів, що пересилаються телеграфом або електронною поштою, а також усі повторні повідомлення про надходження поштових відправлень (поштових переказів) вручаються особисто адресату (одержувачу), а у разі його відсутності - повнолітнім членам сім'ї за умови пред'явлення ними документа, що посвідчує особу. А відповідно до п.115., поштові відправлення з позначкою "Вручити особисто", адресовані фізичним особам, підлягають врученню особисто адресатам або особам, уповноваженим ними на це в установленому порядку.

Отже, з урахуванням встановлених обставин, суд доводить до відома позивача, що оскільки при направленні даної кореспонденції відповідачем не було зроблено позначку "Вручити особисто", згідно до чинних Правил надання послуг поштового звязку, не передбачено обовязкове вручення поштових відправлень особисту адресату, в звязку з чим зясування питання належності підпису позивачу не є необхідним та не спростовує наявність повідомлення відповідача про відмову від договору.

При цьому суд зазначає, що відповідно до ст. 32 Господарського процесуального кодексу України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору. Приписами ст. 33 цього кодексу встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Крім того, положеннями ст. 34 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

З урахуванням встановлених обставин, суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 та стягнення з ТОВ „Селена СВ” заборгованості по орендній платі за лютий 2010 року.

Також суд зазначає, що при уточненні позовних вимог, за якими було збільшено розмір позовних вимог, позивач не сплатив державне мито у належному розмірі, у зв'язку з чим, виходячи з вимог ст.46 Господарського процесуального кодексу України, суд стягує з позивача до Державного бюджету України державне мито в сумі 73 грн. 92 коп.

На підставі ст. ст. 44, 49 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті державного мита в сумі та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу покладаються на позивача та відповідача, відповідно до розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись ст.ст. 44, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд-

ВИРІШИВ:

1.Позов задовольнити частково.

2.Зобовязати Товариство з обмеженою відповідальністю "СЕЛЕНА СВ" (65029, м.Одеса, вул. Княжна, 16, кв.2, ЄДРПОУ 35992505) сплатити на користь Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (АДРЕСА_1, ід. код НОМЕР_2) 3696 /три тисячі шістсот девяносто шість/грн. заборгованості по орендній платі, 3/три/грн. 70 коп. державного мита, 2/дві /грн. 36 коп. витрат на інформаційно технічне забезпечення судового процесу.

3.В решті позову відмовити.

4.Стягнути з Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (АДРЕСА_1, ід. код НОМЕР_2) до Державного бюджету України, одержувач ГУДКУ у Одеській області МФО 828011, р/р 31114095700008, банк одержувача ГУДКУ у Одеській області, код 23213460 - держмито в сумі 73 /сімдесят три/ грн. 92 коп.

Рішення суду може бути оскаржено протягом 10-денного строку з моменту складання повного тексту.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення 10-денного строку з дня його підписання, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи Одеським апеляційним господарським судом.

Суддя Невінгловська Ю.М.

Повний текст рішення складено 24.01.2011р.