Рішення № 13548198, 20.01.2011, Господарський суд Миколаївської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МИКОЛАЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

=====

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"20" січня 2011 р. Справа № 18/116/09-НР

За позовом: Фізичної особи підприємця ОСОБА_1, 54000, АДРЕСА_1.

До відповідача: Публічного акціонерного товариства «Райффайзен Банк Аваль»в особі Миколаївської обласної дирекції, 54030, м. Миколаїв, вул. Артилерійська, 19-а.

Про: визнання недійсним кредитного договору № 010/01-02/08-044 від 15.04.2008 року.

Суддя Ткаченко О.В.

ПРЕДСТАВНИКИ:

Від позивача: не з»явився.

Від відповідача: Репченко Д.В.

Суть спору: Позивач у серпні 2009 року звернувся до суду з позовом та просив визнати недійсним кредитний договір № 010/01-02/08-044 від 15.04.2008 року.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилався на порушення вимог ст. 524 Цивільного кодексу України в частині визначення валюти кредитування за оскаржуваним договором в дол. США. Крім того на думку позивача порушеними є також вимоги ст. 533 Цивільного кодексу України, оскільки за змістом п.6.7. оскаржуваного договору повернення та сплата процентів за кредитом повинні здійснюватись у валюті, що відповідає валюті кредиту, тобто в дол. США. Вказані обставини, як зазначає позивач, є порушенням ст. 203 Цивільного кодексу України, та підставою у відповідності до ч. 1 ст. 215 Цивільного кодексу України для визнання правочину недійсним.

Крім того, у своїх доповненнях до позовної заяви від 29.10.2009р., позивач вказав, що про недійсність кредитного договору від 15.04.08 свідчить відсутність скріплення такого договору печаткою юридичної особи - ВАТ "Райффайзен Банк Аваль".

Відповідач проти позовних вимог заперечував, пояснюючи, що, згідно договору від 15.04.2008р., сторони за договором можуть визначити грошовий еквівалент зобовязання в іноземній валюті та ні Декрет Кабінету Міністрів України "Про систему валютного регулювання і валютного контролю”, ні жоден з інших нормативно-правових актів не передбачають прямих обмежень щодо видачі кредитів в іноземній валюті, а також не містить заборони на вираження грошових зобов'язань в іноземній валюті. Також відповідач вважає, що він виконав всі умови того, що правочин підписано належними і уповноваженими особами, а також скріплено належною печаткою юридичної особи.

Рішенням господарського суду Миколаївської області від 25.01.2010 року позов було задоволено, кредитний договір № 010/01-02/08-044 від 15.04.2008р. “Корпоративний Інвестиційний кредит Невідновлювальна Кредитна Лінія”, укладений між відкритим акціонерним товариством "Райффайзен Банк Аваль" (54030, м. Миколаїв, вул.Артилерійська, 19-А) та фізичною особою підприємцем ОСОБА_1 (54000, АДРЕСА_2), визнано недійсним та присуджено до стягнення з відповідача здійснені позивачем судові витрати.

Під час розгляду апеляційної скарги судом, в порядку ст. 25 ГПК України, здійснювалась заміна відкритого акціонерного товариства „Райффайзен Банк Аваль” його правонаступником публічним акціонерним товариством „Райффайзен Банк Аваль”.

Постановою Одеського апеляційного господарського суду від 15.04.2010 року рішення господарського суду Миколаївської області від 25.01.2010 р. по справі № 18/116/09 залишено без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

Постановою Вищого господарського суду України від 07.09.2010 року Постанову Одеського апеляційного господарського суду від 15.04.10р. по справі № 18/116/09 та рішення господарського суду Миколаївської області від 25.01.2010 року скасовано, а справу передано до господарського суду Миколаївської області на новий розгляд.

Ухвалою господарського суду Миколаївської області від 03.12.2010 року справу прийнято до нового розгляду, справі присвоєно номер № 18/116/09-НР та призначено до судового розгляду на 23.12.2010 року об 11:00.

У відповідності до ухвали від 23.12.2010 року розгляд справи було відкладено.

Представник позивача до судового засідання не з»явився, про причини неявки не повідомив.

Представник відповідача проти позову заперечував.

За таких обставин суд розглядає справу на підставі ст. 75 ГПК України за наявними матеріалами.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представника відповідача, господарський суд

встановив

15.04.2008 року між Фізичною особою підприємцем ОСОБА_1 та відкритим акціонерним товариством "Райффайзен Банк Аваль" в особі Миколаївської обласної дирекції було укладено кредитний договір № 010/01-02/08-044 “Корпоративний Інвестиційний кредит Невідновлювальна Кредитна Лінія”, за умовами якого банк зобовязався надати позивачу кредит у сумі 2500000,00 доларів США строком до 10.04.2013 р.

Відповідно до п. 1.1 договору кредитор зобовязався надати позичальнику кредит в формі мультивалютної невідновлюваної кредитної лінії з лімітом еквівалентним 2500000,00 доларів США, а позичальник зобовязався отримати кредит, використати його за цільовим призначенням, повернути кредитору суму кредиту, сплатити проценти за користування кредитом та комісії, а також виконати інші обовязки, визначені договором.

За передбаченими п. 2.1 договору умовами плата за користування кредитом в строк по 14.04.2009р. розраховується на основі процентної ставки в розмірі 11,5% річних при кредитуванні в доларах США.

Згідно з п. 6.1 договору заборгованість за кредитом погашається позичальником у відповідності до графіка погашення заборгованості (додаток № 1 до договору).

Як свідчать матеріали справи, ПАТ "Раффайзен банк Аваль" має банківську ліцензію, видану Національним банком України, а також дозвіл НБУ та додаток до дозволу ПАТ "Раффайзен банк Аваль" має банківську ліцензію, видану Національним банком України, а також дозвіл НБУ та додаток до дозволу. (а.с. 28-31)

Встановивши обставини справи, дослідивши докази, суд не вбачає підстав для задоволення позовних вимог з огляду на наступне.

Статтею 215 Цивільного кодексу України та частинами першою третьою, пятою та шостою статті 203 Цивільного Кодексу визначено підстави недійсності правочину та встановлено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.

У відповідності до наявних у ПАТ "Раффайзен банк Аваль" банківської ліцензії, виданої Національним банком України, дозволу НБУ та додатку до дозволу, банк має право здійснювати операції з валютними цінностями, зокрема неторгівельні операції з валютними цінностями, залучення та розміщення іноземної валюти на валютному ринку України тощо.

Згідно ч.2 ст.198 Господарського кодексу України грошові зобовязання учасників господарських відносин повинні бути виражені і підлягають оплаті в гривнях. Грошові зобовязання можуть бути виражені в іноземній валюті лише у випадках, якщо субєкти господарювання мають право проводити розрахунки між собою в іноземній валюті відповідно до законодавства. Виконання зобовязань, виражених в іноземній валюті, здійснюється відповідно до закону.

За приписами ст. 2 Закону України "Про банки і банківську діяльність" кошти це гроші у національній або іноземній валюті чи їх еквівалент. Отже, надаючи кредит, банк може розміщувати залучені ним кошти, як у національній валюті (гривні) так й в іноземній валюті.

Згідно з положеннями ст. ст. 47, 49 Закону України "Про банки і банківську діяльність" банківські установи мають право здійснювати кредитні операції, розміщувати залучені кошти від свого імені на власних умовах та на власний ризик, на підставі банківської ліцензії.

Таким чином відповідач у справі є уповноважениим банком, який має належну банківську генеральну ліцензію та письмовий дозвіл на здійснення операцій з кредитування в іноземній валюті, а тому пункти кредитного договору про обовязок повернення заборгованості в іноземній валюті є законними і такими, що не порушують права сторін договору.

Основним документом, що регулює режим здійснення валютних операцій на території України, є Декрет Кабінету Міністрів України "Про систему валютного регулювання і валютного контролю", статтею 5 якого передбачено, що всі валютні операції проводяться на підставі ліцензії генеральної або індивідуальної, що видається Національним банком України; генеральні ліцензії видаються комерційним банкам та іншим фінансовим установам України, національному оператору поштового звязку на здійснення валютних операцій, що не потребують індивідуальної ліцензії.

Також вказаною нормою визначено перелік операцій, що потребують отримання індивідуальної ліцензії: вивезення, переказування і пересилання за межі України валютних цінностей; вивезення, переказування і пересилання в Україні валюти України; надання і одержання резидентами кредитів в іноземній валюті, якщо терміни і суми таких кредитів перевищують встановлені законодавством межі; використання іноземної валюти на території України, як засобу платежу або як застави; розміщення валютних цінностей на рахунках і у вкладах за межами України; здійснення інвестицій за кордон, у тому числі шляхом придбання цінних паперів, за винятком цінних паперів або інших корпоративних прав, отриманих фізичними особами, як дарунок або спадщину. Цей перелік підстав, за наявності яких сторони повинні отримувати індивідуальні ліцензії, є вичерпним і розширеному тлумаченню не підлягає.

Крім того, постановою від 14.10.2004 № 483 Правління Національного банку України, який діє як уповноважена державна установа при застосуванні законодавства України про валютне регулювання і валютний контроль, затверджено Положення "Про порядок видачі Національним банком України індивідуальних ліцензій на використання іноземної валюти на території України, як засобу платежу", згідно з п. 1.5 якого, у разі, якщо ініціатором або отримувачем за валютною операцією є уповноважений банк, використання іноземної валюти, як засобу платежу дозволяється без отримання індивідуальної ліцензії.

З огляду на наведене суд доходить до висновку, що кредитування банківською установою резидента не є обєктом валютних операцій і законодавством не заборонено.

Таким чином, укладення кредитного договору в іноземній валюті не суперечить вимогам діючого законодавства, а тому не може бути підставою для визнання його недійсним.

Крім того суд вважає необґрунтованими вимоги позивача щодо недійсності оскаржуваного кредитного договору у звязку з тим, що він не скріплений печаткою юридичної особи ВАТ „Райффайзен Банк Аваль”.

Так, відповідно до п. 3.2.7 Наказу N 17 від 11.01.1999 р. „Про затвердження Інструкції про порядок видачі міністерствам та іншим центральним органам виконавчої влади, підприємствам, установам, організаціям, господарським об'єднанням та громадянам дозволів на право відкриття та функціонування штемпельно-граверних майстерень, виготовлення печаток і штампів, а також порядок видачі дозволів на оформлення замовлень на виготовлення печаток і штампів, та затвердження Умов і правил провадження діяльності з відкриття та функціонування штемпельно-граверних майстерень, виготовлення печаток і штампів” (далі Інструкція) філіям, іншим відокремленим підрозділам підприємств, установ, організацій, господарських обєднань, субєктів підприємництва тощо, дозволяється виготовлення каучукових і металевих печаток у разі, якщо це передбачено статутом, положенням або наказом про ці філії.

В даному випадку, стороною кредитного договору є саме Банк, а підпис уповноваженої особи Банку на цьому кредитному договорі посвідчений печаткою Дирекції з позначенням, зокрема: „Миколаївська обласна дирекція”.

Як свідчать матеріали справи, печатка кредитора на названому кредитному договорі крім зазначення „Миколаївська обласна дирекція ВАТ „Райффайзен Банк Аваль”, Україна, м. Київ”, містить також ідентифікаційний код 14305909, котрий згідно свідоцтва про державну реєстрацію юридичної особи серія А01 № 646961 від 05.11.2009 р. ( Т.1 а. с. 62-63) і довідки з ЄДРПОУ № 17769/06 (Т1. а.с. 33) належить саме юридичній особі банку. При цьому за змістом п. 2 ч. 2 ст. 207 ЦК України не передбачено необхідності скріплення правочину саме якоюсь конкретно визначеною печаткою юридичної особи.

Враховуючи викладене, суд не вбачає підстав для задоволення позову.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 44, 49, 82-84 ГПК України, господарський суд

В И Р І Ш И В :

1.Відмовити в задоволенні позовних вимог.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня його прийняття, а у разі, якщо у судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення, воно набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня підписання рішення, оформленого відповідно до статті 84 цього Кодексу.

Суддя О.В.Ткаченко

Повне рішення складено: «26»січня 2011 року