Рішення № 135478078, 07.04.2026, Господарський суд Одеської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

65618, м. Одеса, просп. Шевченка, 29, тел.: (0482) 307-983, e-mail: inbox@od.arbitr.gov.ua

веб-адреса: http://od.arbitr.gov.ua

_____________________________

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

"07" квітня 2026 р.м. Одеса Справа № 916/5119/25

За позовом: Акціонерного товариства "Херсонська теплоелектроцентраль" (73036, м. Херсон, Бериславське шосе, буд. 1, код ЄДРПОУ 00131771)

До відповідача: Фізичної особи-підприємця Жужа Михайла Михайловича ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , ел. пошта ІНФОРМАЦІЯ_1 )

про стягнення

Суддя Рога Н.В.

Суть спору: Акціонерне товариство (далі АТ) "Херсонська теплоелектроцентраль" звернулось до Господарського суду Одеської області з позовною заявою до Фізичної особи-підприємця Жужа Михайла Михайловича (далі - ФОП Жужа М.М.) про стягнення суми безпідставно набутого майна у розмірі 7 849 грн 60 коп.

Ухвалою суду від 26.12.2025р. прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у справі, справу вирішено розглядати в порядку спрощеного позовного провадження без повідомленням учасників справи у порядку письмового провадження.

Суд вважає за необхідне також зауважити, що ч. 4 ст.11 ГПК України передбачено, що суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Закон України Про судоустрій і статус суддів» встановлює, що правосуддя в Україні функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.

Відповідно до ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.

Згідно пункту 1 статті 6 Конвенції кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) неодноразово у своїх рішеннях указував на необхідність дотримання судами держав - учасниць Конвенції принципу розгляду справи судами впродовж розумного строку. Практика ЄСПЛ із цього питання є різноманітною й залежною від багатьох критеріїв, серед яких складність прави, поведінка заявника, судових та інших державних органів, важливість предмета розгляду та ступінь ризику терміну розгляду для заявника тощо (пункт 124 рішення у справі «Kudla v. Poland» заява № 30210/96, пункт 30 рішення у справі «Vernillo v. France» заява №11889/85, пункт 45 рішення у справі «Frydlender v. France» заява №30979/96, пункт 43 рішення у справі «Wierciszewska v. Poland» заява №41431/98, пункт 23 рішення в справі «Capuano v. Italy» заява №9381/81 та ін.).

Зокрема, у пункті 45 рішення у справі Frydlender v. France (заява № 30979/96) ЄСПЛ зробив висновок, згідно з яким «Договірні держави повинні організувати свої правові системи таким чином, щоб їх суди могли гарантувати кожному право на остаточне рішення протягом розумного строку при визначенні його цивільних прав та обов`язків.

У ГПК України своєчасність розгляду справи означає дотримання встановлених процесуальним законом строків або дотримання «розумного строку», під яким розуміється встановлений судом строк, який передбачає час, достатній, з урахуванням обставин справи, для вчинення процесуальної дії, та відповідає завданню господарського судочинства.

Таким чином, у процесуальному законодавстві поняття «розумний строк» та «своєчасний розгляд» застосовуються у тотожному значенні, зокрема, у розумінні найкоротшого із строків, протягом якого можливо розглянути справу, повно та всебічно дослідити подані сторонами докази, прийняти законне та обґрунтоване рішення. Поняття «розумний строк» вживається не лише у відношенні до дій, що здійснюються судом (розгляд справи, врегулювання спору за участю судді), але й також для учасників справи.

При цьому, вимогу стосовно розумності строку розгляду справи не можна ототожнити з вимогою швидкості розгляду справи, адже поспішний розгляд справи призведе до його поверховості, що не відповідатиме меті запровадження поняття «розумний строк».

Враховуючи викладене, матеріали справи, суд вважає, що у даному випадку справу було розглянуто у розумні строки.

Позивач - АТ підтримує позовні вимоги в повному обсязі, наполягає на задоволенні позову з підстав, викладених у позовній заяві.

Відповідач - ФОП Жужа М.М., просить закрити провадження по справі на підставі п. 1 ч. 1 ст. 231 ГПК України, оскільки спір не підлягає вирішенню в порядку господарського судочинства.

Позивач у справі зазначає, що АТ "Херсонська теплоелектроцентраль" здійснює постачання теплової енергії до приміщень відповідача, що розташовані у місті Херсоні, пл. Свободи, будинок 6, опалювальною площею 10,1 кв.м.

За даними позивача, вищевказане нежитлове приміщення належить відповідачу- ОСОБА_1 , на підставі договору дарування від 24.05.2016р.

Таким чином, як зазначає позивач, відповідач є споживачем послуги з постачання теплової енергії.

На твердження позивача, оскільки не існує можливості припинити постачання теплової енергії відповідачу не завдавши шкоди іншим споживачам, позивачем здійснено постачання теплової енергії до вищевказаного приміщення відповідача.

Позивач зазначає, що відповідач отримував теплову енергію без договору з 01.11.2019 року по 01.09.2025 року на суму 6 920 грн 44 коп., яку він не оплатив, у звязку із чим, на думку позивача, відповідачем отримано безпідставно набуте майно.

Крім того, позивач посилається на Закон України «Про житлово-комунальні послуги» та зазначає, що відповідачем також не сплачено нараховану плату за абонентське обслуговування у розмірі 929 грн 23 коп.

При цьому, позивач зауважив, що відсутність договору на надання житлово-комунальних послуг сама по собі не може бути підставою для звільнення споживача від оплати послуг у повному обсязі.

У якості нормативного обгрунтування позову позивач посилається на положення ст.ст.526, 530, 632 Цивільного кодексу України, Закону України «Про теплопостачання» та Закону України «Про житлово-комунальні послуги».

Відповідач не погоджується з позовними вимогами та вважає, що провадження за вказаним позовом підлягає закриттю на підставі п. 1 ч. 1 ст. 231 ГПК України, оскільки спір не підлягає вирішенню в порядку господарського судочинства.

Як зазначає відповідач, у позовній заяві позивач цілком обґрунтовано послався на те, що спір має бути розглянуто за правилами виключної підсудності (за місцем знаходження нерухомого майна, як об`єкта споживання послуги).

Однак, при цьому, відповідач вважає, що позивач абсолютно безпідставно звернувся до суду господарської, а не цивільної юрисдикції, зазначивши, що у спірних правовідносинах відповідач діє як фізична особа-підприємець.

Відповідач зауважує, що згідно доданого до позову договору дарування від 24.05.2016 року, посвідченого приватним нотаріусом Херсонського міського нотаріального округу Вокодав В.Г. за реєстраційнім номером 2642, ОСОБА_1 та ОСОБА_2 набули у власність в рівних частках, тобто по (одній другій) частці кожний, нерухоме майно: торгівельну точку з роздрібної торгівлі промисловими та продовольчими товарами загальною площею 10,1кв.м., яка розташована на першому поверсі житлового будинку за адресою: АДРЕСА_2 .

Відповідач звертає увагу суду, що згідно заяви від 25.03.2021 року, яка додана до позовної заяви АТ "Херсонська теплоелектроцентраль" у справі 916/5118/25, ОСОБА_2 , як фізична особа зверталася до АТ «Херсонська ТЕЦ» із заявою про укладання договору про надання послуг з централізованого опалення для суб`єкта теплоспоживання опалювальною площею 10,1 кв.м. на пл. Свободи, 6 в м. Херсоні. Доказів ухилення ОСОБА_2 від подальшого укладання вказаного договору, як і будь-яких пояснень, чому такий договір не було укладено, - матеріали справи не містять.

Відповідач також стверджує, що не містять матеріали справи і доказів того, що придбане ОСОБА_2 та ОСОБА_1 нежитлове приміщення використовувалось у підприємницькій діяльності відповідача.

Тож, на думку відповідача, сам по собі статус окремого приміщення, розташованого у житловому будинку, як нежитлового (торговельної точки), співвласником якого є ОСОБА_1 суто як фізична особа, - не свідчить про виникнення між позивачем та відповідачем господарських відносин та про статус ОСОБА_1 у спірних правовідносинах як суб`єкта підприємницької діяльності, що унеможливлює вирішення спору за правилами господарського судочинства.

Розглянув матеріали справи, судом встановлено, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 є співвласниками нежитлового приміщення площею 10,1кв.м., розташованого у місті Херсоні, пл. Свободи, будинок 6 на підставі договору дарування від 24.05.2016р.

Вищенаведене також підтверджується відповіддю №2568494 від 06.04.2026р. з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Відповідно до п.1 договору дарування від 24.05.2016р. Дарувальник передав безоплатно у власність обдарованим, а обдаровані прийняли у власність у рівних частках, тобто по частці кожний, нерухоме майно: торгівельну точку з роздрібної торгівлі промисловими та продовольчими товарами загальною площею 10,1кв.м., яка розташована на першому поверсі житлового будинку за адресою: Херсонська область, місто Херсон, площа Свободи, будинок 6.

Відповідно до довідки та розрахунку АТ «Херсонська теплоелектроцентраль» за період з 01.11.2019р. по 01.03.2022р. заборгованість ОСОБА_1 (ос.рахунок НОМЕР_2 ) становить 6 920 грн 44 коп.

Як вбачається з матеріалів справи, згідно довідок про наявність послуги опалення у абонентів АТ «Херсонська теплоелектроцентраль» за листопад, грудень 2019 року, січень-березень, листопад-грудень 2020 року, січень-березень, листопад-грудень 2021 року, січень-березень 2022р. позивачем надавалась послуга постачання теплової енергії за адресою: м. Херсон, пл. Свободи, 6.

Крім того, позивачем нараховано відповідачу абонентську плату за період з 01.01.2021р. по 01.06.2023р. у розмірі 929 грн 23 коп.

Суд зазначає, що згідно інформації з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, ОСОБА_1 з 18.02.2022р. має статус фізичної особи-підприємця.

Відповідно до п.1 договору дарування від 24.05.2016р. Дарувальник передав безоплатно у власність обдарованим, а обдаровані прийняли у власність у рівних частках, тобто по частці кожний, нерухоме майно: торгівельну точку з роздрібної торгівлі промисловими та продовольчими товарами загальною площею 10,1кв.м., яка розташована на першому поверсі житлового будинку за адресою: АДРЕСА_2 .

Отже, зазначене нерухоме майно призначене для використання у підприємницькій діяльності.

Предметна та суб`єктна юрисдикція господарських судів, тобто сукупність повноважень господарських судів щодо розгляду справ, віднесених до їх компетенції, визначена ст.20 ГПК України.

Відповідно до ч. 1 ст. 20 ГПК України господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв`язку зі здійсненням господарської діяльності, та інші справи у визначених законом випадках, зокрема справи у спорах, що виникають з корпоративних відносин, в тому числі у спорах між учасниками (засновниками, акціонерами, членами) юридичної особи або між юридичною особою та її учасником (засновником, акціонером, членом), у тому числі учасником, який вибув, пов`язані зі створенням, діяльністю, управлінням або припиненням діяльності такої юридичної особи, крім трудових спорів.

Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб`єктний склад спірних правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин у їх сукупності. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ.

Подібний висновок був зроблений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 08.05.2018р. у справі №757/45133/15-ц щодо норм ГПК в редакції до 15.12.2017р.

Отже, ознаками господарського спору, підвідомчого господарському суду, є, зокрема участь у спорі суб`єкта господарювання, наявність між сторонами, господарських відносин, врегульованих Цивільного кодексу України, Господарського кодексу України, іншими актами господарського і цивільного законодавства і спору про право, що виникає з відповідних відносин, наявність у законі норми, що прямо передбачала б вирішення спору господарським судом, відсутність у законі норми, що прямо передбачала б вирішення такого спору судом іншої юрисдикції (п. 22 постанови Великої Палати Верховного Суду від 02.10.2019р. у справі №214/4137/17).

Відповідно до ч.1 ст.3 Господарського кодексу України під господарською діяльністю у цьому Кодексі розуміється діяльність суб`єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність. Відносини підприємства з іншими підприємствами, організаціями, громадянами в усіх сферах господарської діяльності здійснюються на основі договорів (ч.1 ст.67 Господарського кодексу України).

Отже, враховуючи матеріали справи, спір між АТ «Херсонська теплоелектроцентраль» та ФОП Жужа М.М. щодо стягнення заборгованості у розмірі 6 920 грн 44 коп. за спожиту теплову енергію підлягає розгляду в порядку господарського судочинства.

Відповідно до ч.1 ст.714 Цивільного кодексу України за договором постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу одна сторона (постачальник) зобов`язується надавати другій стороні (споживачеві, абонентові) енергетичні та інші ресурси, передбачені договором, а споживач (абонент) зобов`язується оплачувати вартість прийнятих ресурсів та дотримуватись передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного та іншого обладнання.

Згідно ч. 1 ст. 509 Цивільного кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію: передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо, або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Частиною 2 зазначеної статті встановлено, що зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Відповідно до частини 1, 3 ст. 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Цивільні права та обов`язки можуть виникати безпосередньо з актів цивільного законодавства.

Із змісту ч.3 ст. 24, ч.2 ст.25 Закону України «Про теплопостачання» вбачається, що основними обов`язками споживача теплової енергії є: своєчасне укладання договору з теплопостачальною організацією на постачання теплової енергії; додержання вимог договору та нормативно-правових актів. Теплопостачальні, теплотранспортні і теплогенеруючі організації зобов`язані: забезпечувати надійне постачання обсягів теплової енергії відповідно до умов договору та стандартів; здійснювати перерахунок за спожиту теплову енергію із споживачами з урахуванням авансового платежу та показань приладів комерційного обліку теплової енергії протягом місяця після закінчення опалювального періоду.

Таким чином, споживач має обов`язок укласти договір теплопостачальною організацією на постачання теплової енергії.

Взаємовідносини між постачальниками та споживачами теплової енергії також регулюються Правилами надання послуг з постачання теплової енергії і типових договорів про надання послуги з постачання теплової енергії, затвердженими Постановою Кабінету Міністрів України №830 від 21.08.2019 р. (із змінами та доповненнями).

Пунктом 6 Правил №830 визначено, що виконавець забезпечує постачання теплової енергії у відповідній кількості та якості, що забезпечує надання послуги встановленим нормативам: за індивідуальним договором з обслуговуванням внутрішньобудинкових систем - до межі внутрішньобудинкових систем багатоквартирного будинку (будівлі) та інженерно-технічних систем приміщення споживача; за договором з колективним споживачем, колективним договором, індивідуальним договором, договором з власником (користувачем) будівлі - до межі зовнішніх інженерних мереж постачання послуги виконавця та внутрішньобудинкових систем багатоквартирного будинку (будівлі).

Згідно п.13 Правил №830 надання послуги здійснюється виключно на договірних засадах. Послуга надається споживачеві згідно з умовами договору, що укладається відповідно до типових договорів про надання послуги відповідно до статей 13 і 14 Закону України "Про житлово-комунальні послуги".

Відповідно до ч. 3 ст. 9 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" дієздатні особи, які проживають та/або зареєстровані у житлі споживача, користуються нарівні зі споживачем усіма житлово-комунальними послугами та несуть солідарну відповідальність за зобов`язаннями з оплати житлово-комунальних послуг.

Як вже зазначалось судом, нежитлове приміщення площею 10,1кв.м, розташоване у місті Херсоні, пл. Свободи, будинок 6, належить Жужа Михайлу Михайловичу та Жужа Наталі Миколаївни в рівних частках на праві спільної часткової власності.

Відповідно до ч. 1 ст. 2 ГПК України, завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, повязаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.

Відповідно до вимог ст. 5 ГПК України, здійснюючи правосуддя, господарський суд захищає права та інтереси фізичних і юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Частиною 4 ст. 319 Цивільного кодексу України визначено, що власність зобов`язує.

Згідно зі ст. 322 Цивільного кодексу України власник зобов`язаний утримувати майно, що йому належить, якщо інше не встановлено договором або законом.

Статтею 360 Цивільного кодексу України встановлено, що співвласник відповідно до своєї частки у праві спільної часткової власності зобов`язаний брати участь у витратах на управління, утримання та збереження спільного майна, у сплаті податків, зборів (обов`язкових платежів), а також нести відповідальність перед третіми особами за зобов`язаннями, пов`язаними із спільним майном.

Таким чином, виходячи зі змісту статті 360 Цивільного кодексу України, співвласник відповідно до своєї частки у праві спільної часткової власності зобов`язаний утримувати майно, що йому належить та брати участь у витратах на управління, утримання та збереження спільного майна, тобто нести витрати, які є об`єктивно необхідними для підтримання спільного майна у належному стані.

Господарський суд зазначає, що факт невикористання співвласником майна, не позбавляє його обов`язку з утримання спільного майна.

Кожен співвласник зобов`язаний брати участь у витратах щодо утримання майна, що є у спільній частковій власності, незалежно від того, хто здійснює фактичні дії, спрямовані на утримання спільного майна.

З указаного вбачається, що співвласники є солідарними боржниками.

Згідно із ст. 526 Цивільного кодексу України зобов`язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Статтею 610 Цивільного кодексу України передбачено, що порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання.

Відповідно до долученого позивачем до позовної заяви розрахунку заборгованості, загальна сума спожитої теплової енергії та плати за абонентське обслуговування складає 7 849 грн 60 коп., яку АТ «Херсонська теплоелектроцентраль» просить стягнути тільки з ФОП Жужа Михайла Михайловича.

Разом з тим, у провадженні Господарського суду Одеської області (суддя Нікітенко С.В.) перебуває справа №916/5118/25 про стягнення з фізичної особи-підприємця Жужи Наталі Миколаївни суму безпідставно набутого майна у розмірі 7 849 грн 60 коп.

Господарський суд зазначає, що заборгованість, яка є предметом спору по справі №916/5119/25 та заборгованість яка є предметом спору по справі №916/5118/25 є однією і тою самою, а саме: за спожиті послуги з постачання теплової енергії у нежитлове приміщення площею 10,1кв.м., розташоване у місті Херсоні, пл. Свободи, будинок 6, однак, до різних співвласників.

За таких обставин, господарський суд погоджується із доводом відповідача, що виходячи з множинності суб`єктів - власників приміщення, відповідальність споживання теплової енергії мала б бути солідарною.

Але, позивачем клопотань про залучення ФОП Жужа Наталі Миколаївни у якості співвідповідача до суду не надавалося.

На підставі наведеного вище, з метою уникнення подвійного стягнення вартості одного й того ж обсягу теплової енергії окремо з кожного із співвласників, господарський суд приходить до висновку про наявність підстав для відмови у задоволенні позовних вимог, адже позивачем не доведено, що споживачем наданих ним послуг є лише ФОП Жужа Михайло Михайлович.

Відповідно до ч. 3 ст. 13 ГПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

За приписами ч. 1 ст. 73 цього Кодексу доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

При цьому, відповідно до ч. 1 ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Верховний Суд неодноразово наголошував щодо необхідності застосування категорій стандартів доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, це й принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони.

Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (постанови Верховного Суду від 02.10.2018р. у справі №910/18036/17, від 23.10.2019р. у справі №917/1307/18, від 18.11.2019р. у справі №902/761/18, від 04.12.2019р. у справі №917/2101/17). Аналогічний стандарт доказування застосовано Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 18.03.2020р. у справі №129/1033/13-ц (провадження №14-400цс19).

Реалізація принципу змагальності сторін в процесі та доведення перед судом обґрунтованості своїх вимог є конституційною гарантією, передбаченою у ст. 129 Конституції України.

Справедливість судового розгляду повинна знаходити свою реалізацію, в тому числі у здійсненні судом правосуддя без формального підходу до розгляду кожної конкретної справи. Дотримання принципу справедливості судового розгляду є надзвичайно важливим під час вирішення судових справ, оскільки його реалізація слугує гарантією того, що сторона, незалежно від рівня її фахової підготовки та розуміння певних вимог цивільного судочинства, матиме можливість забезпечити захист своїх інтересів.

Відповідно до ст. 79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Тлумачення змісту цієї статті свідчить, що нею покладено на суд обов`язок оцінювати докази, обставини справи з огляду і на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються, скоріше були (мали місце), аніж не були.

Зазначений підхід узгоджується з судовою практикою ЄСПЛ, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) (пункт 1 статті 32 Конвенції). Так, зокрема, у рішенні 23.08.2016 у справі «Дж. К. та Інші проти Швеції» («J.K. AND OTHERS v. SWEDEN») ЄСПЛ наголошує, що «у країнах загального права у кримінальних справах діє стандарт доказування «поза розумним сумнівом («beyond reasonable doubt»). Натомість, у цивільних справах закон не вимагає такого високого стандарту; скоріше цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням «балансу вірогідностей». … Суд повинен вирішити, чи являється вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує довіри».

Відповідно до ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Європейський суд з прав людини у рішенні від 10.02.2010р. у справі «Серявін та інші проти України» зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

У справі «Трофимчук проти України» (№4241/03, §54, ЄСПЛ, 28.10.2010р.) Європейський суд з прав людини також зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід.

Враховуючи відмову у задоволенні позовних вимог, витрати по сплаті судового збору слід покласти на позивача згідно ст. 129 ГПК України.

На підставі зазначеного, керуючись ст.ст. 123, 129, 232, 238, 240, 241 ГПК України, суд

ВИРІШИВ:

1. У задоволенні позовної заяви Акціонерного товариства «Херсонська теплоелектроцентраль» до Фізичної особи-підприємця Жужа Михайла Михайловича про стягнення суми безпідставно набутого майна у розмірі 7 849 грн 60 коп. - відмовити.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Південно-західного апеляційного господарського суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом 20 днів з дня його проголошення (підписання).

Повний текст рішення складено 07 квітня 2026 р.

Суддя Н.В. Рога