Рішення № 13547292, 19.01.2011, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА

01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98 РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 20/39319.01.11 За позовом Приватного підприємства "Партнер Плюс" До Приватного підприємства "ТАРНО"

Про стягнення 10 019,30 грн.

Суддя Палій В.В.

Представники сторін:

від позивача Хвалибога Р.В. - директор

від відповідача не з’явився          

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Позовні вимоги заявлені про стягнення з відповідача заборгованості в сумі 10019,30грн. (9002,30грн. –основного боргу, 989,50грн. –пені, 27,50грн. - затрати на пересилку кореспонденції), яка виникла внаслідок невиконання відповідачем своїх зобов’язань за договором комісії №01/11/07 від 01.11.2007р., а також витрати по сплаті державного мита –102,00грн. та витрати по оплаті послуг на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу –236,00грн.

Ухвалою Господарського суду м. Києва від 29.11.2010р. суддею Палієм В.В. порушено провадження у справі №20/393, позовну заяву прийнято до розгляду, розгляд справи призначено на 07.12.2010р.

У судовому засіданні 07.12.2010р. представник позивача частково подав витребувані документи.

Ухвалою суду від 07.12.2010р. розгляд справи було відкладено, у зв’язку з неявкою у судове засідання представника відповідача, та з метою витребування неподаних суду документів.

У судове засідання 21.12.2010р. представник позивача не з’явився, про причини неявки суд не повідомив.

Представник відповідача у судовому засіданні надав суду відзив на позовну заяву, в якому заперечує проти задоволення позовних вимог та зазначає, що позивачем було передано відповідачу комісійний товар загалом на суму 76726,00грн., який, в свою чергу, було передано відповідачем третім особам для реалізації. З нього відповідачем було перераховано позивачу 60766,80грн. за реалізований третіми особами товар, а залишок нереалізованого третіми особами товару загалом на суму 14188,50грн. з ПДВ було повернуто останніми безпосередньо позивачу. При цьому відповідач зазначає, що на його складі числиться нереалізований товар на суму 1770,70грн., який позивач не забрав, не зважаючи на повідомлення відповідача, а також у відзиві зазначено, що винагорода відповідача за договором склала 14037,13грн.

У зв’язку з неявкою у судове засідання представника позивача, та з метою витребування неподаних суду документів, розгляд справи 21.12.2010р. відкладено.

28.12.2010р. судом одержано від відповідача доповнення до відзиву, в яких зазначається, що позивач у позові не підтвердив існування будь-яких звітів відповідача перед позивачем про отримання коштів від третіх осіб за реалізований товар. Також, позивачем не доведено факту отримання на поточний рахунок відповідача коштів від третіх осіб, у результаті реалізації товару за договором комісії, в зв’язку з чим, доводи позивача, викладені у позовній заяві, є не необґрунтованими.

У судовому засіданні 19.01.2011р. представник позивача надав пояснення, в яких зазначається, що 09.12.2010р. позивачем отримано від відповідача лист з доданими накладними на повернення нереалізованого товару, а також список нереалізованого товару, з вимогою підписати надіслані відповідачем позивачу документи.

Однак, позивач вважає такі вимоги необґрунтованими, оскільки залишки непроданого товару позивачу не було повернуто. При цьому, позивач зазначає, що умовами п. 4.1.9 договору передбачено повернення позивачу нереалізованого товару саме відповідачем, а не третіми особами.

Представник відповідача у судове засідання не з’явився, про причини неявки суд не повідомив, про дату та час розгляду справи повідомлений під розписку в судовому засіданні 21.12.2010р.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представників позивача та відповідача, оглянувши оригінали документів, суд, -

в с т а н о в и в :

          01.11.2007р. між позивачем та відповідачем укладено договір комісії №01/11/07 (далі –договір), відповідно до умов якого комітент (позивач) доручає, а комісіонер (відповідач) зобов’язується за винагороду здійснити за рахунок комітента від свого імені продаж продукції, переданої на комісію.

          Конкретні умови угоди, кількість, якість та мінімальна ціна продажу продукції, а також інші умови та вказівки позивача наводяться у Додатку №1 до цього договору. (п.1.1. договору).

Так, 01.11.2007р. сторонами було складено Додаток №1 до договору, яким погоджена специфікація до договору комісії від 01.11.2007р.

На виконання умов договору позивач передав відповідачу на комісію продукцію загалом на суму 76 726,00грн., що підтверджується накладною №1 від 12.11.2007р. на суму 61 901,00грн. та накладною №7 від 30.11.2007р. на суму 14 825,00грн., які підписані уповноваженими представниками позивача та відповідача та скріплені печатками сторін, належним чином завірені копії яких знаходяться в матеріалах справи.

Відповідно до п.3.3 договору грошові кошти сплачуються комітенту комісіонером в 15 денний строк, з дня надходження коштів на його розрахунковий рахунок.

Згідно п.4.1.6 договору комісіонер зобов’язаний передати комітенту звіт по здійсненню продажу за дорученням комітента та передати йому отримані від продажу грошові кошти в обумовлені строки.

В матеріалах справи містяться звіти комісіонера по здійсненню продажу, подані представником відповідача, з яких вбачається, що третіми особами було реалізовано товар загалом на суму 60766,80грн., що відповідачем не заперечується.

При цьому, передача відповідачем на реалізацію третім особам продукції, отриманої відповідачем за договором комісії, підтверджується відповідними накладними, які знаходяться в матеріалах справи.

Зауваження відповідача, що позивач у позові не підтвердив існування будь-яких звітів відповідача перед позивачем про отримання коштів від третіх осіб за реалізований товар судом не приймається до уваги, оскільки представник відповідач у судовому засіданні подав звіти комісіонера по здійсненню продажу, підписані зі сторони відповідача та скріплені печаткою, які суд приймає як належні, оскільки умовами договору не встановлено обов’язкового підписання таких звітів зі сторони позивача.

Відповідачем було частково перераховано позивачеві отримані з реалізації комісійної продукції кошти в сумі 50 000,00грн., що підтверджується платіжними дорученнями №210 від 17.12.2007р. на суму 6000,00грн., №215 від 28.12.2007р. на суму 14000,00грн. та №18 від 17.01.2008р. на суму 30000,00грн. (копії в матеріалах справи).

За виконання доручення комітент сплачує комісіонерові винагороду в розмірі 23,1%. (п.3.1 договору). Винагорода комісіонеру нараховується шляхом утримання сум винагороди (п.3.1) із коштів, які сплачуються комітенту.

Як зазначає позивач, винагорода відповідача склала 17723,70грн.

Умовами п. 4.1.9 договору встановлено, що в 15 денний строк після отримання від третіх осіб залишку непроданого товару, комісіонер повинен повернути товар комітенту в обсязі, який не перевищує 15% від загальної кількості отриманого товару від комітента.

З огляду на вищевикладене, вартість нереалізованої та неповернутої позивачу продукції складає 9002,30грн. (76726,00грн. вартість переданої на комісію продукції –50000,00грн. сплачені відповідачем кошти за реалізовану продукцію –17723,70грн. винагорода відповідача).

Однак, відповідач не повернув позивачу нереалізовану продукцію загалом на суму 9002,30грн.

Твердження відповідача, що нереалізований товар було повернуто позивачу безпосередньо третіми особами судом відхиляється, оскільки матеріали справи не містять належних доказів, зокрема, накладних на повернення товару за підписами уповноважених осіб позивача та третіх осіб, скріплених печатками сторін.

При цьому, подані відповідачем видаткові накладні (повернення) не містять підпису уповноваженої особи позивача та печатки позивача, відповідно, не є доказом повернення відповідачем позивачу нереалізованого товару.

Також матеріали справи не містять доказів вчинення відповідачем до пред’явлення позову до суду фактичних дій щодо повернення позивачу нереалізованого товару, а також відмови позивача від прийняття такого товару.

Квитанція видачі №0016750 від 22.01.2008р. не приймається судом як належний доказ повернення ТОВ «О’КЕЙ Україна»позивачу нереалізованого товару, оскільки у даній квитанції відсутні посилання, що повернення здійснюється на підставі Договору комісії №01/11/07 від 01.11.2007р.

Накладні №69613Г та №69612Г від 27.06.2008р. підтверджують передачу товару ТОВ «Форвард-2007»відповідачу, а не позивачу, при цьому у вказаних накладних відсутнє посилання на договір комісії.

Накладна повернення від 22.01.2008р. не приймається судом як належний доказ по справі повернення відповідачем позивачу товару за договором комісії загалом на суму 9840,45грн., оскільки не містить підписів уповноважених осіб позивача та відповідача та печаток сторін.

Надсилання відповідачем 02.12.2010р. на адресу позивача видаткових накладних (повернення) не є належним доказом повернення позивачу нереалізованого товару, до того ж у своїх поясненнях позивач заперечує проти факту повернення відповідачем товару, переліченого у видаткових накладних (повернення).

Доказів на підтвердження протилежного відповідачем суду не надано.

Оскільки матеріали справи не містять доказів повернення відповідачу третіми особами залишку нереалізованого товару, як це передбачено п.4.1.9 договору, суд вважає за доцільне для встановлення строків повернення відповідачем позивачу вартості неповернутої комісійної продукції, застосовувати приписи ч.2 ст. 530 Цивільного Кодексу України, де зазначено, що якщо строк (термін) виконання боржником обов’язку не встановлений або визначений моментом пред’явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов’язок у семиденний строк від дня пред’явлення вимоги, якщо обов’язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Матеріали справи містять докази належного надсилання на адресу відповідача претензії №4 від 23.02.2009р. з вимогою перерахувати суму боргу за договором комісії у розмірі 9002,30грн. (вартість неповернутого комісійного товару), що підтверджується фіскальними чеками від 02.03.2009р.

Проте, відповідач відповіді на претензію, в якій би зазначалось про існування нереалізованого товару на суму 9002,30грн., або звернення про прийняття позивачем нереалізованого товару тощо, чи заперечення щодо наявності у відповідача нереалізованого товару на суму 9002,30грн., відповідач позивачу не надіслав. Також, вартість неповернутого комісійного товару в сумі 9002,30грн. позивачу не сплатив.

Відповідно до ч.2.ст.530 ЦК України строк оплати відповідачем вартості комісійної продукції настав 12.03.2009р. (з урахуванням поштового обігу).

За наведених обставин, позивач просить суд стягнути з відповідача 9002,30грн. основного боргу.

Відповідно до ст. 1011 Цивільного кодексу України за договором комісії одна сторона (комісіонер) зобов’язується за дорученням другої сторони (комітента) за плату вчинити один або кілька правочинів від свого імені, але за рахунок комітента.

Згідно з ч.3 ст. 1012 Цивільного Кодексу України істотними умовами договору комісії, за якими комісіонер зобов’язується продати або купити майно, є умови про це майно та його ціну.

За змістом статті 526 Цивільного кодексу України зобов’язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ч.2 ст. 530 Цивільного Кодексу України, якщо строк (термін) виконання боржником обов’язку не встановлений або визначений моментом пред’явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов’язок у семиденний строк від дня пред’явлення вимоги, якщо обов’язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Відповідно до п.6.1 договір набуває чинності з моменту його підписання сторонами і діє до 31.12.2008р.

Таким чином, вимога позивача про стягнення з відповідача 9002,30грн. основного боргу вважається обґрунтованою та такою, що підлягає задоволенню.

Крім того, позивачем заявлено до стягнення з відповідача за порушення виконання зобов’язання 989,50грн. – пені.

Відповідно до ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов’язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов’язання (неналежне виконання).

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов’язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (п.1 ст. 612 ЦК України).

Штрафними санкціями у Господарському кодексі України визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов’язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов’язання.

Пунктом 5.5. договору у випадку несвоєчасного перерахування позивачу коштів, виручених від реалізації його майна, відповідач сплачує пеню у розмірі 1% від суми відмови (але не більше подвійної облікової ставки НБУ, що діяла на момент прострочення), за кожен день прострочення.

Відповідно до ч.6 ст. 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов’язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняться через шість місяців від дня, коли зобов’язання мало бути виконано.

Оскільки судом встановлено, що строком оплати відповідачем вартості комісійної продукції є 12.03.2009р., відповідно, вимога позивача про стягнення з відповідача 989,50грн. пені за період з 01.02.2008р. по 31.07.2008р. задоволенню не підлягає.

Вимога про стягнення з відповідача 27,50грн. –затрат на пересилку кореспонденції задоволенню не підлягає з огляду на наступне.

          Відповідно до ст. 44 Господарсько-процесуального кодексу України судові витрати складаються з державного мита, сум що підлягають сплаті за проведення судової експертизи, призначеної господарським судом, витрати пов’язані з оглядом та дослідженням речових доказів у місцях їх надходження, оплати послуг перекладача, адвоката, витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу та інших витрат, пов’язаних з розглядом справи.

          Позивачем не надано доказів, що затрати, які були ним понесені на пересилку кореспонденції, пов’язані з розглядом справи, тому судом відмовлено у задоволені зазначеної вимоги, в зв’язку з її необгрунтованістю. При цьому, позивач зазначає, що такі затрати були ним понесені під час досудового врегулювання спору, проте, чинним законодавством не передбачено віднесення таких витрат до тих витрат, що пов’язані з розглядом справи.

Всі інші доводи та заперечення сторін та надані на їх підтвердження докази судом не приймаються на підставі ст. 34 Господарського процесуального кодексу України, оскільки не мають значення для справи.

Витрати по оплаті державного мита та інформаційно-технічного забезпечення судового процесу згідно ст. 49 ГПК України покладаються на відповідача, пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Враховуючи наведене, а також те, що відповідач не оспорив ціну позову, позовні вимоги визнаються обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню частково, а саме: 9002,30грн. –основного боргу.

На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд, -

ВИРІШИВ:

1.          Позовні вимоги задовольнити частково.

2.          Стягнути з Приватного підприємства "ТАРНО" (м. Київ, вул. Іллінська, 12, код ЄДРПОУ 32161223) на користь Приватного підприємства "Партнер плюс" (Київська обл., Києво-Святошинський р-н, с. Лісники, вул. Козача, 60, код ЄДРПОУ 32227451) 9002,30грн. –основного боргу, 91,65грн. –державного мита, 212,04грн. - витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

3.          Після набрання рішенням законної сили видати наказ.

4.          В іншій частині заявлених позовних вимог –відмовити.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку протягом 10 днів з дня оголошення.

Суддя В.В. Палій