Рішення № 135465823, 06.04.2026, Львівський окружний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

06 квітня 2026 рокусправа № 260/6699/24

Львівський окружний адміністративний суд у складі судді Желік О.М., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури Закарпатської області, Ради адвокатів Закарпатської області, Недержавної некомерційної професійної організації "Національна асоціація адвокатів України" в особі Ради адвокатів України про встановлення відсутності повноважень, -

в с т а н о в и в:

ОСОБА_1 звернулася до Закарпатського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури Закарпатської області (КДКА Закарпатської області), Ради адвокатів Закарпатської області (РАЗО), в якій, з урахуванням заяви про зміну предмета позову, просить:

- відповідно до п.5 ч.2 ст.245 КАС України встановити відсутність повноважень у Ради адвокатів України в особі адвокатів: Ізовітова Лідія Павлівна (свідоцтво про право заняття адвокатською діяльністю № 3 від 15.01.2003); Гвоздій Валентин Анатолійович (свідоцтво про право заняття адвокатською діяльністю № 207 від 21.10.2002); Кухар Олексій Іванович (свідоцтво про право заняття адвокатською діяльністю №304 від 19.12.2003); Колесников Ігор Валерійович (свідоцтво про право заняття адвокатською діяльністю № 833 від 21.12.2006); Лазарчук Ганна Валеріївна (свідоцтво про право заняття адвокатською діяльністю №4385 від 04.07.2012); Тельман Анатолій Григорович (свідоцтво про право заняття адвокатською діяльністю №227 від 23.06.2003); Кривошапка Антон Анатолійович (свідоцтво про право заняття адвокатською діяльністю №1444 від 17.10.2005); Гордєєв Юрій Володимирович (свідоцтво про право заняття адвокатською діяльністю №543 від 24.04.2009); Величко Лариса Юріївна (свідоцтво про право заняття адвокатською діяльністю №779 від 14.01.2008); Головченко Ольга Олександрівна (свідоцтво про право заняття адвокатською діяльністю №614 від 05.12.2002); Горощенко Любов Володимирівна (свідоцтво про право заняття адвокатською діяльністю №55 від 15.09.2003); Гринь Людмила Василівна (свідоцтво про право заняття адвокатською діяльністю №37 від 08.09.2017); Гришин Ярослав Володимирович (свідоцтво про право заняття адвокатською діяльністю №388 від 27.04.2011); Зажирко Юрій Дмитрович (свідоцтво про право заняття адвокатською діяльністю №290 від 19.12.2003); Каденко Оксана Олегівна (свідоцтво про право заняття адвокатською діяльністю №360 від 04.08.2005); Калюжна Барбара Володимирівна (свідоцтво про право заняття адвокатською діяльністю №750 від 06.04.1998); Комарницька Оксана Омелянівна (свідоцтво про право заняття адвокатською діяльністю №21 від 29.06.1993); Кошеля Василь Васильович (свідоцтво про право заняття адвокатською діяльністю №21/76 від 16.12.2002); Мшиненко Ірина Євгенівна (свідоцтво про право заняття адвокатською діяльністю №116 від 15.04.1994); Осика Сергій Валентинович (свідоцтво про право заняття адвокатською діяльністю №1113 від 29.10.1998); ОСОБА_2 (свідоцтво про право заняття адвокатською діяльністю №315 від 07.03.2000); ОСОБА_3 (свідоцтво про право заняття адвокатською діяльністю №231 від 09.10.2020); ОСОБА_4 (свідоцтво про право заняття адвокатською діяльністю №220 від 29.09.1994); ОСОБА_5 (свідоцтво про право заняття адвокатською діяльністю №9/221 від 30.12.1993); ОСОБА_6 (свідоцтво про право заняття адвокатською діяльністю № 451 від 23.01.2012);

- відповідно до п.5 ч.2 ст.245 КАС України встановити відсутність у адвоката ОСОБА_7 (свідоцтво про право заняття адвокатською діяльністю №21/575 від 21.12.2006) повноважень голови Ради адвокатів Закарпатської області;

- відповідно до п.5 ч.2 ст.245 КАС України встановити відсутність у адвоката ОСОБА_8 (свідоцтво про право заняття адвокатською діяльністю №21/8 від 11.11.2002) повноважень голови Кваліфікаційно дисциплінарної комісії адвокатури Закарпатської області; у адвокатів Гончарова Валентина Вікторовича (свідоцтво про право заняття адвокатською діяльністю №21/212 від 11.11.2002), Бухтоярова Оксана Василівна (свідоцтво про право заняття адвокатською діяльністю №816 від 26.07.2019), Бабич Василь Васильович (свідоцтво про право заняття адвокатською діяльністю №21/463 від 18.07.2005), ОСОБА_9 (свідоцтво про право заняття адвокатською діяльністю №21/367 від 11.11.2002), Марина Віктор Георгійович (свідоцтво про право заняття адвокатською діяльністю №21/536 від 12.07.2006), Зеленяк Сергій Петрович (свідоцтво про право заняття адвокатською діяльністю №21/400 від 04.10.2004) повноважень членів дисциплінарної палати Кваліфікаційно дисциплінарної комісії адвокатури Закарпатської області;

- визнати протиправним і нечинним рішення Ради адвокатів України від 21.09.2020 №69 Про затвердження роз`яснення щодо інституціонального континуїтету Національної асоціації адвокатів України та організаційних форм адвокатського самоврядування.

В обґрунтування позову позивач вказує, що в розумінні ст.ст. 46-49, 50, 55, 56 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" повноваження адвокатів ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , ОСОБА_14 , ОСОБА_15 ; ОСОБА_16 , ОСОБА_17 , ОСОБА_18 , ОСОБА_19 , ОСОБА_20 , ОСОБА_21 , ОСОБА_22 , ОСОБА_23 , ОСОБА_24 , ОСОБА_25 , ОСОБА_26 , ОСОБА_27 , ОСОБА_28 , ОСОБА_29 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 як членів Ради адвокатів України закінчилися, оскільки п`ятирічний термін повноважень сплинув. Також стверджує, що з цих же міркувань у адвоката Фазекоша Олексія Андрійовича закінчилися повноваження голови Ради адвокатів Закарпатської області, в адвоката Немеша Петра Федоровича - повноваження голови Кваліфікаційно дисциплінарної комісії адвокатури Закарпатської області, а в адвокатів Гончарова Валентина Вікторовича, ОСОБА_30 , ОСОБА_31 , ОСОБА_9 , ОСОБА_32 , ОСОБА_33 - повноваження членів дисциплінарної палати Кваліфікаційно дисциплінарної комісії адвокатури Закарпатської області. В обґрунтування порушення свого права позивач вказав, що листом ВКДКА від 25.10.2023 №193/23 на ім`я голови КДКА Закарпатської області Немеша П.Ф. було направлено скаргу про дисциплінарний проступок адвоката Криворучко Л.С., яку в подальшому голова КДКА Закарпатської області Немеш П.Ф. скерував до розгляду до ДП КДКА Закарпатської області. Повідомив, що рішенням КДКА Закарпатської області від 31.07.2024 в особі дисциплінарної палати у складі: голова Гончаров В.В., секретар - Бухтоярова О.В., члени ДП ОСОБА_34 , Кучеренко В.В., ОСОБА_9 , ОСОБА_35 , ОСОБА_36 порушено дисциплінарне провадження відносно адвоката ОСОБА_1 . Стверджує, що Рада адвокатів України не виконала покладені на неї Законом №5076-VI повноваження, не приймала у встановленому законом порядку рішення про скликання конференції адвокатів Закарпатської області. Тому вважає, що такі обставини зумовили порушення прав та інтересів позивача адвоката Криворучко Л.С. з підстав невиконання відповідачами вимог Закону №5076-VI. Тому позивач звернувся до суду із цим позовом.

Ухвалою судді Закарпатського окружного адміністративного суду від 28 жовтня 2024 року відмовлено у відкритті провадження в адміністративній справі.

Постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 09 січня 2025 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, а ухвалу Закарпатського окружного адміністративного суду від 28 жовтня 2024 року про відмову у відкритті провадження у справі №260/6699/24 без змін.

Постановою Верховного Суду від 13 травня 2025 року касаційну скаргу ОСОБА_1 задоволено, ухвалу Закарпатського окружного адміністративного суду від 28 жовтня 2024 року та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 09 січня 2025 року у справі №260/6699/24 скасовано. Справу направлено для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Розпорядженням Голови Закарпатського окружного адміністративного суду від 18.02.2026 №2 передано адміністративну справу №260/6699/24 за позовом ОСОБА_1 до Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури Закарпатської області, Ради адвокатів Закарпатської області, Недержавної некомерційної професійної організації "Національна асоціація адвокатів України" в особі Ради адвокатів України про встановлення відсутності повноважень для розгляду до Львівського окружного адміністративного суду, як до найбільш територіально наближеного до Закарпатського окружного адміністративного суду.

Адміністративна справа №260/6699/24 надійшла до Львівського окружного адміністративного суду 25 лютого 2026 року.

Ухвалою Львівського окружного адміністративного суду від 26.02.2026 у справі №260/6699/24 прийнято адміністративну справу №260/6699/24 за позовом ОСОБА_1 до Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури Закарпатської області, Ради адвокатів Закарпатської області, Недержавної некомерційної професійної організації "Національна асоціація адвокатів України" в особі Ради адвокатів України про встановлення відсутності повноважень до провадження судді Желік О.М.

Ухвалою суду від 27.02.2026 визнано необґрунтованою заяву позивача про відвід судді; адміністративну справу №260/6699/24 передано для вирішення питання про відвід судді відповідно до приписів статті 31 Кодексу адміністративного судочинства України.

Ухвалою суду від 02.03.2026 відмовлено у задоволенні заяви позивача про відвід судді Желік О.М. у справі №260/6699/24 за позовом ОСОБА_1 до Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури Закарпатської області, Ради адвокатів Закарпатської області, Недержавної некомерційної професійної організації "Національна асоціація адвокатів України" в особі Ради адвокатів України про встановлення відсутності повноважень.

Ухвалою суду від 06.04.2026 відмовлено у задоволенні заяв позивача та представника позивача про виклик і допит свідків у справі, призначення справи до розгляду в загальному позовному провадженні, клопотання про витребування доказів.

В матеріалах справи наявний відзив Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури Закарпатської області у якому проти позову заперечується. В обґрунтування такого вказано, що особа, яка не є суб`єктом владних повноважень, заявляє вимоги про визнання наявності чи відсутності компетенції (повноважень) у суб`єкта владних повноважень, не є компетенційним, тому не може бути розглянутий у порядку адміністративного судочинства. Повідомлено, що рішенням РАУ від 21.09.2020 №69 "Про затвердження роз`яснення щодо інституціонального континуїтету Національної асоціації адвокатів України та організаційних форм адвокатського самоврядування" встановлено, що за наявності об`єктивних підстав, які виключають можливість проведення безперешкодного та безпечного життя і здоров`я осіб відповідних виборів, органи адвокатського самоврядування та їх члени продовжують виконувати свої повноваження до початку діяльності новосформованих органів адвокатського самоврядування та обрання їх нових членів. Зазначено, що пунктом 8.1 статті 8 редакції Положення про КДКА Закарпатської області, затвердженого Рішення РАУ від 07.06.2024 №18 передбачено, що рішення з`їзду адвокатів України, Ради адвокатів України, ВКДКА є обов`язковими для виконання КДКА. Вважає, що КДКА Закарпатської області наділена необхідним обсягом повноважень для виконання своїх завдань. Просить у задоволенні позову відмовити.

Недержавна некомерційна професійна організація "Національна асоціація адвокатів України" надіслала до Закарпатського окружного адміністративного суду відзив, в якому проти позову заперечено. В обґрунтування такого вказано, що позивач, як фізична особа, не може заявляти вимогу про відсутність компетенції (повноважень) у Ради адвокатів України, оскільки суб`єктний склад у справі 260/6699/24 не відповідає суб`єктному складу сторін у компетенційних спорах. Вважає, що вимоги позивача про визнання відсутності у відповіді повноважень щодо прийняття рішень/вчинення певних дій взагалі не підлягають судовому розгляду. Заявлені у цій справі позивачем як фізичною особою позовні вимоги про наявність/відсутність повноважень суб`єкта владних повноважень не є юридичним спором у правовідносинах, розгляд яких передбачено нормами чинного процесуального закону і зазначеному у позові формулюванні не може бути самостійним предметом судового розгляду. Просить у задоволенні позову відмовити.

Від Недержавної некомерційної професійної організації "Національна асоціація адвокатів України" до Закарпатського окружного адміністративного суду надійшов відзив на позовну заяву зі зміненим предметом позову, в якому проти позову заперечується. В обґрунтування такого, крім доводів, викладених у відзиві, вказано, що у спірному випадку відсутнє порушене право позивача. Зазначено, що рішення РАУ №69 від 21.09.2020 не можна вважати нормативно-правовим актом, оскільки таке має інформаційний характер та не встановлює правових норм, жодним чином не встановлює нових норм права та не спотворює тих, які містяться в Законі України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність", а лише розкриває зміст безперервність функціонування та розвитку інституту адвокатури у часі, в повному обсязі, відтак не має сили нормативно-правового акта. Крім того, повідомлено, що даний документ не несе в собі такого результату, який безпосередньо породжував би виникнення прав чи обов`язків у позивача. Просить у задоволенні позову відмовити.

У матеріалах справи наявна відповідь на відзив, в якій позивач зазначив, що відповідач порушив порядок подання відзиву, зокрема не подав його за допомогою ЄСІТС. В іншій частині доводи позивача є аналогічними тим, які викладені в позовній заяві, а також заяві про зміну предмета позову. Просив повернути відзив особі, яка його подала та задовольнити позовну заяву повністю.

Суд дослідив долучені до матеріалів справи письмові докази та встановив такі обставини справи.

Листом від 26.09.2024 №1603/0/2-24 Національна асоціація адвокатів України повідомила Голову Громадської організації "Антикорупційний фронт Лариси Криворучко" Ларису Криворучко про те, що установчим з`їздом адвокатів України 17.11.2012 ОСОБА_10 обрано Головою Ради адвокатів України строком на п`ять років. Дата початку визначеного законодавством п`ятирічного строку повноважень - 17.11.2012, дата завершення - в подальшому Звітно-виборним з`їздом адвокатів України 09.06.2017 на другий п`ятирічній строк повноважень обрано Голову Ради адвокатів України Ізовітову Л.П. Дата початку визначеного законодавством п`ятирічного строку повноважень розпочалась 18.11.2017, дата завершення 18.11.2022. Голова Ради адвокатів України продовжує виконувати свої повноваження в силу принципу безперервності (континуїтету) до обрання нового Голови Ради адвокатів України з`їздом адвокатів України (рішення Ради адвокатів України № 69 від 21.09.2020, № 108 від 05-06.09.2022). Також повідомлено, що установчою конференцією адвокатів Закарпатської області 06.10.2012 обрано Головою Ради адвокатів Закарпатської області Фазекоша О.А., Головою КДКА Закарпатської області Немеша П.Ф., до складу ДП КДКА зокрема обрано: Гончарова В.В., ОСОБА_37 , ОСОБА_38 , ОСОБА_9 . Дата початку визначеного законодавством п`ятирічного строку повноважень ОСОБА_7 - 06.10.2012, дата закінчення - 06.10.2017. Дата початку повноважень Голови КДКА Закарпатської області Немеша П.Ф., членів ДП КДКА Гончарова В.В., ОСОБА_37 , ОСОБА_38 , ОСОБА_9 , враховуючи що організаційне засідання КДКА сформованого відповідно до Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» відбулось 08.10.2012, є 08.10.2012, дата завершення повноважень - 08.10.2017. В подальшому 18.03.2017 конференцією адвокатів Закарпатської області на другий п`ятирічній строк обрано Голову Ради адвокатів Закарпатської області ОСОБА_7 , Голову КДКА Закарпатської області ОСОБА_8 , членів ДП КДКА Закарпатської області: ОСОБА_39 , ОСОБА_40 , ОСОБА_38 , ОСОБА_9 . Також цією конференцією обрано членів ДП. КДКА Закарпатської області: ОСОБА_41 , ОСОБА_42 . Відповідно п`ятирічний строк повноважень ОСОБА_7 розпочався - 07.10.2017, дата закінчення - 07.10.2022. Дата початку повноважень по другому строку обрання Голови КДКА Закарпатської області ОСОБА_8 , членів ДП КДКА: Гончарова В.В., ОСОБА_37 , ОСОБА_38 , ОСОБА_9 - 09.10.2017, дата завершення - 09.10.2022. Визначений законодавством п`ятирічний строк повноважень ОСОБА_43 , ОСОБА_44 розпочався - 18.03.2017, дата закінчення - 18.03.2022. 12.01.2019 обрано членів ДП КДКА Закарпатської області - ОСОБА_45 , ОСОБА_46 . Дата початку визначеного законодавством п`ятирічного строку повноважень зазначених членів органів адвокатського самоврядування - 12.01.2019, дата закінчення -12.01.2024. Конференцією адвокатів Закарпатської області 19.12.2019 обрано до складу ДП КДКА Закарпатської області - ОСОБА_47 . Дата початку визначеного законодавством п`ятирічного строку повноважень ОСОБА_48 - 19.12.2019, дата закінчення - 19.12.2024. Конференцією адвокатів Закарпатської області від 07.02.2022 обрано членів ДП КДКА Закарпатської області - ОСОБА_49 , ОСОБА_50 . Дата початку визначеного законодавством п`ятирічного строку повноважень - 07.02.2022, дата закінчення - 07.02.2027.

Листом від 30.09.2024 №1621/0/2-24 Національна асоціація адвокатів України повідомила Голову Громадської організації "Антикорупційний фронт ОСОБА_51 про те, що 15.10.2012 ОСОБА_52 обраний членом Ради адвокатів України та відповідно з 15.10.2012 розпочався п`ятирічний строк повноважень визначений законодавством. 03.07.2015 достроково повноваження члена Ради адвокатів України закінчились. Іншого обрання ОСОБА_53 членом Ради адвокатів України не було.

Листом від 26.09.2024 №1602/0/2-24 Національна асоціація адвокатів України повідомила Голову Громадської організації "Антикорупційний фронт Лариси Криворучко" Ларису Криворучко про те, що Установчим з`їздом адвокатів України 17.11.2012 ОСОБА_11 обрано Заступником Голови Ради адвокатів України строком на п`ять років. Дата початку визначеного законодавством п`ятирічного строку повноважень - 17.11.2012, дата завершення - 17.11.2017. У подальшому Звітно-виборним з`їздом адвокатів України 09.06.2017 на другий п`ятирічній строк повноважень його обрано Заступником Голови Ради адвокатів України. Дата початку визначеного законодавством п`ятирічного строку повноважень розпочалась 18.11.2017, дата завершення - 18.11.2022. Заступник Голови Ради адвокатів України продовжує виконувати свої повноваження в силу принципу безперервності (континуїтету) до обрання нового Заступника Голови Ради адвокатів України з`їздом адвокатів України (рішення Ради адвокатів України № 69 від 21.09.2020, № 108 від 05-06.09.2022).

Рішенням Ради адвокатів України №69 від 21.09.2020 "Про затвердження роз`яснення щодо інституціонального континуїтету Національної асоціації адвокатів України та організаційних форм адвокатського самоврядування" визначено що продовження строків повноважень органів адвокатського самоврядування має становити виключення і допускається лише за наявності об`єктивних підстав, які виключають можливість проведення безперешкодного та безпечного для життя та здоров`я осіб відповідних виборів, як-от неможливість вчасного проведення таких виборів в умовах пандемії. Тобто законодавча вимога наступності (послідовності, тяглості, неперервності) повноважень органів адвокатського самоврядування обумовлює, що органи адвокатського самоврядування та їх члени продовжують виконувати свої повноваження до початку діяльності новосформованих органів адвокатського самоврядування та обрання їх нових членів.

Вважаючи, що повноваження у Ради адвокатів України, Ради адвокатів Закарпатської області, Кваліфікаційно дисциплінарної комісії адвокатури Закарпатської області відсутні, позивач звернувся до суду із цим позовом.

При вирішенні спору по суті суд керується таким.

Завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень (ч. 1 ст. 2 КАС України).

Спором адміністративної юрисдикції у розумінні п. 1, 2 ч. 1 ст. 4 КАС України є переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, у якому хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, у тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв`язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій.

Відповідно ч.1 ст. 4 КАС України адміністративна справа - переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір; 2) публічно-правовий спір - спір, у якому: хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв`язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій. Згідно п. 8,9 ст. 4 КАС позивач - особа, на захист прав, свобод та інтересів якої подано позов до адміністративного суду, або адміністратор за випуском облігацій, який подає позов до адміністративного суду на захист прав, свобод та інтересів власників облігацій відповідно до положень Закону України "Про ринки капіталу та організовані товарні ринки", а також суб`єкт владних повноважень, на виконання повноважень якого подано позов до адміністративного суду; відповідач - суб`єкт владних повноважень, а у випадках, визначених законом, й інші особи, до яких звернена вимога позивача.

Вжитий у цій процесуальній нормі термін суб`єкт владних повноважень означає орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхню посадову чи службову особу, інший суб`єкт при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, у тому числі на виконання делегованих повноважень (п. 7 ч. 1 ст. 4 КАС України).

Визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.

Відповідно до статті 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом:

1) визнання протиправним та нечинним нормативно-правового акта чи окремих його положень;

2) визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень;

3) визнання дій суб`єкта владних повноважень протиправними та зобов`язання утриматися від вчинення певних дій;

4) визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії;

5) встановлення наявності чи відсутності компетенції (повноважень) суб`єкта владних повноважень;

6) прийняття судом одного з рішень, зазначених у пунктах 1-4 цієї частини та стягнення з відповідача - суб`єкта владних повноважень коштів на відшкодування шкоди, заподіяної його протиправними рішеннями, дією або бездіяльністю.

Відповідно до частини 2 статті 5 КАС України захист порушених прав, свобод чи інтересів особи, яка звернулася до суду, може здійснюватися судом також в інший спосіб, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Аналіз наведених вище норм свідчить про те, що завдання адміністративного судочинства полягає у захисті саме порушених прав особи у публічно-правових відносинах, у яких відповідач реалізує владні управлінські функції стосовно заявника.

Згідно з ч. 1 ст. 19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема: 1) спорах фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження; 1-1) спорах адміністратора за випуском облігацій, який діє в інтересах власників облігацій відповідно до положень Закону України "Про ринки капіталу та організовані товарні ринки", із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності; 2) спорах з приводу прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби; 3) спорах між суб`єктами владних повноважень з приводу реалізації їхньої компетенції у сфері управління, у тому числі делегованих повноважень; 4) спорах, що виникають з приводу укладання, виконання, припинення, скасування чи визнання нечинними адміністративних договорів; 5) за зверненням суб`єкта владних повноважень у випадках, коли право звернення до суду для вирішення публічно-правового спору надано такому суб`єкту законом; 6) спорах щодо правовідносин, пов`язаних з виборчим процесом чи процесом референдуму; 7) спорах фізичних чи юридичних осіб із розпорядником публічної інформації щодо оскарження його рішень, дій чи бездіяльності у частині доступу до публічної інформації; 8) спорах щодо вилучення або примусового відчуження майна для суспільних потреб чи з мотивів суспільної необхідності; 9) спорах щодо оскарження рішень атестаційних, конкурсних, медико-соціальних експертних комісій, експертних команд з оцінювання повсякденного функціонування особи та інших подібних органів, рішення яких є обов`язковими для органів державної влади, органів місцевого самоврядування, інших осіб; 10) спорах щодо формування складу державних органів, органів місцевого самоврядування, обрання, призначення, звільнення їх посадових осіб; 11) спорах фізичних чи юридичних осіб щодо оскарження рішень, дій або бездіяльності державного замовника у правовідносинах, що виникли на підставі Закону України "Про оборонні закупівлі", крім спорів, пов`язаних із укладенням державного контракту (договору) про закупівлю з переможцем спрощених торгів із застосуванням електронної системи закупівель, а також зміною, розірванням і виконанням державних контрактів (договорів) про закупівлю; 12) спорах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності органів охорони державного кордону у справах про правопорушення, передбачені Законом України "Про відповідальність перевізників під час здійснення міжнародних пасажирських перевезень"; 13) спорах щодо оскарження рішень Національної комісії з реабілітації у правовідносинах, що виникли на підставі Закону України "Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років"; 14) спорах із суб`єктами владних повноважень з приводу проведення аналізу ефективності здійснення державно-приватного партнерства; 15) спорах, що виникають у зв`язку з оголошенням, проведенням та/або визначенням результатів конкурсу з визначення приватного партнера та концесійного конкурсу; 16) спорах щодо здійснення державного регулювання, нагляду і контролю у сфері медіа.

Правові засади організації і діяльності адвокатури та здійснення адвокатської діяльності в Україні визначає Закон України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність».

За частинами 1, 2, 3 ст. 2 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» адвокатура України - недержавний самоврядний інститут, що забезпечує здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги на професійній основі, а також самостійно вирішує питання організації і діяльності адвокатури в порядку, встановленому цим Законом. Адвокатуру України складають всі адвокати України, які мають право здійснювати адвокатську діяльність. З метою забезпечення належного здійснення адвокатської діяльності, дотримання гарантій адвокатської діяльності, захисту професійних прав адвокатів, забезпечення високого професійного рівня адвокатів та вирішення питань дисциплінарної відповідальності адвокатів в Україні діє адвокатське самоврядування.

У п. 3 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» адвокатське самоврядування визначається як гарантоване державою право адвокатів самостійно вирішувати питання організації та діяльності адвокатури в порядку, встановленому цим Законом.

Згідно ст. 45 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», Національна асоціація адвокатів України є недержавною некомерційною професійною організацією, яка об`єднує всіх адвокатів України та утворюється з метою забезпечення реалізації завдань адвокатського самоврядування. За частиною третьою цієї норми, визначено Національна асоціація адвокатів України є юридичною особою та діє через організаційні форми адвокатського самоврядування, передбачені цим Законом.

За ч. 1 ст. 43 та ч. 1 ст. 44 цього Закону адвокатське самоврядування ґрунтується на принципах виборності, гласності, обов`язковості для виконання адвокатами рішень органів адвокатського самоврядування, підзвітності, заборони втручання органів адвокатського самоврядування у професійну діяльність адвоката.

Завданнями адвокатського самоврядування є: 1) забезпечення незалежності адвокатів, захист від втручання у здійснення адвокатської діяльності; 2) підтримання високого професійного рівня адвокатів; 3) утворення та забезпечення діяльності кваліфікаційно-дисциплінарних комісій адвокатури; 4) створення сприятливих умов для здійснення адвокатської діяльності; 5) забезпечення відкритості інформації про адвокатуру та адвокатську діяльність; 6) забезпечення ведення Єдиного реєстру адвокатів України; 7) участь у формуванні Вищої ради правосуддя у порядку, визначеному законом.

Згідно з ч. 2 ст. 46 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» адвокатське самоврядування здійснюється через діяльність конференцій адвокатів регіону (Автономної Республіки Крим, області, міста Києва, міста Севастополя), рад адвокатів регіону (Автономної Республіки Крим, області, міста Києва, міста Севастополя), кваліфікаційно-дисциплінарних комісій адвокатури (Автономної Республіки Крим, області, міста Києва, міста Севастополя), Вищої кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури, ревізійних комісій адвокатів регіонів (Автономної Республіки Крим, області, міста Києва, міста Севастополя), Вищої ревізійної комісії адвокатури, Ради адвокатів України, з`їзду адвокатів України.

Рада адвокатів України - діє у системі органів Національної асоціації адвокатів України, є національним органом адвокатського самоврядування, на який державою покладено виконання у період між з`їздами адвокатів України публічно-представницьких функцій недержавного самоврядного інституту, що забезпечує здійснення захисту, представництва та надання правової допомоги на професійній основі адвокатури України.

Згідно ст. 55 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» у період між з`їздами адвокатів України функції адвокатського самоврядування виконує Рада адвокатів України. Повноваження і порядок роботи Ради адвокатів України визначаються цим Законом та положенням про Раду адвокатів України, що затверджується з`їздом адвокатів України.

Відповідно до частини 1-4 статті 50 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» Кваліфікаційно-дисциплінарна комісія адвокатури утворюється з метою визначення рівня фахової підготовленості осіб, які виявили намір отримати право на заняття адвокатською діяльністю, та вирішення питань щодо дисциплінарної відповідальності адвокатів. Кваліфікаційно-дисциплінарна комісія адвокатури підконтрольна та підзвітна конференції адвокатів регіону.

Голова та члени кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури обираються конференцією адвокатів регіону з числа адвокатів, стаж адвокатської діяльності яких становить не менше п`яти років та адреса робочого місця яких знаходиться відповідно в Автономній Республіці Крим, області, місті Києві, місті Севастополі і відомості про яких включено до Єдиного реєстру адвокатів України, строком на п`ять років. Одна й та сама особа не може бути головою або членом кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури більше ніж два строки підряд. Голова кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури організовує і забезпечує ведення діловодства кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури. Голова, член кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури може бути достроково відкликаний з посади за рішенням конференції адвокатів регіону, яка обрала його на посаду.

Кваліфікаційно-дисциплінарна комісія адвокатури діє у складі кваліфікаційної та дисциплінарної палат. Кваліфікаційна палата утворюється у складі не більше дев`яти членів, дисциплінарна - не більше одинадцяти членів палати. Кваліфікаційно-дисциплінарна комісія адвокатури є повноважною за умови обрання не менше двох третин від кількісного складу кожної з її палат, затвердженого конференцією адвокатів регіону. Кожна палата на своєму першому засіданні шляхом голосування більшістю голосів від загальної кількості членів палати обирає з числа членів палати голову та секретаря палати. Голова палати за посадою є заступником голови кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури. Голова палати, секретар палати за рішенням відповідної палати може бути достроково відкликаний з посади.

Голова, заступник голови, секретар палати, член кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури не можуть одночасно входити до складу Вищої кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури, ревізійної комісії адвокатів регіону, Вищої ревізійної комісії адвокатури, ради адвокатів регіону, Ради адвокатів України, комісії з оцінювання якості, повноти та своєчасності надання адвокатами безоплатної правничої допомоги.

До повноважень кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури належать: 1) організація та проведення кваліфікаційних іспитів; 2) прийняття рішень щодо видачі свідоцтва про складення кваліфікаційного іспиту; 3) прийняття рішень про зупинення або припинення права на заняття адвокатською діяльністю; 4) здійснення дисциплінарного провадження стосовно адвокатів; 5) вирішення інших питань, віднесених до повноважень кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури цим Законом, рішеннями конференції адвокатів регіону, Вищої кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури, Ради адвокатів України, з`їзду адвокатів України. У передбачених цим Законом випадках повноваження кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури здійснює її кваліфікаційна або дисциплінарна палата.

З системного, сутнісного та цільового підходу до розуміння зазначених конституційних положень та положень профільного (базового) законодавчого акта, який визначає статус, мету, завдання та функції адвокатури, убачається, що адвокатура як інституція та її діяльність в аспекті забезпечення реалізації конституційного права особи на правову допомогу набуває певних особливих властивостей суб`єкта публічних відносин. Ця властивість адвокатури увиразнюється (посилюється) метою її служіння суспільному інтересу шляхом надання своєчасної і належної правової допомоги у поєднанні з виконанням делегованих їй державою окремих владних повноважень. У контексті сказаного має значення й особливий характер адвокатської професії, представники якої є учасниками творення правосуддя, у зв`язку з чим користуються, зокрема, правом участі у суді як захисники чи представники та імунітетом від судового переслідування за свої виступи в залі суду (стаття 23 Закону № 5076-VI).

Відтак, коли виникає спір із правовідносин, у яких адвокатура, як особлива формація реалізує надані їй правомочності в означеному сенсі, як-от у разі обмеження права особи на зайняття адвокатською діяльністю або прийняття рішення про зупинення чи припинення права на зайняття адвокатською діяльністю (пункти 2, 3 ч. 5 ст. 50 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»), оскарження рішення про накладення дисциплінарного стягнення, інші подібні за суттю і значенням дії, зокрема й щодо делегованих державою владних повноважень, то такий спір за наявності для цього підстав може підпадати під ознаки публічно-правового, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів.

Адвокатура є недержавним самоврядним інститутом (формуванням, об`єднанням), що самостійно вирішує питання організації і діяльності адвокатури в порядку, визначеному Законом України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність».

У Розділі VII Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» визначені структурні організаційні одиниці адвокатського самоврядування, порядок формування, повноваження та правила самоврядної діяльності адвокатури.

Конституційний Суд України розтлумачив конституційну норму і вирішив, що ч. 1 ст. 55 Конституції України треба розуміти так, що кожному гарантується захист прав і свобод у судовому порядку. Суд не може відмовити у правосудді, якщо громадянин України, іноземець, особа без громадянства вважають, що їх права і свободи порушені або порушуються, створено або створюються перешкоди для їх реалізації або мають місце інші ущемлення прав та свобод (п. 1 рішення №9-зп від 25.12.1997).

З даного офіційного тлумачення норми, передбаченої ч. 1 ст. 55 Конституції України слідує, що є умови, за яких суд не може відмовити у правосудді якщо людина звернулася за захистом прав і свобод, які належать їй особисто, а не будь-яким іншим особам. Ця умова випливає також із співставлення ч. 1 ст. 55 Конституції України з ч. З, 5, 6 цієї статті, в яких ідеться про захист «своїх» прав, тобто прав, які належать особі, яка їх захищає.

Гарантоване ст. 55 Конституції України право на захист можливе лише у разі його порушення, тому логічною вимогою при захисті такого права є обґрунтування такого порушення. Отже, порушення права має бути реальним, стосуватися індивідуально вираженого права або інтересів особи, яка стверджує про його порушення.

Проте, суд зазначає, що вирішення наявність та обґрунтованості порушеного права можливе саме під час розгляду даної справи по суті позовних вимог, із врахуванням усіх доказів та попередніх судових рішень, що набрали законної сили.

Позивач, в обґрунтування звернення до суду із даними позовними вимогами посилається на порушення його трудових (соціальних) прав, а саме порушення 31.07.2024 щодо позивача дисциплінарного провадження органом (КДКА Закарпатської області) у якого були відсутні відповідна компетенція та повноваження.

Суд зазначає, що порушення трудових (соціальних) прав позивача вирішувалося у межах розгляду справи № 260/4927/23.

Зокрема, рішенням Закарпатського окружного адміністративного суду від 28.11.2024 у справі №260/4927/24 відмовлено повністю в задоволенні адміністративного позову за позовом ОСОБА_1 до Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури Закарпатської області, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - Вища кваліфікаційно-дисциплінарна комісія адвокатури, про визнання протиправним та скасування рішення, в якій позивач заявила вимогу про визнання протиправним і скасування рішення КДКА Закарпатської області від 31.07.2024, яким порушено дисциплінарну справу щодо адвоката ОСОБА_1 .

Постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 19.12.2024 апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено, рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 28.11.2024 у справі №260/4927/24 скасовано та прийнято нове судове рішення, яким позов задоволено.

Визнано протиправним та скасовано рішення КДКА Закарпатської області від 31.07.2024 про порушення дисциплінарної справи стосовно адвоката ОСОБА_1 .

Постановою Верховного Суду від 04.04.2025 у справі №260/4927/24 касаційну скаргу Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури Закарпатської області задоволено.

Постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 19 грудня 2024 року у справі №260/4927/24 скасовано.

Рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 28 листопада 2024 року у справі № 260/4927/24 залишено в силі.

Саме у межах розгляду питання про порушення трудових прав, притягнення до дисциплінарної відповідальності повинні вирішуватися і вирішувалися питання наявності повноважень та належного суб`єкта, який здійснював дисциплінарне провадження, дії якого оскаржувалися, а саме КДКА Закарпатської області.

Отже, суд зазначає, що саме під час вирішення трудового спору (спору про притягнення до дисциплінарної відповідальності) вирішуються питання, пов`язані із притягненням до дисциплінарної відповідальності в тому числі і щодо наявності повноважень та компетенції у суб`єкта, який здійснював застосування дисциплінарного стягнення.

Окрім цього суд вказує, що поняття законного (охоронюваного законом) інтересу міститься в рішенні Конституційного Суду України від 01.12.2004 у справі №1-10/2004, згідно з яким поняття «охоронюваний законом інтерес» у зв`язку з поняттям «права» треба розуміти як прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом, як зумовлений загальним змістом об`єктивного і прямо не опосередкований у суб`єктивному праві простий легітимний дозвіл, що є самостійним об`єктом судового захисту та інших засобів правової охорони з метою задоволення індивідуальних і колективних потреб, які не суперечать Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загальноправовим засадам.

Позивач повинен довести, що він є потерпілим від порушення з боку суб`єкта владних повноважень, зокрема має місце безпосередній негативний суттєвий вплив порушення на позивача або обґрунтована ймовірність негативного впливу на позивача у майбутньому.

З`ясування матеріально-правової заінтересованості позивача передує розгляду питання щодо правомірності рішення, котре оскаржується. Відсутність матеріально-правової заінтересованості позивача є підставою для відмови у задоволенні позову незалежно від правомірності чи неправомірності оскарженого рішення.

Відсутність порушеного права чи невідповідність обраного позивачем способу його захисту способам, визначеним законодавством, встановлюється при розгляді справи по суті і є підставами для прийняття судом рішення про відмову в позові.

Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях неодноразово підкреслював необхідність ефективного захисту прав заявників. Наприклад, у п. 75 рішення від 05.04.2005 у справі «Афанасьєв проти України» (заява №38722/02) ЄСПЛ зазначає, що засіб захисту, який вимагається згаданою статтею, повинен бути «ефективним», як у законі, так і на практиці, зокрема, у тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави.

Зміст адміністративної юстиції - це ефективний судовий захист від порушень у публічно- правових відносинах. Водночас відсутність порушеного права чи невідповідність обраного позивачем шляху захисту способам, визначеним у законодавстві, установлюються при розгляді справи по суті та є підставами для відмови в задоволенні позову. Отже, адміністративний суд, отримавши позовну заяву, повинен установити наявність факту порушення права та застосувати конкретний спосіб захисту, що залежить як від змісту суб`єктивного права, по захист якого звернулася особа, так і від характеру його порушення.

З наведеного слідує, що для ефективного поновлення права необхідно, щоб існував чіткий зв`язок між правопорушенням та способом захисту права.

Обов`язковою умовою надання правового захисту судом є наявність відповідного порушення суб`єктом владних повноважень прав, свобод або інтересів особи на момент її звернення до суду. Порушення має бути реальним, стосуватися (зачіпати) зазвичай індивідуально виражених прав чи інтересів особи, яка стверджує про їх порушення.

Суд повинен встановити у особи, яка звернулася з позовом, суб`єктивне матеріальне права або законний інтерес, на захист якого подано позов, а також з`ясувати наявність чи відсутність факту їх порушення або оспорювання.

З огляду на зазначене, вирішуючи спір, суд повинен пересвідчитись у належності особи, яка звернулась за судовим захистом, відповідного права або охоронюваного законом інтересу (наявність права на позов у матеріальному розумінні), встановити, чи є відповідне право або інтерес порушеним (встановити факт порушення), а також визначити, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права позивача.

Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини для того, щоби мати можливість звернутися за захистом до суду особа має довести, що вона є жертвою порушення прав. Щоби претендувати на статус жертви такого порушення, оспорюваний захід має безпосередньо зашкодити особі (рішення «Аксу проти Туреччини» [Aksu v. Turkey] пункт 50; «Берден» [Burden v. the United Kingdom] пункт 33; «Тенасе проти Молдови» [Trnase v. Moldova]).

Отже, для захисту права чи охоронюваного інтересу, необхідний факт його порушення.

Позивач на власний розсуд визначає чи порушені його права, свободи чи інтереси рішеннями, дією або бездіяльністю суб`єкта владних повноважень. Позивач, як на підставу позову посилається на порушення його трудових (соціальних) прав, які вже були предметом розгляду у судах, зокрема по справі № 260/4927/24, якими позивачу було відмовлено у задоволенні позовних вимог. Саме вирішуючи спір (трудовий, спір про притягнення до дисциплінарної відповідальності) судами і вирішуються питання щодо належного відповідача та його компетенції і повноважень.

Задоволення вимог позивача можливе лише в разі об`єктивної наявності порушення, тобто встановлення, що рішення, дія або бездіяльність протиправно породжують, змінюють або припиняють права та обов`язки у сфері публічно-правових відносин, а відсутність порушеного права чи невідповідність обраного позивачем способу його захисту способам, визначеним законодавством, встановлюється при розгляді справи по суті та є підставою для прийняття судом рішення про відмову в позові.

Аналогічна правова позиція викладена, зокрема, у постановах Верховного Суду від 12 червня 2018 року у справі № 826/4406/16, від 15 серпня 2019 року у справі № 1340/4630/18, від 23 грудня 2019 року у справі № 712/3842/17, від 27 лютого 2020 року у справі № 500/477/15-а.

Проте, як судом вказано вище, позивач оскаржував дії суб`єкта владних повноважень (Відповідача) щодо порушення його права суб`єктом, який на думку позивача не мав відповідної компетенції та повноважень і такий спір був вирішений у межах справи № 260/4927/24, рішення по якій набрали законної сили.

Щодо позовних вимог про визнання протиправним і нечинним Рішення Ради адвокатів України від 21.09.2020 №69 «Про затвердження роз`яснення щодо інституціонального континуїтету НААУ та організаційних форм адвокатського самоврядування» суд враховує таке.

Звернення до суду є способом захисту порушених суб`єктивних прав, а не способом відновлення законності та правопорядку у публічних правовідносинах.

Відтак, задоволенню в адміністративному судочинстві підлягають лише ті вимоги, які відновлюють порушені права чи інтереси у сфері публічно-правових відносин.

Велика Палата Верховного Суду в постанові від 16 березня 2023 року у справі № 9901/41/21 сформулювала висновок, згідно з яким позивач на власний розсуд визначає, чи порушені його права та інтереси рішеннями, дією або бездіяльністю суб`єкта владних повноважень. Водночас гарантоване статтею 55 Конституції України та конкретизоване в законах України право на належний судовий захист прав та інтересів особи передбачає можливість звернення до суду лише у разі існування спірних правовідносин, тобто у разі установлення, що рішення, дія або бездіяльність протиправно породжують, змінюють або припиняють права та обов`язки у сфері публічно-правових відносин. Таке порушення має бути реальним, стосуватися індивідуально виражених прав чи інтересів особи, яка стверджує про їх порушення.

З огляду на зазначене, вирішуючи спір, суд повинен пересвідчитись в наявності в особи, яка звернулась за судовим захистом, відповідного права або охоронюваного законом інтересу, встановити, чи є відповідне право або інтерес порушеним (встановити факт порушення), а також визначити чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права позивача.

Відсутність порушеного права чи невідповідність обраного позивачем способу його захисту способам, визначеним законодавством, встановлюється при розгляді справи по суті та є підставою для прийняття судом рішення про відмову в позові. При цьому з`ясування питання наявності порушених прав, свобод чи інтересів позивача передує розгляду питання щодо правомірності (законності) рішення, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень, які оскаржуються.

Відповідно до рішення Конституційного Суду України від 1 грудня 2004 у справі №18-рп/2004 термін порушене право, який вживається у низці законів України, має той самий зміст, що й поняття охоронюваний законом інтерес. При цьому з приводу останнього, то в тому ж рішенні Конституційного Суду України зазначено, що поняття охоронюваний законом інтерес означає правовий феномен, який: а) виходить за межі змісту суб`єктивного права; б) є самостійним об`єктом судового захисту та інших засобів правової охорони; в) має на меті задоволення усвідомлених індивідуальних і колективних потреб; г) не може суперечити Конституції і законам України, суспільним інтересам, загальновизнаним принципам права; д) означає прагнення (не юридичну можливість) до користування у межах правового регулювання конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом; є) розглядається як простий легітимний дозвіл, тобто такий, що не заборонений законом. Охоронюваний законом інтерес регулює ту сферу відносин, заглиблення в яку для суб`єктивного права законодавець вважає неможливим або недоцільним.

Між тим, для визначення інтересу як об`єкта судового захисту в порядку адміністративного судочинства, окрім загальних ознак інтересу, він повинен містити спеціальні, визначені КАС України. Якщо перша група ознак необхідна для віднесення тієї чи іншої категорії до інтересу, то друга дозволяє кваліфікувати такий інтерес як об`єкт судового захисту в адміністративному судочинстві.

Верховний Суд у своїй практиці неодноразово застосовував критерії, які дозволяють виявити наявність або відсутність охоронюваного законом інтересу в особи, яка звертається за судовим захистом.

Так, у постанові від 20 лютого 2019 року у справі №522/3665/17 Верховним Судом були сформульовані загальні підходи до судового захисту законних інтересів. Зокрема, зазначено, що судовому захисту в адміністративному судочинстві підлягає законний інтерес, який має такі ознаки: (а) має правовий характер, тобто перебуває у сфері правового регулювання; (б) пов`язаний з конкретним матеріальним або нематеріальним благом; (в) є визначеним благом, на яке спрямоване прагнення, не може бути абстрактним або загальним; у позовній заяві особа повинна зазначити, який саме її інтерес порушено та в чому він полягає; (г) є персоналізованим (суб`єктивним), тобто належить конкретній особі позивачу (на це вказує слово її); (ґ) суб`єктом порушення позивач вважає суб`єкта владних повноважень.

Обставинами, що свідчать про очевидну відсутність у позивача законного інтересу (а отже і матеріально-правової заінтересованості), є: незаконність інтересу (його суперечність Конституції, законам України, принципам права), неправовий характер вимог (вимоги не породжують правових наслідків для позивача. Це виключає можливість віднесення спору до юридичного відповідно до частини 2 статті 124 Конституції України); встановлена законом заборона пред`явлення позову на захист певного інтересу (наприклад, заборона оскаржувати рішення дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя особою, яка подала скаргу на суддю); коло осіб, які можуть бути позивачами, прямо визначено законом, і позивач до їх числа не належить (це свідчить про відсутність матеріальної правоздатності); позивач звернувся за захистом інтересів інших осіб держави, громади, фізичної або юридичної особи без відповідних правових підстав або в інтересах невизначеного кола осіб.

Законний інтерес може бути захищено судом, якщо позивач вважає, що його законний інтерес, за захистом якого він звернувся до суду: порушено (щодо протиправних діянь, які мали місце і припинилися) або порушується (щодо протиправних діянь, які тривають), або створюються перешкоди для його реалізації (щодо протиправних діянь, які тривають і є перешкодами для реалізації права в теперішньому або в майбутньому часі), або мають місце інші ущемлення законних інтересів.

Позивач повинен довести, що він має законний інтерес і є потерпілим від порушення цього інтересу з боку суб`єкта владних повноважень.

Крім того, у вказаній постанові від 20.02.2019 у справі №522/3665/17 Верховний Суд дійшов висновку про наявність таких ознак у потерпілого від порушення законного інтересу: безпосередньо йому належить законний інтерес, на захист якого подано позов; має місце безпосередній негативний вплив порушення на позивача або обґрунтована ймовірність негативного впливу на позивача у майбутньому, зокрема, якщо позивач змушений змінити свою поведінку або існує ризик бути притягнутим до відповідальності; негативний вплив є суттєвим (зокрема, позивачеві завдано шкоду); існує причинно-наслідковий взаємозв`язок між законним інтересом, оскаржуваним актом та стверджуваним порушенням.

Отже, обов`язковою умовою надання правового захисту судом є наявність відповідного порушення суб`єктом владних повноважень прав, свобод або інтересів особи на момент звернення до суду. Це висновується з того, що ухвалення судового рішення в публічно-правовому спорі про задоволення позову спрямоване на те, щоб відновити права, свободи чи інтереси особи позивача, за захистом яких він звернувся до суду.

Як встановлено судом в цій справі, позивач вважав, що його права порушено через ухвалення оскаржуваного рішення Ради адвокатів України від 21.09.2020 №69 Про затвердження роз`яснення щодо інституціонального континуїтету Національної асоціації адвокатів України та організаційних форм адвокатського самоврядування.

Разом з тим, позовна заява в сукупності з наявними в матеріалах справах доказами не містить жодних обґрунтувань та підтвердження реальності і дійсності конкретно визначених порушень права позивача у зв`язку з прийняттям Ради адвокатів України від 21.09.2020 №69 Про затвердження роз`яснення щодо інституціонального континуїтету Національної асоціації адвокатів України та організаційних форм адвокатського самоврядування, з врахуванням наведених судом вище висновків стосовно правової природи оскаржуваного рішення.

Решта доводів та заперечень учасників справи, висновків суду по суті позовних вимог не спростовують. Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини, зокрема у рішенні у справі "Серявін та інші проти України" від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відображено принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" від 9 грудня 1994 року, серія A, № 303-A, п.29).

Частиною першою статті 9 КАС України визначено, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Відповідно до частин першої, другої статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

За змістом статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Перевіривши юридичну та фактичну обґрунтованість доводів сторін, оцінивши докази суб`єкта владних повноважень та докази, надані позивачем, суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позову.

В силу приписів статті 139 КАС України судові витрати розподілу не підлягають.

Керуючись ст.ст. 2, 6, 8-10, 13, 14, 72-77, 90, 139, 241-246, 250, 255, 262, 293, 295 КАС України, суд, -

в и р і ш и в:

у задоволенні адміністративного позову відмовити.

Судові витрати розподілу не підлягають.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення безпосередньо до Восьмого апеляційного адміністративного суду, з врахуванням гарантій встановлених пунктом 3 Розділу VI «Прикінцевих положень» Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя Желік О.М.