Рішення № 135451730, 06.04.2026, Миколаївський окружний адміністративний суд

МИКОЛАЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

06 квітня 2026 р. № 640/7187/21 м. Миколаїв

Миколаївський окружний адміністративний суд в складі головуючого судді Дерев`янко Л.Л. розглянув за правилами спрощеного позовного провадження у письмовому провадженні адміністративну справу

за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю "Контрактстрой Україна", вул. Лаврська, 16,м. Київ,01015,вул. Левка Лук`яненка, 19, прим.3А,м. Київ,04207

до відповідачаКиївської митниці, бульв. Гавела Вацлава, 8А,м. Київ,03124,

провизнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 29.12.2020 № 0000179/7.8-19-01, № 0000180/7.8-19-01,

ВСТАНОВИВ:

І. Зміст позовних вимог

17.03.2021 до Окружного адміністративного суду міста Києва надійшла позовна заява товариства з обмеженою відповідальністю «Контрактстрой Україна» (далі позивач) до Київської митниці Держмитслужби (далі відповідач) про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень № 0000179/7.8-19-01 та № 0000180/7.8-19-01 від 29.12.2020, прийнятих відповідачем.

ІІ. Виклад позицій учасників справи

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що на підставі акта документальної невиїзної перевірки дотримання позивачем вимог законодавства з питань митної справи щодо обґрунтованості та законності надання (отримання) пільг і звільнення від оподаткування за митними деклараціями від 28.09.2017 № UA100210/2017/802599, від 24.10.2017 № UA100210/2017/805145, відповідач виніс спірні податкові повідомлення-рішення (далі ППР) про збільшення податкового зобов`язання за платежем мито на товари, що ввозяться суб`єктами підприємницької діяльності, на суму 443464,88 грн, в т.ч. штрафні санкції, і про збільшення податкового зобов`язання з платежем податок на додану вартість (далі ПДВ) із ввезених на територію України товарів на суму 88692,98 грн, в т.ч. штрафні санкції. Позивач не погоджується з ППР з тих мотивів, що перевірку проведено відповідачем у період дії мораторію на перевірки, за межами встановленого Податковим кодексом граничного строку на проведення перевірки, з порушенням порядку її проведення. Крім того, позивач стверджує, що походження товару підтверджується відповідним сертифікатом, наданим експортером на запит позивача. Такий запит був зроблений як тільки позивачу з акту перевірки стало відомо про результати перевірки. За таких обставин, позивач вважає, що спірні ППР є протиправними і підлягають скасуванню.

У відзиві на позовну заяву від 13.04.2021 відповідач заперечив проти позову і просив у його задоволені відмовити у повному обсязі. Відзив умотивовано тим, що позивач під час митного оформлення товарів застосував преференцію зі сплати ввізного мита « 410» в рамках Угоди про асоціацію між Україною, з однієї сторони, та Європейським Союзом, Європейським співтовариством з атомної енергії і їхніми державами-членами, з іншої сторони, від 27.06.2014 (далі Угода про асоціацію між Україною та ЄС), за митними деклараціями від 28.09.2017 № UA100210/2017/802599, від 24.10.2017 № UA100210/2017/805145 заявлена країна походження Німеччина. Київська міська митниця ДФС направила до Департаменту митно-тарифного та нетарифного регулювання подані підприємством при митному оформленні декларації-інвойси від 22.09.2017 №241328, від 21.09.2017 №241329, від 22.09.2017 №241328, від 17.10.2017 №241875 для направлення їх на перевірку до уповноваженого органу Німеччини. Відповідно до відповіді останнього товари, які вказані у деклараціях-інвойсах від 22.09.2017 №241328, від 21.09.2017 №241329, від 22.09.2017 №241328, від 17.10.2017 №241875 не відповідають вимогам преференційного режиму для товарів та не походять з Європейського Союзу, оскільки експортер, компанія «Halbmond Teppichwerke GmbH» (Німеччина) не була уповноважена видавати декларації- інвойси, як сертифікований експортер. Декларації-інвойси від 22.09.2017 №241328, від 21.09.2017 №241329, від 22.09.2017 №241328, від 17.10.2017 №241875, які надані до митного оформлення ТОВ «Контрактстрой Україна», недійсні для застосування преференції по сплаті ввізного мита «410» в рамках Угоди про асоціацію між Україною та ЄС та на підставі цього країна походження товарів, які зазначені в митних деклараціях від 28.09.2017 №UA100210/2017/802599, від 24.10.2017 №UA100210/2017/805145, невідома. Тому вказані сертифікати є недійсними для застосування преференції зі сплати ввізного мита « 410». Відповідно оскаржувані ППР є правомірними.

У відповіді на відзив від 20.04.2021 позивач закцентував увагу на тому, що з огляду на зміст сертифікату, наданого експортером, відсутні підстави вважати, що зазначені в митних деклараціях позивача товари є товарами невідомого походження.

Відповідач у встановлений судом строк правом на подання заперечень не скористався.

ІІІ. Рух справи

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 23.03.2021 відкрито провадження в адміністративній справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін.

Відповідно до частини третьої статті 29 Кодексу адміністративного судочинства України (далі КАС України), абзацу четвертого пункту 2 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про ліквідацію Окружного адміністративного суду міста Києва та утворення Київського міського окружного адміністративного суду» та Порядку передачі судових справ, нерозглянутих Окружним адміністративний судом міста Києва, затвердженого наказом Державної судової адміністрації України від 16.09.2024 № 399, ця адміністративна справа передана на розгляд і вирішення до Миколаївського окружного адміністративного суду.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 21.04.2025 головуючим суддею для розгляду цієї справи визначено суддю Дерев`янко Л.Л.

23.04.2025 Миколаївський окружний адміністративний суд постановив ухвалу про прийняття адміністративної справи № 640/7187/21 до свого провадження та про її розгляд спочатку.

Копія ухвали від 23.04.2025 суд надіслав сторонам в їх електронні кабінети в Єдиній судовій інформаційно-телекомунікаційній системі.

Будь-яких додаткових пояснень у цій справі позивач Миколаївському окружному адміністративному суду не надав.

07.05.2025 до суду надійшла заява відповідача про зміну відповідача Київську митницю Держмитслужби на Київську митницю як відокремлений підрозділ Державної митної служб України.

Ухвалою Миколаївського окружного адміністративного суду від 12.05.2025 замінено сторону у справі, а саме: Київську митницю Держмитслужби (бульв. Вацлава Гавела, 8А, м. Київ, 03124; код ЄДРПОУ 43337359) на Київську митницю (бульв. Вацлава Гавела, 8А, м. Київ, 03124; код ЄДРПОУ 43997555).

Також до суду надійшов відзив від відповідача, в якому останній повторив свою позицію, викладено в заяві по суті раніше.

IV. Фактичні обставини справи, встановлені судом

За митними деклараціями 28.09.2017 №UA100210/2017/802599, від 24.10.2017 №UA100210/2017/805145 позивач ввіз на територію України товари текстильне покриття для підлоги, тафтингове вибивне з поліамідів килимове покриття. Ввезення товарів відбулось в рамках виконання контракту № 21/2017 від 04.08.2017, укладеного між позивачем і «Halbmond Teppichwerke GmbH» (Німеччина)

В графі 34 митних декларацій (код країни походження) позивачем вказано «EU», а у графі 36 (преференції) « 410».

На підтвердження преференційного походження товару позивачем надано інвойси від 22.09.2017 №241328, від 21.09.2017 №241329, від 22.09.2017 №241328, від 17.10.2017 №241875.

Київська міська митниця ДФС направила до Департаменту митно-тарифного та нетарифного регулювання подані підприємством при митному оформленні декларації-інвойси від 22.09.2017 №241328, від 21.09.2017 №241329, від 22.09.2017 №241328, від 17.10.2017 №241875 для направлення їх на перевірку до уповноваженого органу Німеччини.

Уповноважений орган Німеччини листами від 22.01.2020 №Z4215B-NP14/19-A-B1201, від 30.01.2020 №Z4215F-355/19-1 повідомив українську сторону, що товари, які вказані у деклараціях-інвойсах від 22.09.2017 №241328, від 21.09.2017 №241329, від 22.09.2017 №241328, від 17.10.2017 №241875 не відповідають вимогам преференційного режиму для товарів та не походять з Європейського Союзу, оскільки експортер, компанія «Halbmond Teppichwerke GmbH» (Німеччина) не була уповноважена видавати декларації інвойси, як сертифікований експортер.

У зв`язку з цим, відповідач провів документальну невиїзну перевірку дотримання позивачем вимог законодавства України з питань митної справи щодо обґрунтованості та законності надання (отримання) пільг і звільнення від оподаткування за митними деклараціями

За результатами перевірки складено акт від 10.12.2020 №112/20/7.8-19-01/41106571 та встановлено порушення ТОВ «Контрактстрой Україна»:

- вимог частини 1 статті 257 МК України від 13 березня 2012 року № 4495-VI (із змінами та доповненнями), у результаті чого занижено податкове зобов`язання по сплаті ввізного мита на загальну суму 354771,90 грн.;

- вимог пункту 190.1 статті 190 ПК України від 02.12.2010 № 2755-VI (із змінами та доповненнями), в результаті чого занижено податкове зобов`язання по сплаті податку на додану вартість на загальну суму 70954,38 грн.

Позивач подав заперечення до акту перевірки, до яких, серед іншого, додав копію сертифікату про походження товару D 31968305, виданого торгово- промисловою палатою Німеччини 17.12.2020.

Заперечення позивача не було враховано відповідачем.

На підставі Акта від 10.12.2020 №112/20/7.8-19-01/41106571 відповідач прийняв ППР:

від 29.12.2020 № 0000179/7.8-19-01 (форма «Р») про збільшення податкового зобов`язання за платежем мито на товари, що ввозяться суб`єктами підприємницької діяльності, на суму 354771,90 грн і про застосування штрафної санкції в сумі 88692,98 грн;

від 29.12.2020 № 0000180/7.8-19-01 (форма «Р») про збільшення податкового зобов`язання з платежем ПДВ із ввезених на територію України товарів на суму 70954,38 грн і про застосування штрафної санкції в сумі 17738,60 гривні.

Не погоджуючись з висновками, викладеними в акті перевірки та вважаючи податкові повідомлення-рішення незаконними, позивач подавав заперечення на акт перевірки та звертався в порядку адміністративного оскарження до Державної митної служби України із скаргою на вказані податкові повідомлення-рішення.

Однак, рішенням Державної митної служби України від 15.03.2021, Держмитслужба залишила ППР Київської митниці Держмитслужби від 29.12.2020 № 0000179/7.8-19-01, № 0000180/7.8-19-01 без змін, а скаргу позивача - без задоволення.

Враховуючи вищевикладене, позивач вважає податкові повідомлення-рішення від 29.12.2020 № 0000179/7.8-19-01, № 0000180/7.8-19-01 протиправними та такими, що підлягає скасуванню, тому позивач звернувся до суду заданим адміністративним позовом.

V. Джерела права і оцінка, здійснена судом

5.1. Щодо правомірності призначення і проведення перевірки

Основним нормативним актом, що регламентує питання митної справи, є Митний кодекс України від 13.03.2012 №4495-VI (в редакції, чинній на час виникнення спірних відносин).

Відповідно до частини сьомої статті 336 Митного кодексу України, митний контроль здійснюється посадовими особами органів доходів і зборів шляхом проведення документальних перевірок дотримання вимог законодавства України з питань державної митної справи, у тому числі своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати митних платежів.

Згідно приписів статті 345 Митного кодексу України, документальна перевірка - це сукупність заходів, за допомогою яких митні органи переконуються у правильності заповнення митних декларацій, декларацій митної вартості та в достовірності зазначених у них даних, законності ввезення (пересилання) товарів на митну територію України або на територію вільної митної зони, вивезення (пересилання) товарів за межі митної території України або за межі території вільної митної зони, а також своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати митних та інших платежів, а також пені, контроль за справлянням яких покладено на митні органи (частина перша).

Документальні перевірки дотримання вимог законодавства України з питань митної справи, у тому числі своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати митних платежів, проводяться митними органами з урахуванням строків давності, визначених статтею 102 Податкового кодексу України (частина друга).

Митні органи мають право здійснювати митний контроль шляхом проведення документальних виїзних (планових або позапланових) та документальних невиїзних перевірок дотримання законодавства України з питань митної справи щодо: 1) правильності визначення бази оподаткування, своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати митних платежів; 2) обґрунтованості та законності надання (отримання) пільг і звільнення від оподаткування; 3) правильності класифікації згідно з УКТ ЗЕД товарів, щодо яких проведено митне оформлення; 4) відповідності фактичного використання переміщених через митний кордон України товарів заявленій меті такого переміщення та/або відповідності фінансових і бухгалтерських документів, звітів, договорів (контрактів), калькуляцій, інших документів підприємства, що перевіряється, інформації, зазначеній у митній декларації, декларації митної вартості, за якими проведено митне оформлення товарів у відповідному митному режимі; 5) законності переміщення товарів через митний кордон України, у тому числі ввезення товарів на територію вільної митної зони або їх вивезення з цієї території (частина третя).

Під час проведення документальної перевірки посадові особи митного органу повинні реалізовувати визначені цим Кодексом повноваження виключно в обсязі, необхідному для з`ясування питань перевірки (частина четверта).

Відшкодування збитків та/або шкоди, заподіяних посадовими особами митного органу підприємству під час проведення перевірки, здійснюється у порядку, встановленому законом (частина п`ята)

Результати перевірки оформлюються актом (довідкою) та є підставою для самостійного визначення митним органом суми податкового зобов`язання підприємства щодо сплати митних платежів, застосування заходів, передбачених законами України (частина шоста).

У разі виявлення митним органом під час проведення перевірки ознак порушень митних правил або контрабанди посадові особи митного органу вживають передбачених законом заходів (частина сьома).

Порядок проведення документальних невиїзних перевірок регламентовано статтею 351 Митного кодексу України, згідно якої предметом документальних невиїзних перевірок є дані про своєчасність, достовірність, повноту нарахування та сплати митних платежів при переміщенні товарів через митний кордон України підприємствами, а також при переміщенні товарів через митний кордон України громадянами з поданням митної декларації, передбаченої законодавством України для підприємств (частина перша).

Документальна невиїзна перевірка проводиться у разі: 1) виявлення ознак, що свідчать про можливе порушення законодавства України з питань митної справи, за результатами аналізу електронних копій митних декларацій, інформації, що стосується товарів, митне оформлення яких завершено, отриманої від суб`єктів зовнішньоекономічної діяльності та виробників таких товарів, з висновків акредитованих відповідно до законодавства експертів; 2) надходження від уповноважених органів іноземних держав документально підтвердженої інформації про непідтвердження автентичності поданих митному органу документів щодо товарів, митне оформлення яких завершено, недостовірність відомостей, що в них містяться, а також запитів стосовно надання інформації про зовнішньоекономічні операції, які здійснювалися за участю суб`єктів зовнішньоекономічної діяльності - резидентів України (частина друга).

Документальна невиїзна перевірка проводиться на підставі наказу митного органу (частина третя).

Документальна невиїзна перевірка проводиться посадовими особами митного органу в приміщенні цього органу за умови направлення керівнику відповідного підприємства або відповідному громадянину рекомендованим листом з повідомленням про вручення або особистого вручення зазначеним особам чи уповноваженим ними представникам під розписку письмового повідомлення про дату початку та місце проведення перевірки (частина четверта).

Присутність уповноважених посадових осіб підприємства або громадянина, що перевіряється, під час проведення невиїзної документальної перевірки не обов`язкова (частина п`ята).

Тривалість проведення перевірки визначається у відповідному наказі митного органу та не може перевищувати строки, встановлені частиною восьмою статті 346 цього Кодексу для проведення документальних виїзних перевірок. Продовження строку проведення перевірки можливе на строк та з підстав, визначених частиною дев`ятою статті 346 цього Кодексу (частина шоста).

Про продовження строків проведення перевірки митний орган інформує підприємство (громадянина) в порядку, визначеному частиною четвертою цієї статті (частина сьома).

Посадові особи митного органу під час проведення перевірки не мають права: 1) перевіряти дані, які не є предметом перевірки; 2) вимагати від підприємства, що перевіряється, надання документів або інформації, що не стосуються предмета перевірки; 3) розголошувати відомості про підприємство, що перевіряється, які становлять конфіденційну інформацію, державну, комерційну чи банківську таємницю та стали відомі під час виконання такими особами службових обов`язків (частина восьма).

Оформлення результатів невиїзної документальної перевірки здійснюється в порядку, визначеному цим Кодексом (частина дев`ята).

Як встановлено судом, Київською митницею Держмитслужби проведена документальна невиїзна перевірка дотримання ТОВ «Контрактстрой Україна» вимог законодавства України з питань митної справи в частині правомірності застосування преференційного режиму оподаткування до товару, оформленого за МД від 28.09.2017 № UA100210/2017/802599, від 24.10.2017 № UA100210/2017/805145 .

Відповідно до пункту 2.1 акта, перевірка проводилась з 30.11.2020 по 02.12.2020 (три робочих дні).

Відповідно до частини другої статті 345 Митного кодексу України документальні перевірки дотримання вимог законодавства України з питань митної справи, у тому числі своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати митних платежів, проводяться митними органами з урахуванням строків давності, визначених статтею 102 Податкового кодексу України.

Відповідно до пункту 102.1 статті 102 Податкового кодексу України контролюючий орган має право самостійно визначити суму грошових зобов`язань платника податків у випадках, визначених цим Кодексом, не пізніше закінчення 1095 дня, що настає за останнім днем граничного строку подання податкової декларації та/або граничного строку сплати грошових зобов`язань, нарахованих контролюючим органом, а якщо така податкова декларація була надана пізніше, - за днем її фактичного подання.

Пунктом 52-2 підрозділу 10 розділу ХХ «Перехідні положення» Податкового кодексу України передбачено, що на період з 18 березня 2020 року по останній календарний день місяця (включно), в якому завершується дія карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України на всій території України з метою запобігання поширенню на території України коронавірусної хвороби (COVID-19), зупиняється перебіг строків давності, передбачених статтею 102 цього Кодексу.

Відтак, строк, встановлений ст. 102 Податкового кодексу України відповідачем було дотримано. Щодо твердження позивача про те, що зазначена перевірка в порушення підпункту 52-2 підрозділу 10 розділу XX Податкового кодексу України, була проведена митним органом під час дії мораторію, суд зазначає наступне.

Так підпунктом 52-2 підрозділу 10 розділу XX Податкового кодексу України встановлено мораторій на проведення документальних та фактичних перевірок на період з 18 березня 2020 року по останній календарний день місяця (включно), в якому завершується дія карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України на всій території України з метою запобігання поширенню на території України коронавірусної хвороби (COVID-19).

Разом з тим, Законом України від 16.10.2020 № 466- IX "Про внесення змін до Податкового кодексу України щодо вдосконалення адміністрування податків, усунення технічних та логічних неузгодженостей у податковому законодавстві" пункт 75.1 статті 75 Податкового кодексу України доповнено абзацом третім такого змісту: "Види документальних перевірок, порядок планування, проведення та оформлення їх результатів, що проводяться контролюючим органом, визначеним підпунктом 41.1.2 пункту 41.1 статті 41 цього Кодексу, встановлюються Митним кодексом України". Зазначений Закон набрав чинності 23.05.2020.

Згідно п.п. 41.1.2. ст.41 Податкового кодексу України, контролюючими органами є митні органи (центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну митну політику, його територіальні органи) - щодо дотримання законодавства з питань митної справи та оподаткування митом, акцизним податком, податком на додану вартість, іншими податками та зборами, які відповідно до податкового, митного та іншого законодавства справляються у зв`язку із ввезенням (пересиланням) товарів на митну територію України або територію вільної митної зони або вивезенням (пересиланням) товарів з митної території України або території вільної митної зони.

Виходячи із викладеного, суд доходить висновку, що мораторій щодо проведення перевірок встановлений підпунктом 52-2 підрозділу 10 розділу XX Податкового кодексу України з 23.05.2020 не розповсюджується на перевірки, що проводяться митними органами.

Таким чином, перевірка, за наслідками якої відповідачем прийнято спірні податкові повідомлення-рішення, проведена контролюючим органом у строки, передбачені для цього Митним кодексом України за період в межах визначених статтею 102 Податкового кодексу строків давності, після закінчення мораторію, встановленого Законом України «Про тимчасові особливості здійснення заходів державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності» від 03.11.2016 №1728-VIII, який втратив чинність з 01.01.2019 і за відсутності іншого мораторію для перевірок, що здійснюються ситними органами.

Відтак, є необґрунтованими твердження позивача про проведення ним перевірки, за наслідками якої прийнято спірні податкові повідомлення-рішення, під час дії мораторію та за межами строку, встановлено ст. 102 Податкового кодексу України.

5.2. Щодо правомірності висновків про непідтвердження позивачем походження товару для застосування преференції

Згідно зі статтею 36 МК України країна походження товару визначається з метою оподаткування товарів, що переміщуються через митний кордон України, застосування до них заходів нетарифного регулювання зовнішньоекономічної діяльності, заборон та/або обмежень щодо переміщення через митний кордон України, а також забезпечення обліку цих товарів у статистиці зовнішньої торгівлі.

Країною походження товару вважається країна, в якій товар був повністю вироблений або підданий достатній переробці відповідно до критеріїв, встановлених цим Кодексом.

Під країною походження товару можуть розумітися група країн, митні союзи країн, регіон чи частина країни, якщо є необхідність їх виділення з метою визначення походження товару.

Для цілей визначення країни походження товару не враховується походження енергії, машин та інструментів, що використовуються для його виробництва або переробки.

Приладдя, запасні частини та інструменти, використовувані в машинах, пристроях, агрегатах або транспортних засобах, вважаються такими, що походять з тієї самої країни, що і ці машини, пристрої, агрегати або транспортні засоби, за умови їх ввезення та продажу разом із зазначеними машинами, пристроями, агрегатами або транспортними засобами і відповідності їх комплектації та кількості звичайно використовуваним приладдю, запасним частинам та інструментам.

Положення цього Кодексу застосовуються для визначення походження товарів, на які при ввезенні їх на митну територію України поширюється режим найбільшого сприяння (непреференційне походження), з метою застосування до таких товарів передбачених законом заходів тарифного та нетарифного регулювання зовнішньоекономічної діяльності.

Повністю вироблені або піддані достатній переробці товари преференційного походження визначаються на основі законів України, а також міжнародних договорів України, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України.

При існуванні встановлених правил прямого транспортування товарів із країни їхнього походження дозволяється відступати від них у випадках, коли таке транспортування неможливе в силу географічного положення та/або якщо товари знаходяться під митним контролем у третіх країнах.

Особливості визначення країни походження товару, що ввозиться з територій спеціальних (вільних) економічних зон, розташованих на території України, встановлюються законом.

Відповідно до статті 41 МК України товари у розібраному чи незібраному вигляді, що поставляються кількома партіями, у разі якщо за виробничими чи транспортними умовами неможливе їх відвантаження однією партією, а також у випадках, коли партія товару роздрібнена на кілька партій в результаті помилки, повинні розглядатися за бажанням декларанта або уповноваженої ним особи як єдиний товар для цілей визначення країни походження товару.

Умовою застосування цього правила є:

1) попереднє повідомлення митного органу про роздрібнення партії розібраного чи незібраного товару на кілька партій із зазначенням причин такого роздрібнення, наявність докладної специфікації кожної партії із зазначенням кодів товарів згідно з УКТ ЗЕД, вартості і країни походження товарів, що входять до кожної партії;

2) документальне підтвердження помилковості роздрібнення однієї партії товару на кілька партій;

3) поставка всіх партій товарів з однієї країни одним постачальником;

4) митне оформлення всіх партій товарів в одному митному органі.

Згідно зі статтею 43 МК України документами, що підтверджують країну походження товару, є сертифікат про походження товару, засвідчена декларація про походження товару, декларація про походження товару, сертифікат про регіональне найменування товару.

Країна походження товару заявляється (декларується) митному органу шляхом зазначення назви країни походження товару та відомостей про документи, що підтверджують походження товару, у митній декларації.

Сертифікат про походження товару - це документ, який однозначно свідчить про країну походження товару і виданий компетентним органом даної країни або країни вивезення, якщо у країні вивезення сертифікат видається на підставі сертифіката, виданого компетентним органом у країні походження товару.

У разі втрати сертифіката приймається його офіційно завірений дублікат.

Засвідчена декларація про походження товару - це декларація про походження товару, засвідчена державною організацією або компетентним органом, наділеним відповідними повноваженнями.

Декларація про походження товару - це письмова заява про країну походження товару, зроблена у зв`язку з вивезенням товару виробником, продавцем, експортером (постачальником) або іншою компетентною особою на комерційному рахунку чи будь-якому іншому документі, який стосується товару.

У разі якщо в документах про походження товару є розбіжності у відомостях про країну походження товару або митним органом встановлено інші відомості про країну походження товару, ніж ті, що зазначені у документах, декларант або уповноважена ним особа має право надати митному органу для підтвердження відомостей про заявлену країну походження товару додаткові відомості.

Додатковими відомостями про країну походження товару є відомості, що містяться в товарних накладних, пакувальних листах, відвантажувальних специфікаціях, сертифікатах (відповідності, якості, фітосанітарних, ветеринарних тощо), митній декларації країни експорту, паспортах, технічній документації, висновках-експертизах відповідних органів, інших матеріалах, що можуть бути використані для підтвердження країни походження товару.

Документи, що підтверджують походження товару, зберігаються в порядку та протягом строків, визначених статтею 355 цього Кодексу.

Законом України від 16 вересня 2014 року № 1678-VII ратифіковано Угоду, якою, серед іншого, передбачено поглиблену та всеохоплюючу зону вільної торгівлі між Україною та Європейським Союзом.

Згідно зі статтею 26 частини першої Глави 1 Розділу IV Угоди положення цієї Глави застосовуються до торгівлі товарами, що походять з територій Сторін. Для цілей цієї Глави «походження» означає, що товар підпадає під правила походження, викладені в Протоколі I «Щодо визначення концепції походження товарів і методів адміністративного співробітництва» (далі - Протокол І).

Частиною першою статті 2 Розділу 2 Протоколу І встановлено, що з метою впровадження цієї Угоди наступні товари мають вважатися як такі, що походять з Європейського Союзу:

1. товари, цілком вироблені в Європейському Союзі, як це визначається у статті 5 цього Протоколу;

2. товари, отримані в Європейському Союзі з матеріалів, які не були вироблені цілком у Європейському Союзі, за умови, що такі матеріали пройшли достатню обробку в ЄС відповідно до статті 6 цього Протоколу.

Відповідно до частини першої статті 16 Розділу 5 Протоколу І товари, що походять з Європейського Союзу, і товари, що походять з України, після ввезення до України чи Європейського Союзу відповідно підпадають під дію цієї Угоди за умови подання одного з таких документів:

1. Сертифікат з перевезення товару EUR.1;

2. У випадках, вказаних у статті 22(1) цього Протоколу, - декларація, що надалі іменуватиметься «декларацією інвойс», надана експортером до інвойсу, повідомлення про доставку чи будь-якого іншого комерційного документа, який описує розглядувані товари достатньо детально для того, щоб їх можна було ідентифікувати.

Процедура видачі сертифіката з перевезення товару EUR.1 встановлена статтею 17 Розділу 5 «Підтвердження походження» Протоколу 1, згідно з положеннями якої сертифікат з перевезення товару EUR.1 має бути виданий митними органами країни експорту на письмову заяву експортера або, під відповідальність експортера, його уповноваженим представником.

Для цього експортер або його уповноважений представник має заповнити сертифікат з перевезення товару EUR.1, а також бланк заяви, зразок якої наведений у Додатку. Ці бланки мають бути заповнені однією з мов, якими складено цю Угоду, і згідно з нормами законодавства країни експорту. Якщо їх заповнюють від руки, це має бути зроблено чорнилом і друкованими літерами. Опис товарів потрібно викласти у виділеній для цього комірці, не залишаючи вільних рядків. Якщо комірка заповнена не повністю, під останнім рядком опису потрібно накреслити горизонтальну лінію й перекреслити вільний залишок комірки.

Експортер, який подає заяву про видачу сертифіката з перевезення товару EUR.1, повинен бути готовим у будь-який час на вимогу митних органів країни експорту, у якій видається сертифікат з перевезення товару EUR.1, надати всі належні документи на підтвердження статусу походження розглядуваних товарів, а також виконання інших умов цього Протоколу.

Сертифікат з перевезення товару EUR.1 має бути виданий митними органами країни-члена Європейського Союзу або України, якщо розглядувані товари можуть бути визнаними такими, що походять з Європейського Союзу або України, і задовольняють іншим умовам цього Протоколу.

Митні органи, які видають сертифікати з перевезення товару EUR.1, повинні вжити всіх необхідних заходів для перевірки статусу походження товарів, а також виконання інших умов цього Протоколу. Для виконання цього завдання вони мають право вимагати будь-яких доказів і здійснювати будь-яку перевірку рахунків експортера та інші перевірки, які вважатимуть належними. Ці органи також мають забезпечити правильне заповнення бланків, зазначених у пункті 2 цієї статті. Вони зокрема повинні перевірити, чи заповнена комірка, призначена для опису товарів, таким чином, щоб запобігти зловмисному дописуванню.

Сертифікат з перевезення товару EUR.1 має бути виданий митними органами й переданий експортерові одразу ж після здійснення чи забезпечення фактичного експортування товару.

Статтею 33 Протоколу І регулюються питання щодо перевірки підтверджень походження. Так, частиною першою цієї статті встановлено, що подальші перевірки підтверджень походження мають здійснюватися у довільному порядку або тоді, коли митні органи країни імпорту мають обґрунтовані сумніви в достовірності таких документів, статусі походження відповідних товарів або виконанні інших вимог цього Протоколу.

З метою реалізації положень пункту 1 цієї статті митні органи країни імпорту повинні повернути сертифікат з перевезення товару EUR.1 та інвойс, якщо він був поданий, декларацію інвойс або копії цих документів митним органам країни експорту, вказавши, якщо це доречно, причини запиту. Будь-які отримані документи й інформація, що вказують на недостовірність інформації, наведеної в підтвердженні походження, повинні бути передані на підтримку запита про перевірку (частина друга статті 33 Протоколу І).

Згідно з частиною третьою статті 33 Протоколу І перевірка має бути здійснена митними органами країни експорту. Для виконання цього завдання вони мають право вимагати будь-яких доказів і здійснювати будь-яку перевірку рахунків експортера та інші перевірки, які вважатимуть належними.

Якщо у випадку обґрунтованих сумнівів відповідь на запит про перевірку не надійшла протягом десяти місяців з дати подання цього запита, або якщо відповідь не містить достатньої інформації для визначення достовірності розглядуваного документа або справжнього походження товарів, митні органи, що подали запит, повинні за відсутності виняткових обставин відмовити у наданні права на преференції (частина шоста статті 33 Протоколу І).

Відповідно до пунктів 4, 5 частини першої статті 289 МК України обов`язок із сплати митних платежів виникає, зокрема, після завершення митного оформлення товарів та їх випуску, якщо внаслідок перевірки митної декларації чи за результатами документальної перевірки митний орган самостійно визначає платнику податків додаткові податкові зобов`язання; в інших випадках, встановлених ПК України.

Згідно з пунктом 54.4 статті 54 ПК України у разі надходження від уповноважених органів іноземних держав документально підтверджених відомостей щодо країни походження, вартісних, кількісних або якісних характеристик, які мають значення для оподаткування товарів і предметів при ввезенні (пересиланні) на митну територію України або територію вільної митної зони або вивезенні (пересиланні) товарів і предметів з митної території України або території вільної митної зони, які відрізняються від задекларованих під час митного оформлення, контролюючий орган має право самостійно визначити базу оподаткування та податкові зобов`язання платника податків шляхом проведення дій, визначених пунктом 54.3 цієї статті, на підставі відомостей, зазначених у таких документах.

Пунктом 190.1 ст. 190 ПК України визначено, що базою оподаткування для товарів, що ввозяться на митну територію України, є договірна (контрактна) вартість, але не нижче митної вартості цих товарів, визначеної відповідно до розділу ІІІ Митного кодексу України, з урахуванням мита та акцизного податку, що підлягають сплаті і включаються до ціни товарів.

При визначенні бази оподаткування для товарів, що ввозяться на митну територію України, перерахунок іноземної валюти у валюту України здійснюється за курсом валюти, визначеним відповідно до статті 39-1 цього Кодексу.

Спірні правовідносини виникли у зв`язку з наявністю відповіді компетентного органу, що видав документ, або компетентної організації країни, зазначеної як країна походження товару, щодо проведення перевірки документів про походження товару.

Повертаючись до обставин справи суд зазначає таке.

Між сторонами не є спірним, що при ввезенні товару на митну територію України за митними деклараціями від 28.09.2017 № UA100210/2017/802599, від 24.10.2017 № UA100210/2017/805145 на підтвердження походження товару позивач надав митному органу декларації інвойс від 22.09.2017 №241328, від 21.09.2017 №241329, від 22.09.2017 №241328, від 17.10.2017 №241875, видані експортером - компанією «Halbmond Teppichwerke GmbH» (Німеччина).

Саме ці інвойси були об`єктом перевірки з боку уповноваженого органу Німеччини на предмет того, чи підтверджують вони походження товру.

Уповноважений орган Німеччини у листах 22.01.2020 №Z4215B-NP14/19-A-B1201, від 30.01.2020 №Z4215F-355/19-1 вказав, що зазначені декларації інвойси не відповідають вимогам преференційного режиму для товарів та не походять з Європейського Союзу, оскільки експортер, компанія «Halbmond Teppichwerke GmbH» (Німеччина) не була уповноважена видавати декларації інвойс, як сертифікований експортер.

Отже, відповідь стосувалась питання щодо неналежності інвойсів для підтвердження походження товарів, а не про встановлення чи не встановлення походження товару.

Крім того, суд звертає увагу на той факт, що разом з запереченнями до акту перевірки позивачем надано митному органу сертифікат про походження товару D 31968305, виданий торгово- промисловою палатою Німеччини 17.12.2020.

Митний орган відхилив цей сертифікат, не надав йому оцінки з посиланням на частину 4 статті 48 Митного кодексу, відповідно до якої до товарів застосовується (відновлюється) режим найбільшого сприяння за умови одержання митним органом не пізніше ніж через 365 днів від дня здійснення митного оформлення цих товарів належним чином оформленого відповідного документа про їх походження.

Оцінюючи ці доводи відповідача суд погоджується з позивачем, що на час митного оформлення товарів митний орган прийняв інвойси, в яких зазначено країну походження товару - Німеччина як належні докази на підтвердження походження товару. Будь-яких запитів щодо надання додаткових документів позивач не отримував.

Водночас, як тільки позивачу з акту перевірки стало відомо про, що у митного органу з`явились нові відомості щодо не підтвердження походження товару, ним отримано від експортеру відповідний сертифікат торговельно-промислової палати Німеччини. В розділі 3 сертифікату зазначено, що країною походження товару є Німеччина (Європейський Союз). Інша інформація сертифікату дозволяє зробити висновок про те, що його видано саме відносно товару, задекларованого митними деклараціями від 28.09.2017 № UA100210/2017/802599, від 24.10.2017 № UA100210/2017/805145.

Суд повторює, що відповідно до ч. 3 ст. 41 Митного кодексу України сертифікат про походження товару - це документ, який однозначно свідчить про країну походження товару і виданий компетентним органом даної країни або країни вивезення, якщо у країні вивезення сертифікат видається на підставі сертифіката, виданого компетентним органом у країні походження товару.

Натомість, відповідач не надав йому оцінки лише посилаючись на сплив строку для його подання.

Суд вважає, що позивач з формальних підстав не дослідив документ, який мав значення для встановлення країни походження товару. При цьому, відповідач під час розгляду справи в суді не заперечив, що сертифікат від 17.02.2020 підтверджує, що товар походить з ЄС.

Відповідно до пункту 3 частини другої статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони, зокрема обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії).

У постанові Верховного Суду від 28 листопада 2022 року у справі № 826/6029/18 викладено правовий висновок, відповідно до якого у контексті вимог частини другої статті 2 КАС України нормативне обґрунтування прийнятого рішення та його співвідношення з фактичними обставинами не є формальною вимогою, оскільки суд має перевірити чи діяв суб`єкт владних повноважень, у тому числі (…) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України, з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано, обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії).

В справі № 420/14943/21 (постанова від 11.09.2023) Верховний Суд, звернув увагу на практику Європейського суду з прав людини (наприклад, рішення у справі «Suominen v. Finland», заява № 37801/97, пункт 36), відповідно до якої орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень; принцип обґрунтованості рішення суб`єкта владних повноважень полягає у тому, щоб рішенням було прийнято з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії), на оцінці усіх фактів та обставин, що мають значення..

Оскаржуване рішення цим вимогам не відповідає, оскільки при розгляді заперечень на акт перевірки і винесенні спірних податкових повідомлень-рішень відповідач не оцінив сертифікат про походження товару D 31968305, виданого торгово- промисловою палатою Німеччини лише 17.12.2020.

Отже, Рішення прийнято без врахування всіх обставин, що мають значення для прийняття рішення.

VI. Висновки суду

З урахуванням наведеного, суд приходить до переконання, що оскаржувані податкові повідомлення-рішення не відповідають вимогам чинного законодавства, у зв`язку із чим наявні підстави для визнання їх протиправними та скасування.

У відповідності до частини першої статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Відповідно до частини другої статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Відповідачем не доведено правомірність оскаржених податкових повідомлень-рішень, у зв`язку з чим позовні вимоги є обґрунтованими, підтверджується належними та допустимими доказами, а тому підлягають до задоволення в повному обсязі.

VII. Розподіл судових витрат

Оскільки позовні вимоги задоволено в повному обсязі, слід стягнути за рахунок бюджетних асигнувань відповідача на користь позивача судовий збір в розмірі 7982,37 грн

Керуючись ст. 2, 19, 139, 241, 244, 242 - 246 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ВИРІШИВ:

1. Позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Контрактстрой Україна" (вул. Лаврська, 16,м. Київ,01015 ЄДРПОУ 41106571) до Київської митниці (бульв. Гавела Вацлава, 8А,м. Київ,03124 ЄДРПОУ 43997555) задовольнити повністю.

2. Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення № 0000179/7.8-19-01 та № 0000180/7.8-19-01 від 29.12.2020.

3. Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Київської митниці (бульв. Гавела Вацлава, 8А,м. Київ,03124 ЄДРПОУ 43997555) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Контрактстрой Україна" (вул. Лаврська, 16,м. Київ,01015 ЄДРПОУ 41106571) судові витрати в розмірі 7982,37 (сім тисяч дев`ятсот вісімдесят дві гривні 37 коп) грн.

Рішення суду першої інстанції набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи в порядку, визначеному ст. 255 КАС України. Апеляційна скарга може бути подана до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Суддя Л.Л. Дерев`янко