Рішення № 135445867, 02.04.2026, Ренійський районний суд Одеської області

Справа № 510/320/26

Провадження № 2/510/1742/26

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

02 квітня 2026 року Ренійський районний суд Одеської області

у складі: - головуючого судді Дудник В.І.;

- за участю секретаря Лабановой С.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Рені цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Одеської митниці про визнання виконавчого документу таким, що не підлягає виконанню,

В С Т А Н О В И В

Представник відповідача у судове засідання не явився, надав відзив на позов, клопотання про розгляд справи в спрощеному провадженні за участю сторін від нього не надходило.

Представник позивача ОСОБА_1 - ОСОБА_2 в судове засідання не явився, просив про розгляд справи в порядку спрощеного провадження без його участі, надав заперечення на відзив відповідача.

Відповідно до ч. 5 ст. 279 ЦПК України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.

Клопотань про виклик сторін у судове засідання не надходило.

Відповідно до ч.2 ст.247 ЦПК України, у зв`язку з неявкою в судове засідання всіх учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось.

Відповідно до вимог ст. 13 ЦПК України суд розглядає справу в межах заявлених вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Відповідно до ч.1 ст.76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

В ході розгляду справи були досліджені наступні докази: копія посвідчення учасника бойових дій від 30.08.2024р., оформленого на ім`я ОСОБА_1 ; копія постанови держвиконавця від 01.11.2028р. про повернення виконавчого листа стягувачу в порядку п. 2 ч. 1 ст. 37 ЗУ «Про виконавче провадження» із супровідним листом до неї; копія постанови держвиконавця від 01.11.2028р. про арешт майна боржника із супровідним листом до неї; копія постанови держвиконавця від 18.05.2018р. про відкриття виконавчого провадження із супровідним листом до неї; копія відповіді органу державної виконавчої служби від 12.12.2025р. представнику ОСОБА_1 ОСОБА_2 ; копія постанови ДФС в справі про порушення митних правил №1827/50000/17 від 07.02.2018р. щодо ОСОБА_1 про накладення адміністративного стягнення; копія запиту від 06.12.2025р. до органу ДВС від представника ОСОБА_1 ОСОБА_2 ; копія довіреності від 07.07.2025р.; копія запиту від 08.07.2025р. до органу ДВС від представника ОСОБА_1 ОСОБА_2 ; копія рішення Одеського окружного адміністративного суду від 06.11.2025р.

Судом в ході судового розгляду справи встановлено, що на підставі постанови ДФС в справі про порушення митних правил №1827/50000/17 від 07.02.2018р. ОСОБА_1 було визнано винним у вчиненні порушення митних правил, передбаченого ст. 485 Митного кодексу України та накладено адміністративне стягнення у вигляді штрафу в розмірі 300 відсотків несплаченої суми митних платежів, що на день вчинення порушення становить 400692,66 грн. Постанова ДФС не оскаржувалась та набрала законної сили. У зв`язку із тим, що постанова ДФС не була виконана ОСОБА_1 в добровільному порядку, вона була звернена до виконання у примусовому порядку, згідно із ЗУ «Про виконавче провадження». 18.05.2018р. державним виконавцем Кошовєй І.Ф. Ренійського районного відділу ДВС ГТУЮ в Одеській області була винесена постанова про відкриття виконавчого провадження за номером ВП № 56439155 за вищевказаною постановою ДФС, проводились виконавчі дії. 01.11.2018р. державним виконавцем Кошовєй І.Ф. Ренійського районного відділу ДВС ГТУЮ в Одеській області була винесена постанова про арешт майна боржника (щодо рухомого та нерухомого йому майна), того ж дня була винесена постанова про повернення виконавчого документу стягувачу Одеській митниці ДФС у зв`язку із тим, що майно , на яке було можливо звернути стягнення відсутнє, боржник не працює, пенсію не отримує, авто-мото транспорт за боржником не значиться. З того часу стягувач із вимогами про повторне пред`явлення виконавчого документу постанови про накладення адміністративного стягнення до органу ДВС не звертався, строк пред`явлення до виконання цієї постанови вже пропущений, отже, постанова вже не може бути пред`явлена до примусового виконання, у зв`язку із чим вона повинна бути визнана такою, що не підлягає виконанню.

Як зазначає у позовній заяві позивач, наприкінці листопаду 2025р. він звернувся до сервісного центру МВС з приводу перереєстрації належного йому на праві приватної власності автомобіля. В ході перевірки поданих для перереєстрації документів йому було повідомлено, що він рахується в Єдиному реєстрі боржників, для отримання більш детальної інформації рекомендовано звернутися до відповідного відділу ДВС. Після звернення представника позивача до органу ДВС із запитом щодо надання інформації, йому було повідомлено, що данні щодо ОСОБА_1 були внесені до ЄДРБ за виконавчим провадженням ВП №56439155 з примусового виконання постанови в справі про порушення митних правил №1827/50000/17 від 07.02.2018р. Одеської митниці ДФС про стягнення з Позивача на користь держави штрафу, вищевказане виконавче провадження було завершено 01.11.2018р., строк для пред`явлення повторно постанови для виконання вийшов 01.02.2019р. та поновленню не підлягає, у зв`язку із чим було рекомендовано звернутися до суду із належним способом захисту своїх прав.

Представником відповідача у наданому суду відзиві було зазначено, що дійсно 07.02.2018р. щодо ОСОБА_1 посадовою особою Одеської митниці ДФС було винесено постанову у справі щодо порушення митних правил, за якою на нього було накладено штраф. Посилаючись на те, що правопорушення в сфері митних правил є триваючим правопорушенням, таким, що вчинене з підстав протиправної діяльності особи, а також на те, що нормами закону не передбачено підстав для зняття арешту з майна, вказаних у позові, на впровадження та дію воєнного стану в Україні, а також на неухильне виконання ОСОБА_1 його юридичного обов`язку щодо сплати штрафу та обов`язкове виконання постанови ДФС, незважаючи на будь-які норми та порядок виконавчого провадження, представник відповідача просить відмовити позивачу у задоволенні позовних вимог.

Вивчивши матеріали справи та надані документи, суд приходить до висновку, що позовні вимоги позивача обґрунтовані і підлягають задоволенню, оскільки знайшли своє підтвердження у судовому засіданні.

У ч. 1 ст. 13 ЦПК України визначено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Згідно з ст. 12 ЦК України цивільне судочинство здійснюється на підставах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи (ч. 1 та 5ст. 81 ЦПК України).

Частина 1ст. 76 ЦПК України наголошує, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до ч. 1 та ч. 2 ст. 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Згідно з ч. 2ст. 78 ЦПК України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Згідно ч. 7 ст. 81 ЦПК України суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.

За загальним правилом статей 15,16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу має право звернутися до суду, який може захистити цивільне право або інтерес у один із способів, визначених частиною першою статті 16 ЦК України, або й іншим способом, що встановлений договором або законом.

Так, судом було встановлено, що 07.02.2018р. посадовою особою Одеської митниці ДФС щодо ОСОБА_1 була винесена постанова за порушення ним митних правил із призначенням адміністративного стягнення штрафу. Відповідно до вимог законодавства вищевказана постанова була звернена до виконання у примусовому порядку. Відповідним органом ДВС 18.05.2018р. було відкрито виконавче провадження за вищевказаною постановою, 01.11.2018р. був накладений арешт на все рухоме та нерухоме майно боржника, і тоді ж 01.11.2018р. зі відсутності такого майна у боржника виконавчий документ (постанову ДФС) було повернуто стягувачу, виконавче провадження було завершено. Після цих дій державного виконавця, відповідний орган ДФС не звертався повторно за зверненням постанови про накладення адмінстягнення до виконання, не звертався із скаргою на дії /бездіяльність державного виконавця під час проведення ним процесуальних дій, взагалі строк пред`явлення до виконання (3 місяці) пропустив. Наявність запису про ОСОБА_1 в Єдиному реєстрі боржників як про особу із невиконаним майновим зобов`язанням створює перешкоди для нього в реалізації його прав та захисті інтересів. У зв`язку із цим, позивач звернувся до суду із вимогами про визнання виконавчого документу таким, що не підлягає виконанню.

Відповідно до ч. 1 ст. 2 Закону України «Про виконавче провадження» (далі Закон або ЗУ) виконавче провадження здійснюється з дотриманням зокрема засад: законності; диспозитивності; справедливості, неупередженості та об`єктивності; забезпечення права на оскарження рішень, дій чи бездіяльності державних виконавців, приватних виконавців.

Ч. 1,5,6 ст. 12 Закону встановлено, що виконавчі документи можуть бути пред`явлені до примусового виконання протягом трьох років, крім посвідчень комісій по трудових спорах та виконавчих документів, за якими стягувачем є держава або державний орган, які можуть бути пред`явлені до примусового виконання протягом трьох місяців.

У разі повернення виконавчого документа стягувачу у зв`язку з неможливістю в повному обсязі або частково виконати рішення строк пред`явлення такого документа до виконання після переривання встановлюється з дня його повернення, а в разі повернення виконавчого документа у зв`язку із встановленою законом забороною щодо звернення стягнення на майно чи кошти боржника, а також проведення інших виконавчих дій стосовно боржника - з дня закінчення строку дії відповідної заборони.

Стягувач, який пропустив строк пред`явлення виконавчого документа до виконання, має право звернутися із заявою про поновлення такого строку до суду, який розглядав справу як суд першої інстанції.

Отже чинним законодавством встановлено тримісячний строк для повторного пред`явлення виконавчого документа, за яким стягувачем є держава, та зазначена можливість поновлення такого строку виключно для виконавчих документів, що видані судами. Тобто поновити строк для пред`явлення виконавчого документа виданого органом виконавчої влади неможливо.

З вищенаведеного вбачається, що постанова Одеської митниці ДФС від 07.02.2018 № 1827/50000/17 на теперішній час не перебуває на виконанні у жодного державного або приватного виконавця та не може бути пред`явлена стягувачем для виконання у подальшому.

Згідно ч. 5 ст. 37 Закону повернення виконавчого документа стягувачу з підстав, передбачених цією статтею, не позбавляє його права повторно пред`явити виконавчий документ до виконання протягом строків, встановлених статтею 12 цього Закону, крім випадків, коли виконавчий документ не підлягає виконанню або покладені виконавчим документом на боржника зобов`язання підлягають припиненню відповідно до умов угоди про врегулювання спору (мирової угоди), укладеної між іноземним суб`єктом та державою Україна на будь-якій стадії урегулювання спору або розгляду справи, включаючи стадію визнання та виконання рішення, незалежно від дати укладення такої угоди.

Тобто фактично, на теперішній час, вищевказаний виконавчий документ є таким, що не підлягає примусовому виконанню.

Вказане означає, що на теперішній час постанова 1827/50000/17 втратила свій юридичний статус виконавчого документа, а значить вжиті заходи її примусового виконання мають бути скасовані.

Відповідно до п. 23 розділу III Інструкції з примусового виконання рішень, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 02.04.2012 № 512/5 за виконавчим провадженням, виконавчий документ за яким повернуто стягувачу, відомості про боржника виключаються з Єдиного реєстру боржників без винесення постанови про відновлення виконавчого провадження на підставі постанови про виключення відомостей про боржника з Єдиного реєстру боржників.

Постанова про виключення відомостей про боржника з Єдиного реєстру боржників виноситься державним виконавцем органу державної виконавчої служби або приватним виконавцем, яким виконавчий документ повернуто стягувачу, зокрема у разі, якщо відомості про боржника підлягають виключенню з Єдиного реєстру боржників на підставі судового рішення.

У своїй постанові від 22.12.2021 по справі № 645/6694/15-ц Верховний суд зауважив, що наявність протягом тривалого часу нескасованого арешту на майно боржника, за умови відсутності виконавчого провадження та майнових претензій з боку стягувача, а також за відсутності будь-яких відомостей стосовно рішення про стягнення виконавчого збору, є невиправданим втручанням у право особи на мирне володіння своїм майном.

Частиною 2 ст. 19 Конституції України передбачено те, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України

Частиною 2 ст.19 Конституції України передбачено те, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Спеціальним законом, який визначає умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку, регламентує порядок та особливості проведення кожної дії виконавчого провадження та відповідних дій органу державної виконавчої служби являється Закон України від 02.06.2016р. № 1404-УІІ «Про виконавче провадження»

Згідно зі ст. 1 Закону № 1404 виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно- правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Відповідно до абз. 1 та 2 ч. 1 ст. 8 Закону № 1404 реєстрація виконавчих документів, документів виконавчого провадження, фіксування виконавчих дій здійснюється в автоматизованій системі виконавчого провадження (далі - АСВП, Система), порядок функціонування якої визначається Міністерством юстиції.

Вільний та безоплатний доступ до інформації АСВП забезпечує Міністерство юстиції у мережі Інтернет на своєму офіційному веб-сайті з можливістю перегляду, пошуку, копіювання та роздрукування інформації, на основі поширених веб-оглядачів та редакторів, без необхідності застосування спеціально створених для цього технологічних та програмних засобів, без обмежень та цілодобово.

Згідно з приписами ч. 1 ст. 9 Закону № 1404 Єдиний реєстр боржників це систематизована база даних про боржників, що є складовою автоматизованої системи виконавчого провадження та ведеться з метою оприлюднення в режимі реального часу інформації про невиконані майнові зобов`язання боржників та запобігання відчуженню боржниками майна.

Згідно з ч. 5 ст. 9 Закону № 1404 відомості про боржника вносяться до Єдиного реєстру боржників одночасно з винесенням постанови про відкриття виконавчого провадження.

Відповідно до ч. 7 ст. 9 Закону № 1404 відомості про боржника виключаються з Єдиного реєстру боржників одночасно з винесенням постанови про закінчення виконавчого провадження, повернення виконавчого документа стягувачу на підставі пунктів 1, 3, 11 частини першої статті 37 цього Закону або постанови, передбаченої частиною четвертою статті 40 цього Закону, чи в день встановлення виконавцем факту відсутності заборгованості за виконавчими документами про стягнення періодичних платежів.

Як вказано вище, виконавче провадження було завершено з підстав передбачених п. 2 ч. 1 ст. 37 Закону, тому законодавець не покладає на державного виконавця обов`язку виключити з Єдиного реєстру боржників відомостей щодо позивача, у разі завершення виконавчого провадження з підстав передбачених п. 2 ч. 1 ст. 37 Закону № 1404.

Згідно п. 2 ч. 1 ст. 37 Закону № 1404-УІІІ виконавчий документ повертається стягувачу, якщо у боржника відсутнє майно, на яке може бути звернено стягнення, а здійснені виконавцем відповідно до цього Закону заходи щодо розшуку такого майна виявилися безрезультатними.

Повернення виконавчого документа стягувачу з підстав, передбачених цією статтею, не позбавляє його права повторно пред`явити виконавчий документ до виконання протягом строків, встановлених статтею 12 цього Закону (ч. 5 ст. 37 Закону № 1404-VIII).

Відповідно до п. 23 розділу III Інструкції з організації примусового виконання рішень, яка затверджена наказом Міністерства юстиції України № 512/5 від 02.04.2012, передбачено, що за виконавчим провадженням, виконавчий документ за яким повернуто стягувачу, відомості про боржника виключаються з Єдиного реєстру боржників без винесення постанови про відновлення виконавчого провадження на підставі постанови про виключення відомостей про боржника з Єдиного реєстру боржників.

Постанова про виключення відомостей про боржника з Єдиного реєстру боржників виноситься державним виконавцем органу державної виконавчої служби або приватним виконавцем, яким виконавчий документ повернуто стягувачу, за заявою боржника у разі, якщо:

-при повторному пред`явленні такого виконавчого документа до примусового виконання виконавче провадження за таким виконавчим документом закінчено на підставі частини першої статті 39 Закону, а також за умови сплати боржником витрат виконавчого провадження, здійснених під час виконавчого провадження, у якому виконавчий документ повернуто стягувачу (крім випадків, коли виконавчий документ повернуто приватним виконавцем, діяльність якого припинена);

-після повернення виконавчого документа стягувачу на рахунок органу державної виконавчої служби, рахунок приватного виконавця надійшла сума коштів для задоволення вимог стягувача, виконання постанов про стягнення виконавчого збору, витрат виконавчого провадження та за умови, що такий виконавчий документ повторно на виконання не пред`явлено;

-після повернення виконавчого документа стягувачу наявні обставини, визначені ч.

1 ст. 39 Закону № 1404 (крім випадків, коли виконавчий документ перебуває на примусовому виконанні), а також за умови сплати боржником витрат виконавчого провадження, здійснених під час виконавчого провадження, у якому виконавчий документ повернуто стягувачу (крім випадків, коли виконавчий документ повернуто приватним виконавцем, діяльність якого припинена), та виконавчого збору, який підлягав стягненню у цьому виконавчому провадженні (крім випадків, коли відповідно до ст. 27 Закону № 1404 виконавчий збір стягненню не підлягає);

-відомості про боржника підлягають виключенню з Єдиного реєстру боржників на підставі судового рішення.

У разі припинення органу державної виконавчої служби, на виконанні у якому перебував Повернутий стягувачу виконавчий документ, постанова про виключення відомостей про боржника з Єдиного реєстру боржників виноситься державним виконавцем органу державної виконавчої служби, який є правонаступником органу державної виконавчої служби, що припинився.

До заяви про виключення відомостей про боржника з Єдиного реєстру боржників додається документ/копія документа, що підтверджує наявність обставин для винесення відповідної постанови.

Виконавець не пізніше наступного робочого дня з дня надходження до нього заяви боржника перевіряє викладені у цій заяві обставини та додані до неї документи, у тому числі за допомогою автоматизованої системи (щодо стану відповідного виконавчого документа; відомостей про орган державної виконавчої служби чи приватного виконавця, у якого перебував на виконанні виконавчий документ, тощо), Єдиного державного реєстру судових рішень (щодо наявності відповідного судового рішення).

Постанова про виключення відомостей про боржника з Єдиного реєстру боржників виноситься не пізніше наступного робочого дня з дня отримання виконавцем підтвердження наявності обставин для винесення такої постанови.

На заяву позивача, Ренійський відділ ДВС листом від 12.12.2025 року щодо вилучення відомостей з Єдиного реєстру боржників повідомив, що на теперішній час відсутні такі підстави.

Як вказано вище, виконавче провадження № 56439155 було відкрито з виконання постанови № 1827/50000/17, виданої 07.02.2018 року Одеською митницею ДФС, про стягнення з Позивача на користь держави штрафу.

Згідно положень ст. 534 Митного кодексу України (у відповідній редакції-) вбачається, що постанови митних органів про накладення адміністративних стягнень за порушення митних правил є обов`язковими для виконання.

Згідно ст. 535 Митного кодексу України постанова митного органу про накладення адміністративного стягнення за порушення митних правил підлягає виконанню після закінчення строку оскарження, зазначеного у статті 529 цього Кодексу.

Митний орган, який виніс постанову про накладення адміністративного стягнення за порушення митних правил, виконує її самостійно або через державного виконавця.

Відповідно до ст. 289 КУпАП скаргу на постанову по справі про адміністративне правопорушення може бути подано протягом десяти днів з дня винесення постанови. В разі пропуску зазначеного строку з поважних причин цей строк за заявою особи, щодо якої винесено постанову, може бути поновлено органом (посадовою особою), правомочним розглядати скаргу.

Не підлягає виконанню постанова митного органу про накладення адміністративного стягнення за порушення митних правил, якщо її не було звернуто до виконання протягом трьох місяців з дня винесення (ст. 535 Митного кодексу України).

Зокрема, за ч. 1 ст. 529 Митного кодексу України постанова митниці у справі про порушення митних правил може бути оскаржена до центрального органу виконавчої влади, що забезпечує реалізацію державної політики у сфері державної митної справи, або до місцевого загального суду як адміністративного суду в порядку, передбаченому Кодексом адміністративного судочинства України.

Частиною 6 ст. 530 Митного кодексу України передбачено, що перевірка законності та обґрунтованості постанови у справі про порушення митних правил судом здійснюється у порядку, встановленому Кодексом адміністративного судочинства України.

Згідно ст. 533 Митного кодексу України подання скарги (адміністративного позову) або внесення подання прокурора зупиняє виконання постанови у справі про порушення митних правил до закінчення розгляду скарги (адміністративного позову) або подання.

Штраф повинен бути сплачений особою, яка вчинила порушення митних правил, не пізніше 15 днів з дня вручення або надіслання їй копії постанови митного органу про накладення штрафу, а в разі оскарження постанови або внесення на неї подання прокурора - не пізніше 15 днів з дня залишення скарги (адміністративного позову) або подання без задоволення (ст. 539 Митного кодексу України).

За ст. 540 Митного кодексу України у разі якщо штраф не буде сплачено у строки, встановлені статтею 539 цього Кодексу, постанова митного органу або суду (судді) надсилається для примусового виконання до відділу державної виконавчої служби за місцем проживання або роботи порушника або за місцезнаходженням його майна. Постанова митного органу або суду (суд ді), по якій стягнення штрафу проведено повністю, з відміткою про виконання повертається до митного органу або до суду, що виніс постанову. Штраф вноситься до державного бюджету.

Відтак, постанова митного органу підлягає виконанню в разі, якщо така не скасована уповноваженим органом або судом, протягом трьох місяців з моменту її винесення. Оскарження такої в судовому порядку зупиняє виконання постанови у справі про порушення митних правил до закінчення розгляду скарги чи рішення суду та може бути пред`явлена до примусового виконання за зверненням митниці до виконавчої служби.

Позивач повторно звертає увагу суду, що за ч. 1 ст. 12 Закону № 1404-УІІІ виконавчі документи можуть бути пред`явлені до примусового виконання протягом трьох років, крім посвідчень комісій по трудових спорах та виконавчих документів, за якими стягувачем є держава або державний орган, які можуть бути пред`явлені до примусового виконання протягом трьох місяців.

Строки, зазначені в частині першій цієї статті, встановлюються для виконання рішення з наступного дня після набрання ним законної сили чи закінчення строку, встановленого в разі відстрочки чи розстрочки виконання рішення, а якщо рішення підлягає негайному виконанню - з наступного дня після його прийняття (ч. 2 ст. 12 Закону № 1404-VIII).

Згідно ч. 4 ст. 12 Закону № 1404-VIII строки пред`явлення виконавчого документа до виконання перериваються у разі: 1) пред`явлення виконавчого документа до виконання; 2) надання судом, який видав виконавчий документ, відстрочки або розстрочки виконання рішення.

У разі повернення виконавчого документа стягувачу у зв`язку з неможливістю в повному обсязі або частково виконати рішення строк пред`явлення такого документа до виконання після переривання встановлюється з дня його повернення, а в разі повернення виконавчого документа у зв`язку із встановленою законом забороною щодо звернення стягнення на майно чи кошти боржника, а також проведення інших виконавчих дій стосовно боржника - з дня закінчення строку дії відповідної заборони (ч. 5 ст. 12 Закону № 1404-VIII).

Відповідно до ч. 6 ст. 12 Закону № 1404-VIII стягувач, який пропустив строк пред`явлення виконавчого документа*до виконання, має право звернутися із заявою про поновлення такого строку до суду, який розглядав справу як суд першої інстанції.

Таким чином, чинним законодавством передбачена можливість поновлення стягувачу пропущеного для пред`явлення виконавчого документа виключно для виконавчих документів, що видані судами. Тобто поновити строк для пред`явлення виконавчого документа виданого органом виконавчої влади неможливо.

Наявність відомостей про позивача в такому реєстрі перешкоджає реалізації майнових прав.

Ураховуючи, що позивач не виконав в добровільному порядку постанову про накладення штрафу, на момент пред`явлення виконавчого документу в нього було відсутнє майно для примусового стягнення, виконавчий документ був повернутий стягувачу.

У свою чергу, повернення виконавчого документу не виключає повторного звернення стягувача у строки, визначенні ст. 12 Закону № 1404.

Ренійський відділ ДВС у своєму листі зазначив, що виконавчий документ мав бути повторно пред`явлений для подальшого виконання у тримісячний строк після повернення постанови стягувачу. На теперішній час строк повторного пред`явлення до виконання постанови № 1827/50000/17 виданої 07.02.2018 Одеською митницею ДФС пропущено. При здійснені моніторингу Автоматизованої системи виконавчого провадження (АСВП), станом на 12.12.2025 року відкриті виконавчі провадження по виконанню вищевказаної постанови в інших відділах ДВС та приватних виконавців не виявлено.

Суб`єкт владних повноважень, який є стягувачем у спірному виконавчому провадженні, та найбільш зацікавленою особою у його виконанні, протягом значного часу не вчиняв жодних дій з метою пред`явлення виконавчого документа до виконання/чи результати звернення не призвели до виконання виконавчого документа.

Проте, протягом цього часу відомості щодо позивача містяться в Єдиному реєстрі боржників.

З огляду на викладене, вбачається, що на даний момент стягувач не може пред`явити виконавчий документ до виконання, внаслідок пропуску строку пред`явлення, передбаченого ст. 12 Закону № 1404, поновлення строку пред`явлення виконавчого документа в даному випадку не передбачений законодавством, і це створює для позивача статус постійного боржника: стягувач не може пред`явити документ до виконання, а відомості щодо нього не можуть бути вилучені із Єдиного реєстру боржників.

Позивач зазначає те, що положення закону повинні бути передбачуваними та надавати достатньо гарантій проти свавільного застосування (Рішення Європейського суду з прав людини у справі "Свято-Михайлівська Парафія проти України" від 14.06.2007).

Якість закону пов`язана з достатньою чіткістю встановлення ним тих чи інших обставин, на підставі яких діють державні органи (Рішення Європейського суду з прав людини у справі "Волохи проти України" від 02.11.2006).

У разі наявності прогалин у законодавстві, суд може шляхом розширеного тлумачення, або застосування аналогії права чи закону, вирішити спір у разі необхідності надання повного захисту правам, свободам та інтересам фізичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб`єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства.

Наявність інформації щодо нього в Єдиному реєстрі боржників, при відсутності положень законодавства про можливість його виключення у зв`язку із поверненням виконавчого листа без виконання та не пред`явлення стягувачем протягом встановленого строку повторно виконавчого документу до примусового виконання, не є пропорційним заявленій в законодавстві легітимній меті, тому відомості щодо позивача мають бути виключені з Єдиного реєстру боржників.

Крім того, згідно ст. 2 Закону № 1404 виконавче провадження здійснюється з дотриманням таких засад: 1) верховенства права; 2) обов`язковості виконання рішень; 3) законності; 4) диспозитивності; 5) справедливості, неупередженості та об`єктивності; 6) гласності та відкритості виконавчого провадження; 7) розумності строків виконавчого провадження; 8) співмірності заходів примусового виконання рішень та обсягу вимог за рішеннями; 9) забезпечення права на оскарження рішень, дій чи бездіяльності державних виконавців, приватних виконавців.

Водночас, збереження запису про позивача в Єдиному реєстрі боржників реально обмежує його права та інтереси, зокрема, на розпорядження своїм майном та суперечить засадам виконавчого провадження, визначеним ст. 2 Закону № 1404.

Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини, останній наголошує, що стаття 1 Першого протоколу до Конвенції містить три окремі норми: перша, що виражається в першому реченні першого абзацу та має загальний характер, закладає принцип мирного володіння майном. Друга норма, що міститься в другому реченні того ж абзацу, охоплює питання позбавлення права власності та обумовлює його певними критеріями. Третя норма, що міститься в другому абзаці, визнає право договірних держав, серед іншого,-контролювати використання майна в загальних інтересах. Друга та третя норми, які стосуються конкретних випадків втручання у право мирного володіння майном, повинні тлумачитися у світлі загального принципу, закладеного першою нормою (mutatis mutandis рішення ЄСГОІ у справі «East/West Alliance Limited» проти України» 23.01.2014.

Критеріями сумісності заходу втручання у право на мирне володіння майном із гарантіями статті 1 Першого протоколу до Конвенції, за правовою позицією Суду, є те, чи грунтувалося таке втручання на національному законі, чи переслідувало легітимну мету, що випливає зі змісту вказаної статті, а також, чи є відповідний захід пропорційним легітимній меті втручання у право:- втручання держави у право особи повинне мати нормативну основу у національному законодавстві, яке є доступним для заінтересованих осіб, чітким, а наслідки його застосування - передбачуваними; - якщо можливість втручання у право особи передбачена законом, Конвенція надає державам свободу розсуду щодо визначення легітимної мети такого втручання; - втручання у право особи, навіть якщо воно здійснюється згідно із законом і з легітимною метою, буде розглядатися як порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції лише в тому випадку, якщо не буде встановлений справедливий баланс між інтересами суспільства, пов`язаними з цим втручанням, й інтересами особи, яка зазнає втручання в її права.

Отже, має існувати розумне співвідношення (пропорційність) між метою, досягнення якої передбачається, та засобами, які використовуються для її досягнення.

Конвенція в ст. 1 Першого протоколу, практично в єдиному приписі, що стосується майна, об`єднує всі права фізичної або юридичної особи, які містять у собі майнову цінність. На відміну від традиційного розуміння інституту права власності, характерного для України, як і в цілому для держав континентальної системи права, Європейський суд з прав людини тлумачить поняття «майно» набагато ширше й у контексті ст.1 Першого протоколу під «майном» розуміє не тільки «наявне майно», але й цілу низку інтересів економічного характеру (активи).

Втручання держави в право особи на мирне володіння своїм майном повинно здійснюватися з дотриманням принципу «пропорційності» - «справедливої рівноваги (балансу)» між інтересами держави (суспільства), пов`язаними з втручанням, та інтересами особи, яка так чи інакше страждає від втручання. "Справедлива рівновага" не означає обов`язкового досягнення соціальної справедливості в кожній конкретній справі, а передбачає наявність розумного співвідношення (обґрунтованої пропорційності) між метою, що передбачається для досягнення, та засобами, які використовуються.

Таким чином, виходячи з принципу юридичної визначеності як складової частини поняття верховенства права, враховуючи встановлені вище обставини, Позивач вважає, що його права не повинні обмежуватись через наявність відомостей про нього в Єдиному реєстрі боржників.

Дійсно, завершення виконавчого провадження на підставі п. 2 ст. З ЗУ «Про виконавче провадження» (відсутність майна боржника) не є підставою для скасування заходів примусового виконання, зокрема для вилучення інформації відносно боржника з Єдиного реєстру боржників. Однак визнання судом виконавчого документа таким, що не підлягає виконанню, такою підставою являється.

Так, відповідно до п. 5 ч. 1 ст. 39 ЗУ «Про виконавче провадження» виконавче провадження підлягає закінченню у разі скасування або визнання нечинним рішення, на підставі якого виданий виконавчий документ, або визнання судом виконавчого документа таким, що не підлягає виконанню.

Згідно ч. 1 ст. 40 ЗУ «Про виконавче провадження» у разі закінчення виконавчого провадження (крім закінчення виконавчого провадження за судовим рішенням, винесеним у порядку забезпечення позову чи вжиття запобіжних заходів, а також, крім випадків нестягнення виконавчого збору або витрат виконавчого провадження, нестягнення основної винагороди приватним виконавцем), повернення виконавчого документа до суду, який його видав, арешт, накладений на майно (кошти) боржника, знімається, відомості про боржника виключаються з Єдиного реєстру боржників, скасовуються інші вжиті виконавцем заходи щодо виконання рішення, а також проводяться інші необхідні дії у зв`язку із закінченням виконавчого провадження.

Аналізуючи наданий суду представником відповідача відзив, суд зазначає, що виключно із повагою та вдячністю ставиться до заходів, що застосовуються державою для стримання опору та відсічі збройної агресії РФ щодо України, цінує внесок українського народу у цій боротьбі, враховує особливе значення економічних інтересів держави в особливий період (в період воєнного стану), однак неухильно дотримується принципу верховенства права, який стоїть вище за закон, державу та будь-яку владу, оскільки визнає, що він складає у т.ч. і систему, де всі від громадянина до посадовця рівні перед законом, права людини визнаються найвищою цінністю, а свавілля чиновників усувається через справедливий суд та зрозумілі правила та законний порядок. В цьому аспекті суд вимушений зазначити, що саме з вини посадових осіб Одеської митниці не відбулось виконання постанови Одеської митниці ДФС, яку не було звернено повторно до виконання без видимих на то причин (причому ще починаючи з 2018р. (коли не було карантину, викликаного коронавірусної інфекцією, та воєнного стану в Україні), оскільки строк пред`явлення виконавчого документа до виконання вийшов до цих періодів часу).

У відповідності до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені у судовому засіданні.

З огляду на викладене, враховуючи те, що виконавче провадження ВП №56439155 завершено, виконавчий документ був повернений стягувачу, ним більше до виконання не пред`являвся, строк пред`явлення виконавчого документу вже вийшов (пропущений), не поновлювався, постанова органу ДФМ не оскаржувалась, суд приходить до висновку, що позов обґрунтований та підлягає задоволенню.

Відповідно до частини 1 статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Оскільки позивач був звільнений від сплати судового збору при подачі позову до суду, судовий збір слід стягнути з відповідача на користь держави.

Враховуючи наведене та керуючись статтями 15, 16, 20 Цивільного кодексу України, ст.ст. 4, 5, 12, 76-81, 89, 95, 141, 258-259, 263-265, 267, 274-279, 352-355 Цивільного процесуального кодексу України, ст. 8, 9, 12, 37, 39 40 Закону України «Про виконавче провадження» суд,-

В И Р І Ш И В :

Позовні вимоги ОСОБА_1 - задовольнити.

Визнати постанову Одеської митниці ДФС в справі про порушення митних правил №1827/50000/17 від 07.02.2018р., видану заступником начальника Одеської митниці ДФС начальником управління протидії митним правопорушенням та міжнародної взаємодії, про стягнення з ОСОБА_1 штрафу на користь держави такою, що не підлягає виконанню.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань з суб`єкта владних повноважень - Одеської митниці ( адреса: вулиця Івана та Юрія Лип, 21А, Одеса, Одеська область, 65000; код ЄДРПОУ: 44005631) судовий збір в доход держави в розмірі 1331 грн. 20 коп.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення суду може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги до Одеського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було проголошено скорочене (вступну та резолютивну частини) судове рішення або якщо розгляд справи (вирішення питання) здійснювався без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Суддя Вячеслав ДУДНИК