Рішення № 135433236, 01.04.2026, Київський районний суд м. Полтави

Київський районний суд м. Полтави

Справа № 552/9495/25

Провадження 2/552/803/26

Р І Ш Е Н Н Я

і м е н е м у к р а ї н и

01.04.2026 Київський районний суд м. Полтави в складі:

головуючого судді Яковенко Н.Л.,

секретаря судового засідання Резніченко О.С.,

за участю

позивача ОСОБА_1 ,

представника відповідача Корсунівського Д.Ю.,

розглянувши в приміщенні суду в м. Полтава в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу № 552/9495/25 за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Перемога» про зміну формулювання причин звільнення, внесення змін до наказу та трудової книжки, стягнення вихідної допомоги, -

В С Т А Н О В И В:

Позивач ОСОБА_1 24.11.2025 звернувся в Київський районний суд м. Полтави з позовом до ТОВ «Перемога», в якому просив зобов`язати ТОВ «Перемога» здійснити звільнення ОСОБА_1 на підставі заяви від 06.06.2025 шляхом внесення змін до наказу № 213-к від 04 липня 2025 року про звільнення зі внесенням записів до паперової та електронної трудової книжки про звільнення за власним бажанням на підставі ч. 3 ст. 38 КЗпП України. Просив стягнути з ТОВ «Перемога» на його користь вихідну допомогу у розмірі 164178,54 грн. та суму судового збору.

Позовна заява обґрунтована тим, що 24.09.2024 позивач був прийнятий на посаду начальника юридичного відділу Товариства з обмеженою відповідальністю «Перемога».

У зв`язку з постійним, систематичним порушенням відповідачем КЗпП України в частині виплати заробітної плати, а саме: затримка виплати на 3-5 місяців, позивачем було прийнято рішення про звільнення з займаної посади.

Вказував, що 06.06.2025 ним було подано до відділу кадрів заяву на звільнення за власним бажанням на підставі ч. 3 ст. 38 КЗпП України, але її реєстрацію не здійснили. Також, цього ж дня, направлено дану заяву на офіційну електронну пошту відповідача.

Але до 20.06.2025 відповідач не звільнив з займаної посади та не здійснив розрахунку.

Позивач зазначав, що звертався до Київського районного суду міста Полтава з позовом до відповідача, рішенням суду в справі № 552/6420/25 в задоволенні його позовних вимог до ТОВ «Перемога» про стягнення заробітної плати відмовлено.

Під час розгляду справи дізнався, що відповідач не здійснив його звільнення на підставі поданої ним заяви на звільнення, а самовільно змінив статтю звільнення.

Наголошував, що жодних заяв на звільнення, окрім заяви на звільнення за власним бажанням на підставі ч. 3 ст. 38 КЗпП України 06.06.2025 не підписував та не подавав.

З огляду на викладене вважає, що відповідач грубо порушив та багаторазово порушував норми КЗпП України, в наслідок чого зобов`язаний виплатити вихідну допомогу та звільнити на підставі поданої ним заяви за власним бажанням з відповідним внесенням записів до наказу № 213-к від 04 липня 2025 року про звільнення ОСОБА_1 , паперової та електронної трудової книжки про звільнення за власним бажанням на підставі ч. 3 ст. 38 КЗпП України.

Ухвалою Київського районного суду м. Полтави від 26.11.2025 відкрито провадження по цивільній справі за позовною заявою ОСОБА_1 з розглядом справи в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням сторін.

Відповідач 12.12.2025 подав до суду відзив на позовну заяву, який обґрунтований тим, що позивач обрав неналежний спосіб захисту, не надав до суду доказів про те, що подавав відповідачу заяву від 06.06.2025 про звільнення на електронну пошту.

Відповідач вказував, що 04.07.2025 здійснив виплати позивачу, видав наказ №213-к та звільнив за угодою сторін. На дату звільнення позивача, 04.07.2025, з ним було проведено повний розрахунок.

Зазнавав, що позивач вдруге звертається до Київського районного суду м. Полтави з аналогічним (тотожнім) позовом, 04.11.2025 у справі №552/6420/25 за позовною заявою ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Перемога» ухвалено рішення про відмову в задоволенні позовних вимог.

Просив відмовити позивачу в задоволенні позовних вимог в повному обсязі.

26.12.2025 позивач подав до суду відповідь на відзив, де не погоджувався з твердженнями відповідача та просив задовольнити його позовні вимоги.

В судовому засіданні позивач повністю підтримав подану до суду позовну заяву, посилаючись на викладені в ній обставини.

Представник відповідача в судовому засіданні в задоволенні позовних вимог просив відмовити з підстав, які зазначені в поданому до суду відзиві на позовну заяву.

Суд, заслухавши позивача та представника відповідача, розглянувши матеріали позовної заяви та дослідивши зібрані в справі докази, приходить до таких висновків.

Судом встановлено, що позивач ОСОБА_1 на підставі наказу № 296-к-0000000476 від 23.09.2024 прийнятий на роботу з 24.09.2024 ТОВ «Перемога» на посаду начальник юридичного відділу за сумісництвом з окладом 15528 грн.

Також встановлено, що наказом № 213-к від 04.07.2025 ОСОБА_1 звільнений 04.07.2025 з посади начальника юридичного відділу за угодою сторін (п. 1 ст. 36 КЗпП України).

Звертаючись до суду з даним позовом та обираючи на власний розсуд спосіб захисту свого права, позивач ОСОБА_1 просить суд зобов`язати ТОВ «Перемога» здійснити його звільнення на підставі заяви від 06.06.2025 шляхом внесення змін до наказу № 213-к від 04 липня 2025 року про звільнення зі внесенням записів до паперової та електронної трудової книжки про звільнення за власним бажанням на підставі ч. 3 ст. 38 КЗпП України.

Відповідно до статті 43 Конституції України, кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.

Однією із гарантій забезпечення права громадян на працю є передбачений у статті 5-1 КЗпП України правовий захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи.

Згідно з частиною першою статті 21 КЗпП України трудовим договором є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.

Розірвання трудового договору з ініціативи працівника як спосіб захисту його трудових прав передбачено статтею 38 КЗпП України.

Ч. 3 ст. 38 КЗпП України передбачено, що працівник має право у визначений ним строк розірвати трудовий договір за власним бажанням, якщо роботодавець не виконує законодавство про працю, умови колективного чи трудового договору, чинив мобінг (цькування) стосовно працівника або не вживав заходів щодо його припинення, що підтверджено судовим рішенням, що набрало законної сили.

Право працівника на припинення трудового договору реалізовується шляхом звернення до роботодавця з письмовою зявою (стаття 38 ЗКпП України), що свідчить про наявність відповідного волевиявлення працівника.

В поданій до суду позовній заяві позивач вказує, що 06.06.2025 ним було подано до відділу кадрів заяву на звільнення за власним бажанням на підставі ч. 3 ст. 38 КЗпП України, але її реєстрацію не здійснили. Також, цього ж дня, направлено дану заяву на офіційну електронну пошту відповідача.

Відповідно до частини третьої статті 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно з частиною першою статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (частини перша та друга статті 77 ЦПК України).

Відповідно до частини другої статті 78 ЦПК України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Згідно зі статтею 80 ЦПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

На підтвердження свого твердження про те, що звертався до відповідача з заявою про звільнення позивач надає фотознімок з екрану щодо надіслання заяви на електронну пошту, вказуючи, що така електронна пошта є офіційною адресою відповідача.

Відповідач вказаний факт заперечує.

Основні організаційно-правові засади електронного документообігу та використання електронних документів встановлює Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг».

Статтею 11 зазначеного Закону передбачено, що електронний документ вважається одержаним адресатом з часу надходження авторові повідомлення в електронній формі від адресата про одержання цього електронного документа автора, якщо інше не передбачено законодавством або попередньою домовленістю між суб`єктами електронного документообігу. Якщо попередньою домовленістю між суб`єктами електронного документообігу не визначено порядок підтвердження факту одержання електронного документа, таке підтвердження може бути здійснено в будь-якому порядку автоматизованим чи іншим способом в електронній формі або у формі документа на папері. Зазначене підтвердження повинно містити дані про факт і час одержання електронного документа та про відправника цього підтвердження. У разі ненадходження до автора підтвердження про факт одержання цього електронного документа вважається, що електронний документ не одержано адресатом.

Відповідно до отриманої судом інформації з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, ТОВ «Перемога», код ЄДРПОУ 30927164, юридична особа в контактах не має офіційної електронної адреси (email).

З наданої до суду позивачем інформації вбачається, що отримувачем кореспонденції «Заява про звільнення ОСОБА_1 » була ОСОБА_2 , а не ТОВ «Перемога».

Окрім того, матеріали справи не містять даних про те, що відповідна кореспонденція (заява про звільнення), була підписана електронним цифровим підписом.

Відсутні підтвердження факту отримання кореспонденції адресатом, чи то ОСОБА_3 , чи то відповідачем ТОВ «Перемога».

За таких обставин відповідно до положень норм ст. 11 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг» вважається, що електронний документ не одержано адресатом.

Встановивши дані обставини, суд приходить до висновку, що позивачем не доведено сам факт звернення до відповідача з заявою про звільнення за ч. 3 ст. 38 КЗпП України.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення.

Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам (постанови від 5 червня 2018 року у справі № 338/180/17, від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16, від 30 січня 2019 року у справі № 569/17272/15-ц, від 2 липня 2019 року у справі № 48/340, від 19 травня 2020 року у справі № 916/1608/18).

Розглядаючи справу на підставі наявних в матеріалах справи доказів, суд приходить до висновку, що позовна вимога про зобов`язання відповідача здійснити звільнення ОСОБА_1 на підставі заяви від 06.06.2025 шляхом внесення змін до наказу про звільнення зі внесенням записів до паперової та електронної трудової книжки про звільнення за власним бажанням на підставі ч. 3 ст. 38 КЗпП України задоволенню не підлягає.

Згідно ст. 44 КЗпП України при припиненні трудового договору з підстав, зазначених у пункті 6 статті 36 та пунктах 1, 2 і 6 статті 40, пункті 6 частини першої статті 41 цього Кодексу, працівникові виплачується вихідна допомога у розмірі не менше середнього місячного заробітку; … внаслідок порушення роботодавцем законодавства про працю, колективного чи трудового договору, вчинення мобінгу (цькування) стосовно працівника або невжиття заходів щодо його припинення (статті 38 і 39) - у розмірі, передбаченому колективним договором, але не менше тримісячного середнього заробітку.

Як встановлено судом, трудовий договір з ОСОБА_1 не припинено внаслідок порушення роботодавцем законодавства про працю, колективного чи трудового договору, вчинення мобінгу (цькування) стосовно працівника або невжиття заходів щодо його припинення (ч. 3 ст. 38 КЗпП України) підстави для стягнення з відповідача вихідної допомоги також відсутні.

Крім того, суд звертає увагу, що застосований позивачем спосіб обрахунку вихідної допомоги згідно ст. 44 КЗпП України шляхом множення кількості порушень на середньомісячну заробітну плату на законі не ґрунтується. Тому позовна вимога про стягнення вихідної допомоги також задоволенню не підлягає.

Відповідно до ч. 1 та 2 ст. 233 КЗпП України, працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті.

Із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116). Домашній працівник має право звернутися до суду із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення в місячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права.

Як встановлено судом, рішенням Київського районного суду м. Полтави від 04.11.2025 в справі № 552/6420/25, яке набрало законної сили, в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «ПЕРЕМОГА» про стягнення заробітної плати відмовлено.

Хоча позови не є тотожними, але спір між тими самими сторонами та з тих самих правовідносин.

Відповідно, про наявність наказу № 213-к від 04.07.2025 ОСОБА_1 було з достовірність відомо на час розгляду даної справи судом, яка перебувала в провадженні суду з 04.08.2025 (ухвала про відкриття провадження), але з даним позовом до суду позивач звернувся 24.11.2025, тобто з пропуском встановленого законом строку.

На підставі викладеного суд приходить до висновку, що позовні вимоги задоволенню не підлягають в повному обсязі.

Відповідно до ч. 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Оскільки судом постановлено рішення про відмову в задоволення позовних вимог ОСОБА_4 , понесені ним судові витрати покладаються на нього та не підлягають відшкодуванню за рахунок відповідача.

Керуючись ст. ст. 264, 265 ЦПК України, -

В И Р І Ш И В :

В задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Перемога» про зміну формулювання причин звільнення, внесення змін до наказу та трудової книжки, стягнення вихідної допомоги відмовити.

Рішення суду може бути оскаржено до Полтавського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його складення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Учасники справи:

- позивач ОСОБА_1 , місце проживання АДРЕСА_1 , код ЄДРПОУ НОМЕР_1 ;

- відповідач Товариство з обмеженою відповідальністю «Перемога», місцезнаходження 52930, Дніпропетровська область, Синельниківський район, село Веселе, Межівська ТГ, вул. Центральна, 74, код ЄДРПОУ 30927164.

Повне судове рішення складено 03.04.2026.

Головуючий суддя Н.Л.Яковенко