Рішення № 135432589, 02.04.2026, Богунський районний суд м. Житомира

Справа №296/14623/25

Категорія 38

2/295/1977/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02.04.2026 року м. Житомир

Богунський районний суд м. Житомира в складі головуючої судді Стрілецької О.В.,

розглянувши в спрощеному позовному провадженні без повідомлення сторін цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю « Фінансова компанія «Кредит-Капітал» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,

ВСТАНОВИВ:

І. Короткий зміст позовних вимог

Позивач з використанням системи «Електронний суд» звернувся до Корольовського районого суду м. Житомира з позовом, в якому просить стягнути з відповідача заборгованість за кредитним договором № 960915 від 25.08.2023 в розмірі 151 677,80 грн, яка складається із заборгованості: за тілом кредиту 19 900,00 грн, за процентами 131 777,80 грн, а також судові витрати.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, 25.08.2023 між відповідачем та ТОВ «Селфі Кредит» з використанням інформаційно-телекомунікаційної системи був укладений кредитний договір №960915 про надання споживчого кредиту по продукту «NewShort», відповідно до умов якого товариство надало відповідачу фінансовий кредит на 364 дні у розмірі 19 900,00 грн зі сплатою процентів за користування кредитом, інших платежів та можливих штрафних санкцій, передбачених кредитним договором.

ТОВ «Селфі Кредит» свої зобов`язання за кредитним договором виконало в повному обсязі, надавши відповідачу можливість користуватися кредитними коштами, проте відповідач не виконав свої зобов`язання з повернення кредитних коштів та відсотків за користування ними.

21.06.2024 між ТОВ «Селфі Кредит» та ТОВ «ФК «Кредит-Капітал» укладений договір факторингу № 21062024, відповідно до умов якого ТОВ «Селфі Кредит» відступило на користь ТОВ «ФК «Кредит-Капітал» права грошової вимоги до боржників, у тому числі, за кредитним договором № 960915 від 25.08.2023.

Обґрунтовуючи наявність права вимоги до відповідача, позивач посилається на положення ст. 512 ЦК України та вказує, що на підставі договору факторингу позивач набув права кредитора у зобов`язаннях, а відтак і права вимоги до ОСОБА_1 , який умови кредитного договору в повному обсязі не виконав, внаслідок чого утворилась заборгованість, яка станом на 21.06.2024 становила 151 677,80 грн.

ІІ. Процедура та позиції сторін

На виконання вимог ухвали Корольовського районного суду м. Житомира від 31.12.2025 матеріали цивільної справи № 296/14623/25 передано за підсудністю на розгляд до Богунського районного суду м. Житомира (а. с. 95, 97).

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 21.01.2026 для розгляду вказаної цивільної справи головуючим суддею визначено Стрілецьку О.В. (а. с. 99).

Відповідно до ухвали суду від 26.01.2026 у справі відкрито провадження та постановлено розгляд справи проводити у спрощеному позовному провадженні без повідомлення сторін; задоволено клопотання ТОВ «ФК «Кредит-Капітал» про витребування доказів, витребувано з АТ «УніверсалБанк» інформацію, чи була успішною транзакція 25.08.2023 в сумі 19 900,00 грн на банківську карту № НОМЕР_1 , яка належить ОСОБА_1 ; чи були зараховані грошові кошти за цією транзакцією на відповідний рахунок власника банківської карти № НОМЕР_1 (а. с. 100-101).

16.02.2026 з АТ «УніверсалБанк» на виконання вимог ухвали суду від 26.01.2026 надійшли відомості, які витребовував суд (а. с. 112).

Копія ухвали про відкриття провадження у справі направлялась відповідачу за зареєстрованим місцем його проживання та місцем проживання, вказаним позивачем в позовній заяві, що відповідає адресі, вказаній відповідачем в кредитному договорі, однак поштові відправлення повернулись на адресу суду не врученими з відміткою «Адресат відсутній за вказаною адресою» (а. с. 102, 108-110), а відтак відповідно до положень п. 5 ч.6 ст. 272 ЦПК України відповідач вважається таким, що копію процесуального рішення отримав.

Крім того, копія ухвали про відкриття провадження у справі була також надіслана та доставлена до електронної скриньки, вказаної позивачем в позовній заяві, яка була зазначена відповідачем під час укладення кредитного договору, що підтверджується змістом довідки про доставку електронного листа, складеного відповідальним працівником суду (а. с. 103).

Згідно з ч. 5 ст. 279 ЦПК України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше.

Сторони не скористались своїм правом та не подали до суда клопотань про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням сторін.

Інші заяви по суті справи до суду не надходили.

ІІІ. Національне законодавство, що підлягає застосуванню

Відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є договори.

Згідно з ч. 1 ст. 205 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.

За правилами ч. 1 ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони, або надсилалися ними до інформаційно-комунікаційної системи, що використовується сторонами. У разі якщо зміст правочину зафіксований у кількох документах, зміст такого правочину також може бути зафіксовано шляхом посилання в одному з цих документів на інші документи, якщо інше не передбачено законом. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку.

За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

В статті 638 ЦК України встановлено, що договір є укладеним, якщо сторони досягли згоди з усіх істотних умов договору; істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди; договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.

Згідно з ч. 1, 2 ст. 639 ЦК України договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом. Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася. Якщо сторони домовилися укласти договір за допомогою інформаційно-комунікаційних систем, він вважається укладеним у письмовій формі. Договір, укладений за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем за згодою обох сторін, вважається укладеним в письмовій формі.

Відповідно до ч. 1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (ч. 1 ст. 1048 ЦК України).

Згідно зі ст. 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором.

У статтях 525, 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться; одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов забороняється.

За правилами ст. 530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлений строк його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк.

Згідно зі ст. 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

ІV. Обставини, встановлені судом, докази на їх підтвердження та мотиви суду

Судом встановлено, що 25.08.2023 між відповідачем та ТОВ «Селфі Кредит» з використанням інформаційно-телекомунікаційної системи в електронному вигляді був укладений договір № 960915 про надання споживчого кредиту по продукту «NewShort» (а. с. 21-41).

За умовами договору товариство надає споживачу кредит у гривні, а споживач зобов`язується одержати та повернути кошти кредиту, сплатити проценти за користування ним та виконати інші обов`язки, передбачені договором (п. 1.2 Договору).

Укладення Договору здійснюється сторонами за допомогою ІТС товариства, доступ до якої забезпечується споживачу через Веб сайт, електронна ідентифікація споживача здійснюється при вході споживача до особистого кабінету (п. 1.1 Договору).

Відповідно до п. 1.3, 1.4 договору сума кредиту (загальний розмір) складає 19 900,00 грн. Строк кредиту 364 днів. Періодичність платежів зі сплати процентів - кожні 28 днів.

Зі змісту п. 1.5 договору вбачається, що тип процентної ставки - фіксована. За користування кредитом нараховуються проценти: стандартна ставка становить 2.2 % в день та застосовується в межах строку кредиту, вказаного в п. 1.4 цього договору.

Крім того, в п. 1.5.2 встановлені умови застосування зниженої процентної ставки у розмірі 0,77 % в день.

Відповідно до п. 2.1 договору, кошти кредиту надаються товариством у безготівковій формі шляхом їх перерахування на поточний рахунок споживача, уключаючи використання реквізитів платіжної картки № НОМЕР_2 .

Сума кредиту (його частина) перераховується товариством протягом двох календарних днів з моменту укладення цього договору. Дата надання кредиту: 25.08.2023 або 26.08.2023 (п. 2.2 договору).

В розділі 3 договору сторони узгодили порядок обчислення (нарахування), економічну сутність та базу розрахунку процентів, порядок зміни процентів.

Згідно з п. 4.4. договору клієнт зобов`язаний у встановлений договором строк, повернути кредит, сплатити проценти, штрафи та пені (у разі наявності) та інші платежі передбачені договором.

Відповідно до п. 9.2 договору, цей договір вважається укладеним з моменту його підписання електронними підписами сторін та діє до повного виконання клієнтом зобов`язань за ним.

Кредитний договір № 960915 від 25.08.2023 відповідач підписав за допомогою електронного підпису одноразовим ідентифікатором М 470(а. с. 41).

Крім того, ОСОБА_1 електронним підписом підписав також Додаток № 1 до договору, який містить графік платежів, розрахований із застосуванням зниженої процентної ставки за умов, що споживач виконуватиме зобов`язання згідно з умовами договору, в межах строку кредитування з 25.08.2023 по 23.08.2024, загальна вартість кредиту становить 179 259,20 грн (а. с. 42-43).

На виконання умов договору 25.08.2023 відповідачу було надано кредитні кошти в розмірі 19900,00 грн шляхом перерахування на його банківську картку НОМЕР_1 , що підтверджується змістом відповіді ТОВ «Пейтек» № 20251020-4788 від 20.10.2025 та змістом листа АТ «Універсал Банк» № БТ/Е-5003 від 14.02.2026 (а. с. 50, 112).

З матеріалів справи, досліджених судом, встановлено, що первісний кредитор ТОВ «Селфі Кредит» свої зобов`язання за кредитним договором виконало в повному обсязі, надавши відповідачу кредитні кошти в розмірі, який був обумовлений в договорі.

21.06.2024 між ТОВ «Селфі Кредит» та ТОВ «ФК «Кредит-Капітал» укладений договір факторингу № 21062024, відповідно до умов якого ТОВ «Селфі Кредит» відступило на користь ТОВ «ФК «Кредит-Капітал» права грошової вимоги, зокрема, і до відповідача за кредитним договором № 960915 від 25.08.2023, що підтверджується змістом самого договору та Витягом з реєстру боржників до договору факторингу (а. с. 63-73).

Частиною 1 ст. 512 ЦК України передбачено, що кредитор у зобов`язанні (крім випадків, передбачених ст. 515 ЦК України) може бути замінений іншою особою внаслідок, зокрема, передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги), а згідно зі ст. 514 цього Кодексу до нового кредитора переходять права первісного кредитора в зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Отже, на підставі ст. 512, 514 ЦК України до ТОВ «ФК «Кредит- Капітал» перейшло право грошової вимоги до відповідача за кредитним договором № 960915 від 25.08.2023.

Згідно з розрахунком заборгованості, наданого ТОВ «ФК «Кредит-Капітал», ОСОБА_1 має заборгованість за кредитним договором в сумі 151 677,80 грн, з яких: заборгованість за тілом кредиту 19 900,00 грн; заборгованість за відсотками 131 777,80 грн, які нараховані в межах строку кредитування по 21.06.2024 (а. с. 51-62), який суд вважає правильним та таким, що відповідає умовам укладеного між сторонами кредитного договору.

Отже, зі змісту вказаного розрахунку заборгованості вбачається, що відповідач свої зобов`язання щодо повернення тіла кредиту не виконав в повному обсязі, внаслідок чого утворилась заборгованість в розмірі 19 900,00 грн, яка підтверджена належними доказами та призвела до порушення майнових прав позивача.

Щодо розміру заявлених до стягнення відсотків суд встановив таке.

Звертаючись з позовом, позивач просить стягнути відсотки в розмірі 131 777,80 грн, які нараховані за користування кредитом в сумі 19 900,00 грн за 301 день.

Суд вважає заявлений до стягнення розмір відсотків надмірно завищеним з огляду на таке.

Захист прав споживачів є конституційним обов`язком держави, який передбачений в ч. 4 ст. 42 Конституції України.

Відповідно до п. 5 ч. 3 ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів» несправедливими є, зокрема, умови договору про встановлення вимоги щодо сплати споживачем непропорційно великої суми компенсації (понад п`ятдесят відсотків вартості продукції) у разі невиконання ним зобов`язань за договором.

Загальними засадами цивільного законодавства є, зокрема, справедливість, добросовісність та розумність (п. 6 ч. 1 ст. 3 ЦК України).

Тлумачення змісту як ст. 3 ЦК України загалом, так і п. 6 ст. 3 ЦК України свідчить, що загальні засади (принципи) цивільного права мають фундаментальний характер й інші джерела правового регулювання, в першу чергу акти цивільного законодавства, мають відповідати змісту загальних засад. Це, зокрема, проявляється в тому, що загальні засади (принципи) за своєю суттю є нормами прямої дії та повинні враховуватися, зокрема, під час тлумачення норм, що містяться в актах цивільного законодавства.

Принципи справедливості, добросовісності та розумності передбачають, зокрема, обов`язок особи враховувати потреби інших осіб у цивільному обороті, проявляти розумну дбайливість і добросовісно вести переговори (постанова Великої Палати Верховного Суду від 19.05.2020 у справі № 910/719/19 (пункт 6.20)).

Межі дії принципу свободи договору визначаються законодавством з урахуванням критеріїв справедливості, добросовісності, пропорційності і розумності. При цьому держава має підтримувати на засадах пропорційності розумний баланс між публічним інтересом ефективного перерозподілу грошових накопичень, комерційними інтересами банків щодо отримання справедливого прибутку від кредитування і правами та охоронюваними законом інтересами споживачів їх кредитних послуг (абзац 3 п. 3.2 п. 3 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 10 листопада 2011 року № 15-рп/2011 у справі про захист прав споживачів кредитних послуг).

В рішенні Конституційного суду України від 11.07.2013, №7-рп/2013, зазначено, що у випадку нарахування неустойки, яка є явно завищеною, не відповідає передбаченим у п. 6 ст. 3, ч. 3 ст. 509 та ч. 1-2 ст. 627 ЦК України засадам справедливості, добросовісності, розумності, як складовим елементам загального конституційного принципу верховенства права, суд має право її зменшити.

Застосовуючи таку норму, суд зобов`язаний встановити баланс між застосованим до порушника заходом відповідальності у вигляді неустойки й оцінкою дійсного, а не покладеного розміру збитків, заподіяних у результаті конкретного правопорушення.

У цьому рішенні Конституційний Суд України дійшов висновку, що умови договору споживчого кредиту, його укладання та виконання повинні підпорядковуватися таким засадам, згідно з якими особа споживача вважається слабкою стороною у договорі та підлягає особливому правовому захисту з урахуванням принципів справедливості, добросовісності і розумності. Виконання державою конституційно-правового обов`язку щодо захисту прав споживачів вимагає від неї спеціального законодавчого врегулювання питань, пов`язаних із забезпеченням дії зазначених принципів у відносинах споживчого кредитування, зокрема, щодо встановлення справедливого розміру неустойки за прострочення виконання грошових зобов`язань позичальниками - фізичними особами.

Такого ж самого правового висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 07.10.2020 у справі № 132/1006/19 провадження № 61-1602св20.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі № 902/417/18 викладено, що якщо відповідальність боржника перед кредитором за неналежне виконання обов`язку щодо своєчасного розрахунку не обмежена жодними межами, а залежить виключно від встановлених договором процентів (штрафу, пені, річних відсотків), то за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення.

В постанові Верховного Суду № 679/1103/23 від 12.02.2025 зазначено таке:

[... Під час стягнення заявленої позивачем заборгованості необхідно керуватись чітко обумовленими між контрагентами кредитного договору умовами, а не іншими умовами, які дають змогу кредитодавцю вийти за межі узгодженого строку та нарахувати непропорційно велику суму компенсації, оскільки така непропорційно велика сума компенсації не відповідає засадам справедливості, добросовісності, розумності як складовим елементам загального конституційного принципу верховенства права.

Отже, вимога про нарахування та сплату відсотків, які є явно завищеними, не відповідає передбаченим у частині третій статті 509, частинах першій, другій статті 627 ЦК України засадам справедливості, добросовісності, розумності як складовим елементам загального конституційного принципу верховенства права.

Наявність у кредитора можливості стягувати із споживача надмірні грошові суми відсотків спотворює їх дійсне правове призначення, перетворюється на несправедливо непомірний тягар для споживача та джерело отримання невиправданих додаткових прибутків кредитором.

Позивач, як фінансова установа, скориставшись необізнаністю позичальника, діючи з порушенням звичаїв ділового обороту та порушуючи при цьому норми і вимоги діючого законодавства, спонукав у такий спосіб позичальника на укладення договору позики на вкрай невигідних для нього умовах, які відповідач не міг оцінити належно.

Необхідно зазначити, що з огляду на приписи частини 4 статті 42 Конституції України, участь у договорі споживача як слабкої сторони, яка підлягає особливому правовому захисту у відповідних правовідносинах, звужує дію принципу рівності учасників цивільно-правових відносин та свободи договору, зокрема у договорах про надання споживчого кредиту щодо сплати споживачем непропорційно великих відсотків за прострочення повернення кредиту.

Це узгоджується з положеннями Резолюції Генеральної Асамблеї ООН від 09 квітня 1985 року № 39/248 «Керівні принципи для захисту інтересів споживачів», в якій зазначено наступне: визнаючи, що споживачі нерідко перебувають у нерівному становищі з точки зору економічних умов, рівня освіти та купівельної спроможності, принципи захисту інтересів споживачів мають, зокрема, за мету сприяти країнам у боротьбі зі шкідливою діловою практикою усіх підприємств на національному та міжнародному рівнях, яка негативно позначається на споживачах.

У наведених Керівних принципах для захисту інтересів споживачів визначено, що споживачі мають бути захищені від таких зловживань, як односторонні типові контракти, виключення основних прав у контрактах та незаконні умови кредитування продавцями.

Пунктом 1.2 вищезазначеної Резолюції Генеральної Асамблеї ООН, Хартією захисту споживачів, схваленою Резолюцією Консультативної ради Європи від 17 травня 1973 року № 543, Директивою 2005/29/ЄС Європейського Парламенту та Ради від 11 травня 2005 року (пункти 9, 13, 14 преамбули), Директивою 2008/48/ЄС Європейського Парламенту та Ради від 23 квітня 2008 року про кредитні угоди для споживачів передбачається, що надання товарів чи послуг, у тому числі у фінансовій галузі, не має здійснюватися за допомогою прямого чи опосередкованого обману споживача, а відповідні права споживачів регламентуються як на доконтрактній стадії, так і на стадії виконання кредитної угоди.

Директива 2005/29/ЄС Європейського Парламенту та Ради Європи від 11 травня 2005 року розділяє комерційну діяльність, що вводить в оману на дію і бездіяльність та застосовується до правовідносин до і після укладення угоди, фінансові послуги через їх складність та властиві їм серйозні ризики потребують встановлення детальних вимог, включаючи позитивні зобов`язання торговця. Оманливі види торговельної практики утримують споживача від поміркованого і таким чином ефективного вибору.

Відповідно до положень Резолюції Генеральної Асамблеї ООН «Керівні принципи для захисту інтересів споживачів» споживачі мають бути захищені від таких зловживань, як односторонні типові контракти, виключення основних прав у контрактах та незаконні умови кредитування продавцями.]

Для приватного права апріорі властивою є така засада, як розумність. Розумність характерна як для оцінки/врахування поведінки учасників цивільного обороту, тлумачення матеріальних приватно-правових норм, що здійснюється при вирішенні спорів, так і для тлумачення процесуальних норм (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 16.06.2021 у справі № 554/4741/19, постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18.04.2022 у справі № 520/1185/16-ц, постанову Великої Палати Верховного Суду від 08.02.2022 у справі № 209/3085/20).

Аналіз нормативно-правових актів, які регулюють правові відносини зі споживчого кредитування, зокрема, норм законів України «Про захист прав споживачів», «Про споживче кредитування» тощо дає підстави для висновку, що законодавець послідовно вносить до них зміни, направлені на захист прав споживачів - позичальників за договорами споживчого кредиту, в тому числі, які обмежуть можливості позикодавців отримувати невиправдано завищені прибутки від надання позичальникам в користування кредитних коштів, зокрема, щодо встановлення розміру відсотків, підвищення відсоткової ставки в односторонньому порядку, обмеження застосування штрафних санкцій та інших платежів, порядок інформування споживачів про всі платежі, які підлягають сплаті за договором.

Зокрема, Законом України «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг» № 3498-IX від 22.11.2023, який набрав чинності з 24.12.2023, внесені зміни до Закону України «Про споживче кредитування», в якому передбачено, що максимальний розмір денної процентної ставки за кредитом не може перевищувати 1% (ст. 9). Стаття 21 цього ж закону, з урахуванням змін, передбачає особливості відповідальності споживача за договором про споживчий кредит, в якій обумовлені максимальні розміри штрафних санкцій, які передбачені за неналежне виконання грошового зобов`язання, пов`язаного з повернення кредиту, які не можуть перевищувати розмір подвійної суми, одержаної споживачем за таким договором, і не можуть бути збільшені за домовленістю сторін.

І хоча положення нового законодавства не можуть застосовуватися ретроспективно, проте з їх змісту цілком зрозуміло простежується тенденція, що вказані зміни направлені саме на захист прав споживачів від недобросовісних дій позикодавців.

Такий же принцип прослідковується і в рішеннях Конституційного Суду України, судовій практиці Верховного Суду, зі змісту рішень яких вбачається, що споживач є слабкою стороною в таких правовідносинах, його права потребують більшого захисту зі сторони держави і виваженого ставлення, умови договорів, не дивлячись на такі засади як свобода договору та обов`язковість його умов, підлягають тлумаченню і застосуванню з урахуванням принципів пропорційності, добросовісності та розумності.

Проаналізувавши матеріали справи, умови укладеного між сторонами договору, суд вважає, що проценти в сумі 131 777,80 грн, які нараховані за ставкою 2,2 % в день, які просить стягнути позивач, є занадто завищеними, неспівмірними із сумою тіла кредита, яка становить 19 900,00 грн, майже в 7 разів перевищує його розмір, що суперечить принципам розумності та добросовісності, призводить до суттєвого дисбалансу сторін договору і ставить споживача у вкрай невигідне становище, оскільки встановлює вимогу щодо сплати непропорційно великої суми компенсації за користування коштами, що має наслідком невиправдане отримання прибутку позивачем.

За таких обставин, суд доходить висновку про необхідність зменшення відсотків, які підлягають стягненню, і вважає за можливе визначити відсотки в розмірі 59 700,00 грн, що становить потрійну суму від отриманого відповідачем кредиту та буде достатнім для компенсації за несвоєчасне повернення відповідачем кредитних коштів.

При цьому суд враховує, що позивач не був безпосереднім позичальником за договором споживчого кредиту, право вимоги до якого перейшло на підставі договору факторингу, зі змісту якого вбачається, що загальна сума прав вимоги, яка відступалась за договором складала 159 218 126,24 грн, а ціна продажу за договором, яку він фактично сплатив, склала лише 2 479 762,78 грн (п. 6.1.1., 7.1. договору факторингу), тобто безпосередньо позивач значних фінансових затрат за вказаним договором споживчого кредитування не поніс, а відтак стягнення відсотків у зазначеному розмірі не поставить його у скрутне матеріальне становище, не призведе до суттєвого порушення його майнових прав.

Таким чином, суд, встановивши, що відповідач допустив неналежне виконання умов договору щодо повернення кредитних коштів, що призвело до порушення майнових прав позивача, виходячи із засад розумності та справедливості, вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню частково і стягує з відповідача на користь позивача заборгованість, яка становить 79 600,00 грн, яка складається з: тіла кредита 19 900,00 грн; відсотків за користування кредитними коштами - 59 700,00 грн. В задоволенні решти вимог про стягнення відсотків суд відмовляє за безпідставністю.

V. Розподіл судових витрат

Відповідно до положень ч. 1, п. 1 ч. 3 ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.

Згідно з положеннями ч. 1 ст. 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

Відповідно до п. 3 ч. 2 ст. 141 ЦПК України інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються у разі часткового задоволення позову на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Частиною 8 ст. 141 ЦПК України встановлено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Вимоги позивача про стягнення з відповідача судових витрат на оплату професійної правничої допомоги в сумі 8000,00 грн підтверджено змістом договору про надання правової (правничої) допомоги № 0107 від 01.07.2025, укладеного між ТОВ «ФК «Кредит-Капітал» та адвокатським об`єднанням «Апологет», актом № 100 наданих послуг (правової (правничої) допомоги від 15.12.2025, детальним описом наданих послуг від 15.12.2025 до акту № 100 (а. с. 81-83).

З огляду на те, що позовні вимоги задоволені частково, на підставі п. 3 ч. 2 ст. 141 ЦПК України з відповідача підлягають стягненню витрати з надання професійної правничої допомоги пропорційно до розміру задоволених позовних вимог, що становить 4160,00 грн (8000,00 грн х 52% від задоволених вимог)

На підставі ст. 141 ЦПК України стягненню з відповідача на користь позивача підлягають понесені судові витрати зі сплати судового збору пропорційно до задоволених позовних вимог в розмірі 1259,54 грн (2422,40 грн х 52% від задоволених вимог).

Керуючись ст. 2, 7, 10-13, 76-83, 141, 263-268, 280, 354 ЦПК України, суд

УХВАЛИВ:

Позов задоволити.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Кредит-Капітал» заборгованість за кредитним договором № 960915 від 25.08.2023 в розмірі 79 600,00 грн, яка складається із заборгованості: за тілом кредита 19 900,00 грн, за процентами 59 700,00 грн, а також стягнути судовий збір в розмірі 1259,54 грн та витрати на правничу допомогу в сумі 4160,00 грн.

Рішення може бути оскаржене до Житомирського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його складення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Позивач: Товариство з обмеженою відповідальність «Фінансова компанія «Кредит-Капітал», місцезнаходження: м. Львів, вул. Смаль-Стоцького, 1, корп. 28; код ЄДРПОУ: 35234236.

Відповідач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 ; місце проживання: АДРЕСА_2 ; РНОКПП: НОМЕР_3 .

Суддя О.В. Стрілецька