Рішення № 135428456, 24.03.2026, Дарницький районний суд міста Києва

ДАРНИЦЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М.КИЄВА

справа № 753/14019/25

провадження № 2/753/2388/26

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 березня 2026 року Дарницький районний суд міста Києва у складі судді Якусика О.В., за участю секретаря судового засідання Гайової С.Г., представника позивача - адвоката Тарана В.А., представника відповідача - адвоката Парсентьєвої О.М., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Коллект центр» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,

В С Т А Н О В И В:

У червні 2025 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Коллект центр» звернулося до Дарницького районного суду міста Києва з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості в розмірі 57 842,23 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем договірних зобов`язань з погашення кредиту та сплати відсотків за користування ним.

Згідно із протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 07 липня 2025 року позовну заяву було передано для розгляду судді Якусику О.В.

16 липня 2025 року на запит суду у порядку ч. 6 ст. 187 ЦПК України надійшла інформація щодо зареєстрованого місця проживання відповідача.

Ухвалою Дарницького районного суду м. Києва від 29 липня 2025 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі № 753/14019/25 за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.

29 жовтня 2025 року від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, у якому він просить у задоволенні позову щодо стягнення відсотків та штрафних санкцій за кредитним договором відмовити. Заперечення проти позову ґрунтуються на тому, що (1) інформація щодо уступки права вимоги третім особам, а саме Товариству з обмеженою відповідальністю «КОЛЕКТ ЦЕНТР» відповідачу не надходила, жодної належним чином завіреної копії документа, які б підтверджували наявність його зобов`язань перед третіми особами, ні на поштову ні на електронну адресу йому не надсилалося, про заміну кредитора боржнику стало відомо виключно з позовної заяви, що в свою чергу унеможливило досудове врегулювання спору; (2) заявлена сума позивачем в розмірі 57 842,23 грн. не відповідає дійсним обставинам справи; (3) відповідач проходить військову службу у військовій частині НОМЕР_1 оперативно-тактичного з`єднання - 1 корпусу Національної гвардії України « ІНФОРМАЦІЯ_1 », що підтверджується довідкою форми 05 за № 6264 від 18 вересня 2025 року та військовим квитком серії НОМЕР_2 , а тому на підставі п. 15 ст. 14 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» має право не сплачувати: відсотки за користування кредитом; штрафи за прострочення платежів; пеню за невиконання зобов`язань на період дії особливого періоду.

Окрім цього, відповідач заперечує проти стягнення з нього витрат на правничу допомогу, оскільки справа не є складною, позов є шаблонний та поданий та підписаний директором ТОВ «КОЛЛЕКТ ЦЕНТР».

31 жовтня 2025 року від позивача надійшло клопотання про проведення розгляду справи з викликом сторін та відповідь на відзив.

У відповіді на відзив позивач зазначив, що (1) законом передбачені спеціальні правові наслідки неповідомлення боржника про заміну кредитора у зобов`язанні. Неповідомлення боржника про заміну кредитора не тягне за собою визнання договору факторингу недійсним та не може бути підставою для відмови у задоволенні заяви про заміну стягувача за рішенням суду; (2) сторонами погоджено, що строк користування кредитом продовжується у разі наявності непогашеної заборгованості, а таке продовження не потребує додаткових дій ні від кредитора, ні від позичальника. Сторони Договору погодили окремий випадок автоматичної пролонгації договору, без необхідності вчинення будь-яких додаткових дій з боку сторін і підписанням договору відповідач погодився на зазначені умови і ним було надано згоду на автопролонгацію договору у разі наявності заборгованості та на підставі п. 2.3.2 а) Договору шляхом сплати відповідних сум, а також, що строк кредитування автоматично продовжувався у зв`язку із наявною заборгованістю на підставі п. 2.3.2 б) Договору; (3) на момент укладення кредитного договору відповідач не набув статусу військовослужбовця і на нього не розповсюджувались пільги відповідно до Закону «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей». Крім того, нарахування відсотків здійснювалось до 23 лютого 2022 року, тобто до початку повномасштабного вторгнення та набуття відповідачем статусу військовослужбовця. Відповідач не повідомляв ні первісних кредиторів, ні позивача про набуття ним статусу військовослужбовця. Таким чином, відсутні підстави для застосування ч. 15 ст. 14 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».

Ухвалою Дарницького районного суду м. Києва від 07 січня 2026 року постановлено проводити розгляд справи № 753/14019/25 у в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін, призначено справу до судового розгляду на 05 лютого 2026 року.

05 лютого 2026 року розгляд справи відкладено на 18 березня 2026 року.

Суд, дослідивши наявні в матеріалах справи письмові докази, оцінивши докази кожен окремо та в їх сукупності, повно та всебічно з`ясувавши обставини справи, дійшов таких висновків.

Судом встановлено, що 01 червня 2021 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Мілоан» та ОСОБА_1 було укладено договір про споживчий кредит № 3207901 (далі - Договір), відповідно до умов якого кредитодавець надав відповідачу грошові кошти у сумі 18 000 грн., строком користування на 30 днів з 01 червня 2021 року, з терміном повернення кредиту і сплати комісії за надання кредиту та процентів за користування кредитом до 01 липня 2021 року.

За змістом п. 6.1., п. 7.1 кредитного договору, договір укладається в електронній формі в особистому кабінеті позичальника, що створений в інформаційно-телекомунікаційній системі товариства та набуває чинності з моменту його укладання в електронній формі, а права та обов`язки сторін, що ним обумовлені - з моменту отримання кредиту.

Укладання ТОВ «Мілоан» кредитного договору з позичальником в електронній формі юридично є еквівалентним отриманню ТОВ «Мілоан» ідентичного за змістом кредитного договору, який підписаний власноручним підписом позичальника, у зв`язку з чим створює для сторін такі ж правові зобов`язання та наслідки (п.6.4 кредитного договору). Цей договір прирівнюється до такого, що укладений у письмовій формі (п. 6.5 кредитного договору).

Відповідно до пунктів 1.4, 1.5, 1.5.1, 1.5.2, 1.6 договору позичальник зобов`язався повернути кредит до 01 липня 2021 року і сплатити комісію за надання кредиту та процентів за користування кредитом. Загальні витрати позичальника за кредитом складають 6012,00 грн. в грошовому виразі та 3076,00 відсотків річних у процентному значенні (орієнтовна реальна річна процентна ставка) і включає в себе складові, визначені у п.п. 1.5.1 - 1.5.2 Договору. Орієнтовна загальна вартість кредиту для позичальника складає 34012,00 грн. Комісія за надання кредиту: 1260,00 грн, яка нараховується за ставкою 7.00 відсотків від суми кредиту одноразово. Проценти за користуванням кредитом: 4752,00 грн., які нараховуються за ставкою 0.88 відсотків від фактичного залишку кредиту за кожен день строку користуванням кредитом. Стандартна (базова) процентна ставка за користування кредитом становить 5.00 відсотків від фактичного залишку кредиту за кожен день користування кредитом.

Відповідно до п. 2.1 кредитного договору, кредитні кошти надаються позичальнику шляхом переказу на картковий рахунок.

Як свідчить графік платежів за договором про споживчий кредит № 3207901 від 01 червня 2021 року, який є додатком №1 до Договору, дата платежу 01.07.2021, сума платежу 24012,00 грн., яка складається із: 18 000,00 грн. суми кредиту за договором; 4752,00 грн. процентів за користування кредитом та 1260,00 грн. комісії за надання кредиту.

26 січня 2022 року між ТОВ «МІЛОАН» та Товариством з обмеженою відповідальністю «ВЕРДИКТ КАПІТАЛ» був укладений договір факторингу № 26-01/2022-82, згідно з яким ТОВ «ВЕРДИКТ КАПІТАЛ» набуло статусу кредитора та отримало право грошової вимоги по відношенню до осіб, які були боржниками ТОВ «Мілоан».

Відповідно до Витягу з реєстру Боржників до Договору факторингу № 26-01/2022-82 від 26 січня 2022 року, ТОВ «ВЕРДИКТ КАПІТАЛ» отримало право грошової вимоги до боржника ОСОБА_1 за договором № 3207901 від 01 червня 2022 року, загальна сума заборгованості становить 39354,73 грн, з них: заборгованість за тілом кредиту - 12750,00 грн; заборгованість по процентах - 25344,73 грн, заборгованість за комісією - 1260,00 грн.

10 січня 2023 року між ТОВ «ВЕРДИКТ КАПІТАЛ» та ТОВ «КОЛЛЕКТ ЦЕНТР» був укладений договір про відступлення прав вимоги № 10-01/2023, згідно з яким ТОВ «КОЛЛЕКТ ЦЕНТР» набуло статусу кредитора та отримало право грошової вимоги до боржників.

Відповідно до Витягу з реєстру Боржників до Договору договір про відступлення прав вимоги № 10-01/2023 від 10 січня 2023 року, ТОВ «КОЛЛЕКТ ЦЕНТР» отримало право грошової вимоги до боржника ОСОБА_1 за договором № 3207901 від 01 червня 2022 року, загальна сума заборгованості становить 57 842,23 грн., з них: заборгованість за тілом кредиту - 12750,00 грн; заборгованість за нарахованими процентами - 43832,23 грн, заборгованість за нарахованими комісіями - 1260,00 грн.

Як вбачається з розрахунку заборгованості за договором № 3207901 від 01 червня 2022 року, відповідач має заборгованість за кредитним договором у розмірі 57842,23 грн, з них: заборгованість за кредитом - 12750,00 грн; заборгованість за відсотками - 43 832,23 грн, заборгованість за комісією - 1260,00 грн.

Судом також встановлено, що вищевказаний договір укладено в електронному вигляді у відповідності до Закону України «Про електронну комерцію» та їх було підписано позичальником з використанням електронного підпису одноразовим ідентифікатором і зазначенням у договорі персональних даних відповідача.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 207 ЦК України, правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

За змістом ст. 634 ЦК України, договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.

Згідно із ч. 1 ст. 641 ЦК України, пропозицію укласти договір (оферту) може зробити кожна із сторін майбутнього договору. Пропозиція укласти договір має містити істотні умови договору і виражати намір особи, яка її зробила, вважати себе зобов`язаною у разі її прийняття.

Відповідно до ч. 2 ст. 642 ЦК України, якщо особа, яка одержала пропозицію укласти договір. у межах строку для відповіді вчинила дію відповідно до вказаних у пропозиції умов договору (відвантажила товари, надала послуги, виконала роботи, сплатила відповідну суму грошей тощо), яка засвідчує її бажання укласти договір, ця дія є прийняттям пропозиції, якщо інше не вказане в пропозиції укласти договір або не встановлено законом.

Відповідно до наведених вище норм цивільного законодавства та як слідує з наданої позивачем Анкети-заяви на кредит № 3207901 від 01 червня 2021 року сторонами погоджено такі умови кредитування: замовлена сума: 18 000 грн., замовлений строк: 30 днів, погоджена сума: 18 000 грн., погоджений строк: 30 днів, комісія за надання: 7.00% одноразово, ставка процентів: 0,88% за кожен день користування.

Електронні правочини оформлюються шляхом фіксації волі сторін та його змісту. Така фіксація здійснюється за допомогою складання документу, який відтворює волю сторін. На відміну від традиційної письмової форми правочину воля сторін електронного правочину втілюється в електронному документі.

Особливості укладання договору в електронному вигляді визначені Законом України «Про електронну комерцію».

В статті 3 Закону України «Про електрону комерцію» зазначено, що електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків та оформлена в електронній формі.

Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному ч.12 ст. 11 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним ст.12 цього Закону, є оригіналом такого документа.

У п.6 ст. 3 Закону України «Про електрону комерцію» визначено, що електронний підпис одноразовим ідентифікатором - дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору.

Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції у порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз`яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз`яснення логічно пов`язані з нею (ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію»).

Водночас договір, що укладений в електронній формі, є таким, що укладений у письмовому вигляді, про що вказано також у постановах Верховного Суду від 09 вересня 2020 року у справі №732/670/19 та від 07 жовтня 2020 року у справі №127/33824/19.

Статтею 1054 ЦК України передбачено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Частиною 1 статті 1048 ЦК України передбачено, що позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Згідно з ст. 1049 ЦК України, позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Статтею 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а статтею 530 ЦК України передбачено, що якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Статтею 525 ЦК України передбачено, що одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ч.1 ст. 610 ЦК України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ч.1 ст. 612 ЦК України).

За договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника) (ч.1 ст. 1077 ЦК України).

Частиною 1 статті 512 ЦК України передбачені підстави заміни кредитора у зобов`язанні в тому числі через передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

Згідно з ст. 514 ЦПК України, до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Крім того, ст. 516 ЦК України встановлено, що заміна кредитора у зобов`язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено відповідним договором або законом.

Відповідно до ст. 1082 Цивільного кодексу України, передбачено, що боржник зобов`язаний здійснити платіж факторові за умови, що він одержав від клієнта або фактора письмове повідомлення про відступлення права грошової вимоги факторові і в цьому повідомленні визначена грошова вимога, яка підлягає виконанню, а також названий фактор, якому має бути здійснений платіж. Боржник має право вимагати від фактора надання йому в розумний строк доказів того, що відступлення права грошової вимоги факторові справді мало місце. Якщо фактор не виконає цього обов`язку, боржник має право здійснити платіж клієнтові на виконання свого обов`язку перед ним. Виконання боржником грошової вимоги факторові відповідно до цієї статті звільняє боржника від його обов`язку перед клієнтом.

Згідно із висновком, викладеним Верховним Судом України в постанові від 23 вересня 2015 року у справі № 6-979цс15 «…боржник, який не отримав повідомлення про передачу права вимоги іншій особі, не позбавляється обов`язку погашення заборгованості, а лише має право на погашення заборгованості первісному кредитору. … неповідомлення боржника про зміну кредитора не звільняє його від обов`язку погашення кредиту взагалі».

Спір між сторонами стосується стягнення заборгованості за вищезазначеним договором, право вимоги за якими перейшло до нового кредитора.

З наданих доказів вбачається, що під час укладення кредитного договору сторонами було досягнуто згоди з усіх його істотних умов та визначено: валюту кредитування, суму кредиту, процентну ставку за користування ним і порядок повернення кредиту, строк кредиту, що свідчить про наявність волі відповідача для укладення такого Договору саме на таких умовах шляхом підписання Договору за допомогою електронного підпису одноразовим ідентифікатором. Таким чином укладені договори є обов`язковими до виконання.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі №2-1383/2010 зазначено, що ст. 204 ЦК України закріплює презумпцію правомірності правочину: вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов`язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі рішення суду, яке набрало законної сили. У разі неспростування презумпції правомірності договору всі права, набуті сторонами правочину за ним, повинні безперешкодно здійснюватися, а обов`язки, що виникли внаслідок укладення договору, підлягають виконанню.

У даній справі позичальником не доведено належного повернення кредитних коштів у розмірі та на умовах, визначених вказаними договорами, як і презумпція правомірності їх не спростована.

Відповідно до ч. 1 ст. 638 та ч. 1 ст.640 ЦПК України та правової позиції Верховного Суду України по справі №6-63цс12 кредитний договір є укладеним не з моменту передачі грошей, а з моменту досягнення сторонами в письмовій формі згод усіх істотних умов такого договору.

У постанові Верховного Суду від 10 березня 2021 року у справі №607/11746/17 (провадження №61-18730св20) за позовом про стягнення коштів зазначено, що з урахуванням принципів цивільного права, зокрема, добросовісності, справедливості та розумності, сумніви щодо дійсності, чинності та виконуваності договору (правочину) повинні тлумачитися судом на користь його дійсності, чинності та виконуваності.

За вказаних обставин, суд приходить до висновку про те, що матеріали справи в своїй сукупності свідчать про те, що відповідач отримав кредит за вищевказаними договорами, проте не виконував взяті на себе зобов`язання та в добровільному порядку у строки, передбачені договорами, кошти в повному обсязі не повернув. Термін повернення кредиту у повному обсязі настав, а заборгованість за договорами у встановлений строк не була погашена (доказів погашення заборгованості суду не надано).

Також, суду надані належні відповідні документи на підтвердження переходу права вимоги до відповідача, як боржника, за зазначеними вище договорами. Таким чином позивач, як новий кредитор, отримав право вимоги до боржника, а доказів визнання недійсним чи розірвання вказаних вище договорів факторингу, як і доказів того, що їх дійсність оскаржується у судовому порядку, стороною відповідача суду не надано.

Оскільки відповідач у порушення умов договорів, а також статей 509, 526, 1054 ЦК України свої зобов`язання не виконав, а саме не здійснив погашення заборгованості за кредитами у встановленому договорами порядку та в строки, то у нього утворилася заборгованість перед позивачем (як новим кредитором).

Відповідно до ч.1 ст. 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 31 жовтня 2018 року у справі № 202/4494/16-ц зроблено висновок про те, що право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за користування кредитом, а також обумовлену в договорі неустойку припиняється після спливу визначеного цим договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з ч.2 ст.1050 ЦК України. В охоронних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені ч.2 ст.625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання.

Аналогічний висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12 та підтверджено Верховним Судом у постанові від 18 січня 2023 року у справі № 686/13446/15.

Судом встановлено, що відповідно до погоджених позивачем умов кредитування, викладених у Анкеті-заяві відповідача на кредит № 3207901 від 01 червня 2021 року, та згідно з умовами укладеного між ТОВ «Мілоан» та відповідачем кредитного договору № 3207901, строк користування кредитом встановлений на 30 днів, з терміном повернення кредиту і сплати комісії за надання кредиту та процентів за користування кредитом до 01 липня 2021 року. Такий самий строк погашення кредиту визначений у Графіку платежів за договором про споживчий кредит № 3207901 від 01 червня 2021 року, який є додатком №1 до Договору.

Суд враховує, що позивач не надав суду належних та допустимих доказів щодо пролонгації строку кредитування відповідно до умов кредитного договору та доказів складання і доведення до відповідача оновлених графіків платежів, внесення змін до Додатку №1 до Договору та в матеріалах справи такі докази, подані в порядку ч. 3 ст. 12, ч. 1 ст. 81 ЦПК України, відсутні.

Згідно із статтею 12 Закону України «Про споживче кредитування» строк, на який надається кредит є істотною умовою договору про споживчий кредит. Частинами шостою, сьомою цієї статті встановлено, що споживач не зобов`язаний сплачувати кредитодавцю будь-які платежі, не зазначені у договорі про споживчий кредит. Зміна умов договору про споживчий кредит можлива тільки за згодою сторін. Умова договору про споживчий кредит про можливість внесення до договору змін в односторонньому порядку є нікчемною.

Як передбачено статтями 251, 252 ЦК України строком є певний період у часі, зі спливом якого пов`язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Строк визначається роками, місяцями, тижнями, днями або годинами.

Сторонами погоджено строк користування кредитом - 30 днів та його повернення - до 01 липня 2021 року.

При цьому суд також виходить з того, що неповернення кредиту у визначений договором строк, в цьому випадку - після спливу строку кредитування 01 липня 2021 року, свідчить не про продовження строку договору, а про неналежне виконання позичальником своїх зобов`язань.

Відтак, право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за користування кредитом припинилося 01 липня 2021 року, після цієї дати права та інтереси позивача забезпечені ч. 2 ст. 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання.

У постанові Верховного Суду від 05 квітня 2023 року у справі № 910/4518/16 зазначається, що у разі порушення виконання зобов`язання щодо повернення кредиту за період після прострочення виконання нараховуються не проценти за «користування кредитом» (стаття 1048 ЦК України), а проценти за порушення грошового зобов`язання (ст. 625 ЦК України) у розмірі, визначеному законом або договором».

Так, у зв`язку із невиконанням відповідачем взятих на себе зобов`язань за вказаним вище договором позивач просить стягнути заборгованість в розмірі 57842,23 грн, з них: заборгованість за кредитом - 12750,00 грн; заборгованість за відсотками - 43 832,23 грн, заборгованість за комісією - 1260,00 грн.

Аналіз наданих позивачем графіків платежів (розрахунків заборгованості) свідчить про те, що проценти за користування кредитом нараховувалася поза межами погодженого сторонами строку кредитування.

Водночас, як право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за користування кредитом, припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно із ч. 2 ст. 1050 ЦК України. В охоронних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені нормою ч. 2 ст. 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання.

Аналогічні висновки викладені Верховним Судом у постанові від 28 березня 2018 року по справі № 444/9519/12.

З огляду на зазначене, суд не бере до уваги нарахування позивачем процентів у розмірі 43 832,23 грн з посиланням на вказані вище пункти кредитного договору, як на підставу нарахування процентів після настання терміну (дати) повернення кредиту.

У той же час, позивач позовні вимоги щодо стягнення з відповідача процентів річних за прострочення виконання грошового зобов`язання за частиною другою статті 625 ЦК України не заявляє.

Водночас, як зазначалося вище, погоджений сторонами розмір кредиту, процентів за користування кредитом та комісії за надання кредиту складає 24012,00 грн., з яких: 18 000,00 грн сума кредиту; 4752,00 грн проценти за користуванням кредитом; 1260,00 грн. комісії за надання кредиту. Відповідно частини шостої статті 12 Закону України «Про споживче кредитування» споживач не зобов`язаний сплачувати кредитодавцю будь-які платежі, не зазначені у договорі про споживчий кредит.

Як вбачається з відомостей про щоденні нарахування та погашення за період з 01 червня 2021 року по 13 грудня 2021 року, відповідач сплатив первісному кредитору, а первісний кредитор зарахував їх як оплати по тілу кредиту у розмірі 5 250,00 грн, по процентам по кредиту у розмірі 9 100,00 грн. та по комісії за пролонгацію в розмірі 700,00 грн, а всього на загальну суму 15 050,00 грн.

З огляду на вищевикладене та ураховуючи кошти, які відповідач сплатив у рахунок погашення заборгованості за вказаним договором, суд вважає, що позов слід задовольнити частково, стягнути з відповідача на користь позивача заборгованість на загальну суму 8 962,00 грн. (24012,00 - 15 050,00).

У іншій частині заявлених позовних вимог слід відмовити.

Щодо доводів відповідача про наявність у нього пільг щодо сплати процентів відповідно до положень частини 15 статті 14 Закону «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», суд зазначає, що вказана норма не передбачає звільнення військовослужбовців та членів їхніх сімей від сплати відсотків за користування кредитом, а лише визначає умови, за яких такі відсотки не нараховуються. Законодавець чітко встановив, що ці умови пов`язані з певними періодами проходження військової служби.

Як слідує з матеріалів справи, відповідач проходить військову службу з 23 січня 2023 року, тобто після укладення кредитного договору та закінчення передбаченого таким договором строку нарахування процентів за користування кредитом. З огляду на викладене, на відповідача не поширюються положення частини п`ятнадцятої статті 14 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» у межах цієї справи, оскільки проценти за кредитом, нарахування яких відповідач вважає неправомірним, були нараховані до його призову на військову службу.

Відносно заявлених вимог на правову допомогу, суд встановив наступне.

Положеннями статті 59 Конституції України закріплено, що кожен має право на професійну правничу допомогу. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав.

Згідно зі статтею 15 ЦПК України учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді як вид правничої допомоги здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом. Безоплатна правнича допомога надається в порядку, встановленому законом, що регулює надання безоплатної правничої допомоги.

Однією з основних засад (принципів) цивільного судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (пункт 12 частини третьої статті 2 ЦПК України).

Відповідно до статті 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» договір про надання правової допомоги - це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (стаття 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»).

Розмір гонорару визначається лише за погодженням адвоката з клієнтом.

Разом із тим чинне цивільно-процесуальне законодавство визначило критерії, які слід застосовувати при визначенні розміру витрат на правничу допомогу.

Відповідно до положень частини першої, пункту 1 частини третьої статті 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.

За змістом статті 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. (ч. 3 ст. 137 ЦПК України).

Розмір витрат на оплату правової допомоги визначається за домовленістю між стороною та особою, яка надає правову допомогу.

Витрати на правову допомогу, які мають бути документально підтверджені та доведені, стягуються не лише за участь у судовому засіданні при розгляді справи, а й у разі вчинення інших дій поза судовим засіданням, безпосередньо пов`язаних із наданням правової допомоги у конкретній справі.

Склад та розміри витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги, документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордеру, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження).

На підтвердження витрат на професійну правничу допомогу, понесених під час розгляду справи, позивачем було надано договір № 01-07/2024 про надання правової допомоги від 01 липня 2024 року, укладений між ТОВ «КОЛЛЕКТ ЦЕНТР» (як клієнт) та Адвокатським об`єднанням «Лігал Ассістанс»; прайс-лист АО «Лігал Ассістанс»; заявка ТОВ «КОЛЛЕКТ ЦЕНТР» про надання юридичної допомоги № 943 від 01 травня 2025 року; Витяг з Акту № 10 про надання юридичної допомоги від 30 травня 2025 року, згідно з яким надано послуги: надання усної консультації з вивченням документів, кількістю 2 години вартістю 4000 грн., складення позовної заяви про стгянення боргу для подачі до суду, тривалістю 4 години, вартістю 12000 грн.

Витрати за надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою, чи тільки має бути сплачено (пункт 1 частини 2 статті 137 ЦПК України), що узгоджується з практикою Верховного Суду, зокрема, постановою від 22 січня 2021 року у справі № 925/1137/19.

За змістом частини четвертої статті 137 ЦПК України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (наданих послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

При встановленні гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Слід також зазначити, що суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи зокрема на складність справи, витрачений адвокатом час.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи.

Дана правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 02 липня 2020 року у справі № 362/3912/18 (провадження № 61-15005св19), у додатковій постанові Верховного Суду від 30 вересня 2020 року у справі № 201/14495/16-ц (провадження № 61-22962св19).

Відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.

Аналогічні критерії застосовує ЄСПЛ, присуджуючи судові витрат на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема, у рішеннях від 12 жовтня 2006 року у справі «Двойних проти України» (пункт 80), від 10 грудня 2009 року у справі «Гімайдуліна і інших проти України» (пункти 34-36), від 23 січня 2014 року у справі «East/WestAllianceLimited» проти України», від 26 лютого 2015 року у справі «Баришевський проти України» (пункт 95) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим.

У рішенні ЄСПЛ від 28 листопада 2002 року у справі «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Проаналізувавши заявлені позивачем до відшкодування витрати на професійну правничу допомогу, суд вважає, що відображена у наданих доказах інформація щодо характеру та обсягу виконаної адвокатом роботи (наданих послуг), її складність, не відповідає критерію розумності та часу, витраченому адвокатами на виконання відповідних робіт.

Враховуючи викладене, оцінивши наявні у матеріалах справи докази, ураховуючи характер виконаної адвокатом роботи, принципи співмірності та розумності судових витрат, критерій реальності адвокатських витрат, а також критерій розумності їхнього розміру, виходячи із незначної складності цієї справи, обсягу виконаної адвокатом роботи, критерію необхідності таких робіт та значимості таких дій у справі, беручи до уваги заперечення відповідача щодо заявлених витрат на правову допомогу, суд вважає, що справедливим, співмірним та обґрунтованим є розмір витрат позивача на професійну правничу допомогу на загальну суму 5000,00 грн.

Згідно зі ст. 141 ЦПК України з відповідача на користь позивача пропорційно до задоволених вимог підлягають стягненню витрати по сплаті судового збору у сумі 375,26 грн. (8962/57842,23х2422,40) та на професійну правничу допомогу у сумі 774,69 грн. (8962/57842,23х5000).

Керуючись статтями 5, 12, 13, 76-81, 89, 141, 259, 263, 264, 265, 354, 355 ЦПК України, суд

ВИРІШИВ:

Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Коллект центр» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Коллект центр» заборгованість за кредитом в розмірі 8962 (вісім тисяч дев`ятсот шістдесят дві) гривні, судовий збір у розмірі 375 (триста сімдесят п`ять) гривень 26 коп. та витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 774 (сімсот сімдесят чотири) гривні 69 коп.

В іншій частині вимог - у задоволенні позову відмовити.

Позивач: Товариство з обмеженою відповідальністю «Коллект центр» (місто Київ, вул. Мечнікова, будинок 3, офіс 306, код ЄДРПОУ 44276926).

Відповідач: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_3 ).

Рішення суду може бути оскаржене до Київського апеляційного суду безпосередньо або через Дарницький районний суд м. Києва шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повне рішення складно 03 квітня 2026 року.

Суддя Олександр ЯКУСИК