Постанова № 13542497, 24.01.2011, Харківський окружний адміністративний суд

Харківський окружний адміністративний суд

61004 м. Харків вул. Мар'їнська, 18-Б-3 П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

Харків

24 січня 2011 р. № 2-а- 12313/10/2070

Харківський окружний адміністративний суд в складі:

головуючого - судді Самойлової В.В.

суддів - Кухар М.Д., Панова М.М.

за участю секретаря судового засідання - Скляр С.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Харкові справу за адміністративним позовом державного підприємства заводу "Електроважмаш" до Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків в м. Харкові про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення - рішення,

встановив:

Державне підприємство заводу "Електроважмаш" звернулось до належного суду з адміністративним позовом, в якому просить визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення - рішення Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків в м. Харкові № 0000330840/0 від 22.09.2010 р. про зменшення йому суми бюджетного відшкодування з податку на додану вартість в розмірі 590839,00 грн.

Позивач обґрунтовує свої вимоги наступним чином.

Так, він посилається на те, що при проведенні перевірки податковим органом та при оформленні її результатів мало місце не дотримання вимог податкового законодавства, висновки акту перевірки базуються на припущеннях і не підтверджуються об'єктивними даними, а оскаржуване податкове повідомлення-рішення прийняте з порушенням норм діючого законодавства України, що є підставою для їх скасування.

В судовому засіданні представник позивача Вергун М.М. за довіреністю вимоги підтримав в повному обсязі та просив їх задовольнити.

Представник відповідача за довіреністю Онищенко А.В. проти позову заперечував, посилаючись на те, що під час проведення вказаної перевірки та складанню акту перевірки фахівці відповідного податкового органу діяли згідно до вимог чинного податкового законодавства, а прийняте за результатами перевірки рішення є законним, в зв'язку з тим, що у складеному за результатами перевірки акті були зафіксовані порушення вимог Закону України "Про податок на додану вартість", за що у відповідності до Закону України "Про порядок погашення зобовязань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" позивачу були визначені відповідні податкові зобов'язання на підставі оскаржуваного рішення.

Заслухавши сторони, дослідивши наявні в матеріалах справи докази, суд вважає, що позов підлягає задоволенню з наступних підстав.

Встановлено, що уповноваженими особами СДПІ ВПП у м. Харкові була проведена документальна невиїзна перевірка державного підприємства заводу "Електроважмаш" з питань достовірності заявленої суми бюджетного відшкодування податку на додану вартість за липень 2010 р., за результатами якої 17.09.2010 року було складено акт перевірки № 3457/40-028/00213121 та зафіксовані порушення вимог Закону України "Про податок на додану вартість", в результаті чого, на думку відповідача, позивачем було завищено суму бюджетного відшкодування ПДВ в розмірі 590839,00 грн.

За наслідками вказаного акту перевірки відповідачем було прийняте податкове повідомлення-рішення № 0000330840/0 від 22.09.2010 р. про зменшення державному підприємству заводу "Електроважмаш" суми бюджетного відшкодування у розмірі 590839,00 грн.

Із зазначеним рішенням суб'єкта владних повноважень суд не погоджується, виходячи з наступного.

Так, відповідно до вимог статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України, де передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

В даному випадку відповідач не надав належних доказів правомірності оскаржуваного рішення, оскільки, як вбачається з наявних письмових доказів факт вказаного порушення позивачем вимог податкового законодавства не знайшов свого підтвердження при судовому розгляді та спростовується наступним.

Судом встановлено, що перевіркою, проведеною відповідним податковим органом були встановлені вищезазначені порушення податкового законодавства.

Так, податкові декларації деяких контрагентів ДП завод "Електроважмаш" за перевіряємий період не визнано як податкову звітність, фактична адреса деяких з них не співпадає з юридичною, деякими не надано податкову звітність, по деяким контролем на підставі системи АІС "Автоматизованого співставлення податкових зобов'язань та податкового кредиту з ПДВ в розрізі контрагентів на рівні ДПА України" встановлено розбіжності в показниках з деклараціями ДП завод "Електроважмаш".

Отже, сума бюджетного відшкодування з податку на додану вартість (далі - ПДВ) у розмірі 590839,00 грн., яку згідно податкового повідомлення - рішення № 0000330840/0 від 22.09.2010 р. було зменшено відповідачем, складається з ПДВ, сплаченого ДП завод "Електроважмаш" в ціні поставленої позивачу продукції ТОВ "Український стандарт", ФОП ОСОБА_3, ПП "Дівт", ТОВ "Росліт".

Як вбачається з матеріалів справи ДП завод "Електроважмаш" має всі необхідні документи на підтвердження реальності проведення господарських операцій, що підтверджується договорами, податковими та видатковими накладними, доданими до матеріалів справи.

Договори між ДП завод "Електроважмаш" та вищевказаними контрагентами ніким не оскаржувалися та не були визнані недійсними в судовому порядку.

Також, на підтвердження реальності виконання господарських операцій, по яким позивачем заявлено до бюджетного відшкодування суму ПДВ у розмірі 590839,00 грн., ДП завод "Електроважмаш" надано сертифікати якості на поставлену продукцію, прибуткові ордери, лімітно-забірні карти, які свідчать про використання отриманої продукції у власній господарській діяльності.

Крім того, встановлено, що ДП завод "Електроважмаш" укладено договір з ТОВ "Інекс" про надання охоронних послуг від 02.04.2008 р. Відповідно до п. 3.1.2 даного договору працівниками ТОВ "Інекс" ведеться журнал в'їзду-виїзду транспорту та ввозу-вивозу матеріальних цінностей.

Також, на ДП завод "Електроважмаш" діє Положення про перепускний та внутрішньооб'єктовий режим на ДП завод "Електроважмаш", затверджене наказом директора заводу № 636 від 28.11.2007 р., яке визначає основні вимоги щодо організації внутрішньооб'єктового та пропускного режиму на ДП завод "Електроважмаш".

Дані бюро перепусток заводу, підтверджують перетинання прохідної ДП завод "Електроважмаш" транспортом контрагентів позивача.

На підставі цієї інформації відповідним податковим органом зроблено висновок про те, що правочини з такими контрагентами є нікчемним в силу ч. 1 ст. 207 Господарського кодексу України та ст.ст. 203, 215, 228 Цивільного кодексу України, з чим суд не погоджується, з огляду на наступне.

Виходячи з приписів пункту 1.7 статті 1 Закону України "Про податок на додану вартість" податковий кредит це сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначене згідно з цим Законом, а підпунктом 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 цього ж Закону встановлено, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (робіт, послуг), але не вище рівня звичайних цін, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

-придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

- придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (робіт, послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.

Крім того, право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари (роботи, послуги) та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Пункт 7.2.6. Закону встановлює, що податкова накладна видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача, та є підставою для нарахування податкового кредиту.

У відповідності до підпункту 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону України "Про податок на додану вартість" не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), які не підтверджені податковими накладними. У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим підпунктом документами, платник податку несе відповідальність у вигляді фінансових санкцій, установлених законодавством, нарахованих на суму податкового кредиту, не підтверджену зазначеними цим підпунктом документами.

Відповідно до підпункту 7.5.1 пункту 7.5 ст. 7 Закону датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій:

- або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку і оплата товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків;

- або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Таким чином податкова накладна є єдиним документом, необхідним для віднесення сум ПДВ до складу податкового кредиту.

Так, судом встановлено що у позивача є в наявності податкові накладні на підтвердження усієї суми ПДВ. заявленої в податковий кредит та до бюджетного відшкодування за перевірений період

Суд звертає увагу, що чинним законодавством України на сторону цивільно-правової угоди, яка є платником податків, не покладено обов'язку перевірки відповідності законодавству установчих документів постачальників товару та дотримання ними вимог податкового законодавства.

Навіть якщо контрагент не виконав свого зобов'язання по сплаті податку, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цієї особи.

Чинне податкове законодавство не ставить в залежність право позивача на формування податкового кредиту від податкового обліку (стану) інших осіб і фактичної сплати контрагентом податку до бюджету. Питання податкового кредиту поширюється тільки на окремо взятого платника податків і не ставить цей факт у залежність від розрахунку з бюджетом третіх осіб.

Крім того, судом встановлено, що в акті перевірки відповідачем зазначено, що податкові декларації, надані позивачем за вказаний період часу суперечать законодавству, а тому є недійсними, як і самі правочини, вчинені позивачем, на що суд зазначає наступне.

Так, у відповідності до абз. 5 п.п. - 4.1.2 п. 4.1 ст. 4 Закону України "Про погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" податкова звітність, отримана контролюючим органом від платника податків як податкова декларація, що заповнена ним всупереч правилам, зазначеним у затвердженому порядку її заповнення, може бути не визнана таким контролюючим органом як податкова декларація, якщо в ній не зазначено обов'язкових реквізитів, її не підписано відповідними посадовими особами, не скріплено печаткою платника податків. У цьому випадку контролюючий орган звертається до платника податків з письмовою пропозицією надати нову податкову декларацію з виправленими показниками (із зазначенням підстав неприйняття попередньої).

Що стосується твердження відповідача про те, що у результаті порушення контрагентом позивача своїх податкових зобов'язань, приписів господарського та цивільного законодавства (моральних засад), угоди, укладені з позивачем мають протиправний характер, а такий правочин, внаслідок якого неправомірно віднесений ПДВ до складу податкового кредиту за рахунок позивача по суті спрямований на незаконне заволодіння майном держави, суперечить інтересам держави і суспільства, вважається таким, що порушує публічний порядок, а отже згідно ч. 2 ст. 228 ЦК України є нікчемним, суд вважає за необхідне зазначити наступне.

Згідно ч. 2 ст. 215 ЦК України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Обґрунтування відповідача щодо нікчемності правочинів не є підставою для визнання таких правочинів нікчемними, оскільки відповідачем не доведено, на підставі якої саме статті Цивільного кодексу України правочини, вчинені між позивачем та його контрагентом є нікчемним.

Крім того, пунктом 3 ст. 215 ЦК України передбачено, якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Відповідно до ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину).

Статтею 204 ЦК України передбачено, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Суд звертає увагу, що відповідачем не надано доказів, що договори, які були укладені між позивачем та контрагентом, визнані судом недійсними.

А від так, відповідно до статті 204 Цивільного кодексу України та згідно з позицією Верховного Суду України, викладеною в Узагальненнях "Практика розгляду судами цивільних справ про визнання правочинів недійсними" від 24.11.2008 р. - законодавцем закріплено презумпцію правомірності правочину. Правомірність є конститутивною ознакою правочину, як юридичного факту.

Згідно з приписами частини 2 статті 215 ЦК України правочин є нікчемним лише, якщо його недійсність встановлена законом.

Таким чином, правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Згідно з частиною 1 статті 228 ЦК України, правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об'єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок.

Отже відповідач при складанні акту перевірки та прийнятті на його підставі оскаржуваного повідомлення-рішення, вийшов за межі своїх повноважень і самостійно, поза судовою процедурою, договори, укладені між позивачем - з одної сторони та його контрагентами - з другої сторони, недійсними.

Виходячи з приписів ст. 19 ч. 2 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно ч. 1 статті 9 КАСУ суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого: суд вирішує справи відповідно до Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує інші нормативно-правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах та у спосіб, передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ст. 2 ч. 1 КАСУ завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.

Таким чином, відповідна сторона - СДПІ ВПП у м. Харкові не дотримала вимоги закону про захист охороняємих прав та інтересів юридичної особи у сфері публічно-правових відносин, на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, а тому її рішення як суб'єкта владних повноважень є неправомірним, що дає суду правові підстави для задоволення адміністративного позову.

Керуючись ст. ст. 2, 9, 11, 159, 160 КАСУ, ст. 19 Конституції України, Законом України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами", Законом України "Про податок на додану вартість", суд

постановив:

Позов задовольнити.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення - рішення Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків в м. Харкові № 0000330840/0 від 22.09.2010 р. про зменшення державному підприємству заводу "Електроважмаш" суми бюджетного відшкодування з податку на додану вартість в розмірі 590839,00 грн.

Постанова може бути оскаржена до Харківського апеляційного адміністративного суду через Харківський окружний адміністративний суд протягом 10 днів з дня її проголошення, а в разі складання постанови у повному обсязі відповідно до ст. 160 КАСУ- з дня отримання копії постанови, шляхом подачі апеляційної скарги, з направленням її копії до апеляційної інстанції.

Повний текст постанови виготовлено 24.01.2011 року.

Головуючий - суддя Самойлова В.В.

Судді - Кухар М.Д.

Панов М.М.