Постанова № 13541699, 20.01.2011, Донецький окружний адміністративний суд

Україна

ДОНЕЦЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

20 січня 2011 р. справа № 2а-13433/10/0570

Приміщення суду за адресою: 83052, м.Донецьк, вул. 50-ої Гвардійської дивізії, 17

час прийняття постанови:

Донецький окружний адміністративний суд в складі:

головуючого судді Христофорова А.Б.

при секретаріМалій С.Ю.

за участю

представника позивача - Какаріної Л.Г.,

представника відповідача - Килимника В.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом Комунального підприємства «Добропільська служба єдиного замовника» до Добропільської обєднаної державної податкової інспекції про визнання недійсним та скасування податкового повідомлення-рішення № 0000201520/0 від 07.05.2010 року,-

В С Т А Н О В И В:

Позивач, Комунальне підприємство «Добропільська служба єдиного замовника», звернулося до суду з позовною заявою до Добропільської обєднаної державної податкової інспекції про визнання недійсним та скасування податкового повідомлення-рішення № 0000201520/0 від 07.05.2010 року.

Вказавши в обґрунтування своїх позовних вимог, що за наслідками проведеної планової виїзної перевірки Комунального підприємства «Добропільська служба єдиного замовника», з питань своєчасності оплати узгоджених податкових зобовязань з податку на додану вартість, складено акт на підставі якого прийнято оскаржуване податкове повідомлення рішення № 0000201520/0 від 07.05.2010 року.

Позивач не погоджується із висновками акту перевірки, вважає їх необґрунтованими, а прийняте на його підставі спірне податкове повідомлення-рішення таким, що підлягає визнанню недійсним.

Вказує, що висновки акта перевірки щодо порушення позивачем п.п. 5.3.1 п.5.3 ст.5 Закону України № 2181 „Про порядок погашення зобовязань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами”, п.п.7.7.1 п.7.7 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість», п.3 ч.1 ст.9 Закону України «Про систему оподаткування», сформовані всупереч призначенню платежу, яке вказувалось позивачем в платіжних дорученнях при сплаті узгоджених сум та податкового боргу на додану вартість, внаслідок чого відповідач порушив право позивача самостійно визначати цільове призначення використання своїх грошових коштів.

Позивач в обґрунтування позову також посилається п.п. 5.3.1 п.5.3 ст.5 , п.п. 7.1.1 ст.7 Закону України № 2181 „Про порядок погашення зобовязань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами”.

Просить задовольнити позовні вимоги.

Представник позивача у судовому засіданні позовні вимоги підтримала, просила їх задовольнити, надала пояснення аналогічні викладеним у позові.

Представник відповідача у судовому засіданні позовні вимоги не визнав, надав суду пояснення аналогічні викладеним у письмових запереченнях.

В обґрунтування наданих суду письмових заперечень зазначив, що вважає висновки акту перевірки такими, що відповідають дійсності, а спірні податкові повідомлення - рішення такими, що прийнято правомірно.

В обґрунтування своєї правової позиції посилається на п.1.2, п.1.11 ст.1, п.5.1, п.п 5.3.1 п.5.3 , п.п. 5.4.1 п.5.4 ст.5, п.п.3.1.1 п.3.1 ст.3, п.п.4.1.4 п.4.1 ст.4, п.7.7 ст.7, п.п. 17.1.7 п.17.1 ст.17 Закону України № 2181 „Про порядок погашення зобовязань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами”.

Просить відмовити у задоволенні позовних вимог.

Ухвалою суду від 07 липня 2010 року у справі було призначено судово економічну експертизу.

Перед судовим експертом були поставлені наступні питання:

1) На підставі первинних документів, регістрів податкового та бухгалтерського обліку позивача, визначити документальну обґрунтованість висновків акту перевірки № 480/15-2/32897226 від 06.05.2010 року на підставі якого прийнято спірне податкове повідомлення рішення.

2) З урахуванням дослідження по питанню № 1 та норм закону № 2181-ІІІ від 21.12.2000 року, визначити розмір (%) та суму податкового зобовязання, у вигляді штрафної (фінансової) санкції, що підлягає нарахуванню спірним податковим повідомленням рішенням.

27 грудня 2010 року до суду надійшов висновок експертизи (том 2, а.с.50-56), відповідно до якого по першому питанню у звязку із тим, що при визначені своєчасності сплати податкового зобовязання з ПДВ за даними акту перевірки приймались до уваги сплачені зобовязання без урахування признання платежу, встановлена документальна необґрунтованість висновків акта перевірки на підставі якого прийнято спірне податкове повідомлення рішення № 0000201520/0 від 07.05.2010 року.

По другому питанню, - у звязку з несвоєчасною сплатою позивачем податкових зобовязань з ПДВ за період, за який за даними податкового повідомлення рішення № 0000201520/0 від 07.05.2010 року було нараховано штраф, за даним дослідження нараховано штраф у розмірі 10% у сумі 2940,00 гривень (за березень 2009 року).

Розбіжності даних дослідження з даними податкового повідомлення рішення № 0000201520/0 від 07.05.2010 року у бік зменшення склали 179878,35 гривень та виникли внаслідок застосування різних платежів по сплаті податкового зобовязання з ПДВ у звязку з чим змінилась кількість днів затримки платежів і розмір відсотків для розрахунку штрафів (том 2, а.с.56).

Суд, заслухавши представників сторін, дослідивши матеріали справи, висновок експертизи, встановив наступне.

Позивач, - Комунальне підприємство «Добропільська служба єдиного замовника» (Далі КП „ ДСЄЗ”), згідно свідоцтва про державну реєстрацію, виданого виконавчим комітетом Добропільської міської ради, - є юридичною особою, дата проведення державної реєстрації 04.10.2004 року (том 1, а.с.6).

Згідно свідоцтва № 100012064, - є платником податку на додану вартість з 15.01.2007 року (том 1, а.с. 8).

КП „ ДСЄЗ”,- здійснює свою діяльність згідно до статуту, у новій редакції (том 1, а.с. 9-16).

Відповідач, - Добропільська обєднана державна податкова інспекція (Далі Добропільська ОДПІ), у розумінні КАС України, - є субєктом владних повноважень.

У період з 30.04.2010 року по 05.05.2010 року Добропільською ОДПІ було проведено невиїзну документальну перевірку з питання порушення граничних строків сплати узгоджених податкових зобовязань з податку на додану вартість КП „ ДСЄЗ” за перевіряємий період з 20.05.2009 року по 30.04.2010 року.

За наслідками проведеної перевірки 06.05.2010 року складено акт № 480/15-2/82897226 (Далі, - акт перевірки) (том 1, а.с.17-20).

Згідно висновків акту перевірки Добропільською ОДПІ з боку КП „ ДСЄЗ” встановлені порушення п.п. 5.3.1 п.5.3 ст.5 Закону України № 2181 „Про порядок погашення зобовязань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами”, п.п.7.7.1 п.7.7 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість», п.3 ч.1 ст.9 Закону України «Про систему оподаткування» в частині своєчасності сплати сум узгодженого податкового зобовязання з податку на додану вартість у загальній сумі 365636,70 гривень у тому числі з затримкою понад 90 календарних днів 365636,70 гривень.

07 травня 2010 року Добропільською ОДПІ прийнято податкове повідомлення-рішення № 0000201520/0 (Далі за текстом, - спірне податкове повідомлення - рішення).

Згідно спірного податкового повідомлення рішення, відповідачем КП „ ДСЄЗ” визначено податкове зобовязання з податку на додану вартість у вигляді штрафу у розмірі 50 % на суму 182818,35 гривень (том 1, а.с.21).

Відповідно до ч.3 ст. 2 КАС України,- у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони : на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до ч.1 ст. 69 ст. КАС України,- доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів.

Суд погоджується з висновком експертизи з огляду на наступне.

Як вбачається із описової частини акта перевірки відповідачем за період з 20.05.2009 року по 30.04.2010 року встановлена несвоєчасна сплата КП „ ДСЄЗ” узгоджених податкових зобовязань з податку на додану вартість із затримкою понад 90 календарних днів на суму 365636,70 гривень (том 1, зв. бік а.с. 19).

Відповідно до п.п. 17.1.7 п.17.1 ст.17 Закону України № 2181 „Про порядок погашення зобовязань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами”, - у разі коли платник податків не сплачує узгоджену суму податкового зобов'язання протягом граничних строків, визначених цим Законом, такий платник податку зобов'язаний сплатити штраф у таких розмірах:

при затримці до 30 календарних днів, наступних за останнім днем граничного строку сплати узгодженої суми податкового зобов'язання, - у розмірі десяти відсотків погашеної суми податкового боргу;

при затримці від 31 до 90 календарних днів включно, наступних за останнім днем граничного строку сплати узгодженої суми податкового зобов'язання, - у розмірі двадцяти відсотків погашеної суми податкового боргу;

при затримці, що є більшою 90 календарних днів, наступних за останнім днем граничного строку сплати узгодженої суми податкового зобов'язання, - у розмірі п'ятдесяти відсотків погашеної суми податкового боргу.

Платник податків сплачує один із зазначених у цьому підпункті штрафів відповідно до загального строку затримки незалежно від того, чи були застосовані штрафи, визначені у підпунктах 17.1.1 - 17.1.6 цього пункту, чи ні.

Як встановлено у судовому засіданні та не заперечується сторонами відповідачем здійснювався перерозподіл платежів, що сплачувались позивачем згідно платіжних доручень зазначених в описовій частині акту перевірки та експертного дослідження, не враховуючи при цьому призначення платежу.

Разом з тим експертним дослідженням встановлена затримка сплати узгоджених податкових зобовязань з податку на додану вартість із затримкою до 30 календарних днів на суму 2940,00 гривень.

Суд не приймає позицію відповідача викладену в запереченнях з огляду на наступне.

Як визначено підпунктом 7.7.1 пункту 7.7 ст. 7 Закону України № 2181 від 21.12.2000 "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" джерелами сплати податкових зобовязань або податкового боргу платника податку є будь-які власні кошти такого платника податку.

Отже, грошовий платіж є єдиною формою сплати податкових зобовязань і погашення податкового боргу.

Відповідно до п.1.30 Закону України «Про платіжні системи та переказ грошей в Україні» платіжне доручення - розрахунковий документ, який містить доручення платника банку або іншій установі - члену платіжної системи, що його обслуговує, здійснити переказ визначеної в ньому суми коштів зі свого рахунка на рахунок отримувача.

Згідно з п. 6 ст. 7 Закону України від 20.05.1999 року № 679-ХІУ „Про Національний банк України” Національний банк України визначає систему, порядок і форми платежів. Пунктом 1.7 Інструкції про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті, затвердженої постановою Правління Національного банку України від 21.01.04 № 22, зареєстрованої в Міністерстві Юстиції України від 21.01.2004 року № 377/89/76, кошти з рахунків клієнтів банки списують лише за дорученням власників цих рахунків (включаючи договірне списання коштів згідно з главою 6 цієї інструкції) або на підставі платіжних вимог стягувачів у разі примусового списання коштів згідно з главою 5 цієї інструкції. При цьому згідно з пунктом 3.8 зазначеної інструкції реквізит „призначення платежу” платіжного доручення заповнюється платником так, щоб надавати повну інформацію про платіж та документи, на підставі яких здійснюється перерахування коштів отримувачу.Повноту інформації визначає платник з урахуванням вимог законодавства України. Платник відповідає за дані, що зазначені в реквізиті платіжного доручення „Призначення платежу”.

Банк перевіряє заповнення цього реквізиту на відповідність встановленим вимогам лише за зовнішніми ознаками. Із наведено випливає, що право визначати призначення платежу відповідно до чинного законодавства України належить виключно платнику. Тому суми податкових зобовязань або податкового боргу з урахуванням підпункту 16.5.2 п. 16.5 ст. 16 Закону слід вважати сплаченими у день реєстрації банківською установою платіжного документа із зазначеним у ньому призначенням платежу на сплату відповідних податкових зобовязань або податкового боргу, визначених платником податків.

Суд вважає, що у даному випадку не підлягає застосуванню Закон України “Про порядок погашення зобовязань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами”, оскільки відповідно податковий борг погашається попередньо погашенню податкових зобов'язань, які не є податковим боргом, у порядку календарної черговості його виникнення, а в разі одночасного його виникнення за різними податками, зборами (обов'язковими платежами) - у рівних пропорціях. Тобто, ця норма взагалі не визначає коло осіб, на яких розповсюджується її дія, чи то контролюючі органи, чи платники податків. Зазначена норма не визначає, хто зобовязаний здійснювати погашення у встановленому нею порядку, такий обовязок нею взагалі не визначений. У будь-якому випадку, ця норма не встановлює право чи обовязок саме контролюючого органу (у даному випадку органу державної податкової служби) якимось чином (в тому числі і шляхом ведення податкового обліку відповідним чином) змінювати податкові зобовязання, в рахунок сплати яких платник податків спрямував кошти.

Не передбачено таке право податкового органу і будь-якими іншими нормами Закону України “Про порядок погашення зобовязань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами” або іншими законами з питань оподаткування.

Відповідно до частини другої ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобовязані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України.

Законом України „Про порядок погашення зобовязань платників податків перед бюджетами та державним цільовими фондами”, який є спеціальним законом з податків питань оподаткування і встановлює порядок погашення зобовязань юридичних або фізичних осіб перед бюджетами та державними цільовими фондами з податків і зборів (обовязкових платежів), нарахування і сплати пені та штрафних санкцій, що застосовуються до платників податків, визначено вичерпний перелік заходів, які вживаються контролюючим органом з метою погашення платниками податків податкового боргу.

Серед таких заходів немає зміни призначення платежу самостійно визначеного платником податків.

Таким чином, у разі недотримання платником податків порядку погашення податкового боргу та виконання податкових зобовязань, передбаченого пунктом 7.7. ст. 7 Закону, податковий орган не наділений правом чи обовязком змінювати призначення платежу, визначене платником податків.

За таких обставин самостійний перерозподіл податковим органом сплачених платником податку сум, які зазначено в призначенні платежу під час перерахування платником податків коштів до бюджету, - є неправомірним.

З аналізу норм Закону, які встановлюють відповідальність за порушення податкового законодавства, вбачається, що перелік таких порушень є вичерпним і не підлягає розширеному тлумаченню. Серед зазначених порушень немає недотримання порядку погашення податкового боргу та податкових зобовязань, встановленого п.7.7 ст. 7 Закону.

Отже, чинним законодавством України не передбачено застосування спеціальних заходів відповідальності за порушення платником податків вимог щодо першочергового погашення податкового боргу та виконання податкових зобовязань у порядку календарної черговості їх виникнення. У вказаних випадках до платника податків уживаються передбачені Законом заходи примусового стягнення податкового боргу, а також застосовуються штрафні санкції за порушення граничних строків сплати податкових зобовязань.

Частиною 2 ст. 71 КАС України визначено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

На думку суду відповідач у повному обсязі не довів правомірності своїх дій, що стосуються предмету позову.

Судом встановлено, що дослідження документальної обґрунтованості висновків акту перевірки проводилось без урахування регістрів бухгалтерського обліку, так як вони на заявлене експертом клопотання надані на дослідження не у повному обсязі.

Відповідно до ч.1 ст.11 КАС України, - розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

З урахуванням тих обставин, що висновки податкового органу, викладені у акті перевірки не підтверджуються, але експертним дослідженням встановлений факт затримки сплати позивачем узгоджених податкових зобовязань з податку на додану вартість (із затримкою до 30 календарних днів) на суму 29 400,00 гривень, що в свою чергу тягне за собою відповідне нарахування штрафу у розмірі 10 % згідно п.п. 17.1.7 п.17.1 ст.17 Закону України № 2181 на суму 2940,00 гривень, суд приходить до висновку про часткове задоволення позовних вимог.

Таким чином оскільки податкові зобовязання, що застосовані спірним податковим повідомленням рішенням у вигляді штрафу, підтверджується частково, і частково мають місце обставини, якими обґрунтовуються заявлені позовні вимоги, суд частково задовольняє позовні вимоги і вважає за необхідне визнати недійсним спірне податкове повідомлення - рішення від 07.05.2010 року № 0000201520/0 в частині визначення штрафу на суму 179878,35 гривень.

Відповідно до ст. 94 КАСУ суд присуджує з Державного бюджету України на користь позивача витрати зі сплати судового збору у розмірі 2,30 грн.

На підставі вищевикладеного, керуючись ст.ст. 2, 9, 24, 71, 94, 160, 167, 184, 195, 196, 198, 200, 205, 206, 211, 212, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Позов, Комунального підприємства «Добропільська служба єдиного замовника» до Добропільської обєднаної державної податкової інспекції про визнання недійсним та скасування податкового повідомлення-рішення № 0000201520/0 від 07.05.2010 року, - задовольнити частково.

Визнати частково недійсним податкове повідомлення - рішення Добропільської обєднаної державної податкової інспекції від 07.05.2010 року № 0000201520/0 в частині визначення штрафу на суму 179878,35 гривень (сто сімдесят девять тисяч вісімсот сімдесят вісім гривень тридцять пять копійок).

Присудити з державного бюджету України на користь Комунального підприємства «Добропільська служба єдиного замовника» витрати зі сплати судового збору у розмірі 2,30 грн. (дві гривні тридцять копійок).

В іншій частині позовних вимог відмовити.

Присудити з державного бюджету України на користь Донецького науково-дослідного інституту судових експертиз вартість експертизи на суму 3866,40 гривень (три тисячі вісімсот шістдесят шість гривень сорок копійок).

Постанову ухвалено у нарадчій кімнаті та проголошено її вступну та резолютивну частини у судовому засіданні 20 січня 2011 року.

Повний текст постанови складений 25 січня 2011 року.

Заяву про апеляційне оскарження постанови суду може бути подано протягом десяти днів з дня складення постанови в повному обсязі до Донецького апеляційного адміністративного суду через Донецький окружний адміністративний суд.

Якщо постанову було проголошено у відсутності особи, яка бере участь у справі, то строк подання заяви про апеляційне оскарження обчислюється з дня отримання нею копії постанови.

Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом двадцяти днів після подання заяви про апеляційне оскарження.

Апеляційна скарга може бути подана без попереднього подання заяви про апеляційне оскарження, якщо скарга подається у строк, встановлений для подання заяви про апеляційне оскарження.

Суддя Христофоров А.Б.