Постанова № 13541690, 17.12.2010, Донецький окружний адміністративний суд

Україна

ДОНЕЦЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

17 грудня 2010 р. справа № 2а-20288/10/0570

Приміщення суду за адресою: 83052, м.Донецьк, вул. 50-ої Гвардійської дивізії, 17

час прийняття постанови: 10.00

Донецький окружний адміністративний суд в складі:

головуючого судді Бєломєстнова О. Ю.

при секретаріАврамченко С.С.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань в м. Донецьку по вул. 50-ї Гвардійської Дивізії, 17 адміністративну справу

за позовом ОСОБА_1

до Територіального управління Державної судової адміністрації в Донецькій області,

Артемівського міськрайонного суду Донецької області

треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача Міністерство фінансів України, Державне казначейство України

про визнання дій неправомірними, зобовязання здійснити перерахунок заробітної плати

за участю позивача не зявився

представника відповідача 1 не зявився

представника відповідача 2 не зявився

представника третьої особи 1 не зявився

представника третьої особи 2 не зявився

ВСТАНОВИВ

ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Територіального управління Державної судової адміністрації в Донецькій області, треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача Міністерство фінансів України, Державне казначейство України про визнання дій неправомірними щодо не нарахування та несплати заробітної плати за термін з грудня 2007 року по липень 2010 року включно з розрахунку розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законодавством у відповідний місяць, та з 01.06.2005 року по 01.01.2006р. з розрахунку посадового окладу не меншому ніж 50% посадового окладу Голови Верховного Суду України, зобовязання зробити перерахунок заробітної плати за період з грудня 2007 року по липень 2010 року включно та з 01.06.2005 року по 01.01.2006 року.

Ухвалою від 10.11.2010 року до участі у справі було залучено в якості другого відповідача Артемівський міськрайонний суд Донецької області (84500, Донецька область, вул. Леніна, 12).

Ухвалою від 17.12.2010р. позовні вимоги в частині визнання дій неправомірними щодо не нарахування та несплати заробітної плати з розрахунку посадового окладу не меншому ніж 50% посадового окладу Голови Верховного Суду України, зобовязання зробити перерахунок заробітної плати з 01.06.2005 року по 01.01.2006 року були залишені без розгляду.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що відповідно до Указу Президента України 15.03.2001 р. він призначений суддею Артемівського міського суду Донецької області, а згідно з Постановою Верховної Ради України № 3564 від 16.03.2006 року був переведений на посаду судді місцевого Артемівського міськрайонного суду Донецької області безстроково. З 27.09.2004 року та по теперішній час працює на зазначеній посаді. Його посадовий оклад було встановлено виходячи з мінімальної заробітної плати, у розмірі 332 грн. Всупереч вимогам Закону України „Про статус суддів" та схемам посадових окладів, встановлених постановою Кабінету Міністрів України № 865 від 03.09.2005 р. (в даному випадку згідно додатку 6 до цієї Постанови має бути встановлений оклад у розмірі 7.5 розмірів мінімальної заробітної плати), в подальшому не здійснювалось перерахування розміру окладу. Зазначені обставини, на думку позивача, призвели до значного зменшення розміру заробітної плати судді, що є порушенням конституційної гарантії незалежності суддівської влади. Постановою Вищого адміністративного суду України від 16.05.2007 р. п. 4-1 постанови Кабінету Міністрів України від 03.09.2005 р. № 865 визнаний незаконним, допущено поворот виконання цієї постанови і визнано, що вона підлягає застосуванню одночасно з постановами Кабінету Міністрів України від 30.06.2005 р. №№ 513, 514 з питань оплати праці керівників судів, тобто, з 01.06.2005 р.

Позивач вважає, що Територіальне управління Державної судової адміністрації у Донецькій області (далі - ТУ ДСА) допускає бездіяльність у цьому питанні, рішення суду ігнорується, незаконно нараховується посадовий оклад судді виходячи із розміру мінімальної заробітної плати 332 грн., а не з розміру мінімальної заробітної плати, яка встановлена законодавчими актами.

За таких підстав, просив визнати дії Територіального управління Державної судової адміністрації у Донецькій області неправомірними щодо не нарахування та несплати заробітної плати за термін з грудня 2007 року по липень 2010 року включно з розрахунку розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законодавством у відповідний місяць та зобовязати відповідача зробити перерахунок заробітної плати за період з грудня 2007 року по липень 2010 року включно та з 01.06.2005 року по 01.01.2006 року.

Позивач у судове засідання не зявився, належним чином повідомлений про дату, час і місце розгляду справи. Надав клопотання про розгляд справи без його участі.

Представник відповідача 1 Територіального управління Державної судової адміністрації України у Донецькій області до судового засідання не зявився, про дату, час та місце судового розгляду справи був повідомлений належним чином. В письмових запереченнях зазначив, що позов не визнає з тих підстав, що позивачем пропущений строк звернення до суду, встановлений ст. 99 КАС України. Крім того, відповідач в запереченнях зазначає, що ТУ ДСА в Донецькій області не є належним відповідачем, оскільки цей орган відповідно до покладених на нього завдань виконує функції розпорядника певних бюджетних коштів, передбачених на фінансове забезпечення діяльності судів загальної юрисдикції.

Представник відповідача 2, Артемівського міськарайнного суду Донецької області в судове засідання не зявився, належним чином повідомлений про дату, час і місце розгляду справи. Заяви про розгляд справи без його участі або про відкладення розгляду справи не надходило.

Представник третьої особи Міністерства фінансів України до судового засідання не з'явився, про дату, час та місце судового розгляду справи був повідомлений належним чином, в своїх запереченнях просив розглянути справу без його участі та зазначив, що Бюджетним кодексом України та Положенням про Міністерство фінансів України не передбачені виплати заборгованості по заробітній платі, матеріальної допомоги та іншим надбавкам та також просив застосувати вимоги ст.99, ст. 100 КАС України.

Представник третьої особи Державного казначейства України до судового засідання не з'явився, про дату, час та місце судового розгляду справи був повідомлений належним чином. Адміністративний позов не визнав з підстав, викладених запереченнях від 13.09.2010р. № 5-13/5298-17261. Просив суд застосувати вимоги ст.ст. 99, ст. 100 КАС України.

З урахуванням положень ч. 4 ст. 128 КАС України суд визнав за можливе розглянути справу за відсутністю представників сторін та на підставі наявних у справі доказів.

Ознайомившись з матеріалами справи, дослідивши письмові докази, суд прийшов до висновку, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ст. 17 КАС України, компетенція адміністративних судів поширюється на спори з приводу прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби.

Судом встановлено, що відповідно до Указу Президента України ОСОБА_1 15.03.2001 р. призначений суддею Артемівського міського суду Донецької області.

Згідно з Постановою Верховної Ради України № 3564 від 16.03.2006 року позивач був переведений на посаду судді новоутвореного місцевого Артемівського міськрайонного суду Донецької області безстроково.

Відповідно до трудової книжки з 27.09.2004 року та по теперішній час працює на зазначеній вище посаді.

Відповідно до наказу начальника управління державної судової адміністрації в Донецькій області від 30.07.2004р. № 556-к ОСОБА_1 за присвоєний четвертий кваліфікаційний клас з 22.07.2004р. було встановлено надбавку у розмірі 300,00 грн.

Згідно із наказом начальника Управління державної судової адміністрації в Донецькій області від 25.09.2007р. №292-к ОСОБА_1 за присвоєний третій кваліфікаційний клас з 22.07.2004р. було встановлено надбавку у розмірі 325,00 грн.

Як вбачається з наданого відповідачем-1 розрахунку заробітної плати, що була нарахована позивачеві з грудня 2007 року по грудень 2009 року, при нарахуванні заробітної плати застосовувався оклад, що визначений виходячи з розміру мінімальної заробітної плати у сумі 332 грн.

Закон України “Про статус суддів” № 2862-ХІІ від 15 грудня 1992 року (далі Закон № 2862-ХІІ) визначає статус суддів з метою забезпечення належних умов для здійснення правосуддя, дотримання Конституції і законів України, охорони прав і свобод громадян.

Відповідно до пункту 14 частини першої статті 92 Конституції України статус суддів визначається виключно Конституцією України та законами України, якими гарантовано незалежність і недоторканість суддів (ч. 1 ст. 126 Конституції України). А згідно з ч. 1 ст. 130 Основного Закону, держава забезпечує фінансування та належні умови для функціонування судів і діяльності суддів.

Зазначені функції держави, в межах визначених відповідними нормативними актами, покладені на Державну судову адміністрацію України та його територіальні управління, зокрема на відповідача управління у Донецькій області.

Встановлені конституційні засади набувають певної якості в принципах, які виступають правовими імперативами дій субєктів права в усіх сферах державного і суспільного життя. У першу чергу це стосується принципів законності, гуманності, справедливості, верховенства права, верховенства Конституції України, принципу поділу влади, як однієї з найважливіших ознак правової держави.

Зазначені конституційні норми поширюються на всі без винятку органи державної влади, у тому числі й на компетенцію вищого органу у системі виконавчої влади Кабінету Міністрів України.

Закріплюючи на найвищому конституційному рівні гарантії незалежності і недоторканості суддів, які є втіленням і носіями судової влади, Конституція України надає можливість судовій владі діяти самостійно і незалежно від законодавчої чи виконавчої влади.

Відповідно до ст. 44 Закону № 2862-ХІІ заробітна плата суддів складається з посадового окладу, премій, доплат за кваліфікаційні класи, надбавок за вислугу років та інших надбавок. Розміри посадових окладів суддів встановлюються у відсотковому відношенні до посадового окладу Голови Верховного Суду України і не можуть бути меншими від 50 відсотків його окладу. Посадовий оклад судді не може бути меншим від 80 відсотків посадового окладу голови суду, в якому працює суддя.

За змістом Закону України “Про статус суддів”, заробітна плата суддів складається з посадового окладу, премій, доплат за кваліфікаційні класи, надбавок за вислугу років, інших надбавок. Гарантований мінімальний посадовий оклад судді не може бути меншим встановленого вищеназваного співвідношення. А тому не виконання цього принципу є порушенням конституційного права суддів на отримання заробітної плати, визначеної Законом.

Встановлюючи розмір мінімальної заробітної плати (ст.3 Закону № 108/95-ВР від 24.03.1995р.), держава гарантує громадянам граничний її мінімум, як законодавчо встановлений розмір заробітної плати за просту, некваліфіковану працю, нижче якого не може провадитися оплата за виконану працівником місячну, погодинну норму праці (обсяг робіт). Мінімальна заробітна плата встановлюється у розмірі не нижчому від розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб (абз.2 ст. 9 Закону №108/95-ВР), до якої не включаються доплати, надбавки, заохочувальні та компенсаційні виплати.

З врахуванням статусу позивача тобто судді, якому гарантовано належне фінансове та матеріально-технічне забезпечення (ч.1 ст.130 Конституції України, ст. 3 Закону № 2862-ХІІ ), держава взяла на себе обовязок забезпечити реалізацію цих гарантій, а тому вони не можуть бути звужені або скасовані іншими нормативними актами (ч. 3 ст. 22 Конституції України). При прийнятті нових законів, або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод. Звуження змісту прав і свобод означає зменшення ознак, змістовних характеристик можливостей людини, які відображаються відповідними правами та свободами, тобто якісних характеристик права.

Зазначена правова позиція викладена в практиці Європейського Суду у справі Yvonne van Duyn v. Home Office (Case 41/74 van Duyn v. Home Office), яка обумовлена принципом юридичної визначеності, який означає, що зацікавлені особи повинні мати змогу покладатися на зобовязання, взяті державою, а також принципом відповідальності держави, який полягає у тому, що держава не може посилатися на власне порушення зобовязань для запобігання відповідальності. При цьому, якщо держава чи орган публічної влади схвалили певну концепцію, в даному випадку реалізацію гарантій незалежності суддів, включаючи заходи правового захисту матеріального і соціального забезпечення, тому невиконання такого публічного зобовязання є протиправним.

Позивач наділений державою певним правовим статусом, який включає право на елементи матеріального і соціального захисту, зокрема право на отримання належної заробітної плати, тому держава взяла на себе публічне зобовязання забезпечити належний матеріальний рівень зазначеної категорії осіб, а саме, забезпечити реалізацію конституційних гарантій незалежності і недоторканості судді, встановивши при цьому певний правовий зв'язок у визначеній сфері життєдіяльності, який характеризується забезпеченням реалізації їх соціального захисту.

Постановою Кабінету Міністрів України від 03.09.2005 № 865 “Про оплату праці суддів” затверджено схеми посадових окладів керівників та суддів Конституційного Суду України, Верховного Суду України, вищих спеціалізованих судів, Апеляційного суду України, апеляційних та місцевих судів згідно з додатками 1-6, які розраховано виходячи з кратності до мінімальної заробітної плати, а також розміри надбавок до посадових окладів суддів за кваліфікаційні класи.

Відповідно до п. 5 Постанова КМУ № 865 від 03.09.2005 набрала законної сили з 1 січня 2006 року.

Розміри посадових окладів суддів місцевих загальних судів викладено у додатку 6 вказаної Постанови та залежать від груп міст.

Згідно постанови Кабінету Міністрів України від 21.07.2005 № 614 “Деякі питання віднесення областей та міст до груп за оплатою праці” Донецьку область за оплатою праці віднесено до групи “поза групою”.

Таким чином, відповідно до додатку 6 до Постанови КМУ № 865 з 01.01.2006 посадовий оклад суддів місцевих загальних судів становить 7,5 розмірів мінімальних заробітних плат.

Постановою Кабінету Міністрів України № 1310 від 31.12.2005 затверджено зміни що вносяться до постанови Кабінету Міністрів України від 3 вересня 2005 року № 865, а саме постанову доповнено п. 4-1 наступного змісту: “Установити, що розміри посадових окладів, передбачених цією постановою, встановлюються виходячи з розміру мінімальної заробітної плати 332 гривні і в подальшому при підвищенні мінімальної заробітної плати їх перерахунок не провадиться”.

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 21.05.2008 року визнано незаконними постанови Кабінету Міністрів України від 21.12.2005 року №1243 “Про питання оплати праці вищих посадових осіб України, окремих керівних працівників органів державної влади і органів місцевого самоврядування та суддів” в частині встановлення розміру посадового окладу суддям; пункт 4-1 постанови Кабінету Міністрів України від 31.12.2005 року № 1310 “Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 03.09.2005 року № 865”та пункт 4-1 постанови Кабінету Міністрів України від 03.09.2005 року № 865 “Про оплату праці та щомісячне грошове утримання суддів”.

Таким чином, постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 21.05.2008 року встановлено, що Кабінет Міністрів України, в порушення п. 14 ст. 92 Конституції України, вийшов за межі своєї компетенції та перебрав на себе функцію законодавця щодо встановлення розмірів посадових окладів суддів, поставивши в залежність виплату заробітної плати суддям від розмірів мінімальної заробітної плати, з одночасною забороною їх перерахування, чим допустився обмеження гарантій незалежності і недоторканості суддів.

Виходячи з системного аналізу законодавства про статус суддів і судоустрій в Україні, в розумінні ч.1 ст.130 Конституції України вбачається, що складовою основою конституційної гарантії незалежності і недоторканості суддів є їх матеріальне і соціальне забезпечення, які не можуть бути скасовані чи звужені іншими нормативними актами держави, оскільки держава, виконуючи свій обовязок, забезпечує відповідне фінансування та належні умови для функціонування судів і діяльності суддів.

Невідємними елементами статусу суддів є матеріальне та соціально-побутове забезпечення, в тому числі і заробітна плата суддів (ст.ст. 42-45 ЗУ “Про статус суддів”). А тому невиплата, або зменшення розміру заробітної плати, свідчить про скасування, або звуження змісту і обсягу гарантій незалежності і недоторканості суддів та порушенням конституційних гарантій, закріплених Основним Законом України.

Гарантії самостійності судів і незалежності суддів забезпечують особливий порядок фінансування та організаційне забезпечення діяльності судів, встановлених законом (пункт 7 ст. 14 Закону України “Про судоустрій України” від 07.02.2002р. № 3018-ІІІ, частина 3 ст. 3 Закону № 2862-ХІІ). Реалізація належного фінансового забезпечення судів та виплати суддям гарантованої державою заробітної плати, повязана з діяльністю центральних органів виконавчої влади: Кабінетом Міністрів України, Міністерством фінансів України, Державною судовою адміністрацією України, Державним казначейством України та судом в якому працює суддя.

Відповідно до ч. 1 ст. 8, ч. 2 ст. 19 Конституції України та ч. 1 ст. 9 Кодексу адміністративного судочинства України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Вирішуючи спір, суд звертає увагу, що зазначена конституційна норма зобовязує органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їх посадових осіб діяти лише на підставі закону, тобто у своїй діяльності повинні приймати такі рішення, які не суперечать чинному законодавству, а їх управлінські функції не повинні виходити за межі закону.

Зокрема, Конституція України встановлює для субєкта владних повноважень спосіб діяльності, передбачений Конституцією та законами України, а також визначає сферу його компетенції, тобто яким чином здійснюються дії, спрямовані на реалізацію владних повноважень, які повинні спиратися тільки на компетенційні права і обовязки, а тому використовувати у своїй діяльності тільки ті засоби, форми і прийоми, які передбачені законом. Всі органи державної влади, органи місцевого самоврядування та посадові особи повинні діяти в межах повноважень визначених і встановлених у законодавчих актах.

Держава в особі державних органів здійснює політику відповідно до принципу законності. Тому дотримання принципу законності є обовязком для центральних органів виконавчої влади, інших державних органів, їх посадових осіб, які зобовязані діяти лише на підставі, у порядку, у спосіб та в межах своєї компетенції, оскільки підзаконні нормативно-правові акти стосуються безпосередніх виконавців вимог нормативно-правових актів посадових осіб, а також підприємств, установ та організацій (незалежно від форм власності) та громадян.

Виходячи з визначення терміну “законність”, суд зазначає, що це комплексне поняття, яке тісно повязане з терміном “закон” та охоплює сфери діяльності - від прийняття норм закону до їх реалізації.

Таким чином, реалізація державою певних суб'єктивних прав та охоронюваних законом інтересів, в особі субєктів владних повноважень є "гарантією стабільності суспільних відносин" між державними органами і громадянами, породжуючи при цьому у громадян впевненість у тому, що їхнє існуюче становище не буде погіршене прийняттям більш пізнього рішення, що узгоджується з правовою позицією, викладеною в абзаці другому пункту 5 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 13 травня 1997 року № 1-зп.

Постанова Окружного адміністративного суду міста Києва від 21.05.2008 набрала законної сили 19 серпня 2009 року після її перегляду в апеляційному порядку, (ухвала Київського апеляційного адміністративного суду від 19.08.2009) що відповідно до положень ч. 3 ст. 254 КАС України робить її обовязковою для виконання.

Наслідком визнання незаконним нормативно-правового акту є втрата ним чинності з дня набрання законної сили судовим рішенням.

Такий висновок суду ґрунтується на системному аналізі положень ст. 152 Конституції України, відповідно до якої Закони, інші правові акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність.

На думку суду, положення вказаної норми Конституції необхідно застосовувати і до інших нормативно-правових актів, визнаних судом незаконними щодо визначення часу, з якого вони втрачають чинність.

Так, статтею 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобовязані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Нормативно-правові акти, якими, зокрема, є і постанови Кабінету Міністрів України, розповсюджують свою дію на невизначене коло осіб, тому, ототожнення часу втрати чинності нормативно-правовим актом з часом його прийняття ставить під сумнів правомірність дій не лише державних органів, а і невизначеного кола осіб, на яких розповсюджував свою дію вказаний нормативно-правовий акт.

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 21.05.2008 та ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 19.08.2009 не вирішено питання щодо повороту виконання судового рішення, тобто Постанова Кабінету Міністрів України від 21.12.2005 № 1243 “Питання оплати праці вищих посадових осіб України, окремих керівних працівників органів державної влади і органів місцевого самоврядування та суддів” в частині встановлення розміру посадового окладу суддів; пункт 4-1 Постанови Кабінету Міністрів України від 31.12.2005 № 1310 “Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 3 вересня 2005р. № 865”та пункт 4-1 Постанови Кабінету Міністрів України від 03.09.2005 № 856 “Про оплату праці та щомісячне грошове утримання суддів” втратили чинність лише з 19 серпня 2009 року.

Суд вважає доречним визначити термін - “бездіяльність”. Бездіяльність суб'єкта владних повноважень це пасивна поведінка суб'єкта владних повноважень, яка може мати вплив на реалізацію прав, свобод та інтересів фізичної чи юридичної особи.

Кодекс адміністративного судочинства України встановлює обов'язковість судового рішення як одного з основних положень адміністративного процесу і закріплює його значення як принципу адміністративного судочинства, адже виконання судового рішення є кінцевою метою судового захисту особи.

Обов'язковість судових рішень гарантується, згідно з практикою Європейського суду з прав людини, статтею 6 Конвенції про захист прав і основоположних свобод, Конституції та законів України, як право на судовий захист.

Частиною 3 ст. 2 КАС України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони у тому числі на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано, своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Отже, враховуючи норми п.1 ч.1 ст. 17 КАС України, бездіяльність суб'єктів владних повноважень проявляється у їх пасивній поведінці, тобто в не вчиненні дії, яка має вплив на реалізацію прав, свобод та інтересів фізичної особи.

Тобто з моменту втрати чинності пункту 4-1 Постанови Кабінету Міністрів України від 03.09.2005 року № 865 “Про оплату праці та щомісячне грошове утримання суддів”, яке мало місце 19 серпня 2009 року, відповідач, територіальне управління Державної судової адміністрації Донецької області зобовязано було застосовувати Постанову №865 в первісній редакції.

Статтею 55 Закону України “Про Державний бюджет України на 2009 рік” від 26.12.2008 №835-VI передбачено розміри мінімальних заробітних плат на 2009 рік. Так, станом на 1 липня 2009 року розмір мінімальної заробітної плати становив 630 грн., з 1 жовтня 2009 року - 650 грн.

Відповідно до Закону України від 20 жовтня 2009 року № 1646-VI “Про встановлення прожиткового мінімуму та мінімальної заробітної плати”, який спрямований на встановлення розміру прожиткового мінімуму та мінімальної заробітної плати, що забезпечить належний соціальний захист кожного громадянина України у період фінансово-економічної кризи, розмір мінімальної заробітної плати з 1 листопада 2009 року становить 744 грн., а з 1 січня 2010 року встановлено на рівні 869 гривень.

Тобто, невиплата позивачеві заробітної плати, розрахованої з посадового окладу у розмірі 7,5 мінімальних заробітних плат, встановлених на законодавчому рівні, починаючи з 19 серпня 2009 року є звуженням його природного права на отримання належної заробітної плати від держави як конституційної гарантії, повязаного з одночасним порушенням державою конституційної гарантії недоторканості судді, втручанням виконавчої влади у виключну сферу судової влади, що порушує фундаментальний принцип поділу влади, як демократичної організації держави в розумінні ст.6 Конституції України.

Повноваження Державної судової адміністрації України визначено Положенням про Державну судову адміністрацію України, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 14 січня 2009 року №14, згідно якого Державна судова адміністрація України відповідно до покладених на неї завдань бере участь у розробленні проектів Державного бюджету та Державної програми економічного і соціального розвитку України на відповідний рік, програми діяльності Кабінету Міністрів України та державних цільових програм у відповідній сфері, забезпечує їх виконання у межах своїх повноважень; розробляє і затверджує за погодженням з Радою суддів України єдині нормативи фінансового забезпечення судів та переглядає їх не рідше ніж один раз на три роки; виконує функції головного розпорядника коштів Державного бюджету України щодо фінансового забезпечення діяльності судів, кваліфікаційних комісій суддів, органів суддівського самоврядування, територіальних управлінь державної судової адміністрації та ДСА; здійснює матеріальне і соціальне забезпечення суддів, у тому числі суддів у відставці, а також працівників апарату судів та державної судової адміністрації та інше.

На підставі ст.130 Конституції України та статті 118 Закону України “Про судоустрій України” забезпечення належного фінансування та умов функціонування судів покладено на державу, що передбачає окреме визначення у Державному бюджеті видатків, у тому числі на соціальне забезпечення суддів.

Статтею 126 Закону України “Про судоустрій України” встановлено, що Державна судова адміністрація України готує матеріали для формування пропозицій щодо бюджету судів та здійснює заходи щодо їх фінансування відповідно до цього Закону, здійснює матеріальне і соціальне забезпечення суддів.

Статтею 58 Бюджетного кодексу України передбачено, що головні розпорядники коштів (з 01.01.2003 року Державна судова адміністрація України) організовують розроблення бюджетних запитів для подання Міністерству фінансів України, яке за результатами аналізу приймає рішення про включення бюджетного запиту до пропозиції проекту Державного бюджету, готує проект Закону про Державний бюджет України.

Видатки Державного бюджету України на утримання судової влади захищені безпосередньо Конституцією та законами і не можуть бути скасовані чи зменшені без відповідної компенсації.

Тобто, саме Державна судова адміністрація України повинна була внести до Міністерства фінансів України пропозиції щодо збільшення бюджетного фінансування судової системи у звязку з визнанням судом незаконними постанови Кабінету Міністрів України від 21.12.2005 року №1243 “Про питання оплати праці вищих посадових осіб України, окремих керівних працівників органів державної влади і органів місцевого самоврядування та суддів” в частині встановлення розміру посадового окладу суддям; пункт 4-1 постанови Кабінету Міністрів України від 31.12.2005 року №1310 “Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 03.09.2005 року №865”та пункт 4-1 постанови Кабінету Міністрів України від 03.09.2005 року №865 “Про оплату праці та щомісячне грошове утримання суддів”.

В порушення вимог ст.ст. 20, 21 Бюджетного кодексу України, Державна судова адміністрація України, як головний розпорядник бюджетних коштів та учасник бюджетного процесу, не звернулася з бюджетним запитом до Міністерства фінансів України для подальшої підготовки пропозицій до Кабінету Міністрів України при розробленні проекту Державного бюджету України, чим порушено принцип відповідальності учасника бюджетного процесу, яким передбачено, що кожен учасник бюджетного процесу несе відповідальність за свої дії або бездіяльність на кожній стадії бюджетного процесу (п.11 ч.1ст.7 Бюджетного кодексу України).

Проте, суд зазначає, що безпосереднє фінансування судів загальної юрисдикції здійснюють територіальні управління ДСА України згідно замовлень відповідного суду, в межах кошторису на утримання даного суду.

Згідно зі ст. 128 Закону України “Про судоустрій України” територіальне управління державної судової адміністрації є юридичною особою, має печатку із зображенням Державного Герба України та своїм найменуванням, самостійний баланс і рахунки в установах банку.

Територіальні управління державної судової адміністрації здійснюють свою діяльність на основі положення про державну судову адміністрацію, яке затверджується указом Президента України за поданням Прем'єр-міністра України, погодженим із Радою суддів України.

Положення про Державну судову адміністрацію України, затверджене Указом Президента України від 03 березня 2003 року № 182/2003, втратило чинність на підставі Указу Президента України від 23 червня 2009 року №477/2009. Інше положення затверджено не було. У зв'язку з цим при розгляді даної справи підлягають застосуванню положення Закону України „Про судоустрій України".

Отже, територіальне управління Державної судової адміністрації України в Донецькій області є юридичною особою, яка наділена адміністративно-процесуальною правосуб'єктністю у відповідності до ст. 48 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суди та інші установи, що мають статус юридичної особи, забезпечують поточні потреби своєї діяльності самостійно або на підставі окремих замовлень через державну судову адміністрацію.

Між тим, суди не здійснюють матеріальне забезпечення суддів, в судах загальної юрисдикції відповідний відділ, який здійснював би виплату заробітної плати суддям, відсутній.

Отже органами, які здійснюють матеріальне забезпечення суддів, є Державна судова адміністрація України в особі її територіальні управління, які мали на підставі проектів штатних розписів судів підготувати бюджетний запит та пропозиції включення до Державного бюджету України виходячи з мінімальної заробітної плати, чинної у відповідний період часу.

Суд вважає, що належними відповідачами у даній справі є Територіальне управління ДСА України в Донецькій області та Артемівський міськрайонний суд Донецької області, оскільки саме ці особи знаходяться у безпосередніх правовідносинах з позивачем.

Обидва з них прямо приймають участь у нарахуванні та виплаті заробітної плати позивачеві, тому їх участь у даному спорі у якості відповідачів забезпечує ефективність виконання судового рішення у ньому.

Відповідно до ч. 1 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Згідно з ч. 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідно до ч. 1 ст. 9 Кодексу адміністративного судочинства України суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Судом відповідно до ч. 5 ст. 71 КАС України з власної ініціативи були витребувані ухвалами від 25.08.2010р., 07.09.2010р., 27.09.2010 р., 10.11.2010 року докази, які необхідні для повного, всебічного та обєктивного розгляду справи. Зокрема були витребувані відомості про звернення відповідача-1 до ДСА України та відповідача-2 до ТУ ДСА України в Донецькій області щодо коригування заробітної плати позивача, розрахованої виходячи з окладу, який встановлений Законами про Державний бюджет України на відповідний рік та Закону «Про встановлення прожиткового мінімуму та мінімальної заробітної плати».

На виконання даних ухвал відповідачем-1 наданий лист Державної судової адміністрації України №17-6011/10 від 07.09.2010 року, до якого доданий проект штатного розпису районних (міських) судів Донецької області та штатний розпис Артемівського міськрайонного суду станом на 01.01.2010 року із зазначенням окладу судді у розмірі 6517грн. Як вбачається із вказаного листа (а.с. 55), судові рішення щодо нечинності постанови КМ України №865 від 03.09.2005 року ДСА України вважає обовязковими для відповідача у відповідних справах - Кабінету Міністрів України. Тому станом на 07.09.2010 року вказана постанова вважається діючою, і тому оклади суддям мають розраховуватися виходячи з розміру мінімальної заробітної плати 332 грн. Підстави для коригування окладів відсутні, тому штатні розписи повертаються без погодження.

Суд не приймає до уваги дані обставини з наступних підстав.

Відповідачами не доведене звернення до ДСА України за затвердженням відкоригованого штатного розпису до звернення позивача до суду у серпні 2010 року. Більш того, надані проекти штатних розписів на 2010 рік, у той час як перерахування окладів мало відбутися раніш. Відмова ДСА України у погодженні штатного розпису є неправомірною з підстав, викладених вище, однак таке не вимагає залучення цього органу до участі у справі у якості відповідача. Як вже зазначалося, у безпосередніх правовідносинах з позивачем знаходяться саме відповідачі у справі, які прямо приймають участь у нарахуванні та виплаті заробітної плати позивачеві. Внаслідок цього порушене право позивача підлягає поновленню саме шляхом зобовязання останніх вчини дії, які відповідають законному праву позивача на отримання заробітної плати за період з 19 серпня 2009 року по липень 2010 року включно з урахуванням підвищення мінімальної заробітної плати відповідно до Законів України “Про Державний бюджет України на 2009, 2010 роки”.

Приймаючи до уваги обовязковість рішень суду як конституційної засади судочинства, в порушення вимог ст.129 Конституції України та ст.ст. 7, 14 Кодексу адміністративного судочинства України, ТУ ДСА України в Донецькій області не було своєчасно здійснено відповідного перерахунку посадового окладу та грошового забезпечення позивачу, оскільки нарахування заробітної плати та грошового утримання здійснювалось на підставі скасованого пункту Постанови Кабінету Міністрів України № 865.

Відтак, в судовому засіданні доведена протиправність дій відповідача Територіального управління Державної судової адміністрації в Донецькій області щодо нарахування заробітної плати без урахування змін мінімального заробітку, що є порушенням Законів України „Про Державний бюджет України на 2009, 2010 роки" .

За таких обставин суд приходить до висновку, що викладені в позовній заяві вимоги позивача до Територіального управління Державної судової адміністрації України щодо не нарахування та несплати заробітної плати за термін з грудня 2007 року по липень 2010 року включно з розрахунку розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законодавством у відповідний місяць та зобов`язання зробити перерахунок заробітної плати за період з грудня 2007 року по липень 2010 року включно є обґрунтованими, але підлягаючими задоволенню згідно із діючим законодавством лише з 19 серпня 2009 року.

Враховуючи наведене, керуючись, ст. ст. 2-15, 17-18, 33-35, 41-42, 47-51, 56-59, 69-71, 79, 86, 87, 94, 99, 104-107, 110, 122-143, 151-154, 158, 162, 163, 167, 185-186, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Позов ОСОБА_1 до Територіального управління Державної судової адміністрації в Донецькій області, Артемівського міськрайонного суду Донецької області, треті особи Державне казначейство України, Міністерство фінансів України про визнання дій неправомірними та зобовязання здійснити перерахунок заробітної плати задовольнити частково.

Визнати дії Територіального управління Державної судової адміністрації в Донецькій області (83086, м. Донецьк, вул. Лагутенко, 14, код 26288796) щодо не нарахування та несплати заробітної плати ОСОБА_1 за період з 19 серпня 2009 року по липень 2010 року включно з розрахунку розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законодавством у відповідний місяць неправомірними.

Зобов`язати Територіальне управління Державної судової адміністрації в Донецькій області (83086, м. Донецьк, вул. Лагутенко,14, код 26288796) зробити перерахунок заробітної плати ОСОБА_1 АДРЕСА_1) за період з 19 серпня 2009 року по липень 2010 року включно.

У задоволенні інших позовних вимог відмовити.

Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку до Донецького апеляційного адміністративного суду через Донецький окружний адміністративний суд шляхом подачі в 10-денний строк з дня її отримання апеляційної скарги.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги У випадку подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного розгляду справи.

Вступна та резолютивна частина рішення проголошена у судовому засіданні 17 грудня 2010р. Постанова виготовлена у повному обсязі 22 грудня 2010р.

Суддя Бєломєстнов О. Ю.