Постанова № 13541386, 05.10.2010, Окружний адміністративний суд Автономної Республіки Крим

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

АВТОНОМНОЇ РЕСПУБЛІКИ КРИМ

вул. Київська, 150, м. Сімферополь, Автономна Республіка Крим, Україна, 95493

ПОСТАНОВА

Іменем України

05 жовтня 2010 р. Справа №2-а-1209/08

Окружний адміністративний суд Автономної Республіки Крим у складі

головуючого судді Маргарітова М.В. ,

при секретарі Силантьєвої О.А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу

за позовом Державного підприємства «Алушта»

до Державної податкової інспекції у м. Алушті АР Крим

про визнання нечинним податкового повідомлення-рішення

за участю:

позивача представник за довіреністю Бакулін В.В. представник за довіреністю № б/н від 24.04.10р.;

відповідача представник за довіреністю Радін А.О. - представник за довіреністю № 2559/р від 16.07.10р., посвідчення;

Суть спору: Позивач звернувся до суду з позовом про визнання нечинним повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у м. Алушта від 09.07.2008р. № 0006552301\0, яким позивачу нараховане податкове зобовязання у сумі 8001 084 грн., яке складається з основного платежу з податку на додану вартість у сумі 4000 542 грн. та штрафних санкцій у сумі 4000 542 грн. та повідомлення-рішення № 0006562301\0 від 09.07.2008 р. в частині основного платежу у сумі 1085 561 грн. і штрафних санкції у сумі 2063040 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що з боку позивача не було порушень Закону України «Про податок на додану вартість» в частині заниження податкового зобовязання з ПДВ у період з квітня 2005 р. по грудень 2007 р., а також порушення закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» з вересня 2005 р. по вересень 2007 р.

Позивач, посилаючись на Закон України «Про податок на додану вартість», Закон України «Про акцизний збір на алкогольні напої та тютюнові вироби», Закон України «Про ставки акцизного збору і ввізного мита на спирт етиловий та алкогольні напої», «Про оподаткування прибутку підприємств», «Про фіксований сільськогосподарський податок» вказує, що підстави для сплати ним податку на додану вартість відсутні, оскільки він є сільськогосподарським товаровиробником власної продукції та є заводом первинного виробництва, виноматеріали, які він виробляє підпадають під дію п.11.29 ст.11 Закону України «Про податок на додану вартість» оскільки вони не є такими що виробляються на давальницьких умовах. Також, позивач зазначає, що дивіденди, за своєю суттю, є податком на прибуток. Проте, позивач є сільськогосподарським товаровиробником і сплачує фіксований сільськогосподарський податок в якій вже входить податок на прибуток, а одтак, нарахування йому додаткового податку на прибуток є протиправним.

Відповідач проти позову заперечує, просить у задоволенні позову відмовити, вважаючи, що згідно проведеної перевірки було встановлено неправомірне використання позивачем пільги з податку на додану вартість, встановленої п.11.29 ст.11 Закону України «Про податок на додану вартість». При цьому відповідач вважає, що виноматеріали, вироблені та реалізовані позивачем, є алкогольними напоями, а одтак вважаються підакцизним товаром і податкові зобов'язання з ПДВ підлягають сплаті до державного бюджету в повному обсязі.

Обґрунтування правової позиції відповідача викладено у письмових запереченнях на позовну заяву (а.с.46-49).

Розглянувши матеріали справи, вислухавши пояснення сторін, дослідивши надані докази, суд

ВСТАНОВИВ:

Державне підприємство «Алушта» зареєстровано Виконавчим комітетом Алуштинської міської ради АР Крим 13.04.1992р. як юридична особа (ідентифікаційний код 00412694) (а.с.9).

Державною податковою інспекцією у м. Алушта була проведена виїзна планова перевірка Державного підприємства «Алушта» з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства України за період з 01.04.05р. по 31.12.07р.

За результатами вказаної перевірки був складений акт № 766/23/00412694 від 27.06.08р. (а.с.15-28), відповідно до висновків якого, перевіркою встановлені порушення п.11.29 ст. 11 Закону України «Про податок на додану вартість» № 168\97-ВР від 03.04.1997р., у частині неправомірного використання пільг з податку на додану вартість по реалізації виноматеріалів власного виробництва, порушення п.4.1 ст. 4 Закону України «Про податок на додану вартість» № 168\97-ВР від 03.04.1997р. у частині заниження бази оподаткування з податку на додану вартість, а також порушення п.п. 7.8.2. п.7.8. ст. 7 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» №283/97-ВР від 22.05.1997 р. у частині відрахування до спеціального фонду Державного бюджету України частини прибутку (доходу) державними некорпоратизованими та казенними підприємствами та їх обєднаннями. (а.с.27-28).

На підставі акту перевірки, відповідачем прийняті податкові повідомлення-рішення №0006552301/0 від 09 липня 2008 р., яким позивачу нарахована сума податкового зобовязання з податку на додану вартість у сумі 4000542 грн. та штрафні санкції у сумі 4000542 грн., разом 8001 084 грн. та №0006562301/0 від 09 липня 2008 р., яким позивачу нарахована сума податкового зобовязання з податку на прибуток у сумі 1085561грн. та штрафні санкції у сумі 2063040 грн. разом 3148601 грн. (а.с.34-35).

Позовні вимоги підлягають задоволенню з наступних підстав.

Державне підприємство «Алушта» є сільськогосподарським товаровиробником - заводом первинного виноробства. Згідно довідки з Єдиного державного реєстру підприємств і організацій України №050667 (а.с.68) відповідач по коду КВЄД 15.93.0 має право здійснювати виробництво виноградних вин та має ліцензію на виробництво алкогольних напоїв (виноробна продукція) (а.с.69).

У своїй діяльності позивач керується галузевими стандартами України на виноматеріали оброблені та необроблені та відповідними технічними умовами.

Згідно галузевому стандарту України ГСТУ 202.001-96 підприємство обробляє виноматеріали, призначені для випуску вин, які по типовості і фізико-хімічним показникам відповідають вину даного найменування і пройшли встановлений для нього цикл технічної обробки згідно діючої нормативної документації.

Вироблені позивачем виноматеріали реалізуються підприємствам вторинного виноробства, де з них виробляють вина, які реалізуються в торгівлі.

З цього виходить, що виноматеріали є сировиною для виробництва підакцизних товарів, а згідно п. «в» ч. 2 ст. 3 Закону України «Про акцизний збір на алкогольні напої і тютюнові вироби» не підлягають оподаткуванню вартість та обсяги імпортованої чи обороти з реалізації (передачі) української сировини, що ввозиться або використовується для виробництва підакцизних товарів.

Постановою Верховної Ради України від 12.09.1996р. №365/96-ВР «Про перелік товарів (продукції), на які встановлюється акцизний збір», передбачено, що перелік товарів (продукції), на які встановлюється акцизний збір, визначається і обмежується переліками підакцизних товарів, які ввійшли до законів України від 6 лютого 1996 року "Про ставки акцизного збору і ввізного мита на тютюнові вироби", від 7 травня 1996 року "Про ставки акцизного збору і ввізного мита на спирт етиловий та алкогольні напої", від 24 травня 1996 року "Про ставки акцизного збору і ввізного мита на деякі транспортні засоби та шини до них", від 11 липня 1996 року "Про ставки акцизного збору і ввізного мита на деякі товари (продукцію)".

Відповідно до Закону України «Про внесення змін до Закону України «Про Державний бюджет України на 2003 рік» та деяких інших законодавчих актів» від 22 травня 2003р. №849-IV у Законі України "Про ставки акцизного збору і ввізного мита на спирт етиловий та алкогольні напої" слова у назві "і ввізного мита" виключено.

Відповідно до абзацу 1 ст. 2 Закону України «Про ставки акцизного збору на спирт етиловий та алкогольні напої» на вироблені в Україні з вітчизняної сировини виноматеріали (код згідно з УКТ ЗЕД 2204 30), що реалізуються посередницьким організаціям і населенню, та виноматеріали, вироблені на підприємствах первинного виноробства для суб'єктів підприємницької діяльності, що не є виробниками виноробної сировини (винограду), крім підприємств вторинного виноробства, які використовують ці виноматеріали для виробництва готової продукції встановлена ставка акцизного збору в розмірі 1,0 гривня за 1 літр.

Крім того, суд вважає, що вживання у Законі України «Про ставки акцизного збору на спирт етиловий та алкогольні напої» слова «виноматеріали» не дає підстав відносити будь-яку продукцію, яка позначається цим словом, до підакцизної, оскільки самим Законом до підакцизної продукції віднесено лише спирт та алкогольні напої.

Суд вважає, що виноматеріал оброблений це продукт первинної переробки винограду, який призначений для виготовлення вин.

Також, поняття алкогольний напій слід розуміти, як напій який містить алкоголь.

Враховуючи це, до підакцизної продукції може бути віднесено лише та продукція, яка призначена для пиття та містить алкоголь.

Така думка викладена Верховним Судом України в постанові від 15.01.2008р. по справі Державного підприємства «Радгосп-завод Алушта» до ДПІ у м. Алушта АР Крим та ДПА в АР Крим про визнання недійсним податкового повідомлення рішення.

Вказане свідчить на те, що виноматеріали не є підакцизним товаром.

Слід зазначити, що виноматеріали, вироблені і реалізовані позивачем, мають коди 2204298900, 2204299500, 2204299600, 2204296500, 2204297500, 2204219400, 2204218900, 2204219800, 2204219500, 2204219600, 2204217900, 2204218000, що підтверджується експертним висновком Торгово промислової палати в Криму № 92-О/04-13 від 14.08.07р. (а.с.60-65).

Згідно ч.2 ст.11 Закону України «Про торгово-промислові палати в Україні» методичні та експертні документи, видані торгово-промисловими палатами в межах їх повноважень, є обов'язковими для застосування на всій території України.

Закон України «Про ставки акцизного збору і ввізного мита на спирт етиловий та алкогольні напої» від 07.05.1996р. не встановлює ставки акцизного збору, у т. ч. і з нульовою ставкою на виноматеріали з кодом 220429 та 220421.

Крім того, статтею 1 Декрету Кабінету Міністрів України «Про акцизний збір» акцизний збір - це непрямий податок на окремі товари (продукцію), визначені законом як підакцизні, який включається до ціни цих товарів (продукції).

Виходячи із змісту даної норми вбачається, що підакцизними товарами є ті товари, в вартість яких входить акцизний збір.

До вартості виноматеріалів, що були реалізовані позивачем акцизний збір не входить.

З цих підстав суд вважає, що виноматеріали вироблювані позивачем не є підакцизним товаром.

Відповідно до пункту 11.29. ст. 11 Закону України «Про податок на додану вартість» до 1 січня 2009 року зупинена дія пункту 7.7 статті 7, пунктів 10.1 і 10.2 статті 10 цього Закону в частині сплати до бюджету податку на додану вартість щодо операцій з поставки товарів (робіт, послуг) власного виробництва, включаючи продукцію (крім підакцизних товарів), виготовлену на давальницьких умовах із власної сільськогосподарської сировини, за винятком операцій з поставки переробним підприємствам молока та м'яса живою вагою, що здійснюються сільськогосподарськими товаровиробниками незалежно від організаційно-правової форми та форми власності, в яких сума, одержана від поставки сільськогосподарської продукції власного виробництва та продуктів її переробки за попередній звітний (податковий) рік, становить не менше 50 відсотків загальної суми валового доходу підприємства".

Дія пункту 11.29 статті 11 Закону України «Про податок на додану вартість» розповсюджувалася на період до 1 січня 2005 року згідно із Законом України від 28.11.2003 р. N 1352-IV, до 1 січня 2006 року - згідно із Законом України від 23.12.2004 р. N 2287-IV, до 1 січня 2007 року - згідно ізЗаконом України від 18.10.2005 р. N 2987-IV, до 1 січня. 2008 р. згідно із Законом України від 19.10.2006 р. №273-V, до 1 січня 2009 р. згідно із Законом України від 03.06.2008 р. №309-VI.

Твердження відповідача в тій частині, що позивач виробляє виноматеріали, які є алкогольною продукцією, а алкогольна продукція є підакцизною і на них не розповсюджується дія п. 11.29. Закону України «Про податок на додану вартість» не відповідають чинному законодавству і фактичним обставинам справи, оскільки відповідно абз.1 ст. 2 Закону України «Про ставки акцизного збору на спирт етиловий і алкогольні напої» підакцизними є тільки виноматеріали, на які встановлений код 220430, тоді як на виноматеріали позивача встановлені коди 220429, 220421, про які в цьому Законі вказівки відсутні.

Усі виноматеріали є сировиною для виробництва вина і коньячного спирту, в перелік підакцизних товарів, які увійшли до Закону України «Про ставки акцизного збору на спирт етиловий і алкогольні напої» вони не входять, а тому не є підакцизними товарами.

Викладена позиція підтверджується висновком судової бухгалтерської експертизи проведеної ТОВ «Інститут обліку та аудиту» №114 від 10.08. 2010 р.

Зокрема, під час проведення вказаної експертизи, встановлено факт правомірного розповсюдження положень п.11.29 ст.11 Закону України «Про податок на додану вартість» на діяльність ДП «Алушта» по виробництву і реалізації виноматеріалів власного виробництва.

Також, згідно довідки Єдиного державного реєстру підприємств і організацій України №050667 ( а.с.68), позивачу дозволено здійснювати діяльність по КВЕД 01.13.0 - вирощування фруктів, ягід, горіхів, культур для виробництва напоїв і прянощів та, як було зазначено, по КВЕД 15.93.0 - виробництво виноградних вин.

У статті 1 Закону України № 2238 від 18.01.2001р. «Про стимулювання розвитку сільського господарства на період 2001-2004 років» вказано, що продукція сільського господарства (сільськогосподарська продукція) - продукція, яка проводиться в сільському господарстві і відповідає кодам 01.11-01.42 і 05.001-05.0042 Державного класифікатора продукції і послуг ГК 016-97.

Позивач вирощує фрукти, ягоди, горіхи, культури для виробництва напоїв та прянощів, які є сільськогосподарською продукцією. З вирощеного винограду позивач виробляє виноматеріал, який є продуктом переробки сільськогосподарської продукції, а тому на підприємство розповсюджується дія п. 11.29 ст. 11 Закону України «Про податок на додану вартість».

Крім того, відповідно пункту 11.29 ст. 11 Закону України «Про податок на додану вартість» (із змінами та доповненнями) у період, що перевірявся відповідачем, було зупинено дію п.7.7 ст. 7 пунктів 10.1 і 10.2 ст. 10 цього Закону у частині сплати до бюджету податку на додану вартість щодо операцій з продажу товарів (робіт, послуг) власного виробництва, включаючи продукцію (крім підакцизних товарів) виготовлену на давальницьких умовах із власної сільськогосподарської сировини.

Зі змісту вказаної норми вбачається, що зупинення дії п.7.7 ст.7 та п.10.1 і 10.2 ст. 10 Закону розповсюджується, у залежності від засобу походження, на два самостійних виду продукції: по-перше, власного виробництва та по-друге, продукцію, виготовлену на давальницьких умовах. Тобто, треба розуміти ці види продукції як самостійні, а не як один вид продукції з кількома кваліфікуючими ознаками. При цьому фраза «крім підакцизних товарів» стосується тільки продукції, виготовленої на давальницьких умовах і не стосується продукції власного виробництва.

Аналогічна думка викладена у листі Державного комітету України з питань регуляторної політики та підприємства № 2- 222\5971 від 03.10.2001р. та підтримана Вищим адміністративним судом України в ухвалі від 04.03.08р. по справі №2-25/997-2006 (к-30514/06) за позовом Державного підприємства «Таврида» до Державної податкової інспекції у м. Алушта.

З цього слідує, що незалежно від того, є продукція підакцизною чи ні, якщо вона є продукцією власного виробництва, на неї розповсюджується дія п.11.29 ст. 11 Закону України «Про податок на додану вартість», а оскільки виноматеріали, що виробляє позивач є продукцією власного виробництва, він у своїй діяльності має право застосовувати норми п.11.29 ст. 11 Закону України «Про податок на додану вартість».

Оскільки позивач реалізовував продукцію власного виробництва, незалежно від того кому та яку, на нього розповсюджується норма п.11.29 ст. 11 Закону України «Про податок на додану вартість». Крім того, відповідачем не спростовано, що позивач реалізовував тільки продукцію власного виробництва.

Також, суд вважає за необхідне вказати на те, що п.11.29 ст. 11 Закону України «Про податок на додану вартість» звільняє платника податків від сплати ПДВ, але не звільняє платника податків від визначення та нарахування ПДВ в бухгалтерському та податковому обліку.

При цьому, суд вважає, що метою вказаної норми закону є розвиток українських сільськогосподарських товаровиробників, яким надане право використовувати податок на додану вартість для придбання матеріально технічних ресурсів та поліпшення умов виробництва сільгосппродукції (абз. 3 п. 11.29 ст. 11 Закону України «Про податок на додану вартість»).

Встановивши таку преференцію для виробників власної продукції законодавець залишив за собою право контролю за використанням ПДВ та право стягнення його до бюджету у разі нецільового використання, що свідчить не про звільнення від сплати ПДВ, а тільки про особливий порядок використання цього податку.

Стосовно включення в суму податкового зобовязання з податку на додану вартість, встановлену в повідомленні-рішенні № 0006552301\0 від 09 липня 2008р., суми 177601 грн., яка виникла внаслідок заниження позивачем бази оподаткування шляхом реалізації виноматеріалів за цінами нижче собівартості (звичайними цінами), сліз вказати наступне.

Визначення звичайної цини встановлено в Законі України «Про оподаткування прибутку підприємств» №283/97-ВР від 22.05.2007 р.

Згідно з п. 1.20.1 цього Закону, якщо цим пунктом не встановлено інше, звичайною вважається ціна товарів (робіт, послуг), визначена сторонами договору. Якщо не доведене зворотне, вважається, що така звичайна ціна відповідає рівню справедливих ринкових цін.

Справедлива ринкова ціна - це ціна, за якою товари (роботи, послуги) передаються іншому власнику за умови, що продавець бажає передати такі товари (роботи, послуги), а покупець бажає їх отримати за відсутності будь-якого примусу, обидві сторони є взаємно незалежними юридично та фактично, володіють достатньою інформацією про такі товари (роботи, послуги), а також ціни, які склалися на ринку ідентичних (а за їх відсутності - однорідних) товарів (робіт, послуг).

Ринок товарів (робіт, послуг) - сфера обігу товарів (робіт, послуг), яка визначається виходячи з можливості покупця (продавця) реально і без значних додаткових витрат придбати (продати) товар (роботу, послугу) на найближчій стосовно будь-якої із сторін договору території.

Ідентичні товари (роботи, послуги) - товари (роботи, послуги), що мають однакові характерні для них основні ознаки. Під час визначення ідентичності товарів беруться до уваги, зокрема, їх фізичні характеристики, які не впливають на їх якісні характеристики і не мають суттєвого значення для визначення ознак товару, якість і репутація на ринку, країна походження та виробник. Незначні відмінності в їх зовнішньому вигляді можуть не враховуватися.

Однорідні товари (роботи, послуги) - товари (роботи, послуги), які не є ідентичними, мають подібні характеристики і складаються зі схожих компонентів, що дозволяє їм виконувати однакові функції та (або) бути взаємозамінними. Під час визначення однорідності товарів (робіт, послуг) беруться до уваги, зокрема, їх якість, наявність товарного знака, репутація на ринку, країна походження та виробник.

У відповідності до п.1.20.2. вказаного Закону для визначення звичайної ціни товару (робіт, послуг) використовується інформація про укладені на момент продажу такого товару (роботи, послуги) договори з ідентичними (однорідними) товарами (роботами, послугами) у співставних умовах. Зокрема, враховуються такі умови договорів, як кількість (обсяг) товарів (наприклад, обсяг товарної партії), строки виконання зобов'язань, умови платежів, звичайних для такої операції, а також інші об'єктивні умови, що можуть вплинути на ціну. При цьому умови договорів на ринку ідентичних (у разі їх відсутності - однорідних) товарів (робіт, послуг) визнаються співставними, якщо відмінність між такими умовами суттєво не впливає на ціну, або може бути економічно обґрунтована. При цьому враховуються звичайні при укладанні угод між непов'язаними особами надбавки чи знижки до ціни. Зокрема, але не виключно, враховуються знижки, пов'язані з сезонними та іншими коливаннями споживчого попиту на товари (роботи, послуги), втратою товарами якості або інших властивостей; закінченням (наближенням дати закінчення) строку зберігання (придатності, реалізації); збутом неліквідних або низьколіквідних товарів; маркетинговою політикою, у тому числі при просуванні товарів (робіт, послуг) на ринки; наданням дослідних моделей і зразків товарів з метою ознайомлення з ними споживачів.

Якщо товари (роботи, послуги), ідентичні (за їх відсутності - однорідні) товарам (роботам, послугам), стосовно яких визначається звичайна ціна, прилюдно пропонуються до продажу, або мають ціни, встановлені на організованому ринку цінних паперів, або мають біржову ціну (біржове котирування), визначення звичайної ціни у встановленому в абзаці першому цього підпункту порядку здійснюється із врахуванням таких факторів.

На підставі положень п. 1.20.6., 1.20.8. наведеного Закону у разі коли на відповідному ринку товарів (робіт, послуг) не здійснюються операції з ідентичними (у разі їх відсутності - однорідними) товарами (роботами, послугами), або якщо неможливо визначити їх ціну через відсутність або недоступність відповідної інформації, звичайною ціною вважається ціна договору.

Обов'язок доведення того, що ціна договору не відповідає рівню звичайної ціни у випадках, визначених цим Законом, покладається на податковий орган у порядку, встановленому законом. При проведенні перевірки платника податку податковий орган має право надати запит, а платник податку зобов'язаний обґрунтувати рівень договірних цін або послатися на норми абзацу першого підпункту 1.20.1 цього пункту.

Згідно положень п. 1.20.10. зазначеного Закону донарахування податкових зобов'язань платника податку податковим органом внаслідок визначення звичайних цін здійснюється за процедурою, встановленою законом для нарахування податкових зобов'язань за непрямими методами, а для платників податку, визнаних природними монополістами згідно із законом, - також відповідно до принципів регулювання цін, встановлених таким законом.

Податковий орган має право застосувати звичайні ціни для визначення бази оподаткування у випадках, передбачених законом, незалежно від виду господарської операції, що здійснюється платником цього податку, або податкового статусу іншої сторони такої операції.

Господарські відносини вказаного підприємства з іншими підприємствами, установами, організаціями та громадянами регулюються Господарськім кодексом України.

Згідно ст.67 цього Кодексу відносини підприємства з іншими підприємствами, організаціями, громадянами в усіх сферах господарської діяльності здійснюються на основі договорів.

Підприємства вільні у виборі предмета договору, визначенні зобов'язань, інших умов господарських взаємовідносин, що не суперечать законодавству України.

Підприємство має право реалізовувати самостійно всю продукцію на території України і за її межами, якщо інше не передбачено законом.

Положення ст. 189 Господарського кодексу України передбачають що ціна (тариф) у цьому Кодексі є формою грошового визначення вартості продукції (робіт, послуг), яку реалізують суб'єкти господарювання.

Ціна є істотною умовою господарського договору. Ціна зазначається в договорі у гривнях. Ціни у зовнішньоекономічних договорах (контрактах) можуть визначатися в іноземній валюті за згодою сторін.

Суб'єкти господарювання можуть використовувати у господарській діяльності вільні ціни, державні фіксовані ціни та регульовані ціни - граничні рівні цін або граничні відхилення від державних фіксованих цін.

При здійсненні експортних та імпортних операцій у розрахунках з іноземними контрагентами застосовуються контрактні (зовнішньоторговельні) ціни, що формуються відповідно до цін і умов світового ринку та індикативних цін.

Приписи ст.190 ГК України встановлюють, що вільні ціни визначаються на всі види продукції (робіт, послуг), за винятком тих, на які встановлено державні ціни.

Вільні ціни визначаються суб'єктами господарювання самостійно за згодою сторін, а у внутрішньогосподарських відносинах - також за рішенням суб'єкта господарювання.

Крім того, у відповідності до ст. 192 ГК політика ціноутворення, порядок встановлення та застосування цін, повноваження органів державної влади та органів місцевого самоврядування щодо встановлення та регулювання цін, а також контролю за цінами і ціноутворенням визначаються законом про ціни і ціноутворення, іншими законодавчими актами.

Ст.ст. 6, 7 Закону України «Про ціни і ціноутворення» встановлюють, що в народному господарстві застосовуються вільні ціни і тарифи, державні фіксовані та регульовані ціни і тарифи.

Вільні ціни і тарифи встановлюються на всі види продукції, товарів і послуг, за винятком тих, по яких здійснюється державне регулювання цін і тарифів.

Згідно п. 4.1. Закону України «Про податок на додану вартість» база оподаткування операції з поставки товарів (послуг) визначається виходячи з їх договірної (контрактної) вартості, визначеної за вільними цінами, але не нижче за звичайні ціни, з урахуванням акцизного збору, ввізного мита, інших загальнодержавних податків та зборів (обов'язкових платежів), згідно із законами України з питань оподаткування (за винятком податку на додану вартість, а також збору на обов'язкове державне пенсійне страхування на послуги стільникового рухомого зв'язку, що включається до ціни товарів (послуг)). До складу договірної (контрактної) вартості включаються будь-які суми коштів, вартість матеріальних і нематеріальних активів, що передаються платнику податку безпосередньо покупцем або через будь-яку третю особу в зв'язку з компенсацією вартості товарів (послуг).

У разі якщо звичайна ціна на товари (послуги) перевищує договірну ціну на такі товари (послуги) більше ніж на 20 відсотків, база оподаткування операції з поставки таких товарів (послуг) визначається за звичайними цінами.

З вищенаведеного випливає, що діючим час виникнення спірних правовідносин законодавством, передбачалось формування вільних цін за згодою сторін. Положеннями Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» визначено, що звичайною ціною вважається ціна визначена сторонами договору, якщо не доведено протилежного, вважається що така ціна відповідає рівню справедливих ринкових цін. Донарахування податкових зобовязань платника податку податковим органом, за результатом визначення звичайних цін, здійснюється за процедурою встановленою законом для начислення податкових зобовязань за непрямими методами. Діючими на той час законами визначення податкових зобовязань за непрямими методами не встановлено.

Одтак, приведений в акті перевірки № 766/23/00412694 від 27.06.08р. розрахунок звичайної ціни реалізації здійсненний шляхом порівняння ринкових цін, вартості реалізованої продукції, а також собівартості продукції, що не передбачено діючими на той час законами України.

За таких умов, заниження податкових зобовязань у сумі 177601 грн. за рахунок використання звичайних цін, не базувалося на положеннях діючих на той час законодавчих актах, а отже є безпідставним.

Вказаний висновок підтверджується експертною оцінкою проведеної ТОВ «Інститут обліку та аудиту» №114 від 10.08. 2010 р.

Зокрема, висновками вказаної експертизи спростовано довід Державної податкової інспекції у місті Алушті, викладений в акті перевірки № 766/23/00412694 від 27.06.08р. щодо використання позивачем у свої господарської діяльності цін які нижче звичайних.

Стосовно епізоду по донарахуванню до спеціального фонду державного бюджету України частини прибутку ДП «Алушта» у розмірі 1085561 грн., слід зазначити наступне.

Пунктом 1.8. ст.1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» встановлено, що корпоративні права - право власності на статутний фонд (капітал) юридичної особи або його частку (пай), включаючи права на управління, отримання відповідної частки прибутку такої юридичної особи, а також активів у разі її ліквідації відповідно до чинного законодавства, незалежно від того, чи створена така юридична особа у формі господарського товариства, підприємства, заснованого на власності однієї юридичної або фізичної особи, або в інших організаційно-правових формах.

Відповідно до п. 1.9. ст.1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» дивіденд - платіж, який здійснюється юридичною особою - емітентом корпоративних прав чи інвестиційних сертифікатів на користь власника таких корпоративних прав (інвестиційних сертифікатів) у зв'язку з розподілом частини прибутку такого емітента, розрахованого за правилами бухгалтерського обліку.

До дивідендів прирівнюється також платіж, який здійснюється державним некорпоратизованим, казенним чи комунальним підприємством на користь відповідно держави або органу місцевого самоврядування у зв'язку з розподілом частини прибутку такого підприємства, платіж, який виплачується власнику сертифіката фонду операцій з нерухомістю в результаті розподілу доходу фонду операцій з нерухомістю. При цьому наявність чи відсутність прибутку, розрахованого згідно з правилами податкового обліку, не може впливати на прийняття чи неприйняття рішення щодо нарахування дивідендів

Таким чином, суд приходить до висновку, що під емітентом корпоративних прав слід розуміти юридичну особу, уповноважену державою або юридичною особою - власником корпоративних прав, здійснювати від свого імя управління статутним фондом (капіталом) або його часткою (паєм) та яка повинна виконувати обовязки, що випливають із умов такого управління.

Згідно із статутом позивача, його органом управління є Міністерство аграрної політики України, з чого слідує, що позивач діє як емітент корпоративних прав.

Пунктом 7.8.1. Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» встановлено, що у разі прийняття рішення щодо виплати дивідендів емітент корпоративних прав, на які нараховуються дивіденди, провадить зазначені виплати власнику таких корпоративних прав пропорційно частці його в статутному фонді підприємства - емітента таких корпоративних прав незалежно від того, чи була діяльність такого підприємства-емітента прибутковою протягом звітного періоду при наявності інших власних джерел для виплати дивідендів, а також від того, чи є наявним прибуток, розрахований за правилами податкового обліку, чи ні.

Абзац 1 пункту 7.8.2. Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» встановлює, що крім випадків, передбачених підпунктом 7.8.5 цього пункту, емітент корпоративних прав, який приймає рішення про виплату дивідендів своїм акціонерам (власникам), нараховує та вносить до бюджету авансовий внесок з податку на прибуток у розмірі ставки, встановленої пунктом 10.1 статті 10 цього Закону, нарахованої на суму дивідендів, призначених для виплати, без зменшення суми такої виплати на суму такого податку. Зазначений авансовий внесок вноситься до бюджету до/або одночасно із виплатою дивідендів.

Це правило поширюється також на державні некорпоратизовані, казенні або комунальні підприємства, які зараховують суми дивідендів у розмірі, встановленому відповідно державним або місцевим виконавчим органом, в управлінні якого знаходяться такі підприємства, відповідно до державного або місцевого бюджету. (абзац 4 пункту 7.8.2. Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»).

Зміст вказаної норми свідчить про те, що розмір дивідендів повинен бути встановлений державним або місцевим виконавчим органом, в управлінні якого знаходяться такі підприємства.

Органом управління позивача є Міністерство аграрної політики України, про що вказано в статуті державного підприємства «Алушта» (а.с.71).

З матеріалів справи та акту перевірки не вбачається, що Міністерство аграрної політики України відповідно до вимог ч.4 п.п. 7.8.2. п.7.8. ст.7 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» встановлювало позивачу розмір дивідендів.

Крім того п.п. 7.8.1. п.7.8. ст.7 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» передбачено, що сплата дивідендів здійснюється на підставі рішення про сплату дивідендів емітента корпоративних прав. При цьому в матеріалах справи та в акті перевірки відсутні документи, які підтверджують прийняття позивачем такого рішення.

Також суд вважає необхідним вказати на суперечливість чинних законів щодо сплати державними некорпоратизованими підприємствами частини прибутку (доходу).

Так, відповідно до п. 4 Прикінцевих положень Закону України «Про фіксований сільськогосподарський податок» для сільськогосподарських товаровиробників - платників фіксованого сільськогосподарського податку зупинено дію Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" за винятком пункту 7.8 ст. 7 цього Закону.

Враховуючи вказану норму на позивача не розповсюджується п.1.9 ст.1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», відповідно якому до дивідендів прирівнюється платіж, який позивач повинен здійснювати на користь держави.

При таких обставинах на позивача розповсюджується тільки норми п.7.8. ст. 7 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» щодо сплати дивідендів.

В податковому повідомленні рішенні №0006562301/0 від 09.07.08р. відповідач посилається на п.1, п.3 Постанови Кабінету Міністрів України «Про порядок і норматив відрахування прибутку (доходу) за результатами фінансово-господарської діяльності у 2004 р. та щоквартальної фінансово-господарської діяльності у 2005 році» від 15.01.2005 р. №50.

Згідно п.1 «Порядку і нормативу відрахування господарськими організаціями до загального фонду Державного бюджету України частини прибутку (доходу) за результатами фінансово-господарської діяльності у 2004 році та щоквартальної фінансово-господарської діяльності у 2005 році». Відповідно до цих Порядку і нормативів господарські організації (крім підприємств установ кримінально-виконавчої системи, державних банків та державного підприємства "Енергоринок" та Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України", її дочірніх підприємств і господарських товариств, пакети акцій яких передано до статутного фонду Компанії) здійснюють відрахування до загального фонду Державного бюджету України частини прибутку (доходу) за результатами фінансово-господарської діяльності у 2004 році (крім частини прибутку (доходу), сплаченої відповідно до статті 72 Закону України "Про Державний бюджет України на 2004 рік") та наростаючим підсумком щоквартальної фінансово-господарської діяльності у 2005 році.

У відповідності до п.3 цього Порядку відрахування частини прибутку (доходу) за результатами фінансово-господарської діяльності у 2005 році, починаючи з березня, здійснюється державними, у тому числі казенними, підприємствами (крім державного підприємства "Енергоринок") та їх об'єднаннями і дочірніми підприємствами у розмірі 50 відсотків, а акціонерними, холдинговими компаніями та іншими суб'єктами господарювання, у статутному фонді яких державі належать частки (акції, паї), та їх дочірніми підприємствами - у розмірі 30 відсотків чистого прибутку (доходу), розрахованого згідно з положеннями (стандартами) бухгалтерського обліку.

Відповідно до п.2 Постанови Кабінету Міністрів України «Про порядок і норматив відрахування прибутку (доходу) за результатами фінансово-господарської діяльності у 2004 р. та щоквартальної фінансово-господарської діяльності у 2005 році» керівникам центральних та місцевих органів виконавчої влади забезпечити надходження відрахувань частини прибутку (доходу) до державного бюджету згідно із затвердженими цією постановою Порядком і нормативами господарських організацій, які належать до сфери їх управління (державні, в тому числі казенні, підприємства та їх об'єднання і дочірні підприємства), а також господарських організацій (акціонерні компанії, інші суб'єкти господарювання та їх дочірні підприємства), у статутних фондах яких державі належать частки (акції, паї), функції з управління якими здійснюють зазначені органи.

Положення зазначених норм свідчать про те, що обовязок щодо забезпечення надходження частини прибутку встановленого даною Постановою покладений на органи виконавчої влади, до сфери управління яких належать відповідні господарські організації.

Як вбачається з матеріалів справи орган управління позивача - Міністерство аграрної політики України не приймало рішень та не здійснювало заходів щодо виконання Постанови Кабінету Міністрів України від 15.01.2005 р. №50.

Пунктом 3 Постанови Кабінету Міністрів України від 15.01.2005 р. №50. встановлено Державній податковій адміністрації разом з Головним контрольно-ревізійним управлінням забезпечити здійснення контролю за повнотою і своєчасністю сплати частини чистого прибутку (доходу) господарськими організаціями згідно із затвердженим цією постановою Порядком.

Відповідно до ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Таким чином, враховуючи положення Постанови Кабінету Міністрів України № 50 від 15.01.2005 р. суд вважає, що органи Державної податкової інспекції не наділені правами по вжиттю заходів по донарахуванню та сплаті до державного бюджету господарськими організаціями частини чистого прибутку (доходу), а можуть тільки контролювати повноту та своєчасність сплати частини прибутку.

Таке право органам Державної податкової служби не надано також Законом України «Про державну податкову службу в Україні».

Експертним висновком вказана позиція підтверджується, виводи Державної податкової інспекції у м. Алушті, викладені в акті перевірки №766/23/00412694 від 27 червня 2008 р., в частині встановлення порушення позивачем порядку відрахування у спеціальний фонд державного бюджету України частини прибутку (доходу) державними некорпоратизованими та корпоратизованими казенними підприємствами та їх обєднаннями, визнані необґрунтованими.

В цілому, експертом ТОВ «Інститут обліку та аудиту» ОСОБА_3 зроблено висновок про не підтвердження первинними документами бухгалтерського та податкового обліку ДП «Алушта» факту заниження податку на додану вартість та податку на прибуток підприємств, за період квітень 2005 р. грудень 2007 р.

З викладених вище підстав заперечення відповідача судом до уваги не приймаються.

Таким чином, суд приходить до висновку, що відповідач в акті № 766/23/00412694 від 27 червня 2008 р. зробив неправильні висновки, що призвело до необґрунтованого визначення позивачу суми податкового зобовязання з ПДВ, податку на прибуток та нарахування штрафних санкції.

В силу викладеного, позовні вимоги про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення рішення відповідача від 09 липня 2008р. № 0006552301\0 та № 0006562301\0 підлягають задоволенню.

У судовому засіданні оголошено вступну та резолютивну частину постанови. Постанова складена у повному обсязі 12.10.10р.

Керуючись ст. 94, 160-163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ПОСТАНОВИВ:

1.Позов задовольнити.

2.Визнати протиправним та скасувати податкові повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у м. Алушті № 0006552301\0 від 09 липня 2008р. про донарахування податкового зобовязання з податку на додану вартість у сумі 8 00 1084 грн., що складається з 4000542 грн. податку на додану вартість основного платежу та 4000 542 грн. штрафних санкцій та № 0006562301\0 від 09 липня 2008 р. про донарахування податкового зобовязання з податку на прибуток у сумі 3148601 грн. що складається з 1085 561 грн. податку на прибуток основного платежу та 2063040 грн. штрафних санкцій.

3.Стягнути з Державного бюджету України на користь Державного підприємства «Алушта» (98500, АР Крим, м. Алушта, пр. Іванова, б. № 3 ) 3,40грн. судового збору.

Постанова набирає законної сили через 10 днів з дня її проголошення. Якщо проголошено вступну та резолютивну частину постанови або справу розглянуто у порядку письмового провадження, постанова набирає законної сили через 10 днів з дня її отримання у разі неподання апеляційної скарги.

У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Апеляційна скарга подається до Севастопольського апеляційного адміністративного суду через Окружний адміністративний суд Автономної Республіки Крим протягом 10 днів з дня проголошення. У разі проголошення вступної та резолютивної частини постанови або розгляду справи у порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом 10 днів з дня отримання постанови.

Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до Севастопольського апеляційного адміністративного суду.

Якщо суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених частиною четвертою статті 167 цього Кодексу, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення строку, з якого суб'єкт владних повноважень може отримати копію постанови суду.

Суддя підпис Маргарітов М.В.