Ухвала суду № 135406735, 31.03.2026, Подільський районний суд міста Києва

Подільський районний суд міста Києва

Справа № 757/43496/24-к

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

31 березня 2026 року Подільський районний суд м. Києва у складі:

головуючого - судді ОСОБА_1 ,

за участі секретаря ОСОБА_2 ,

прокурора ОСОБА_3 ,

захисника ОСОБА_4 ,

обвинуваченого ОСОБА_5 ,

розглянувши у підготовчому судовому засіданні кримінальне провадження № 62024000000000604, внесеному до ЄРДР 12.07.2024 відносно

ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , реєстраційний номер платника податків -, уродженця Німеччини, громадянина України, українця, одруженого, працюючого, зареєстрованого та проживаючий за адресою АДРЕСА_1 , раніше не судимого

за вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч 5 ст 27 ч 2 ст 28 ч 4 ст 41, ст 340 КК України(в редакції Закону від 15.04.2008 року), -

В С Т А Н О В И В :

Відповідно до обвинувального акту ОСОБА_5 , працюючи в органах внутрішніх справ з 24.06.1995 року, у січні - лютому 2014 року займаючи посаду заступника командира з матеріального забезпечення полку міліції особливого призначення «Беркут», підпорядкованого ГУ МВС України в місті Києві (наказ ГУ МВС України в місті Києві № 622о/с від 14.11.2012), маючи звання полковник міліції (наказ МВС України № 554 о/с від 30.06.2012), будучи працівником державного озброєного органу виконавчої влади, відповідно до Закону України «Про міліцію» № 565-ХІІ від 20.12.1990, з наступними змінами та доповненнями (далі - Закон), мав наступні права і обов`язки: захищати життя, здоров`я, права і свободи громадян, власність, природне середовище, інтереси суспільства і держави від протиправних посягань (стаття 1 Закону); забезпечувати особисту безпеку громадян, захищати їх права і свободи, законні інтереси; охороняти і забезпечувати громадський порядок (стаття 2 Закону); у випадках і в порядку, передбачених Законом застосовувати підрозділами міліції заходи фізичного впливу, спеціальні засоби і вогнепальну зброю (статті 12-15 Закону); виконувати свої завдання неупереджено, у точній відповідності з законом. Ніякі виняткові обставини або вказівки службових осіб не можуть бути підставою для будь-яких незаконних дій або бездіяльності міліції. Поважати гідність особи і виявляти до неї гуманне ставлення, захищати права людини незалежно від її соціального походження, майнового та іншого стану, расової та національної належності, громадянства, віку, мови та освіти, ставлення до релігії, статі, політичних та інших переконань (стаття 5 Закону). Згідно з статтею 2 Закону України «Про державний захист працівників суду і правоохоронних органів», перебуваючи на посаді старшого інспектора відділу організації служби управління громадської безпеки ГУМВС України в м. Києві ОСОБА_6 був працівником правоохоронного органу, на якого згідно із ч. 2 ст. 19 Конституції України, ч. 1 ст. 3, ч. 1 ст. 5, ст. 12, 14 Закону України «Про міліцію», покладено обов`язки діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, передбачений Конституцією і Законами України. Функціональними обов`язками заступника командира з матеріального забезпечення полку міліції особливого призначення «Беркут», підпорядкованого ГУ МВС України в місті Києві ОСОБА_5 передбачено, що останній підпорядковується командиру полку. Він є прямим начальником всього особового складу полку і відповідає за своєчасне і повне забезпечення підрозділів полку матеріально-технічним, бойовими, хімічними спецзасобами і засобами зв`язку, спеціальною технікою, за організацію експлуатації, збереження, ремонту, обліку техніки, озброєння та іншого майна, за боєготовність, а також за організацію і проведення роботи фельдшерського пункту. Несе відповідальність за організацію роботи з особовим складом, стан дисципліни та законності, за організацію безпеки особового складу, його теоретичну та практичну підготовку, вміння професійно грамотно реагувати та діяти в нестандартних ситуаціях, за проведення заходів по запобіганню надзвичайних подій серед особового складу. Він зобов`язаний, у тому числі: брати участь у розробці планів службово-оперативних заходів і контролювати їх виконання за посадою; здійснювати забезпечення особового складу полку озброєнням і боєприпасами, спеціальними засобами та іншим майном по номенклатурі служби озброєння, укріпленість та обладнання кімнат збереження зброї, забезпечити утримання озброєння і боєприпасів в установленій кількості і стані постійної бойової готовності, правильність ведення у полку обліку озброєння по книзі Ф№3 та встановлених звітностей з цих питань; своєчасно забезпечувати підрозділи полку матеріально-технічними, хімічними та засобами зв`язку, спеціальною технікою та транспортом, а також доводити установлені норми постачання до кожного співробітника; систематично перевіряти наявність і стан автомобільної спецтехніки, озброєння, засобів зв`язку, комплектність матеріально-технічних засобів на складах і в підрозділах полку, правильність їх зберігання, а також ведення обліку; розробляти і проводити заходи по дотриманню безпеки при підготовці та експлуатації озброєння, спеціальної та іншої техніки, виявляти та вивчати причини аварій, несправностей та пошкоджень, озброєння, спеціальної та іншої техніки, вживати заходи до їх недопущенню; керувати зберіганням утриманням майна і недоторканного запасу в особливий період. Відповідно до п. п. «д» п. 1 ч. 1 ст. 4 Закону України «Про засади запобігання і протидії корупції» (в редакції Закону України № 224-VII від 14.05.2013) особи, уповноважені на виконання функцій держави є особи рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ, тобто є службовими особами. Таким чином, на посаді заступника командира з матеріального забезпечення полку міліції особливого призначення «Беркут», підпорядкованого ГУ МВС України в місті Києві, ОСОБА_5 здійснював владні та організаційно-розпорядчі повноваження, у зв`язку з чим, відповідно до положень пункту 1 Примітки до статті 364 Кримінального кодексу України (в редакції Закону від 07.04.2011) був службовою особою. При цьому ОСОБА_5 , займаючи посаду заступника командира з матеріального забезпечення полку міліції особливого призначення «Беркут», підпорядкованого ГУ МВС України в місті Києві, у вказаний період часу повинен був при здійсненні повноважень представника влади керуватися міжнародними договорами України, Конституцією і Законами України. Загальна декларація прав людини, прийнята і проголошена резолюцією 217 A (III) Генеральної Асамблеї ООН від 10 грудня 1948 року, закріплює право кожної людини на свободу думки, мирних зборів і асоціацій, свободу переконань і на вільне їх виявлення; це право включає свободу безперешкодно дотримуватися своїх переконань та свободу шукати, одержувати і поширювати інформацію та ідеї будь-якими засобами і незалежно від державних кордонів (статті 18-20). Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, ратифікована Верховною Радою України згідно із Законом України від 17.07.1997 № 475/97-ВР «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції», гарантує кожній особі, серед інших прав і свобод, право на свободу вираження поглядів, зібрань та об`єднання. Згідно зі статтею 10 Конвенції кожен має право на свободу вираження поглядів. Це право включає свободу дотримуватися своїх поглядів, одержувати і передавати інформацію та ідеї без втручання органів державної влади і незалежно від кордонів. Відповідно до статті 11 Конвенції кожен має право на свободу мирних зібрань та на свободу об`єднання з іншими, включаючи право створювати профспілки і вступати до них для захисту своїх інтересів. Здійснення прав на свободу зібрань та об`єднання не підлягає ніяким обмеженням, за винятком тих, що встановлені законом і є необхідними в демократичному суспільстві в інтересах національної або громадської безпеки, для запобігання заворушенням чи злочинам, для охорони здоров`я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб. Статтею 21 Міжнародного пакту про громадянські і політичні права, ратифікованого Указом Президії Верховної Ради Української PCP від 19.10.1973 № 2148-VIII, також визнається право на мирні збори. Згідно з положеннями вказаної статті користування цим правом не підлягає ніяким обмеженням, крім тих, які накладаються відповідно до закону і які є необхідними в демократичному суспільстві в інтересах державної чи суспільної безпеки, громадського порядку, охорони здоров`я і моральності населення або захисту прав та свобод інших осіб. Відповідно до статті 15 Конституції України суспільне життя в Україні ґрунтується на засадах політичної, економічної та ідеологічної багатоманітності. Жодна ідеологія не може визнаватися державою як обов`язкова. Держава гарантує свободу політичної діяльності, не забороненої Конституцією і законами України. Згідно зі статтею 19 Конституції України правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Відповідно до статті 28 Конституції України (право кожного на повагу до його гідності) ніхто не може бути підданий катуванню, жорстокому, нелюдському або такому, що принижує його гідність, поводженню чи покаранню. Статтею 34 Конституції України кожному гарантується право на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань. Кожен має право вільно збирати, зберігати, використовувати і поширювати інформацію усно, письмово або в інший спосіб - на свій вибір. Здійснення цих прав може бути обмежене законом в інтересах національної безпеки, територіальної цілісності або громадського порядку з метою запобігання заворушенням чи злочинам, для охорони здоров`я населення, для захисту репутації або прав інших людей, для запобігання розголошенню інформації, одержаної конфіденційно, або для підтримання авторитету і неупередженості правосуддя. Статтею 39 Конституції України передбачено, що громадяни мають право збиратися мирно, без зброї і проводити збори, мітинги, походи і демонстрації, про проведення яких завчасно сповіщаються органи виконавчої влади чи органи місцевого самоврядування. Обмеження щодо реалізації цього права може встановлюватися судом відповідно до закону і лише в інтересах національної безпеки та громадського порядку - з метою запобігання заворушенням чи злочинам, для охорони здоров`я населення або захисту прав і свобод інших людей. Відповідно до статті 60 Конституції України ніхто не зобов`язаний виконувати явно злочинні розпорядження чи накази. За віддання і виконання явно злочинного розпорядження чи наказу настає юридична відповідальність. При цьому, за своїм змістом законний наказ не повинен порушувати конституційні права та свободи людини і громадянина, гарантовані у розділі ІІ Конституцією України (Розділ ІІ, ст. ст. 21-68). Згідно з частиною 2 статті 22 Конституції України конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані. Відповідно до статті 64 Конституції України конституційні права та свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України. З огляду на викладене законний наказ не повинен містити приписи, які зобов`язують виконавця порушити право кожної людини на життя і здоров`я, на повагу до його гідності, на свободу та особисту недоторканість, на свободу думки і слова, вільне пересування, вираження своїх поглядів і переконань. Повноваження працівників органів внутрішніх справ станом на листопад 2013 року - лютий 2014 року у сфері охорони громадського порядку врегульовувались такими нормативно-правовими актами. Відповідно до положень статей 1, 2, 10 Закону України «Про міліцію» № 565-ХІІ від 20.12.1990 зі змінами та доповненнями (далі - Закон про міліцію) міліція в Україні - державний озброєний орган виконавчої влади, який захищає життя, здоров`я, права і свободи громадян, власність, природне середовище, інтереси суспільства і держави від протиправних посягань, одним з основних завдань якого є зобов`язання забезпечувати особисту безпеку громадян, захист їх прав і свобод, законних інтересів та громадський порядок. Згідно зі статтею 3 Закону про міліцію діяльність міліції будується на принципах законності, гуманізму, поваги до особи, соціальної справедливості, взаємодії з трудовими колективами, громадськими організаціями й населенням. Статтею 5 Закону про міліцію визначено, що міліція виконує свої завдання неупереджено, у точній відповідності із законом. Ніякі виняткові обставини або вказівки службових осіб не можуть бути підставою для будь-яких незаконних дій або бездіяльності міліції. Для забезпечення громадського порядку працівники міліції зобов`язані вживати заходів незалежно від свого підпорядкування. Міліція поважає гідність особи й виявляє до неї гуманне ставлення, захищає права людини незалежно від її соціального походження, майнового та іншого стану, расової та національної належності, громадянства, віку, мови та освіти, ставлення до релігії, статі, політичних та інших переконань. Згідно зі статтею 12 Закону про міліцію міліція має право застосовувати заходи фізичного впливу, спеціальні засоби і вогнепальну зброю у випадках і в порядку, передбачених цим Законом. Відповідно до статті 13 Закону про міліцію працівники міліції мають право застосовувати заходи фізичного впливу, у тому числі прийоми рукопашного бою, для припинення правопорушень, подолання протидії законним вимогам міліції, яка здійснюється із застосуванням сили щодо працівників міліції або інших осіб, якщо інші способи були застосовані та не забезпечили виконання покладених на міліцію обов`язків. Працівники міліції мають право застосовувати заходи фізичного впливу, у тому числі прийоми рукопашного бою, для припинення правопорушень, подолання протидії законним вимогам міліції, яка здійснюється із застосуванням сили щодо працівників міліції або інших осіб, якщо інші способи були застосовані та не забезпечили виконання (стаття 1 Закону про міліцію). Також працівники міліції мають право застосовувати наручники, гумові кийки, засоби зв`язування, сльозоточиві речовини, світлозвукові пристрої відволікаючої дії, пристрої для відкриття приміщень і примусової зупинки транспорту, водомети, бронемашини та інші спеціальні і транспортні засоби, а також використовувати службових собак у таких випадках, як, зокрема, для захисту громадян і самозахисту від нападу та інших дій, що створюють загрозу їх життю або здоров`ю; для припинення масових безпорядків і групових порушень громадського порядку (стаття 14 Закону про міліцію). Застосуванню сили, спеціальних засобів і вогнепальної зброї повинно передувати попередження про намір їх використання, якщо дозволяють обставини. Без попередження фізична сила, спеціальні засоби і зброя можуть застосовуватися, якщо виникла безпосередня загроза життю або здоров`ю громадян чи працівників міліції (частина друга статті 12 Закону про міліцію). Забороняється застосовувати заходи фізичного впливу, спеціальні засоби і вогнепальну зброю до жінок з явними ознаками вагітності, осіб похилого віку або з вираженими ознаками інвалідності та малолітніх, крім випадків вчинення ними групового нападу, що загрожує життю і здоров`ю людей, працівників міліції, або збройного нападу чи збройного опору (частина третя статті 12 Закону про міліцію). У разі неможливості уникнути застосування сили вона не повинна перевищувати міри, необхідної для виконання покладених на міліцію обов`язків, і має зводитись до мінімуму можливості завдання шкоди здоров`ю правопорушників та інших громадян. При завданні шкоди міліція забезпечує надання необхідної допомоги потерпілим в найкоротший строк (частина четверта статті 12 Закону про міліцію). Перевищення повноважень щодо застосування сили, у тому числі спеціальних засобів і зброї, тягне за собою відповідальність, встановлену законом (частина шоста статті 12 Закону про міліцію). Статтею 20 Закону про міліцію передбачено, що працівник міліції є представником державного органу виконавчої влади. Законні вимоги працівників міліції є обов`язковими для виконання громадянами і службовими особами. Працівник міліції при виконанні покладених на нього обов`язків керується тільки законом, діє в його межах і підпорядковується своїм безпосередньому і прямому начальникам. Ніхто інший, за винятком уповноважених службових осіб, у передбачених законом випадках не вправі втручатися в законну діяльність працівника міліції. Ніхто не має права покласти на працівника міліції виконання обов`язків, не передбачених чинним законодавством. Втручання в діяльність міліції тягне за собою відповідальність за законом. Згідно із пунктом 5 Правил застосування спеціальних засобів при охороні громадського порядку, які затверджені постановою Ради Міністрів УРСР від 27.02.1991 № 49 (далі - Правила), вид спеціального засобу, час початку та інтенсивність його застосування визначаються з урахуванням обстановки, що склалася, характеру правопорушення і особи правопорушника. Рішення про застосування спеціальних засобів приймає службова особа, відповідальна за забезпечення громадського порядку, або керівник конкретної операції. Працівники міліції, які діють індивідуально, приймають такі рішення самостійно. Про застосування цих засобів вони у письмовій формі доповідають безпосередньому начальнику із зазначенням: коли, де, проти кого, за яких обставин застосовувалися спеціальні засоби та наслідків їх застосування (пункт 6 Правил). Начальники органів і установ внутрішніх справ, командири з`єднань і частин внутрішніх військ повинні систематично проводити роботу по забезпеченню законності застосування спеціальних засобів, притягати згідно з чинним законодавством до відповідальності осіб, які допустили їх неправомірне використання; організовувати навчання особового складу щодо застосування спеціальних засобів і підготовку кваліфікованих спеціалістів-інструкторів за затвердженою програмою; видавати особовому складу спеціальні засоби тільки після складання кожним з них заліків з правил та порядку їх застосування Відповідальність за організацію роботи по забезпеченню законності застосування спеціальних засобів при охороні громадського порядку покладається на Міністра внутрішніх справ (пункт 10 Правил). Спеціальними засобами, що застосовуються при охороні громадського порядку, є: патрони і пристрої для їх вітчизняного виробництва, споряджені гумовими чи аналогічними за своїми властивостями метальними снарядами несмертельної дії; ручні газові гранати, а також патрони з газовими гранатами ("Черемуха-1", "Черемуха-4", "Черемуха-5", "Черемуха-6", "Черемуха-7", "Черемуха-10", "Черемуха-12", "Сирень-1", "Сирень-2", "Сирень-3", "Дрейф-2"); балончики, патрони, гранати та інші спецзасоби з препаратами сльозоточивої та дратівної дії на основі природних капсаїциноїдів, морфоліду пералгонової кислоти (МПК), ортохлорбензальмалононітрилу (CS) і речовини АЛГОГЕН; ручна димова граната (пункт 12 Правил). Пунктом 1 Статуту патрульно-постової служби міліції України, що затверджений наказом МВС України від 28.07.1994 № 404 (далі - Статут), передбачені основні завдання патрульно-постової служби міліції. Діяльність патрульно-постової служби міліції будується на принципах законності, гуманізму, поваги до особи, соціальної справедливості, взаємодії з іншими державними органами, трудовими колективами, громадськими об`єднаннями і населенням (пункт 3 Статуту). Патрульно-постова служба міліції включає: особовий склад служби охорони громадського порядку, територіальних і транспортних органів внутрішніх справ, підрозділів міліції особливого призначення «Беркут» (пункт 6 Статуту). Ліквідація групових порушень громадського порядку здійснюються рішучими діями патрульно-постових нарядів шляхом поділу натовпу на дрібні групи, відокремлення їх одна від іншої, відтиснення і розсіяння (пункт 298 Статуту). Під час припинення правопорушень в місцях скупчення людей, а також при затриманні організаторів та активних учасників групових порушень громадського порядку патрульно-постові наряди повинні виявляти обережність і пересторогу, враховуючи можливу негативну реакцію присутніх громадян, щоб своїми діями не викликати ускладнення обстановки (пункт 299 Статуту). При проведенні операції по припиненню групових порушень громадського порядку патрульно-постові наряди повинні виявляти високу організованість, дисциплінованість і діяти тільки по команді керівника операції або старшого наряду (пункт 301 Статуту). Згідно з Положенням про спеціальний підрозділ міліції громадської безпеки «Беркут», затвердженим наказом МВС України 24.10.2013 № 1011 (зареєстрований у Міністерстві юстиції України 11.01.2014 за № 19/24796, набрав чинності 28.01.2014) (далі - Положення), цей підрозділ є підрозділом міліції особливого призначення, який належить до структури міліції громадської безпеки та є структурним підрозділом головних управлінь, управлінь МВС України в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі (пункт 1.1 Положення). Підрозділ у своїй діяльності керується Конституцією України, законами України, актами Президента України, Кабінету Міністрів України, нормативно-правовими актами МВС України, а також цим Положенням (пункт 1.2 Положення). Діяльність підрозділу організовується в межах його повноважень відповідно до принципів, визначених статтею 3 Закону України «Про міліцію» (пункт 1.3 Положення). Підрозділ безпосередньо підпорядковується начальникам ГУМВС, УМВС, а в разі їх відсутності - заступнику, який організовує діяльність підрозділів міліції громадської безпеки. Організаційне, нормативно-методичне забезпечення підрозділу та контроль за його діяльністю здійснює Департамент громадської безпеки (пункти 1.4, 1.5 Положення). Працівники підрозділу з метою виконання покладених на них завдань мають право застосовувати заходи фізичного впливу, у тому числі прийоми рукопашного бою, спеціальні засоби та вогнепальну зброю у випадках та в порядку, визначених статтями 12-151 Закону України «Про міліцію», постановою Кабінету Міністрів України від 27.02.1991 № 49 «Про затвердження Правил застосування спеціальних засобів при охороні громадського порядку в Українській РСР» (пункт 1.6 Положення). Виконання службових обов`язків особовий склад підрозділу здійснює в спеціальному обмундируванні, екіпірованому знаками розрізнення та символікою «Беркут», яка є єдиною для всіх регіонів України. Відповідно до підпункту 1.1 Інструкції із забезпечення контролю за обліком, зберіганням, видачею й прийманням вогнепальної зброї, боєприпасів до неї та спеціальних засобів у чергових частинах органів та підрозділів внутрішніх справ України, затвердженої наказом МВС України № 141 від 27.03.2008 (далі - Інструкція), вимоги даної інструкції поширюються на всі органи та підрозділи внутрішніх справ, навчальні заклади в системі МВС. Ця Інструкція визначає єдиний порядок контролю за обліком, зберіганням, закріпленням, видачею й прийманням табельної та переданої на тимчасове зберігання вогнепальної зброї, вилученої, добровільно зданої, знайденої зброї, боєприпасів і спеціальних засобів, зброї і боєприпасів, які долучені до кримінальних справ як речові докази в органах і підрозділах внутрішніх справ (далі - підрозділи), а також порядок постійного носіння й зберігання озброєння, військово-хімічного та інженерного майна, засобів індивідуального бронезахисту, активної оборони та спецзасобів (підпункт 1.2.1). Відповідно до підпункту 2.1. Інструкції - відповідальність за організацію зберігання та обліку озброєння й спецзасобів покладається на керівника підрозділу. Він зобов`язаний наказом по підрозділу призначати працівників, відповідальних за порядок зберігання озброєння й спецзасобів - у підрозділах з чисельністю особового складу понад 150 осіб штатного працівника, а в підрозділах з чисельністю менше 150 осіб працівника з числа старшого і середнього начальницького складу, крім штатних чергових та працівників сектору озброєння управлінь (відділів) тилового забезпечення, які мають безпосереднє відношення до озброєння, спроможного забезпечити надійне збереження й облік озброєння й боєприпасів (підпункт 2.1.1. Інструкції); Згідно з підпунктом 4.2 Інструкції із забезпечення контролю за обліком, зберіганням, видачею й прийманням вогнепальної зброї, боєприпасів до неї та спеціальних засобів у чергових частинах органів та підрозділів внутрішніх справ України, затвердженої наказом МВС України №141 від 27.03.2008 (далі - Інструкція), у підрозділах зброя, боєприпаси й спеціальні засоби обліковуються в книгах обліку й закріплення озброєння (форма № 3) та видачі й приймання озброєння та спеціальних засобів (форма №5). Підпунктом 9.3 Інструкції передбачено, що підставою для видачі озброєння й спецзасобів особовому складу підрозділу є письмова вказівка керівника підрозділу у вигляді затверджених ним відомостей служби нарядів, графіків чергувань або чищення зброї, розстановок особового складу під час уведення в дію оперативних планів чи проведення операцій, витягів з наказів або рапортів з його резолюцією. Згідно із підпунктом 9.4 Інструкції, при наявності підстав для видачі озброєння й спецзасобів оперативні чергові зобов`язані видати працівникам підрозділу спеціальні засоби - при наявності підписів у Книзі нарядів (для виконання службових обов`язків чи проведення занять по службовій підготовці на строк не більше доби) або в книзі форми № 5 (в інших випадках). Під час уведення в дію ступенів готовності або спеціальних оперативних планів, проведення оперативно-профілактичних операцій, для занять з вогневої підготовки або чищення зброї видача озброєння й спецзасобів може здійснюватися на підставі затверджених керівником підрозділу окремих відомостей їх видачі, що додаються до схем оповіщення особового складу, оперативних планів, розпоряджень про проведення стрільб, графіків чищення зброї. Відповідно до підпункту 9.6 Інструкції, категорично заборонено видавати озброєння й спецзасоби без підпису особи, яка їх отримує, у відповідній обліковій документації, а також раніше часу, зазначеного в книзі нарядів або в іншому дозволі на отримання зброї, боєприпасів чи спеціальних засобів. При цьому, заступник командира з матеріального забезпечення полку міліції особливого призначення «Беркут», підпорядкованого ГУ МВС України в місті Києві, ОСОБА_5 у період з 12 год 18.02.2014 до 07 год 19.02.2014 будучи працівником правоохоронного органу, службовою особою, діючи умисно, за попередньою змовою у групі осіб із командиром полку МОП «Беркут» при ГУМВС України в м. Києві ОСОБА_7 та на виконання незаконних наказів заступника начальника Головного управління - начальника міліції громадської безпеки ГУМВС України в місті Києві ОСОБА_8 , реалізуючи спільні злочинні наміри на перешкоджання організації та проведенню зборів, мітингів, вуличних походів і демонстрацій, у порушення вимог статей 18-20 Загальної декларації прав людини, статей 10-11 Конвенції, статті 21 Міжнародного пакту про громадянські і політичні права, статей 19, 28, 34, 39, 60, 64, Конституції України, статей 1, 2, 5, 12-15 Закону України «Про міліцію», пунктів 5, 6, 10, 12 Правил застосування спеціальних засобів, пунктів 4.2, 9.3, 9.4, 9.6 Інструкції із забезпечення контролю за обліком, зберіганням, видачею й прийманням вогнепальної зброї, боєприпасів до неї та спеціальних засобів у чергових частинах органів та підрозділів внутрішніх справ України, вчинив дії спрямовані на надання засобів та знарядь працівникам органів внутрішніх справ, а саме: 18.02.2014 у період часу приблизно з 16 до 17 год перебуваючи на вул. Святошинська, 27, у місті Києві, на виконання незаконної вказівки командира полку МОП «Беркут» при ГУМВС України в м. Києві ОСОБА_7 , отримав на Центральній базі ресурсного забезпечення МВС України 5243 одиниці світло шумових і газових гранат виробництва російської федерації, зокрема: «Заря-2», «Пламя-М», «Факел-С», «Дрейф-2», Ручна димова граната, а надалі доставив їх автомобілем Форд Транзит до будівлі Міжнародного центру культури та мистецтв профспілок України "Жовтневий палац" (далі - МЦКМ «Жовтневий Палац») на вул. Інститутську, 1, у місті Києві, де у період з 18:30 до 20 години у порушення встановленого порядку здійснив їх видачу співробітникам міліції особливого призначення «Беркут» при ГУМВС України в місті Києві, у Львівській, Харківській, Донецькій та інших областях, в АР Крим, в місті Севастополь, військовослужбовцям військових частин Північного, Східного, Південного територіальних командувань ВВ МВС України та іншим співробітникам залучених підрозділів органів внутрішніх справ, а саме без відповідного обліку у Книзі видачі й приймання озброєння та спеціальних засобів, без письмової вказівки керівника підрозділу та підписів співробітників, які їх отримували, у відповідній обліковій документації, надалі у період з 20 год 18.02.2014 до 17 год 20.02.2014 співробітники вказаних підрозділів органів внутрішніх справ застосовували ці спеціальні засоби стосовно мітингувальників, що призвело до заподіяння тілесних ушкоджень різного ступеню тяжкості учасникам акцій протесту у центральній частині міста Києва.

Таким чином, ОСОБА_9 обвинувачується у пособництві працівнику правоохоронного органу у незаконному перешкоджанні організації та проведенню зборів, мітингів, вуличних походів і демонстрацій, яке було вчинено службовою особою із застосуванням фізичного насильства, на виконання явно злочинного наказу та за попередньою змовою групою осіб, тобто у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 27, ч. 2 ст. 28, ч. 4 ст. 41 ст. 340 КК України.

У судовому засіданні обвинувачений ОСОБА_5 заявив клопотання про звільнення його від кримінальної відповідальності за ч 5 ст 27 ч 2 ст 28 ч 4 ст 41, ст 340 КК України(в редакції Закону від 15.04.2008 року), у зв`язку з закінченням строків давності та зазначив, що своєї вини в інкримінованому йому кримінальному правопорушенні не визнає, однак будучи психологічно стомленим через тривалий термін розгляду кримінального провадження, будучи обмеженим у нормальному житті через наявність даного кримінального провадження, яке негативно вплинуло, вирішив скористатися своїм правом та звернутися до суду з даним клопотанням.

Прокурор та захисник не заперечили щодо задоволення клопотання обвинуваченого.

В ході розгляду кримінального провадження, встановлено, що з моменту вчинення ОСОБА_5 кримінального правопорушення за ч 5 ст 27 ч 2 ст 28 ч 4 ст 41, ст 340 КК України(в редакції Закону від 15.04.2008 року), пройшло понад п`ять років.

Розглянувши клопотання обвинуваченого, заслухавши думку учасників, суд приходить до висновку, що клопотання підлягає задоволенню, а кримінальне провадження закриттю, виходячи з наступного.

Згідно ч. 4 ст. 286 КПК України якщо під час здійснення судового провадження щодо провадження, яке надійшло до суду з обвинувальним актом, сторона кримінального провадження звернеться до суду з клопотанням про звільнення від кримінальної відповідальності обвинуваченого, суд має невідкладно розглянути таке клопотання.

Відповідно до ст. 288 КПК України, суд своєю ухвалою закриває кримінальне провадження та звільняє підозрюваного, обвинуваченого від кримінальної відповідальності у випадку встановлення підстав, передбачених законом України про кримінальну відповідальність.

Стаття 49 КК України (в редакції Закону, яка діяла на момент вчинення кримінальних правопорушень) передбачає, що особа, звільняється від кримінальної відповідальності, за строками давності якщо з дня вчинення нею злочину і до набрання вироком законної сили минуло понад п`ять років - у разі вчинення злочину середньої тяжкості, за який передбачене основне покарання у виді штрафу в розмірі не більше десяти тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або позбавлення волі на строк не більше п`яти років.

Відповідно до ч.3 ст.5 КК України закон про кримінальну відповідальність, що частково пом`якшує кримінальну відповідальність або іншим чином поліпшує становище особи, а частково посилює кримінальну відповідальність або іншим чином погіршує становище особи, має зворотню дію у часі лише в тій частині, що пом`якшує кримінальну відповідальність або іншим чином поліпшує становище особи.

Згідно ст.12 КК України (у редакції чинній станом на час вчинення інкримінованих діянь), кримінальне правопорушення передбачене ч 5 ст 27 ч 2 ст 28 ч 4 ст 41, ст 340 КК України(в редакції Закону від 15.04.2008 року) кваліфікувались як злочини середньої тяжкості.

Стаття 49 КК України передбачає, що особа, звільняється від кримінальної відповідальності, якщо з дня вчинення нею кримінального правопорушення і до дня набрання вироком законної сили минули такі строки: п`ять років - у разі вчинення нетяжкого злочину, крім випадку, передбаченого у п.2 ч.1 ст.49 КК України.

Згідно ч.3 ст.12 КК України - злочином середньої тяжкості є злочин за який передбачене основне покарання у виді позбавлення волі на строк не більше п`яти років.

Таким чином, з 20.02.2014 року - моменту вчинення ОСОБА_5 кримінального правопорушення за ч 5 ст 27 ч 2 ст 28 ч 4 ст 41, ст 340 КК України(в редакції Закону від 15.04.2008 року) який віднесений кримінальним законодавством до категорії злочину середньої тяжкості минув строк понад п`ять років.

При цьому, ОСОБА_5 від слідства не ухилявся та до закінчення строків давності нових злочинів не вчиняв, тобто перебіг давності, відповідно до вимог ч.ч. 2, 3 ст. 49 КК України, не зупинявся та не переривався.

Пункт 1 ч. 2 ст. 284 КПК України передбачає, що кримінальне провадження закривається судом у зв`язку зі звільненням особи від кримінальної відповідальності.

Згідно вимог ч. 7 ст. 284 КПК України закриття кримінального провадження з підстав передбачених пунктом 1 частини другої цієї статті не допускається, якщо підозрюваний, обвинувачений проти цього заперечує. В цьому разі кримінальне провадження продовжується в загальному порядку, передбаченому цим Кодексом.

ОСОБА_5 в судовому засіданні заявив, що його позиція є добровільною і істинною, йому зрозумілі суть і правові наслідки звільнення від кримінальної відповідальності з нереабілітуючих підстав, просив його звільнити від кримінальної відповідальності та закрити кримінальне провадження.

За таких обставин кримінальне провадження підлягає закриттю.

На підставі викладеного, керуючись ст.49 КК України, ст.ст. 284, 285, 288 КПК України, суд, -

П О С Т А Н О В И В :

Клопотання обвинуваченого - задовольнити.

Звільнити ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , від кримінальної відповідальності, обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч 5 ст 27 ч 2 ст 28 ч 4 ст 41 ст 340 КК України, у зв`язку із закінченням строків давності.

Кримінальне провадження № 62024000000000604, внесеному до ЄРДР 12.07.2024 року відносно ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч 5 ст 27 ч 2 ст 28 ч 4 ст 41 ст 340 КК України, закрити.

Запобіжний захід відсутній.

Витрати відсутні.

Речові докази - залишити в матеріалах кримінального провадження.

Ухвала може бути оскаржена до Київського апеляційного суду через Подільський районний суд міста Києва протягом семи днів з моменту її проголошення.

СуддяОСОБА_1