Рішення № 135406592, 15.01.2026, Печерський районний суд міста Києва

печерський районний суд міста києва

Справа № 757/1602/25-ц

пр. 2-3024/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 січня 2026 року Печерський районний суд м. Києва у складі:

головуючого - судді Новака Р.В.,

при секретарі судового засідання - Бурячок А.І.,

справа № 757/1602/25-ц

учасники справи:

позивач: ОСОБА_1

відповідач: акціонерне товариство комерційний банк «Приватбанк»

третя особа: товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Фінілон»

предмет та підстави позову - розірвання договорів та стягнення грошових коштів

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк», третя особа: товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Фінілон» про розірвання договорів та стягнення грошових коштів,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до АТ КБ «Приватбанк» третя особа: товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Фінілон» про розірвання договорів та стягнення грошових коштів, відповідно до якого просила:

- розірвати договори, укладені між акціонерним товариством комерційний банк «Приватбанк» (ЄДРПОУ: 14360570) та ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ), а саме: № SAMDNWFC00002321960 від 13.03.2014; № SAMDNWFC000002322369 від 13.03.2014;

- стягнути з акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» на користь ОСОБА_1 суми вкладів, процентів за договорами, 3% річних за використання чужих коштів за договором № SAMDNWFC00002321960 від 13.03.2014: 119569,67 доларів США (основний борг враховуючи 12,5%) + 20615,24 доларів США 3% річних, всього - 140184,91 доларів США;

- стягнути з акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» на користь ОСОБА_1 суми вкладів, процентів за договорами, 3% річних за використання чужих коштів за договором № SAMDNWFC000002322369 від 13.03.2014: 11801,96 євро (основний борг з врахуванням 8%) + 2034,79 євро, всього - 13836,76 євро;

- стягнути з акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» на користь ОСОБА_1 витрати на правничу допомогу пов`язані з розглядом справи в розмірі 80000,00 грн без ПДВ (а.с. 1-51).

Ухвалою Печерського районного суду м. Києва від 21.01.2025 у справі відкрито провадження за правилами позовного (загального) провадження та призначено підготовче судове засідання (а.с. 55).

28.02.2025 представник відповідача АТ КБ «Приватбанк» - Кобзар Ю.Б. подала до суду заяву про перенесення судового засідання з метою надання часу на підготовку відповідачем відзиву на позовну заяву (а.с. 63-64).

04.03.2025 представник відповідача АТ КБ «Приватбанк» - Кобзар Ю.Б. подала до суду відзив на позовну заяву в якому просила відмовити у задоволенні позовних вимог. Зазначала, що АТ КБ «Приватбанк» є неналежним відповідачем у справі, оскільки ТОВ «ФК «Фінілон» на підставі договору про переведення боргу від 17.11.2014 замість АТ КБ «Приватбанк» стало боржником за депозитними договорами, укладеним між позивачем та АТ КБ «Приватбанк», які є предметом спору, а тому ТОВ «ФК «Фінілон» несе відповідальність перед позивачем за неповернення вкладів. Крім того, позивач не надала до матеріалів справи доказів відкриття спірних банківських рахунків - договорів банківських рахунків, щодо яких нею заявлені вимоги, а відтак недоведеною є позовна вимога щодо укладення спірних договорів. Представником позивача Іваненко М.В. 11.11.2024 засобами поштового зв`язку було направлено до банку письмове повідомлення ОСОБА_1 про розірвання договорів № SAMDNWFC00002321960, № SAMDNWFC000002322369 з 11.11.2024, яке зареєстровано Банком 13.11.2024. На вищезазначене звернення позивача Банком була надана відповідь від 27.11.2024 за вих. № 20.1.0.0.0/7-241114/29180 (копія додається), тому посилання позивача у позові на те, що банк ігнорує звернення позивача не відповідає дійсності, оскільки адвокат Іваненко М.В. не надала до звернення адвокатський запит, копію ордеру або договору про надання безоплатної правової допомоги, копії свідоцтва про право на зайняття адвокатською діяльністю. Повторно ані позивач, ані представник позивача не зверталися до Банку з належним чином оформленою заявою про розірвання спірних договорів та повернення коштів. Та 03.12.2024 на адресу банку представником позивача було направлено повідомлення про відкликання повідомлення ОСОБА_1 від 11.11.2024 про розірвання договорів. А відтак, вбачається, що станом на дату звернення із позовом до суду у позивача відсутнє порушене право, а відтак і відсутні підстави для задоволення позову. Щодо стягнення 3% річних, представник відповідача зазначала, що позивач не зверталася до банку із належним чином оформленою заявою про розірвання спірних договорів та повернення коштів, а відтак і відсутні підстави для стягнення 3% річних. Матеріали справи не містять доказів письмового звернення позивача до банку, із яких можливо встановити з якого періоду відбулося порушення прав позивача, а відтак позовна вимога і в цій частині є необґрунтованою та такою, що не підлягає задоволенню. Окрім того, до правових наслідків порушення грошового зобов`язання, передбачених ст. 625 ЦК, застосовується загальний строк позовної давності тривалістю у три роки (ст. 257 ЦК). Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові. Щодо стягнення витрат на правничу допомогу, представником позивача до матеріалів справи не додано ані акту прийому - передачі наданих послуг згідно договору про надання правової допомоги, ані квитанцій про оплату клієнтом послуг на 80000,00 грн, а відтак і відсутні підстави для задоволення таких вимог позивача (а.с. 70-108).

15.04.2025 представник відповідача АТ КБ «Приватбанк» - Кобзар Ю.Б. подала до суду відзив на заяву про збільшення розміру позовних вимог, в якому просила відмовити ОСОБА_1 в задоволенні позовних вимог до АТ КБ «Приватбанк» в повному обсязі; застосувати наслідки пропуску загального строку позовної давності (ст. 257 ЦК) до заявлених позовних вимог про стягнення 3% річних за ст. 625 ЦК України. У разі задоволення позовних вимог - зменшити розмір витрат на правничу допомогу виходячи з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи. У разі задоволення позовних вимог, зазначити у резолютивній частині рішення про те, що сума коштів, яка підлягає стягненню з відповідача, зазначена без відрахування податків і зборів, які підлягатимуть у подальшому утриманню в установленому законом порядку. Крім того, представник відповідача повторно наголошувала на тому, що позивачем невірно встановлені спірні правовідносини, звертаємо увагу суду на те, що спірні правовідносини виникли із договору банківського рахунку, проте позивач неправомірно вважає спірні договори договорами банківських вкладів та у заяві про збільшення розміру позовних вимог продовжує нарахування відсотків, які не передбачені умовами договору банківського рахунку. (а.с. 109-117).

18.04.2025 представником позивача - адвокатом Іваненко М.В. до суду подано заяву про збільшення предмету позовних вимог, відповідно до якої позивач просить суд: 1) розірвати договори, укладені між АТ КБ «Приватбанк» та ОСОБА_1 , а саме: № SAMDNWFC00002321960 від 13.03.2014; № SAMDNWFC000002322369 від 13.03.2014; 2) стягнути з АТ КБ «Приватбанк» на користь ОСОБА_1 суми вкладів, процентів за договорами, 3% річних за використання чужих коштів за договором № SAMDNWFC00002321960 від 13.03.2014 року: 124657,84 доларів США (основний борг враховуючи 12,5 %)+ 21836,40 доларів США 3 % річних = 146494,24 доларів США; 3) стягнути з АТ КБ «Приватбанк» на користь ОСОБА_1 суми вкладів, процентів за договорами, 3% річних за використання чужих коштів за договором № SAMDNWFC000002322369 від 13.03.2014 року: 12304,14 євро (основний борг з врахуванням 12,5%) + 2155,32 євро = 14459,46 євро; 4) стягнути з АТ КБ «Приватбанк» на користь ОСОБА_1 витрати на правничу допомогу пов`язані з розглядом справи в розмірі 80000,00 грн без ПДВ (а.с. 118-123).

02.06.2025 представником позивача - адвокатом Іваненко М.В. до суду подано клопотання про закриття підготовчого судового засідання (а.с. 129).

Ухвалою Печерського районного суду м. Києва від 02.06.2025 було закрито підготовче судове засідання та призначено справу до удового розгляду по суті (а.с. 131).

Відповідно протоколу судового засідання № 4965335 від 12.08.2025 у справу було оголошено перерву до 01.10.2025 у зв`язку з першої неявкою представника третьої особи (а.с. 135-136).

В судовому засіданні представник позивача ОСОБА_1 - адвокат Іваненко М.В. просила задовольнити позовні вимоги у повному обсязі з врахуванням заяви про збільшення позовних вимог. Зазначала, що підтвердження витрат на правничу допомогу буде подано протягом 5 днів після засідання. Про наявність договорів дізналися лише в 2023 році, до відповідача позивачка зверталася з заявою про повернення коштів, яка була проігнорована.

Представник відповідача АТ КБ «Приватбанк» - Кобзар Ю.Б. просила відмовити у задоволенні позову з підстав викладених у відзиві та заперечувала проти стягнення витрат на правничу допомогу. Зазначала, що депозитні вклади відсутні, договори на які посилається відповідач є договорами банківського рахунку, позивач не зверталася із заявою щодо повернення коштів з рахунків.

Представник третьої особи в судове засідання не з`явився, про дату, час та місце розгляду справи повідомлявся належним чином, про причини своєї неявки суд не повідомив.

Суд, заслухавши у судовому засіданні доводи представника позивача та представника відповідача, на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин цієї справи, на які позивач послався як на підставу своїх вимог, що викладені у позовній заяві та підтверджені доданими до неї доказами, які були досліджені судом, за наявності заперечень відповідача, на засадах верховенства права, відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права, дійшов таких висновків.

За договором банківського вкладу (депозиту) одна сторона (банк), що прийняла від другої сторони (вкладника) або для неї грошову суму (вклад), що надійшла, зобов`язується виплачувати вкладникові таку суму та проценти на неї або дохід в іншій формі на умовах та в порядку, встановлених договором (ч. 1 ст. 1058 ЦК України).

Згідно з ч. 1 ст. 1060 ЦК України договір банківського вкладу укладається на умовах видачі вкладу на першу вимогу (вклад на вимогу) або на умовах повернення вкладу зі спливом встановленого договором строку (строковий вклад).

Договір банківського вкладу є реальним, оплатним договором і вважається укладеним з моменту прийняття банком від вкладника або третьої особи на користь вкладника грошової суми (вкладу).

Відповідно до ч. 1 ст. 1059 ЦК України договір банківського вкладу укладається в письмовій формі. Письмова форма договору банківського вкладу вважається додержаною, якщо внесення грошової суми підтверджено договором банківського вкладу з видачею ощадної книжки або сертифіката чи іншого документа, що відповідає вимогам, встановленим законом, іншими нормативно-правовими актами у сфері банківської діяльності (банківськими правилами) та звичаями ділового обороту.

Пунктом 1.4 глави 1 Положення про порядок здійснення банками України вкладних (депозитних) операцій з юридичними і фізичними особами, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 03.12.2003 № 516 (далі - Положення) передбачено, що залучення банком вкладів (депозитів) юридичних і фізичних осіб підтверджується: договором банківського рахунку; договором банківського вкладу (депозиту) з видачею ощадної книжки; договором банківського вкладу (депозиту) з видачею ощадного (депозитного) сертифіката; договором банківського вкладу (депозиту) з видачею іншого документа, що підтверджує внесення грошової суми або банківських металів і відповідає вимогам, установленим законом, іншими нормативно-правовими актами у сфері банківської діяльності (банківськими правилами) та звичаями ділового обороту.

Грошові кошти в національній та іноземній валюті або банківські метали, залучені від юридичних і фізичних осіб, обліковуються банками на відповідних рахунках, відкриття яких здійснюється банком на підставі укладеного в письмовій формі договору банківського вкладу або договору банківського рахунку та інших документів відповідно до законодавства України, у тому числі нормативно-правових актів Національного банку України з питань відкриття банками рахунків у національній та іноземній валюті (пункт 2.1 Положення).

Згідно з пунктом 1.17 глави 1 розділу IV Інструкції про ведення касових операцій банками в Україні, затвердженої постановою Правління Національного банку України від 01.06.2011 № 174 (далі - Інструкція), в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, за операціями з видачі готівки або приймання її для зарахування на відповідний рахунок із застосуванням платіжних пристроїв формується та роздруковується відповідний касовий документ (квитанція/чек банкомата, сліп) на паперовому носії, який видається клієнту.

Пунктом 2.9 глави 2 розділу IV Інструкції в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, передбачено, що банк (філія, відділення) зобов`язаний видати клієнту після завершення приймання готівки квитанцію (другий примірник прибуткового касового ордера) або інший документ, що є підтвердженням про внесення готівки у відповідній платіжній системі. Квитанція або інший документ, що є підтвердженням про внесення готівки у відповідній платіжній системі, має містити найменування банку (філії, відділення), який здійснив касову операцію, дату здійснення касової операції (у разі здійснення касової операції в післяопераційний час - час виконання операції або напис чи штамп «вечірні» чи «післяопераційний час»), а також підпис працівника банку (філії, відділення), який прийняв готівку, відбиток печатки (штампа) або електронний підпис працівника банку (філії, відділення), засвідчений електронним підписом САБ.

Отже, за нормами вказаної Інструкції на квитанції повинні міститися: підпис працівника банку (філії, відділення), який прийняв готівку, відбиток печатки (штампа) або електронний підпис працівника банку (філії, відділення), засвідчений електронним підписом САБ.

Аналогічна правова позиція висловлена в постанові Верховного Суду України від 29.10.2014 № 6-118цс14.

Аналіз зазначених норм матеріального права дає підстави дійти висновку, що письмова форма договору банківського вкладу вважається дотриманою, якщо внесення грошової суми підтверджено договором банківського вкладу з видачею ощадної книжки або сертифіката чи іншого документа, що відповідає вимогам, встановленим законом, іншими нормативно-правовими актами у сфері банківської діяльності (банківськими правилами) та звичаями ділового обороту. При цьому квитанція (другий примірник прибуткового касового документа) або інший документ є підтвердженням внесення готівки у відповідній платіжній системі.

Договір банківського вкладу має своїм наслідком ту обставину, що готівкові гроші вкладника передаються останнім у власність банку, а безготівкові гроші - в повне розпорядження банку. Відповідні дії вкладника є необхідною умовою виникнення зобов`язання за договором банківського вкладу, згідно з яким на боці вкладника виникає право вимагати від банку видачі суми вкладу і виплати відсотків на неї, а на стороні банку - відповідний обов`язок. З договору банківського вкладу, укладення якого обумовлено передачею коштів вкладника у власність банку, можуть виникнути лише зобов`язальні правовідносини за участю вкладника (кредитора) і банку (боржника).

Разом з тим, судом встановлено, що позивачем було долучено до матеріалів справи копію судового рішення Печерського районного суду м. Києва від 12.12.2023 по справі № 757/57207/20-ц, відповідно до якого, суми вкладу разом з процентами, нарахованими станом на 13.03.2014 за Договорами у іноземній валюті доларів США №№: SAMDN25000737585375 від 11.09.2013 на суму вкладу 13850 доларів США, SAMDN80000738034423 від 26.09.2013 на суму вкладу 700 доларів США, SAMDN25000737592764 від 11.09.2023 на суму вкладу 9299,46 доларів США, всього з врахуванням відсотків на загальну суму в розмірі 33672,84 доларів США були відповідачем переведені на картковий рахунок № НОМЕР_2 , що відповідає Договору № SAMDNWFC00002321960. Суми вкладу разом з процентами, нарахованими станом на 13.03.2014 за Договорами у іноземній валюті ЄВРО №№: SAMDN25000737585489 від 11.09.2013 на суму 1190 ЄВРО, SAMDN47000703979150 від 28.07.2008 року на суму 540 ЄВРО, всього з врахуванням відсотків на загальну суму в розмірі 3323,62 ЄВРО були відповідачем переведені на картковий рахунок № НОМЕР_3 , що відповідає Договору № SAMDNWFC000002322369 (а.с. 10-28).

Відповідно до ч. 4 ст. 82 ЦПК України, обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Відтак, договори № SAMDNWFC00002321960, № SAMDNWFC000002322369 є договорами банківських рахунків, а не банківських вкладів, як зазначала позивач у своїй позовній заяві.

За таких обставин, спірні правовідносини мають регулюватися Інструкцією про порядок відкриття, використання і закриття рахунків у національній та іноземних валютах, затвердженою Постановою Правління Національного банку України № 492 від 12.11.2003 (далі - Інструкція), зареєстрованої в Міністерстві юстиції України за № 1172/8493 17.12.2003.

За приписами п. 1.5 Інструкції умови відкриття рахунку та особливості його функціонування передбачаються в договорі, що укладається між банком і його клієнтом, і не повинні суперечити вимогам цієї Інструкції.

Банки відкривають своїм клієнтам за договором банківського рахунку поточні рахунки, за договором банківського вкладу - вкладні (депозитні) рахунки. Поточний рахунок - рахунок, що відкривається банком клієнту на договірній основі для зберігання грошей і здійснення розрахунково-касових операцій за допомогою платіжних інструментів відповідно до умов договору та вимог законодавства України (п. 1.8 Інструкції).

Відповідно до п. 1.9. Інструкції договір банківського рахунку та договір банківського вкладу укладаються в письмовій формі. Один примірник договору зберігається в банку, а другий банк зобов`язаний надати клієнту під підпис.

Проте, позивачем до матеріалів справи не було долучено копій договорів банківських рахунків № НОМЕР_4 ; № НОМЕР_5 .

Статтею 627 ЦК України передбачено, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно ч.1 ст.1075 ЦК України, договір банківського рахунка розривається за заявою клієнта у будь-який час.

Судом встановлено, що 11.11.2024 позивачем ОСОБА_1 засобами поштового зв`язку було направлено до відповідача письмове повідомлення про розірвання договорів № SAMDNWFC00002321960, № SAMDNWFC000002322369 з 11.11.2024 (а.с. 35-38), яке зареєстровано банком 13.11.2024.

На вищезазначене звернення позивача АТ КБ «Приватбанк» була надана відповідь від 27.11.2024 за вих. № 20.1.0.0.0/7-241114/29180 (а.с. 94)

Разом з тим, матеріали справи не містять відмови відповідача щодо повернення грошових коштів.

При цьому, 05.12.2024 на адресу АТ КБ «Приватбанк» представником позивача - адвокатом Іваненко М.В. було направлено повідомлення ОСОБА_1 від 03.12.2024 про відкликання повідомлення ОСОБА_1 від 11.11.2024 про розірвання договорів (а.с. 39-41).

Крім того, з матеріалів справи вбачається, що на звернення позивача від 03.12.2020 відповідачем було направлено на адресу позивача відповідь від 29.12.2020 № 20.1.0.0.0/7 - 201203/3191 (а.с. 42-43), відповідно до якої банк повідомив заявника про неможливість виконання вимог, оскільки позивачем порушено порядок звернення до банку, а саме, банк позбавлений можливості здійснити ідентифікацію особи, що підписала запит/лист, оскільки він направлений засобами поштового зв`язку. Крім того, відповідно до п. 3.1 Постанови Національного банку України № 267 письмовий запит фізичної особи - клієнта банку має бути підписаний цією особою. Її підпис має бути засвідчений підписом керівника банку чи вповноваженою ним особою та відбитком печатки банку або нотаріально. При цьому, відповідачем було роз`яснено яким саме чином (способом) вона може звернутися до банку, щоб її заява була прийнята до розгляду.

Тому, доводи позивача, що вона неодноразово зверталася до відповідача із вимогою розірвати договори та повернути їй суми банківських вкладів та нараховані відсотки, але такі вимоги були проігноровані банком, суд відхиляє як безпідставні та недоведені.

Відповідно до ч. 1 ст. 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. (ст.4 ЦПК України).

Стаття 15 ЦК України передбачає право кожної особи на захист свого цивільного права в разі його порушення, невизнання або оспорювання, а також на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Зазначена норма визначає об`єктом захисту порушене, невизнане або оспорене право чи цивільний інтерес.

Порушення права пов`язано з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково.

При оспоренні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи.

Таким чином, лише порушення, невизнання або оспорення суб`єктивного права є підставою для звернення особи за захистом свого права із застосуванням відповідного способу захисту.

Захист цивільних прав - це передбачені законом способи охорони цивільних прав у разі їх порушення чи реальної небезпеки такого порушення.

Таким чином, у розумінні закону, суб`єктивне право на захист - це юридично закріплена можливість особи використати заходи правоохоронного характеру для поновлення порушеного права і припинення дій, які порушують це право.

У справі за конституційним поданням щодо офіційного тлумачення окремих положень ст. 4 ЦПК України (справа про охоронюваний законом інтерес) Конституційний Суд України в Рішенні від 01.12.2004 № 18-рп/2004 дав визначення поняттю "охоронюваний законом інтерес", який вживається в ряді законів України, у логічно-смисловому зв`язку з поняттям "право" (інтерес у вузькому розумінні цього слова), який розуміє як правовий феномен, що: а) виходить за межі змісту суб`єктивного права; б) є самостійним об`єктом судового захисту та інших засобів правової охорони; в) має на меті задоволення усвідомлених індивідуальних і колективних потреб; г) не може суперечити Конституції і законам України, суспільним інтересам, загальновизнаним принципам права; д) означає прагнення (не юридичну можливість) до користування у межах правового регулювання конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом; є) розглядається як простий легітимний дозвіл, тобто такий, що не заборонений законом.

Охоронюваний законом інтерес регулює ту сферу відносин, заглиблення в яку для суб`єктивного права законодавець вважає неможливим або недоцільним.

Поняття «охоронюваний законом інтерес» у всіх випадках вживання його у законах України у логічно-смисловому зв`язку з поняттям «права» має один і той же зміст. Отже, обов`язковою умовою надання правового захисту судом є наявність відповідного порушення суб`єктом владних повноважень прав, свобод або інтересів особи на момент її звернення до суду. Порушення має бути реальним, стосуватися (зачіпати) зазвичай індивідуально виражених права чи інтересів особи, яка стверджує про їх порушення.

Гарантоване статтею 55 Конституції України й конкретизоване у звичайних законах України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб стверджувальне порушення було обґрунтованим.

Статтею 16 ЦК України встановлено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Вказаною нормою матеріального права визначено способи захисту прав та інтересів, і цей перелік не є вичерпним.

Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту суб`єктивного права, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення.

Суд зобов`язаний з`ясувати характер спірних правовідносин (предмет і підстави позову), наявність/відсутність порушеного права чи інтересу та можливість його поновлення/захисту в обраний спосіб.

З урахуванням цих норм правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення (можливого порушення), невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів і осіб, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси. Відтак суд повинен установити, чи були порушені (чи існує можливість порушення), не визнані або оспорені права, свободи чи інтереси цих осіб, і залежно від установленого - вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову в їх задоволенні.

Як неодноразово звертав увагу Верховний Суд, відсутність порушеного права чи невідповідність обраного позивачем способу його захисту способам, визначеним законодавством, є підставою для прийняття судом рішення про відмову в позові.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 02.02.2021 № 925/642/19 зроблені такі висновки: порушенням вважається такий стан суб`єктивного права, за якого воно зазнало протиправного впливу з боку правопорушника, внаслідок чого суб`єктивне право особи зменшилося або зникло як таке; порушення права пов`язано з позбавленням можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково.

При цьому позивач, тобто особа, яка подала позов, самостійно визначається з порушеним, невизнаним чи оспорюваним правом або охоронюваним законом інтересом, які потребують судового захисту. Обґрунтованість підстав звернення до суду оцінюються судом у кожній конкретній справі за результатами розгляду позову.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від виду та змісту правовідносин, які виникли між сторонами, від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам (подібні висновки викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2018 у справі № 338/180/17 (пункт 57), від 11.09.2018 у справі № 905/1926/16(пункт 40), від 30.01.2019 у справі № 569/17272/15-ц, від 11.09.2019 у справі № 487/10132/14-ц (пункт 89), від 16.06.2020 у справі № 145/2047/16-ц (пункт 7.23)).

Розглядаючи справу, суд має з`ясувати: 1) з яких саме правовідносин сторін виник спір; 2) чи передбачений обраний позивачем спосіб захисту законом або договором; 3) чи передбачений законом або договором ефективний спосіб захисту порушеного права позивача; 4) чи є спосіб захисту, обраний позивачем, ефективним для захисту його порушеного права у спірних правовідносинах. Якщо суд дійде висновку, що обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором та/або є неефективним для захисту порушеного права позивача, у цих правовідносинах позовні вимоги останнього не підлягають задоволенню (подібний висновок викладений у пунктах 6.6., 6.7 постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.01.2021 у справі № 916/1415/19.

Згідно з ч. 5 ст. 177 ЦК України позивач зобов`язаний додати до позовної заяви всі наявні в нього докази, що підтверджують обставини, на яких гуртуються позовні вимоги.

Відповідно до положень ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Згідно зі ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести ті обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до п. 27 Постанови Пленуму ВСУ № 14 від 18.12.2009«Про судове рішення у цивільній справі» під час судового розгляду предметом доказування є факти, якими обґрунтовують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше юридичне значення для вирішення справи і підлягають встановленню при ухваленні рішення.

Як визначено в ст. 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до ст. 77 ЦПК України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Відповідно до ст. 81 ЦПК кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.

За загальним правилом, встановленим у ст.ст. 89, 264 ЦПК України обов`язком суду при розгляді справи є дотримання вимог щодо всебічності, повноти й об`єктивності з`ясування обставин справи та оцінки доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Отже, саме на суд покладено обов`язок під час ухвалення рішення вирішити, чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги позивача та якими доказами вони підтверджуються; перевірити наявність чи відсутність певних обставин за допомогою доказів шляхом їх оцінки; оцінити подані сторонами докази та дійти висновку про наявність або відсутність певних юридичних фактів.

Оскільки позивачем не надано належних доказів подання заяви до відповідача про розірвання договору та/чи повернення коштів, матеріали справи містять повідомлення позивача до відповідача про відкликання повідомлення ОСОБА_1 від 11.11.2024 про розірвання договорів, суд дійшов висновку, що у позивача відсутнє будь-яке не визнане або оспорюване право та охоронюваний законом інтерес.

Таким чином, враховуючи викладені обставини, позовні вимоги є передчасними, необґрунтованими і не підлягають задоволенню.

Щодо доводів АТ КБ «Приватбанк» про переведення боргу за договорами на ТОВ «ФК «Фінілон» на підставі договору від 17.11.2014 та щодо установленої судами нікчемності цього договору.

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 26 січня 2022 року в справі № 757/34314/18-ц (провадження № 61-7121св21) зазначено, що доводи касаційної скарги про те, що АТ КБ «Приватбанк» є неналежним відповідачем у справі, оскільки 17.11.2014 року між ним та ТОВ «ФК «Фінілон» укладений договір, за умовами якого товариство стало боржником за договором банківського вкладу, є безпідставними, оскільки відповідно до статті 520 ЦК України боржник у зобов`язанні може бути замінений іншою особою (переведення боргу) лише за згодою кредитора, якщо інше не передбачено законом. Банк не надав належних та допустимих доказів на підтвердження того, що кредитор надав згоду на переведення боргу на ТОВ «ФК «Фінілон», а тому саме АТ КБ «Приватбанк» є боржником за договором банківського вкладу та належним відповідачем у справі, що узгоджується із висновками, викладеними у постановах Верховного Суду від 20.01.2021 у справі № 729/887/19 (провадження 61-14093св20), від 20.10.2021 у справі № 201/8704/19 (провадження № 61-16655св21) та від 17.11.2021 у справі № 755/17323/19 (провадження № 61-436св21) у подібних правовідносинах.

Боржник у зобов`язанні може бути замінений іншою особою (переведення боргу) лише за згодою кредитора, якщо інше не передбачено законом (стаття 520 ЦК України).

Законодавець встановлює обмеження на заміну боржника у зобов`язанні поза волею кредитора. Такий підхід має на меті убезпечити кредитора від непередбачуваного та неочікуваного ризику невиконання зобов`язання внаслідок заміни особи боржника. Необхідність отримання згоди кредитора на переведення боргу зумовлена тим, що особа боржника завжди має істотне значення для кредитора. При вступі в договірні відносини кредитор розраховував на отримання виконання з огляду на якості конкретного боржника (здатність виконати обов`язок, платоспроможність, наявність у боржника майна тощо).

За змістом статей 520, 521 ЦК України при заміні боржника первісний боржник вибуває із зобов`язання і замінюється новим боржником.

Для породження переведенням боргу правових наслідків необхідним є існування двох складових: по-перше, вчинення договору (двостороннього правочину) між новим та первісним боржниками, причому такий правочин має вчинятися у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов`язання; по-друге, надання кредитором згоди на переведення боргу.

Відсутність згоди кредитора на переведення боргу не зумовлює нікчемності договору про переведення боргу між новим та первісним боржниками.

Відсутність згоди кредитора на переведення боргу свідчить, що договір про переведення боргу між новим та первісним боржниками не породив правових наслідків для кредитора, тобто не відбулося переведення боргу.

Враховуючи вказане, суд дійшов висновку, що договір про переведення боргу між новим та первісним боржниками не породив правових наслідків для кредитора - позивача, тобто не відбулося переведення боргу, а тому саме АТ КБ «Приватбанк» є належним відповідачем у справі.

Усі інші пояснення сторін, їх докази і аргументи не спростовують висновків суду, зазначених в цьому судовому рішенні, їх дослідження та оцінка судом не надало можливості встановити обставини, які б були підставою для ухвалення будь-якого іншого судового рішення.

Так, відповідно до пункту 30 рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Hirvisaari v. Finland» від 27.09.2001, рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя.

Згідно пункту 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення.

Європейський Суд з прав людини повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 09.12.1994, серія A, N 303-A, п. 29).

Враховуючи наведене, суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позовних вимог.

Оскільки позивач при поданні позову був звільнений від сплати судового збору, то відповідно до ст. 141 ЦПК України судові витрати компенсуються за рахунок держави.

На підставі наведеного, керуючись ст.ст. 625, 1058, 1060, 1061, 1064, 1075 ЦК України, ст.ст. 12, 13, 19, 81, 141, 263-265, 267, 273, 354, 355 ЦПК України, суд,

ВИРІШИВ:

У задоволенні позову ОСОБА_1 до акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк», третя особа: товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Фінілон» про розірвання договорів та стягнення грошових коштів - відмовити.

Рішення суду може бути оскаржене шляхом подання до Київського апеляційного суду апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

позивач: ОСОБА_1 , АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 .

відповідач: акціонерне товариство комерційний банк «Приватбанк»: 01001, м. Київ, вул. Грушевського, буд. 1-Д, код ЄДРПОУ 14360570.

третя особа: товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Фінілон»: 49000, м. Дніпро, вул. Січеславська набережна, буд. 29-А, код ЄДРПОУ 38920700.

Суддя Р.В. Новак