Рішення № 135393265, 03.04.2026, Тисменицький районний суд Івано-Франківської області

Справа № 352/1971/25

Провадження № 2/352/102/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03 квітня 2026 рокум. Івано-Франківськ

Тисменицький районний суд Івано-Франківської області у складі:

головуючої судді Гриньків Д.В.,

секретар судового засідання Івасів В.В.,

за участю: представника позивача ОСОБА_1 ,

представника відповідача АТ «Сенс банк» - Матвійчука М.З.,

розглянувши у порядку загального позовного провадження у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до Акціонерного товариства «СЕНС БАНК», Івано-Франківський відділ державної виконавчої служби в Івано-Франківському районі Івано Франківської області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції, треті особи: Тисменицька міська рада Івано Франківської області, ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , Тисменицька державна нотаріальна контора Івано Франківської області про визнання права власності на спадкове майно та зняття арешту,-

В С Т А Н О В И В :

Короткий зміст позовних вимог

22.08.2025 року представник позивача звернулася до Тисменицького районного суду Івано-Франківської області з позовною заявою до Акціонерного товариства «СЕНС БАНК», Івано-Франківський відділ державної виконавчої служби в Івано-Франківському районі Івано Франківської області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції, треті особи: Тисменицька міська рада Івано-Франківської області, ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , Тисменицька державна нотаріальна контора Івано Франківської області про визнання права власності на спадкове майно та зняття арешту.

Позовна заява мотивована тим, що після смерті її чоловіка ОСОБА_5 , котрий помер ІНФОРМАЦІЯ_1 відкрилась спадщина, до складу якої входить: домоволодіння АДРЕСА_1 , що належало померлому на підставі права власності та земельних ділянок. Оскільки позивач постійно проживала разом із спадкодавцем на момент відкриття спадщини, то остання вважається такою що прийняла спадщину, крім того позивач у встановлений законом строк, після відкриття спадщини, подала до Тисменицької державної нотаріальної контори заяву про її прийняття, де нотаріусом була заведена спадкова справа №60/2014. Однак, нотаріус повідомила її про наявність накладеного арешту на майно спадкодавця та постановила про відмову у вчиненні нотаріальної дії у зв`язку із цим.

Спадкодавець ОСОБА_5 також мав двох дітей: ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 та ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , які відмовилися від прийняття спадщини. Інші спадкоємці, які якимось чином заявили б свої спадкові права на майно та які відповідно до частини першої статті 1241 ЦК України мають обов`язкову частку в спадщині ОСОБА_5 відсутні.

Враховуючи, що позивачка спадщину прийняла, а також, що нотаріусом відмовлено в отриманні свідоцтва про право на спадщину, позивач вважає, що за нею слід визнати право власності на спадкове майно в судовому порядку.

Крім того, зазначає, що арешт на майно спадкодавця накладено Відділом ДВС Тисменицького РУЮ Івано-Франківської області в рамках виконавчого провадження ВП №36441532 від 25 лютого 2013 року, стягувачем по якому виступало АТ "АЛЬФА-БАНК".

Представник позивача ОСОБА_1 зверталася з адвокатськими запитами в Івано-Франківський ВДВС, з метою отримання копій документів, зняття арешту та з`ясування деталей виконавчого провадження ВП N36441532 від 25 лютого 2013 року, у відповідь на які орган виконавчої служби копій документів не надав, а послався на те, що документи знищені відповідно до правил ведення діловодства у зв`язку з закінченням терміну зберігання.

Також листом Івано-Франківський ВДВС повідомив, що на виконанні у відділі перебувало виконавче провадження АСВП№36441532 щодо примусового виконання виконавчого листа № 6-5975 від 17 лютого 2012 року виданого Тисменицьким районним судом Івано-Франківської області про стягнення солідарно з ОСОБА_3 , ОСОБА_5 та ОСОБА_6 на користь ПАТ "Альфа-Банк" заборгованості. 20 березня 2013 року винесено постанову про закінчення виконавчого провадження на підставі п. 3 ч.1 ст. 49 Закону України «Про виконавче провадження» № 606-XIV від 21 квітня 1999 року, у зв`язку зі смертю боржника, а виконавчий документ був повернутий стягувачу ПАТ Альфа Банк.

В листопаді 2024 року позивачка листом повідомила АТ «Sense Bank», котрий є правонаступником ПАТ «Альфа- Банк», про відкриття спадщини і про те, що вона прийняла спадщину після свого чоловіка ОСОБА_5 , просила надати інформацію щодо вказаного боргу померлого. У відповідь банк не надав такої інформації, зіславшись на банківську таємницю.

Оскільки в листопаді 2024 року сама позивач повідомила банк про відкриття спадщини, то строк на пред`явлення вимоги відповідно до частини 3 статті 1281 ЦК України почав відраховуватися з 13 листопада 2024 року та тривав 6 місяців до 12 квітня 2025 року. Стягувач мав пред`явити свої вимоги до спадкоємиці, яка прийняла спадщину, протягом шести місяців з дня, коли він дізнався про прийняття спадщини. Проте стягувач цим правом не скористався і у встановлений статтею 1281 ЦК України строк не звернувся до позивачки, як спадкоємиці боржника з вимогою про повернення боргу, у зв`язку із чим стягувач пропустив встановлений законом строк, що згідно з частиною четвертою цієї норми позбавляє його права будь-якої вимоги до відповідачів за правовідносинами, що виникли на підставі вказаного договору, тобто пропустив установлений статтею 1281 ЦК України преклюзивний строк, а отже втратив права вимоги до спадкоємців боржника за кредитним договором

Тому просила скасувати арешт накладений на майно спадкодавця.

ІІ.Стислий виклад позиції учасників справи.

Представник позивача в судовому засіданні в режимі відеоконференції підтримала позовні вимоги, просила такі задовольнити.

Представник відповідача АТ «Сенс банк» - Матвійчук М.З. в судовому засіданні проти задоволення позовних вимог заперечував. Вказав, що АТ «Сенс банк» є неналежним відповідачем в даному позові, оскільки право вимоги за зобов`язаннями спадкодавця, на майно якого накладено арешт, відступлено ТОВ «Кредитні ініціативи», яке відступило ТОВ "Довіра та гарантія". Крім того просив застосувати строк позовної давності на зверненням до суду з даним позовом, і зазначив, що позивачем обраний неналежний спосіб захисту, оскільки остання мала звернутися зі скаргою н а дії державного виконавця.

Представник відповідача Івано-Франківського відділ ДВС в Івано-Франківському районі Івано-Франківської області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції, в судове засідання не з`явився, повідомлений про дату, час та місце розгляду справи через підсистему «Електронний суд».

Представники третіх осіб: Тисменицької міської ради Івано Франківської області, Тисменицької державної нотаріальної контори Івано Франківської області в судове засідання не з`явилися, повідомлені про дату, час та місце розгляду справи через підсистему «Електронний суд». Представник Тисменицької міської ради до суду надіслав заяву, в якій просив суд здійснювати розгляд справи без їх участі, проти задоволення даного позову не заперечував за умови доведення позивачем належними та допустимими доказами своїх доводів.

Треті особи ОСОБА_3 , ОСОБА_4 в судове засідання не з`явились, повідомлялись належним чином про дату, час та місце розгляду справи.

Від ОСОБА_3 до суду надійшла заява, в якій він просив позов задовольнити.

ІІІ. Відомості про рух справи. Процесуальні дії у справі.

Ухвалою судді від 27.08.2025 року постановлено відкрити провадження у цивільній справі за вказаним позовом за правилами загального позовного провадження.

Ухвалою суду від 09.09.2025 року постановлено здійснювати розгляд справи в режимі відеоконференції.

Ухвалою суду від 23.10.2025 року постановлено прийняти заяву про зміну позовних вимог у справі за даним позовом. У подальшому розглядати справу з урахуванням заяви про зміну позовних вимог.

На підставі ухвали суду від 25.11.2025 року витребувано докази по справі.

Згідно ухвали суду від 02.02.2026 року постановлено закрити підготовче засідання та призначити справу до судового розгляду.

ІV. Фактичні обставини справи.

Судом встановлено, що у відповідності до свідоцтва про право власності на нерухоме майно, виданого 12 січня 2011 року виконавчим комітетом Тисменицької міської ради домоволодіння, що розташоване за адресою: АДРЕСА_1 в частці 1/3 належить ОСОБА_5 на підставі рішень виконавчого комітету Тисменицької міської ради (том 1 а.с.12).

Згідно договору дарування частини житлового будинку посвідченого 05 квітня 2011 року державним нотаріусом Тисменицької державної нотаріальної контори Колтун С. В. за реєстровим номером № 537, ОСОБА_7 подарувала ОСОБА_5 2/3 частини житлового будинку за адресою АДРЕСА_1 , що належить їй на праві власності відповідно до свідоцтва про право власності на нерухоме майно, видане Тисменицькою міською радою 12.01.2011 року, зареєстроване в Івано-Франківському ОБТІ за №22/3142 (том 1 а.с.126-127).

Відповідно до Державного акту на право власності на земельну ділянку ЯЖ №850510 виданого 23.09.2009 року земельна ділянка, площею 0,0504 га, кадастровий номер 2625810100:04:040:0051, місце розташування: Івано-Франківська область, Івано-Франківський район, місто Тисмениця, урочище Об`їздна дорога належала ОСОБА_5 (том 1 а.с.128).

Згідно Державного акту на право власності на земельну ділянку ЯЖ №850509, виданого 23.09.2009 року земельна ділянка, площею 0,0619 га, кадастровий номер 2625810100:01:016:0087, місце розташування: АДРЕСА_2 , належала ОСОБА_5 (том 1 а.с.129).

Відповідно до свідоцтва про смерть серії НОМЕР_1 , виданого 27.08.2013 року відділом ДРАЦС реєстраційної служби Тисменицького РУЮ в Івано-Франківській області, ОСОБА_5 ІНФОРМАЦІЯ_4 помер (том 1 а.с.9).

Відповідно до довідки Тисменицької міської ради від 07.10.2024 року №115, померлий ОСОБА_5 (1950 р.н.), який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , постійно проживав та був зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 з 08 серпня 2011 року до моменту смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 . На день його смерті разом з ним проживала та була зареєстрована: дружина - ОСОБА_2 1952 року народження (том 1 а.с.11).

Згідно довідки Тисменицької державної нотаріальної контори від 20.08.2025 року виданої гр. ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , яка зареєстрована в АДРЕСА_1 , про те, що в ОСОБА_8 , державного нотаріуса Тисменицької державної нотаріальної контори Івано-Франківської області, є в проваджений спадкова справа, спадкодавця ОСОБА_5 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 . гр. ОСОБА_2 , є єдиним спадкоємцем, згідно спадкової справи №60/2014, в зв`язку з відмовою спадкоємців першої черги сина померлого ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 та сина померлого ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 (том 1 а.с.21).

В постанові про відмову у вчиненні нотаріальної дії державного нотаріуса Тисменицької державної нотаріальної контори Івано-Франківської області, від 18.07.2025 року відмовлено гр. ОСОБА_2 у видачі свідоцтва про право на спадщину за заповітом після смерті чоловіка ОСОБА_5 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_4 , у зв`язку із тим, що на майно спадкодавця накладено арешт на підставі постанови серії ВП №36441532, виданого 25.02.2013 року головним державним виконавцем Григорків С.І., підставою внесення запису є рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер: 564218 від 26.02.2013 року (том 1 а.с.20).

У відповідь на адвокатські запити представника позивача адвоката Шири М.В. Івано-Франківський відділ ДВС в Івано-Франківського районі Івано-Франківської області від 30.07.2025 року №45231 зазначено, що АСВП№ 36441532 щодо примусового виконання виконавчого листа № 6-5975 від 17.02.2012 року Тисменицьким районним судом Івано-Франківської області про стягнення солідарно з ОСОБА_3 , ОСОБА_5 та ОСОБА_6 на користь ПАТ "АльфаБанк" заборгованість у сумі: за кредитом - 141048,52 грн., по процентах - 5106,93 грн., пені сумі - 56678,56 грн., судові витрати по сплаті третейського збору в сумі 800 грн. Стягнення з ОСОБА_5 на користь ПАТ "Альфа-Банк" пеню за договором поруки в розмірі 67 168,43 грн. 20.03.2013 року винесено постанову про закінчення виконавчого провадження винесену на підставі п. 3 ч.1 ст. 49 Закону України «Про виконавче провадження» № 606- XIV від 21 квітня 1999 (що діяв на момент винесення постанови). Станом на 28.07.2025 року, згідно автоматизованої системи виконавчих проваджень, до відділу зазначений виконавчий документ на виконання не надходив, матеріали виконавчого провадження знищені (том 1 а.с.25, 26).

Згідно відповіді АТ «Sense Bank» від 19.11.2024 року №53397-33.4 б/б на звернення ОСОБА_2 стосовно наявності у ОСОБА_5 на момент смерті заборгованості перед ПАТ «Альфа-Банк», правонаступником якого є АТ «Sense Bank», чи є заборгованість у позивача як спадкоємця померлого ОСОБА_5 та надання підтверджуючих документів повідомлено, що розгляд таких звернень можливий за умови надання копії свідоцтва про право на спадщину (том 1 а.с.28).

Згідно Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна №440155152 від 20.08.2025 року, на все майно, що належить боржнику ОСОБА_5 накладено арешт на підставі постанови ВП№36441532, виданої 25.02.2013 року головним державним виконавцем Григорків С.І. Запис про обтяження №216441 внесено на підставі рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер 564218, від 26.02.2013 року реєстраційної служби Тисменицького РУЮ в Івано-Франківській області (том2 а.с.83).

V. Мотиви з яких виходить суд та норми права.

Правовідносини, що виникли між сторонами, регулюються Цивільним кодексом України.

Згідно статті 1 Першого Протоколу Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений майна інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом або загальними принципами міжнародного права.

Відповідно до ст. 41 Конституції України кожний громадянин має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності.

Частиною першою статті 316 ЦК України передбачено, що правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

За змістом ч. 1 ст. 317 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном.

Статтею 319 ЦК України визначено, що власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

Відповідно до статті 321 ЦК України закріплено принцип непорушності права власності. Зокрема, встановлено, що ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом.

Право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів, і вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом (стаття 328 ЦК України).

Статтею 386 ЦК України встановлено, що держава забезпечує рівний захист прав усіх суб`єктів права власності. Власник, який має підстави передбачати можливість порушення свого права власності іншою особою, може звернутися до суду з вимогою про заборону вчинення нею дій, які можуть порушити його право, або з вимогою про вчинення певних дій для запобігання такому порушенню.

Згідно з положеннями ст. 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.

Зазначена норма матеріального права визначає право власника вимагати будь-яких усунень свого порушеного права від будь-яких осіб будь-яким шляхом, який власник вважає прийнятним та який відповідає вимогам ст. ст. 15, 16 ЦК України щодо можливого способу захисту.

Визначальним для захисту права власності у спосіб усунення порушень, не пов`язаних із позбавленням власника права володіння майном, є наявність у позивача права власності та встановлення судом наявності перешкод у користуванні власником своєю власністю. При цьому не має значення, ким саме спричинено порушене право та з яких підстав.

Відповідно до статті 1216 ЦК України, спадкуванням є перехід прав і обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців). До складу спадщини входять усі права і обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті, за виключанням тих прав і обов`язків, що зазначені у статті 1219 ЦК України (статті 1218, 1231 ЦК України).

Часом відкриття спадщини є день смерті особи, або день, з якого вона оголошується померлою (частина друга статті 1220 ЦК України).

Згідно з частиною першою статті 1268 ЦК України, спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її.

Відповідно до частини першої статті 1296 ЦК України, спадкоємець, який прийняв спадщину, може одержати свідоцтво про право на спадщину. Разом з тим, незалежно від часу прийняття спадщини вона належить спадкоємцеві з часу відкриття спадщини (частина п`ята статті 1268 ЦК України).

Згідно з частиною першою статті 1297 ЦК України, спадкоємець, який прийняв спадщину, у складі якої є нерухоме майно, зобов`язаний звернутися до нотаріуса за видачею йому свідоцтва про право на спадщину на нерухоме майно.

Проте відсутність свідоцтва про право на спадщину не позбавляє спадкоємця права на спадщину (частина третя статті 1296 ЦК України).

Отже, системний аналіз зазначених норм права свідчить про те, що спадкоємець, який у встановленому законом порядку прийняв спадщину, є її власником з часу відкриття спадщини, а документом для підтвердження права власності на спадкове майно є свідоцтво на спадщину, отримане у встановленому законом порядку.

Відсутність реєстрації права власності відповідно до Закону України «Про реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» не зумовлює позбавлення особи прав користування та володіння належним їй на праві власності майном.

У спадкоємця, який в установленому законом порядку прийняв спадщину, права володіння та користування спадковим майном виникають з часу відкриття спадщини, тому такий спадкоємець може захищати свої порушені права володіння та користування спадковим майном відповідно до глави 29 ЦК України.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 08 листопада 2019 року у справі № 643/3614/17 (провадження № 14-479цс19) дійшла висновку про те, що вимоги про звільнення майна з-під арешту, що ґрунтуються на праві власності на нього, виступають способом захисту зазначеного права (різновидом негаторного позову) і виникають з цивільних правовідносин, відповідно до частини першої статті 19 ЦПК України можуть бути вирішені судом цивільної юрисдикції (пункт 37).

В той же час, умови і порядок виконання судових рішень, що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню в разі невиконання їх в добровільному порядку, на час пред`явлення виконавчого листа №6-5975 від 17.02.2012 року та накладення арешту на майно боржника були врегульовані Законом України «Про виконавче провадження», який втратив чинність 05 жовтня 2016 року.

Відповідно до частини першої статті 52 Закону України «Про виконавче провадження» звернення стягнення на майно боржника полягає в його арешті, вилученні та примусовій реалізації.

Аналогічна за змістом норма закріплена у частині першій статті 48 Закону України «Про виконавче провадження», який набрав чинності з 05 жовтня 2016 року.

Отже, арешт є початковою стадією виконавчого провадження щодо стягнення заборгованості та звернення стягнення на майно боржника в рахунок погашення заборгованості.

Згідно з частиною другою статті 57 Закону України «Про виконавче провадження» (у редакції, чинній на момент накладення арешту на майно боржника) арешт на майно боржника може накладатися державним виконавцем шляхом: винесення постанови про арешт коштів та інших цінностей боржника, що знаходяться на рахунках і вкладах чи на зберіганні у банках або інших фінансових установах; винесення постанови про арешт коштів, що перебувають у касі боржника або надходять до неї; винесення постанови про арешт майна боржника та оголошення заборони його відчуження; проведення опису майна боржника і накладення на нього арешту.

Схожі за змістом приписи містяться у статті 56 Закону України «Про виконавче провадження» в редакції після 05 жовтня 2016 року.

Виконавче провадження як сукупність дій, спрямованих на примусове виконання рішень, передбачає застосування арешту майна боржника як засобу, що обмежує можливість відчуження майна боржником із метою його подальшої реалізації у спосіб, передбачений законом.

Отже, правовою метою накладення державним (приватним) виконавцем арешту на майно боржника є забезпечення реального виконання рішення, що відповідно до Закону України «Про виконавче провадження» підлягає примусовому виконанню.

Термін «завершення виконавчого провадження» застосовувався у нормі статті 30 Закону України «Про виконавче провадження» в редакції до 05 жовтня 2016 року як узагальнююче поняття процесуальної стадії виконавчого провадження.

Відповідно до частини першої статті 30 Закону України «Про виконавче провадження» в редакції до 05 жовтня 2016 року державний виконавець провадить виконавчі дії з виконання рішення до завершення виконавчого провадження у встановленому цим Законом порядку, а саме: закінчення виконавчого провадження - згідно з статтею 49 цього Закону; повернення виконавчого документа стягувачу - згідно з статтею 47 цього Закону; повернення виконавчого документа до суду чи іншого органу (посадовій особі), який його видав, - згідно з статтею 48 цього Закону.

У Законі України «Про виконавче провадження» (чинний на момент розгляду справи) відсутня норма, аналогічна нормі частини першої статті 30 Закону України «Про виконавче провадження» в редакції, чинній до 05 жовтня 2016 року. Закон України «Про виконавче провадження» в редакції після 05 жовтня 2016 року не містить такого поняття, як «завершення виконавчого провадження», водночас окремо врегульовує виконавчі дії щодо закінчення виконавчого провадження у статті 39 та щодо повернення виконавчого документа стягувачу в статті 37.

Відповідно до частини першої та другої статті 49 Закону України «Про виконавче провадження» в редакції до 05 жовтня 2016 року виконавче провадження підлягає закінченню у разі: 1) визнання судом відмови стягувача від примусового виконання рішення суду; 2) визнання судом мирової угоди між стягувачем і боржником у процесі виконання; 3) смерті або оголошення померлим стягувача чи боржника, визнання безвісно відсутнім боржника або стягувача, ліквідації юридичної особи - сторони виконавчого провадження, якщо виконання їх обов`язків чи вимог у виконавчому провадженні не допускає правонаступництва; 3-1) прийняття Національним банком України рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку-боржника; 4) скасування рішення суду або іншого органу (посадової особи), на підставі якого виданий виконавчий документ, або визнання судом виконавчого документа таким, що не підлягає виконанню; 5) письмової відмови стягувача від одержання предметів, вилучених у боржника під час виконання рішення про передачу їх стягувачу, або знищення речі, що має бути передана стягувачу в натурі; 6) закінчення строку, передбаченого законом для відповідного виду стягнення; 7) визнання боржника банкрутом; 8) фактичного виконання в повному обсязі рішення згідно з виконавчим документом; 9) повернення виконавчого документа без виконання на вимогу суду або іншого органу (посадової особи), який видав виконавчий документ; 10) направлення виконавчого документа за належністю до іншого відділу державної виконавчої служби; 11) повернення виконавчого документа до суду чи іншого органу (посадової особи), який його видав, у випадку, передбаченому частиною третьою статті 75 цього Закону; 12) якщо рішення фактично виконано під час виконання рішення Європейського суду з прав людини; 13) непред`явлення виконавчого документа за відновленим виконавчим провадженням у строки, визначені статтею 51 цього Закону; 14) списання згідно із Законом України «Про деякі питання заборгованості за спожитий природний газ та електричну енергію» заборгованості, встановленої рішенням суду, яке підлягало виконанню на підставі виконавчого документа. У випадках, передбачених пунктами 1-6, 8, 9, 11-13 частини першої цієї статті, виконавчий документ надсилається до суду або іншого органу (посадовій особі), який його видав.

Підстави для закінчення виконавчого провадження на момент розгляду цієї справи у суді визначені у частині першій статті 39 Закону України «Про виконавче провадження» в редакції після 05 жовтня 2016 року. В даній нормі теж міститься пункт третій, відповідно до якого виконавче провадження підлягає закінченню у разі припинення юридичної особи - сторони виконавчого провадження, якщо виконання її обов`язків чи вимог у виконавчому провадженні не допускає правонаступництва, смерті, оголошення померлим або визнання безвісно відсутнім стягувача чи боржника.

Отже, закінчення виконавчого провадження є стадією виконавчого провадження і передбачає завершення вчинення виконавчих дій щодо примусового виконання рішення в межах відповідного виконавчого провадження. Зміст правових підстав для закінчення виконавчого провадження, визначених частиною першою статті 49 Закону України «Про виконавче провадження» в редакції до 05 жовтня 2016 року (частиною першою статті 39 Закону України «Про виконавче провадження» в редакції після 05 жовтня 2016 року), свідчить про об`єктивну неможливість виконати відповідне рішення у примусовому порядку. На відміну від обставин, що зумовлюють повернення виконавчого документа стягувачу, обставини, які є підставою для закінчення виконавчого провадження, не перестануть існувати в майбутньому.

З наведеного слідує і формування наслідків закінченого виконавчого провадження, зокрема, виконавче провадження, щодо якого винесено постанову про його закінчення, не може бути розпочато знову, крім випадків передбачених законом (частина перша статті 40 Закону України «Про виконавче провадження»).

Наслідки завершення виконавчого провадження визначені статтею 50 Закону України «Про виконавче провадження» в редакції до 05 жовтня 2016 року.

Відповідно до положень частин першої, другої статті 50 Закону України «Про виконавче провадження» в редакції до 05 жовтня 2016 року у разі закінчення виконавчого провадження (крім направлення виконавчого документа за належністю іншому органу державної виконавчої служби, офіційного оприлюднення повідомлення про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури, закінчення виконавчого провадження за рішенням суду, винесеним у порядку забезпечення позову чи вжиття запобіжних заходів, а також крім випадків нестягнення виконавчого збору або витрат, пов`язаних з організацією та проведенням виконавчих дій), повернення виконавчого документа до суду або іншого органу (посадовій особі), який його видав, арешт, накладений на майно боржника, знімається, скасовуються інші вжиті державним виконавцем заходи примусового виконання рішення, а також провадяться інші дії, необхідні у зв`язку із завершенням виконавчого провадження. Завершене виконавче провадження не може бути розпочате знову, крім випадків, передбачених цим Законом.

У разі якщо у виконавчому провадженні державним виконавцем накладено арешт на майно боржника, у постанові про закінчення виконавчого провадження або повернення виконавчого документа до суду або іншого органу (посадовій особі), який його видав, державний виконавець зазначає про зняття арешту, накладеного на майно боржника.

Схожі за змістом норми містяться у частинах першій, другій статті 40 Закону України «Про виконавче провадження» в редакції після 05 жовтня 2016 року.

Аналіз наведених норм права свідчить про те, що законодавець чітко передбачив два випадки, коли державний (приватний) виконавець зобов`язаний зняти арешт з майна боржника, та зазначити про це у відповідній постанові, а саме:

- у разі закінчення виконавчого провадження (крім направлення виконавчого документа за належністю іншому органу державної виконавчої служби, офіційного оприлюднення повідомлення про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури, закінчення виконавчого провадження за рішенням суду, винесеним у порядку забезпечення позову чи вжиття запобіжних заходів, а також крім випадків нестягнення виконавчого збору або витрат, пов`язаних з організацією та проведенням виконавчих дій);

- у разі повернення виконавчого документа до суду або іншого органу (посадовій особі), який його видав.

Аналогічний за змістом висновок висловлений КЦС ВС у постанові від 23 лютого 2026 року у справі № 355/430/24.

Щодо належного способу захисту.

Одним із засобів юридичного захисту прав сторін виконавчого провадження при проведенні виконавчих дій є судовий контроль за виконанням судових рішень у цивільних справах, який передбачає, зокрема, можливість здійснення певних процесуальних дій у виконавчому провадженні лише з дозволу суду, а також обов`язок суду розглянути скарги на рішення, дії або бездіяльність державного виконавця та інших посадових осіб державної виконавчої служби й позови, що виникають під час примусового виконання судових рішень.

Під час виконання судових рішень сторони виконавчого провадження мають право оскаржити рішення, дії або бездіяльність органів державної виконавчої служби, їх посадових осіб, виконавців чи приватних виконавців у порядку судового контролю, оскільки виконання судового рішення є завершальною стадією судового розгляду.

У порядку цивільного судочинства захист майнових прав здійснюється у позовному провадженні, а також у спосіб оскарження рішення, дії або бездіяльності державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби.

Спори про право цивільне, пов`язані з належністю майна, на яке накладено арешт, відповідно до статті 19 ЦПК України розглядаються в порядку цивільного судочинства у позовному провадженні, якщо однією зі сторін відповідного спору є фізична особа, крім випадків, коли розгляд таких справ відбувається за правилами іншого судочинства.

Так, відповідно до статті 447 ЦПК України сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права чи свободи.

Відповідно до частини першої статті 59 Закону України «Про виконавче провадження» особа, яка вважає, що майно, на яке накладено арешт, належить їй, а не боржникові, може звернутися до суду з позовом про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту.

У разі, якщо опис та арешт майна проводився державним виконавцем, скарга сторони виконавчого провадження розглядається в порядку, передбаченому розділом VII ЦПК України. Інші особи, які є власниками (володільцями) майна і які вважають, що майно, на яке накладено арешт, належить їм, можуть звернутися до суду з позовом про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту, що передбачено Законом України «Про виконавче провадження».

Такий правовий висновок висловлений Верховним Судом у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у постанові від 24 травня 2021 року у справі № 712/12136/18 (провадження № 61-4726сво19).

Частиною першою статті 59 Закону України «Про виконавче провадження» закріплено порядок вирішення спорів, що виникають під час виконання судових рішень, захисту прав особи, яка не є боржником у виконавчому провадженні, у зв`язку з накладенням арешту на майно. У разі виникнення такого спору належним способом захисту прав особи є саме звернення до суду з позовом про зняття з арешту з майна.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 листопада 2019 року у справі № 905/386/18 (провадження № 12-85гс19) зазначено, що вимоги інших осіб щодо належності саме їм, а не боржнику майна, на яке накладено арешт, реалізується шляхом подання ними з додержанням правил юрисдикційності позову до боржника та особи, в інтересах якої накладено арешт, про визнання права власності на майно і звільнення його з-під арешту. В такому ж порядку розглядаються вимоги осіб, які не є власниками майна, але володіють ним з підстав, передбачених законом. Орган державної виконавчої служби у відповідних випадках може залучатися судом до участі у справах як третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору. Відповідачем у справах за позовами про звільнення з-під арешту майна є боржник або особа, в інтересах якої накладено арешт на майно у виконавчих провадженнях, оскільки задоволення такого позову може безпосередньо вплинути на права та законні інтереси сторін спірних відносин щодо такого майна.

При цьому якщо спадкоємець не був залучений стороною виконавчого провадження, в межах якого був накладений арешт на майно, вона не є суб`єктом права на подачу такої скарги в порядку статті 447 ЦПК України, тобто не може звертатись зі скаргою на дії державного виконавця.

Законом у цьому випадку передбачений інший спосіб судового захисту порушеного права заявника. Це право може бути захищене в порядку позовного провадження шляхом подання позову про зняття арешту із спадкового майна. За загальним правилом, вирішення питання про зняття арешту з майна, накладеного у виконавчому провадженні, безпосередньо впливає на права та інтереси сторін виконавчого провадження.

У постанові Верховного Суду від 04 жовтня 2023 року у справі № 337/2402/22 (провадження № 61-7442св23) за позовом спадкоємця про зняття арешту з майна підкреслено, що у разі, якщо опис та арешт майна проводився державним виконавцем, скарга сторони виконавчого провадження розглядається в порядку, передбаченому розділом VII ЦПК України. Інші особи, які є власниками (володільцями) майна і які вважають, що майно, на яке накладено арешт, належить їм, а не боржникові, можуть звернутися до суду з позовом про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту, що передбачено Законом України «Про виконавче провадження».

Подібні висновки висловлено у постановах Верховного Суду від 06 лютого 2023 року у справі № 463/2924/22 (провадження № 61-11005св22), від 30 листопада 2023 року у справі № 459/2046/20 (провадження № 61-18675св21), від 14 лютого 2024 року у справі № 754/11116/22 (провадження № 61-14490св23).

Також, Верховний Суд у постанові від 18 травня 2022 року у справі № 642/4263/21 виклав правовий висновок про те, що з позовом про зняття арешту з майна має право звернутися особа, яка не є стороною виконавчого провадження, однак вважає, що її право власності на майно порушене накладеним арештом, натомість сторона, яка є стороною виконавчого провадження, має право поновити порушене накладенням арешту право шляхом оскарження дій державного виконавця у визначеному законом порядку.

Аналіз положень Закону України «Про виконавче провадження» та зазначеного правового висновку дає підстави для висновку, що поновлення порушеного права власника майна, який не є стороною виконавчого провадження, шляхом подання позову про зняття арешту відбувається за умови підтвердження належними та достатніми доказами визначених Законом України «Про виконавче провадження» обставин, за яких у державного або приватного виконавців були законні підстави для припинення накладеного ним же арешту на майно.

Стосовно строку позовної давності.

Позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу (стаття 256 ЦК України). Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (частина перша статті 257 ЦК України).

Позов власника про усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном (стаття 391 ЦК України) є негаторним.

Так, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 08 листопада 2019 року у справі № 643/3614/17 (провадження № 14-479цс19) дійшла висновку про те, що вимоги про звільнення майна з-під арешту, що ґрунтуються на праві власності на нього, виступають способом захисту зазначеного права (різновидом негаторного позову) і виникають з цивільних правовідносин, відповідно до частини першої статті 19 ЦПК України можуть бути вирішені судом цивільної юрисдикції (пункт 37).

У статті 268 Цивільного кодексу України наведено невичерпний перелік вимог, на які позовна давність не поширюється, оскільки у частині другій цієї статті передбачено, що законом можуть бути встановлені також інші вимоги, на які не поширюється позовна давність.

Щодо належних відповідачів у справах про визнання права власності в порядку спадкування та скасування арешту.

Частинами першою, третьою статті 13 ЦПК України передбачено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.

Відповідно до статті 48 ЦПК України сторонами в цивільному процесі є позивач і відповідач. Позивачем і відповідачем можуть бути фізичні і юридичні особи, а також держава.

Основною ознакою сторін цивільного процесу є їхня матеріальна і процесуальна заінтересованість у справі. Саме сторони є суб`єктами правовідношення, з приводу якого виник спір.

Якщо позов подано не до тієї особи, яка повинна відповідати за позовом, суд до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання за клопотанням позивача замінює первісного відповідача належним відповідачем, не закриваючи провадження у справі (частина друга статті 51 ЦПК України).

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).

Визначення відповідачів, предмета і підстав спору є правом позивача, водночас встановлення належності відповідачів й обґрунтованості позову - обов`язком суду, який виконується під час розгляду справи: суд за клопотанням позивача, не припиняючи розгляду справи, замінює первісного відповідача належним відповідачем, якщо позов пред`явлено не до тієї особи, яка має відповідати за позовом, або залучає до участі у справі іншу особу як співвідповідача (див.: висновок Великої Палати Верховного Суду, викладений у постанові від 17 квітня 2018 року у справі № 523/9076/16-ц, провадження № 14-61цс18).

Відповідно до постанови Великої Палати Верховного Суду у справі за №523/9076/16-ц від 17.04.2018 року пред`явлення позову до неналежного відповідача не є підставою для відмови у відкритті провадження у справі, оскільки заміна неналежного відповідача здійснюється в порядку, визначеному ЦПК України. За результатами розгляду справи суд відмовляє в позові до неналежного відповідача та приймає рішення по суті заявлених вимог щодо належного відповідача.

У постанові Верховного Суду від 19 січня 2022 року в справі № 280/4/18 зазначено, що у справах про визнання права власності у порядку спадкування належним відповідачем є спадкоємець (спадкоємці), який прийняв спадщину, а у випадку їх відсутності, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини, а також відмови від її прийняття належним відповідачем є відповідний орган місцевого самоврядування.

Крім того у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 листопада 2019 року у справі №905/386/18 (провадження №12-85гс19) зроблено правовий висновок про те, що орган державної виконавчої служби у відповідних випадках може залучатися судом до участі у справах як третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору. Відповідачем у справах за позовами про звільнення з-під арешту майна є боржник або особа, в інтересах якої накладено арешт на майно у виконавчих провадженнях, оскільки задоволення такого позову може безпосередньо вплинути на права та законні інтереси сторін спірних відносин щодо такого майна.

VІ. Висновки суду.

Розглянувши матеріали цивільної справи, дослідивши наявні в матеріалах справи письмові докази, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності, суд дійшов наступного висновку.

У даній справі, предметом спору є скасування обтяження (арешту) на майно, яке належало чоловіку позивача ОСОБА_5 , який помер. Як спадкоємець майна після смерті ОСОБА_5 , позивачу, яка прийняла спадщину у встановленому законом порядку, належить спадкове майно з часу відкриття спадщини. Відсутність свідоцтва про право на спадщину не позбавляє спадкоємця права власності на майно. Відтак ОСОБА_2 є власником спадкового майна. Отже спадкоємець, право власності на спадкове майно якого порушено, зокрема, в частині розпорядження майном, у зв`язку із накладенням на таке майно арешту, має право звернутися в суд за відновленням такого права.

З системного аналізу норм Закону України «Про виконавче провадження», у редакціях як на момент накладення арешту так і на час розгляду справи судом, встановлено, що законодавством передбачено обов`язок державного (приватного) виконавця зняти арешт, накладений на майно боржника, у разі закінчення виконавчого провадження у зв`язку із смертю боржника.

Суд звертає увагу, що арешт за реєстраційним номером 50544871 накладений на все майно, що належить боржнику, без ідентифікуючих даних особи на майно якої накладено арешт. В той же час, суд вважає за необхідне скасувати арешт, накладений виключно на майно ОСОБА_5 , докази права власності останнього на яке надано позивачем, а саме: домоволодіння по АДРЕСА_2 , земельні ділянки, площею 0,0504 га, кадастровий номер 2625810100:04:040:0051 та площею 0,0619 га, кадастровий номер 2625810100:01:016:0087.

При цьому, посилання представника відповідача АТ «Сенс Банк» щодо неналежного способу захисту права, а саме необхідності звернення із скаргою на дії державного виконавця, суд відхиляє, так як особа, яка не є стороною виконавчого провадження, однак вважає, що її право власності на майно порушене накладеним арештом, має звернутись саме з позовом про зняття арешту з майна. Натомість сторона, яка є стороною виконавчого провадження, має право поновити порушене накладенням арешту право шляхом оскарження дій державного виконавця у визначеному законом порядку.

Оскільки судом встановлено, що позивач не є стороною виконавчого провадження, то остання обрала належний спосіб захисту порушеного права.

Крім того, суд вважає необґрунтованим посилання представника відповідача АТ «Сенс Банк» щодо пропуску строків позовної давності, оскільки особа, яка є власником чи володільцем майна, не може бути обмежена у праві звернутися до суду з позовом про усунення перешкод у здійсненні права користування та/або розпорядження цим майном.

Відтак, позовна давність не поширюється на вимоги власника чи іншого володільця про усунення перешкод у здійсненні ним права користування чи розпорядження своїм майном, що не пов`язані з позбавленням володіння, оскільки правопорушення є таким, що триває у часі, а тому негаторний позов може бути пред`явлений позивачем доти, доки існує саме правопорушення.

Стосовно твердження, що АТ «Сенс Банк» не є належним відповідачем у даній справі, то суд вважає його безпідставним. Так, відповідно до інформації, наданої виконавчою службою, у них на виконанні перебувало АСВП №36441532 щодо примусового виконання виконавчого листа №6-5975 від 17.02.2012 року про стягнення солідарно з ОСОБА_3 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 на користь ПАТ «Альфа Банк» заборгованості. 20.03.2013 винесено постанову про закінчення виконавчого провадження у зв`язку із смертю боржника, в подальшому виконавче провадження було знищене.

Оскільки, АТ «Сенс Банк» є правонаступником ПАТ «Альфа Банк», а відомості про заміну сторони виконавчого провадження в матеріалах справи відсутні, то суд вважає безпідставними вищевказані посилання представника.

Щодо переуступки права вимоги, то суд звертає увагу на те, що згідно довідки банку від 29.10.2025 року право вимоги за договором №SME0014439 від 13.06.2008 року відступлено ТОВ «Кредитні ініціативи». Однак суд не може встановити, що саме за невиконання умов цього договору було постановлено рішення третейського суду при Всеукраїнській Громадській Організації «Всеукраїнський фінансовий союз», на виконання якого видано виконавчий лист, оскільки тексту цього рішення суду не надано, а в ухвалі суду про видачу виконавчого документа в справі за №6-5975 не зазначено реквізитів договору.

Разом з тим, суд звертає увагу на те, що виконавча служба не може бути відповідачем у даній справі, оскільки в даному випадку остання лише виконує рішення. Тому у задоволенні частини позовних вимог, пред`явлених до органу ДВС, слід відмовити.

Отже, позовні вимоги в частині скасування арешту з майна ОСОБА_5 підлягає до задоволення в частині позовних вимог до АТ «Сенс Банк».

Щодо позовних вимог про визнання права власності на майно, то належним відповідачем є спадкоємець (спадкоємці), який прийняв спадщину, а у випадку їх відсутності, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини, а також відмови від її прийняття належним відповідачем є відповідний орган місцевого самоврядування.

Однак, відповідачами в даній справі зазначено виключно юридична особа, в інтересах якого накладено арешт, та орган виконавчої служби.

Суд зазначає, що пред`явлення позову до неналежного відповідача є підставою для відмови в позові.

Крім того, звертає увагу, що причиною неможливості видачі свідоцтва про право на спадщину та реєстрації права власності позивача нотаріусом у відповідній постанові зазначено виключно наявність накладеного арешту на майно. Відтак, у випадку скасування арешту перешкод у оформленні права власності не буде.

З урахуванням викладеного, в задоволенні позову в частині позовних вимог про визнання права власності слід відмовити.

Відтак, позов підлягає до часткового задоволення.

VІІ. Судові витрати.

Згідно з частиною 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Відтак, оскільки позов задоволено частково, в задоволенні позовних вимог до Івано-Франківського відділу державної виконавчої служби в Івано-Франківському районі Івано Франківської області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції відмовлено, однак позов задоволено в частині вимог до відповідача Акціонерне товариство «СЕНС БАНК», тому з останнього підлягає стягненню судовий збір на користь позивача сплачений за одну вимогу немайнового характеру в розмірі 484,48 грн (1211,20*0.8/2).

На підставі викладеного, ст. 15, 16 ЦК України, Закону України «Про нотаріат», керуючись статтями 2, 3, 12 13 48, 51, 41, 223, 259, 263-265 ЦПК України, суд,-

УХВАЛИВ:

Позовну заяву ОСОБА_2 до Акціонерного товариства «СЕНС БАНК», Івано-Франківський відділ державної виконавчої служби в Івано-Франківському районі Івано- Франківської області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції, треті особи: Тисменицька міська рада Івано Франківської області, ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , Тисменицька державна нотаріальна контора Івано Франківської області про визнання права власності на спадкове майно та зняття арешту, задовольнити частково.

Скасувати арешт, накладений на майно померлого ОСОБА_5 , постановою ВДВС Тисменицького РУЮ від 25 лютого 2013 року в рамках виконавчого провадження АСВП №36441532, а саме: домоволодіння по АДРЕСА_2 , земельну ділянку, площею 0,0504 га, кадастровий номер 2625810100:04:040:0051, яка розташована за адресою: Івано-Франківська область, Івано-Франківський район, місто Тисмениця, урочище Об`їздна дорога та земельну ділянку площею 0,0619 га, кадастровий номер 2625810100:01:016:0087, яка розташована за адресою: АДРЕСА_2 .

У задоволенні решти позовних вимог та позовних вимог до Івано-Франківського відділу державної виконавчої служби в Івано-Франківському районі Івано-Франківської області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції відмовити.

Стягнути з Акціонерного товариства «СЕНС БАНК» на користь ОСОБА_2 витрати зі сплати судового збору в розмірі 484 (чотириста вісімдесят чотири) грн 48 коп.

Згідно ст.273 ЦПК України рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене до Івано-Франківського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня проголошення судового рішення.

Повне найменування учасників справи:

позивач: ОСОБА_2 , АДРЕСА_3 , РНОКПП: НОМЕР_2 ;

відповідачі: Акціонерне товариство «СЕНС БАНК», вул. Велика Васильківська, 100, м. Київ, 03150, ЄДРПОУ: 23494714;

Івано-Франківський відділ державної виконавчої служби в Івано-Франківському районі Івано Франківської області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції, вул. Галицька, буд. 45, м. Івано-Франківськ, 76018, ЄДРПОУ:35021710;

Треті особи: Тисменицька міська рада Івано Франківської області, вул. Галицька, 17, м. Тисмениця, Івано-Франківська область, 77401, ЄДРПОУ:04356165;

ОСОБА_3 , АДРЕСА_2 , РНОКПП: НОМЕР_3 ;

ОСОБА_4 , АДРЕСА_4 , РНОКПП: НОМЕР_4 ;

Тисменицька державна нотаріальна контора Івано Франківської області, вул. Галицька, 32, м. Тисмениця, Івано-Франківська область, 77400, ЄДРПОУ:02891670.

Рішення складене в повному обсязі 03.04.2026 року.

Суддя Тисменицького районного суду

Івано -Франківської області Гриньків Д.В.