Ухвала суду № 135379850, 02.04.2026, Слов'янський міськрайонний суд Донецької області

Єд. унік. № 237/1718/25

Провадження № 1-кп/243/308/2026

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

02 квітня 2026 року м. Слов`янськ

Судова колегія Слов`янського міськрайонного суду Донецької області у складі:

головуючий суддя ОСОБА_1 ,

судді ОСОБА_2 ,

ОСОБА_3 ,

за участю секретаря судового засідання ОСОБА_4 ,

прокурора ОСОБА_5 ,

захисника ОСОБА_6 ,

обвинуваченої ОСОБА_7 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні, в режимі відеоконференції, матеріали кримінального провадження, внесеного до ЄРДР за № 22024000000000075 від 23 січня 2024 року за обвинуваченням:

ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженки м. Миколаївки Донецької області, громадянки України, з вищою освітою, офіційно не працевлаштованої, незаміжньої, раніше не судимої, яка зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 , та мешкає за адресою: АДРЕСА_2 ,

у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 111 КК України,

ВСТАНОВИЛА:

В провадженні Слов`янського міськрайонного суду Донецької області перебуває кримінальне провадження за обвинуваченням ОСОБА_7 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 111 КК України.

У судовому засіданні прокурор підтримав подане ним письмове клопотання про продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою обвинуваченій ОСОБА_7 строком на 60 днів, без визначення розміру застави, посилаючись на продовження існування ризиків, передбачених пунктами 1, 2, 4 та 5 частини 1 статті 177 КПК України, оскільки є достатні підстави вважати, що вона може переховуватися від суду, знищити, сховати або спотворити будь-які речі чи документи, що стосуються обставин вчинення кримінального правопорушення, перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином та вчинити інше кримінальне правопорушення.

Захисник ОСОБА_6 у судовому засіданні підтримав подане ним письмове клопотання про зміну запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою на домашній арешт із забороню залишати житло в нічний період доби або застосувати до обвинуваченої запобіжний захід у вигляді застави.

В обґрунтування зазначеного клопотання зазначив, що 14.11.2024 року ОСОБА_7 було затримано та доставлено до Державної установи Київський слідчий ізолятор, м. Київ, та з того часу вже 494 дні або один рік, чотири місяці та дев`ять днів остання позбавлена волі та перебуває в найсуворіших умовах слідчого ізолятору. Дев`ять разів на підставі ідентичних аргументів обвинувачення слідчі судді на час проведення досудового розслідування та колегія Слов`янського міськрайонного суду під час слухання справи по суті продовжували запобіжний захід для ОСОБА_8 та залишали її під вартою. Європейський суд з прав людини неодноразово зазначав на недопустимість «шаблонного» продовження арешту. Разом з тим, обвинувачення бездоказово щоразу посилається на наявність ризиків, передбачених ст. 177 КПК. При чому одні абсурдні, надумані та жодним чином не обґрунтовані ризики обвинувачення з часом змінює на такі ж самі інші. Так в попередніх клопотаннях обвинувачення посилалося на ризик незаконного впливу на свідків в кримінальному провадженні, потім посилалося на незаконний вплив на експертів - хоча в кримінальному провадженні свідки відсутні як такі, експертизи не призначалися та не проводилися, тому жодним чином вплинути на свідків та експертів обвинувачена ОСОБА_7 не в змозі, знищити, сховати або спотворити будь-які із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення, оскільки збір доказів по справі закінчений, речі та документи, які мають для обвинувачення істотне значення вже вилучені, відповідні докази перебувають або разом з матеріалами справи, або в місцях, спеціально визначених обвинуваченням. Наразі обвинувачення надає «старі» та додає нові нібито ризики, які, на його думку, унеможливлюють зміну запобіжного заходу на більш м`який.

Що стосується ризику, передбаченого п. 1 ч. 1 ст. 177 КПК України, то сторона захисту зазначає, що він не має під собою жодної доказової бази, зокрема, аргумент, що остання може за допомогою волонтерської організації представників загону «Білі янголи» виїхати на окуповану територію, оскільки «Білі янголи» - це поліцейський евакуаційний та рятувальний підрозділ, який здійснює: евакуацію населення з небезпечних районів під обстрілами; доставку гуманітарної допомоги (продукти, вода, тепло) до розбитих сіл і міст; медичну допомогу та транспортування до лікарень поранених або хворих; надання допомоги не лише людям, а іноді й тваринам.

Що стосується ризику, передбаченого п. 2 ч. 1 ст. 177 КПК України, зазначено, що сторона обвинувачення при закінченні досудового розслідування мала б здійснити усі можливі заходи для фіксації та документування злочину інкримінованого обвинуваченій, відповідному збереженню доказів по справі, та жодні втручання через мережу Інтернет як самою обвинуваченою, так і іншими особами, не може стати підставою для знищення доказів по справі та уникнення кримінальної відповідальності ОСОБА_7 . По-друге, на думку захисту приховати або дистанційно видалити з мережі Інтернет інформацію майже неможливо. Докази, на які посилається обвинувачення в кримінальному провадженні не перебувають наразі на віддалених серверах в Іінтернеті.

Що стосується ризику, передбаченого ч. 4 п. 1 ст. 177 КПК України, зазначено, що раніше обвинувачення посилалося на можливий ризик перешкоджати кримінальному провадженню у вигляді незаконного впливу на свідків, на експертів у справі, а коли захист декілька разів «заперечив» щодо відсутності свідків та експертів у справі, у відповідному клопотанні обвинувачення «з`явилися» фігуранти. Посилання сторони обвинувачення на можливе спілкування обвинуваченої з «фігурантами кримінального провадження» є юридично неспроможним, оскільки КПК України не передбачає такого процесуального статусу. Абстрактні припущення без зазначення конкретних осіб, характеру та способу можливого впливу не можуть слугувати підставою для застосування чи продовження запобіжного заходу.

Що стосується ризику, передбаченого п. 5 ч. 1 ст. 177 КПК України, то сторона захисту зазначає, що сам по собі факт проживання обвинуваченої у м. Миколаївка Донецької області, у тому числі в районі дислокації підрозділів Збройних Сил України, не є і не може бути доказом ризику вчинення нового кримінального правопорушення. КПК України не передбачає автоматичного обмеження свободи особи залежно від географічного місця проживання.

Враховуючи викладене, сторона обвинувачення фактично обмежилась загальним твердженням про системний характер протиправних дій, не навівши жодного конкретного факту, який би свідчив про підготовку обвинуваченою нового кримінального правопорушення; наявність реального наміру продовжувати злочинну діяльність; будь-які дії після повідомлення про підозру / направлення обвинувального акта до суду. ОСОБА_7 до моменту затримання до кримінальної, адміністративної відповідальності не притягалася, в матеріалах справи в наявності відповідні докази, підстав вважати, що ОСОБА_7 може вчинити новий або продовжити старий злочин немає та обвинуваченням суду не надано.

З моменту повідомлення про підозру (або направлення обвинувального акта до суду) обвинувачена не вчиняла жодних дій, які б свідчили про продовження чи намір продовжити протиправну діяльність, що спростовує твердження про реальність ризику, передбаченого п. 5 ч. 1 ст. 177 КПК України.

З урахуванням зазначеного, захист стверджує, що ризики, на які посилається обвинувачення, протягом тривалого часу, не зазнали змін, не були конкретизовані та не підкріплені новими обставинами, тому у суду відсутні правові підстави вважати, що перебування обвинуваченої на волі створює реальний ризик вчинення нового кримінального правопорушення.

Фактичний перелік ризиків, передбачених ст. 177 КПК, в клопотаннях обвинувачення не знаходять свого підтвердження та суперечать документам наданими обвинуваченням до суду.

Разом з тим, сторона захисту зазначає, що в діях ОСОБА_7 відсутня вина в формі прямого умисла і вказана суттєва обставина складу кримінального правопорушення ст. 111 КК України слідством не встановлена.

ОСОБА_7 дійсно регулярно останні 30 років підтримувала дружні стосунки та спілкувалася із ОСОБА_9 , а після виїзду останнього наприкінці 2021 року за межі України на роботу в Європу, продовжувала спілкуватися через месенджер.

Жодних доказів що ОСОБА_10 є агентом спецслужб рф обвинуваченням не доведено; жодних усвідомлень, що Забровський є агентом спецслужб рф ОСОБА_7 не мала, що слідством також не доведено; ніяких добровільних згод на конфіденційне співробітництво із ОСОБА_11 як агентом ворожих спецслужб ОСОБА_7 не давала та слідством даний факт не доведено; приватні розмови ОСОБА_7 зі своїм другом ОСОБА_11 , які кваліфікуються як надання інформації з метою завдання шкоди суверенітетові, територіальній цілісності та недоторканності, обороноздатності, державній безпеці України слідством не доведено.

Таким чином, обвинуваченням не доведені ознаки та склад кримінального правопорушення, яке інкримінується ОСОБА_7 , тобто не доведена обгрунтованість висунутої ОСОБА_7 підозри у скоєнні злочину, передбаченого ст. 111 Кримінального кодексу України.

Також стороною захисту вказано, що обвинуваченій ОСОБА_7 - 54 роки, і вже знаходячись під вартою в слідчому ізоляторі остання неодноразово зверталася за медичною допомогою з приводу суттєвого погіршення стану свого здоров`я. В слідчому ізоляторі відсутні кваліфіковані профільні лікарі та необхідне обладнання для лікування ОСОБА_7 , що за тривалого утримання може призвести до незворотних наслідків для здоров`я обвинуваченої.

Разом з тим, ОСОБА_7 має міцні соціальні зв`язки, а саме: має доньку, яка зареєстрована та проживає спільно з обвинуваченою в місті Миколаївка. До моменту затримання - до 14.11.2024 року ОСОБА_7 працювала в ПАТ «Донбасенерго» в м. Миколаївці, має власне житло саме в м. Миколаївка, має необмежену кількість друзів та знайомих саме в м. Миколаївка. Жодного власного майна, роботи в інших місцях крім м. Миколаївка ОСОБА_7 не має.

14 липня 2025 року у доньки обвинуваченої ОСОБА_7 ОСОБА_12 народилася дитина онук обвинуваченої. З урахуванням служби чоловіка ОСОБА_12 ОСОБА_13 у Збройних Силах України та неможливості перебування поруч з дружиною та немовлям, з урахуванням збільшення ворожих обстрілів та укладення цивільного життя на територіях, поруч з якими відбуваються бойові дії в нашому випадки в м. Миколаївка Донецької області, допомога обвинуваченої ОСОБА_7 у вихованні немовля зараз вкрай необхідна. Присутність ОСОБА_7 вдома дозволить забезпечити догляд за немовлям та підтримку доньки, що значно посилює її соціальні зв`язки та мінімізує будь-який ризик втечі.

Разом з тим, ОСОБА_7 має бездоганну репутацію, як за місцем роботи, так і за місцем проживання.. ОСОБА_7 з 2020 року постійно працювала на посаді фахівець адміністративної групи в структурній одиниці ПАТ «Донбасенерго» «Енергосоцінвест». 14 листопада 2024 року була змушена звільнитися з даної роботи. ОСОБА_7 має у власності будинок в м. Миколаївка, та долю квартири в м. Миколаївка, яка зруйнована в результаті попадання російської авіаційної бомби. До адміністративної та кримінальної відповідальності обвинувачена не притягалася. Запобіжні заходи до затримання 14.11.2024 року до ОСОБА_7 не застосовувалися. Жодних кримінальних проваджень, зокрема, повідомлень про підозру за іншими злочинами, обвинувальних актів, вироків суду немає повідомлень про вчинення інших кримінальних правопорушень відносно ОСОБА_7 немає.

Враховуючи, що ОСОБА_7 перебуває під вартою вже 494 доби, не має стабільного доходу через тривалу ізоляцію, а її нерухоме майно у м. Миколаївка зазнало пошкоджень внаслідок бойових дій та перебуває під регулярними обстрілами, сторона захисту просить суд встановити заставу у мінімальних межах, передбачених п. 3 ч. 5 ст. 182 КПК України для особливо тяжких злочинів (80 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб). Такий розмір застави, у поєднанні з покладеними обов`язками, буде достатнім стримуючим фактором та повністю відповідатиме принципу пропорційності й індивідуалізації запобіжного заходу.

Застосування запобіжного заходу до обвинуваченої ОСОБА_7 у вигляді домашнього арешту з перебуванням в м. Миколаївка Донецької області для правоохоронних органів може викликати певні труднощі, а саме: унеможливить здійснення належного контролю за її поведінкою (позиція обвинувачення), у зв`язку із постійною небезпекою ракетних, дронових обстрілів території Донецької області як прифронтової території може створити небезпеку, як для самої обвинуваченої, так і для осіб, які за законом мають контролювати виконання судового рішення.

Для виключення вищезазначених ризиків захист просить застосувати запобіжний захід у вигляді домашнього арешту за місцем проживання доньки обвинуваченої ОСОБА_7 ОСОБА_14 за адресою: АДРЕСА_3 , в будинку який фактично належить ОСОБА_14 .

Щодо задоволення клопотання прокурора заперечував, з підстав викладених вище.

Обвинувачена ОСОБА_7 в судовому засіданні також заявила клопотання про зміну запобіжного заходу із тримання під вартою на домашній арешт, оскільки вважає, що прокурором не доведено обґрунтованості підозри у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 111 КК України, не доведені ризики, передбачені положеннями ст. 177 КПК України, а також посилається на судову практику ЄСПЛ, сімейні обставини, на стан свого здоров`я, тому вважає, що запобіжний захід у вигляді домашнього арешту буде достатнім. Проти клопотання прокурора про продовження терміну тримання під вартою заперечувала у зв`язку з його необґрунтованістю.

Прокурор в судовому засіданні наполягав на задоволенні клопотання про продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, а також зазначив, що встановлені ризики неналежної процесуальної поведінки обвинуваченої продовжують існувати нині, не зменшилися, тому інші більш м`які запобіжні заходи будуть не здатні забезпечити належну процесуальну поведінку обвинуваченої.

Вислухавши сторін кримінального провадження, дослідивши матеріали клопотання, суд приходить до висновку, що клопотання прокурора про продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою відносно ОСОБА_7 підлягає задоволенню зважаючи на наступне.

Cтаттею 29 Конституції України встановлено, що ніхто не може бути заарештований або триматися під вартою інакше як за вмотивованим рішенням суду і тільки на підставах та в порядку, встановлених законом.

Відповідно до вимог ст. 2 КПК України завданням кримінального провадження є захист особи, суспільства та держави від кримінальних правопорушень, охорона прав, свобод та законних інтересів учасників кримінального провадження, а також забезпечення швидкого, повного та неупередженого розслідування і судового розгляду з тим, щоб кожний, хто вчинив кримінальне правопорушення, був притягнутий до відповідальності в міру своєї вини, жоден невинуватий не був обвинувачений або засуджений, жодна особа не була піддана необґрунтованому процесуальному примусу і щоб до кожного учасника кримінального провадження була застосована належна правова процедура.

Згідно ч. 5 ст. 9 КПК України, кримінальне процесуальне законодавство України застосовується з урахуванням практики Європейського суду з прав людини.

Європейський суд з прав людини неодноразово у своїй практиці підкреслював основоположний характер гарантій прав людини, що містяться в статті 5 Конвенції з прав людини і основоположних свобод ( далі по тексту Конвенція), оскільки вони призначені для зведення до мінімуму ризику свавілля та гарантування верховенства права.

Метою статті 5 Конвенції є захист особи від свавільного арешту і тримання під вартою, захист публічного порядку, який вимагає забезпечення покарання осіб, що вчинили злочин.

Відповідно до положень частин 1 та 3 статті 331 КПК України під час судового розгляду суд за клопотанням сторони обвинувачення або захисту має право своєю ухвалою змінити, скасувати, обрати або продовжити запобіжний захід щодо обвинуваченого.

При цьому, частина 2 статті 331 КПК України встановлює, що вирішення питання судом щодо запобіжного заходу відбувається в порядку, передбаченому главою 18 цього Кодексу.

Згідно частини 1 статті 183 КПК України тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м`яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим статтею 177 цього Кодексу, крім випадків, передбачених частиною п`ятою статті 176 цього Кодексу.

Зі змісту ч. 1 ст. 194 КПК України встановлено, що під час розгляду клопотання про застосування запобіжного заходу суд зобов`язаний встановити, чи доводять надані сторонами кримінального провадження докази обставини, які свідчать про: 1) наявність обґрунтованої підозри у вчиненні обвинуваченим злочину; 2) наявність достатніх підстав вважати, що існує хоча б один із ризиків, передбачених ст. 177 цього Кодексу і на які вказує слідчий, прокурор; 3) недостатність застосування більш м`яких запобіжних заходів для запобігання ризику або ризикам, зазначеним у клопотанні.

За положеннями п. 4 ч. 2 ст. 183 КПК України запобіжний захід у вигляді тримання під вартою не може бути застосований, окрім як, зокрема до раніше не судимої особи, яка підозрюється або обвинувачується у вчиненні злочину, за який законом передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк понад п`ять років.

Підставою застосування запобіжного заходу є, зокрема, наявність ризиків, які дають достатні підстави слідчому судді, суду вважати, що обвинувачений може здійснити дії, передбачені частиною першою цієї статті.

Відповідно до положення ч. 5 ст. 199 КПК України слідчий суддя зобов`язаний відмовити у продовженні строку тримання під вартою, якщо прокурор, слідчий не доведе, що обставини, зазначені у ч. 3 цієї статті, виправдовують подальше тримання підозрюваного, обвинуваченого під вартою.

При цьому, судова колегія звертає увагу, що ані тяжкість обвинувачення, ані серйозність покарання не є єдиною підставою для продовження запобіжного заходу, оскільки при вирішенні вказаного питання, окрім цих обставин, суд приймає до уваги й інші обставини, передбачені ч. 1 ст. 178 КПК України.

У відповідності до пунктів 61 та 62 Рішення Європейського Суду з прав людини від 24.07.2003 року по справі «Смирнов проти Росії», наявність підстав для утримання під вартою повинно бути оцінено по кожній конкретній справі з урахуванням всіх обставин справи. Довготривале утримання під вартою може бути виправданим лише при наявності конкретних ознак того, що цього вимагають інтереси суспільства, які незважаючи на наявність презумпції невинуватості, перевищують інтереси забезпечення поваги до свободи.

ЄСПЛ у своєму рішенні у справі «Летельє проти Франції» від 26.06.1991 вказав, що особлива тяжкість деяких злочинів може викликати таку реакцію суспільства і соціальні наслідки, які виправдовують попереднє ув`язнення як виключну міру запобіжного заходу протягом певного часу. Аналогічна правова позиція викладена і у рішенні ЄСПЛ у справі «Ілійков проти Болгарії» від 26.07.2001.

Із матеріалів провадження вбачається, що ОСОБА_7 обвинувачується у вчиненні особливо тяжкого злочину, за яке чинним законом про кримінальну відповідальність передбачено безальтернативне основне покарання у виді позбавлення волі на строк п`ятнадцять років або довічне позбавленням волі, з конфіскацією майна.

Вирішуючи питання про існування передбачених кримінальним процесуальним законом ризиків неправомірної процесуальної поведінки обвинуваченої, суд зауважує, що ризиком у даному випадку є дія, яка може вчинитися з високим ступенем ймовірності.

Вказані обставини у сукупності та дані про особу ОСОБА_7 , тяжкість покарання, що загрожує їй у разі визнання винуватою у вчиненні вищевказаного кримінального правопорушення, свідчать про наявність нині ризику, передбаченого пунктом 1 частини 1 статті 177 КПК України, тому є достатні підстави вважати, що вона може переховуватися від суду, оскільки тяжкість покарання, яке загрожує ОСОБА_7 у разі визнання її винуватою, може побудити її на вчинення дій, спрямованих на ухилення від кримінальної відповідальності. Наявність родини, офіційної роботи не стали стримуючим фактором для обвинуваченої від вчинення протиправних дій за змістом обвинувального акту, а тому і підстави для висновку про те, що наявні обставини унеможливлять втечу обвинуваченої, відсутні.

Окрім того, судова колегія зважає, що прокурором доведено перед судом наявність ризику вчинення іншого кримінального правопорушення, це підтверджуються антигромадською поведінкою обвинуваченої, з урахуванням військового стану на території України та тим, що останній інкримінується вчинення кримінального правопорушення проти національної безпеки України, тож є високий ступень ймовірності продовження вчинення кримінального правопорушення, у якому ОСОБА_7 обвинувачується.

За таких обставин обвинувачена безумовно може використати звільнення з-під варти як шанс втекти від слідства та суду, щоб в такий спосіб уникнути кримінальної відповідальності або продовжити злочинну діяльність.

До того ж, судова колегія вважає, що прокурором доведено перед судом ризик перешкоджання кримінальному провадженню іншим чином, оскільки обвинувачена ОСОБА_7 набула сталі зв`язки з особою, яка співпрацює з представниками російської федерації та може повідомити про факт виявлення злочинної діяльності, що в свою чергу може призвести до унеможливлення притягнення до кримінальної відповідальності всіх винних осіб.

Разом з тим, з метою уникнення кримінальної відповідальності для себе може вчинити дії, направлені на приховування та/або дистанційне видалення з мережі Інтернет раніше переданої нею інформації про місця розташування ЗСУ та інших військових формувань за можливості їх ідентифікації на місцевості.

Більш того, обвинувачена має зв`язки з представниками держави-агресора, і з метою уникнення кримінальної відповідальності, враховуючи, що в Україні не обмежують жінок на перетин кордону під час воєнного стану, може за допомогою волонтерських організацій, виїхати за межі України.

При цьому, судовою колегією також відхиляються доводи прокурора про наявність нині ризику знищення, переховування або спотворення будь-яких речей чи документів, що стосуються обставин вчинення кримінального правопорушення, оскільки досудове розслідування наразі завершене, а прокурором було визнано наявні докази достатніми для доведення винуватості обвинуваченої, затверджено обвинувальний акт та направлено його до суду. Отже, на даній стадії кримінального провадження судова колегія не вбачає наявності цього ризику.

Таким чином, судовою колегією встановлено, що ризики переховування від суду, перешкоджання кримінальному провадженню іншим чином та вчинення іншого кримінального правопорушення існують і нині, а тому доводи сторони захисту щодо відсутності ризиків на даній стадії кримінального провадження судовою колегією відхиляються.

Положенням ч. 6 ст. 176 КПК України визначено, що під час дії воєнного стану до особи яка обвинувачується у вчиненні злочинів, передбачених, зокрема, ст. 111 КК України, за наявності ризиків, зазначених у ст. 177 КПК України, застосовується запобіжний захід, визначений п. 5 ч. 1 ст. 176 КПК України, тобто тримання під вартою.

Підсумовуючи вищенаведене, судова колегія приходить до переконання, що для запобігання вищезазначеним ризикам, які продовжують існувати і не зменшилися станом на теперішній час, недостатньо застосувати відносно ОСОБА_7 більш м`якого запобіжного заходу, у зв`язку з чим наявні законні підстави для продовження застосованого відносно ОСОБА_7 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою строком на 60 днів, бо саме такий запобіжний захід може у подальшому забезпечити належну процесуальну поведінку обвинуваченої та створить необхідні умови для виконання завдань кримінального провадження, передбачених положеннями статті 2 КПК України.

Аналізуючи доводи сторони захисту щодо необхідності зміни запобіжного заходу, суд з урахуванням вищенаведених висновків приходить до переконання про відсутність підстав для зміни запобіжного заходу на даній стадії кримінального провадження з наступних підстав.

Так, судом встановлено наявність ризику переховування від суду, ризику перешкоджання кримінальному провадженню іншим чином та ризику вчинення іншого кримінального правопорушення, а тому застосування запобіжного заходу у вигляді домашнього арешту або застави не здатне повною мірою запобігти цим ризикам. Доводи захисника щодо погіршення стану здоров`я ОСОБА_7 судом не приймаються, оскільки відсутні докази щодо наявності загроз її життю.

До того ж, обвинувачена отримує медичну допомогу в умовах слідчого ізолятору, що відповідає положенням п. 2 глави 1 розділу X Правил внутрішнього розпорядку слідчих ізоляторів Державної кримінально-виконавчої служби України, затверджених наказом Міністерства юстиції України, Міністерства охорони здоров`я України від 14.06.2019 р. №1769/5 та свідчить про те, що державою створені умови для ефективного і доступного для всіх громадян медичного обслуговування. Проте це не означає, що кожному затриманому має гарантуватися медичне лікування на тому самому рівні, що й у найкращих медичних закладах поза межами установ виконання покарань.

Отже, обвинувачена ОСОБА_7 має передбачене чинним законодавством України право на отримання належної медичної допомоги в умовах слідчого ізолятору.

Доводи обвинуваченої ОСОБА_7 щодо її допомоги в догляді та вихованні малолітнього онука ОСОБА_15 , 2025 року народження, як стримуючого фактору від можливої втечі обвинуваченої, оцінюється судовою колегією критично, оскільки наявність родини не стали відповідним запобіжником для обвинуваченої від вчинення протиправних дій за змістом обвинувального акту, а тому не можуть бути тією обставиною, що унеможливить втечу обвинуваченої.

З урахуванням вищевикладеного, застосування більш м`якого запобіжного заходу не спроможне запобігти доведеним ризикам та забезпечити належну процесуальну поведінку обвинуваченої, оскільки обставини, встановлені судом, з високим ступенем ймовірності свідчать про можливість неналежної процесуальної поведінки ОСОБА_7 , яка полягає в можливості подальшого спілкування з іншими співучасниками злочину, в узгодженні з ними певних своїх дій різними засобами зв`язку, що позбавить можливості відслідковувати дії обвинуваченої навіть за допомогою гласних і негласних дій.

До того ж, судова колегія зауважує, що особливість запобіжних заходів полягає в тому, що вони застосовуються не за конкретну недобросовісну поведінку обвинуваченого, а превентивно, як гарантія настання правосуддя в майбутньому.

Утримання під вартою не є передумовою покарання у виді позбавлення волі, але при збереженні розумної підозри відносно затриманої особи у скоєні злочину є умовою законності та відповідає реальним вимогам суспільного інтересу.

Судова колегія також приймає до уваги, що основною метою ст. 5 Конвенції є запобігання свавільному або необґрунтованому позбавленню свободи. Проте, безперервне тримання під вартою є виправданим лише за умови, якщо у справі наявний значний суспільний інтерес, який переважає принцип поваги до особистої свободи.

Вказані суспільні інтереси, не дивлячись на презумпцію невинуватості мають більшу вагу, ніж правила про повагу до свободи особи. (справа ЄСПЛ «Лабіта проти Італії», «Рохліна проти РФ»).

Крім того, в даному випадку продовження тримання під вартою може бути виправданим за наявності певного суспільного інтересу, який, незважаючи на презумпцію невинуватості, переважує принцип поваги до особистої недоторканності. Так, наявність певного суспільного інтересу полягає саме в особливій тяжкості деяких злочинів, до яких відноситься і державна зрада, що може викликати таку реакцію суспільства і соціальні наслідки, які виправдовують попереднє ув`язнення як виключну міру запобіжного заходу протягом певного часу.

Отже, судова колегія виходить з того, що судове рішення повинно забезпечити не тільки права обвинуваченого, а й високі стандарти охорони загальносуспільних прав та інтересів. Визначення таких прав, як підкреслює Європейський суд з прав людини, вимагає від суду більшої суворості в оцінці цінностей суспільства. Обмеження права ОСОБА_7 на свободу в даному випадку є виправданим та необхідним, через неможливість в жодний інший спосіб запобігти її втечі та не дає можливості перешкоджати інтересам правосуддя, а також відповідає практиці Європейського суду з прав людини та менш суворий запобіжний захід не забезпечить належної процесуальної поведінки обвинуваченої.

Доводи захисника обвинуваченої відносно тривалого перебування обвинуваченої під вартою не є такими, що тягнуть за собою скасування або зміну рішення суду першої інстанції, адже запобіжний захід слугує процесуальним важелем виконання обвинуваченою своїх обов`язків і саме такі обмеження забезпечать належну процесуальну поведінку обвинуваченої.

Доводи захисника обвинуваченої щодо недоведеності стороною обвинувачення складу інкримінованого ОСОБА_7 кримінального правопорушення не є підставою для зміни відносно неї запобіжного заходу, оскільки питання щодо доведеності обвинувачення суд першої інстанції вирішує при оцінці доказів за результатами ухвалення рішення по суті в нарадчій кімнаті.

Під час застосування до обвинуваченої запобіжного заходу суддею розмір застави не визначався. Продовжуючи дію запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, судова колегія не вбачає підстав для визначення розміру застави відповідно до абз. 8 ч. 4 ст. 183 КПК України, з урахуванням наявності встановлених судом ризиків та суті обвинувачення у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст.111 КК України, вчиненого в умовах воєнного стану.

Розглядаючи можливість застосування до обвинуваченої будь-якого альтернативного запобіжного заходу, колегія суддів зазначає, що наразі достатніми та належними підставами застосування до ОСОБА_7 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою у цьому кримінальному провадженні є ризики, передбачені ст. 177 КПК України, які наразі не зменшилися.

Таким чином, колегія суддів приходить до висновку, що зміна або застосування більш м`якого запобіжного заходу не зможе забезпечити належну процесуальну поведінку обвинуваченої ОСОБА_7 і виключити ризики, пов`язані із звільненням її з-під варти.

З огляду на викладене та керуючись ст. ст. 31, 177-178, 181, 183, 194, 197, 201, 202, 331, 336, 371-372, 376, 395 КПК України, судова колегія

УХВАЛИЛА:

Клопотання прокурора про продовження обвинуваченій ОСОБА_7 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, без визначення розміру застави, на 60 днів задовольнити.

Продовжити відносно ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , обвинуваченої у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 111 КК України, запобіжний захід у вигляді тримання під вартою в державній установі «Київський слідчий ізолятор», строком на 60 днів, тобто до 31 травня 2026 року включно.

У задоволенні клопотання захисника-адвоката ОСОБА_6 та обвинуваченої ОСОБА_7 про зміну запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою на запобіжний захід у вигляді домашнього арешту із забороною залишати житло в нічний період доби або застави відмовити.

Копію ухвали надіслати прокурору, захиснику, обвинуваченій та направити для виконання начальнику державної установи «Київський слідчий ізолятор».

Ухвала може бути оскаржена до Дніпровського апеляційного суду протягом п`яти днів з дня її постановлення, підлягає негайному виконанню.

Повний текст ухвали суду складений 02.04.2026 року.

Головуючий суддя ОСОБА_1

Судді ОСОБА_2

ОСОБА_3