Рішення № 135379790, 02.04.2026, Тростянецький районний суд Вінницької області

Справа № 147/2021/25

Провадження № 2/147/137/26

ЗАОЧНЕ РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02 квітня 2026 року с-ще Тростянець

Тростянецький районний суд Вінницької області у складі:

головуючого судді Натальчук О.А.,

із секретарем Свистун А.П.,

за участю:

представника позивача, адвоката Чубенко С. В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку загального позовного провадження в приміщенні Тростянецького районного суду Вінницької області цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа Служба у справах дітей Тростянецької селищної ради Гайсинського району Вінницької області, про позбавлення батьківських прав та стягнення аліментів,

ВСТАНОВИВ:

У вересні 2025 року адвокат Чубенко Сніжана Василівна в інтересах ОСОБА_1 звернувся до Тростянецького районного суду Вінницької області з позовом до ОСОБА_2 , третя особа Служба у справах дітей Тростянецької селищної ради, Гайсинського району Вінницької області, про позбавлення батьківських прав.

В обґрунтування позовних вимог (а.с.2-8) зазначено, що між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 було укладено шлюб. Від спільного подружнього життя у них народився син ОСОБА_3 , 2020 р. н. Спільне життя з відповідачкою не склалося, тому рішенням Білгород- Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 19.12.2023 шлюб було розірвано. Зазначено, що рідна мати дитини, тобто відповідачка, залишила сина на колишнього чоловіка виїздила за межі України 05.04.2023 р., потім повернулася 24.12.2023 р. і знову виїхала 06.01.2024 р. З тих пір відсутні відомості про повернення ОСОБА_2 до України. Син проживає разом з батьком та зареєстрований за місцем проживання батька, з травня 2024 року по даний час систематично відвідує Тростянецький комунальний заклад дошкільної освіти (ясла-садок) загального розвитку «Дивограй». Протягом перебування його у групах « ОСОБА_4 » та « ОСОБА_5 » зі слів вихователів тісний зв`язок з працівниками закладу, батьківським колективом, вів батько ОСОБА_1 та на час його відсутності бабуся, ОСОБА_6 .

Також у позові вказано, що відповідачка ніяким чином не піклується про дитину, не проявляє заінтересованості в фізичному і духовному розвитку сина, не цікавиться його навчанням, підготовкою до самостійного життя, не забезпечує необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, не спілкується з дитиною, не надає дитині доступу до культурного і духовного розвитку, не створює умов для отримання освіти, тобто ухиляється від виконання батьківських обов`язків щодо сина.

Важливо звернути увагу і на несплату відповідачкою аліментів на утримання дитини, що шкодить інтересам дитини. Такі обставини є підставою для позбавлення батьківських прав відповідачки. Самоусунення ОСОБА_2 від виховання дитини, призвело до розриву будь-яких стосунків між матір`ю та дитиною.

Враховуючи вищевикладене, позивач просив ухвалити рішення, яким позбавити батьківських прав ОСОБА_2 відносно ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Також просив стягнути судові витрати.

Ухвалою Тростянецького районного суду Вінницької області від 05.11.2025 дану позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі та призначено підготовче засідання. Витребувано від Органу опіки та піклування Тростянецької селищної ради Гайсинського району Вінницької області письмовий висновок щодо розв`язання спору на підставі відомостей, одержаних у результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, інших осіб, які бажають проживати з дитиною, брати участь у її вихованні, а також на підставі інших документів, які стосуються справи.

10.12.2025 до суду надійшов висновок про доцільність позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 відносно дитини ОСОБА_7 .

Ухвалою суду від 16.12.2025 закрито підготовче провадження у справі, призначено справу до судового розгляду по суті та витребувано з Головного центру обробки спеціальної інформації Державної прикордонної служби України відомості про перетин Державного кордону України громадянкою України ОСОБА_2 , в період з 01.01.2023 року по 03.11.2025 року.

Витребувана інформація надійшла до суду 16.12.2025 та 23.12.2025.

Позивач у судове засідання не з`явився, відомості про причини неявки суду не надав. Представник позивача вказала, що він наразі проходить службу в ЗСУ.

Представник позивача у судовому засіданні позов підтримала та просила задовольнити. Суду пояснила, що ОСОБА_2 не справляється зі своїми батьківськими обов`язками. Не відвідує школу та не цікавиться як навчається дитина. Її довіритель вважає, що необхідно для захисту інтересів дитини позбавити ОСОБА_2 батьківських прав. На запитання суду вказала, що, за наявною у неї інформацією, яку вказав позивач, відповідачка самоусунулась від виховання сина та покинула його, виїхавши за кордон. Так само і її родина не підтримує стосунків із ОСОБА_3 . Дитина ще не досягла того віку, коли може бути допитана судом, однак під час розмови із нею вказав, що може впізнати мати лише по фото.

У судове засідання представник третьої особи не з`явилась, подала заяву про розгляд справи без їх участі за наявними у справі доказами.

Відповідач у судове засідання не з`явилась, про дату, час та місце розгляду справи повідомлена належним чином, що відповідає положенню п. 4 ч. 8 ст. 128 ЦПК України та правовій позиції КЦС ВС від 10.05.2023 № 755/77944/18 (61-185-св23). Судова повістка повернулася на адресу суду без вручення з відміткою «адресат відсутній за вказаною адресою».

Верховний Суд у постанові від 18.03.2021 у справі №911/3142/19 сформував правовий висновок про те, що направлення листа рекомендованою кореспонденцією на дійсну адресу є достатнім для того, щоб вважати повідомлення належним, оскільки отримання зазначеного листа адресатом перебуває поза межами контролю відправника, а, у даному випадку, суду (близька за змістом правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25 квітня 2018 року у справі №800/547/17 (П/9901/87/18) (провадження №11-268заі18), постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 27 листопада 2019 року у справі №913/879/17, від 21 травня 2020 року у справі №10/249-10/19, від 15 червня 2020 року у справі №24/260-23/52-б).

Факт неотримання відповідачем у справі кореспонденції, яка направлена судом з дотриманням вимог процесуального закону за належною адресою, суд вважає таким, що зумовлений не об`єктивними причинами, а є наслідком суб`єктивної поведінки відповідача.

Також, відповідно до ч.11 ст. 128 ЦПК України відповідач була повідомлена про дату, час і місце проведення судових засідань, призначених на 14.01.2026, 09.02.2026. 05.03.2026 через оголошення на офіційному веб-сайті судової влади України, про що в матеріалах справи наявне підтвердження. З опублікуванням оголошення про виклик особа вважається повідомленою про дату, час і місце розгляду справи.

Суд зазначає, що небажання відповідача надавати докази, зокрема з причини ухилення від участі в судових засіданнях, дає суду право при заочному розгляді справи обмежитися доказами, наданими позивачем.

На підставі згоди представника позивача суд ухвалює рішення при заочному розгляді справи в порядку, передбаченому ст. ст.223, 280-282 ЦПК України.

Відповідно до ст. 12 Конвенції про права дитини, держави-учасниці забезпечують дитині, здатній сформулювати власні погляди, право вільно висловлювати ці погляди з усіх питань, що торкаються дитини, причому поглядам дитини приділяється належна увага згідно з її віком і зрілістю. З цією метою дитині, зокрема, надається можливість бути заслуханою в ході будь-якого судового чи адміністративного розгляду, що торкається дитини, безпосередньо або через представника чи відповідний орган у порядку, передбаченому процесуальними нормами національного законодавства».

Статтею 171 СК України передбачено, що дитина має право на те, щоб бути вислуханою батьками, іншими членами сім`ї, посадовими особами з питань, що стосуються її особисто, а також з питань сім`ї. Дитина, яка може висловити свою думку, має бути вислухана при вирішенні між батьками, іншими особами спору щодо її виховання, місця проживання, у тому числі при вирішенні спору про позбавлення батьківських прав, поновлення батьківських прав, а також спору щодо управління її майном. Проте суд має право постановити рішення всупереч думці дитини, якщо цього вимагають її інтереси.

З урахуванням означених норм та на підставі відомостей представника Служби у справах дітей, суд вважає за недоцільне з`ясовувати думку дитини, так як він не досяг десятирічного віку, що відповідає також практиці Верховного Суду, який у постанові від 19 червня 2025 року у справі № 178/1957/22 прямо вказав: з досягненням 10 років у дітей з`являється право не просто бути вислуханими, а й активно брати участь у вирішенні своєї долі.

Згідно ч.1 ст.4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Статтею ч.1 ст.5 ЦПК України визначено, що здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом.

Судом встановлено, що сторони перебували у шлюбі з 22.02.2020 по 19.12.2023, що підтверджено копією рішення Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області (а.с. 20-21).

ІНФОРМАЦІЯ_2 народився ОСОБА_7 . Згідно копії свідоцтва про народження, його батьками записано: батько- ОСОБА_1 , мати ОСОБА_2 (а.с.22).

Окрім того, в матеріалах справи наявна копія рішення Білгород-Дністровського суду Одеської області від 01.05.2025, яким в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про позбавлення батьківських прав відмовлено (а.с.25-36).

З акту обстеження умов проживання ОСОБА_7 від 04.06.2024 та 20.10.2025 встановлено, що родина проживає у власному будинку, який складається з 4-х житлових кімнат, кухні, ванни та коридору. Для дитини облаштована окрема кімната на момент відвідування у будинку було чисто та прибрано. Мати хлопчика ОСОБА_2 зі слів ОСОБА_1 на даний час перебуває за кордоном. З дитиною не спілкується, вихованням та розвитком не займається. Батько ОСОБА_1 мобілізований до лав ЗСУ. Поки батько несе службу за дитиною здійснює нагляд бабуся ОСОБА_6 (а.с.37-40)

З довідки від 21.10.2025 №76 та довідки від 28.05.2024, виданих Тростянецьким комунальним закладом дошкільної освіти (ясла-садок) загального розвитку «Дивограй», вказано, що ОСОБА_7 систематично відвідує садок з травна 2024 року по даний час. Протягом перебування його у групах « ОСОБА_4 » та « ОСОБА_5 » зі слів вихователів тісний зв`язок з працівниками закладу підтримували батько ОСОБА_1 та на час його відсутності бабуся ОСОБА_6 які ніколи не перешкоджали зустрічі мами з сином.(а. с. 41-42)

З інформації наданої Державною прикордонною службою України від 16.12.2025 (а.с. 120) вбачається, що ОСОБА_8 ІНФОРМАЦІЯ_3 перетинала кордон України 05.04.2023 (виїзд) у пп «Шагені», 24.12.2023 (в`їзд) у пп «Краківець» та 06.01.2024 (виїзд) у пп «Угринів».

Згідно з ч. 3 ст. 51 Конституції України сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.

Відповідно до ч. 1 ст. 8 Закону України «Про охорону дитинства» кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку.

Виховання в сім`ї є першоосновою розвитку особистості дитини. На кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов`язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров`я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці (ч. 1 ст. 12 Закону України «Про охорону дитинства»).

Згідно з ч. 7 ст. 7 СК України дитина має бути забезпечена можливістю здійснення її прав, установлених Конституцією України, Конвенцією про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованою Постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року № 789-XII (далі - Конвенція про права дитини), іншими міжнародними договорами України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Відповідно до пунктів 1, 2 ст. 3 Конвенції про права дитини в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Дитині забезпечується такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов`язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом.

Статтею 9 Конвенції про права дитини визначено, що держави-учасниці поважають право дитини, яка розлучається з одним чи обома батьками, підтримувати на регулярній основі особисті відносини і прямі контакти з обома батьками, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають окремо і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.

Згідно з ч. ч. 1-4 ст. 150 СК України батьки зобов`язані виховувати дитину в дусі поваги до прав та свобод інших людей, любові до своєї сім`ї та родини, свого народу, своєї Батьківщини, піклуватися про здоров`я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток, забезпечити здобуття дитиною повної загальної середньої освіти, готувати її до самостійного життя, поважати дитину.

Відповідно до ч. 1 ст. 155 СК України здійснення батьками своїх прав та виконання обов`язків мають ґрунтуватися на повазі до прав дитини та її людської гідності.

Мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він: не забрали дитину з пологового будинку або з іншого закладу охорони здоров`я без поважної причини і протягом шести місяців не виявляли щодо неї батьківського піклування; ухиляються від виконання своїх обов`язків по вихованню дитини; жорстоко поводяться з дитиною; є хронічними алкоголіками або наркоманами; вдаються до будь-яких видів експлуатації дитини, примушують її до жебракування та бродяжництва; засуджені за вчинення умисного злочину щодо дитини (ч. 1 ст. 164 СК України).

Згідно зі ст. 166 СК України позбавлення батьківських прав є винятковою мірою, яка тягне за собою надзвичайні правові наслідки як для батька (матері), так і для дитини.

Позбавлення батьківських прав (тобто прав на виховання дитини, захист її інтересів, на відібрання дитини в інших осіб, які незаконно її утримують, та ін.), що надані батькам до досягнення дитиною повноліття і ґрунтуються на факті спорідненості з нею, є крайнім заходом впливу на осіб, які не виконують батьківських обов`язків, а тому питання про його застосування необхідно вирішувати лише після повного, всебічного, об`єктивного з`ясування обставин справи, зокрема ставлення батьків до дітей.

Особи можуть бути позбавлені батьківських прав лише щодо дитини, яка не досягла вісімнадцяти років, і тільки з підстав, передбачених статтею 164 СК України.

Ухилення батьків від виконання своїх обов`язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти.

Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками.

Таким чином, позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо і лише при наявності вини у діях батьків.

Відповідно до ч. 1 ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) та практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права.

ЄСПЛ у справі «Хант проти України» від 07 грудня 2006 року (заява № 31111/04) наголошував на тому, що питання сімейних відносин має ґрунтуватися на оцінці особистості заявника та його поведінці. Факт заперечення заявником проти позову про позбавлення його батьківських прав також міг свідчити про його інтерес до дитини.

Позбавлення батьківських прав є крайнім заходом впливу і повинен застосовуватись у випадках свідомого та умисного ухилення відповідача від виконання своїх батьківських обов`язків.

У рішенні по справі «Мамчур проти України» від 16 липня 2015 року (заява № 10383/09) ЄСПЛ зауважував, що оцінка загальної пропорційності будь-якого вжитого заходу, що може спричинити розрив сімейних зв`язків, вимагатиме від суду ретельної оцінки низки факторів та залежно від обставин відповідної справи вони можуть відрізнятися. Проте основні інтереси дитини є надзвичайно важливими.

Розірвання сімейних зв`язків означає позбавлення дитини її коріння, позбавлення батька спорідненості з дитиною, а це буде вважатись виправданим лише за виняткових обставин (рішення ЄСПЛ від 18 грудня 2008 року у справі «Савіни проти України»).

При вирішенні такої категорії спорів суди повинні мати на увазі, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, вирішення сімейних питань, на який вони йдуть лише у виняткових випадках, і головне - за наявності достатніх та переконливих доказів, що характеризують особистості батька й матері як особи, що становить реальну загрозу для дитини, її здоров`я та психічного розвитку. Суди повинні зважувати на те, що позбавлення батьківських прав на дитину вже несе в собі негативний вплив на свідомість дитини, та застосовувати цей захід як крайню міру впливу та захисту прав дитини.

Верховний Суд неодноразово наголошував на тому, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, який необхідно розглядати як виключний і надзвичайний спосіб впливу на недобросовісних батьків (див. зокрема постанови Верховного Суду від 29 липня 2021 року у справі № 686/16892/20, від 11 вересня 2020 року у справі № 357/12295/18, від 29 квітня 2020 року у справі № 522/10703/18, від 13 квітня 2020 року у справі № 760/468/18, від 11 березня 2020 року у справі № 638/16622/17, від 06 вересня 2023 року у справі № 545/560/21).

Права батьків і дітей, які засновані на спорідненості, становлять основоположну складову сімейного життя, а заходи національних органів, спрямовані перешкодити реалізації цих прав, є втручанням у права, гарантовані статтею 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків.

Наведене узгоджується з висновками щодо врахування найкращих інтересів дитини при розгляді справ, які стосуються прав дітей, сформульованими у постановах Великої Палати Верховного Суду від 17 жовтня 2018 року у справі № 402/428/16-ц, Верховного Суду від 02 грудня 2020 року у справі № 180/1954/19, від 13 листопада 2020 року у справі № 760/6835/18, від 09 листопада 2020 року у справі № 753/9433/17, від 02 листопада 2020 року у справі № 552/2947/19, від 24 квітня 2019 року у справі № 300/908/17, від 12 вересня 2023 року у справі № 213/2822/21.

10.12.2025 до суду надійшов висновок про доцільність позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 відносно дитини ОСОБА_7 (а.с.89-91).

Досліджуючи зміст висновку встановлено, що відповідно до акту обстеження умов проживання дитини, складеного службою у справах дітей за місцем проживання останнього, умови проживання Богдана задовільні. У будинку прибрано та тепло. У дитини наявна власна кімната, де облаштоване окреме спальне місце. У хлопчина наявні іграшки відповідно до віку та потреб. Дитина забезпечена сезонним одягом та взуттям. Протягом перебування його у групах « ОСОБА_4 » та « ОСОБА_5 », зі слів вихователів, тісний зв`язок з працівниками закладу підтримує батько, а на час його відсутності бабуся. Окрім того, докази на підтвердження вчинення дій, які б свідчили про бажання матері брати участь у вихованні та розвитку дитини відсутні.

Також, долучено письмові пояснення сусідів ОСОБА_1 (а.с. 92, 96) які підтверджують, що батько самостійно виховує сина. З лютого 2024 року мати дитини ОСОБА_2 жодного разу не бачили, дитину вона не відвідувала.

Окрім того, Службою у справах дітей надано лист Директора КПН «Тростянецьке ЦПМСД» про стан здоров`я дитини. Також в листі зазначено, що мати ОСОБА_2 жодного разу до сімейного лікаря не з`являлась, станом здоров`я дитини не цікавилась (а.с. 100).

За правилами ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Так, позивачем не доведено, а матеріали справи не містять доказів умисного ухилення відповідачкою від виконання своїх батьківських обов`язків, що в силу положень статей 12, 81 ЦПК України є його процесуальним обов`язком. Також позивачем не надано суду жодних доказів того, що ОСОБА_2 не спілкується із сином за допомогою засобів телефонного, поштового зв`язку у месенджерах чи соціальних мережах. Так само позивач вказує, що остання не приймає участі в утриманні сина. Однак даний факт не доведений жодними доказами. При цьому судом ураховано, що твердження позивача не можуть бути спростовані відповідачем через її перебування за кордоном, тобто поза межами місця проживання.

Та обставина, що на час розгляду справи, вихованням і розвитком дитини займається батько та бабуся із боку батька, не свідчить безумовно про те, що мати дитини не бажає брати участь у його утриманні і вихованні, тобто свідомо умисно нехтує батьківськими обов`язками.

Посилання позивача на те, що матір не піклується про дитину, не є підставою для позбавлення її батьківських прав, оскільки позбавлення батьківських прав, тобто природніх прав, наданих батькам щодо дитини на її виховання, захист її інтересів та інших прав, які виникають із факту кровної спорідненості з дитиною, є крайнім заходом впливу, необхідність застосування якого позивач не довів.

Позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, який слід розглядати як виключний і надзвичайний спосіб впливу на недобросовісних батьків, яке тягне за собою надзвичайні правові наслідки.

Суд ураховує також те, що ні в позовній заяві ні у документах доданих до позову та у висновку органу опіки та піклування не вказано про підтримання ОСОБА_3 зв`язків із родичами по лінії матері. Зокрема чи останні проявляють інтерес до нього, чи він бажає з ними спілкуватись та чи має таку можливість.

Відповідач не є тією особою, поведінка чи дії якої можуть свідчити про негативний вплив на дітей (докази щодо цього в матеріалах справи відсутні), а тому розрив з матір`ю та сімейними відносинами не буде відповідати інтересам ОСОБА_7 .

У матеріалах справи відсутні докази того, що відповідач притягувалася до кримінальної чи адміністративної відповідальності, у зв`язку із неналежним поводженням щодо дітей, вчиняла будь-яке насильство стосовно них або в їх присутності.

Позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо, і лише при наявності вини у діях батьків.

Належних та допустимих доказів винної поведінки та ухилення відповідача від виконання батьківських обов`язків судом не встановлено. Також судом не встановлено, а позивачем та його представником не доведено обставин, які б свідчили про те, що ОСОБА_2 не бажала та не бажає спілкуватися з сином та брати участь у його вихованні, остаточно і свідомо самоусунулася від виконання своїх обов`язків з виховання дитини.

В матеріалах справи відсутні відомості про те, що ОСОБА_9 отримала та ознайомлена з рішенням Білгород-Дністровського районного суду Одеської області від 01.05.2025. Тому стверджувати про невиконання нею рішення суду є передчасним та не підтверджено належними та допустимими доказами. Крім того, факт відсутності відповідачки на території України підтверджується відповідною довідкою Державної прикордонної служби України №147/2021/25 від 16.12.2025.

Суд ураховує те, що згідно акту оцінки потреб сім`ї від 05.12.2025 (а.с.103-107) позивач ОСОБА_1 з лютого 2025 року проходить службу у ЗСУ, а його син ОСОБА_3 проживає із його матір`ю ОСОБА_6 . Однак чи підтримує він родинні відносини з іншими родичами, у тому числі із родиною матері, не вказано.

Отже, суд не погоджується з висновком органу опіки та піклування про доцільність позбавлення відповідача ОСОБА_2 батьківських прав відносно дитини. Суд враховує поведінку відповідача щодо ставлення до виконання своїх батьківських обов`язків, по відношенню до дитини, того, що вона наразі знаходиться за кордоном, виїхала за межі України, неналежне виконання нею батьківських обов`язків, які встановлені висновком органу опіки та піклування, та вважає, що її слід попередити, що у разі продовження такої поведінки вона буде позбавлена батьківських прав.

Враховуючи вищенаведене та з урахуванням якнайкращих інтересів дитини, з огляду на відсутність свідомого нехтування відповідачем своїми батьківськими обов`язками, суд вважає, що в задоволенні позовних вимог необхідно відмовити. Позбавлення ОСОБА_2 батьківських прав за встановлених обставин не буде ґрунтуватися на суттєвих і достатніх причинах у контексті прецедентної практики ЄСПЛ, оскільки судом не встановлено, що відповідачка є тією особою, поведінка чи дії якої можуть свідчити про негативний вплив на дітей, а тому розрив з матір`ю не відповідатиме їх інтересам.

Аналогічний висновок викладено у постанові Верховного Суду від 05 червня 2024 року у справі №722/225/23.

Згідно з ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

У відповідності до ч. 3 ст. 12, ч. 1 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Згідно ч. 1 ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Відповідно до статті 80 ЦПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (частини перша-третя статті 89 ЦПК України).

Здійснюючи правосуддя, ЄСПЛ керується, у тому числі, принципом пропорційності, тобто дотримання «справедливого балансу», враховуючи те, що заінтересована особа не повинна нести непропорційний та надмірний тягар. Конкретному приватному інтересу повинен протиставлятися інший інтерес, який може бути не лише публічним (суспільним, державним), але й іншим приватним інтересом, тобто повинен існувати спір між двома юридично рівними суб`єктами, кожен з яких має свій приватний інтерес, перебуваючи в цивільно-правовому полі.

Таким чином, при розгляді даної справи суд, крім іншого, враховує принцип пропорційності з метою дотримання при розгляді справи та ухваленні рішення «справедливого балансу» сторін, обов`язково враховуючи найвищі інтереси дитини.

Доведення обставин свідомого, умисного ухилення відповідачки від виконання батьківських обов`язків, які можуть бути підставою позбавлення останньої батьківських прав, покладено на позивача ОСОБА_1 .

Вирішуючи спір, дослідивши та надавши оцінку наданим сторонами доказам, суд дійшов о висновку про те, що підстави, передбачені п. 2 ч. 1 ст. 164 СК України для позбавлення відповідача батьківських прав, є недоведеними належними, достовірними, допустимими доказами. Позивач та його представник не надали суду належних та допустимих доказів, які б підтверджували, що відповідачка умисно та злісно ухиляється від виконання своїх батьківських обов`язків, а позбавлення батьківських прав необхідно розглядати як крайній захід, необхідність та пропорційність застосування якого за обставин цієї справи не доведено.

Як уже зазначалось вище, позбавлення батьківських прав є крайнім заходом впливу, який має бути застосований тоді, коли інші заходи не дали бажаного результату. Однак, судом встановлено, що застосування інших заходів впливу щодо відповідача (надання допомоги, відібрання дитини без позбавлення батьківських прав, тощо) не розглядались.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (ч. 4 ст. 263 ЦПК України).

Також у постанові Верховного Суду від 17 червня 2021 року у справі № 643/7876/18 зазначено, що позбавлення батьківських прав (тобто прав на виховання дитини, захист її інтересів, на відібрання дитини в інших осіб, які незаконно її утримують, та інше), що надані батькам до досягнення дитиною повноліття і ґрунтуються на факті споріднення з нею, є крайнім заходом впливу на осіб, які не виконують батьківських обов`язків, а тому питання про його застосування слід вирішувати лише після повного, всебічного, об`єктивного з`ясування обставин справи, зокрема ставлення батьків до дітей. Зважаючи на те, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, суд може у виняткових випадках при доведеності винної поведінки когось із батьків або їх обох, з урахуванням її характеру, особи батька і матері, а також інших конкретних обставин справи відмовити в задоволенні позову про позбавлення цих прав, попередивши відповідача про необхідність змінити ставлення до виховання дитини (дітей) і поклавши на орган опіки та піклування контроль за виконанням ним батьківських обов`язків. Таким чином, позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо, і лише за наявності вини у діях батьків.

Аналогічний правовий висновок викладено у постановах Верховного Суду від 10 листопада 2021 року у справі № 309/556/17, від 23 травня 2022 року у справі № 752/26176/18, від 02 серпня 2022 року справа № 743/269/21, від 25 листопада 2022 року у справі № 3089081/21 та інших.

Суд може погодитися з тим, що відповідачка не приділяє уваги вихованню дитини, не проводить з ними часу, враховуючи те, що на даний час він проживає з батьком, але суд не погоджується з тим, що відповідач взагалі ухиляється від виконання своїх батьківських обов`язків.

Проте, якщо у процесі розгляду справи суди з`ясовують, що хоча один з батьків і перебуває за кордоном, але бере участь у вихованні дитини та виконує батьківські обов`язки, дійсно проявляє інтерес до дитини, то в таких випадках суди відмовляють у задоволенні вимог про позбавлення батьківських прав.

Наприклад, у справі № 722/225/23 Верховний Суд зазначив, що вимушене тимчасове перебування матері за кордоном (внаслідок життєвих обставин) дійсно створює певні труднощі у налагодженні стосунків з дітьми. Але при цьому вона не усувається від виховання та утримання своїх дітей, цікавиться їхнім життям та бажає в подальшому належним чином виконувати свої батьківські обов`язки. З наявних у справі доказів вбачалося, що жінка заперечувала проти позбавлення її батьківських прав, вказуючи, що не втратила інтересу до дітей, що свідчить про її зацікавленість у прийнятті участі у їх житті.

Таким чином, суди комплексно оцінюють обставини справи на основі зібраних доказів, враховують, серед іншого, чи позивач у процесі судового розгляду доводить, яка реальна мета має бути досягнута шляхом позбавлення батька чи матері батьківських прав, як це змінить існуючу ситуацію на кращу і сприятиме захисту інтересів дітей, чи має місце вина особи у разі невиконання нею своїх батьківських обов`язків, чи існує зв`язок між дітьми та батьками, чи змінює відповідач свою поведінку у процесі розгляду справи, чи використовує всі існуючі способи та можливості для спілкування з дітьми.

Підсумовуючи вищевикладене, суд дійшов переконання, що обставини, на які посилається позивач у своєму позові, наразі не можуть бути підставою для позбавлення відповідачки батьківських прав. Обставини справи свідчать лише про відсутність належного зв`язку між членами сім`ї, що може бути результатом відсутності належного спілкування, різних світоглядів, існування взаємних образ один на одного всередині сім`ї, тощо.

Таким чином, враховуючи те, що відсутні підстави, передбачені п. 2 ч. 1 ст. 164 СК України для позбавлення відповідача батьківських прав, суд дійшов висновку, що в задоволенні позову про позбавлення ОСОБА_2 батьківських прав відносно її дитини ОСОБА_7 , слід відмовити.

При цьому, суд попереджає відповідача про необхідність належного виконання передбачених законодавством батьківських обов`язків, в т.ч. щодо забезпечення необхідних умов життя, навчання та виховання неповнолітніх дітей, та покладає на Тростянецьку селищну раду, як орган опіки та піклування, обов`язок контролю за виконанням ОСОБА_2 своїх батьківських обов`язків стосовно дитини: ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Щодо позовної вимоги про стягнення аліментів, суд зазначає наступне.

Положенням ч. 2 ст. 51 Конституції України закріплений конституційний обов`язок батьків утримувати своїх дітей.

Статтею 141 Сімейного кодексу України (далі СК України) визначено, що мати, батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов`язків щодо дитини.

Відповідно до ч. 2 ст. 150 СК України батьки зобов`язані піклуватись про здоров`я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток.

Згідно вимог ч. 1, 2 ст. 155 СК України, здійснення батьками своїх прав та виконання обов`язків мають ґрунтуватися на повазі до прав дитини та її людської гідності.

Батьківські права не можуть здійснюватися всупереч інтересам дитини.

Так, між позивачем та відповідачем виник спір з приводу утримання неповнолітньої дитини. Тобто, на даний час дитина ОСОБА_7 . Проживає разом із батьком та перебуває на повному його утримані, всі необхідні витрати на дитину (дошкільна освіта, лікування, харчування, одяг, дозвіл тощо) батько несе самостійно.

В позовній заяві зазначено, що дитина проживає з батьком та бабусею, остання займається його утриманням та вихованням. Доказів протилежного суду не надано.

Згідно з ч. ч. 1, 2 ст. 27 Конвенції ООН про права дитини від 20 листопада 1989 року, яка ратифікована Постановою Верховної Ради України №789ХІІ (78912) від 27 лютого 1991 року та набула чинності для України 27 вересня 1991 року, держава визнає право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини. Батьки або інші особи, які виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини.

Відповідно до ч. ч. 7, 10 ст. 7 СК України дитина має бути забезпечена можливістю здійснення її прав, установлених Конституцією України, Конвенцією про права дитини, іншими міжнародними договорами України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Так, за змістом ст. 180 СК України батьки зобов`язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття.

Згідно зі ст. 181 СК України способи виконання батьками обов`язку утримувати дитину визначаються за домовленістю між ними.

За домовленістю між батьками дитини той із них, хто проживає окремо від дитини, може брати участь у її утриманні в грошовій і (або) натуральній формі.

За рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька і (або) у твердій грошовій сумі.

Згідно з ч. 1 ст. 182 СК України, при визначенні розміру аліментів суд враховує стан здоров`я та матеріальне становище дитини, стан здоров`я та матеріальне становище платника аліментів, наявність у платника аліментів інших дітей, непрацездатних чоловіка дружини, батьків, дітей та інші обставини, що мають істотне значення.

Матеріальне становище сторін суд визначає, виходячи з вартості приналежного їм майна, рівня доходів, а також величини витрат, які вони здійснюють на утримання себе й членів своєї сім`ї.

Суд при визначенні розміру коштів, що стягуються як аліменти, прагне не до зрівняння матеріального становища платника й одержувача аліментів, а до того, щоб одержувач аліментів у разі їх сплати перестав бути таким, що потребує матеріальної допомоги. Окрім того, розмір призначених аліментів має бути виправданий дійсними потребами та з урахуванням матеріального становища сторін, має виходити з фактичних обставин справи та мети зобов`язання щодо утримання.

Суд враховує, що відповідно до вимог закону сторони нарівні зобов`язані утримувати дітей до досягнення ними повноліття і створювати для них необхідні передумови для їх розвитку і забезпечення організації їх життя.

Відповідно до ст. 183 СК України той із батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина, має право звернутися до суду із заявою про видачу судового наказу про стягнення аліментів у розмірі на одну дитину - однієї чверті, на двох дітей - однієї третини, на трьох і більше дітей - половини заробітку (доходу) платника аліментів, але не більше десяти прожиткових мінімумів на дитину відповідного віку на кожну дитину.

Разом з тим, розмір аліментів має бути необхідним та достатнім для забезпечення гармонійного розвитку дитини. Мінімальний гарантований розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку. Мінімальний рекомендований розмір аліментів на одну дитину становить розмір прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку і може бути присуджений судом у разі достатності заробітку (доходу) платника аліментів.

Відповідно до ст. 8 Закону України «Про охорону дитинства» кожна дитина має право на рівень життя достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів України.

Згідно з ч. 3 ст. 11 Закону України «Про охорону дитинства» батько і мати мають рівні права та обов`язки щодо своїх дітей. Предметом основної турботи та основним обов`язком батьків є забезпечення інтересів своєї дитини.

З урахуванням викладеного, суд приймає до уваги надані позивачем докази, які підтверджують, що дитина проживає разом з ним та бабусею вони займається вихованням та утриманням дитини.

Таким чином, право позивача на отримання аліментів на утримання спільної з відповідачем дитини підлягає захисту, шляхом стягнення з відповідача коштів на її утримання (аліментів).

ОСОБА_1 просить стягнути з відповідача аліменти на утримання сина в розмірі 1/4 частки від усіх видів його доходу, але не менше 50 % прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку.

Прожиткові мінімуми для різних категорій населення на 2026 рік в Україні встановлюються Законом України «Про Державний бюджет на 2026 рік", зокрема станом на 1 січня 2026 року на дітей віком до 6 років 2817,00 грн.

Таким чином, мінімальний гарантований розмір аліментів - 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку становить для дітей віком від до 6 років 1408,50 грн.

Відповідач в судове засідання не з`явився, не скористалась наданим їй правом на висловлення своєї позиції по справі та не надала до суду документи про стан її здоров`я, її доходи, наявність у ОСОБА_2 інших дітей чи осіб, які перебувають на її утриманні.

З огляду на викладене вище, враховуючи вимоги чинного законодавства та надані позивачем докази, суд вважає, що з відповідача ОСОБА_2 підлягають стягненню аліменти на користь позивача на утримання сина ОСОБА_3 у розмірі 1/4 частини її заробітку (доходу), але не менше 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку щомісячно і до досягнення дитиною повноліття.

Даного висновку суд дійшов з урахуванням наявних доказів проживання дитини із батьком (за місцем його реєстрації) та відсутності відомостей про участь матері у матеріальному забезпеченні дитини.

Варто зазначити, що згідно з п. 23 постанови Пленуму Верховного Суду України від 15 травня 2006 року №3 «Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справи щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів» розмір аліментів, визначений судовим рішенням або за домовленістю між батьками, суд може змінити за позовом платника або одержувача аліментів у зв`язку зі зміною матеріального чи сімейного стану, погіршення чи поліпшення здоров`я когось із них.

Відповідно до ч.3 ст. 80 СК України, розмір аліментів, визначений судом, може бути згодом змінений за рішенням суду за позовною заявою платника або одержувача аліментів у разі зміни їхнього матеріального і (або) сімейного стану.

Згідно ч. 1 ст.79 Сімейного кодексу України аліменти присуджуються за рішенням суду від дня подання позовної заяви.

Позивач звернулась до суду з позовною заявою 03.11.2025, а тому аліменти підлягають стягненню саме з цієї дати.

Відповідно до п.1 ч.1 ст. 430 ЦПК України рішення суду слід допустити до негайного виконання в межах суми аліментних платежів за один місяць.

В силу ст.141 ЦПК України у разі відмови у позові в частині позбавлення батьківських прав, судовий збір з відповідача на користь позивача не стягується.

Згідно ч.6 ст. 141 ЦПК України якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з другої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, які їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог.

З огляду на викладене необхідно стягнути з ОСОБА_2 на користь Держави судовий збір у розмірі 1211,20 грн.

Керуючись Конвенцією про права дитини від 20.11.1989, постановою Пленуму Верховного Суду України №3 від 30.03.2007 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про усиновлення і про позбавлення та поновлення батьківських прав», ст. ст. 11, 12, 15 Закону України «Про охорону дитинства», ст. ст. 151, 153, 157-159, 164, 165, 166, 180-183, 191 Сімейного кодексу України, ст. ст. 258-259, 263-264, 268, 280, 281, 354 ЦПК України, суд, -

УХВАЛИВ:

Позов задовольнити частково.

У задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа Служба у справах дітей Тростянецької селищної ради Гайсинського району Вінницької області в частині позбавлення батьківських прав, - відмовити.

Попередити ОСОБА_2 про необхідність належного виконання батьківських обов`язків та зміни ставлення до виховання дитини: ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Покласти на Тростянецьку селищну раду, як орган опіки та піклування обов`язок контролю за виконанням ОСОБА_2 своїх батьківських обов`язків стосовно дитини: ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа Служба у справах дітей Тростянецької селищної ради Гайсинського району Вінницької області в частині стягнення аліментів задовольнити.

Стягувати із ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 аліменти на утримання сина - ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у розмірі 1/4 частини всіх видів її заробітку (доходу), але не менше 50% від прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку щомісячно, починаючи з 03.11.2025 і до досягнення дитиною повноліття.

Рішення суду в частині стягнення суми аліментного платежу за один місяць допустити до негайного виконання.

Стягнути із ОСОБА_2 на користь Держави судовий збір в розмірі 1211 (одну тисячу двісті одинадцять) грн 20 (двадцять) коп.

Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених ЦПК України, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.

Роз`яснити сторонам у справі, що згідно з вимогами ч. 1 ст. 284 ЦПК України заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Тобто суб`єктом подання заяви про перегляд заочного рішення є виключно відповідач, а не інші особи, які беруть участь у справі. Повторне заочне рішення сторони можуть оскаржити в загальному порядку, встановленому ЦПК України.

Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано відповідачем протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

У разі залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення заочне рішення може бути оскаржене відповідачем в апеляційному порядку.

Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.

Строк на подання заяви про перегляд заочного рішення може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин.

Позивачем апеляційна скарга на рішення суду подається до Вінницького апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Позивач ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , громадянин України, РНОКПП: НОМЕР_1 , місце реєстрації: АДРЕСА_1 .

Відповідач ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , громадянка України, РНОКПП: НОМЕР_2 , місце реєстрації: АДРЕСА_2 .

Третя особа - Служба у справах дітей Тростянецької селищної ради Гайсинського району Вінницької області, код ЄДРПОУ - 42859572, адреса місцезнаходження: вулиця Соборна, 37, селище Тростянець, Гайсинський район, Вінницька область.

Повний текст рішення виготовлено 03.04.2025.

Суддя О.А. Натальчук