Рішення № 135365058, 31.03.2026, Закарпатський окружний адміністративний суд

ЗАКАРПАТСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

і м е н е м У к р а ї н и

31 березня 2026 рокум. Ужгород№ 260/342/26

Закарпатський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Іванчулинця Д.В., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Державної установи «Український державний науково-дослідний інститут медико-соціальних проблем інвалідності Міністерства охорони здоров`я України» (провулок Феодосія Макаревського, буд. 1-А, м. Дніпро, Дніпропетровська область, 49005, ЄДРПОУ 03191673), Головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області (пл. Народна, буд. 4, м. Ужгород, Закарпатська область, 88000, код ЄДРПОУ 20453063) про визнання протиправним та скасування рішення, -

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до Закарпатського окружного адміністративного суду із адміністративним позовом до Державної установи «Український державний науково-дослідний інститут медико-соціальних проблем інвалідності Міністерства охорони здоров`я України» (далі відповідач 1), Головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області (далі відповідач 2), яким просить суд:

1) визнати протиправним та скасувати рішення ДУ «УКРДЕРЖНДІМСПІ МОЗ України» №(033) від 06.02.2025 року про скасування інвалідності ОСОБА_1 ;

2) відновити статус особи з інвалідністю на період з 23.01.2024 до 01.02.2025 р. -23.03.2025 року, визначивши третю групу інвалідності (загальне захворювання);

3) визнати протиправною вимогу Головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області щодо повернення коштів у сумі 33209,22 грн;

4) зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області здійснити перерахунок виплати пенсії по інвалідності за період з 01.11.2025 року по день винесення судового рішення.

В обґрунтування заявлених позовних вимог зазначає, що 23 січня 2024 року Ужгородською МСЕК прийнято рішення №181/9, яким позивачу встановлено інвалідність ІІІ групи загального захворювання, строком на 1 рік з 23.01.2024 року по 01.02.2025 року. Позивач зазначає, що він 29 квітня 2025 року отримав листа, в якому отримав витяг з рішення експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи Центра оцінювання функціонального стану особи за результатами перевірки обґрунтованості рішення експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи від 06.02.2025 року №033 згідно якого ІІІ група інвалідності ОСОБА_1 встановлена необґрунтовано. На підставі рішення від 06.02.2025 року про скасування позивачу групи інвалідності, Головне управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області, листом від 15.10.2025 року №0700-0403-8/63028 повідомило позивача про необхідність повернення переплаченої позивачу суми пенсії.

Позивач вважаючи дії відповідачів протиправними, звернувся до суду з відповідним позовом.

07 січня 2026 року ухвалою судді Закарпатського окружного адміністративного суду було залишено позовну заяву без руху. Недоліки позовної заяви усунуті в строк та спосіб встановлений судом.

02 лютого 2026 року ухвалою Закарпатського окружного адміністративного суду відкрито спрощене позовне провадження в справі та запропоновано відповідачу надати відзив на позов та докази, які в нього є в термін протягом п`ятнадцяти днів з дня отримання даної ухвали.

17 лютого 2026 року відповідачем 2, Головним управлінням Пенсійного фонду України в Закарпатській області, подано відзив на позовну заяву у якому заперечив проти позовних вимог, посилаючись на те, що діє виключно в межах повноважень, визначених статтею 19 Конституції України. Зазначено, що підставою виникнення спірних правовідносин стало введення в дію Указом Президента України від 22 жовтня 2024 року №732/2024 рішення Ради національної безпеки і оборони України від 22.10.2024, спрямованого на перевірку правомірності встановлення інвалідності посадовим особам державних органів. На виконання цього рішення Кабінетом Міністрів України прийнято постанови №1207 від 25.10.2024 та №1276 від 08.11.2024, а також впроваджено нову систему оцінювання повсякденного функціонування особи відповідно до постанови №1338 від 15.11.2024, яка набрала чинності 01.01.2025. У межах зазначених змін повноваження МСЕК були припинені, а їх функції передані Центру оцінювання функціонального стану особи, який здійснив перевірку справи позивача та прийняв рішення про скасування встановленої йому інвалідності.

У зв`язку з цим відповідач 2 наголосив, що наявність чинного рішення МСЕК є обов`язковою правовою підставою для призначення та виплати пенсії по інвалідності відповідно до статей 30 33 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування». Оскільки довідка МСЕК була скасована, вона втратила юридичну силу, що автоматично припинило право позивача на отримання пенсії, а отже відсутні підстави для її поновлення. Крім того, відповідач 2 вказав, що виплати, здійснені після втрати чинності відповідного рішення, є надміру виплаченими та підлягають поверненню. Щодо вимог про перерахунок пенсії зазначено, що вони є передчасними, оскільки залежать від можливого поновлення інвалідності, а суд не може зобов`язувати суб`єкта владних повноважень вчиняти дії на майбутнє за відсутності встановленого порушення прав, у зв`язку з чим позовні вимоги не підлягають задоволенню.

04 березня 2025 року відповідачем 1, через особистий кабінет підсистеми «Електронний суд», подано до суду відзив на позовну заяву, відповідно до якого заперечив проти задоволення позовних вимог у повному обсязі, вважаючи їх необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню. Відповідач 1 зазначив, що перевірка обґрунтованості рішень медико-соціальних експертних комісій була здійснена на підставі рішення Ради національної безпеки і оборони України від 22.10.2024, введеного в дію Указом Президента України №732/2024, а також відповідних постанов Кабінету Міністрів України №1207 від 25.10.2024, №1276 від 08.11.2024 та №1338 від 15.11.2024. На виконання цих актів повноваження МСЕК було припинено з 31.12.2024, а функції з перевірки передано Центру оцінювання функціонального стану особи, права та обов`язки якого покладено на відповідну державну установу наказами МОЗ України. Відповідач 1 наголосив, що перевірка рішення щодо встановлення інвалідності позивачу була проведена в межах кримінального провадження та на підставі запиту правоохоронних органів, що повністю відповідає вимогам чинного законодавства.

За результатами проведеної перевірки експертною командою у період з 02.01.2025 по 05.02.2025 було встановлено, що рішення про встановлення позивачу III групи інвалідності є необґрунтованим, оскільки наявні функціональні порушення не відповідали критеріям інвалідності, у зв`язку з чим 06.02.2025 прийнято рішення №033 про його скасування.

ДУ «УКРДЕРЖНДІМСПІ МОЗ України» також спростувало доводи позивача щодо порушення процедури, зазначивши, що перевірка могла проводитися без особистої участі особи на підставі наявних медичних документів, а повторне обстеження призначається лише за необхідності. У зв`язку з цим відповідач 1 вважає, що спірне рішення прийнято законно, у межах повноважень та у спосіб, визначений законодавством, а позовні вимоги є безпідставними.

В подальшому позивач подав до суду відповіді на відзиви. У відповіді на відзив Державної установи «Український державний науково-дослідний інститут медико-соціальних проблем інвалідності МОЗ України» позивач зазначив, що не заперечує повноваження Центру оцінювання функціонального стану особи здійснювати перевірку рішень МСЕК відповідно до Постанови КМУ №1338, однак предметом спору є саме законність рішення №033 від 06 лютого 2025 року, а не право на проведення такої перевірки. Позивач наголосив, що рішення суб`єкта владних повноважень підлягає оцінці судом на відповідність вимогам законності, обґрунтованості, добросовісності та пропорційності. При цьому він підкреслив, що його медичний стан, підтверджений медичною документацією (зокрема, діагнозом цукрового діабету 2 типу у важкій формі зі стадією декомпенсації та ускладненнями у вигляді ретинопатії і нефропатії), свідчить про наявність стійких порушень функцій організму, які відповідають критеріям встановлення III групи інвалідності. Окремо позивач звернув увагу на те, що рішення про скасування інвалідності було прийнято без його виклику та без проведення повторного огляду, що, на його думку, суперечить вимогам законодавства, а також зазначив, що після повторного огляду МСЕК йому знову було встановлено III групу інвалідності, що підтверджує необґрунтованість спірного рішення.

У відповіді на відзив Головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області позивач заперечив доводи щодо відсутності правових підстав для виплати пенсії, зазначивши, що інвалідність була встановлена рішенням МСЕК від 23 січня 2024 року №181/9 та повторно підтверджена 24 березня 2025 року рішенням МСЕК №95/25/367/Р, а тому виплати здійснювались правомірно і не можуть вважатися надміру отриманими. Він також наголосив на незаконності скасування інвалідності заднім числом, що суперечить конституційному принципу незворотності дії нормативно-правових актів у часі та порушує його право на соціальний захист. Крім того, позивач обґрунтував поважність причин пропуску строку звернення до суду, посилаючись на складність правового регулювання та реформування системи МСЕК, а також вказав, що вимога Пенсійного фонду про повернення коштів є безпідставною, оскільки всі виплати проводились на підставі чинних на той момент рішень та належних документів, що виключає можливість визнання таких сум переплатою.

Згідно ч.5 ст.262 КАС України, суд розглядає справу в порядку спрощеного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.

Розглянувши подані сторонами документи та матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов наступних висновків.

Судом встановлено, що 23 січня 2024 року Ужгородською районною медико-соціальною експертною комісією було прийнято рішення №181/9, яким ОСОБА_1 встановлено інвалідність III групи загального захворювання за діагнозом Е11.7 - цукровий діабет 2 типу у важкій формі. Інвалідність була визначена строком на один рік з 23 січня 2024 року по 01 лютого 2025 року. У зв`язку з реформуванням системи медико-соціальної експертизи та прийняттям Закону України №4170-ІХ від 19 грудня 2024 року, яким передбачено перехід до нової моделі оцінювання повсякденного функціонування особи, статус позивача як особи з інвалідністю було автоматично продовжено на період з 01 лютого 2025 року по 23 березня 2025 року без необхідності проходження повторного огляду.

06 лютого 2025 року експертною комісією Державної установи «Український державний науково-дослідний інститут медико-соціальних проблем інвалідності Міністерства охорони здоров`я України» м. Дніпра було прийнято рішення №033, яким скасовано попереднє рішення МСЕК від 23.01.2024 №181/9 про встановлення позивачу інвалідності. Згідно з витягом із зазначеного рішення, експертна команда дійшла висновку про необґрунтованість встановлення III групи інвалідності. Водночас 24 березня 2025 року позивач повторно пройшов оцінювання повсякденного функціонування особи у КНП «Закарпатська обласна клінічна лікарня» м. Ужгород, за результатами якого рішенням №95/25/367/Р йому знову встановлено інвалідність III групи загального захворювання строком з 24 березня 2025 року по 24 березня 2026 року, що, на думку позивача, підтверджує безперервний та стійкий характер його захворювання.

На підставі рішення від 06.02.2025 про скасування інвалідності Головне управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області листом від 15 жовтня 2025 року №0700-0403-8/63028 повідомило позивача про необхідність повернення нібито надміру виплаченої пенсії у сумі 33209,22 грн. Крім того, було зазначено, що у разі неповернення вказаної суми буде здійснюватися її стягнення на підставі рішення №1359 від 08 вересня 2025 року шляхом щомісячних відрахувань у розмірі 20% від пенсійних виплат, починаючи з 01 листопада 2025 року.

Позивач вказує, що про порушення своїх прав та негативні майнові наслідки він дізнався лише у жовтні 2025 року після отримання відповідної вимоги Пенсійного фонду, тоді як витяг із рішення експертної комісії ним було отримано ще 29 квітня 2024 року.

У подальшому, 14 листопада 2025 року позивач звернувся зі скаргою до Державної установи «Український державний науково-дослідний інститут медико-соціальних проблем інвалідності МОЗ України» з вимогою скасувати рішення №033 від 06.02.2025 та надав відповідні документи. Листом від 26 листопада 2025 року №8724/01-19 йому було повідомлено про відмову у розгляді скарги у зв`язку з пропуском строку оскарження. У зв`язку з цим 15 грудня 2025 року позивач подав клопотання про поновлення строку, обґрунтовуючи це тим, що про порушення своїх прав він дізнався лише у жовтні 2025 року.

Листом від 23 грудня 2025 року №10927-01-19 Державна установа «Український державний науково-дослідний інститут медико-соціальних проблем інвалідності Міністерства охорони здоров`я України» повідомила позивача, що медико-експертна справа була розглянута експертною командою Центру оцінювання функціонального стану особи 25 лютого 2025 року в межах кримінального провадження №12023070000000245 від 18 серпня 2023 року, а прийняте рішення оформлено відповідним витягом та направлено позивачу. Також було зазначено, що чинним законодавством не передбачено повноважень Центру щодо скасування власних рішень, у зв`язку з чим позивачу роз`яснено право на оскарження такого рішення в судовому порядку.

Вважаючи оскаржуване рішення та дії відповідачів протиправними, позивач звернувся до суду з цим позовом.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.

Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Закон України «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні» від 21.03.1991 №875-ХІІ (далі Закон №875) (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) визначає основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні і гарантує їм рівні з усіма іншими громадянами можливості для участі в економічній, політичній і соціальній сферах життя суспільства, створення необхідних умов, які дають можливість особам з інвалідністю ефективно реалізувати права та свободи людини і громадянина та вести повноцінний спосіб життя згідно з індивідуальними можливостями, здібностями і інтересами.

Відповідно до ч. 1 ст. 2 Закону №875, особою з інвалідністю є особа зі стійким розладом функцій організму, що при взаємодії із зовнішнім середовищем може призводити до обмеження її життєдіяльності, внаслідок чого держава зобов`язана створити умови для реалізації нею прав нарівні з іншими громадянами та забезпечити її соціальний захист

Згідно з ч. 1 ст. 3 Закону №875, інвалідність повнолітній особі встановлюється за результатами оцінювання повсякденного функціонування особи, проведеного експертною командою з оцінювання повсякденного функціонування особи у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.

Основні засади створення правових, соціально-економічних, організаційних умов для усунення або компенсації наслідків, спричинених стійким порушенням здоров`я, функціонування системи підтримання особами з інвалідністю фізичного, психічного, соціального благополуччя, сприяння їм у досягненні соціальної та матеріальної незалежності визначає Закон України «Про реабілітацію осіб з інвалідністю в Україні» від 06.10.2015 №2961-ІV (далі Закон №2961) (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин).

Абзацом 4 ч. 1 ст. 1 Закону №2961 встановлено, що інвалідність - міра втрати здоров`я у зв`язку із захворюванням, травмою (її наслідками) або вродженими вадами, що при взаємодії із зовнішнім середовищем може призводити до обмеження життєдіяльності особи, внаслідок чого держава зобов`язана створити умови для реалізації нею прав нарівні з іншими громадянами та забезпечити її соціальний захист. Особа з інвалідністю - повнолітня особа зі стійким обмеженням життєдіяльності, якій у порядку, визначеному законодавством, встановлено інвалідність.

Відповідно до абз. 1 ст. 7 Закону №2961, залежно від ступеня стійкого обмеження життєдіяльності, спричиненого стійким обмеженням повсякденного функціонування особи, зумовленим захворюванням, травмою (її наслідками) або вродженими порушеннями, при взаємодії із зовнішнім середовищем, особі, визнаній особою з інвалідністю, встановлюється перша, друга чи третя група інвалідності.

Судом встановлено, що 23 січня 2024 року Ужгородською районною медико-соціальною експертною комісією було прийнято рішення №181/9, яким ОСОБА_1 встановлено інвалідність III групи загального захворювання за діагнозом Е11.7 - цукровий діабет 2 типу у важкій формі. Інвалідність була визначена строком на один рік з 23 січня 2024 року по 01 лютого 2025 року, згодом продовжена по 23 березня 2025 року.

Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо реформування медико-соціальної експертизи та впровадження оцінювання повсякденного функціонування особи» від 19.12.2024 №4170-IX (далі Закон №4170) внесено зміни до законів України щодо процедури і повноважень суб`єктів владних повноважень щодо встановлення особам інвалідності.

Згідно з абз. 1 п. 1 Розділу ІІ Прикінцеві та перехідні положення Закону №4170-ІХ цей Закон набирає чинності з дня, наступного за днем його опублікування, та вводиться в дію з 01.01.2025 (окрім деяких пунктів).

Пунктом 2 Розділу ІІ Прикінцеві та перехідні положення Закону №4170-IX передбачено, що особам, яким встановлено інвалідність органами медико-соціальної експертизи, гарантується збереження статусу та соціальної захищеності в повному обсязі, передбаченому законодавством України для осіб з інвалідністю, на встановлений строк інвалідності. Документами, що підтверджують інвалідність повнолітнім особам, є, в тому числі, видані до 31.12.2024 органами медико-соціальної експертизи виписки/довідки до акта огляду медико-соціальною експертною комісією за формами, затвердженими центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері охорони здоров`я.

Указом Президента України від 22.10.2024 №732/2024 введено в дію Рішення Ради національної безпеки і оборони України від 22.10.2024 «Щодо протидії корупційним та іншим правопорушенням під час встановлення інвалідності посадовим особам державних органів» (далі - Рішення РНБО), яким рекомендовано Офісу Генерального прокурора, Службі безпеки України, Державному бюро розслідувань, Національній поліції України, Національному антикорупційному бюро України прозвітувати у місячний строк про вжиті заходи реагування щодо виявлення, розслідування та протидії корупційним й іншим кримінальним правопорушенням під час встановлення інвалідності посадовим особам державних органів, за результатами проведеної роботи запропонувати відповідні кадрові та організаційні рішення.

Підпунктом «б» пункту 2 Рішення РНБО Кабінету Міністрів України делеговано право забезпечити утворення Міністерством охорони здоров`я України разом з Державним бюро розслідування, Службою безпеки України, Національною поліцією України, обласними, Київською міською військовими адміністраціями у тижневий строк робочих груп із перевірки рішень медико-соціальних експертних комісій щодо встановлення інвалідності посадовим особам відповідних державних органів. Вказане рішення ухвалене в умовах воєнного стану України з метою захисту національної безпеки.

Наказом Міністерства охорони здоров`я України 03.12.2024 №2022 «Про покладання прав та обов`язків Центру оцінювання функціонального стану особи» права та обов`язки Центру оцінювання функціонального стану особи покладено на Державну установу «Український державний науково-дослідний інститут медико-соціальних проблем інвалідності Міністерства охорони здоров`я України».

Постановою Кабінету Міністрів України від 15 листопада 2024 року №1338 (далі Постанова №1338) затверджено Положення про експертні команди з оцінювання повсякденного функціонування особи, Порядок проведення оцінювання повсякденного функціонування особи, критерії направлення на проведення оцінювання повсякденного функціонування особи, Порядок функціонування електронної системи щодо оцінювання повсякденного функціонування особи, критерії встановлення інвалідності.

Пунктом 3 Постанови №1338 встановлено, що документи, рішення, прийняті медико-соціальними експертними комісіями, документи, видані на підставі цих рішень, є чинними, прирівнюються до рішень експертних команд, документів, виданих на підставі рішень експертних команд (у тому числі витягів з рішень), та продовжують бути підставами для оформлення або продовження надання особам з інвалідністю статусів, пільг, пенсій, допомог, компенсацій, надбавок, інших соціальних гарантій тощо, у тому числі для цілей, визначених у Законах України «Про військовий обов`язок та військову службу» та «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», на весь строк дії довідки до акта огляду медико-соціальною експертною комісією до проведення планового оцінювання повсякденного функціонування особи експертними командами.

Особи, інвалідність яким встановлена без зазначення строку проведення повторного огляду, проходять оцінювання повсякденного функціонування за власним бажанням (за зверненням опікуна у разі позбавлення особи з інвалідністю дієздатності) або за рішенням суду.

Процедуру проведення оцінювання повсякденного функціонування особи (далі - оцінювання) з метою визначення наявності або відсутності порушень структур та/або функцій організму, в тому числі фізичних, психічних, інтелектуальних, сенсорних, що можуть призводити до обмежень життєдіяльності, встановлення причини, часу настання, групи інвалідності, а також розроблення рекомендацій, що є частиною індивідуальної програми реабілітації особи з інвалідністю, з урахуванням індивідуального реабілітаційного плану (за наявності) визначає Порядок проведення оцінювання повсякденного функціонування особи (далі Порядок).

Відповідно до п. 10 Порядку, рішення про встановлення інвалідності, прийняті до набрання чинності Постановою №1338, переглядаються Центром оцінювання функціонального стану особи з дотриманням вимог, встановлених цим Порядком.

З наведеного слід зробити висновок, що оскільки рішення медико-соціальної експертної комісії про встановлення позивачу ІІІ групи інвалідності було прийнято 11.08.2023 року, тобто до вступу в дію Постанови №1338, то перевірка обґрунтованості вказаного рішення проводиться Центром оцінювання функціонального стану особи у спосіб, встановлений Порядком.

Згідно з п. 51 Порядку, Центр оцінювання функціонального стану особи проводить перевірку обґрунтованості рішень, прийнятих під час оцінювання та/або прийнятих медико-соціальними експертними комісіями:

- на виконання постанови слідчого, прокурора, ухвали слідчого судді стосовно особи, зазначеної у постанові слідчого, прокурора або ухвалі слідчого судді;

- за запитом робочої групи із забезпечення здійснення моніторингу у сфері оцінювання повсякденного функціонування особи, утвореної керівником обласної, Київської міської держадміністрації (військової адміністрації) (далі - робоча група з моніторингу);

- за результатами моніторингу оцінювання, здійснення якого забезпечується Центром оцінювання функціонального стану особи.

З матеріалів справи вбачається, що перевірка обґрунтованості раніше встановленої позивачу інвалідності була проведена на виконання постанови слідчого, прокурора, ухвала слідчого судді стосовно особи, зазначеної у постанові слідчого прокурора або ухвалі слідчого судді №6627-2024 від 28.10.2024 (25132), №12023070000000245 від 18.08.2023

Поряд з цим, текст оскарженого рішення жодних відомостей щодо підстав для ініціювання перевірки обґрунтованості рішення, не містить. Відповідна графа рішення є порожньою.

Якщо за результатами перевірки прийнято рішення про необхідність проведення повторного оцінювання, про це повідомляється особі, повторне оцінювання якої повинно бути проведено, рекомендованим листом з повідомленням про вручення на адресу задекларованого/зареєстрованого місця проживання (перебування) та на адресу її електронної пошти (за наявності), а також відображається в електронній системі для лікаря, який направив, обґрунтованість рішення за яким перевіряється.

Оцінювання в такому разі проводиться на підставі медичних документів, сформованих за результатами повного медичного обстеження та проведених необхідних досліджень на базі державної установи «Український державний науково-дослідний інститут медико-соціальних проблем інвалідності Міністерства охорони здоров`я України» або Науково-дослідного інституту реабілітації осіб з інвалідністю навчально-наукового лікувального комплексу Вінницького національного медичного університету імені М.І. Пирогова.

За результатами перевірки обґрунтованості рішень та оцінювання Центр оцінювання функціонального стану особи приймає рішення щодо скасування, підтвердження або формування нового рішення. У разі відмови особи, зазначеної у постанові слідчого, прокурора або ухвалі слідчого судді, від повного медичного обстеження, проведення необхідних досліджень та/або неприбуття такої особи, крім випадків наявності виключних підстав, до державної установи «Український державний науково-дослідний інститут медико-соціальних проблем інвалідності Міністерства охорони здоров`я України» або Науково-дослідного інституту реабілітації осіб з інвалідністю навчально-наукового лікувального комплексу Вінницького національного медичного університету імені М.І. Пирогова приймається рішення про скасування попереднього рішення експертної команди або медико-соціальної експертної комісії. Виключними підставами для таких осіб для перенесення строків медичних обстежень є відрядження, тимчасова непрацездатність або мобілізація до Збройних Сил та інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення з правоохоронними функціями.

Системний аналіз вказаних норм свідчить про те, що Центр оцінювання функціонального стану особи проводить перевірку обґрунтованості рішень, прийнятих під час оцінювання та/або прийнятих медико-соціальними експертними комісіями за наявності передбачених п. 51 Порядку підстав.

За змістом пунктів 30 - 32 Порядку головуючим у справі визначається лікар, чия спеціальність відповідає профілю справи. Головуючий у справі представляє особу, яка направлена на оцінювання, доповідає про наявні діагнози та стан здоров`я особи, медичні та інші документи цієї особи. Під час розгляду справи члени експертної команди досліджують всі надані документи, а також відповідні медичні записи, що підтверджують стан здоров`я особи, щодо якої проводиться оцінювання, що містяться в електронній системі охорони здоров`я. Якщо наявної інформації недостатньо для прийняття рішення щодо оцінювання, експертна команда має право направити особу на додаткове медичне обстеження.

Додатком 1 до Порядку встановлені Критерії визначення форми проведення оцінювання повсякденного функціонування особи (далі Критерії).

За змістом Критеріїв експертна команда проводить розгляд справ за такими формами: 1) очно, за участю особи або її уповноваженого представника в закладі охорони здоров`я, в якому утворена експертна команда; 2) заочно, без особистої участі особи; 3) із використанням методів і засобів телемедицини; 4) за місцем перебування/лікування особи.

Пунктом 2 Критеріїв передбачено, що експертна команда проводить розгляд справи заочно (без особистої участі особи або її уповноваженого представника) за умов, визначених нижче, за винятком випадків, коли особа повідомила про своє бажання бути присутньою на розгляді. Перелік захворювань та станів, за яких оцінювання повсякденного функціонування особи проводиться заочно, визначений пунктом 4 Критеріїв.

Отже, за загальним правилом, встановленим Порядком, перевірка обґрунтованості рішень, прийнятих медико-соціальними експертними комісіями, здійснюється експертними командами за особистою участю особи, рішення щодо якої підлягає перевірці, або і представника. Заочно перевірка здійснюється лише у випадках, передбачених Критеріями, за винятком випадків, коли особа повідомила про своє бажання бути присутньою на розгляді.

Таким чином експертна комісія повинна забезпечити право особи, рішення щодо якої підлягає перевірці, на участь у засіданні експертної комісії. Відомості щодо форми участі особи у засіданні під час перевірки обґрунтованості рішення МСЕК про встановлення інвалідності та спосіб участі кожної особи в розгляді обов`язково відображаються в протоколі засідання.

Так, спірне рішення прийнято Експертною командою заочно, без належного повідомлення Котьо В.В. про проведення такої перевірки.

Разом з тим, як передбачено Порядком оцінювання проводиться на підставі медичних документів, сформованих за результатами повного медичного обстеження та проведення необхідних досліджень, зокрема на базі державної установи «Український державний науково-дослідний інститут медико-соціальних проблем інвалідності Міністерства охорони здоров`я України», тобто відповідача. Порядком не передбачена можливість проведення перевірки обґрунтованості попереднього рішення МСЕК заочно або на підставі раніше отриманих документів.

Доказів проведення належного медичного обстеження Котьо В.В. матеріали справи не містять.

В даному випадку, суду не надано доказів існування процесуального рішення компетентного органу, на підставі якого Центр оцінювання функціонального стану особи був уповноважений проводити перевірку обґрунтованості рішення МСЕК про встановлення інвалідності позивачу. Матеріали справи не містять доказів внесення до Єдиного реєстру досудових розслідувань повідомлення про кримінальне правопорушення за фактом встановлення позивачу групи інвалідності, проведення будь-яким органом досудового розслідування у такому кримінальному провадженні, тощо.

Відповідач 1 з цього приводу не надав жодного доказу на спростування таких обставин, на які він посилається у відзиві на позовну заяву.

Відповідачем 1 взагалі не надано жодного доказу правомірності проведення перевірки обґрунтованості рішення МСЕК про встановлення інвалідності позивачу, ані в частині підстав її проведення, а ні в частині її процедури, не надано жодного доказу, з якого б вбачалося які саме документи досліджені комісією.

Також, відповідачем 1 на наведено жодного обґрунтування не прийняття до уваги медичної документації щодо хвороби позивача та взагалі підстав для прийняття оскаржуваного рішення.

Враховуючи зазначені обставини, оскільки відповідач 1 не довів правомірність свого рішення, не довів, що воно прийнято на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України, обґрунтовано, добросовісно, розсудливо, пропорційно, своєчасно, тощо, не надав взагалі будь-яких доказів на підтвердження правомірності оскаржуваного рішення, проведення необхідних інструментальних досліджень дослідження медичної документації, не надав відзив та не спростував доводи, викладені в позові та враховуючи, що саме на відповідача 1 в адміністративному судочинстві покладений обов`язок доведення правомірності свого рішення, суд приходить до висновку про наявність підстав для визнання протиправним та скасування рішення відповідача від 06.02.2025 року №033 про скасування IІI групи інвалідності позивачу.

Аналізуючи доводи позовної заяви щодо відновлення статусу особи з інвалідністю на період з 23.01.2024 до 01.02.2025 р. -23.03.2025 року, визначивши третю групу інвалідності (загальне захворювання), суд виходить з наступного.

Відповідно до статті 69-1 Закону №2801-XII за результатами адміністративного оскарження або перевірки обґрунтованості рішення експертної команди або медико-соціальної експертної комісії експертна команда Центру оцінювання функціонального стану особи приймає рішення про підтвердження або скасування рішення, що оскаржується чи обґрунтованість якого перевіряється, або приймає нове рішення з таких самих питань, з яких було прийнято рішення, що оскаржується чи обґрунтованість якого перевіряється.

Зважаючи на положення абзацу другого пункту 2 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №4170-IX, відповідно до яких особам, яким встановлено інвалідність органами медико-соціальної експертизи, гарантується збереження статусу та соціальної захищеності в повному обсязі, передбаченому законодавством України для осіб з інвалідністю, на встановлений строк інвалідності.

Відповідно до частини першої статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Конституційний Суд України у Рішенні від 30.01.2003 №3-рп/2003 зазначив, що правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах. Загальною декларацією прав людини 1948 року передбачено, що кожна людина має право на ефективне поновлення в правах компетентними національними судами у випадках порушення її основних прав, наданих їй конституцією або законом (стаття 8). Право на ефективний засіб захисту закріплено також у Міжнародному пакті про громадянські та політичні права (стаття 2) і в Конвенції про захист прав людини та основних свобод (стаття 13).

Суд зазначає, що спосіб відновлення порушеного права позивача має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень, а у випадку невиконання, або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення.

Відповідно до правового висновку Верховного Суду, викладеного у постановах від 23.12.2021 у справі №480/4737/19 та від 08.02.2022 №160/6762/21 ефективний спосіб захисту прав та інтересів особи в адміністративному суді має відповідати таким вимогам: забезпечувати максимально дієве поновлення порушених прав за існуючого законодавчого регулювання; бути адекватним фактичним обставинам справи; не суперечити суті позовних вимог, визначених особою, що звернулася до суду; узгоджуватися повною мірою з обов`язком суб`єкта владних повноважень діяти виключно у межах, порядку та способу, передбаченого законом.

Згідно з частиною четвертою статті 245 КАС України у випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов`язати відповідача - суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.

У разі якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов`язує суб`єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.

У постановах від 16.05.2019 у справі №826/17220/17 та від 10.09.2020 у справі №806/965/17 Верховний Суд дійшов висновку про те, що:

«… за приписами вказаної правової норми (ч. 4 ст. 245 КАС України) слідує, що у разі, якщо суб`єкт владних повноважень використав надане йому законом право на прийняття певного рішення за наслідками звернення особи, але останнє визнане судом протиправним з огляду на його невідповідність чинному законодавству, при цьому суб`єктом звернення дотримано усіх визначених законом умов, то суд вправі зобов`язати суб`єкта владних повноважень прийняти певне рішення.

Якщо ж таким суб`єктом на момент прийняття рішення не перевірено дотримання суб`єктом звернення усіх визначених законом умов або при прийнятті такого рішення суб`єкт дійсно має дискреційні повноваження, то суд повинен зобов`язати суб`єкта владних повноважень до прийняття рішення з урахуванням оцінки суду.

Отже, критеріями, які впливають на обрання судом способу захисту прав особи в межах вимог про зобов`язання суб`єкта владних повноважень вчинити певні дії, є встановлення судом додержання суб`єктом звернення усіх передбачених законом умов для отримання позитивного результату та наявність у суб`єкта владних повноважень права діяти при прийнятті рішення на власний розсуд».

У постанові від 05.12.2024 у справі №520/2927/23 Верховний Суд зауважив, що адміністративний суд не обмежений у виборі способів відновлення права особи, порушеного владними суб`єктами, і вправі обрати найбільш ефективний спосіб відновлення порушеного права, який відповідає характеру такого порушення з урахуванням обставин конкретної справи. Перебирання непритаманних суду повноважень державного органу не відбувається за відсутності обставин для застосування дискреції.

У вказаній справі експертна команда Центру оцінювання функціонального стану особи державної установи «Український державний науково-дослідний інститут медико-соціальних проблем інвалідності Міністерства охорони здоров`я України» здійснила перевірку рішення МСЕК від 23.01.2024 року №158 та встановила його необґрунтованість та відповідність чинному на момент його видачі законодавству, чим реалізувала надані їй законом дискреційні повноваження.

Зобов`язання відповідача повторно здійснити перевірку обґрунтованості рішення МСЕК, що включає у себе, у тому числі, повторне медичне обстеження позивача, за встановлених судом обставин справи не призведе до належного та ефективного захисту порушених прав позивача.

Відтак належним способом захисту є зобов`язання відповідача 1 прийняти рішення про підтвердження обґрунтованості рішення медико-соціальної експертної комісії №158 про встановлення ОСОБА_1 з 23.01.2024 року IІI (третьої) групи інвалідності з 23.01.2024 по 23.03.2025 року.

Суд зауважує, що зазначене не є втручанням у дискреційні повноваження відповідача 1, оскільки у спірних правовідносинах обсяг дискреції відповідача вичерпаний шляхом формування експертною командою висновку про обґрунтованість рішення МСЕК від 23.01.2024 №158. Відповідач 1 за сформованого ним висновку про обґрунтованість рішення МСЕК не наділений повноваженнями на прийняття іншого рішення окрім як рішення про підтвердження рішення МСЕК.

Щодо позовних вимог в частині визнати протиправною вимогу Головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області щодо повернення коштів у сумі 33209,22 грн., та зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області здійснити перерахунок виплати пенсії по інвалідності за період з 01.11.2025 року по день винесення судового рішення, суд виходить з такого.

Так, матеріали справи містять лист Головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області №0700-0403-8/63028 від 15.10.2025 року повідомило ОСОБА_1 , що в зв`язку із невизнанням його як особи з інвалідністю з 23.01.2024 р. відповідно до рішення експертної комісії, виникла переплата за період з 23.01.2024 р. по 23.03.2025 р. в сумі 33209,22 грн. Згідно з п.1 ст.50 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», суми пенсій, виплачені надміру внаслідок зловживань з боку пенсіонера або подання страхувальником недостовірних даних, можуть бути повернуті пенсіонером добровільно або стягуються на підставі рішень територіальних органів Пенсійного фонду чи в судовому порядку. Зайво одержана Вами сума пенсії може бути повернута добровільно у сумі 33209,22 грн., зазначивши призначення платежу: повернення зайво одержаної суми пенсії. В разі не повернення переплаченої суми пенсії, управління фонду буде здійснювати відрахування на підставі рішення фонду № 1359 від 08.09.2025 року, в розмірі 20% від суми, що належить позивачу до виплати з 01 листопада 2025 року.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 49 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» виплата пенсії за рішенням територіальних органів Пенсійного фонду або за рішенням суду припиняється якщо пенсія призначена на підставі документів, що містять недостовірні відомості.

Таким чином, слід зазначити, що прийняття суми переплати пенсії на облік, відповідно до якого зазначається, що у зв`язку з не встановленням групи інвалідності з 23.01.2024, фактично є наслідком прийняття щодо позивача протиправного рішення про скасування йому групи інвалідності, про що зазначено судом вище, а тому належним способом захисту порушених прав позивача є скасування рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області №1359 від 08.09.2025 про прийняття суми переплати пенсії на облік за період з 23.01.2024 р. по 23.03.2025 р. в сумі 33209,22 грн., оформленого позивачу листом №0700-0403-8/63028 від 15.10.2025 року.

Позовна вимога зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області здійснити перерахунок виплати пенсії по інвалідності за період з 01.11.2025 року по день винесення судового рішення не підлягає задоволенню, оскільки судовому захисту підлягають порушені права чи інтереси особи, а не ті, що можливо/ймовірно будуть порушені у майбутньому, а відтак у задоволенні цих позовних вимог слід відмовити, як передчасних.

Відповідно до частини 1 статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Положеннями частин 1 та 2 статті 77 КАС України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Зважаючи на встановлені у справі обставини та з огляду на приписи норм чинного законодавства, які регулюють спірні правовідносини, суд дійшов висновку про задоволення позову частково.

Решта доводів та заперечень учасників справи висновків суду по суті позовних вимог не спростовують. Слід зазначити, що згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі Серявін та інші проти України від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відповідно до п. 58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії від 9 грудня 1994 року, серія A, №303-A, п. 29).

В пункті 42 рішення Європейського суду з прав людини у справі Бендерський проти України від 15 листопада 2007 року, заява №22750/02, зазначено, що відповідно до практики, яка відображає принцип належного здійснення правосуддя, судові рішення мають у достатній мірі висвітлювати мотиви, на яких вони базуються. Межі такого обов`язку можуть різнитися залежно від природи рішення та мають оцінюватися в світлі обставин кожної справи.

Надаючи оцінку кожному окремому специфічному доводу всіх учасників справи, що мають значення для правильного вирішення адміністративної справи, суд застосовує позицію ЄСПЛ (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану в пункті 58 рішення у справі «Серявін та інші проти України» (№4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) №303-A, пункт 29).

Наведена позиція ЄСПЛ також застосовується у практиці Верховним Судом, що, як приклад, відображено у постанові від 28 серпня 2018 року (справа №802/2236/17-а).

Суд вважає, що у даній справі ним було надано вичерпну відповідь на всі питання, які входять до предмету доказування у даній справі та виникають при кваліфікації спірних правовідносин як у матеріально-правовому, так і в процесуальному аспектах.

Такий підхід узгоджується з практикою Європейського суду з прав людини. Так, у рішенні ЄСПЛ від 19 квітня 1993 року у справі «Краска проти Швейцарії» визначено, що ефективність справедливого розгляду досягається тоді, коли сторони процесу мають право представити перед судом ті аргументи, які вони вважають важливими для справи. При цьому такі аргументи мають бути «почуті», тобто ретельно розглянуті судом. Іншими словами, суд має обов`язок провести ретельний розгляд подань, аргументів та доказів, поданих сторонами. Разом із цим, обов`язок суду обґрунтовувати свої рішення не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (п. 29 рішення ЄСПЛ від 9 грудня 2009 року у справі «Руїс Торіха проти Іспанії»).

При зверненні до суду позивачем сплачено судовий збір у розмірі 1331,20 грн., який в силу вимог ч. 3 ст. 139 КАС України, при частковому задоволенні позову підлягає стягненню на його користь, пропорційно, за рахунок бюджетних асигнувань відповідачів.

Керуючись ст. ст. 5, 19, 77, 90, 139, 243, 246, 249 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,

В И Р І Ш И В:

1. Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Державної установи «Український державний науково-дослідний інститут медико-соціальних проблем інвалідності Міністерства охорони здоров`я України» (провулок Феодосія Макаревського, буд. 1-А, м. Дніпро, Дніпропетровська область, 49005, ЄДРПОУ 03191673), Головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області (пл. Народна, буд. 4, м. Ужгород, Закарпатська область, 88000, код ЄДРПОУ 20453063) про визнання протиправним та скасування рішення задовольнити частково.

2. Визнати протиправним та скасувати рішення Державної установи «Український державний науково-дослідний інститут медико-соціальних проблем інвалідності Міністерства охорони здоров`я України» №033 від 06.02.2025 року щодо ОСОБА_1 .

3.Зобов`язати Державну установу «Український державний науково-дослідний інститут медико-соціальних проблем інвалідності Міністерства охорони здоров`я України» прийняти рішення про підтвердження обґрунтованості рішення медико-соціальної експертної комісії №158 про встановлення ОСОБА_1 з 23.01.2024 року IІI (третьої) групи інвалідності з 23.01.2024 по 23.03.2025.

4. Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області від 15.10.2025 року за №0700-0403-8/63028.

5. Стягнути на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) за рахунок бюджетних асигнувань Державної установи «Український державний науково-дослідний інститут медико-соціальних проблем інвалідності Міністерства охорони здоров`я України» (пров. Феодосія Макаревського, буд. 1А, м. Дніпро, Дніпропетровська область, 49005, код ЄДРПОУ 03191673) витрати по сплаті судового збору у розмірі 665,60 (шістсот шістдесят п`ять гривень шістдесят копійок).

6. Стягнути на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області (пл. Народна, буд. 4, м. Ужгород, Закарпатська область, 88000, код ЄДРПОУ 20453063) витрати по сплаті судового збору у розмірі 665,60 (шістсот шістдесят п`ять гривень шістдесят копійок).

7. В задоволенні решти частини позовних вимог відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції.

СуддяД.В. Іванчулинець