Рішення № 135361590, 23.03.2026, Личаківський районний суд м.Львова

Справа № 463/2350/25

Провадження № 2/463/175/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 березня 2026 року Личаківський районний суд м. Львова

в складі головуючого судді Головатого Р.Я.

з участю секретаря судових засідань Афанасьєва Д.С.

представників позивача Сенюти І.Я., Терешко Х.Я.

представника відповідача Гречуха В.М.

представника третьої особи Левицької С.Є. Коростильова В.А.

представника третьої особи ОСОБА_1 ОСОБА_7

представника третьої особи ОСОБА_3 ОСОБА_11

розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Львові в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_2 до Комунального некомерційного підприємства «Львівське територіальне медичне об`єднання «Клінічна лікарня планового лікування реабілітації та паліативної допомоги», треті особи: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_1 про відшкодування моральної шкоди,-

встановив:

14.03.2025 позивач звернулася в суд із позовною заявою до Комунального некомерційного підприємства «Львівське територіальне медичне об`єднання «Багатопрофільна клінічна лікарня інтенсивних методів лікування та швидкої медичної допомоги», з урахуванням заміни первісного відповідача - належним, просить стягнути з Комунального некомерційного підприємства «Львівське територіальне медичне об`єднання «Клінічна лікарня планового лікування реабілітації та паліативної допомоги» на користь ОСОБА_2 3000000 грн. на відшкодування моральної шкоди.

Позовні вимоги обґрунтовує тим, що з 02.01.2014 до 06.01.2014 позивач перебувала на стаціонарному лікуванні в Міському комунальному клінічному пологовому будинку №1 (на сьогодні Філія «Лікарня Святої Анни» КНП «1 Територіальне медичне об?єднання м. Львова») (далі - Лікарня Святої Анни) з приводу вагітності та пологів. Вранці ІНФОРМАЦІЯ_2 у неї з?явились періодичні болі внизу живота і вона відразу зателефонувала лікарю, якого обрала для проведення пологів. Лікар ОСОБА_5 направила її в лікарню. Прибувши в заклад охорони здоров?я позивач була оглянута лікарем-акушер-гінекологом ОСОБА_3 (лікуючий лікар), яка повідомила, що в неї підтікають навколоплідні води і що близько 18.00 год. вона б мала народжувати. О 17.55 год. позивач народила дівчинку (вага 3200 г, зріст 52 см). Після народження дитини ОСОБА_3 провела позивачу інструментальну ревізію стінок порожнини матки. Після пологів позивача перевели в палату, де її палатним лікарем була ОСОБА_4 .

06.01.2014 лікарі ОСОБА_3 та ОСОБА_4 вирішили, що стан здоров?я позивача й стан здоров?я дитини задовільний, отож, їх виписали додому.

09.01.2014 в позивача почалась кровотеча і вона відразу зателефонувала ОСОБА_3 , яка сказала терміново їхати в пологовий будинок. 09.01.2014 о 19.00 год. позивача було госпіталізовано до Лікарні Святої Анни, де вона на стаціонарному лікуванні провела 5 діб.

Позивачу було ургентно проведено повторну інструментальну ревізію стінок порожнини матки, яку проводили чергові лікарі, переливання крові, призначено курс антибіотиків. З 09.01.2014 до 14.01.2014 позивач перебувала на стаціонарному лікуванні з пізньою післяпологовою матковою кровотечею, її лікуючим лікарем у цей період була ОСОБА_1 .

Пройшло близько трьох тижнів, як у позивача почала підніматись ввечері температура, спочатку до 38 С, а згодом - 39 С, а вранці спадала. З першого дня гіпертермії позивач повідомила ОСОБА_3 про свій незадовільний стан здоров?я. Через кілька днів позивач прийшла на обстеження у Лікарню ОСОБА_6 , де їй зробили УЗД, загальний аналіз крові та повідомили, що це не гінекологічна проблема, і що їй варто звернутись до лікаря-отоларинголога. Протягом тижня позивач мала дуже високу температуру і вирішила звернутись до іншого закладу охорони здоров?я, а саме до Комунальної міської клінічної лікарні швидкої медичної допомоги (на сьогодні - Відокремлений підрозділ «Лікарня Святого Пантелеймона» КНП «Львівське територіальне медичне об?єднання Багатопрофільна клінічна лікарня інтенсивних методів лікування та швидкої медичної допомоги»») (далі - Лікарня Святого Пантелеймона). 10.02.2014 позивач поступила в Лікарню Святого Пантелеймона на 38 добу з діагнозом «плацентарний поліп». З 10.02.2014 до 03.03.2014 позивач знаходилась у гінекологічному відділенні Лікарні Святого Пантелеймона у зв?язку з екстирпацією матки та маткових труб з приводу метроендометриту, сепсису, септикопіємії, гепатоспленомегалії, септичного генезу, септичної пневмонії в стадії резорбції.

У Лікарні Святого Пантелеймона почався страшний період у житті позивача; численні консиліуми, сумісні огляди, величезні курси антибіотиків, проте все це мало впливало на стабілізацію стану. 12.02.2014 було прийнято рішення проводити оперативне втручання в обсязі екстирпації матки з матковими трубами, дренування черевної порожнини. На той момент стан здоров?я позивача був критичний. У післяопераційний період позивач знаходилась в реанімаційному відділенні у вкрай важкому стані.

Від величезних доз антибіотиків у позивача почалась медикаментозна алергія, у післяопераційному періоді кілька тижнів трималась висока температура 38-39°С, тривали численні обстеження та консультації лікарів суміжних спеціальностей, проте нічого іншого, ніж наслідки септичного стану, встановлено не було. Також у Лікарні Святого Пантелеймона позивачу було встановлено діагнози «гепатоспленомегалія септичного генезу, правобічна септична пневмонія в стадії резорбції». Наголошує на тому, що з 09 до 24 квітня 2014 року позивач знаходилась на стаціонарному лікуванні у КЗ ЛОР «Львівський обласний госпіталь інвалідів війни та репресованих імені Ю. Липи» з гнійним артритом лівого гомілко-ступневого суглобу, що був пролонгованим наслідком сепсису, породженого неналежним лікуванням позивача у січневий період.

У зв?язку із вказаними обставинами було розпочато кримінальне провадження щодо неналежного виконання медичними працівниками, зокрема ОСОБА_3 , ОСОБА_4 та ОСОБА_1 своїх професійних обов?язків внаслідок недбалого ставлення до них, що спричинило тяжкі тілесні ушкодження. Після досудового розслідування кримінального провадження обвинувальний акт був переданий на розгляд суду.

Кримінальна справа розглядалась Личаківським районним судом м. Львова. У ході судового розгляду обвинувального акту в суді першої інстанції, 11.04.2022 обвинувачена ОСОБА_3 звернулась до суду з клопотанням про звільнення її від кримінальної відповідальності у зв?язку з закінченням строків давності та ухвалою від 11.04.2022 суд постановив: «клопотання обвинуваченої ОСОБА_3 - задовольнити. На підставі ст. 49 КК України звільнив від кримінальної відповідальності ОСОБА_3 за ч. 1 ст. 140 КК України у зв?язку із закінченням строків давності притягнення до кримінальної відповідальності. Кримінальне провадження внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №12014140040002343 від 16.07.2014 в частині ОСОБА_3 - закрити».

У подальшому 10.07.2023 та 11.07.2023 до суду звернулись обвинувачені ОСОБА_4 та ОСОБА_1 відповідно, з клопотаннями про звільнення їх від кримінальної відповідальності стосовно кримінального правопорушення, в якому вони обвинувачуються у зв?язку з закінченням строків давності.

11.07.2023 Личаківський районний суд м. Львова постановив ухвалу, якою клопотання обвинуваченої ОСОБА_4 та клопотання обвинуваченої ОСОБА_1 - задовольнив. На підставі ст. 49 КК України звільнив від кримінальної відповідальності ОСОБА_4 та ОСОБА_1 за ч. 1 ст. 140 КК України у зв?язку із закінченням строків давності притягнення до кримінальної відповідальності. Кримінальне провадження внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №12014140040002343 від 16.07.2014 року - закрив.

Цивільний позов заявлений потерпілою ОСОБА_2 - залишив без розгляду. Роз?яснив потерпілій ОСОБА_2 та її представникам їхнє право на звернення з аналогічним позовом в порядку цивільного судочинства.

06.12.2023 Львівський апеляційний суд постановив ухвалу, якою: «Ухвалу Личаківського районного суду м. Львова від 11 липня 2023 року щодо обвинувачених ОСОБА_4 та ОСОБА_1 - змінити.

Виключити з мотивувальної частини ухвали Личаківського районного суду м. Львова від 11 липня 2023 року покликання на встановлення вини ОСОБА_4 та ОСОБА_1 у вчиненні злочину, передбаченого ч. 1 ст. 140 КК України».

Не погодившись з таким рішенням Львівського апеляційного суду була подана касаційна скарга. Відповідно до постанови Касаційного кримінального суду від 17.09.2024 «Ухвалу Львівського апеляційного суду від 06 грудня 2023 року ОСОБА_4 та ОСОБА_1 змінити. Виключити з резолютивної частини цієї ухвали абзац третій: «Виключити з мотивувальної частини ухвали Личаківського районного суду м. Львова від 11 липня 2023 року покликання на встановлення вини ОСОБА_4 та ОСОБА_1 у вчиненні злочину, передбаченого ч. 1 ст. 140 КК України».

Звільнення ОСОБА_3 , ОСОБА_4 та ОСОБА_1 від кримінальної відповідальності не свідчить про їх виправдання, визнання невинуватими у вчиненні кримінального правопорушення, підстава їхнього звільнення від кримінальної відповідальності не є реабілітуючою, а рішення суду має преюдиційне значення.

Окрім цього, протиправна поведінка третіх осіб підтверджується протоколом засідання клініко-експертної комісії ДОЗ ЛОДА від 27.10.2014, Довідкою про проведення повторної службової перевірки якості надання медичної допомоги гр. ОСОБА_2 , Висновком комісійної судово-медичної експертизи №470/15 від 11.11.2016, Висновком додаткової комісійної судово-медичної експертизи №16/18 від 30.01.2018.

Так, працівниками Відповідача було допущено порушення законодавства України у сфері охорони здоров?я, а саме: ст. 49 Конституції України (право на охорону здоров?я, медичну допомогу та медичне страхування), ст. 284 ЦК України (право на медичну допомогу), ч. 3 ст. 34 Закону України «Основи законодавства України про охорону здоров?я» (далі - Основи) (обов?язками лікуючого лікаря є своєчасне і кваліфіковане обстеження та лікування пацієнта), п. «а» ч. 1 ст. 78 Основ (надавати своєчасну та кваліфіковану медичну, лікарську допомогу), абз. 1 ч. 1 Указу Президента України «Про Клятву лікаря» N? 349 від 15.06.1992 (лікар зобов?язаний віддавати справі охорони і поліпшення здоров?я людини, лікуванню і запобіганню захворюванням усі знання, сили та вміння, подавати медичну допомогу всім, хто її потребує), наказу МОЗ України №620 від 29.12.2003 «Про організацію надання стаціонарної акушерсько-гінекологічної та неонатологічної допомоги», наказу МОЗ України «Про затвердження клінічних протоколів з акушерської та гінекологічної допомоги» від 31.12.2004 №676 (із змінами та доп.), п. 3 «Лікар-акушер-гінеколог» розділу «Професіонали» Довідника кваліфікаційних характеристик професій працівників. Випуск 78 «Охорона здоров?я», затвердженого наказом МОЗ України N?117 від 29.03.2002 (зобов?язаний здійснювати діагностику вагітності, спостереження за вагітними, рододопомогу, раннє виявлення ускладнень вагітності і пологів, лікування та нагляд за породіллями), а також п.п.2.2.3, 2.3.3, 2.4, 3.5, 3.10, 4.1, 5.7. Посадової інструкції лікаря-акушер-гінеколога фізіологічного відділення з операційним блоком у МККПБ N?1, затвердженої головним лікарем МККПБ №1 від 30.01.2013 р., відповідно ОСОБА_3 , п.п. 2.2., 2.5, 3.5, 3.10, 4.1, 5.8, 5.10, 5.17. Посадової інструкції лікаря-акушер-гінеколога фізіологічного відділення з операційним блоком МККПБ №l, затвердженої головним лікарем МККПБ №1 від 19.07.2011., відповідно ОСОБА_4 , п.п. 2.2.3, 2.4, 3.5, 3.6, 3.9, 4.1, 5.8, 5.10, 5.16, 5.17. Посадової в інструкції лікаря-акушер-гінеколога Центру лікування та профілактики невиношування вагітності у МККПБ №1, затвердженої головним лікарем МККПБ №1 від 30.01.2013, відповідно ОСОБА_1

ОСОБА_3 , ОСОБА_4 та ОСОБА_1 на момент надання позивачу медичної допомоги перебували у трудових відносинах з закладом охорони здоров?я, правонаступником якого є Відповідач, і в січні 2014 р. брали на різних етапах безпосередню участь у наданні їй медичної допомоги. У зв?язку з неналежним виконанням ОСОБА_3 , ОСОБА_4 та ОСОБА_1 своїх професійних обов?язків внаслідок недбалого до них ставлення, настали тяжкі наслідки для здоров?я позивача, останній спричинено непоправне ушкодження здоров?я, що своєю чергою, призвело до заподіяння позивачу істотної моральної шкоди.

Враховуючи вимоги розумності та справедливості, неможливості відшкодувати в повному обсязі моральної шкоди, оскільки немає і не може бути точних критеріїв майнового виразу фізичного болю та страждань, яких позивач зазнала у зв?язку зі спричиненим їй ушкодження здоров?я внаслідок вчинення працівниками відповідача ОСОБА_3 , ОСОБА_4 та ОСОБА_1 кримінального правопорушення, моральну шкоду оцінено на суму 3 000 000 грн.

В основу обґрунтування розміру відшкодування позивач покладає (ст. 23, 1168 ЦК України ЦК України, п. 9 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 31.03.1995 №4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди»): 1) характер правопорушення - у спірному випадку кримінальне правопорушення, яке «трансформувалось» у цивільне правопорушення, що спричинило тяжкі наслідки для здоров?я позивача, а саме заподіяння непоправного ушкодження здоров?я; 2) глибину, характер та обсяг страждань (фізичних, душевних і психічних), яких позивач зазнала, опинившись на межі життя і смерті. Загроза втратити життя, нависла над позивачем відразу після пологів, оскільки для лікарів вона була не «цікавою», а тут ще Різдво на порозі, тому і виписали її зарано, не проконтролювавши стан після ускладнених пологів. Не насторожило лікарів і друге її звернення із пізньою післяпологовою кровотечою і знов якнайшвидша виписка, недолікована пацієнтка, складення Акту про її бажання покинути лікарню без її підпису... І все це як сніговий ком, який наростає і зносить все на своєму шляху. Так і у випадку позивача, народження дитини і далі все як в тумані, звернення раз за разом до лікарів, втрата здоров?я і практично життя. Сьогодні за спливом більше 10 років від цих страшних подій, звернення до лікарів і далі тригерить позивача, а звертатись до лікарів потрібно постійно, адже наслідки тих складних пологів і подальшого лікування позивач відчуває до сьогодні. Позивач не бачила достеменно перших місяців життя своєї новонародженої доні, не могла годувати її груддю, бо боролась за життя і приймала ліки, які мали важку побічну дію, зокрема антибіотики. Окрім того, позивач вже понад 10 років бореться за справедливість, оббиваючи пороги спочатку правоохоронних органів, потім суду в порядку кримінального провадження і вже тепер в порядку цивільного судочинства. І ця «зупинка часу» в стражданнях від подій 2014 року не минає... 3) характер немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення), очевидно, що ніхто і ніщо не зможе повернути позивачу втрачене здоров?я. Панічний страх залишити дитину круглою сиротою та неможливість дати дитині таке бажане щасливе дитинство... Так само ніколи не зникне страх перед медичними працівниками, які покликані рятувати життя людей і покращувати здоров?я. Неякісне надання медичної допомоги лікарями знищило здоров?я позивача, вона постійно змушена була звертатись до лікарів, кожен візит до яких супроводжувала тривога. Пам?ять позивача сповнена спогадами про негуманність, байдужість лікарів у післяпологовий період, байдужість і почуття безкарності лікарів протягом всього періоду спірних відносин. До цього ще й додається постійний неспокій, тривога за майбутнє... Невимовних страждань завдає і усвідомлення того, що позивач більше ніколи не зможе стати мамою, відчути радість материнства, подарувати життя, адже непрофесійними діями лікарів її позбалено можливості ще мати дітей.

Окремо звертає увагу і на негативні наслідки, які настали для здоров?я позивача після пологів. Так, на сьомий день після пологів в неї розпочалась кровотеча і вона знов потрапила в лікарню, в якій їй провели інструментальну ревізію стінок порожнини матки, проте на результати аналізів та на її важкий стан ніхто не зважав, її просто виписали з пологового будинку за кілька днів... На 38 день післяпологового періоду позивач потрапила в критичному стані в лікарню, де їй за медичними показами провели екстерпацію матки з матковими трубами. Додаткових психологічних страждань завдавали позивачу і фізіологічні зміни.

Враховуючи вищенаведене, на підставі ч.7 ст.128 КПК України, ч.6 ст.82 ЦПК України, ст.23, 1168, 1172 ЦК України, з посиланням на правові висновки Верховного Суду та практику ЄСПЛ, просить позовні вимоги задовольнити.

Ухвалою судді Мармаша В.Я. від 18.03.2025 постановлено заяву судді Мармаша Володимира Ярославовича про самовідвід - задовольнити; відвести суддю Мармаша Володимира Ярославовича від розгляду цивільної справи за позовом ОСОБА_2 до Комунального некомерційного підприємства «Львівське територіальне медичне об`єднання «Багатопрофільна клінічна лікарня інтенсивних методів лікування та швидкої медичної допомоги», треті особи: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_1 про відшкодування моральної шкоди.

Згідно з протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 19.03.2025 матеріали вищевказаної справи передані на розгляд судді Головатому Р.Я.

Ухвалою від 24.03.2025 постановлено вказану позовну заяву прийняти до розгляду та відкрити провадження у справі, розгляд справи здійснювати за правилами загального позовного провадження, призначити підготовче засідання 24.04.2025.

Ухвалою підготовчого засідання від 24.04.2025 постановлено клопотання представника позивача про заміну первісного відповідача належним відповідачем задовольнити; замінити у справі за позовною заявою ОСОБА_2 про відшкодування моральної шкоди первісного відповідача Комунальне некомерційне підприємство «Львівське територіальне медичне об`єднання «Багатопрофільна клінічна лікарня інтенсивних методів лікування та швидкої медичної допомоги» належним відповідачем - Комунальним некомерційним підприємством «Львівське територіальне медичне об`єднання «Клінічна лікарня планового лікування реабілітації та паліативної допомоги» (Місцезнаходження: 79013, м. Львів, вул. Є. Коновальця, 26, ЄДРПОУ 44625774, конт. тел.: +380322602103, електронна пошта: tmo2_uoz_lviv@ukr.net).

У зв`язку з наведеним підготовче засідання відкладено на 21.05.2025.

Крім цього, 12.05.2025 від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, у якому генеральний директор просить в задоволенні позовних вимог відмовити повністю. Зазначає, що сам факт закриття кримінального провадження стосовно обвинувачених та їхнє не заперечення у прийнятті судом відповідного рішення не свідчить про наявність в їхніх діях якого-небудь злочину, і тим більше, визнання вини у його вчиненні. КНП «Львівське ТМО 2» є комунальним некомерційним підприємством і не отримує субвенції від держави, а проводить свою господарську діяльність на підставі укладених договорів з Національною службою здоров?я України (НСЗУ), від якого отримує кошти за кожен візит пацієнта до лікаря, в тому числі і за лікування в стаціонарі, які витрачаються на заробітну плату працівникам, закупівлю медикаментів і медичного обладнання, забезпечення перебування пацієнтів в стаціонарі та на всі інші господарські потреби, які вкрай необхідні для функціонування медичного закладу та надання висококваліфікованої планової медичної допомоги мешканцям міста Львова. Відповідач переконаний, що стягнення зазначеної суми з КНП «Львівське ТМО 2» призведе до порушення визначених в статті 48 Конституції України конституційних прав більш як 200 тис. населення міста Львова на охорону здоров?я та в значній мірі унеможливить надання повноцінного та усестороннього забезпечення медичними послугами пацієнтів. Також зазначає, що відповідач належить до підприємств, які є критично важливими для функціонування економіки та забезпечення життєдіяльності населення в особливий період. Відповідно до наведеного, стягнення з КНП «Львівське ТМО 2» - об?єкта критичної інфраструктури зазначеної у позові суми моральної шкоди призведе до кризової ситуації - порушення або загрози порушення штатного режиму функціонування окремого об?єкта критичної інфраструктури, реагування на яке потребує залучення додаткових сил і ресурсів.

Крім вищенаведеного, звертає увагу на те, що вина ОСОБА_3 , ОСОБА_4 та ОСОБА_1 , у тяжких наслідках, які наступили для позивача - не встановлена, а завдана шкода - не доведена, тому вважає, що положення ст.1172 ЦК України не може бути застосовано.

19.05.2025 від представника третьої особи ОСОБА_1 - ОСОБА_7 надійшли письмові пояснення, у яких останній просить в задоволенні позовних вимог відмовити. Зазначає, що Москвяк-Лесняк вперше побачила 10.01.2014 під час проведення консилярного огляду у складі начмеда ОСОБА_8 , зав відділенням ОСОБА_9 , лікаря ОСОБА_3 . В ході проведеного консиліуму було проведено зовнішній огляд ОСОБА_2 та виставлено діагноз: 8-а доба післяпологового періоду. Стан після пізньої післяпологової маткової кровотечі, гемарогічного шоку ІІ ступеня. Анемія ІІ ступеня. Тактика ведення лікування було обрано продовження динамічного спостереження за станом породіллі, продовження інфузійну, антибактеріальну терапію згідно листка призначень, терапія була визначена в попередньому консиліумі. Оскільки 11 та 12.01.2014 були календарними вихідними днями, огляд породіллі ОСОБА_2 проводився черговими лікарями, і як вбачається з історії пологів № 12 патологій виявлено не було. Вже 13.01.2014 породілля ОСОБА_2 була оглянута нею спільно з лікарями ОСОБА_9 та ОСОБА_3 , констатовано продовжити терапію згідно листка призначень та було відмічено задовільний стан пацієнтки та відсутність скарг породіллі ОСОБА_2 . Вже 14.01.2014 після проведеного спільного огляду з начмедом ОСОБА_8 та ОСОБА_9 , під час якого ОСОБА_2 оглянута вагінально, і за на поляганням пацієнтки ОСОБА_2 , було виписано її в задовільному стані.

Крім того, цього дня було проведено загальний аналіз крові (в крові виявлено гемоглобін 98 г/л), біохімічний аналіз крові, коагулограма, ці аналізи були в межах норми. Крім того ОСОБА_2 було скеровано на УЗД-обстеження, в результаті якого було встановлено, що ехо-картина відповідає 12-й добі післяпологового періоду. Більше ніяких досліджень не проводилось.

Москвяк-Лесняк з начмедом ОСОБА_8 та ОСОБА_9 , хотіли ОСОБА_2 залишити ще в стаціонарі, щоб спостерігати за нею, але вона наполягала на цій виписці по сімейних обставинах, тому враховуючи її задовільний стан, виписали її. При цьому ОСОБА_1 з начмедом ОСОБА_8 та ОСОБА_9 , її попереджали про ризики такої ранньої виписки. Згідно Наказу МОЗ України № 620 передбачено виписку при задовільному стані пацієнта на 5-у добу.

З посиланням на Постанову Верховного Суду від 18.02.2025 у справі №712/8174/23 вважає твердження позивача про встановлення вини ОСОБА_1 надуманим та таким, що підлягає доказуванню, оскільки Личаківським судом м.Львова розглянуто клопотання без проведення повного судового розгляду і суд не встановив та не констатував винуватість або навпаки невинуватість особи у вчиненні інкримінованого діяння.

Звертає увагу на те, що ухвалою Личаківського районного суду м.Львова у справі №463/1971/18 за обвинуваченням ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_1 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.140 КК України кримінальне провадження №12014140040002343 по обвинуваченню ОСОБА_1 за ч.1 ст.140 КК України закрито у зв`язку зі звільненням особи від кримінальної відповідальності не було встановлено наявність факту вини третіх осіб, порушень законних прав та інтересів позивача як внаслідок належного лікування, яка мала тяжкі наслідки для позивача, у зв`язку з чим треті особи, внаслідок відсутності їхньої винної поведінки, належно надали медичну допомогу, а тому не заподіяли моральну шкоду позивачеві, що полягала у виникненні у позивача моральних страждань у вигляді психологічного напруження, розчарування та незручності.

Крім цього, з огляду на обставини справи, беручи до уваги принципи, які повинні враховуватись при стягненні моральної шкоди, вважає, що розмір моральної шкоди, який вказаний позивачем у розмірі 3000000 гривень є завищеним. Розмір відшкодування має бути адекватним нанесеній моральній шкоді, при цьому, відшкодування моральної шкоди не може бути засобом отримання доходу. При цьому позивач не подав суду належні і допустимі докази на підтвердження запропонованого ним розміру моральної шкоди у 3000000 грн. Також просить врахувати правові позиції Верховного Суду, висловленої у постанові ВП ВС від 15 грудня 2020 року у справі за № 752/17832/14-ц, та Полтавського апеляційного суду висловленої у постанові від 16 листопада 2021 року у справі за № 524/2107/21, а саме, що розмір відшкодування моральної шкоди має бути не більшим, ніж достатньо для розумного задоволення потреб потерпілої особи, і не повинен приводити до її безпідставного збагачення.

Вважає, що оскільки незаконність дій ОСОБА_1 не було встановлено та прийняття судом ухвали про закриття кримінальної справи щодо неї за статтею 49 КК України за закінченням строків давності є недоведеною, відсутні підстави для відшкодування позивачу на її користь моральної шкоди в розмірі 3 000 000 грн. Аналогічного висновку дійшла Велика Палата Верховного Суду у постанові від 20 вересня 2018 року у справі №686/23731/15-ц (провадження №14-298цс18),

Крім цього, враховуючи характер та обсяг страждань, яких зазнали позивачка, їх тривалість, а також, з урахуванням глибини душевних страждань, неможливісті незалежно від часу та зусиль відновити попередній стан позивачки, виходячи із засад розумності, виваженості та справедливості, вважає розмір моральної шкоди завищений.

21.05.2025 письмові пояснення надійшли від представника третьої особи ОСОБА_4 - ОСОБА_10 , у яких останній просить в задоволенні позовних вимог відмовити в повному обсязі. З посиланням на правову позицію Верховного Суду від 18.02.2025 року у справі №712/8174/23 зазначає, що у результаті закриття кримінального провадження у зв`язку із закінченням строків давності притягнення до кримінальної відповідальності на підставі ст.49 КК за ініціативою та згодою особи, яка притягується до кримінальної відповідальності, суд не може і не повинен констатувати факт вчинення цією особою кримінально-караного діяння. Адже кримінальний процесуальний закон зобов`язує суд розглянути клопотання сторони захисту про таке звільнення невідкладно. У разі розгляду такого клопотання без проведення повного судового розгляду суд не може констатувати винуватість або навпаки невинуватість особи у вчиненні інкримінованого діяння.

До матеріалів кримінальної справи №463/1971/18 для доведення винуватості обвинувачених було долучено: Висновок комісійної судово-медичної експертизи №154 від 04.12.2015 року проведений КЗ ЛОР «ЛОБСМЕ»; Висновок комісійної судово-медичної експертизи №470/15 від 11.11.2016 року проведений ДУ «Головне бюро СМЕ МОЗ України»; Висновок додаткової комісійної судово-медичної експертизи №16/18 від 30.01.2018 року проведений ДУ «Головне бюро СМЕ МОЗ України»; Висновок судово-медичної експертизи гістологічних препаратів №60 від 21.09.2016 року проведений ДУ «Головне бюро СМЕ МОЗ України, які позивач намагається використати для обґрунтування заявленого позову, однак, між цими висновками судово-медичної експертизи містяться суперечності, в тому числі і в межах одного й того ж висновку.

Поряд з цим, з наявних експертиз чітко не вбачається, який саме пункт і якого нормативного акту у сфері охорони здоров`я на підставі і в порядку яких надається медична допомога було порушено ОСОБА_4 , не було обґрунтовано прямий причино-наслідковий зв`язок, не враховано в наявних висновках експертизи нових обставин з`ясованих в ході судового розгляду кримінальної справи.

Що стосується наявності в діях ОСОБА_4 складу цивільного правопорушення, то з позову вбачається покликання позивача на висновки експертиз, про які йшлося вище. Враховуючи наявні у них суперечності, а також те, що ряд обставин експертами не досліджувались, є додаткові питання на які експерти відповіді не надали, але які були визнані ухвалою Личаківського районного суду м.Львова від 04.05.2022 року у кримінальній справі №463/1971/18 достатньо обґрунтованими для призначення ще однієї комісійної судово-медичної експертизи - то вважає, що без проведення такої експертизи встановити причинно-наслідковий зв`язок, протиправність дій ОСОБА_4 і наявність її вини у заподіяні шкоди буде безпідставним і необґрунтованим.

Вимога про відшкодування моральної шкоди повинна бути належним чином обґрунтована, з належним встановленням причинно-наслідкового зв`язку між протиправними діями чи бездіяльністю і наслідками які описує позивач. Крім цього, розмір відшкодування моральної шкоди, у випадку встановлення наявності складу цивільно-правового правопорушення, повинен бути обґрунтований належними доказами, наприклад, відповідною судовою експертизою. В будь-якому випадку відшкодування моральної шкоди має бути не більш аніж достатнім для розумного задоволення потреб потерпілої особи. Грошова сума компенсації моральної шкоди є лише ймовірною, і при її визначенні враховуються характер правопорушення, глибина фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступінь вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, інші обставини, які мають істотне значення, вимоги розумності і справедливості. Розмір відшкодування моральної шкоди не є сталою величиною, а визначається судом у кожному конкретному випадку з урахуванням всіх обставин справи, має бути не більш аніж достатнім для розумного задоволення потреб потерпілої особи і не повинен приводити до її збагачення. (постанова Верховного Суду від 23 жовтня 2024 року у справі №293/174/23).

В підготовчому засіданні 21.05.2025 прийнято та долучено до матеріалів справи відзив, пояснення третіх осіб, а також подану в засіданні представником позивача відповідь на відзив, у якій остання просить відзив на позовну заяву оцінити критично через необґрунтованість і безпідставність, а позовну заяву задовольнити в повному обсязі, і за клопотанням представника третьої особи ОСОБА_3 в засіданні оголошено перерву до 07.07.2025.

10.06.2025 від представника третьої особи ОСОБА_3 - ОСОБА_11 надійшли пояснення, у яких остання просить в задоволенні позовних вимог відмовити в повному обсязі. Зазначає, що ухвала Личаківського районного суду м. Львова про звільнення ОСОБА_3 від кримінальної відповідальності, у зв`язку із закінчення строків притягнення до кримінальної відповідальності - дійсно є нереабілітуючою підставою, натомість таке судове рішення не свідчить про визнання ОСОБА_3 винною у вчиненні кримінального правопорушення, що автоматично тягне покладення на останню обов`язок відшкодування заподіяної шкоди, та не має преюдиційного значення, оскільки таке можуть мати лише ті обставини, які судом були встановлені в ході розгляду іншої справи і які були підтверджені належними, допустимими і достовірними доказами. Вважає, що в діях обвинуваченої ОСОБА_3 відсутній склад інкримінованого злочину, оскільки надання нею медичної допомоги пацієнту ОСОБА_2 відповідало нормативним вимогам Наказу МОЗ України «Про організацію надання стаціонарної акушерсько-гінекологічної та неонатологічної допомоги» №620 від 29.12.2003 року. Лікарем акушером-гінекологом ОСОБА_3 тактику розродження вагітної було обрано правильно, пологи через природні родові шляхи, відповідно до акушерської ситуації. Пологи у ОСОБА_2 в МККПБ №1 з моменту поступлення проводились згідно Наказу МОЗ №624 від 03.11.2008 року та наказу МОЗ України №620 від 29.12.2003 року, а між наявними у справі висновками містяться суперечності, тому вважає посилання сторони позивача на висновки судових експертів - як докази на підтвердження причинного зв`язку між діями лікарів та наслідками, які настали безпідставними.

Зазначає, що для настання відповідальності за завдання шкоди ушкодженням здоров`я необхідна наявність таких умов: протиправна поведінка особи, яка завдала шкоду, наявність шкоди, причинно-наслідковий зв`язок між протиправною поведінкою та шкодою, наявність вини. Вважає, що в даному випадку, потерпілий має довести належними доказами факт завдання шкоди за участю відповідача, розмір завданої шкоди, а також факт того, що відповідач є заподіювачем шкоди (постанови Верховного Суду від 25 листопада 2019 року у справі №264/7310/15-ц (провадження №61-32917св18), від 28 серпня 2019 року у справі №643/4417/16-ц (провадження №61 -28475св 18)).

Також вважає, що заявлений розмір відшкодування є завищеним та не відповідає принципам розумності, виваженості та справедливості. Позивачем, не було надано до суду належних та допустимих доказів на підтвердження розміру відшкодувань, які позивач просить стягнути. Сам факт порушення прав позивача не може служити виключною підставою для стягнення моральної шкоди, оскільки моральна шкода має бути обов`язково аргументована поза розумним сумнівом із зазначенням того, які конкретно дії (бездіяльність) спричинили моральні переживання та наскільки вони були інтенсивними, щоб сягнути рівня страждань.

В підготовчому засіданні 07.07.2025 прийнято та долучено до матеріалів справи відповіді представника позивача на пояснення третіх осіб, відмовлено в задоволенні клопотання представника позивача про витребування матеріалів кримінального провадження, відмовлено в задоволенні клопотання представника третьої особи ОСОБА_1 про призначення судово-психологічної експертизи та в судовому засіданні за клопотанням третіх осіб оголошено перерву до 11.09.2025.

В підготовчому засіданні частково задоволено клопотання представника третьої особи ОСОБА_3 про долучення доказів, відмовлено в задоволенні клопотань представників третіх осіб про призначення комісійної судово-медичної експертизи, а також задоволено клопотання останніх про визнання явки позивача в судове засідання обов`язковою, а також клопотання представника позивача про її допит в якості свідка.

Ухвалою підготовчого засідання від 11.09.2025 постановлено закрити підготовче провадження та призначити справу до судового розгляду по суті на 13.10.2025, у якому заслухано вступне слово представника позивача та оголошено перерву до 26.11.2026, а в останньому, після допиту позивача в якості свідка, - до 29.01.2026. В судовому засіданні заслухано вступне слово представників відповідача та третіх осіб і у зв`язку з закінченням робочого часу в судовому засіданні оголошено перерву до 17.02.2026, а в останньому після дослідження доказів у зв`язку з закінченням робочого часу в судовому засіданні оголошено перерву до 23.03.2026.

В судовому засіданні представники позивача позовні вимоги підтримали з підстав, викладених у позовній заяві, відповіді на відзив та відповідях на пояснення третіх осіб. Зазначили, що ОСОБА_3 , ОСОБА_4 та ОСОБА_1 на момент надання позивачу медичної допомоги перебували у трудових відносинах з закладом охорони здоров?я, правонаступником якого є Відповідач, і в січні 2014 р. брали на різних етапах безпосередню участь у наданні їй медичної допомоги та через їхнє недбале ставлення до професійних обов`язків позивачу спричинено непоправну шкоду здоров`ю, зокрема втрату репродуктивної функції. З огляду на тяжкість наслідків та дотримуючись принципів розумності й справедливості, хоча моральну шкоду неможливо в повному обсязі компенсувати майновим еквівалентом, таку оцінено у 3 000 000 грн. та саме вказану суму просять стягнути з відповідача як роботодавця працівників, з вини яких позивачу таку шкоду завдано.

Представник відповідача в судовому засіданні проти задоволення позовних вимог заперечив з підстав, викладених у відзиві. Зазначив, що оскільки закриття кримінального провадження не встановлює вини лікарів у завданні шкоди, а позивачем таку не доведено, підстави для застосування ст.1172 ЦК України відсутні. Крім цього, звертає увагу на те, що у кримінальному провадженні позивачем було заявлено цивільний позов про відшкодування моральної шкоди на суму 1 000 000 грн., а тому вважає необґрунтованим визначений позивачем на цей час розмір завданої моральної шкоди в сумі 3 000 000 грн.

Представники третіх осіб в судовому засіданні проти задоволення позовних вимог заперечили з підстав, викладених у письмових поясненнях.

Заслухавши пояснення представників сторін та третіх осіб, покази позивача, допитаної в якості свідка, дослідивши матеріали справи, з`ясувавши повно і всебічно всі обставини справи та оцінивши в сукупності зібрані у справі докази, суд встановив наступне.

В провадженні Личаківського районного суду м.Львова перебувала кримінальна справа №463/1971/18 за обвинувальним актом у кримінальному провадженні №12014140040002343 від 16.07.2014 про обвинувачення ОСОБА_3 , ОСОБА_4 та ОСОБА_1 у скоєнні кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст. 140 КК України.

Ухвалою Личаківського районного суду м.Львова від 11.04.2022 постановлено клопотання обвинуваченої ОСОБА_3 - задоволити. На підставі ст. 49 КК України звільнити від кримінальної відповідальності ОСОБА_3 за ч.1 ст. 140 КК України у зв`язку із закінченням строків давності притягнення до кримінальної відповідальності. Кримінальне провадження внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12014140040002343 від 16.07.2014 року в частині ОСОБА_3 - закрити.

Ухвалою Личаківського районного суду м.Львова від 11.07.2023 постановлено клопотання обвинуваченої ОСОБА_4 та клопотання обвинуваченої ОСОБА_1 - задоволити. На підставі ст. 49 КК України звільнити від кримінальної відповідальності ОСОБА_4 та ОСОБА_1 за ч.1 ст. 140 КК України у зв`язку із закінченням строків давності притягнення до кримінальної відповідальності. Кримінальне провадження внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12014140040002343 від 16.07.2014 року - закрити. Цивільний позов заявлений потерпілою ОСОБА_2 - залишити без розгляду. Роз`яснити потерпілій ОСОБА_12 та її представникам їхнє право на звернення з аналогічним позовом в порядку цивільного судочинства.

Ухвалою Львівського апеляційного суду від 06.12.2023 постановлено апеляційну скаргу захисників Коростильова В.А. та ОСОБА_13 задоволити. Ухвалу Личаківського районного суду м. Львова від 11 липня 2023 року щодо обвинувачених ОСОБА_4 та ОСОБА_1 - змінити. Виключити з мотивувальної частини ухвали Личаківського районного суду м. Львова від 11 липня 2023 року покликання на встановлення вини ОСОБА_4 та ОСОБА_1 у вчиненні злочину, передбаченого ч. 1 ст. 140 КК України. Вважати дії, зазначені в мотивувальній частині ухвали, такими, що інкримінуються ОСОБА_4 та ОСОБА_1 органом досудового розслідування. У решті ухвалу суду залишити без змін.

Разом з тим, постановою Верховного Суду від 17.09.2024 ухвалено касаційну скаргу представника потерпілої ОСОБА_2 - адвоката Сенюти І.Я. задовольнити частково. Ухвалу Львівського апеляційного суду від 06 грудня 2023 року ОСОБА_4 та ОСОБА_1 змінити. Виключити з резолютивної частини цієї ухвали абзац третій: «Виключити з мотивувальної частини ухвали Личаківського районного суду м. Львова від 11 липня 2023 року покликання на встановлення вини ОСОБА_4 та ОСОБА_1 у вчиненні злочину, передбаченого ч. 1 ст. 140 КК України. У решті зазначену ухвалу апеляційного суду залишити без зміни.

Як вбачається зі змісту вищевказаних ухвал ОСОБА_3 обвинувачувалась у вчиненні кримінального правопорушення передбаченого ч. 1 ст. 140 КК України, а саме у тому, що ІНФОРМАЦІЯ_2, о 14.00 год. у приймальне відділення МКППБ №1, що знаходиться у м.Львові, по вул.Мечнікова, 8, поступила вагітна ОСОБА_2 із скаргами на ниючі болі низом живота та підтікання навколоплідних вод, які розпочались цього ж дня з 10.00 год., де, користуючись своїм правом вибору лікаря, передбаченим п. «д» ст. 6, ст. 34, 38 Закону України «Основи законодавства України про охорону здоров`я», обрала для подальшого обстеження і спостереження та ведення пологів лікаря-акушер-гінеколога Фізіологічного відділення з операційним блоком у МККПБ №1 ОСОБА_3 , яка в цей же день оглянула вагітну ОСОБА_2 , виставивши їй наступний діагноз: «І вагітність. 37 тижнів. Пологи І термінові. І період пологів. Передчасний розрив плідних оболонок. Немолода першородяча». Враховуючи зазначений діагноз, лікуючий лікар ОСОБА_3 прийняла рішення вести пологи через природні шляхи з профілактикою ускладнень та о 17.55 год., на висоті останньої потуги у ОСОБА_2 , добула живий доношений плід жіночої статі вагою 3200 г, довжиною 55 см, з оцінкою по шкалі Апгар 8/8 балів. Однак, в третьому періоді пологів у ОСОБА_2 відбулось ускладнення, а саме дефект плідних оболонок, внаслідок чого лікарем-акушер-гінекологом ОСОБА_3 проведено інструментальну ревізію порожнини матки та добуто залишок плідних оболонок та крові. Зазначені результати даної ревізії вимагали від лікуючого лікаря ОСОБА_3 відповідного ведення післяпологового періоду у породіллі ОСОБА_2 , належного гінекологічного огляду, контролю за результатами проведення дослідження матеріалів, взятих у ОСОБА_2 , а відтак, більш пізньої виписки останньої зі стаціонару. Проте, лікар-акушер-гінеколог ОСОБА_3 , з 03.01.2014 по 06.01.2014, перебуваючи у МККПБ №1, що знаходиться у м.Львові, по вул.Мечнікова, 8, порушуючи вимоги Наказу МОЗ України №620 від 29.12.2003 «Про організацію надання стаціонарної акушерсько-гінекологічної допомоги», несучи персональну відповідальність як лікуючий лікар за ведення пологів і раннього післяпологового періоду в породіллі ОСОБА_2 , неналежно виконала свої професійні обов`язки внаслідок недбалого до них ставлення, а саме не провела гінекологічного огляду породіллі ОСОБА_2 , який був необхідний у зв`язку з ускладненням в третьому періоді пологів, не забезпечила отримання достовірних (макро- чи мікроскопічних) даних про те, що залишки плідних оболонок були видалені із порожнини матки ОСОБА_2 в ході ревізії такої, не сприяла продовженню перебування ОСОБА_2 на стаціонарному лікуванню у зв`язку з неясною акушерською ситуацією, не надала належних рекомендацій і не попередила ОСОБА_2 про можливий розвиток ускладнень гнійно-септичного характеру, не призначила останній відповідного медикаментозного антибактеріального лікування. Внаслідок вищевказаного неналежного виконання лікарем-акушер-гінекологом ОСОБА_3 своїх професійних обов`язків, 09.01.2014 о 19.00 год., породілля ОСОБА_2 зі скаргами на яскраві кров`янисті виділення з піхви зі згортками крові і поступила у Центр профілактики та лікування невиношування вагітності у МКППБ №1, що знаходиться у м.Львові по вул.Мечнікова, 8, де їй було встановлено діагноз: «Пізня післяпологова маткова кровотеча. Геморагічний шок II ст.» (відповідно до результатів дослідження крові від 09.01.2014- о 20:14 год. гематокрит дорівнював 18,2 %, гемоглобін - 67 г/л, а отже крововтрата становила понад 1500 мл).Виникнення пізньої післяпологової кровотечі з розвитком геморагічного шоку відповідно до висновку додаткової комісійної судово-медичної експертизи №16/18 від 30.01.2018 є тяжким тілесним ушкодженням, тобто тяжкими наслідками для хворої ОСОБА_2 .

Окрім цього, внаслідок вищевказаного неналежного виконання лікарем- акушер-гінекологом ОСОБА_3 своїх професійних обов`язків у сукупності з неналежним виконанням своїх професійних обов`язків при наданні медичної допомоги ОСОБА_2 з 09.01.2014 по 14.01.2014 медичним працівником - лікарем- акушер-гінекологом Центру лікування та профілактики невиношування вагітності у МККПБ №1, що знаходиться у м.Львові, по вул.Мечнікова, 8, внаслідок недбалого до них ставлення, між якими згідно з висновком комісійної судово-медичної експертизи №470/15 від 11.11.2016 та висновком додаткової комісійної судово-медичної експертизи №16/18 від 30.01.2018 існує прямий причинно-наслідковий зв`язок, 10.02.2014 хвора ОСОБА_2 зі скаргами на підвищення температури протягом попередніх семи днів поступила у 2-ге гінекологічне відділення Комунальної міської клінічної лікарні швидкої медичної допомоги, що знаходиться у м.Львові по вул.І.Миколайчука, 9, де останній встановлено діагноз: «Плацентарний поліп матки, гнійний метроендометрит, цервіцит, ендоцервіцит, сальпігніт».12.02.2014, незважаючи на проведену інтенсивну антибактеріальну, інфузійну, дезінтоксикаційно-симптоматичну терапію, у вказаному вище медичному закладі хворій ОСОБА_2 за життєвими показниками проведено оперативне втручання в обсязі екстирпації матки з матковими трубами, що згідно з висновком комісійної судово-медичної експертизи №470/15 від 11.11.2016 та висновком додаткової комісійної судово-медичної експертизи №16/18 від 30.01.2018 є тяжким тілесним «ушкодженням, та дренування черевної порожнини, після чого встановлено клінічний діагноз останньої: «Післяпологовий період (40 доба). Плацентарний поліп. Мендоендометрит. Сепсис. Спленомегалія».Після цього, 21.02.2014, лікарями даного медичного закладу за наслідками консилярного обстеження хворій ОСОБА_2 встановлено наступний діагноз «Сепсис. Септикопіємія. Гепатоспленомегалія септичного ґенезу. Правобічна септична пневмонія».03.03.2014, хвора ОСОБА_2 була виписана з цього закладу охорони здоров`я з заключним клінічним діагнозом: «Стан після екстирпації матки з матковими трубами 'з приводу метро ендометриту. Сепсис. Септикопіємія. Гепатоспленомегалія септичного ґенезу. Правобічна септична пневмонія в стадії резорбції».В подальшому, 09.04.2014 ОСОБА_2 , з діагнозом: «Гнійний артрит лівого ломілково-ступневого суглобу. Септичний стан. Стан після екстирпації матки», поступила у КЗ ЛОР «Львівський обласний госпіталь інвалідів війни та репресованих ім.Ю.Липи», що за адресою: Львів-Винники, вул.В.Івасюка, 31, та після проведення необхідного лікування 24.04.2014 була виписана з даного медичного закладу з заключним клінічним діагнозом: «Гнійний артрит лівого гомілково-ступеневого суглобу». Відповідно до висновку додаткової комісійної судово-медичної експертизи №16/18 від 30.01.2018, септичний стан, який проявився у хворої ОСОБА_2 гепатоспленомегалією, пневмонією та гнійним артритом лівого гомілково- ступеневого суглобу, є тяжким тілесним ушкодженням.

Тобто, вищезазначені діяння лікаря-акушер-гінеколога Фізіологічного відділення з операційним блоком у МККПБ №1 ОСОБА_3 при наданні медичної допомоги ОСОБА_2 у період часу з 02.01.2014 по 06.01.2014 у сукупності з належним виконанням своїх професійних обов`язків з 09.01.2014 по 14.01.2014; лікарем Центру лікування та профілактики невиношування вагітності у МККПБ №1 спричинили останній тяжкі наслідки, а саме пізню післяпологову маткову кровотечу крововтрата становила понад 1500 мл) з розвитком геморагічного шоку, стирпацію матки з матковими трубами та септичний стан, який проявився латоспленомегалією, пневмонією, гнійним артритом лівого гомілково-ступеневого глобу, що згідно з висновком комісійної судово-медичної експертизи №470/15 від 11.11.2016 та висновком додаткової комісійної судово-медичної експертизи №16/18 ч 30.01.2018 є тяжкими тілесними ушкодженнями.

Таким чином, ОСОБА_3 обвинувачувалась у вчинені належного виконання медичним працівником своїх професійних обов`язків внаслідок недбалого до них ставлення, що спричинило тяжкі наслідки для хворого, тобто у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого 1 ст.140 КК України.

ОСОБА_4 обвинувачувалась у вчиненні кримінального правопорушення передбаченого ч. 1 ст. 140 КК України, а саме у тому, що з 02.01.2014 по 06.01.2014 ОСОБА_4 , згідно з наказом головного лікаря Львівського міського клінічного пологового будинку №1 - №59-К від 04.05.1999, перебувала на посаді лікаря-акушер-гінеколога Пологового відділення у Міському комунальному клінічному пологовому будинку №1 (далі - МККПБ №1), що знаходиться у м.Львові, по вул. Мечнікова, 8, володіючи вищою кваліфікаційною категорією за спеціальністю лікар-акушер-гінеколог, тобто була медичним працівником.

Відповідно до п.3 «Лікар-акушер-гінеколог» розділу «Професіонали» Довідника кваліфікаційних характеристик професій працівників. Випуск 78 «Охорона здоров`я», затвердженого наказом МОЗ України №117 від 29.03.2002, останній зобов`язаний здійснювати діагностику вагітності, спостереження за вагітними, рододопомогу, раннє виявлення ускладнень вагітності і пологів, лікування та нагляд за породіллями. Застосовувати сучасні методи профілактики, лікування та реабілітації в межах своєї спеціальності; володіти всіма методами амбулаторного і стаціонарного лікування, повним обсягом хірургічних втручань. Надавати швидку і невідкладну медичну допомогу хворим акушерсько-гінекологічного профілю. Здійснювати нагляд за побічними реакціями/діями лікарських засобів. Вести лікарську документацію. Також, лікар-акушер-гінеколог повинен знати: чинне законодавство про охорону здоров`я та нормативні документи, що регламентують діяльність органів управління та закладів охорони здоров`я, основи права в медицині, організацію акушерсько-гінекологічної допомоги; права, обов`язки та відповідальність лікаря-акушера-гінеколога; сучасну класифікацію гінекологічних захворювань; топографічну анатомію нормальну і патологічну фізіологію організму жінки; фізіологію та патологію вагітності, пологів і післяпологового періоду; загальні і спеціальні методи обстеження, які застосовуються в акушерстві і гінекології; сучасні методи профілактики, діагностики, лікування, реабілітації та диспансеризації акушерсько-гінекологічних захворювань, сучасні методи проведення пологів; профілактику невиношування і переношування вагітності, реанімацію, інтенсивну терапію новонароджених; сучасні методики виконання акушерських та ургентних гінекологічних операцій і маніпуляцій, а також реанімації; принципи доопераційної підготовки хворих і післяопераційного спостереження за ними; виявлення, спостереження, лікування ускладнень вагітності та післяпологову реабілітацію; правила оформлення медичної документації; сучасну літературу зі спеціальності та методи її узагальнення. У відповідності до п. п. 2.2., 2.5, 3.5, 3.10, 4.1, 5.8, 5.10, 5.17 Посадової інструкції лікаря-акушер-гінеколога фізіологічного відділення з операційним блоком МККПБ №1, затвердженої 19.07.2011 головним лікарем МККПБ №1, ОСОБА_4 зобов`язана здійснювати лікування та нагляд за породіллями, застосовувати сучасні методи профілактики, лікування та реабілітації у межах своєї спеціальності, володіти всіма методами стаціонарного лікування, має право визначати характер лікувально-діагностичних заходів, самостійно приймати рішення в межах своєї компетенції, а також повинна знати про фізіологію та патологію вагітності, пологів і післяпологового періоду, про загальні і спеціальні методи обстеження, які застосовуються в акушерстві та гінекології, про правила асептики та антисептики та несе відповідальність за неналежне виконання або невиконання своїх посадових обов`язків, неприйняття рішень, що входить у сферу її компетенції за невикористання або неповне використання своїх функціональних прав.

Згідно з п.«а» ч.1 ст.78 Закону України «Основи законодавства України про охорону здоров`я» від 19.11.1992, сприяти охороні та зміцненню здоров`я людей, запобіганню і лікуванню захворювань, надавати своєчасну та кваліфіковану медичну і лікарську допомогу. Відповідно до Указу Президента України «Про Клятву лікаря» №349 від 15.06.1992, лікаря зобов`язаний віддавати справі охорони і поліпшення здоров`я людини, лікуванню і запобіганню захворюванням усі знання, сили та вміння, подавати медичну допомогу всім, хто її потребує.

Відповідно до ст.34 Закону України «Основи законодавства України про охорону здоров`я», лікуючий лікар - лікар закладу охорони здоров`я або лікар, який провадить господарську діяльність з медичної практики як фізична особа - підприємець і який надає медичну допомогу пацієнту в період його обстеження та лікування. Лікуючий лікар обирається пацієнтом або призначається йому в установленому законом порядку. Обов`язками лікуючого лікаря є своєчасне і кваліфіковане обстеження та лікування пацієнта.

Так, 02.01.2014 о 14.00 год., у приймальне відділення МКППБ №1, що знаходиться у АДРЕСА_1 , поступила вагітна ОСОБА_2 із скаргами на ниючі болі низом живота та підтікання навколоплідних вод, які розпочались цього ж дня з 10.00 год., де останній було виставлено наступний діагноз: «І вагітність. 37 тижнів. Пологи І термінові. І період пологів. Передчасний розрив плідних оболонок. Немолода першородяча».

У цей день, о 17.55 год., на висоті останньої потуги у ОСОБА_2 , було добуто живий доношений плід жіночої статі вагою 3200 г, довжиною 55 см, з оцінкою по шкалі Апгар 8/8 балів, після чого остання була скерована у палату № НОМЕР_1 Фізіологічного відділення з операційним блоком МККПБ №1, за якою була закріплена лікар-акушер-гінеколог ОСОБА_4 , тобто була палатним лікарем, яку також згідно з історією хвороби №28 МККПБ №1 призначено лікуючим лікарем хворої ОСОБА_2 .

У третьому періоді пологів у ОСОБА_2 відбулось ускладнення, а саме дефект плідних оболонок, внаслідок чого останній проведено інструментальну ревізію порожнини матки та добуто залишок плідних оболонок та крові. Зазначені результати даної ревізії вимагали від лікуючого лікаря-акушера-гінеколога ОСОБА_4 відповідного ведення післяпологового періоду в породіллі ОСОБА_2 , належного гінекологічного огляду і більш пізньої виписки останньої зі стаціонару.

Проте, лікар-акушер-гінеколог ОСОБА_4 , з 03.01.2014 по 06.01.2014, перебуваючи у МККПБ №1, що знаходиться у м.Львові, по вул.Мечнікова, 8, порушуючи вимоги Наказу МОЗ України №620 від 29.12.2003 «Про організацію надання стаціонарної акушерсько-гінекологічної допомоги», несучи персональну відповідальність як лікуючий лікар за ведення післяпологового періоду в породіллі ОСОБА_2 , неналежно виконала свої професійні обов`язки внаслідок недбалого до них ставлення, а саме не провела гінекологічного огляду породіллі ОСОБА_2 , який був необхідний у зв`язку з ускладненням у третьому періоді пологів, не перевірила результату дослідження вмісту виділень з піхви ОСОБА_2 , отриманий 06.01.2014, з якого вбачається, що в матеріалі, взятому в ОСОБА_2 03.01.2014, виявлено патогенну мікрофлору, а саме: stafilococus epidermidis (стафілококус епідермідіс), передчасно та без належного надання рекомендацій і попередження про можливий розвиток ускладнень гнійно-септичного характеру виписала породіллю ОСОБА_2 на 4-ту добу, а саме 06.01.2014, хоча ОСОБА_2 ще потребувала уваги лікаря та не могла бути виписана із фізіологічного відділення з операційним блоком МККПБ №1 під нагляд лікаря жіночої консультації, оскільки акушерська ситуація не була ясною, не встановила запального процесу та анемії, не призначила останній відповідного медикаментозного антибактеріального лікування та лікування анемії, а лише порекомендувала «бар`єрні методи контрацепції».

Внаслідок вищевказаного неналежного виконання лікарем-акушер-гінекологом ОСОБА_4 своїх професійних обов`язків, 09.01.2014 о 19.00 год., породілля ОСОБА_2 зі скаргами на яскраві кров`янисті виділення з піхви зі згортками крові поступила у Центр профілактики та лікування невиношування вагітності у МКППБ №1, що знаходиться у м.Львові по вул.Мечнікова, 8, де їй було встановлено діагноз: «Пізня післяпологова маткова кровотеча. Геморагічний шок ІІ ст.» (відповідно до результатів дослідження крові від 09.01.2014 - о 20:14 год. гематокрит дорівнював 18,2 %, гемоглобін - 67 г/л, а, отже, крововтрата становила понад 1500 мл), що відповідно до висновку додаткової комісійної судово-медичної експертизи №16/18 від 30.01.2018 є тяжким тілесним ушкодженням, тобто тяжкими наслідками для хворої ОСОБА_2 .

Окрім цього, внаслідок вищевказаного неналежного виконання лікарем-акушер-гінекологом ОСОБА_4 своїх професійних обов`язків у сукупності з неналежним виконанням своїх професійних обов`язків при наданні медичної допомоги ОСОБА_2 з 09.01.2014 по 14.01.2014 медичним працівником - лікарем-акушер-гінекологом Центру лікування та профілактики невиношування вагітності у МККПБ №1, що знаходиться у м.Львові, по вул.Мечнікова, 8, внаслідок недбалого до них ставлення, між якими згідно з висновком комісійної судово-медичної експертизи №470/15 від 11.11.2016 та висновком додаткової комісійної судово-медичної експертизи №16/18 від 30.01.2018 існує прямий причинно-наслідковий зв`язок, 10.02.2014 хвора ОСОБА_2 зі скаргами на підвищення температури протягом попередніх семи днів поступила у 2-ге гінекологічне відділення Комунальної міської клінічної лікарні швидкої медичної допомоги, що знаходиться у м.Львові по вул.І.Миколайчука, 9, де останній встановлено діагноз: «Плацентарний поліп матки, гнійний метроендометрит, цервіцит, ендоцервіцит, сальпігніт».

12.02.2014, незважаючи на проведену інтенсивну антибактеріальну, інфузійну, дезінтоксикаційно-симптоматичну терапію, у вказаному вище медичному закладі хворій ОСОБА_2 за життєвими показниками проведено оперативне втручання в обсязі екстирпації матки з матковими трубами, що згідно з висновком комісійної судово-медичної експертизи №470/15 від 11.11.2016 та висновком додаткової комісійної судово-медичної експертизи №16/18 від 30.01.2018 є тяжким тілесним ушкодженням, та дренування черевної порожнини, після чого встановлено клінічний діагноз останньої: «Післяпологовий період (40 доба). Плацентарний поліп. Мендоендометрит. Сепсис. Спленомегалія».

Після цього, 21.02.2014, лікарями даного медичного закладу за наслідками консилярного обстеження хворій ОСОБА_2 встановлено наступний діагноз «Сепсис. Септикопіємія. Гепатоспленомегалія септичного ґенезу. Правобічна септична пневмонія».

03.03.2014, хвора ОСОБА_2 була виписана з цього закладу охорони здоров`я з заключним клінічним діагнозом: «Стан після екстирпації матки з матковими трубами з приводу метро ендометриту. Сепсис. Септикопіємія. Гепатоспленомегалія септичного ґенезу. Правобічна септична пневмонія в стадії резорбції».

В подальшому, 09.04.2014 ОСОБА_2 , з діагнозом: «Гнійний артрит лівого гомілково-ступневого суглобу. Септичний стан. Стан після екстирпації матки», поступила у КЗ ЛОР «Львівський обласний госпіталь інвалідів війни та репресованих ім.Ю.Липи», що за адресою: Львів-Винники, вул.В.Івасюка, 31, та після проведення необхідного лікування 24.04.2014 була виписана з даного медичного закладу з заключним клінічним діагнозом: «Гнійний артрит лівого гомілково-ступеневого суглобу».

Відповідно до висновку додаткової комісійної судово-медичної експертизи №16/18 від 30.01.2018, септичний стан, який проявився у хворої ОСОБА_2 гепатоспленомегалією, пневмонією та гнійним артритом лівого гомілково-ступеневого суглобу, є тяжким тілесним ушкодженням.

Тобто, вищезазначені діяння лікаря-акушер-гінеколога Пологового відділення у МККПБ №1 ОСОБА_4 при наданні медичної допомоги ОСОБА_2 у період часу з 02.01.2014 по 06.01.2014 у сукупності з неналежним виконанням своїх професійних обов`язків з 09.01.2014 по 14.01.2014 лікарем Центру лікування та профілактики невиношування вагітності у МККПБ №1 спричинили останній тяжкі наслідки, а саме пізню післяпологову маткову кровотечу (крововтрата складала понад 1500 мл) з розвитком геморагічного шоку, екстирпацію матки з матковими трубами та септичний стан, який проявився гепатоспленомегалією, пневмонією, гнійним артритом лівого гомілково-ступеневого суглобу, що згідно з висновком комісійної судово-медичної експертизи №470/15 від 11.11.2016 та висновком додаткової комісійної судово-медичної експертизи №16/18 від 30.01.2018 є тяжкими тілесними ушкодженнями.

ОСОБА_1 обвинувачувалась у вчиненні кримінального правопорушення передбаченого ч. 1 ст. 140 КК України, а саме у тому, що з 09.01.2014 по 14.01.2014 ОСОБА_1 згідно з наказом головного лікаря Комунального міського клінічного пологового будинку №1 - №9-к від 17.02.2006 перебувала на посаді лікаря-акушер-гінеколога Центру лікування та профілактики невиношування вагітності у Міському комунальному клінічному пологовому будинку №1 м.Львова (далі МККПБ №1), що знаходиться у м.Львові по вул.Мечнікова, 8, володіючи 1-ю кваліфікаційною категорією за спеціальністю лікар-акушер-гінеколог, тобто була медичним працівником.

Відповідно до п.3 «Лікар-акушер-гінеколог» розділу «Професіонали» Довідника кваліфікаційних характеристик професій працівників. Випуск 78 «Охорона здоров`я», затвердженого наказом МОЗ України №117 від 29.03.2002, останній зобов`язаний здійснювати діагностику вагітності, спостереження за вагітними, рододопомогу, раннє виявлення ускладнень вагітності і пологів, лікування та нагляд за породіллями. Застосовувати сучасні методи профілактики, лікування та реабілітації в межах своєї спеціальності; володіти всіма методами амбулаторного і стаціонарного лікування, повним обсягом хірургічних втручань. Надавати швидку і невідкладну медичну допомогу хворим акушерсько-гінекологічного профілю. Здійснювати нагляд за побічними реакціями/діями лікарських засобів. Вести лікарську документацію.

Також, лікар-акушер-гінеколог повинен знати: чинне законодавство про охорону здоров`я та нормативні документи, що регламентують діяльність органів управління та закладів охорони здоров`я, основи права в медицині, організацію акушерсько-гінекологічної допомоги; права, обов`язки та відповідальність лікаря-акушера-гінеколога; сучасну класифікацію гінекологічних захворювань; топографічну анатомію нормальну і патологічну фізіологію організму жінки; фізіологію та патологію вагітності, пологів і післяпологового періоду; загальні і спеціальні методи обстеження, які застосовуються в акушерстві і гінекології; сучасні методи профілактики, діагностики, лікування, реабілітації та диспансеризації акушерсько-гінекологічних захворювань, сучасні методи проведення пологів; профілактику невиношування і переношування вагітності, реанімацію, інтенсивну терапію новонароджених; сучасні методики виконання акушерських та ургентних гінекологічних операцій і маніпуляцій, а також реанімації; принципи доопераційної підготовки хворих і післяопераційного спостереження за ними; виявлення, спостереження, лікування ускладнень вагітності та післяпологову реабілітацію; правила оформлення медичної документації; сучасну літературу зі спеціальності та методи її узагальнення.

У відповідності до п.п. 2.2.3, 2.4, 3.5, 3.6, 3.9, 4.1, 5.8, 5.10, 5.16, 5.17 Посадової інструкції лікаря-акушер-гінеколога Центру лікування та профілактики невиношування вагітності у МККПБ №1, затвердженої 30.01.2013головним лікарем МККПБ №1, ОСОБА_1 зобов`язана здійснювати діагностику вагітності, спостереження за вагітними, рододопомогу, раннє виявлення ускладнень вагітності і пологів, лікування та нагляд за породіллями, володіти сучасними методами амбулаторного і стаціонарного лікування, має право визначати характер лікувально-діагностичних заходів, у необхідних випадках залучати додаткових спеціалістів для проведення лікувально-діагностичних заходів, самостійно приймати рішення в межах своєї компетенції, а також повинна знати про фізіологію та патологію вагітності, пологів і післяпологового періоду, загальні і спеціальні методи обстеження, які застосовуються в акушерстві і гінекології, правила асептики і антисептики, та несе відповідальність за неналежне виконання або невиконання своїх посадових обов`язків, помилкові дії чи бездіяльність, неприйняття рішень, що входить у сферу її компетенції за невикористання або неповне використання своїх функціональних прав.

Також, згідно з п.«а» ч.1 ст.78 Закону України «Основи законодавства України про охорону здоров`я» від 19.11.1992, медичні працівники зобов`язані сприяти охороні та зміцненню здоров`я людей, запобіганню і лікуванню захворювань, надавати своєчасну та кваліфіковану медичну і лікарську допомогу. Відповідно до Указу Президента України «Про Клятву лікаря» №349 від 15.06.1992, лікар зобов`язаний віддавати справі охорони і поліпшення здоров`я людини, лікуванню і запобіганню захворюванням усі знання, сили та вміння, подавати медичну допомогу всім, хто її потребує.

Окрім цього, відповідно до ст.34 Закону України «Основи законодавства України про охорону здоров`я» від 19.11.1992, лікуючий лікар - лікар закладу охорони здоров`я або лікар, який провадить господарську діяльність з медичної практики як фізична особа - підприємець і який надає медичну допомогу пацієнту в період його обстеження та лікування. Лікуючий лікар обирається пацієнтом або призначається йому в установленому законом порядку. Обов`язками лікуючого лікаря є своєчасне і кваліфіковане обстеження та лікування пацієнта.

Так, 09.01.2014 о 19.00 год., породілля ОСОБА_2 зі скаргами на яскраві кров`янисті виділення з піхви зі згортками крові поступила у Центр профілактики та лікування невиношування вагітності у МКППБ №1,що знаходиться у АДРЕСА_1 , де їй було встановлено діагноз: «Пізня післяпологова маткова кровотеча. Геморагічний шок ІІ ст.».

Враховуючи зазначений діагноз, у цей день черговими лікарями МККПБ №1 - лікарями-акушер-гінекологами ОСОБА_14 та ОСОБА_15 проведено ОСОБА_2 інструментальну ревізію стінок порожнини матки, в результаті чого добуто згортки крові.

В подальшому, хвора ОСОБА_2 була скерована у палату №5 Центру профілактики та лікування невиношування вагітності у МКППБ №1, за якою була закріплена лікар-акушер-гінеколог ОСОБА_1 , тобто була палатним лікарем, яку також згідно з медичною картою стаціонарного хворого №12 МККПБ №1 призначено лікуючим лікарем хворої ОСОБА_2 .

Після цього, з 09.01.2014 по 14.01.2014,перебуваючи у МККПБ №1, що знаходиться у м.Львові по вул.Мечнікова, 8, лікар-акушер-гінеколог ОСОБА_1 , порушуючи вимоги Наказу МОЗ України від 31.12.2004 №676 «Про затвердження клінічних протоколів з акушерської та гінекологічної допомоги» (із змінами, внесеними наказами МОЗ України №782 від 29.12.2005 та №624 від 03.11.2008), володіючи достатнім кваліфікаційним рівнем, несучи персональну відповідальність як лікуючий лікар за лікування хворої ОСОБА_2 , неналежно виконала свої професійні обов`язки внаслідок недбалого до них ставлення, а саме, недооцінивши тяжкості стану породіллі ОСОБА_2 в частині крововтрати (відповідно до результатів дослідження крові від 09.01.2014 - о 20:14 год. гематокрит дорівнював 18,2 %, гемоглобін - 67 г/л, а отже крововтрата становила понад 1500 мл), не взявши до уваги результату патогістологічного дослідження «вишкрібу» від 13.01.2016 («Згортки крові, фібрин»), що вказував на розвиток післяпологового ендометриту, та результатів лабораторних досліджень, які вказували на невідновлену крововтрату (анемію) в ОСОБА_2 (гематокрит (НСТ) 23,3%; рівень гемоглобіну 98 г/л ШОЕ - 22 мм/год.»), що обумовлювало необхідність більш тривалого перебування останньої в стаціонарі з корекцією лікування, не призначивши хворій ОСОБА_2 адекватної протизапальної та інфузійної терапії, встановивши заключний діагноз останній: «11-а доба післяпологового періоду стан після пізньої післяпологової кровотечі. Геморагічний шок ІІ ступеня. Анемія ІІ ст.», не залучила до огляду хворої ОСОБА_2 фахівця в галузі анестезіології та реанімації та 14.01.2016 виписала останню без письмового підтвердження її відмови від стаціонарного лікування.

Внаслідок вищевказаного неналежного виконання лікарем-акушер-гінекологом ОСОБА_1 своїх професійних обов`язків у сукупності з неналежним виконанням своїх професійних обов`язків при наданні медичної допомоги ОСОБА_2 з 02.01.2014 по 06.01.2014 медичними працівниками - лікарем-акушер-гінекологом Фізіологічного відділення з операційним блоком та лікарем-акушер-гінекологом Пологового відділення МККПБ №1, що знаходиться у м.Львові, по вул.Мечнікова, 8, внаслідок недбалого до них ставлення, між якими згідно з висновком комісійної судово-медичної експертизи №470/15 від 11.11.2016 та висновком додаткової комісійної судово-медичної експертизи №16/18 від 30.01.2018 існує прямий причинно-наслідковий зв`язок, 10.02.2014 хвора ОСОБА_2 , зі скаргами на підвищення температури протягом попередніх семи днів, поступила у 2-ге гінекологічне відділення Комунальної міської клінічної лікарні швидкої медичної допомоги, що знаходиться у м.Львові по вул.І.Миколайчука, 9, де останній встановлено діагноз: «Плацентарний поліп матки, гнійний метроендометрит, цервіцит, ендоцервіцит, сальпігніт».

12.02.2014, незважаючи на проведену інтенсивну антибактеріальну, інфузійну, дезінтоксикаційно-симптоматичну терапію, у вказаному вище медичному закладі хворій ОСОБА_2 за життєвими показниками проведено оперативне втручання в обсязі екстирпації матки з матковими трубами, що згідно з висновком комісійної судово-медичної експертизи №470/15 від 11.11.2016 та висновком додаткової комісійної судово-медичної експертизи №16/18 від 30.01.2018 є тяжким тілесним ушкодженням, та дренування черевної порожнини, після чого встановлено клінічний діагноз останньої: «Післяпологовий період (40 доба). Плацентарний поліп. Мендоендометрит. Сепсис. Спленомегалія».

Після цього, 21.02.2014, лікарями даного медичного закладу за наслідками консилярного обстеження хворій ОСОБА_2 встановлено наступний діагноз «Сепсис. Септикопіємія. Гепатоспленомегалія септичного ґенезу. Правобічна септична пневмонія».

03.03.2014, хвора ОСОБА_2 була виписана з цього закладу охорони здоров`я з заключним клінічним діагнозом: «Стан після екстирпації матки з матковими трубами з приводу метро ендометриту. Сепсис. Септикопіємія. Гепатоспленомегалія септичного ґенезу. Правобічна септична пневмонія в стадії резорбції».

В подальшому, 09.04.2014 ОСОБА_2 , з діагнозом: «Гнійний артрит лівого гомілково-ступневого суглобу. Септичний стан. Стан після екстирпації матки», поступила у КЗ ЛОР «Львівський обласний госпіталь інвалідів війни та репресованих ім.Ю.Липи», що за адресою: АДРЕСА_2 , та після проведення необхідного лікування 24.04.2014 була виписана з даного медичного закладу з заключним клінічним діагнозом: «Гнійний артрит лівого гомілково-ступеневого суглобу».

Відповідно до висновку додаткової комісійної судово-медичної експертизи №16/18 від 30.01.2018, септичний стан, який проявився у хворої ОСОБА_2 гепатоспленомегалією, пневмонією та гнійним артритом лівого гомілково-ступеневого суглобу, є тяжким тілесним ушкодженням.

Тобто, вищезазначені діяння лікаря-акушер-гінеколога Центру лікування та профілактики невиношування вагітності у МККПБ №1 ОСОБА_1 при наданні медичної допомоги ОСОБА_2 у період часу з 09.01.2014 по 14.01.2014 спричинили останній тяжкі наслідки, а саме екстирпацію матки з матковими трубами та септичний стан, який проявився гепатоспленомегалією, пневмонією, гнійним артритом лівого гомілково-ступеневого суглобу, що згідно з висновком комісійної судово-медичної експертизи №470/15 від 11.11.2016 та висновком додаткової комісійної судово-медичної експертизи №16/18 від 30.01.2018 є тяжким тілесним ушкодженням.

Таким чином, ОСОБА_4 та ОСОБА_1 обвинувачувались у вчинені неналежного виконання медичним працівником своїх професійних обов`язків внаслідок недбалого до них ставлення, що спричинило тяжкі наслідки для хворого, тобто у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст.140 КК України.

При цьому, як вбачається з роз`яснень Пленуму Верховного Суду України, наданих у п.1, 2 Постанови від 23 грудня 2005 року № 12 «Про практику застосування судами України законодавства про звільнення особи від кримінальної відповідальності» закриття кримінальної справи зі звільненням від кримінальної відповідальності можливе лише в разі вчинення особою суспільно небезпечного діяння, яке містить склад злочину, передбаченого КК, та за наявності визначених у законі правових підстав, вичерпний перелік яких наведено у ч. 1 ст. 44 КК, а саме: у випадках, передбачених цим Кодексом, а також на підставі закону України про амністію чи акта помилування. При вирішенні питання про звільнення особи від кримінальної відповідальності суд (суддя) під час попереднього, судового, апеляційного або касаційного розгляду справи повинен переконатися (незалежно від того, надійшла вона до суду першої інстанції з відповідною постановою чи з обвинувальним висновком, а до апеляційного та касаційного судів - з обвинувальним вироком), що діяння, яке поставлено особі за провину, дійсно мало місце, що воно містить склад злочину і особа винна в його вчиненні, а також, що умови та підстави її звільнення від кримінальної відповідальності передбачені КК. Тільки після цього можна постановити (ухвалити) у визначеному КПК порядку відповідне судове рішення.

Третім особам було роз`яснено суть обвинувачення, підставу звільнення від кримінальної відповідальності та право заперечувати проти закриття кримінального провадження з цієї підстави, однак усі вони підтримали подані до суду відповідні клопотання та просили закрити кримінальне провадження на підставі ст.49 КК України у зв`язку із закінченням строків давності притягнення до кримінальної відповідальності.

Враховуючи вищенаведене, суд прийшов до висновку про наявність причинно-наслідкового зв`язку між діями третіх осіб та завданою позивачу шкодою, що встановлено відповідним судовим рішенням, що набрало законної сили.

Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, є, зокрема завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі (пункт 1 частини другої статті 11 ЦК України).

Згідно зі статтею 22 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.

Статтею 23 ЦК України передбачено, що особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода може полягати: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

Верховний Суд неодноразово висловлював правову позицію щодо застосування відповідних норм права у правовідносинах про відшкодування моральної шкоди, що враховується у цих правовідносинах відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України.

По своїй суті зобов`язання про компенсацію моральної шкоди є досить специфічним зобов`язанням, оскільки не на всіх етапах свого існування характеризується визначеністю змісту, а саме щодо способу та розміру компенсації. Джерелом визначеності змісту обов`язку особи, що завдала моральної шкоди, може бути: (1) договір особи, що завдала моральної шкоди, з потерпілим, в якому сторони домовилися зокрема, про розмір, спосіб, строки компенсації моральної шкоди; (2) у випадку, якщо не досягли домовленості, - то рішення суду, в якому визначається спосіб та розмір компенсації моральної шкоди (див. постанову Верховного Суду від 01 березня 2021 року у справі № 180/1735/16-ц (провадження № 61-18013сво18)).

Зобов`язання про компенсацію моральної шкоди виникає за таких умов: наявність моральної шкоди; протиправність поведінки особи, яка завдала моральної шкоди; наявність причинного зв`язку між протиправною поведінкою особи, яка завдала моральної шкоди, та її результатом - моральною шкодою; вина особи, яка завдала моральної шкоди. У разі встановлення конкретної особи, яка завдала моральної шкоди, відбувається розподіл тягаря доказування: (а) позивач повинен довести наявність моральної шкоди та причинний зв`язок; (б) відповідач доводить відсутність протиправності та вини. Завдання моральної шкоди - явище завжди негативне. Проте з цього не слідує, що будь-яка завдана моральна шкода породжує зобов`язання з її відшкодування. Покладення обов`язку відшкодувати завдану моральну шкоду може мати місце лише за умови, коли шкода була викликана протиправною поведінкою відповідальної за неї особи (див. постанови Верховного Суду від 25 травня 2022 року у справі № 487/6970/20 (провадження № 61-1132св22), від 05 грудня 2022 року у справі № 214/7462/20 (провадження № 61-21130сво21)).

Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Відповідно до частини першої статті 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

Згідно з частиною першою статті 1172 ЦК України юридична або фізична особа відшкодовує шкоду, завдану їхнім працівником під час виконання ним своїх трудових (службових) обов`язків.

У деліктних правовідносинах у сфері надання медичної допомоги протиправна поведінка спрямована на порушення суб`єктивного особистого немайнового права особи, яке має абсолютний характер, - права на медичну допомогу. У сфері надання медичної допомоги протиправними необхідно вважати дії медичного працівника, які не відповідають законодавству у сфері охорони здоров`я, зокрема стандартам у сфері охорони здоров`я та нормативним локальним актам.

Відповідно до статті 33 Закону України «Основи законодавства України про охорону здоров`я» (тут і далі - в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) громадянам України надається лікувально-профілактична допомога поліклініками, лікарнями, диспансерами, клініками науково-дослідних інститутів та іншими акредитованими закладами охорони здоров`я, службою швидкої медичної допомоги, а також окремими медичними працівниками, які мають відповідну ліцензію.

Лікуючий лікар може обиратися безпосередньо пацієнтом або призначатися керівником закладу охорони здоров`я чи його підрозділу. Обов`язками лікуючого лікаря є своєчасне і кваліфіковане обстеження і лікування пацієнта. Пацієнт вправі вимагати заміни лікаря (стаття 34 Закону України «Основи законодавства України про охорону здоров`я»).

Надання несвоєчасної або некваліфікованої медичної допомоги є протиправним.

Подібних висновків дійшов Верховних Суд у постановах від 27 лютого 2019 року у справі № 755/2545/15-ц, від 27 листопада 2019 року у справі № 661/2894/16-ц, від 04 листопада 2020 року у справі № 686/6022/18, від 21 квітня 2021 року у справі № 648/2035/17, від 09 квітня 2024 року у справі № 584/947/20.

Верховний Суд у постанові від 30 листопада 2022 року у справі № 344/3764/21 звернув увагу на специфіку тягаря доказування у справах щодо надання медичних послуг, вказавши, що «мають пред`являтися пропорційні вимоги до ступеня деталізації обставин справи, які надаються пацієнтами. Від пацієнтів не можна очікувати та вимагати точного володіння медичними знаннями. Вони не мають точного розуміння процесів лікування та необхідної кваліфікації для аналізу та надання обставин справи, що становлять предмет спору. З метою належної участі в цивільному процесі сторона не повинна мати професійні медичні знання. У зв`язку з цим сторона процесу, яка є пацієнтом, має право обмежитися доповіддю, що дасть змогу припустити про порушення зі сторони обслуговуючого персоналу в силу наслідків, що настали для пацієнта. Тому, з урахуванням принципу розумності, пацієнту, який звернувся до суду за захистом порушених прав, що полягають у завданні шкоди здоров`ю, слід тільки вказати на порушення, а далі тягар доказування покладається на медичну установу чи на лікаря. При цьому вказане не призводить до порушення принципу диспозитивності судового процесу, а навпаки слугує для забезпечення процесуальної рівності сторін».

Велика Палата Верховного Суду, наголошуючи на необхідності застосування передбачених процесуальним законом стандартів доказування, зазначила, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, цей принцип передбачає покладення тягаря доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний. Тобто певна обставина не може вважатися доведеною, допоки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу принцип змагальності втрачає сенс (пункт 81 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі №129/1033/13-ц).

Як вбачається з матеріалів справи, зокрема з протоколу засідання клініко-експертної комісії ДОЗ ЛОДА від 27.10.2014 (далі - Протокол КЕК): Виявлені недоліки надання медичної допомоги ОСОБА_2 у МККПБ №l (прим. Лікарня Святої Анни):

1) ???в процесі пологів виникло ускладнення - дефект оболонок, у зв?язку з чим проводилось інструментальне втручання у порожнину матки, що автоматично приводить пологи гр. ОСОБА_2 у категорію ускладнених пологів згідно МКХ-10, що вимагало відповідного ведення післяпологового періоду і більш пізньої виписки зі стаціонару;

2) лікуючими лікарями МККПБ №1 при виписці гр. ОСОБА_2 , як після пологів, так і після повторної госпіталізації у МККПБ №l, не були враховані та ризики можливих ускладнень гнійно-септичного характеру, відповідно, в історії та медичній карті стаціонарного хворого №12 МККПБ №1 відсутня будь-яка інформація про надану пацієнтці інформацію щодо ризиків таких ускладнень;

3) ???наявність гепатоспленомегалії при госпіталізації гр. Івасюк у КМКЛШМД (прим. Лікарня Святого Пантелеймона) на 38 добу післяпологового періоду свідчить про тривалий перебіг гнійно-септичного післяпологового ускладнення;

4) пневмонія діагностовано у гр. ОСОБА_2 в післяопераційному періоді після екстирпації матки з трубами є одним з проявів післяпологового сепсису, а не його першопричиною.

Як вбачається з ???Довідки про проведення повторної службової перевірки якості надання медичної допомоги гр. ОСОБА_2 : 1) в процесі пологів виникло ускладнення - дефект оболонок, в зв`язку з чим проводилось інструментальне втручання в порожнину матки, що автоматично переводить пологи гр. ОСОБА_2 у категорію ускладнених пологів згідно з МКХ-10 (за МКХ-10: Ускладнення пологів і розродження(060-075) 073 - Затримка плаценти та плідних оболонок, без кровотечі: 073.0 Затримка плаценти без кровотечі; 073.1 - Затримка частини плаценти та плідних оболонок, без кровотечі), що вимагало відповідного ведення післяпологового періоду і більш пізньої виписки зі стаціонару (наказ МОЗ України № 620); 2) ??Лікуючими лікарями при виписці гр. ОСОБА_2 як після пологів, так і після повторної госпіталізації у МККПБ №1 не були враховані ризики можливих ускладнень гнійно-септичного характеру, відповідно, в історії пологів та медичній карті №12 стаціонарного хворого МККПБ №1 відсутня будь-яка інформація про надану пацієнтці інформацію щодо ризиків таких ускладнень; 3) ???Наявність гепатоспленомегалії при госпіталізації гр. ОСОБА_2 у КМКЛШМД на 38 добу післяпологового періоду свідчить про тривалий перебіг гнійно-септичного післяпологового ускладнення; 4) ???Пневмонія, діагностована у гр. ОСОБА_2 в післяопераційному періоді після екстирпації матки з трубами є одним з проявів післяпологового сепсису, а не його першопричиною.

Як вбачається з Висновку комісійної судово-медичної експертизи №470/15 від 11.11.2016 (ДУ «Головне бюро судово-медичних експертиз МОЗ України»): 1) абз. 7 п. 3, 5-14, 16-24, 26, 27, 28: «Таким чином породілля, з виявленим у неї в третьому періоді пологів дефектом плідних оболонок, що обумовило інструментальну ревізію стінок порожнини матки, з відсутністю у розпорядженні лікарів достовірних (макро-чи мікроскопічних) даних, за те, що залишки плідних оболонок були видалені із порожнини матки при ревізії та з наявністю патогенного стафілокока в біологічному матеріалі, який був взятий на дослідження (03.01.2014) після пологів, станом на 06.01.2014 (день виписки) ще потребувала уваги лікуючого (чергового) лікаря та зав.відділення, тобто не могла бути виписана під нагляд лікарів жіночої консультації, оскільки акушерська ситуація не була ясною. Отже, в даному випадку, лікарями не дотримано вимог наказу МОЗ України №620 від 29.12.2003 «Про організацію надання стаціонарної акушерсько-гінекологічної та неонатологічної допомоги»; 2) абз. 6 п. 3, 5-14, 16-24, 26, 27, 28, із медичної карти стаціонарного хворого №12: «Отже, на цьому етапі надання медичної допомоги, лікарями не було дотримано вимог наказу МОЗ України «Про затвердження клінічних протоколів з акушерської та гінекологічної допомоги. Із змінами і доповненнями, внесеними наказами Міністерств охорони здоров?я України від 29 грудня 2005 року №782, від 3 листопада 2008 року №624, від 31 грудня 2004 року №676»; 3) абз. 2 п. 30: «Отже «...кваліфікація лікарів, які надавали медичну допомогу ОСОБА_2 у МККПБ «1 м. Львова, була такою, що дозволяла б здійснити превентивні заходи, які б могли запобігти настанню тяжких наслідків в ОСОБА_2 , зокрема попередити розвиток ускладнень гнійно-септичного характеру»; 4) абз. 2 п. 15, 25, 32-35, 41: «Враховуючи вищевикладене, вважаємо, що дотримання лікарями вимог згаданих наказів, могло б сприяти уникненню тяжких наслідків для здоров?я ОСОБА_2 з розвитком септичного стану та екстирпації матки. Тобто між, вказаними вище, недоліками в наданні медичної допомоги в період 02.01.2014 до 06.01.2014 і з 09.01.2014 до 14.01.2014 та настанням тяжких наслідків існує прямий причинний зв?язок.

Відповідно до п.1.3. Правил судово-медичного визначення ступеня тяжкості тілесних ушкоджень, затверджених наказом МОЗ України від 17.01.1995 №6, узгоджених з Верховним Судом України, Генеральною прокуратурою України, Службою безпеки України, Міністерством внутрішніх справ України, зареєстрованих Міністерством юстиції України 26.07.1995 за №255/791: «...У випадку неналежного надання медичної допомоги, що виявились у порушення анатомічної цілісності тканин і органів та їх функцій, експертна комісія вправі розглядати це порушення, як тілесне ушкодження і визначати ступінь його тяжкості за цими Правилами». Отже, згідно з п.2.1.4 цих Правил екстирпацію матки, в даному випадку, слід розцінювати як тяжке тілесне ушкодження.

З Висновку додаткової комісійної судово-медичної експертизи №16/18 від 30.01.2018 р. (ДУ «Головне бюро судово-медичних експертиз МОЗ України») вбачається, зокрема що ???абз.4 п. 1-16, 18: «Отже, згідно п. 2.1.4 цих Правил виникнення пізньої післяпологової маткової кровотечі (кровотеча склала понад 1500 мл.) з розвитком геморагічного шоку, в даному випадку, слід розцінювати як тяжке тілесне ушкодження»; ??абз. 5 п. 1-16, 18: «в період з 09.01.2014 до 14.01.2014 (медична карта стаціонарного хворого N?12) була недооцінена тяжкість стану жінки; вона не була оглянута фахівцем в галузі анестезіології та реанімації; гр. ОСОБА_2 була виписана зі стаціонару в стані невідновленої крововтрати (анемії); не були враховані результати патогістологічного дослідження «вишкрібу», які вказували на розвиток післяпологового ендометриту. Отже, на цьому етапі не було дотримано вимог наказу МОЗ України «Про затвердження клінічних протоколів з акушерської та гінекологічної допомоги. Із змінами і доповненнями, внесеними наказами Міністерств охорони здоров?я України від 29 грудня 2005 року №782, від 3 листопада 2008 року N?624, від 31 грудня 2004 року №676». Враховуючи вищевикладене вважаємо, що дотримання лікарями на цьому етапі надання медичної допомоги вимог наказу МОЗ України «Про затвердження клінічних протоколів з акушерської та гінекологічної допомоги. Із змінами і доповненнями, внесеними наказами Міністерств охорони здоров?я України від 29 грудня 2005 року №782, від 3 листопада 2008 року №624, від 31 грудня 2004 року №676» дозволили б уникнути тяжких наслідків для здоров?я гр. ОСОБА_2 з розвитком септичного стану та екстирпації матки. Тобто між вказаними вище, недоліками в наданні медичної допомоги в період з 09.01.2014 до 14.01.2014 і настанням таких тяжких наслідків існує прямий причинний зв?язок»; ???абз. 4 п. 1-16, 18: «Отже, згідно з п. 2.1.4. цих Правил, септичний стан та екстирпація матки, в даному випадку, слід розцінювати як тяжке тілесне ушкодження»; ???абз. 9 п. 1-16, 18: «Відповідальність за надання медичної допомоги на всіх етапах гр. ОСОБА_2 лежить на лікуючих лікарях, зав. відділенні, а за їх відсутністю - на черговому лікарі»; п. 19-28.: «Під час пологів у гр. ОСОБА_16 відбулося неповне виділення плаценти, що не було діагностовано і призвело до розвитку пізньої післяпологової кровотечі (крововтрата склала понад 1500 мл.) з розвитком геморагічного шоку, виникнення плацентарного поліпу матки з некрозами та крововиливами в стінку матки, розвитком гнійного метроендометриту, цервіциту та ендоцервіциту, серозного сальпінгіту, крововиливів з реактивними змінами, гострого васкуліту. В подальшому це реалізувалось у вигляді «... септичного стану, який проявився гепатоспленомегалією, пневмонією, гнійним артритом лівого гомілково-ступеневого суглобу» та обумовило необхідність екстирпації матки, що і було кваліфіковано експертною комісією, як тяжке тілесне ушкодження».

Враховуючи вищенаведене, суд вважає встановленим той факт, що саме внаслідок неналежного виконання третіми особами своїх професійних обов`язків здоров`ю позивача було завдано непоправної шкоди, зокрема втрату репродуктивної функції, а внаслідок цього безсумнівно спричинено позивачу і моральну шкоду.

При цьому, суд вважає за необхідне зазначити, що висновок експерта у кримінальному провадженні є допустимим доказом у цивільній справі, якщо містить інформацію щодо предмета доказування, незважаючи на те, що на момент розгляду справи вирок у кримінальній справі не ухвалений, що відповідає висновкам Верховного Суду, викладеним, зокрема у постановах від 05 лютого 2020 року у справі №461/3675/17, від 23.09.2024 у справі №501/1349/15, від 16 жовтня 2025 року у справі №522/10391/20.

Учасниками справи визнано, що ОСОБА_3 , ОСОБА_4 та ОСОБА_1 на момент надання медичної допомоги позивачу перебували у трудових відносинах з закладом охорони здоров?я, правонаступником якого є Відповідач.

Відповідно до ч.1 ст.1172 ЦК України юридична особа відшкодовує шкоду, завдану їхнім працівником під час виконання ним своїх трудових (службових) обов`язків, а тому суд приходить до висновку, що завдана позивачу шкода, неправомірними діями третіх осіб при здійсненні ними трудових обов`язків, підлягає відшкодуванню саме Комунальним некомерційним підприємством «Львівське територіальне медичне об`єднання «Клінічна лікарня планового лікування реабілітації та паліативної допомоги».

Відповідно до ч.1 ст.1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

Як вбачається з роз`яснень Пленуму Верховного Суду України, наданих у п.9 Постанови № 4 від 31 березня 1995 року N4 "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди" розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров`я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, добровільне - за власною ініціативою чи за зверненням потерпілого спростування інформації редакцією засобу масової інформації. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості. Визначаючи розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди, суд повинен наводити в рішенні відповідні мотиви.

Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) вказує, що оцінка моральної шкоди за своїм характером є складним процесом, за винятком випадків, коли сума компенсації встановлена законом (рішення у справі «Stankov v. Bulgaria» від 12 липня 2007 року).

При визначенні розміру моральної шкоди суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості. Зміст понять «розумність» та «справедливість» при визначенні розміру моральної шкоди розкривається і в рішеннях ЄСПЛ, який виходить з принципу справедливої сатисфакції, передбаченої статтею 41 Конвенції. Зокрема, у рішеннях «Thoma v. Luxembourg» (Тома проти Люксембургу), «Caloc v. France» (Калок проти Франції) та «Niedbala v. Poland» (Недбала проти Польщі) ЄСПЛ дійшов висновку, що сам факт визнання порушеного права є адекватним засобом для згладжування душевних страждань і справедливої сатисфакції.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 15 грудня 2020 року у справі №752/17832/14-ц дійшла висновку, що, визначаючи розмір відшкодування завданої шкоди, суд має керуватися принципами розумності, справедливості та співмірності. Розмір відшкодування моральної шкоди має бути не більшим ніж достатньо для розумного задоволення потреб потерпілої особи і не повинен приводити до її безпідставного збагачення.

У постанові від 21 квітня 2022 року у справі № 748/359/20 Верховний Суд зазначив, що «…будь-яка компенсація моральної шкоди не може бути адекватною дійсним стражданням, тому будь-який її розмір може мати суто умовний вираз, тим більше, якщо така компенсація стосується юридичної особи. У будь-якому випадку розмір відшкодування повинен бути адекватним. Отже, рівень моральних страждань визначається не видом правопорушення і не складністю цього правопорушення, а моральними стражданнями потерпілого внаслідок заподіяння йому шкоди та значенням наслідків цього правопорушення для його особистості, що і зумовлює розмір суми компенсації моральної шкоди. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди одразу визначається потерпілим у позовній заяві, хоча остаточне рішення про розмір компенсації моральної шкоди приймається судом…».

Як зазначалося вище внаслідок неналежного виконання третіми особами своїх професійних обов`язків спричинено шкоду здоров`ю позивача, а внаслідок цього безсумнівно спричинено позивачу і моральну шкоду, яка виразилась у панічному страсі залишити дитину круглою сиротою та неможливість проводити з нею увесь час з моменту її народження, так само у позивача не зникає страх перед медичними працівниками, які покликані рятувати життя людей і покращувати здоров?я, а неякісне надання медичної допомоги лікарями знищило здоров?я позивача, вона постійно змушена була звертатись до лікарів, кожен візит до яких супроводжувала тривога. Невимовних страждань завдає і усвідомлення того, що позивач більше ніколи не зможе стати мамою, відчути радість материнства, подарувати життя, адже непрофесійними діями лікарів її позбавлено можливості ще мати дітей.

Враховуючи характер та обсяг страждань, яких зазнала позивач, їх тривалість, що становить більше десяти років, а також, з урахуванням глибини душевних страждань, беручи до уваги неможливість незалежно від часу та зусиль відновити попередній стан здоров`я позивача, виходячи із засад розумності, виваженості та справедливості, суд вважає за необхідне стягнути з відповідача на користь позивача 800000 грн.

Задовольняючи частково позовні вимоги, відповідно до вимог ст.141 ЦПК України, оскільки позивач звільнена від сплати судового збору, такий слід стягнути з відповідача в дохід держави в розмірі суми, що мала б бути сплачена позивачем при зверненні з позовом до суду (1 відсоток ціни позову, але не більше 5 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб) - 15140 грн., пропорційно до задоволених позовних вимог в сумі 4037 грн. 33 коп. (15140 грн.*800000грн./3000000грн.).

Керуючись ст.12, 81, 89, 141, 259, 263-265, 268, 293, 352, 354 ЦПК України, -

ухвалив:

позов задовольнити частково.

Стягнути з Комунального некомерційного підприємства «Львівське територіальне медичне об`єднання «Клінічна лікарня планового лікування реабілітації та паліативної допомоги» на користь ОСОБА_2 800000 грн. (вісімсот тисяч гривень) на відшкодування моральної шкоди.

В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Стягнути з Комунального некомерційного підприємства «Львівське територіальне медичне об`єднання «Клінічна лікарня планового лікування реабілітації та паліативної допомоги» в дохід держави 4037 грн. 33 коп. (чотири тисячі тридцять сім гривень тридцять три копійки) судового збору.

На рішення суду може бути подана апеляційна скарга протягом 30 днів з дня складення повного судового рішення безпосередньо до Львівського апеляційного суду. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено в день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повне найменування (ім`я) учасників справи та їх місце проживання (місцезнаходження):

Позивач: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , місце проживання: АДРЕСА_3 , адреса для листування: АДРЕСА_4 , реєстраційний номер облікової картки платника податків - НОМЕР_2 ;

Відповідач: Комунальне некомерційне підприємство «Львівське територіальне медичне об`єднання «Клінічна лікарня планового лікування реабілітації та паліативної допомоги», місцезнаходження: 79013, м. Львів, вул. Є. Коновальця, 26, код ЄДРПОУ 44625774;

Треті особи: ОСОБА_3 , місце проживання: АДРЕСА_5 ,

ОСОБА_4 , місце проживання: АДРЕСА_6 ,

ОСОБА_1 , місце проживання: АДРЕСА_7 .

Повне судове рішення складено 02.04.2026.

Суддя: Р.Я. Головатий