Рішення № 135357641, 30.03.2026, Центральний районний суд м. Миколаєва

н\п 2/490/679/2026 Справа № 490/7083/25

Центральний районний суд м. Миколаєва

______________

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 березня 2026 року м. Миколаїв

Центральний районний суд м.Миколаєва у складі головуючого судді Гуденко О.А., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом ТОВАРИСТВО З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ "ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ "КРЕДИТ-КАПІТАЛ" до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором ,-

В С Т А Н О В И В:

Представник ТОВ "Фінансова Компанія "Кредит Капітал" звернувся до Центрального районного суду м. Миколаєва із позовною заявою до відповідача про стягнення заборгованості за кредитним договором, в обґрунтування якої зазначає, що 06.04.2021 року укладено договір про надання споживчого кредиту з можливістю відкриття карткового рахунку, відповідно до умов якого відповідачу було надано споживчий кредит у розмірі 6000 грн, а відповідач зобов`язався повернути кредит, плату за кредит.

Враховуючи вищевикладене, позивач просить суд стягнути з відповідача на свою користь заборгованість за заявою-договором про відкриття поточного рахунку та надання кредиту №5159323 від 06.04.2021 року у розмірі 25650 грн, а також витрати по сплаті судового збору у розмірі 2422,40 грн.

Пункт 7.1. Кредитного договору № 5159323 від 06.04.2021 року визначає, що Цей Договір набуває чинності з моменту його укладення в електронній формі, а права та обов`язки сторін, що ним обумовлені, з моменту переказу кредитних коштів на картковий рахунок Позичальника і діє до повного виконання Сторонами своїх зобов`язань. Укладаючи Кредитний договір Відповідач та ТзОВ «Мілоан» вчинили дії визначені ст. 11 та ст. 12 Закону України «Про електронну комерцію». Відповідач підписав Кредитний договір шляхом використання електронного підпису одноразовим ідентифікатором . З огляду на викладене, зазначаємо, що договір про надання кредиту підписаний відповідачем за допомогою одноразового ідентифікатора, тобто належними та допустимими доказами підтверджено укладання між сторонами спірного правочину. Без отримання листа на адресу електронної пошти та/або смс - повідомлення, без здійснення входу на сайт товариства за допомогою логіна особистого кабінету і пароля особистого кабінету кредитний договір між ТОВ Мілоан та Відповідачем не був би укладений. До аналогічних висновків дійшов Верховний Суд у постановах: від 23 березня 2020 року у справі № 404/502/18 (провадження № 61-8449св19); від 09 вересня 2020 року у справі № 732/670/19 (провадження № 61-7203св20); від 12 січня 2021 року у справі № 524/5556/19 (провадження № 61-16243ск20), від 2 листопада 2021 року у справі № 243/6552/20. Тобто судова практика у цій категорії справ є незмінною.

Після чого, укладений кредитний договір було розміщено в особистому кабінеті Відповідача, якому в свою чергу були перераховані кошти, відповідно до умов п.2.1 Кредитного договору шляхом безготівкового переказу на рахунок платіжної карти Позичальника, що підтверджується Платіжним дорученням на користь Відповідача від ТОВ Мілоан. Підтвердженням добровільного укладення Відповідачем даного Договору підтверджує Анкета-заява на кредит № 5159323 Позичальника від 06.04.2021 року, що заповнена Відповідачем. Таким чином, відповідно до умов кредитного договору, 02.07.2021 року між ТОВ «Мілоан» та ТОВ «ФК «Кредит-Капітал» відповідно до чинного законодавства України укладений Договір відступлення прав вимоги №73-МЛ від 02.07.2021 р.

Відповідно до умов даного Договору відбулося відступлення права вимоги і за Кредитним договором № 5159323 від 06.04.2021 року, що укладений між ТОВ «Мілоан» та Відповідачем . Враховуючи ці обставини, умови чинного законодавства та п. 3.2.6. Кредитного договору № 5159323 від 06.04.2021 року Позикодавець має право відступати, передавати, будь-яким іншим чином відчужувати, а також передавати в заставу свої права за цим договором (повністю або частково) на користь третіх осіб в будь-який час протягом строку дії цього Договору без згоди Позичальника. Варто зазначити, що сума та розрахунок заборгованості за Кредитним договором № 5159323 від 06.04.2021 року було передано Позивачу від первинного кредитора ТОВ «Мілоан» згідно Договору відступлення прав вимоги №73-МЛ від 02.07.2021 р.

Ухвалою Центрального районного суду м. Миколаєва від 01.09.2025 року відкрито провадження та справу призначено до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін.

В судове засідання позивач ТОВ «Фінансова компанія «Кредит-Капітал свого представника не направив, представник позивача направив до суду заяву, в якій просив справу розглядати у відсутність представника позивача, позовні вимоги підтримав в повному обсязі.

05.11.2025 року на адресу суду від представника ОСОБА_1 адвоката Калініна С.К. надійшов відзив на позовну заяву, в якому зазначено, що позовну заяву вважають необгрунтованою та такою, що не підлягає задоволенню.Матеріалами справи не підтверджено укладення між ТОВ Мілоан та ОСОБА_1 договору про споживчий кредит , погодження умов кредитування та надання відповідачу кредиту. ОСОБА_1 заперечує факт укладення договору та розмір заборгованості. З наданих доказів неможливо дослідити електронну складову їх укладення, а саме: цілісність накладення електронних підписів у кредитному договорі. В матеріалах справи відсутні докази, з яких можна було установити, що ОСОБА_1 пройшов ідентифікацію в інформаційно-телекомунікаційній системі ТОВ Мілоан. Заперечує факт отримання одноразового ідентифікатора, а також вчинення інших дій, які можна розцінювати як прийняття пропозиції укласти електронний договір. Разом з тим, вказана анкета на кредит не містить електронного підпису ОСОБА_1 одноразовим ідентифікатором.

Водночас із пункту 10 кредитного договору вбачається відсутність електронного підпису ОСОБА_1 одноразовим ідентифікатором. Графік розрахунків, що є додатком № 1 до кредитного договору № 5159323 від 06.04.2021 також не містить електронного підпису ОСОБА_1 одноразовим ідентифікатором. Вказана анкета-заява на кредит № 5159323 також не містить електронного підпису ОСОБА_1 одноразовим ідентифікатором.

У даній справі на підтвердження факту надання кредиту та користування кредитними коштами ТОВ «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «КРЕДИТ-КАПІТАЛ» надало копію платіжного доручення № 43225008 від 06.04.2021. Разом з тим, вказана копія платіжного доручення не відповідає критеріям належності та достовірності, яким повинні відповідати засоби доказування у цивільному процесі.

Відтак, надана позивачем виписка з особового рахунка за кредитним договором № 5159323 від 06.04.2021 не може вважатися належним доказом на підтвердження наявності заборгованості. Враховуючи викладене, не доведено надання ТОВ «МІЛОАН» відповідачу грошовоих коштів на підставі договору № 5159323 від 06.04.2021

Згідно умов наданого договору № 5159323 від 06.04.2021 кредит надавався строком на 14 днів , з 06 квітня по 20 квітня 2021 року. З наданої позивачем Анкеті-заявці так само зазначено строк кредиту 14 днів. Із розрахунку заборгованості, наданого позивачем, загальна вартість заборгованості станом на 24.07.2025 складає 25 650,00 грн, з яких: прострочна заборгованість за сумою кредиту 6 000,00 грн.; прострочена заборгованість за сумою відсотків 19 050,00 грн.; прострочена заборгованість за комісією 600,00 грн.

Також відповідачем безпідставно визначено заборгованість по процентам в розмірі 19 050 грн. Вартість послуг адвокатом є завищеною та вказані витрати не відповідають обсягу наданих послуг та вимогам розумності та справедливості. Нарахування та стягнення процентів за користування позикою та кредитом поза визначеним кредитним договором строком суперечить вимогам ЦК України та висновкам Верховного Суду.Матеріали справи не містять належних та допустимих доказів повернення ОСОБА_1 , коштів зі сплатою відсотків за користування кредитом, у межах визначеного договром строку кредитування. Заявляючи вимоги про стягнення з відповідача відсотків, нарахованих за межами 14 дня кредитування, що визначено договором, позивач посилався на факт пролонгації договору, що на його думку відбувся. При цьому позивач не звернув уваги, що не повернення кредиту у визначений договором строк, в даному випадку після спливу 14 денного строку кредитування, свідчить не про продовження строку договору, як це зазначено в п. 2.2.1. Договору, а про неналежне виконання позичальником своїх зобов`язань.

Не дивлячись на те, що підвищені проценти за користування кредитними коштами, у договорі визначається як стандартна процентна ставка (п. 1.6 договору), очевидним є факт, що її нарахування передбачене у разі не виконання відповідачем умов кредитного договору, а саме не повернення кредитних коштів у встановлений п. 1.3 договору строк кредитування) 15-ти денний термін, тобто фактично є санкцією. Пролонгація дії кредитного договору без ініціативи позичальника (п. 2.2.1 договору) за змістом укладеного договору, пов`язується виключно з не поверненням кредитних коштів у визначений п. 1.3 договору строк, що не узгоджується з правовою позицією Великої Палати Верховного Суду від 27 липня 2021 року за № 910/18943/20 відповідно до якої поведінка боржника не може бути одночасно правомірною та неправомірною. За таких обставин, не повернення позичальником кредитних коштів у визначений п. 1.3 договору строк, за відсутності активних дій відповідача, визначених п. 2.2.1 договору (сплати комісій за продовження дії договору) є неправомірною поведінкою, а саме неповерненням кредиту у визначений договором строк, що виключає право кредитодавця нараховувати після спливу 14-денного періоду кредитування проценти, визначені за користування кредитними коштами у розмірі встановленому договором. В цьому випадку права позивача можуть бути захищені шляхом застосування механізму, визначеного статтею 625 ЦК України, вимог про що останній не заявляв.

Що стосується вимоги про стягнення з відповідача комісії за надання кредиту в розмірі 600,00 грн. то вона також задоволенню не підлягає, виходячи з наступного. В наданому позивачем кредитному договорі № 5159323 від 06.04.2021 в пункті 1.5.1 визначено, що комісія за надання кредиту: 600,00 грн., яка нараховується за ставкою 10.00 відсотків від суми кредиту одноразово в момент видачі кредиту. Оскільки позивач не зазначив та не надав доказів наявності, переліку додаткових та супутніх послуг кредитодавця, які пов`язані з отриманням, обслуговуванням і поверненням кредиту, які надаються відповідачу та за які Товариством встановлена комісія за обслуговування кредиту (нарахування комісії за оформлення кредиту), тому положення кредитного договору щодо обов`язку позичальника сплачувати плату за оформлення кредиту (за обслуговування кредиту) є НІКЧЕМНИМИ відповідно до частин першої та другої статті 11 споживче кредитування , частини п`ятої статті 12 Закону України «Про » (у редакції, яка була чинною на момент укладення договору).

Враховуючи вищевикладене просить суд відмовити у задоволенні позову.

Також зазначив, що з огляду на обставини справи, позицію сторони відповідача, співмірність винагороди за надані юридичні послуги зі складністю справи, ціну позову, час, витрачений адвокатом на виконання відповідних робіт, тривалість судового розгляду, значення справи для сторін, розмір витрат позивача є непропорційним до предмету позову, вартість послуг є вочевидь завищеною та вказані витрати не відповідають обсягу наданих послуг та вимогам розумності та справедливості. Варто зазначити, що до матеріалів позову не було долучено жодних квитанції про здійснення оплати витрат на правову допомогу.

Відповідач у зв`язку із розглядом справи очікує понести витрати на професійну правничу (правову) допомоги в розмірі 6 000,00 грн., на виконання умов п. 2 Додатку № 1 до Договору про надання професійної правничої (правової) допомоги № б/н/25 від 21.10.2025 укладеного між ОСОБА_1 та Адвокатським бюро «Калінін і Партнери».

Ухвалою суду від 16.01.2026 року зобов`язано ТОВ "Фінансова Компанія "Кредит Капітал" надати суду відомості про Банк-емітент картки з номером № НОМЕР_1 , на яку були перераховані кошти ТОВ "Мілоан" згідно платіжного доручення 43225008 від 06.04.2021.

Витребувано у АТ "Універсал Банк" (monobank) наступні відомості: - Чи належить банківська карта з номером № НОМЕР_1 ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 ) - Чи була успішною транзакція, здійснена 06.04.2021 року на банківську картку № НОМЕР_1 в сумі 6000 грн; - Чи були зараховані грошові кошти за цією транзакцією на відповідний рахунок власника банківської карти № НОМЕР_1 - Чи проводилась верифікація особи власника банківської карти № НОМЕР_1

Дослідивши позовну заяву та письмові докази у справі, суд встановив наступні факти та відповідні їм правовідносини.

Судом встановлено, що 06.05.2021 року відповідач звернувся до ТОВ "Мілоан" між сторонами укладено угоду №5159323 про надання споживчого кредиту у розмірі 6000 грн. строком кредиту 14 днів .

В анкеті-заяві на кредит № 5159323, дата створення: 06.04.2021, наявна інформація про умови кредитування, а саме: сума кредиту становить 6 000,00 грн., строк кредитування 14 днів з 06.04.2021, дата повернення кредиту 20.04.2024, сума до повернення кредиту 7 650,00 грн. Комісія за надання кредиту 600,00 грн., нараховуються одноразово за ставкою 10,00 % від суми кредиту за договором. Проценти за користування кредитом 1 050,00 грн., нараховуються за ставкою 1,25 % від фактичного залишку кредиту за кожен день строку користування кредитом. Позичальник ОСОБА_1 .

Відповідно до кредитного договору, процентна ставка складає 1.25 відсотків за кожен день користування кредитом в межах строку кредитування.

Пунктом 1.5 Договору передбачено загальні витрати Позичальника за кредитом, що включають загальну суму зборів, платежів та інших витрат Позичальника, пов`язаних з отриманням, обслуговуванням та поверненням кредиту, включаючи проценти за користування кредитом та комісією (без врахування суми (тіла) кредиту) складають 1 650,00 грн. в грошовому виразі та 717,00 відсотків річних у процентному значенні (орієнтовна реальна річна процентна ставка), і включає в себе складові, визначені п.п. 1.5.1 1.5.2. Договору. Орієнтовна загальна вартість кредиту для Позичальника, що складається з суми загального розміру кредиту та загальних витрат Позичальника за кредитом складає 7 650,00 грн.

Загальні витрати Позичальника за кредитом, орієнтовна реальна річна процентна ставка, орієнтовна загальна вартість кредиту для Позичальника, а також строк кредиту розраховані виходячи з припущення, що Позичальник отримає кредитні кошти в день укладення цього договору, а строк кредитування залишиться не змінним та що Кредитодавець і Позичальник виконають свої обов`язки на умовах та у строки, визначені в цьому Договорі, зокрема Позичальник здійснить повне погашення заборгованості в термін, вказаний в п.1.4 Договору. Позичальник розуміє та погоджується, що наведені в цьому пункті показники не підлягають оновленню у випадку продовження Позичальником строку кредитування, часткового дострокового погашення заборгованості чи прострочення виконання ним зобов`язань.

Відповідно до п. 1.6 кредитного договору, стандартна(базова) ставка складає 5 відсотків за кожен день користування кредитом, яка застосовується у випадку продовження строку кредитування вказаного в п.1.3 (14 днів).

Відповідно до кредитного договору, на стандартних (базових умовах відповідно до п.2.3.1.2. договору, на 1 день, шляхом продовження користування кредитними коштами після завершення строку кредитування. Таке продовження строку кредитування відбувається кожен раз коли Позичальника продовжує користування кредитними коштами після спливу раніше визначеного строку кредитування, але загалом не може превищувати 60 днів. Протягом періоду на який продовжено строк кредитування на стандартних (базових) умовах проценти за користування кредитом нараховуються за стандартною (базовою) ставкою 5 відсотків за кожен день користування кредитом.

02.07.2021 року між ТОВ Мілоан та ТОВ ФККредит- Капітал укладено договір відступлення прав вимоги №73-МЛ від 02.07.2021 року.

Відповідно до поданого позивачем розрахунку заборгованості станом на дату подання позову заборгованість відповідача становить 25650 грн, з яких: 6000 грн - заборгованість за тілом кредиту; 19500 грн - заборгованість за процентами, прострочена заборгованість за комісією становить - 600 грн.

Відповідач у поданих запереченнях зазначає, що нарахування процентів за кредитним договором є незаконним.

Разом з тим, з матеріалів справи вбачається, що між сторонами укладено кредитний договір, умовами якого передбачено нарахування процентів за користування кредитними коштами у розмірі 1,25 % за кожен день користування кредитом у межах строку кредитування, а також 5 % за кожен день користування кредитом у разі пролонгації строку кредитування.

Згідно з наданим позивачем розрахунком заборгованості, за період користування кредитом у межах строку кредитування (14 днів) проценти становлять 1050 грн (6000 грн ? 1,25 % ? 14 днів), а за період пролонгації строку кредитування (60 днів) - 18 000 грн (6000 грн ? 5 % ? 60 днів). Загальна сума нарахованих процентів становить 19 050 грн.

Відповідно до умов кредитного договору, строк кредитування було пролонговано.

Пунктом 2.3.1 договору визначено, що у випадку якщо позичальник продовжує строк кредитування вказаний у п. 1.3 договору, він додатково має сплатити комісію за управління та обслуговування кредиту, проценти за ставкою визначеною п. 1.5.2 - пролонгація на пільгових умовах.

Пунктом 2.3.1.2 передбачено умови пролонгації на стандартних (базових) умовах , згідно яких позичальник може збільшити строк кредитування на один день шляхом продовженян корситування кредитними коштами після завершення строку кредитування .Таке продовження строку кредиутвання відбувається кожен раз, коли позичальник продовжує косриутватися кредитними коштами пісял встановленого строку кредитування, але загалом не може перевищувати 60 днів. Якщо позичальник здійснює пролонгацію на стандартних базових умовах, проценти за користування кредитом протягом періоду, на який продовжено строк кредитування нараховуються за стандартною (базовою) ставкою, визначеною п. 1.6 договору - 5% від фактичного залишку кредиту за кожен день користування.

За таких обставин суд доходить висновку, що нарахування процентів здійснено відповідно до умов укладеного між сторонами кредитного договору, їх розмір відповідає погодженим сторонами умовам та є обґрунтованим, у зв`язку з чим доводи відповідача про незаконність нарахування процентів є безпідставними.

Відповідач також зазначає, що матеріалами справи не підтверджено укладення між ним та банком договору про споживчий кредит, погодження умов кредитування та факт надання йому кредитних коштів. Заперечує факт укладення договору та розмір заборгованості. Крім того, вказує, що з наданих доказів неможливо дослідити електронну складову укладення договору, зокрема цілісність накладення електронних підписів, а також відсутні докази проходження ним ідентифікації в інформаційно-телекомунікаційній системі банку.

На виконання ухвали суду про витребування доказів, на адресу суду від АТ "Універсал Банк" надійшло повідомлення, в якому зазначено, що на ім`я ОСОБА_1 . Банком було емітовано картку № НОМЕР_3 . Платіж від 06.04.2021 року в сумі 6000 грн, був зарахований на рахунок, що емітований до картки № НОМЕР_3 . Враховуючи те, що платіж проведено не по реквізитах, а через платіжну систему, у Банку відсутня інформація щодо призначення платежу. Верифікація власника банківської картки була проведена Банком під час укладання договору.

Отже, первісним кредитором було перераховано кошти на картковий рахунок відповідача, номер якого зазначено ним у кредитному договорі (заявці), що підтверджується платіжним дорученням від 06.04.2021 року про перерахування коштів саме на рахунок відповідача з призначенянм платежу "кошти згідно договру 5159323", чим правопопередник позивача виконав свої зобов`язання за договором своєчасно та в повному обсязі.

За правилом ч.1 ст. 205ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі.

Відповідно до положень ч.ч.1, 3 ст. 207ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони, або надсилалися ними до інформаційно-телекомунікаційної системи, що використовується сторонами. У разі якщо зміст правочину зафіксований у кількох документах, зміст такого правочину також може бути зафіксовано шляхом посилання в одному з цих документів на інші документи, якщо інше не передбачено законом.

Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку.

Використання при вчиненні правочинів факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного, електронного або іншого копіювання, електронного підпису або іншого аналога власноручного підпису допускається у випадках, встановлених законом, іншими актами цивільного законодавства, або за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідного аналога їхніх власноручних підписів, або іншим чином врегульовується порядок його використання сторонами.

Аналізуючи викладене, слід дійти висновку про те, що будь-який вид договору, який укладається на підставі ЦК України, може мати електронну форму. Договір, укладений в електронній формі, є таким, що відповідає письмовій формі правочину (ст.ст. 205, 207 ЦК України).

Аналогічні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 09 вересня 2020року у справі №732/670/19, від 23 березня 2020 року у справі №404/502/18, від 07 жовтня 2020 року №127/33824/19.

Згідно з ст. 1046ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.

Частиною 1 ст. 1047ЦК України договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми.

Відповідно до положень ч. 1 ст. 1054ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Частиною 1 ст. 1055ЦК України визначено, що кредитний договір укладається у письмовій формі.

Особливості укладання кредитного договору в електронному вигляді визначені Законом України «Про електронну комерцію», згідно ст. 3 якого електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків та оформлена в електронній формі.

Відповідно до ч. 3 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті.

Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-телекомунікаційних системах. Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може включати умови, що містяться в іншому електронному документі, шляхом перенаправлення (відсилання) до нього (ч. ч. 4, 5 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію»).

Згідно з ч. 6 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому ст. 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому ст. 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз`яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз`яснення логічно пов`язані з нею.

Відповідно до ч. 8 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» у разі якщо укладення електронного договору відбувається в інформаційно-телекомунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, для прийняття пропозиції укласти такий договір особа має ідентифікуватися в такій системі та надати відповідь про прийняття пропозиції (акцепт) у порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Такий документ оформляється у довільній формі та має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору.

Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі.

Положеннями ст. 12 Закону України «Про електронну комерцію» визначено, що якщо відповідно до акту цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

Із системного аналізу положень вище вказаного законодавства вбачається, що з урахуванням особливостей вищевказаного договору, щодо дійсності якого заперечує відповідач, його укладання в електронному вигляді через інформаційно-комунікаційну систему можливе за допомогою електронного цифрового підпису позичальника лише за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами цього правочину.

В іншому випадку електронний правочин може бути підписаний сторонами електронним підписом одноразового ідентифікатора та/або аналогом власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

Як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_1 було укладено кредитний договір № 5159323 дистанційно, в електронній формі, з використанням інформаційно-телекомунікаційних систем, шляхом надсилання електронного повідомлення про прийняття (акцепт) пропозиції, та підписано накладенням електронного підпису, відтвореним шляхом використання позичальником одноразових ідентифікаторів.

Відповідно до положень Закону України «Про електронну комерцію» вказаний договір прирівнюється до укладених в письмовій формі.

Відповідно до правового висновку, викладеного у постановах Верховного Суду від 09 вересня 2020 року у справі № 732/670/19, провадження № 61-7203 св 20, від 23 березня 2020 року у справі № 404/502/18, провадження № 61-8449св19, від 07 жовтня 2020 року у справі № 127/33824/19, провадження № 61-9071св20, будь-який вид договору, який укладається на підставі Цивільного або Господарського кодексів України може мати електронну форму. Договір, укладений в електронній формі, є таким, що укладений у письмовому вигляді (статті 205,207 ЦК України).

За правилами статей 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Частиною другою статті 78 ЦПК України встановлено, що обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Виходячи з вищевикладеного, суд вважає доведеним, що вказаний кредитний договір підписаний позичальником ОСОБА_1 за допомогою одноразового паролю-ідентифікатора, що і є його безпосереднім підписом.

Підписавши кредитний договір, ОСОБА_1 посвідчив свою обізнаність та згоду з його умовами, волевиявлення учасників було вільним та відповідало їх внутрішній волі, правочин вчинено в формі, встановленій законом, та він був спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлений ним, а саме отримання кредитних коштів позичальником, що і було здійснено сторонами. Відповідач з власної ініціативи звернувся за отриманням кредиту до вільно обраної нею фінансової установи, отримавши від останньої всю передбачену законодавством інформацію перед укладанням договору.

Доводи відзиву про те, що в матеріалах справи відсутні документальні підтвердження укладення кредитного договору, не можуть бути підставою для відмови у позові, оскільки за нормами Закону України «Про електронну комерцію» електронний підпис одноразовим ідентифікатором - це дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору.

Без проходження реєстрації та отримання одноразового ідентифікатора без здійснення входу відповідача на веб-сайт за допомогою логіна і пароля особистого кабінету укладання договору між сторонами є технічно не можливим. Належних і документальних доказів на спростування тверджень позивача щодо наявності на договорі електронного цифрового підпису одноразового ідентифікатора відповідачем не надано.

Відповідно до Розділу 6 Договору електронний кредитний договір складається з таких електронних документів, які містять всі його істотні умови: , в тому числі Паспортом споживчого кредиту, правилами кредитування, сам кредитний договрі розміщений в особистому кабінеті позичальника . Цим розділом докладно та послідовно передбачена технологія (порядок) укладення електронного кредитного договору, порядок створення та накладання електронних підписів сторонами договору: кредитодавець розміщує на власному веб-сайті пропозицію укласти електронний договір (оферту); позичальник, який має намір укласти електронний кредитний договір, ідентифікується (реєструється) в особистому кабінеті на вебсайті кредитодавця за допомогою електронного підпису одноразовим ідентифікатором, отриманим позичальником в смс-повідомленні на номер телефону, вказаний позичальником при його ідентифікації (реєстрації) в особистому кабінеті на вебсайті; у випадку погодження кредитодавця на обрані позичальником умови кредитодавець у особистому кабінеті на вебсайті кредитодавця направляє позичальнику пропозицію про укладення кредитного договору (оферту) та заявку, а також формує формуляр форми відповіді про прийняття пропозиції (акцепту) в електронній формі для її заповнення та підписання позичальником; також для підписання позичальником відповіді про прийняття пропозиції (акцепту) позичальнику передається одноразовий ідентифікатор в смс-повідомленні на номер телефону, вказаний позичальником при його ідентифікації (реєстрації) в особистому кабінеті на вебсайті; позичальник, який прийняв (акцептував) пропозицію укласти електронний договір на умовах, викладених у вищевказаних пропозиції про укладення кредитного договору (оферту) та заявці, підписує відповідь про прийняття пропозиції (акцепт) електронним підписом одноразовим ідентифікатором, отриманим ним у вищевказаному порядку; примірник договору розміщується в особистому кабінеті позичальника чи надсилається на його електронну пошту або іншимик анлами зв`язку, наданими позичальником.

Отже, порядок укладення електронного кредитного договору побудований таким чином, що без попереднього ознайомлення з умовами, на яких бажає укласти електронний кредитний, позичальник не міг перейти до наступного етапу підписання правочину.

Також відповідь позичальника про прийняття пропозиції (акцепт), яка є частиною електронного кредитного договору, містить підтвердження позичальника про те, що однозначно та безумовно приймає (акцептує) пропозицію про укладення кредитного договору (оферту), невід`ємною частиною якої є заявка до кредитного договору та паспорт сподивчого кредиту, де докладно та зрозуміло розписані усі умови кроедитування, в тому числі порядок пролонгації строку кредитування та нарахування процентів , з якими відповідач був попередньо ознайомлений та підписаний з одноразовим ідентифікатором Z93011 .

За такого, встановлено, що договір між кредитором та відповідачем укладено в електронному вигляді, із застосуванням електронного підпису. При цьому відповідач через особистий кабінет на веб-сайті кредитора подав заявку на отримання кредиту за умовами, які вважав зручними для себе, та підтвердив умови отримання кредиту, після чого первісний кредитор надіслав відповідачу за допомогою засобів зв`язку на вказаний ним номер телефону одноразовий ідентифікатор у вигляді смс-коду, який заявник використав для підтвердження підписання кредитного договору.

Оскільки без здійснення вказаних дій відповідачем кредитний договір не був би укладений сторонами, то цей правочини відповідно до Закону України «Про електронну комерцію» вважаються такими, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі, та укладення цих договорів у запропонованій формі відповідало внутрішній волі відповідача.

Аналогічні висновки викладено у постановах Верховного Суду від 28 квітня 2021 року у справі № 234/7160/20 (провадження № 61-2903св21), від 01 листопада 2021 року у справі № 234/8084/20 (провадження № 61-2303св21).

Враховуючи вищевикладене, суд вважає доведеною обставину отримання відповідачем грошових коштів у порядку та на умовах, що визначені укладеним договором і взяті на себе зобов`язання не виконав, у передбачені в договорах строки грошові кошти (кредиту) та нараховані відсотки не повернув, у зв`язку з чим у нього виникла заборгованість, яка не сплачувалась кредитору.

За таких обставин суд доходить висновку, що доводи відповідача щодо неукладення кредитного договору, відсутності погодження його умов та ненадання кредитних коштів не знайшли свого підтвердження під час судового розгляду, оскільки спростовуються наданими банком доказами, зокрема щодо емітування платіжної картки на ім`я відповідача, зарахування кредитних коштів на його рахунок та проведення верифікації відповідно до встановлених процедур.

Частиною 1ст. 626 ЦК Українивизначено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Згідно з ст.6, ч. 1 ст.627та ч. 1 ст.628 ЦК Українисторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цьогоКодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Відповідно до ч. 2ст. 628 ЦК Українисторони мають право укласти договір, в якому містяться елементи різних договорів (змішаний договір). До відносин сторін у змішаному договорі застосовуються у відповідних частинах положення актів цивільного законодавства про договори, елементи яких містяться у змішаному договорі, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті змішаного договору. За приписами ч. 1, ч. 2ст. 639 ЦК Українидоговір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом. Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася.

Відповідно дост. 526 Цивільного кодексу Українизобов`язання повинні виконуватись належним чином відповідно до умов договору, актів цивільного законодавства.

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом. (ч. 1ст. 612 Цивільного кодексу України).

Згідно зі ст. ст.610,611 Цивільного кодексу України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання), а у разі порушення зобов`язання, настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Відповідно дост. 1054 Цивільного кодексу Україниза кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти. До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Згідно ч. 2ст. 1050 ЦК Україниякщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишалася, та сплати процентів, належних за договором.

З матеріалів справи встановлено, що позивач покладені на нього зобов`язання за кредитним договором виконав в повному обсязі, а саме надав можливість відповідачу користуватись кредитними коштами у розмірі 6000 грн., які були перераховані на поточний рахунок відповідача, що підтверджується випискою по рахунку.

В свою чергу, відповідач не виконує взяті на себе кредитні зобов`язання,як вбачається з копії виписки з особового рахунку за кредитним договором утворилась заборгованість у загальному розмірі 25650 грн, з яких: 6000 грн - заборгованість за тілом кредиту; 19500 грн - заборгованість за процентами, прострочена заборгованість за комісією становить - 600 грн.

Вказаний розмір заборгованості підтверджується розрахунком позивача, який відповідає умовам кредитного договору - а саме перші 14 днів нарахування провадилася по 1,25 % за кожен день користування, подальші 60 днів - по 5% за кожен день користування.

У постанові Великої Палати ВС від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12 вказала, що відповідно до частини 1 статті 1048 та частини 1 статті 1054 ЦК України кредитодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми кредиту, розмір і порядок одержання яких встановлюється договором. Право кредитодавця нараховувати передбачені кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування (строку, на який позичальник отримав кредит) чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною 2 статті 1050 ЦК України.

За вищезазначеними умовами кредитного договору, у разі порушення узгодженого графіку повернення кредиту - а саме погодженого сторонами строку в 14 днів , умова про загальну вартість кредиту у розмірі 7650 грн, з яких 1050 грн відсотків не застосовується, та проценти за користування кредитом нараховуються на фактичний залишок суми кредиту, виходячи зі стандартної процентної ставки за користування кредитними коштами - 5% за кожен день користування, але не більше 60 днів.

Як встановлено матеріалами справи, зокрема, з розрахунку заборгованості за кредитним договором, відповідач узгодженого графіку платежів не дотримався, борг у визначений догвором строк до 20.04.2021 не повернув , тому з 21 квітня 2021 рокупроятгом наступних 60 днів почалось нарахування відсотків на суму неповернутих кредитних коштів за стандартною процентною ставкою.

Таким чином, суд вважає, що відповідно до підпунктів 2.3.1.2, п. 4.2 кредитного договору позивач обґрунтовано нараховував проценти в межах строку, визначеного пунктом 2.3 кредитного договору, за зниженою та стандартною процентною ставкою за користування кредитними коштами, що відображено у розрахунку заборгованості.

З огляду на зазначене, суд вважає, що розмір нарахованих процентів за Кредитним договором повністю узгоджується із розрахунком заборгованості долученим позивачем до позовної зави та умовами кредитного договору.

Тому суд вважає, що вказаний розрахунок заборгованості є належним доказом, котрий узгоджується з умовами кредитного договору, з якого вбачається основний борг, нараховані проценти, сума платежу та залишок нарахованих і не сплачених процентів відповідачем.

Тож заперечення відповідача, викладені у відзиві, щодо встановленого сторонами договору розміру відсотків лише за періші 14 днів, а в подальшому застосування лише положень ст. 625 ЦК України - є помилковими, оскільки проценти за користування кредитом визначено відповідно до статей 1048, 1054, 1056-1 ЦК України умовами кредитного договору. Крім того, умовами п.4.2 кредитного договору визначено, що застосування базової процентної ставки за п.1.6 Договору у разі прострочення позичальником зобов`язань зі сплати заборгованості - фактично ця умова договру встановлює інший розмір процентів в розумінні ч.2 ст. 625 ЦК України на рівні стандартної (базової) ставки..

Також суд не погоджується з запереченням відповідача щодо нікчемності умов договру про сплату комісії. Так, Закон України «Про споживче кредитування» передбачає право банку встановлювати в кредитному договорі комісію за обслуговування кредиту.

Водночас Закон України «Про споживче кредитування» розмежовує оплатність та безоплатність надання інформації про кредит залежно від періодичності звернення споживача із запитом щодо надання такої інформації. Відповідно п. 4 ч. 1 стю. 1 цього Закону, загальні витрати за споживчим кредитом - витрати споживача, пов`язані з отриманням, обслуговуванням та поверненням кредиту, включаючи проценти за користування кредитом, комісії та інші обов`язкові платежі за додаткові та супутні послуги кредитодавця, кредитного посередника (за наявності) та третіх осіб.

У відповідності до частини 1 статті 13 Закону України «Про споживче кредитування», договір був укладений в письмовій формі у вигляді електронного документа, створеного згідно з вимогами, визначеними Законом України «Про електронні документи та електронний документообіг», а також з урахуванням особливостей, передбачених Законом України «Про електронну комерцію».

На виконання зазначених вимог статті 12 Закону України «Про електронну комерцію», позичальнику було надано одноразовий ідентифікатор Z93011, для підписання кредитного договору підтвердження ознайомлення з Правилами та інших супутніх документів, яким був підписаний кредитний договір та паспорт споживчого кредитування.

Згідно пункту 1.5.1 кредитного договору комісія, пов`язана із наданням кредиту одноразова і становить 10% від суми кредиту , отже жодним чином не пов`язана з оплатністю надання інформації про кредит тощо.

02.07.2021 року між ТОВ «Мілоан» та ТОВ «ФК «Кредит-Капітал» відповідно до чинного законодавства України укладений Договір відступлення прав вимоги №73-МЛ від 02.07.2021 р. Відповідно до умов даного Договору відбулося відступлення права вимоги і за Кредитним договором № 5159323 від 06.04.2021 року, що укладений між ТОВ «Мілоан» та Відповідачем, що підтверджується наявною копією Витягу з реєстру Боржників до Договору відступлення прав вимоги №73-МЛ від 02.07.2021 р.

Враховуючи, що фактично отримані та використані позичальником кошти в добровільному порядку ТОВ «Фінансова компанія «Кредит-Капітал», який є правноступником ТОВ "Мілоан" не повернуті, на підставі ч.2ст. 530 ЦК УкраїниТОВ «Фінансова компанія «Кредит-Капітал» вправі вимагати захисту своїх прав через суд - шляхом зобов`язання виконання боржником обов`язку з повернення фактично отриманої суми кредитних коштів. Вказана позиція цілком узгоджується з позицією Великої палати Верховного Суду України, викладеної у постанові від 03.07.2019 р. (провадження 14-131цс19).

Аналізуючи викладені норми права, суд приходить до висновку, що відповідач взятих на себе зобов`язань по поверненню кредиту та відсотків не виконав, в строки, передбачені графіком погашення кредиту, кредит не сплатив, чим порушив вимоги кредитного договору, тому суд вважає позов обгрунтованим, та таким, що підлягає задоволенню у повному обсязі.

При вирішенні питання про стягнення з відповідача витрат на правничу допомогу суд виходить з наступного.

Відповідно до частини 1, пункту 1 ч. 3 ст. 133 та ч. 1 - 3 ст.137 ЦПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу. Витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Згідно з частиною 8 статті 141 ЦПК України, розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

До складу витрат на правничу допомогу включаються: гонорар адвоката за представництво в суді; інша правнича допомога, пов`язана з підготовкою справи до розгляду; допомога, пов`язана зі збором доказів; вартість послуг помічника адвоката; інша правнича допомога, пов`язана зі справою.

Витрати на правничу допомогу визначаються сукупністю таких документів: договором про надання правничої допомоги та відповідними доказами щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу учасник справи має подати (окрім договору про надання правничої допомоги) детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом (для визначення розміру гонорару, що сплачений або підлягає сплаті) та опис здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

У постанові Об`єднаної палати Верховного Суду від 03.10.2019 у справі №922/445/19 висловлено правову позицію, згідно якої розмір витрат на оплату професійної правничої допомоги адвоката встановлюється і розподіляється судом згідно з умовами договору про надання правничої допомоги при наданні відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, як уже сплаченої, так і тієї, що лише підлягає сплаті (буде сплачена) відповідною стороною або третьою особою. Отже, витрати на надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено.

На підтвердження понесених витрат на професійну правничу допомогу представником позивача суду надано: договір про надання правничої допомоги від 01.07.2025 року, копія акту наданих послуг правничої допомоги від 01.07.2025 року №0107.

Згідно частини четвертої статті 137 ЦПК України, розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог ч. 4 цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити із критерію реальності понесення адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу, який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити із критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Зокрема, згідно з практикою Європейського суду з прав людини заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір обґрунтованим (рішення у справі "East/West Alliance Limited" проти України"). У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Лавентс проти Латвії" зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Велика Палата Верховного Суду вказала на те, що при визначені суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру (Постанова від 19.02.2020 року у справі №755/9215/15-ц).

Так, позивачем ставилось питання про стягнення з відповідача на його користь суми понесених витрат на правничу допомогу в розмірі 8000 грн.

При цьому, аналізуючи розмір гонорару адвоката на дотримання вимог співмірності, суд, з урахуванням складності справи, ціни позову, обсягу виконаних адвокатом робіт (наданих послуг), враховуючи, що адвокатом фактично було надано правову допомогу, складено позовну заяву та зібрано необхідні документи, суд вважає, що розмір гонорару в 8000 грн. є не обґрунтованим та завищеним.

Так справа відноситься до категорії не складних справ, розгляд проводився в спрощеному провадженні, представник позивача не з`являвся до суду, надав клопотання про розгляд справи за наявними матеріалами справи.

Суд зазначає та наголошує, що стягнення витрат на професійну правничу допомогу з боржника не може бути способом надмірного збагачення сторони, на користь якої такі витрати стягуються і не може становити для неї по суті додатковий спосіб отримання доходу.

Відповідно до Постанови Верховного Суду від 30.09.2020р. по справі №201/14495/16-ц суд вправі самостійно зменшувати розмір відшкодування витрат на правову допомогу.

Відтак, суд приходить до висновку про наявність підстав для зменшення суми стягнення з відповідача витрат на правничу допомогу в розмірі 1500 грн., вона буде об`єктивно відповідати вимогам співмірності, а тому вимога позивача підлягає частковому задоволенню, а вказана сума підлягає стягненню з відповідача на користь позивача.

Відповідно до п.1 ч.2ст. 141 ЦПК Україниз відповідача на користь позивача необхідно стягнути судовий збір у розмірі 2422,40 грн., сплачений позивачем при подачі позову до суду.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст.76-81,89,141,258,259,263-265,268,280-289,354,355 ЦПК України, ст.ст.207,526,546,549,553,610,612,626,628,629,639,634,1054 ЦК України, суд, -

У Х В А Л И В:

Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Кредит-Капітал» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором - задовольнити.

Стягнути з ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Кредит-Капітал» заборгованість за кредитним договором №5159323 від 06.04.2021 року у розмірі 25650 грн, з яких: 6000 грн - заборгованість за тілом кредиту; 19500 грн - заборгованість за процентами, прострочена заборгованість за комісією становить - 600 грн.

Стягнути з ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Кредит-Капітал» судовий збір у розмірі 2422,40 грн. та витрати на правничу допомогу у розмірі 1500 грн.

Рішення може бути оскаржене позивачем в апеляційному порядку безпосередньо до Миколаївського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги в тридцяти денний строк з дня його проголошення.

Суддя О.А. Гуденко