Рішення № 135320888, 01.04.2026, Жовтневий районний суд м. Кривого Рогу

Справа № 212/4534/26

2-о/212/134/26

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

01 квітня 2026 року місто Кривий Ріг

Покровський районний суд міста Кривого Рогу в складі: головуючого - судді Феняка О.Р., за участю секретаря судового засідання Луценко А.С., порядку ч.2 ст. 247 ЦПК України за відсутності учасників справи та без здійснення фіксації судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу, розглянувши у судовому засіданні в залі суду, в місті Кривому Розі цивільну справу в порядку окремого провадження за заявою ОСОБА_1 , заінтересована особа - ПОКРОВСЬКИЙ ВІДДІЛ ДЕРЖАВНОЇ РЕЄСТРАЦІЇ АКТІВ ЦИВІЛЬНОГО СТАНУ У МІСТІ КРИВОМУ РОЗІ КРИВОРІЗЬКОГО РАЙОНУ ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ ПІВДЕННО-СХІДНОГО МІЖРЕГІОНАЛЬНОГО УПРАВЛІННЯ МІНІСТЕРСТВА ЮСТИЦІЇ (м. ОДЕСА) про встановлення факту смерті особи на тимчасово окупованій території України,

встановив:

Заявник ОСОБА_1 звернувся до суду із зазначеною заявою, в обґрунтування якої зазначив, що ІНФОРМАЦІЯ_1 на тимчасово окупованій території України, а саме в с. Орлянське Васильківського району Запорізької області Донецької області померла його бабуся ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . Реєстрацію смерті було проведено за місцем проживання, однак свідоцтво про смерть не створює правових наслідків, бо видане органом, існування якого не передбачено діючим законодавством, оскільки знаходиться на тимчасово окупованій території. У зв`язку з вищевикладеним, заявник вимушений звернутися до суду та просить встановити факт смерті на тимчасово окупованій території України.

Заявник з метою проведення державної реєстрації смерті матері звернувся до Покровського відділу державної реєстрації актів цивільного стану у місті Кривому Розі Криворізького району Дніпропетровської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Одеса).

Однак заявнику у проведенні державної реєстрації смерті бабусі було відмовлено та рекомендовано за вирішенням даного питання звернутися до суду.

Ухвалою суду від 31 березня 2026 року справу прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі.

Заявник в судове засідання не з`явився, подав до суду заяву про розгляд заяви без його участі, заяву підтримав у повному обсязі.

Представник заінтересованої особи ПОКРОВСЬКОГО ВІДДІЛУ ДЕРЖАВНОЇ РЕЄСТРАЦІЇ АКТІВ ЦИВІЛЬНОГО СТАНУ У МІСТІ КРИВОМУ РОЗІ КРИВОРІЗЬКОГО РАЙОНУ ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ ПІВДЕННО-СХІДНОГО МІЖРЕГІОНАЛЬНОГО УПРАВЛІННЯ МІНІСТЕРСТВА ЮСТИЦІЇ (м. ОДЕСА), в судове засідання не з`явився, направив на адресу суду листа про розгляд справи у їх відсутності, заперечень по суті заяви не має, покладає вирішення справи на розсуд суду.

У відповідності до ст. 223, ч. 2 ст. 247 ЦПК України суд розглянув справу в судовому засіданні за відсутності обох сторін (їх представників) та без фіксування процесу технічними засобами.

Дослідивши зібрані по справі докази, суд дійшов висновку, що заява підлягає задоволенню з наступних підстав.

Згідно п.8 ч.1 ст.315 ЦПК України, суд розглядає в порядку окремого провадження, зокрема, справи про встановлення факту смерті особи в певний час у разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту смерті.

Згідно ч.1 ст. 17 ЦПК України заява про встановлення факту смерті особи на тимчасово окупованій території України, визначеній Верховною Радою України, може бути подана родичами померлого або їхніми представниками до суду за межами такої території України.

Як вбачається з матеріалів справи померла ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 - бабуся заявника, що підтверджується наданим суду свідоцтвом про народження заявника та його матері, свідоцтвом про одруження батьків заявника.

В матеріалах справи наявна копія свідоцтва про смерть, що видана на окупованій території, серії НОМЕР_1 виданого Територіальним відділом РАЦС Василівського району Управління РАЦС Запорізької області, яка свідчить про те, що ОСОБА_2 померла ІНФОРМАЦІЯ_3 в с. Орлянське Запорізької області області.

У теперішній час заявник позбавлений можливості отримати свідоцтво про смерть, адже державна реєстрація смерті, відповідно до діючого законодавства, проводиться на підставі лікарського свідоцтва про смерть (або дубліката), за формою, затвердженою наказом МОЗ України, на якому має бути кутовий штамп та кругла печатка лікарської установи, а документи, видані медичними закладами, які розташовані на тимчасово неконтрольованій території, вказують на відсутність підпорядкування медичного закладу у відповідності до відомчої підпорядкованості, що ставить під сумнів легітимність оформлення лікарського свідоцтва про смерть закладами охорони здоров`я, органами, установами, організаціями, місцем розташування яких є населені пункти, на території яких органи державної влади тимчасово не здійснюють свої повноваження відповідно.

Відповідно до Переліку територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих російською федерацією, затвердженого Наказом Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України від 28 лютого 2025 року № 376 (у редакції станом на час подачі позову), Василівський район Запорізької області віднесений до тимчасово окупованої російською федерацією території України.

Відповідно до ст.1 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» тимчасово окупована територія України є невід`ємною частиною території України, на яку поширюється дія Конституції та законів України.

Згідно з ч.1-2 ст.4 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» на тимчасово окупованій території на строк дії цього Закону поширюється особливий правовий режим перетину меж тимчасово окупованої території, вчинення правочинів, проведення виборів та референдумів, реалізації інших прав і свобод людини і громадянина. Правовий режим тимчасово окупованої території передбачає особливий порядок забезпечення прав і свобод громадян України, які проживають на тимчасово окупованій території.

Відповідно до ч.1-3 ст.9 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» державні органи та органи місцевого самоврядування, утворені відповідно до Конституції та законів України, їх посадові та службові особи на тимчасово окупованій території діють лише на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Будь-які органи, їх посадові та службові особи на тимчасово окупованій території та їх діяльність вважаються незаконними, якщо ці органи або особи створені, обрані чи призначені у порядку, не передбаченому законом. Будь-який акт (рішення, документ), виданий органами та/або особами, передбаченими частиною другою цієї статті, є недійсним і не створює правових наслідків.

На сьогоднішній час лікарське свідоцтво про смерть, видане органом, який діє поза межами Конституції та законодавства України та не визнається на території України, а також довідка про причину смерті, видана медичним закладом тимчасово окупованої території, не є підставою для реєстрації смерті на території України.

Статтею 17 ч.1 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» передбачено, що у разі порушення положень цього Закону державні органи України застосовують механізми, передбачені законами України та нормами міжнародного права, з метою захисту миру, безпеки, прав, свобод і законних інтересів громадян України, які перебувають на тимчасово окупованій території, а також законних інтересів держави Україна.

Згідно зі ст.18 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» громадянам України гарантується дотримання у повному обсязі їхніх прав і свобод, передбачених Конституцією України, у тому числі соціальних, трудових, виборчих прав та права на освіту, після залишення ними тимчасово окупованої території.

Відповідно до ст.17 Закону України «Про державну реєстрацію актів цивільного стану», державна реєстрація смерті проводиться органом державної реєстрації актів цивільного стану на підставі: документа, встановленої форми про смерть, виданого закладом охорони здоров`я або судово-медичною установою; рішення суду про встановлення факту смерті особи в певний час або оголошення її померлою.

Розділом 5 Правил державної реєстрації актів цивільного стану в Україні, затвердженими наказом Міністерства юстиції України №52/5 від 18.10.2000 року, з із змінами, передбачено, що підставою для державної реєстрації смерті є: а) лікарське свідоцтво про смерть (форма № 106/о), форма якого затверджена наказом Міністерства охорони здоров`я України від 08.08.2006 № 545, зареєстрованим у Міністерстві юстиції України 25.10.2006 за № 1150/13024 (далі - лікарське свідоцтво про смерть); б) фельдшерська довідка про смерть (форма № 106-1/о), форма якої затверджена наказом Міністерства охорони здоров`я України від 08.08.2006 № 545, зареєстрованим у Міністерстві юстиції України 25.10.2006 за № 1150/13024 (далі - фельдшерська довідка про смерть); в) лікарське свідоцтво про перинатальну смерть; г) рішення суду про оголошення особи померлою; ґ) рішення суду про встановлення факту смерті особи в певний час; д) повідомлення державного архіву або органів Служби безпеки України у разі реєстрації смерті осіб, репресованих за рішенням не судових та судових органів; е) повідомлення установи виконання покарань або слідчого ізолятора, надіслане разом з лікарським свідоцтвом про смерть.

Державна реєстрація смерті проводиться за заявою родичів померлого, представників органу опіки та піклування, працівників житлово-експлуатаційних організацій, адміністрації закладу охорони здоров`я, де настала смерть, та інших осіб.

Оцінюючи надані заявником документи, суд виходить з того, що смерть особи є юридичним фактом, що має наслідком припинення, зміну та виникнення багатьох правовідносин, а тому має безпосереднє значення для реалізації різними особами своїх прав.

Відповідно до ст.ст.3, 8, 9 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права, утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов`язком держави, а чинні міжнародні договори, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України.

Стосовно окупованих територій у практиці Міжнародного суду ООН сформульовані так звані «намібійські винятки»: документи, видані окупаційною владою, повинні визнаватися, якщо їх невизнання веде за собою серйозні порушення або обмеження прав громадян. Так, у Консультативному висновку Міжнародного суду ООН від 21 червня 1971 року «Юридичні наслідки для держав щодо триваючої присутності Південної Африки у Намібії» зазначено, що держави - члени ООН зобов`язані визнавати незаконність і недійсність триваючої присутності Південної Африки в Намібії, але «у той час як офіційні дії, вчинені урядом Південної Африки від імені або щодо Намібії після припинення дії мандата є незаконними і недійсними, ця недійсність не може бути застосовна до таких дій як, наприклад, реєстрація народжень, смертей і шлюбів».

Європейський суд з прав людини послідовно розвиває цей принцип у своїй практиці. Так, якщо у справі «Лоізіду проти Туречиини» (Loizidou v. Turkey, 18.12.1996, §45) ЄСПЛ обмежився коротким посиланням на відповідний пункт названого висновку Міжнародного суду, то у справах «Кіпр проти Туреччини» (Cyprus v. Turkey, 10.05.2001) та «Мозер проти Республіки Молдови та Росії» (Mozer v. the Republic of Moldova and Russia, 23.02.2016) він приділив значну увагу аналізу цього висновку та подальшої міжнародної практики. При цьому ЄСПЛ констатував, що «Консультативний висновок Міжнародного Суду, що розуміється в сукупності з виступами і поясненнями деяких членів суду, чітко показує, що в ситуаціях, подібних до тих, що наводяться в цій справі, зобов`язання ігнорувати, не брати до уваги дії існуючих de facto органів та інститутів [окупаційної влади] далеко від абсолютного. Для людей, що проживають на цій території, життя триває. І це життя потрібно зробити більш стерпним і захищеним фактичною владою, включаючи їх суди; і виключно в інтересах жителів цієї території дії згаданої влади, які мають відношення до сказаного вище, не можуть просто ігноруватися третіми країнами або міжнародними організаціями, особливо судами, в тому числі й цим [ЄСПЛ]. Вирішити інакше означало б зовсім позбавляти людей, що проживають на цій території, всіх їх прав щоразу, коли вони обговорюються в міжнародному контексті, що означало б позбавлення їх навіть мінімального рівня прав, які їм належать» (Cyprus v. Turkey, 10.05.2001, §96). При цьому, за логікою цього рішення, визнання актів окупаційної влади в обмеженому контексті захисту прав мешканців окупованих територій ніяким чином не легітимізує таку владу (Cyprus v. Turkey, 10.05.2001, §92). Спираючись на сформульований у цій справі підхід, ЄСПЛ у справі «Мозер проти Республіки Молдови та Росії» наголосив, що «першочерговим завданням для прав, передбачених Конвенцією, завжди має бути їх ефективна захищеність на території всіх Договірних Сторін, навіть якщо частина цієї території знаходиться під ефективним контролем іншої Договірної Сторони [тобто є окупованою]» (Mozer v. the Republic of Moldova and Russia, 23.02.2016, §142).

Таким чином, суд вважає за можливе застосувати названі загальні принципи («Намібійські винятки»), сформульовані в рішеннях Міжнародного суду ООН та Європейського суду з прав людини, в контексті оцінки документів про смерть особи, виданих закладами, що знаходяться на окупованій території, як доказів, оскільки суд розуміє, що можливості збору доказів смерті особи на окупованій території можуть бути істотно обмеженими, у той час як встановлення цього факту має істотне значення для реалізації цілої низки прав людини, включаючи право власності (спадкування), право на повагу до приватного та сімейного життя тощо.

Відповідно до пункту 18 вищезазначеної постанови Пленуму Верховного Суду України № 5 від 31 березня 1995 року, рішення суду про встановлення факту, що має юридичне значення, не змінює собою документів, що видають зазначені органи, а є лише підставою для їх одержання.

Враховуючи викладене, суд приходить до переконання, що встановлення факту смерті має для заявника юридичне значення, а з урахуванням наданих доказів, вимоги заявника обґрунтовані та підлягають задоволенню.

Згідно п.8 ч.1 ст. 430 ЦПК України, ч. 4 ст.317 ЦПК України, суд допускає негайне виконання рішення у даній справі.

Керуючись ст.ст. 4, 7, 10, 12, 76, 77, 258, 259, 263, 265, 317-319, 430 ЦПК України, ст.17 Закону України "Про державну реєстрацію актів цивільного стану", суд

У Х В А Л И В:

Заяву ОСОБА_1 , заінтересована особа - ПОКРОВСЬКИЙ ВІДДІЛ ДЕРЖАВНОЇ РЕЄСТРАЦІЇ АКТІВ ЦИВІЛЬНОГО СТАНУ У МІСТІ КРИВОМУ РОЗІ КРИВОРІЗЬКОГО РАЙОНУ ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ ПІВДЕННО-СХІДНОГО МІЖРЕГІОНАЛЬНОГО УПРАВЛІННЯ МІНІСТЕРСТВА ЮСТИЦІЇ (м. ОДЕСА) про встановлення факту смерті особи на тимчасово окупованій території України - задовольнити.

Встановити факт смерті ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП: НОМЕР_2 , громадянки України, уродженки с. Романівка Синельниківського району Дніпропетровської області, зареєстрованої за адресою: АДРЕСА_1 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_3 в селі Орлянське Запорізької області, Україна.

У відповідності до ст. 430 ЦПК України, рішення суду допустити до негайного виконання.

Оскарження рішення не зупиняє його виконання.

Суддя: О. Р. Феняк