Рішення № 135256499, 30.03.2026, Києво-Святошинський районний суд Київської області

Справа № 369/4318/25

Провадження № 2/369/3278/26

РІШЕННЯ

Іменем України

30.03.2026 м. Київ

Києво-Святошинський районний суд Київської області у складі: головуючого судді Янченка А.В. за участю секретаря судового засідання Лисяк К.О., розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом Акціонерного товариства «Сенс Банк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,-

ВСТАНОВИВ:

У березні 2025 року Акціонерне товариство (далі - АТ «Сенс Банк», Банк) звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 , в якому просило стягнути з останнього на його користь заборгованість в сумі 374 302,56 грн. з яких: 210 776,62 грн. заборгованість за кредитом, 163 525,94 грн. заборгованість по відсотках.

Позов обґрунтований тим, що 21.09.2021 року ОСОБА_1 підписанням оферти запропонував банку укласти з ним угоду про надання споживчого кредиту №501362537. 21.09.2021 року банк прийняв його пропозицію на укладення угоди про надання споживчого кредиту №501362537 шляхом підписання акцепту вказаної пропозиції. Документи підписані позичальником ЕЦП у формі одноразового ідентифікатора. Таким чином, між позивачем та відповідачем з дотриманням приписів чинного законодавства України укладено кредитний договір, за умовами якого банк надав ОСОБА_1 кредит у сумі 250 000 грн. строком на 24 місяці, дата повернення кредиту 21.09.2023 року, процентна ставка 36,00% річних, тип ставки фіксована.

Банк виконав взяті на себе зобов`язання, надавши позичальнику кредит відповідно до узгоджених умов. Проте позичальник, отримавши кредит, не виконав взяті на себе зобов`язання, припинивши здійснювати платежі в рахунок повернення кредиту та сплачувати проценти за користування ним, у зв`язку з чим загальна заборгованість за угодою №501362537 від 21.09.2021 становить 374 302,56 грн. з яких: 210 776,62 грн заборгованість за кредитом, 163 525,94 грн заборгованість по відсотках.

12 серпня 2022 року загальними зборами акціонерів АТ «Альфа-Банк» затверджено рішення про зміну найменування АТ «Альфа-Банк» на АТ «Сенс Банк». Запис про зміну найменування позивача внесено до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань 30 листопада 2022 року.

Позивач зазначав, що направив позичальнику вимогу про усунення порушень та погашення заборгованості в розмірі простроченого боргу, але відповіді на вимогу не отримав, порушення умов угоди позичальником не усунуті.

Підсумовуючи викладене, позивач просить суд ухвалити рішення, яким стягнути з ОСОБА_1 заборгованість за кредитним договором №501362537 у розмірі 374 302,56 грн., а також судові витрати пов`язані зі сплатою судового збору та витрат на професійну правничу допомогу.

Ухвалою Києво-Святошинського районного суду Київської області від 03.04.2025 року відкрито провадження у справі та призначений розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.

У квітні 2025 року від представника відповідача надійшов відзив на позовну заяву. Згідно поданого відзив відповідач заперечив проти задоволення позовних вимог вказавши, що жодного кредитного договору із АТ «Альфа-Банк» не укладав, а тому заборгованості перед цим Банком немає. Позивачем на підтвердження своїх вимог до позовної заяви було долучено копію оферти на укладання угоди про надання споживчого кредиту №501362537; копію акцепту на укладення угоди про надання споживчого кредиту №501362537 від 21.09.2021 року; копію графіку платежів, який є додатком №1 до угоди про надання кредиту; копію довідки про ідентифікацію, однак жодний із вказаних документів не містить підпису відповідача. Представник відповідача вказує, що за змістом частин 1, 2 статті 6 Закону України «Про електронні документи електронний документообіг» електронний підпис є обов`язковим реквізитом електронного документа, який використовується для ідентифікації автора та/або підписанта електронного документа, а його відсутність свідчить про відсутність волевиявлення відповідача на дійсне укладення кредитного договору.

Зважаючи на викладене відповідач вважає, що АТ «Сенс Банк» не доведено факту укладання із ОСОБА_1 договору про надання споживчого кредиту №501362537, а отже, позовні вимоги є незаконними та необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню у повному обсязі.

Крім того, у квітні 2025 року від представника відповідача надійшло клопотання про перехід зі спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін до загального позовного провадження.

Ухвалою Києво-Святошинського районного суду Київської області від 20.06.2025 року було здійснено перехід з розгляду справи № 369/4318/25 в порядку спрощеного провадження без повідомлення (виклику) сторін в розгляд справи порядку загального позовного провадження та призначено підготовче судове засідання.

Ухвалою Києво-Святошинського районного суду Київської області від 03.12.2025 року було закрито підготовче провадження у справі № 369/4318/25 та призначено до розгляду по суті у відкритому судовому засіданні на 17 березня 2026 року на 11 год. 30 хв.

У судове засідання, призначене на 17 березня 2026 року, представник позивача не з`явився, про дату час та місце слухання справи сповіщені належним чином, просив проводити розгляд справи за їх відсутності, позов підтримали в повному обсязі.

Відповідач та його представник в судове засідання не з`явилися, про дату та час засідання були повідомлені належним чином. Представник відповідач подав клопотання про розгляд справи без участі ОСОБА_1 та його представника адвоката Пронякіна Єгора Вадимовича.

У зв`язку з неявкою сторін в силу ч. 2 ст. 247 ЦПК України фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось.

У відповідності до ч. 5 ст. 268 ЦПК України датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.

Відповідно до постанови КЦС ВС від 30 вересня 2022 року за № 761/38266/14 якщо проголошення судового рішення не відбувається, то датою його ухвалення є дата складення повного судового рішення, навіть у випадку, якщо фактичне прийняття такого рішення відбулось у судовому засіданні, яким завершено розгляд справи і в яке не з`явились всі учасники такої справи. При цьому, дата, яка зазначена як дата ухвалення судового рішення, може бути відмінною від дати судового засідання, яким завершився розгляд справи і у яке не з`явились всі учасники такої справи.

Суд, оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок в їх сукупності за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженню наявних у справі доказів, вважає, що позов не підлягає задоволенню з огляду на таке.

Матеріалами справи підтверджується, що звертаючись до суду з позовом, АТ «Сенс Банк» просило стягнути з ОСОБА_1 заборгованість за кредитним договором №501362537 від 21.09.2021 року, яка станом на 21.04.2024 року становила 374 302,56 грн. з яких: 210 776,62 грн. заборгованість за кредитом, 163 525,94 грн. заборгованість по відсотках.

На підтвердження обставин, якими обґрунтовано позовні вимоги, позивачем було надано до суду письмові докази, зокрема:

1) копію довідки про систему гарантування вкладів фізичних осіб;

2) копію паспорту споживчого кредиту ;

2) копію оферти на укладання споживчого кредиту;

3) копію акцепту пропозиції на укладання споживчого кредиту;

4) копію довідку про ідентифікацію;

5) копію розрахунку заборгованості за кредитом;

6) копію виписку по особовим рахункам за період з 21.09.2021 по 28.08.2024.

В наданому позивачем акцепті пропозиції на укладання угоди про надання споживчого кредиту зазначено, що АТ «Альфа-Банк», яке в подальшому було перейменовано на АТ «Сенс Банк», в особі голови правління Михайльо В. В., приймає пропозицію ОСОБА_1 на укладення угоди про надання споживчого кредиту. Підставою для Угоди є Договір про банківське обслуговування фізичних осіб.

Акцепт містить умови споживчого кредиту: сума кредиту 250000 грн., процентна ставка 36,00 % річних, строк кредиту 24 місяців з кінцевим строком повернення 21.09.2023 року.

Положеннями ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України встановлено, що підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Згідно із статтею 6 Цивільного кодексу України, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (ч. 1 ст. 627 ЦК України).

Статтею 205 ЦК України встановлено, що правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом. Правочин, для якого законом не встановлена обов`язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків.

Відповідно до ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Використання при вчиненні правочинів факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного, електронного або іншого копіювання, електронного підпису або іншого аналога власноручного підпису допускається у випадках, встановлених законом, іншими актами цивільного законодавства, або за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідного аналога їхніх власноручних підписів, або іншим чином врегульовується порядок його використання сторонами.

У частині 1 статті 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася (частина друга статті 639 ЦК України).

Абзац другий частини другої статті 639 ЦК України передбачає, що договір, укладений за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем за згодою обох сторін, вважається укладеним в письмовій формі.

Згідно з вимогами чинного законодавства України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та у встановлений у зобов`язанні строк (термін) його виконання (ст. 526, 527, 530 ЦК України).

Відповідно до частини 1 статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Частиною 2 статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України).

Загальні правила щодо форми договору визначено ст. 639 ЦК України, згідно з якою: договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлено законом; якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для такого виду договорів не вимагалася; якщо сторони домовилися укласти договір за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем, він вважається укладеним у письмовій формі; якщо сторони домовились укласти у письмовій формі договір, щодо якого законом не встановлено письмової форми, такий договір є укладеним з моменту його підписання сторонами; якщо сторони домовилися про нотаріальне посвідчення договору, щодо якого законом не вимагається нотаріального посвідчення, такий договір є укладеним з моменту його нотаріального посвідчення.

Особливості укладання кредитного договору в електронному вигляді визначені Законом України "Про електронну комерцію" (далі - Закон).

Згідно з ч. 1 ст. 3 Закону України «Про електронну комерцію» електронна комерція - відносини, спрямовані на отримання прибутку, що виникають під час вчинення правочинів щодо набуття, зміни або припинення цивільних прав та обов`язків, здійснені дистанційно з використанням інформаційно-телекомунікаційних систем, внаслідок чого в учасників таких відносин виникають права та обов`язки майнового характеру; електронний договір - домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків та оформлена в електронній формі.

Відповідно до пункту 6 частини 1 статті 3 Закону електронний підпис одноразовим ідентифікатором - дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших; електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору.

При цьому, одноразовий ідентифікатор - це алфавітно-цифрова послідовність, що її отримує особа, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір шляхом реєстрації в інформаційно-телекомунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, що надав таку пропозицію. Одноразовий ідентифікатор може передаватися суб`єктом електронної комерції, що пропонує укласти договір, іншій стороні електронного правочину засобом зв`язку, вказаним під час реєстрації у його системі, та додається (приєднується) до електронного повідомлення від особи, яка прийняла пропозицію укласти договір (пунктом 12 частини 1 статті 3 Закону).

Відповідно до частини 3 статті 11 Закону електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті.

Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-телекомунікаційних системах (частини 4 статті 11 Закону).

Згідно із частиною 6 статті 11 Закону відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз`яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз`яснення логічно пов`язані з нею.

За правилом частини 8 статті 11 Закону у разі якщо укладення електронного договору відбувається в інформаційно-телекомунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, для прийняття пропозиції укласти такий договір особа має ідентифікуватися в такій системі та надати відповідь про прийняття пропозиції (акцепт) у порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Такий документ оформляється у довільній формі та має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору.

Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним статтею 12 цього Закону, є оригіналом такого документа.

Стаття 12 Закону визначає порядок підписання угоди в сфері електронної комерції. Якщо відповідно до акту цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України "Про електронний цифровий підпис", за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

Із системного аналізу положень вище вказаного законодавства вбачається, що з урахуванням особливостей договору, щодо виконання якого виник спір між сторонами, його укладання в електронному вигляді через інформаційно-комунікаційну систему позивача можливе за допомогою електронного цифрового підпису відповідача лише за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами цього правочину.

В іншому випадку електронний правочин може бути підписаний сторонами електронним підписом одноразовим ідентифікатором та/або аналогом власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

Електронні документи (повідомлення), пов`язані з електронним правочином, можуть бути подані як докази сторонами та іншими особами, які беруть участь у судовому розгляді справи.

Отже, із аналізу вищезазначених норм матеріального права суд робить висновок, що договір, який укладається його сторонами в електронній формі, безумовно повинен містити електронний цифровий підпис, зокрема, у конкретному випадку позичальника або електронний підпис одноразовим ідентифікатором сторони, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надісланий іншій стороні цього договору (позикодавцю).

Як вже зазначалося вище, спірним є питання наявності у ОСОБА_1 перед АТ «Сенс Банк» заборгованості за угодою про надання споживчого кредиту №501362537 від 21.09.2021 року.

Установлено, що ні оферта на укладення угоди про надання споживчого кредиту №501362537 від 21.09.2021 року, ні акцепт пропозиції на укладення угоди про надання споживчого кредиту №501362537 від 21.09.2021 року, що містяться в матеріалах справи, не містять підпису ОСОБА_1 за формою, що відповідає вимогам Закону України «Про електронну комерцію».

Підпис відповідача відсутній на графіку платежів та розрахунку сукупної вартості споживчого кредиту та реальної процентної ставки з урахуванням вартості всіх супровідних послуг, що є додатком №1 до угоди про надання кредиту №501362537 від 21.09.2021 року, а також в паспорті споживчого кредиту від 21.09.2021 року.

Вищевказане свідчить про відсутність у матеріалах справи належних і допустимих доказів тому юридичному факту, що ОСОБА_1 виявив волю на укладення угоди про надання кредиту №501362537 від 21.09.2021 року з АТ «Сенс Банк», заборгованість за якою є предметом розгляду судом даної справи.

У спірних правовідносинах саме на позивача покладено обов`язок довести факт укладення між сторонами кредитного договору, отримання кредитних коштів та прострочення виконання позичальником взятих на себе зобов`язань.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 03 липня 2019 року у справі №342/180/17 зазначила, що обґрунтування наявності обставин повинно здійснюватися за допомогою належних, допустимих і достовірних доказів, що й буде відповідати встановленому статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року принципу справедливості розгляду справи судом.

Реалізація принципу змагальності сторін в цивільному процесі та доведення перед судом обґрунтованості своїх вимог є конституційною гарантією, передбаченою у ст. 129 Конституції України.

Справедливість судового розгляду повинна знаходити свою реалізацію, в тому числі у здійсненні судом правосуддя без формального підходу до розгляду кожної конкретної справи.

Дотримання принципу справедливості судового розгляду є надзвичайно важливим під час вирішення судових справ, оскільки його реалізація слугує гарантією того, що сторона, незалежно від рівня її фахової підготовки та розуміння певних вимог цивільного судочинства, матиме можливість забезпечити захист своїх інтересів.

Частиною четвертою статті 10 ЦПК України і статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» на суд покладено обов`язок під час розгляду справ застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і Протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права.

Згідно з практикою ЄСПЛ змагальність судочинства засновується на диференціації процесуальних функцій і, відповідно, правомочностей головних суб`єктів процесуальної діяльності цивільного судочинства - суду та сторін (позивача та відповідача). Диференціація процесуальних функцій об`єктивно приводить до того, що принцип змагальності відбиває властивості цивільного судочинства у площині лише прав та обов`язків сторін. Це дає можливість констатувати, що принцип змагальності у такому розумінні урівноважується з принципом диспозитивності та з принципом незалежності суду. Він знівельовує можливість суду втручатися у взаємовідносини сторін завдяки збору доказів самим судом. У процесі, побудованому за принципом змагальності, збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладається законом на сторін. Суд тільки оцінює надані сторонам матеріали, але сам доказів не збирає.

Принцип змагальності полягає в тому, що кожна сторона повинна довести ті обставини, які мають значення для справи, і на які вона посилається на підтвердження чи заперечення вимог (ст.ст.12, 81 ЦПК України). Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторін. Тобто, сторони не можуть будувати власну позицію на тому, що вона є доведеною, доки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу сама концепція змагальності втрачає сенс.

Суд не бере до уваги доводи представника позивача про те, що враховуючи зміст довідки про ідентифікацію №2850350 спірний кредитний договір був підписаний ОСОБА_1 електронним підписом одноразовим ідентифікатором «0318».

Так, електронний підпис одноразовим ідентифікатором «0318» не міститься в тексті оферти, акцепту, на графіку платежів та паспорті споживчого кредиту, які датуються 21.09.2021. Вказана довідка про ідентифікацію підписана виключно представником АТ «Сенс Банк» та не містять дати складання довідки, лише дату відправки зазначеного ідентифікатора.

Окрім того, суд звертає увагу на те, що з тексту повідомлення не вбачається, який саме з наданих документів (Оферта, Акцепт, Графік платежів чи Паспорт споживчого кредиту) мав б підписати ОСОБА_1 даним ідентифікатором.

Приписами статті 6 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг» визначено, що створення електронного документа завершується накладенням електронного підпису. Матеріали справи не містять доказів того, що ОСОБА_1 будь-яким способом застосував одноразовий ідентифікатор електронного підпису «0318» на документ, яким погоджені умови угоди про надання кредиту №501362537 від 21.09.2021 року

Таким чином, позивачем не підтверджено належними та допустимими доказами факт укладання договору.

Крім того, надана разом з позовною заявою виписка по рахунку за період з 21.09.2021 по 28.08.2024 згідно договору №501362537 від 21.09.2021 року сама по собі, враховуючи відсутність належних та допустимих доказів волевиявлення відповідача на укладення договору, доказів отримання ним відповідної платіжної банківської картки, тощо, - не свідчить про укладення між сторонами кредитного договору та отримання саме ОСОБА_1 за його умовами грошових коштів.

Одним із основоположних принципів цивільного судочинства є справедливість, добросовісність та розумність, що передбачено у п. 6 ч. 1 ст. 3 ЦК України.

Тобто дії учасників цивільних правовідносин мають відповідати певному стандарту поведінки та характеризуватися чесністю, відкритістю та повагою до інтересів іншої сторони чи сторін договору.

Рішенням Конституційного Суду України № 15-рп/2011 від 10.11.2011 (справа про захист прав споживачів кредитних послуг) визначено, що держава забезпечує особливий захист більш слабкого суб`єкта економічних відносин, а також фактичну, а не формальну рівність сторін у цивільно-правових відносинах, шляхом визначення особливостей договірних відносин у сфері споживчого кредитування та обмеження дії принципу свободи цивільного договору. Це здійснюється через встановлення особливого порядку укладення цивільних договорів споживчого кредиту, їх оспорювання, контролю за змістом та розподілу відповідальності між сторонами договору.

Отже, з огляду на те, що ОСОБА_1 є споживачем послуг, саме на банк покладається обов`язок дотримання вимог Закону України «Про захист прав споживачів» при укладенні правочину з певним обмеженням дії принципу свободи цивільного договору зі сторони кредитора.

Виходячи з викладеного вище, на основі повно та всебічно з`ясованих обставин, на які посилаються учасники справи, як на підставу своїх вимог та заперечень, підтверджених доказами, оцінивши їх належність, допустимість, а також достатність, взаємозв`язок у їх сукупності, встановивши правовідносини, які випливають із встановлених обставин та правові норми, які підлягають застосуванню до цих правовідносин, суд вважає, що у задоволені позовних вимог необхідно відмовити з підстав недоведеності позивачем факту укладання із відповідачем договору про надання споживчого кредиту №501362537 від 21.09.2021 року.

Відповідно до ст. 264 ЦПК України, суд під час ухвалення рішення вирішує питання щодо розподілу між сторонами судових витрат.

Частиною першою ст. 133 ЦПК України передбачено, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Згідно ст. 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: у разі задоволення позову - на відповідача, у разі відмови в позові - на позивача. Розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Враховуючи, що суд відмовляє у задоволенні позову, тому понесені судові витрати залишає за позивачем.

Керуючись ст. ст. 205, 207, 526, 527, 530, 626, 628, 638, 639, 1054,1055 ЦК України, ст. ст. 4, 12, 13, 80, 81, 141, 263, 265 ЦПК України, -

У Х В А Л И В:

У задоволенні позову Акціонерного товариства «Сенс Банк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором відмовити повністю.

Судові витрати покласти на позивача.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення, до Київського апеляційного суду.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Відомості про учасників справи згідно з п. 4 ч. 5 ст. 265 ЦПК України:

Позивач: Акціонерне товариство «Сенс Банк», код ЄДРПОУ 23494714, місце знаходження: 03150, м. Київ, вул. Велика Васильківська, 100

Відповідач: ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 .

Повне судове рішення складено: 30.03.2026 року.

Суддя А.В. Янченко