Рішення № 135241397, 30.03.2026, Жовтневий районний суд м. Дніпропетровська

Справа № 201/8220/25

Провадження № 2/201/646/2026

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 березня 2026 року м. Дніпро

Соборний районний суд міста Дніпра в складі:

головуючого - судді Покопцевої Д.О.,

при секретарі Тоцькій Л.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Дніпро цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про відшкодування моральної шкоди,

ВСТАНОВИВ:

В обґрунтуванні позову зазначено, що ОСОБА_1 протягом тривалого часу з 18.06.1985 по 31.03.1985р.р., та з 01.11.1985 по 24.03.2014р.р. працював у різних структурних підрозділах на різних посадах у Восьмому воєнізованому гірничорятувальному загоні (8ВГРЗ). За час роботи з позивачем стався нещасний випадок, що підтверджується актом № 1 про нещасний випадок на виробництві форми Н-1 від 20.01.2004р. Згідно довідки МСЕК від 21.04.2004р. позивачу первинно було встановлено втрату працездатності на рівні 15% через трудове каліцтво. Згідно довідки МСЕК від 05.12.2019р. серії 12 ААА № 077563 позивачу повторно безстроково встановлено втрату працездатності на рівні 15% через виробничу травму на підставі акту №1 від 20.01.2004р., інші 50% не є предметом позовних вимог.

У зв`язку з вказаною травмою порушено та порушуються нормальні життєві зв`язки позивача, він позбавлений можливості реалізовувати свої звички та бажання. Тривалий процес лікування, позбавляє можливості позивача вести повноцінний спосіб життя. З моменту отримання травми, він постійно відчуває фізичні страждання та біль, обґрунтовані важкістю самопочуття та особливостями лікування. Окрім того, внаслідок отриманої травми, що супроводжується втратою працездатності, систематичною необхідністю отримання медичної допомоги, він постійно відчуває психологічний дискомфорт, порушення душевної рівноваги, вираженої у почуттях розпачу, тривоги, дратівливості. Все це постійно і негативно позначалося і позначається сьогодні на душевному та фізичному станах. На даний час його самопочуття не поліпшується, негативні зміни у його житті є незворотними, усвідомлення чого, завдає йому душевного болю та страждань. Перелічені негативні явища не можуть не викликати переживання, страждання, стрес, депресію. Ушкодження має негативний вплив не лише на працездатність позивача, а й загалом на можливість організовувати своє життя. Ця набута, внаслідок виробничої травми, вада нагадує про себе позивачу щохвилини та створює для нього постійний безперервний дискомфорт.

Позивач вважає, що за таких обставин йому має бути відшкодована моральна шкода, яка завдана ушкодженням здоров`я, внаслідок неналежного виконання роботодавцем вимог законодавства стосовно створення та підтримання безпечних умов праці.

На підставі викладеного, просить стягнути з Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області на користь ОСОБА_1 в якості відшкодування моральної шкоди у зв`язку з отриманим ушкодженням здоров`я внаслідок нещасного випадку на виробництві суму грошових коштів у розмірі 245 000 грн. без урахування утримання податку з доходів фізичних осіб та інших обов`язкових платежів.

Представником позивача ОСОБА_1 адвокатом Мотузом О.В. через підсистему «Електронний суд» подано заяву про розгляд справи без його участі та участі позивача.

Представником відповідача Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області Улан Н.В. в порядку ст. 178 ЦПК України поданий відзив на позовну заяву (а.с. 50-58). В обґрунтуванні поданих заперечень, зазначено, що позивачу первинно встановлена втрата працездатності висновком МСЕК 21.04.2004р., тобто право на отримання потерпілим страхових виплат у разі настання стійкої втрати працездатності, у тому числі виплати за моральну шкоду, виникає в особи з дня встановлення йому такої стійкої втрати працездатності з 21.04.2004р. Статтею 21 Закону № 1105-XIV (в редакції чинній на 23.09.1999) було визначено, що у разі настання страхового випадку Фонд соціального страхування від нещасних випадків зобов`язаний у встановленому законодавством порядку, зокрема: своєчасно та в повному обсязі відшкодовувати шкоду, заподіяну працівникові внаслідок ушкодження його здоров`я або в разі його смерті, виплачуючи йому або особам, які перебували на його утриманні, грошову суму за моральну шкоду за наявності факту заподіяння цієї шкоди потерпілому (пп. «е» п.1 ч.1). Відповідно до статті 28 Закону № 1105-XIV (в редакції чинній на 23.09.1999) за наявності факту заподіяння моральної шкоди потерпілому провадиться страхова виплата за моральну шкоду. Відповідно до частини третьої статті 34 Закону № 1105-XIV (в редакції чинній на 23.09.1999) моральна (немайнова) шкода, заподіяна умовами виробництва, яка не спричинила втрати потерпілим професійної працездатності, відшкодовується Фондом соціального страхування від нещасних випадків за заявою потерпілого з викладом характеру заподіяної моральної (немайнової) шкоди та за поданням відповідного висновку медичних органів. Відшкодування здійснюється у вигляді одноразової страхової виплати незалежно від інших видів страхових виплат. Сума страхової виплати за моральну (немайнову) шкоду визначається в судовому порядку. При цьому сума страхової виплати не може перевищувати двохсот розмірів мінімальної заробітної плати, встановленої на день виплати, незалежно від будь-яких інших страхових виплат. Тобто, законодавець чітко визначав, що моральна шкода відшкодовується Фондом за наявності факту заподіяння цієї шкоди потерпілому.

Частинами першою та другою статті 4 Закону № 1105-XIV визначено, що уповноваженим органом управління в системі загальнообов`язкового державного соціального страхування у зв`язку з тимчасовою втратою працездатності та від нещасного випадку є Пенсійний фонд України. Пункт 8 статті 30 Закону № 1105-XIV визначає що, відшкодування моральної (немайнової) шкоди потерпілим від нещасних випадків на виробництві або професійних захворювань і членам їх сімей не є страховою виплатою та здійснюється незалежно від часу настання страхового випадку відповідно до положень Цивільного кодексу України та Кодексу законів про працю України.

Також, вважають, що сума до стягнення моральної шкоди у розмірі 245 000 грн. є необґрунтованою. Позивач не навів обґрунтованих доводів чому він після спливу більше 20 років після встановлення факту втрати працездатності звернувся тільки у 2025 році до суду про стягнення вже з територіального органу Пенсійного фонду України моральної шкоди, не навів розрахунок даної суми та з чого вона складається. Керуючись принципом прямої дії Закону в часі, застосовуючи Закон № 1105-XIV, який діє на час прийняття рішення, вважаємо, що у даній справі, немає жодних законних підстав для стягнення моральної шкоди з Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровської області.

На підставі вказаного, просить відмовити в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 в повному обсязі. В подальшому представником відповідача надана заява про розгляд справи без його участі.

Позивач правом надання відповіді на відзив не скористався, пороте його представником адвокатом Мотузом О.В. надані письмові пояснення в яких вказано, що доводи представника відповідача у відзиві про те, що позовні вимоги ОСОБА_1 не підлягають задоволенню, не заслуговують на увагу, оскільки дія положення вказаного Закону щодо відшкодування моральної шкоди зупинена Законом України «Про державний бюджет України на 2006 рік» необґрунтовані, оскільки право позивача на відшкодування моральної шкоди виникло до 2006 року і зазначений Закон України «Про державний бюджет України на 2006 рік» не скасовує Закон України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності», яким передбачено відшкодування моральної шкоди у зв`язку з виробничою травмою чи професійним захворюванням. Крім того, відшкодування моральної шкоди у зв`язку з виробничою травмою проводиться з іншого бюджету, а не з того, про який йдеться у Законі України «Про державний бюджет України на 2006 рік». Не ґрунтуються на вказаному Законі і доводи про те, що у зв`язку з відсутністю вини Фонду соціального страхування в заподіянні позивачеві моральної шкоди, Фонд не повинен її відшкодовувати (а.с. 112-121).

Відповідно до вимог ч. 2 ст.247 ЦПК України фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Суд, вивчивши матеріали справи, оцінивши докази у їх сукупності, встановив наступне.

Судом встановлено, що згідно записів трудової книжки НОМЕР_1 від 28.05.1979р., ОСОБА_1 18.06.1985р. - прийнятий на службу в 49-й ВГРЗ на посаду респіраторника 1-го взводу за переведенням із шахти ім. XXVI з`їзду КПРС.; 31.10.1985р. - звільнений за переведенням у навчально-оперативний загін ВГРЧ Донбасу для продовження служби; 01.11.1985р. - Прийнятий за переведенням на посаду респіраторника для подальшого проходження служби (Навчально-оперативний ВГРЗ); 11.06.1987р. - переведений для подальшого проходження служби в 43-й ВГРЗ командиром відділення; 22.06.1987р. - прийнятий на службу в 49-й ВГРЗ на посаду респіраторника підземного за переведенням; 04.07.1990р. - призначений командиром взводу підземним; 09.04.1993р. - 49-й ВГРЗ перейменований у 8-й воєнізований гірничорятувальний загін (Наказ ДВГРЧ Вугільної промисловості України); 01.04.2000р. - переведений помічником командира загону; 24.03.2014р. - звільнений за власним бажанням у зв`язку з виходом на пенсію, ст. 38 КЗпП України (а.с. 17-20).

Згідно акту № 1 про нещасний випадок від 14.12.1994р., складеного головою та членами комісії ДХК «Павлоградвугілля», шахта «Ювілейна», нещасний випадок стався з ОСОБА_1 за таких обставин: ОСОБА_1 рухався від адміністративно-побутового комбінату по території проммайданчика шахти «Ювілейна» до будівлі шахтної гірничорятувальної станції. При русі в районі слюсарної майстерні через наявність ожеледі на землі, він послизнувся, упав на спину, при цьому травмував праву руку, спину і голову. Нещасний випадок стався при виконанні посадових обов`язків у робочий час на підприємстві працівником шахти.

Причини нещасного випадку: наявність ожеледі на пішохідній доріжці; несвоєчасне посипання дорожнього покриття біля будівлі слюсарної майстерні протиковзкою сумішшю; незабезпечення належної безпеки при пересуванні по території шахти.

Медичний висновок про діагноз ушкодження здоров`я потерпілого: перелом середньої третини ліктя справа, ЗЧМТ (закрита черепно-мозкова травма), забій спини та попереку справа. У стані алкогольного або наркотичного сп`яніння ОСОБА_1 не перебував (а.с. 21-24).

Згідно з Довідкою МСЕК про результати визначення ступеня професійної працездатності у відсотках від 21.04.2004р., ОСОБА_1 встановлено ступінь втрати працездатності 15% первинно. Дата переогляду: 01.05.2005р. (а.с. 25).

Як вбачається з виписки з акта огляду МСЕК до довідки серії 12 ААА № 077563 від 05.12.2019р., ОСОБА_2 встановлено третю групу інвалідності безстроково. Загальний (сукупний) відсоток втрати професійної працездатності становить 65%, що складається з 50% (згідно з актом від 2014 року) та 15% (згідно з актом від 1994 року) (а.с. 26-27).

Відповідно до постанову Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України № 4103 від 27.04.2004р., на підставі акта про нещасний випадок на виробництві від 14.12.1994р., що стався на ДП «Шахта «Ювілейна», та висновку МСЕК від 21.04.2004р. (серія 032187), яким ОСОБА_1 встановлено 15% втрати професійної працездатності, органом страхування було постановлено: призначити одноразову допомогу потерпілому в сумі 9576,00 грн. та призначено щомісячну страхову виплату в розмірі 248,76 грн. (а.с. 67-70).

Згідно ст. 3 Конституції України людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов`язком держави.

Крім того, ч. 4 ст. 43 та ч. 1 ст. 46 Конституції України закріплено, що кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та інших випадках, передбачених законом.

Згідно ст. 4 Закону України «Про охорону праці» державна політика в галузі охорони праці базується, зокрема на принципах пріоритету життя і здоров`я працівників, повної відповідальності роботодавця за створення належних, безпечних і здорових умов праці; соціального захисту працівників, повного відшкодування шкоди особам, які потерпіли від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань.

Відповідно до ч.ч. 1, 3 ст. 3 Закону України «Про охорону праці» роботодавець зобов`язаний створити на робочому місці в кожному структурному підрозділі умови праці відповідно до нормативно-правових актів, а також забезпечити додержання вимог законодавства щодо прав працівників у галузі охорони праці. Роботодавець несе безпосередню відповідальність за порушення зазначених вимог.

Так, відповідно до ч.ч. 1-4 ст. 153 КЗпП України на всіх підприємствах, в установах, організаціях створюються безпечні і нешкідливі умови праці. Забезпечення безпечних і нешкідливих умов праці покладається на власника або уповноважений ним орган. Умови праці на робочому місці, безпека технологічних процесів, машин, механізмів, устаткування та інших засобів виробництва, стан засобів колективного та індивідуального захисту, що використовуються працівником, а також санітарно-побутові умови повинні відповідати вимогам нормативних актів про охорону праці. Власник або уповноважений ним орган повинен впроваджувати сучасні засоби техніки безпеки, які запобігають виробничому травматизмові, і забезпечувати санітарно-гігієнічні умови, що запобігають виникненню професійних захворювань працівників.

У ст. 16 Конвенції Міжнародної організації праці від 22.06.1981 року №155 передбачено, що від роботодавців повинно вимагатися настільки, наскільки це є обґрунтовано практично можливим, забезпечення безпечності робочих місць, механізмів, обладнання та процесів, які перебувають під їхнім контролем, і відсутності загрози здоров`ю з їхнього боку. Від роботодавців повинно вимагатися настільки, наскільки це є обґрунтовано практично можливим, забезпечення відсутності загрози здоров`ю з боку хімічних, фізичних та біологічних речовин й агентів, які перебувають під їхнім контролем, тоді, коли вжито відповідних захисних заходів. Від роботодавців повинно вимагатися надавати у випадках, коли це є необхідним, відповідні захисні одяг і засоби для недопущення настільки, наскільки це є обґрунтовано практично можливим, загрози виникнення нещасних випадків або шкідливих наслідків для здоров`я.

Відповідно до вимог ст. 173 КЗпП України шкода, заподіяна працівникам каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я, пов`язаним з виконанням трудових обов`язків, відшкодовується у встановленому законодавством порядку.

Страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності, є одним із видів загальнообов`язкового державного соціального страхування (ст. 4 Закону України від 14.01.1998 року «Основи законодавства України про загальнообов`язкове державне соціальне страхування»), правове регулювання якого здійснювалося, зокрема, Законом України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» від 23 вересня 1999 року, який набрав чинності з 01 квітня 2001 року.

Відповідно до п. п. «е» п. 1 ч. 1 ст. 21 Закону України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності», у редакції, чинній станом на час настання страхового випадку та встановлення позивачеві втрати професійної працездатності у зв`язку з професійним захворюванням, у разі настання страхового випадку Фонд соціального страхування від нещасних випадків зобов`язаний у встановленому законодавством порядку своєчасно та в повному обсязі відшкодовувати шкоду, заподіяну працівникові внаслідок ушкодження його здоров`я або в разі його смерті, виплачуючи йому або особам, які перебували на його утриманні, грошову суму за моральну шкоду за наявності факту заподіяння цієї шкоди потерпілому.

Згідно положень ст. ст. 21, 28, 30, 34, 35 Закону України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності», право на отримання потерпілим страхових виплат у разі настання стійкої втрати працездатності, у тому числі виплати за моральну шкоду, виникає в особи з дня встановлення їй такої стійкої втрати працездатності вперше висновком МСЕК.

Постановою Пленуму Верховного Суду України від 27 березня 1992 року № 6 «Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди» (зі змінами та доповненнями) надано роз`яснення про те, що, оскільки питання відшкодування моральної шкоди регулюється законодавчими актами, введеними у дію в різні строки, суду необхідно в кожній справі з`ясувати характер правовідносин сторін і встановлювати: якими правовими нормами вони регулюються, чи допускає відповідне законодавство відшкодування моральної шкоди при такому виді правовідносин, коли набрав чинності законодавчий акт, що визначає умови і порядок відшкодування моральної шкоди в цих випадках, та коли були вчинені дії, якими заподіяно цю шкоду.

Отже, спори щодо відшкодування шкоди на підставі Закону України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» повинні вирішуватись на підставі законодавства, яке було чинним на момент виникнення в потерпілого права на її відшкодування. Право на відшкодування шкоди настає з дня встановлення потерпілому МСЕК стійкої втрати працездатності.

Як вбачається із матеріалів справи, право на відшкодування моральної шкоди у позивача виникло з дня первинного встановлення МСЕК стійкої втрати професійної працездатності у зв`язку з трудовим каліцтвом - 21.04.2004р.

Частиною 2 ст. 13 Закону України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» встановлено, що страховим випадком є нещасний випадок на виробництві або професійне захворювання, що спричинили застрахованому професійно зумовлену фізичну чи психічну травму за обставин, зазначених у ст. 14 цього Закону, з настанням яких виникає право застрахованої особи на отримання матеріального забезпечення та/або соціальних послуг.

Таким чином, право потерпілого на відшкодування шкоди, заподіяної ушкодженням здоров`я, Закон України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» пов`язував з настанням страхового випадку.

Відповідно до ч. 1 ст. 21, ч. 3 ст. 34 Закону України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності», у разі настання страхового випадку Фонд соціального страхування від нещасних випадків зобов`язаний у встановленому законодавством порядку своєчасно та в повному обсязі відшкодувати шкоду, заподіяну працівникові внаслідок ушкодження його здоров`я або в разі його смерті, виплачуючи йому або особам, які перебували на його утримання, зокрема, грошову суму за моральну шкоду за наявності факту заподіяння цієї шкоди потерпілому. Моральна (немайнова) шкода, заподіяна умовами виробництва, яка не спричинила втрати потерпілим професійної працездатності, відшкодовується Фондом за заявою потерпілого з викладом характеру заподіяної моральної (немайнової) шкоди та за поданням відповідного висновку медичних органів. Відшкодування здійснюється у вигляді одноразової страхової виплати незалежно від інших видів страхових виплат. Сума страхової виплати за моральну (немайнову) шкоду визначається у судовому порядку.

Законом України «Про внесення змін до Закону України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності», який набрав чинності 20.03.2007 року, виключено ч. 3 ст. 34 Закону України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності», що передбачала право потерпілого на відшкодування моральної шкоди.

Разом з тим, Конституційний Суд України у рішенні №20-рп/2008 від 08 жовтня 2008 року, вказані зміни до Закону України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» визнав такими, що відповідають Конституції України з огляду на те, що право громадян на відшкодування моральної шкоди не порушено, оскільки ст. 1167 ЦК України та ст. 237-1 КЗпП України їм надано право відшкодовувати моральну шкоду за рахунок власника або уповноваженого ним органу (роботодавця).

Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо реформування загальнообов`язкового державного соціального страхування та легалізації фонду оплати праці» викладено у новій редакції Закон України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності», у тому числі було змінено його назву на Закон України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування». Закон України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування» набрав чинності 01 січня 2015 року.

Частиною 8 ст. 36 Закону України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування» визначено, що відшкодування моральної (немайнової) шкоди потерпілим від нещасних випадків на виробництві або професійних захворювань і членам їхніх сімей не є страховою виплатою та здійснюється незалежно від часу настання страхового випадку відповідно до положень Цивільного кодексу України та Кодексу законів про працю України.

Акт цивільного законодавства не має зворотної дії у часі, крім випадків, коли він пом`якшує або скасовує цивільну відповідальність особи. Якщо цивільні відносини виникли раніше і регулювалися актом цивільного законодавства, який втратив чинність, новий акт цивільного законодавства застосовується до прав та обов`язків, що виникли з моменту набрання ним чинності (ч. 2 та ч. 3 ст. 5 ЦК України).

З огляду на вказане Закон України «Про внесення змін до Закону України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» не міг ретроспективно встановити обов`язок роботодавця з відшкодування моральної шкоди, оскільки щодо юридичної відповідальності, зокрема і цивільно-правової, новий закон застосовується лише тоді, коли він пом`якшує або скасовує відповідальність особи.

Відтак, до спірних правовідносин слід застосовувати вимоги Закону України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» у редакції, під час дії якої позивачеві була заподіяна моральна шкода у зв`язку з настанням страхового випадку та яка передбачала, що обов`язок відшкодувати таку шкоду покладається на Фонд соціального страхування від нещасних випадків.

Разом з тим, з 01 січня 2023 року набрав чинності Закон України №2620-ІХ від 21 вересня 2022 року «Про внесення змін до Закону України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування» та Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», яким Закон України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування» було викладено у новій редакції.

Пунктом 2 розділу VІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування» (в редакції Закону України № 2620, що діє з 01 січня 2023 року) передбачено припинити Фонд соціального страхування України та управління виконавчої дирекції Фонду, реорганізувавши їх шляхом приєднання до Пенсійного фонду України з 01 січня 2023 року. Пенсійний фонд України та його територіальні органи є правонаступниками Фонду соціального страхування України, його виконавчої дирекції, управлінь виконавчої дирекції Фонду та їх відділень.

Згідно п. 3 ч. 1 ст. 268 ЦК України відносини з приводу відшкодування моральної шкоди, пов`язаної з ушкодженням здоров`я, випливають з порушення немайнових прав, а тому не мають строку позовної давності. У відповідності до ст. 4 Закону України «Про охорону праці» від 14 жовтня 1992 року № 2694-XII державна політика в області охорони праці базується на принципах пріоритету життя і здоров`я працівників, повної відповідальності роботодавця за створення незалежних, безпечних умов праці, соціального захисту працівників, повного відшкодування шкоди особам, які постраждали від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань.

Відповідно до рішення Конституційного Суду України від 27 січня 2004 року, моральна шкода потерпілого від нещасного випадку на виробництві чи професійного захворювання полягає, зокрема, у фізичному болю, фізичних та душевних стражданнях, яких він зазнає у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я. Ушкодження здоров`я, заподіяні потерпілому під час виконання трудових обов`язків, незалежно від ступеня втрати професійної працездатності спричиняють йому моральні та фізичні страждання.

05 грудня 2018 року Велика Палата Верховного Суду у справі №210/5258/16-ц прийняла постанову, у якій зробила правовий висновок про те, що у справах щодо відшкодування моральної шкоди, завданої у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я, суди, встановивши факт завдання моральної шкоди, повинні особливо ретельно підійти до того, аби присуджена ними сума відшкодування була домірною цій шкоді. Сума відшкодування моральної шкоди має бути аргументованою судом з урахуванням, зокрема, визначених у ч. 3 ст. 23 ЦК України критеріїв і тоді, коли таке відшкодування присуджується у сумі суттєво меншою, ніж просив позивач.

Враховуючи встановлені судом обставини, які знайшли підтвердження в наданих доказах, судом встановлено, що внаслідок нещасного випадку, який стався з позивачем на виробництві, у зв`язку з чим, втратив професійну працездатність у розмірі 15%, яка підтверджена після переогляду і встановлена безстроково, тому наявні підстави для відшкодування позивачу моральної шкоди, так як позивач переносить моральні страждання, позбавлений можливості реалізувати свої звички та бажання, має необхідність у постійних медичних оглядах, лікуванні, що призводить до зниження якості життя та зменшення благ, які він мав до моменту нещасного випадку та втрати професійної працездатності.

Однак, з урахуванням принципів розумності, виваженості та справедливості, зважаючи на ступінь втрати позивачем професійної працездатності 15%, неможливість відновлення здоров`я позивача, наявність вимушених змін у житті у зв`язку з наявністю професійного захворювання, суд визначає розмір грошового відшкодування моральної шкоди у сумі 30 000грн., що на переконання суду відповідатиме характеру та обсягу моральних страждань, які позивач пережив і які переживатиме надалі через ушкодження здоров`я.

З огляду на викладене, суд приходить до висновку про часткове задоволення позовних вимог позивача.

Відповідно до ст. 141 ЦПК України судові витрати підлягають стягненню з відповідача на користь держави, пропорційно до задоволених позовних вимог.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 1, 3, 55 Конституції України, ст. ст. 2, 11, 15-16, 23 ЦК України, ст.ст. 1, 2, 4, 5, 12, 13, 76, 80-82, 89, 141, 263, 265, 268, 272, 273 ЦПК України суд,-

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про відшкодування моральної шкоди задовольнити частково.

Стягнути з Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області на користь ОСОБА_1 відшкодування моральної шкоди, заподіяної внаслідок нещасного випадку на виробництві у розмірі 30 000 (тридцять тисяч) грн. без відрахування податку та інших обов`язкових платежів з доходів фізичних осіб.

В решті вимог відмовити.

Стягнути з Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області на користь держави судовий збір в розмірі 2450 (дві тисячі чотириста п`ятдесят) грн. 00 коп.

Рішення може бути оскаржено до Дніпровського апеляційного суду впродовж 30 днів.

Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_2 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 .

Відповідач: Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області, код ЄДРПОУ 21910427, місцезнаходження: 49094, м. Дніпро, вул. Набережна Перемоги, буд. 26.

Суддя: Д.О. Покопцева