Рішення № 135221613, 27.03.2026, Київський районний суд м. Харкова

Справа № 953/8103/25

н/п 2/953/1763/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 березня 2026 року м.Харків

Київський районний суд м. Харкова у складі:

головуючої судді - Лисиченко С.М.,

за участю секретаря судового засідання Кот Я.А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м.Харкові в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу №953/8103/25 за позовною заявою Комунального підприємства «Харківські теплові мережі» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за послугу з постачання теплової енергії,

ВСТАНОВИВ:

Представник позивача Комунального підприємства «Харківські теплові мережі» - Вірютіна О.В. звернулася до суду з позовом до відповідачки ОСОБА_1 , відповідно до якого просить стягнути з відповідачки на користь позивача заборгованість в сумі 6077,00 гривень, з яких: - 6077,00 гривень за послугу з постачання теплової енергії, з урахуванням гарячої води до 01.01.2022, за період з 01.11.2018 по 31.08.2021, а також понесені судові витрати.

В обґрунтування позовних вимог, представник позивача посилається на те, що КП «Харківські теплові мережі» як теплопостачальна організація надає послуги з постачання теплової енергії та постачання гарячої води мешканцям багатоквартирних будинків м. Харкова, керуючись Законом України «Про житлово-комунальні послуги», Правилами надання послуги з з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення, затвердженими постановою Кабінету Міністрів України від 21.07.2005р. №630, Правилами надання послуги з постачання теплової енергії, затвердженими постановою Кабінету Міністрів України від 21 серпня 2019 р. № 830, Правилами надання послуги з постачання гарячої води, затвердженими постановою Кабінету Міністрів України від 11.12.2019 №1182. Постачання теплової енергії на потреби опалення у багатоквартирні будинки м. Харкова КП «Харківські теплові мережі» здійснює на підставі розпоряджень Харківського міського голови про початок та кінець опалювальних сезонів, а на потреби гарячого водопостачання протягом року.

Внаслідок неповної та несвоєчасної оплати отриманих послуг станом на 01.07.2025 у відповідачки утворилася заборгованість в сумі 6077,00 гривень, з яких 6077,00 гривень за послугу з постачання теплової енергії за період з 01.11.2018 по 31.08.2021. У зв`язку з викладеним представник позивача звернулась до суду з даним позовом.

Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями Київського районного суду м. Харкова, 06.08.2025 визначено головуючу суддю у справі: Лисиченко С.М.

Ухвалою Київського районного суду м.Харкова від 11.08.2025 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито спрощене позовне провадження у справі з повідомленням (викликом) сторін.

Заочним рішенням Київського районного суду м. Харкова від 30.09.2025 задоволено позовні вимоги Комунального підприємства «Харківські теплові мережі», стягнуто з ОСОБА_1 на користь Комунального підприємства «Харківські теплові мережі» заборгованість за надані послуги з опалення за період з 01.11.2018 по 31.08.2021 у розмірі 6077 (шість тисяч сімдесят сім) гривень 00 копійок, витрати по сплаті судового збору в розмірі 3028 (три тисячі двадцять вісім) гривень 00 копійок та витрати, пов`язані з розглядом справи у розмірі 50 (п`ятдесят) гривень 00 копійок.

08 січня 2026 року до суду надійшла вказана заява відповідачки ОСОБА_1 , у якій прохає суд: поновити строк відповідачу: ОСОБА_1 в особі його представника Калиниченко Олександра Володимировича на подачу заяви про перегляд заочного рішення ухваленого 30 вересня 2025 року Київським районним судом м. Харкова у цивільній справі №953/8103/25; переглянути (скасувати) заочне рішення постановлене 30 вересня 2025 року Київським районним судом м. Харкова у цивільній справі за позовом Комунального підприємства «Харківські теплові мережі» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованост за послугу з постачання теплової енергії.

Ухвалою Київського районного суду м.Харкова від 30.01.2026 заяву відповідачки ОСОБА_1 про перегляд заочного рішення у справі № 953/8103/25 за позовною заявою Комунального підприємства «Харківські теплові мережі» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за послугу з постачання теплової енергії задоволено. Заочне рішення Київського районного суду м.Харкова від 30.09.2025 по цивільній справі № 953/8103/25 за позовною заявою Комунального підприємства «Харківські теплові мережі» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за послугу з постачання теплової енергії - скасовано. Справу № 953/8103/25 за позовною заявою Комунального підприємства «Харківські теплові мережі» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за послугу з постачання теплової енергії постановлено розглядати в порядку спрощеного позовного провадження з викликом сторін, призначено судове засідання.

11.02.2026 до суду надійшов відзив відповідачки ОСОБА_1 на позовну заяву, відповідно до змісту якого вказує, що на момент звернення Комунального підприємства «Харківські теплові мережі» з вказаним позовом до суду про стягнення заборгованості з відповідача за договором про надання послуг з централізованого опалення та підігріву питної води від 1 травня 2013 року за вказаним особовим рахунком № НОМЕР_1 , відкритим за адресою: квартира АДРЕСА_1 на ім`я ОСОБА_1 , відповідно до вимог ст.ст. 256, 257, ч.1 ст. 261 ЦК України вже сплинув трирічний строк позовної давності у продовж якого позивач мав можливість реалізувати своє право на судовий захист щодо вимоги стягнення боргу за наданими послугами з централізованого опалення та підігріву питної води але не скористався ним у встановлені законом строки. У серпні 2025 року представник позивача Комунального підприємства «Харківські теплові мережі» Вірютіна О.В. звернулася до суду з позовом до відповідачки ОСОБА_1 , відповідно до якого прохала стягнути з відповідачки на користь позивача заборгованість в сумі 6077,00 гривень, з яких: 6077,00 гривень за послугу з постачання теплової енергії, з урахуванням гарячої води до 01.01.2022, за період з 01.11.2018 по 31.08.2021, а також понесені судові витрати. 11 серпня 2025 р. ухвалою Київського районного суду було відкрито провадження по даній справі на підставі подоної позовної заяви Комунального підприємства «Харківські теплові мережі» яка містила вимоги щодо стягнення боргу за періодичними платежами за кожний календарний місяць наданих послуг, за перід з 01.11.2018 по 31.08.2021 в розмірі 6077,00 гривень. Отже перебіг строку позовної давності розпочався з 31.08.2021 і закінчився з 31.08.2024, в той час, як звернення до суду з позовом Комунального підприємства «Харківські теплові мережі» та відкриття судом провадження по справі відбулось лише у серпні 2025 року, тобто по за межами строку позовної давності визначеної Законом з його пропуском майже в один рік. Доказів поновлення строків позовної давності в матеріалах справи відсутні, умови договору про надання споживчих послуг з постачання теплової енергії споживачу ОСОБА_1 продовження строків позовної давності більш ніж 3-роки не містять. У зв`язку з чим просить суд відмовити Комунальному підприємству «Харківські теплові мережі» в особі представника Вірютіна О.В. у задоволенні позовних вимог до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за послугу з постачання теплової енергії у повному обсязі з вказаних підстав, у зв`язку зі спливом строку позовної давності на звернення до суду позивачем з даною вимогою.

До відзиву на позовну заяву ОСОБА_1 додано заяву про застосування строків позовної давності.

Представник позивача у судове засідання, призначене на 27.03.2026, не з`явився, про час, день та місце слухання справи повідомлявся у встановленому законом порядку. 19.02.2026 електронним шляхом до суду надійшла заява представника позивача Вірютіної О.В., відповідно до якої просить розглянути справу без її участі. Позовні вимоги підтримує повністю. Щодо клопотання Відповідача про застосування строку позовної давності, просить врахувати п.12 перехідних положеннь Цивільного кодексу України та п. 19 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України (який діяв до 04.09.2025). Вказує, що відновлення строків позовної давності передбачено Законом України « Про внесення зміни до розділу « Прикінцеві та перехідні положення» Цивільного кодексу України від 14.05.2025р. №4434-ІХ, який набрав чинності з 04.09.2025. Отже строки позовної давності були зупинені з 02.04.2020 по 03.09.2025. Для заборгованості, яка виникла у період з 02.04.2020 по 03.09.2025, строк позовної давності починає розраховуватись з 04.09.2025, а для заборгованості, яка виникла до 02.04.2020 рахується строк з моменту виникнення заборгованості до 02.04.2020, залишок строку давності продовжуємо розраховувати з 04.09.2025. Отже, враховуючи викладене, позовні вимоги просить задовольнити у повному обсязі.

Відповідачка ОСОБА_1 у судове засідання, призначене на 27.03.2026, не з`явилася, про час, день та місце слухання справи повідомлялася у встановленому законом порядку. 13.03.2026 до суду надійшла заява відповідачки з проханням провести розгляд справи у її відсутність, зазначила, що проти проти позовних вимог заперечує та прохає відмовити у їх задоволенні.

Згідно ч.1 ст.223 ЦПК України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

Враховуючи, що всторони належним чином повідомлені про дату, час і місце даного судового засідання, будь-яких заяв чи клопотань до суду подано не було, суд вважає можливим провести судовий розгляд справи за відсутності сторін.

Суд, вивчивши подані заяви по суті справи, дослідивши надані документи і матеріали, з`ясувавши обставини справи, на яких ґрунтуються позовні вимоги та заперечення, об`єктивно оцінивши в сукупності докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті приходить до наступних висновків.

Згідно з даними, які містяться у інформаційній довідці з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна (номер інформаційної довідки №415175766 від 26.02.2025), за реєстраційним номером об`єкта нерухомого майна 2448230963101, житлова квартира АДРЕСА_2 , на праві власності зареєстрована за ОСОБА_1 .

КП «Харківські теплові мережі» надає послуги з централізованого опалення, а відповідач, в свою чергу, споживає зазначені послуги, що свідчить про наявність між ними взаємних зобов`язань.

Відповідачка є споживачем послуг, що надає КП «Харківські теплові мережі», з опалення шляхом відкриття абонентського особового рахунку № НОМЕР_2 на ім`я ОСОБА_1 .

Судом встановлено, що за особовим рахунком № НОМЕР_2 , відкритим за адресою: АДРЕСА_3 на ім`я ОСОБА_1 , числиться заборгованість за надані позивачем послуги з опалення за період з 01.11.2018 по 31.08.2021 в розмірі 6077,00 гривень.

Основні засади організаційних, господарських відносин, що виникають у сфері надання та споживання житлово-комунальних послуг між їхніми виробниками, виконавцями і споживачами, а також їхні права та обов`язки визначені Законом України "Про житлово-комунальні послуги".

Згідно зі статті 1 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» (далі - Закон) житлово-комунальні послуги - результат господарської діяльності, спрямованої на забезпечення умов проживання та перебування осіб у жилих і нежилих приміщеннях, будинках і спорудах, комплексах будинків і споруд відповідно до нормативів, норм, стандартів, порядків і правил. Споживач - фізична чи юридична особа, яка отримує або має намір отримати житлово-комунальну послугу.

У частині першій статті 19 Закону №1875-ІV передбачено, що відносини між учасниками договірних відносин у сфері житлово-комунальних послуг здійснюються виключно на договірних засадах, разом з тим відповідно до пункту 1 частини першої статті 20 цього Закону споживач має право, зокрема, одержувати вчасно та відповідної якості житлово-комунальні послуги згідно із законодавством та умовами договору на надання житлово-комунальних послуг.

Такому праву прямо відповідає визначений пунктом 5 частини третьої статті 20 Закону №1875-ІV обов`язок споживача оплачувати житлово-комунальні послуги у строки, встановлені договором або законом.

Наведеними положеннями закону передбачено, що споживачі зобов`язані оплатити житлово-комунальні послуги, якщо вони фактично користувалися ними, а відсутність договору на надання житлово-комунальних послуг не може бути підставою для звільнення споживача від оплати послуг у повному обсязі.

Відповідно до пункту 1 частини третьої статті 20 Закону №1875-ІV споживач зобов`язаний укласти договір на надання житлово-комунальних послуг, підготовлений виконавцем на основі типового договору.

Згідно з пунктом 3 частини другої статті 21 Закону №1875-ІV виконавець зобов`язаний підготувати та укласти із споживачем договір на надання житлово-комунальних послуг з визначенням відповідальності за дотримання умов його виконання згідно з типовим договором.

Враховуючи наведене, обов`язок по укладанню договору про надання житлово-комунальних послуг покладено законодавцем як на споживача, так і на виконавця.

Отже, згідно із зазначеними нормами закону споживачі зобов`язані оплатити житлово-комунальні послуги, якщо вони фактично користувалися ними. Факт відсутності договору про надання житлово-комунальних послуг сам по собі не може бути підставою для звільнення споживача від оплати послуг у повному обсязі.

Зазначений правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду України від 20 квітня 2016 року у справі № 6-2951цс15, а також у постанові Верховного Суду від 18 травня 2020 року у справі № 176/456/17 (провадження № 61-63св18).

Приписами пункту 5 частини 3 статті 20 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» встановлено, що споживач, серед іншого, зобов`язаний оплачувати житлово-комунальні послуги в строки, встановлені договором або законом.

Відповідно до статті 68 ЖК України, плата за комунальні послуги у жилому приміщенні, що належить громадянинові, береться, крім квартирної плати, за затвердженими у встановленому порядку тарифами, у строки, визначені угодою сторін. Наймач зобов`язаний своєчасно вносити плату за комунальні послуги.

Згідно з пунктом 18 «Правил надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води», затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 21 липня 2005 року № 630, постачання холодної та гарячої води, плата за житлово-комунальні послуги вноситься власниками квартир, наймачами та орендарями щомісяця, не пізніше 20 числа, що настає за розрахунковим. Плата за надані послуги вноситься споживачем відповідно до показань засобів обліку води або до затверджених нормативів (норм) споживання.

Порядок формування та затвердження цін і тарифів на житлово-комунальні послуги встановлені ст.31 Закону України «Про житлово-комунальні послуги».

До повноважень позивача не входить зменшення або збільшення тарифів, встановлених для оплати наданих послуг.

Згідно з пунктом 8 «Правил надання населенню послуг по водо-теплопостачанню і водовідводу», послуги надаються відповідно до умов договору. Але це не означає, що під час відсутності такого договору, відповідачі мають право користуватися послугами, що фактично надаються і не оплачувати їх.

Частиною 6 статті 19 Закону України «Про теплопостачання» передбачено, що споживач повинен щомісячно здійснювати оплату теплопостачальній організації за фактично отриману теплову енергію.

Відповідно до вимог статті 25 Закону України «Про теплопостачання» у разі відмови оплачувати споживання теплової енергії заборгованість стягується в судовому порядку.

Це випливає з положення статті 11 ЦК України відповідно до якої, цивільні права і зобов`язання виникають не тільки з основ передбачених законодавством, а також з дії громадян.

Такими діями відповідачів є фактичне користування послугами, що надаються позивачем.

За положеннями статей 319,322 ЦК України власність зобов`язує. Власник зобов`язаний утримувати майно, що йому належить, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно статті 525 ЦК України одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається.

Відповідно до статті 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Оскільки відповідачка офіційно, у встановленому чинним законодавством порядку не відмовилася від послуг з опалення, які надавало їй КП «Харківські теплові мережі», то в неї виник обов`язок сплатити ці послуги.

Підстав для звільнення відповідачки від сплати заборгованості за надані послуги з опалення в ході судового розгляду не встановлено.

При цьому, як було встановлено, ОСОБА_1 є власником квартири за спірною адресою, та відповідно зобов`язана утримувати майно, що їй належить.

Частиною 1 статті 2 ЦПК України передбачено, що завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Відповідно до частини 1 статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Статтею 15 ЦК України визначено право кожної особи та захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного судочинства. Отже, об`єктом захисту є порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес і саме воно є підставою для звернення особи за захистом свого права із застосуванням відповідного способу захисту. Такі способи захисту передбачені статтею 16 ЦК України.

Відповідно частини 1 статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення, що визначено частина 2 статті 77 ЦПК України.

Згідно частини 1 статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.

Частиною 1 статті 82 ЦПК України встановлено, що обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання. Обставини, які визнаються учасниками справи, зазначаються в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їхніх представників.

Як вбачається з положень частини 1статті 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Судом встановлено, що відповідачка є споживачем послуг теплової енергії шляхом відкриття особового рахунку № НОМЕР_2 на ім`я ОСОБА_1 , за період з 01.11.2018 по 31.08.2021 відповідачка має заборгованість за послуги з централізованого опалення в розмірі 6077,00 гривень.

Доказів того, що послуги відповідачці не надавались, що вона не користувалась наданими послугами і потреби в таких послугах не мала, належними та допустимими доказами не доведено та матеріалами справи не підтверджено.

З огляду на зазначене, суд, за результатами розгляду справи, вважає доведеним позивачем факт не виконання відповідачкою обов`язку щодо оплати вартості отриманих послуг з теплопостачання в період з 01.11.2018 по 31.08.2021 в розмірі 6077,00 гривень.

Відповідачкою подано заяву про застосування строків позовної давності до заявлених вимог.

Відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України).

Для окремих видів вимог законом встановлена спеціальна позовна давність.

Зокрема, частина 2 статті 258 ЦК України передбачає, що позовна давність в один рік застосовується до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).

За загальним правилом перебіг загальної і спеціальної позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (частина перша статті 261 ЦК України).

За зобов`язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання (частина 5статті 261 ЦК України).

Для обчислення позовної давності застосовуються загальні положення про обчислення строків, що містяться у статтях 252-255 ЦК України.

У постановах Верховного Суду України від 19 березня 2014 року у справі № 6-14цс14, від 29 жовтня 2014 року № 6-169цс14, від 30 вересня 2015 року у справі № 6-154цс15 зроблено висновок про те, що за договором, що визначає щомісячні платежі перебіг позовної давності (стаття 257 ЦК України) щодо місячних платежів починається після несплати чергового платежу, а також початок перебігу позовної давності співпадає з моментом виникнення у зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд.

Згідно з частиною четвертою статті 267 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Суд зазначає, що позовна давність не є інститутом процесуального права та не може бути відновлена (поновлена) в разі її спливу, але за приписом частини 5 статті 267 ЦК України позивач має право отримати судовий захист у разі визнання судом поважними причин пропуску позовної давності. При цьому саме на позивача покладено обов`язок доказування тієї обставини, що строк звернення до суду було пропущено з поважних причин (п.п.6.43, 6.44 постанови Великої Палати Верховного Суду від 21.08.2019 по справі №911/3681/17).

Як зазначив Європейський Суд з прав людини у своїх рішеннях від 20.09.2011 у справі ВАТ "Нафтова компанія "Юкос" проти Росії", та від 22.10.1996 у справі "Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства" позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Термін позовної давності, що є звичайним явищем у національних законодавствах держав - учасників Конвенції, виконує кілька завдань, в тому числі забезпечує юридичну визначеність та остаточність, запобігаючи порушенню прав відповідачів, які можуть трапитись у разі прийняття судом рішення на підставі доказів, що стали неповними через сплив часу.

Суд зазначає, що правила про позовну давність мають застосовуватись лише тоді, коли буде доведено існування самого суб`єктивного права. У випадку відсутності такого права або коли воно ніким не порушено, в позові має бути відмовлено не з причин пропуску строку позовної давності, а в зв`язку з необґрунтованістю самої вимоги.

Як свідчать матеріали справи, датою звернення КП «Харківські теплові мережі» із даною заявою є 05.08.2025, а період нарахуванням останнім заборгованості за надані послуги з опалення становить з 01.11.2018 по 31.08.2021.

Як вище зазначалося, суд вважає обґрунтованими вимоги позивача про стягнення з відповідачки заборгованості за надані послуги з опалення за період з 01.11.2018 по 31.08.2021 в розмірі 6077,00 гривень.

Постановою Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 року № 211 «Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» (із змінами і доповненнями, внесеними постановами Кабінету Міністрів України) установлено з 12 березня 2020 року на всій території України карантин. Строк карантину неодноразово продовжувався.

Запроваджено обмежувальні заходи щодо протидії поширенню коронавірусу COVID-19, які безпосередньо впливають на виконання державою своєї соціальної, економічної, правозахисної функцій, введено певні обмеження прав та свобод людини і громадянина.

Законом України № 530-ІХ від 17 березня 2020 року «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на запобігання виникненню і поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19)» введення карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України, віднесено до форс-мажорних обставин (частина друга статті 14-1 Закону України «Про торгово-промислові палати»).

Законом України від 30 березня 2020 року № 540-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)» розділ «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України доповнено, зокрема, пунктом 12 натупного змісту: «Під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину».

У пункті 12 розділ «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України у редакції Закону України від 30 березня 2020 року № 540-IX перелічені всі статті цього Кодексу, які визначають строки позовної давності. І всі ці строки продовжено для всіх суб`єктів цивільних правовідносин на строк дії карантину у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19).

Інститут позовної давності має на меті, зокрема, гарантувати правову визначеність, забезпечення захисту порушених прав, притягнення до відповідальності. Також він стимулює уповноважену особу до активних дій щодо реалізації належного їй права під загрозою його втрати, запобігає несправедливості, яка може статися в разі, якщо суди будуть змушені вирішувати справи про події, що мали місце у далекому минулому, спираючись на докази, які вже, можливо, втратили достовірність і повноту із плином часу.

Рівність і недискримінація є одними із основних принципів реалізації прав людини.

Виходячи із взаємозв`язку норм права, які були прийняті органом законодавчої влади в Україні під час дії карантину, введеного Урядом України у зв`язку із поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19), цілей, з метою яких ці норми впроваджені, а також з метою недопущення безпідставного звуження прав учасників цивільних правовідносин, колегія суддів дійшла висновку, що пункт 12 Перехідних і прикінцевих положень ЦК України щодо продовження під час карантину строків загальної і спеціальної позовної давності, передбачених статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, підлягає застосуванню і у тому випадку, коли тривалість строку позовної давності, визначена законом, була збільшена за домовленістю сторін на підставі статті 259 ЦК України.

Даний висновок узгоджується з правовою позицією викладеною у постанові Верховного Суду від 07 вересня 2022 року у справі №679/1136/21.

Крім того, пунктом 19 «Прикінцевих та перехідних положень» ЦК України, передбачено, що у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану строки, визначені статтями 257-259, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк його дії.

24 лютого 2022 року строком на 30 діб в Україні було введено воєнний стан відповідно до Указу Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні», затвердженого Законом України «Про затвердження Указу Президента України» «Про введення воєнного стану в Україні».

В подальшому, відповідно до Указів Президента України від 24 лютого 2022 року №64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні» та від 24 лютого 2022 року №65/2022 «Про загальну мобілізацію» неодноразово були внесені зміни щодо продовження строку дії воєнного стану в Україні та проведення мобілізації.

Строк дії воєнного стану в України неодноразово продовжувався і діє на теперішній час.

Таким чином, з огляду на приписи статей 256, 257 ЦК України, на встановлений Кабінетом Міністрів України карантин з 12 березня 2020 року, на набрання чинності Законом України від 30 березня 2020 року №540-IX щодо продовження строків позовної давності на час дії карантину - 02 квітня 2020 року, пункти 12, 19 Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України, а також на встановлені судом обставини, а саме, дату звернення КП «Харківські теплові мережі» із даною заявою 05.08.2025 та період нарахування останнім заборгованості за надані послуги з опалення - з 01.11.2018 по 31.08.2021, трирічний строк позовної давності щодо вимог у даній справі за період з 01.11.2018 по 31.08.2021, в силу п. 12 Розділу «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України на момент подання позову (05.08.2025) не спливла та продовжувалася на строк дії карантину (до 30.06.2023), а у подальшому продовжується на період дії в Україні воєнного стану.

При обчислені строку позовної давності судом були враховані положення статті 9 Закону України "Про житлово-комунальні послуги", відповідно до яких, плата за-комунальні послуги нараховується щомісячно, а отже перебіг позовної давності починається після не сплати (часткової оплати) чергового платежу. Також судом враховано вимоги п. 18 ч. 1 «Правил надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення та типового договору про надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення», затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 21.07.2005 №630, які були чинні на день звернення позивача до суду з позовною заявою, відповідно до яких зазначено, що розрахунковим період для оплати послуг є календарний місяць. Плата за послуги вноситься не пізніше 20 числа місяця, що настає за розрахунковим.

З огляду на зазначене, суд розглянувши справу в межах заявлених позовних вимог та на підставі наданих сторонами доказів, приходить до висновку про задоволення позовних вимог та стягнення з відповідачки на користь позивача заборгованість за надані послуги з опалення за період з 01.11.2018 по 31.08.2021 у розмірі 6077,00 гривень.

Питання про розподіл судових витрат між сторонами суд вирішує відповідно до положень ст. 141 ЦПК України, у зв`язку з чим з відповідача на користь КП «ХТМ» підлягає стягненню судовий збір в розмірі 2422,40 гривень.

Окрім того, позивачем заявлено вимогу про стягнення з відповідачки судових витрат, пов`язаних з розглядом справи, а саме витрат, пов`язаних з відправкою відповідачам позовної заяви з додатками та витрат на отримання витягу з Державного реєстру прав на нерухоме майно.

На підтвердження зазначених витрат представником позивача надано квитанції АТ «Укрпошта» на суму 50,00 гривень. Доказів оплати за отримання витягу з Державного реєстру прав на нерухоме майно суду не надано.

За правилами ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються, зокрема, з витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.

Відповідно до ст. 141 України інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються, у разі задоволення позову, на відповідача.

Відповідно, з відповідачки підлягають стягненню на користь позивача витрати, пов`язані з розглядом справи у сумі 50,00 гривень.

На підставі викладеного, керуючись ст..2- 5, 12, 13, 77, 81, 141, 174, 178, 191, 211, 223, 247, 259, 263-266, 268, 273 ЦПК України, суд

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги Комунального підприємства «Харківські теплові мережі» - задовольнити.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Комунального підприємства «Харківські теплові мережі» заборгованість за надані послуги з опалення за період з 01.11.2018 по 31.08.2021 у розмірі 6077 (шість тисяч сімдесят сім) гривень 00 копійок.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Комунального підприємства «Харківські теплові мережі» витрати по сплаті судового збору в розмірі 3028 (три тисячі двадцять вісім) гривень 00 копійок, а також витрати, пов`язані з розглядом справи у розмірі 50 (п`ятдесят) гривень 00 копійок.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів, з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Датою ухвалення рішення є дата його проголошення (незалежно від того, яке рішення проголошено - повне чи скорочене).

Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Апеляційні скарги подаються учасниками справи безпосередньо до Харківського апеляційного суду.

Учасники справи можуть отримати інформацію щодо справи на офіційному веб-порталі судової влади України в мережі Інтернет за веб-адресою: https://court.gov.ua/fair/.

Відомості щодо учасників справи:

Позивач: Комунальне підприємство «Харківські теплові мережі», місцезнаходження: 61037, м.Харків, вул. Мефодіївська, 11, код ЄДРПОУ 31557119.

Відповідачка: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , місце проживання: АДРЕСА_4 , РНОКПП НОМЕР_3 .

Суддя - С.М. Лисиченко