Ухвала суду № 135186445, 26.03.2026, Шевченківський районний суд міста Харкова (до 25.04.2025 - Дзержинський районний суд м. Харкова)

Справа № 638/4099/26

Провадження № 2/638/5995/26

УХВАЛА

26 березня 2026 року м. Харків

Шевченківський районний суд м. Харкова у складі головуючого судді Малахової О.В., розглянувши позовну заяву ОСОБА_1 до ОСОБА_2 визнання батьківства та внесення змін до актового запису про народження,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (далі Позивачка), представник - ОСОБА_3 , звернулася з позовом до ОСОБА_2 (далі Відповідач), у якому просить визнати Відповідача батьком ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та зобов`язати Четвертий відділ державної реєстрації актів цивільного стану у місті Харкові Харківського міжрегіонального управління Міністерства юстиції внести зміни до актового запису № 1004 від 29.05.2020 про народження ОСОБА_4 , а саме: у графі «Батько» вказати: ОСОБА_2 , громадянство батька: Україна; прізвище дитини змінити з « ОСОБА_5 » на « ОСОБА_6 »; по батькові дитини змінити з « ОСОБА_7 » на « ОСОБА_8 ».

Позовна заява надійшла до суду в електронному вигляді та містить зазначення про те, що документ сформований в системі «Електронний суд».

У відповідь на запит суду надійшли відомості про останнє відоме зареєстроване місце проживання Відповідача: АДРЕСА_1 .

Вирішуючи питання про відкриття провадження у справі, суд встановив, що позовна заява не відповідає вимогам, визначених статтею 177 Цивільного процесуального кодексу України (далі ЦПК України).

Відповідно до частини першої статті 177 ЦПК України у разі подання до суду позовної заяви та документів, що додаються до неї, в електронній формі через електронний кабінет позивач зобов`язаний додати до позовної заяви доказ надсилання іншим учасникам справи копій поданих до суду документів з урахуванням положень статті 43 цього Кодексу.

Суд встановив, що згідно з доданою представником Позивача квитанцією ТОВ «Поштова служба «Е-ПОСТ» №1959070 від 01.03.2026 в графі «Інформація про відправлення» вказано тип доставки: «Склад-Склад». У графі «Одержувач» зазначена адреса Відповідача та номер телефону.

ТОВ «Поштова служба «Е-ПОСТ» є оператором поштового зв`язку, зареєстрованим в Єдиному державному реєстрі операторів поштового зв`язку.

Відповідно до Правил надання послуг поштового зв`язку, розміщених на офіційній веб-сторінці вказаного оператора поштового зв`язку (далі - Правила) вбачається, що склад (як тип доставки) приміщення об`єкта поштового зв`язку, де здійснюється приймання або вручення Відправлень; двері (як тип доставки) - приміщення відправника або адресата, де здійснюється приймання або вручення Відправлень.

Відповідно до пункту 6.3 Правил, відправлення можуть бути адресовані фізичним особам за місцем проживання, роботи (до дверей), на адреси відділення поштового зв`язку (до складу дозволяється вказати повну адресу одержувача з індексом об`єкта поштового зв`язку, П.І.Б., номер телефону).

Згідно з пунктами 8.1, 8.2, 8.3 Правил, при надходженні до об`єкта поштового зв`язку відправлення на номер мобільного телефону адресата, який зазначено в супровідній адресі, автоматично надходить sms/viber-повідомлення з інформацією про надходження Відправлення до об`єкта поштового зв`язку та зазначенням номеру телефону Контактного центру. При надходженні Відправлення з типом доставки Склад-Склад або Двері-Склад, на супровідній адресі якого відсутній мобільний номер телефону адресата, працівник ОПЗ оформлює повідомлення ф. 22 та передає його листоноші для доставки за вказаною адресою. Повідомлення вкладається у абонентську поштову скриньку адресата, а у разі відсутності такої можливості залишається працівнику на пункті пропуску (за наявності). У разі невручення Відправлення (адресованого до складу) протягом трьох робочих днів від дати надходження до автоматизованого ОПЗ, на номер мобільного телефону адресата автоматично надходить sms/viber-повідомлення з інформацією про знаходження Відправлення у ОПЗ та датою початку платного зберігання.

З вказаного слідує, що доставка відправлення за типом склад-склад відбувається не за адресою місця знаходження адресата, а лише до відділення поштового зв`язку. Про надходження відправлення адресат, номер телефону якого зазначено у супровідній адресі, дізнається після надходження на номер мобільного телефону адресата sms/viber-повідомлення.

Копію позовної заяви з доданими до неї документами представник Позивача направив до відділення поштового зв`язку (тип доставки склад-склад), а не за адресою перебування Відповідача. Разом з тим відомості про те, що вказаний номер телефону дійсно належить Відповідачу відсутні. У зв`язку вищевказаним, неможливо встановити, що Відповідачка обізнана про надходження відправлення на її ім`я. Надана суду квитанція не є належними доказом, яка підтверджує відправлення Відповідачу позовної заяви та документів. Зазначене є недотриманням частини першої статті 177 ЦПК України.

У постановах Верховного Суду від 05.12.2024 у справі № 487/2777/23, від 13.01.2020 у справі №910/28408/15, від 26.03.2020 у справі №910/9962/16 викладені висновки, що належним доказом направлення позовної заяви та доданих до нього документів відповідачеві у справі є бланк опису вкладення з номером поштового відправлення, завірений відповідним відділенням зв`язку, разом з фіскальним чеком/квитанцією про відправлення.

Відповідно до частини четвертої статті 177 ЦПК України, до позовної заяви додаються документи, що підтверджують сплату судового збору у встановлених порядку і розмірі, або документи, що підтверджують підстави звільнення від сплати судового збору відповідно до закону.

Відповідно до статті 4 Закону України «Про судовий збір», ставка судового збору за подання до суду позовної заяви немайнового характеру фізичною особою становить 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Відповідно до статті 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2026 рік», прожитковий мінімум для працездатних осіб з 1 січня становить 3328,00 грн.

Враховуючи положення статті 7 Закону України «Про державний бюджет України на 2026 рік» розмір судового збору за вимогу немайнового характеру становить 1331,20 грн, а із застосуванням коефіцієнту 0,8 для пониження відповідного розміру ставки судового збору при поданні до суду процесуальних документів в електронній формі 1064,96 грн.

Відповідно до частини третьої статті 6 Закону України «Про судовий збір», у разі коли в позовній заяві об`єднано дві і більше вимог немайнового характеру, судовий збір сплачується за кожну вимогу немайнового характеру.

Так, позивачем заявлено дві вимоги немайнового характеру (про визнання батьківства, зобов`язання зобов`язання внесення змін до актового запису про народження дитини) та надано докази сплати судового збору в розмірі 1065,00 грн, що не відповідає вимогам частини четвертої статті 177 ЦПК України.

З урахуванням викладеного за дві немайнові вимоги Позивачка має надати докази сплати судового збору у розмірі 1064,92 грн з розрахунку:1064,96*2-1065,00.

Відповідно до частини п`ятої статті 177 ЦПК України позивач зобов`язаний додати до позовної заяви всі наявні в нього докази, що підтверджують обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги (якщо подаються письмові чи електронні докази позивач може додати до позовної заяви копії відповідних доказів).

Відповідно до статті 95 ЦПК України, письмовими доказами є документи (крім електронних документів), які містять дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору. Письмові докази подаються в оригіналі або в належним чином засвідченій копії, якщо інше не передбачено цим Кодексом.

Відповідно до статті 9 ЦПК України та частини першої статті 12 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» цивільне судочинство і діловодство в судах України провадиться державною мовою.

Згідно зі статтею 10 Конституції України державною мовою в Україні є українська мова.

Разом із тим Конституцією України статус державної мови надано українській мові (частина перша статті 10), це повністю відповідає державотворчій ролі української нації, що зазначено у преамбулі Конституції України, нації, яка історично проживає на території України, складає абсолютну більшість її населення і дала офіційну назву державі (абзац другий пункту 3 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 14 грудня 1999 року № 10-рп/99).

Положення частини першої статті 10 Конституції України, за яким «державною мовою в Україні є українська мова», треба розуміти так, що українська мова як державна є обов`язковим засобом спілкування на всій території України при здійсненні повноважень органами державної влади та органами місцевого самоврядування (мова актів, роботи, діловодства, документації тощо), а також в інших публічних сферах суспільного життя, які визначаються законом (частина п`ята статті 10 Конституції України).

Конституційний Суд України зазначав, що «публічними сферами, в яких застосовується державна мова, охоплюються насамперед сфери здійснення повноважень органами законодавчої, виконавчої та судової влади, іншими державними органами та органами місцевого самоврядування (мова роботи, актів, діловодства і документації, мова взаємовідносин цих органів тощо). До сфер застосування державної мови можуть бути віднесені також інші сфери, які відповідно до частини п`ятої статті 10 та пункту 4 частини першої статті 92 Конституції України визначаються законами» (абзац четвертий пункту 3 мотивувальної частини Рішення від 14 грудня 1999 року № 10-рп/99).

25 квітня 2019 року Верховна Рада України ухвалила Закон України «Про забезпечення функціонування української мови як державної», який набув чинності 16 липня 2019 року, та спрямований на посилення ролі офіційної мови.

Так, статтею 1 Закону України «Про забезпечення функціонування української мови як державної» визначено, що єдиною державною (офіційною) мовою в Україні є українська мова; порядок функціонування і застосування державної мови визначається виключно законом; статус української мови як єдиної державної мови передбачає обов`язковість її використання на всій території України при здійсненні повноважень органами державної влади та органами місцевого самоврядування, а також в інших публічних сферах суспільного життя, які визначені цим Законом; українська мова як єдина державна мова виконує функції мови міжетнічного спілкування, є гарантією захисту прав людини для кожного українського громадянина незалежно від його етнічного походження, а також є фактором єдності і національної безпеки України.

Відповідно до статті 2 Закону України «Про забезпечення функціонування української мови як державної» цей закон регулює функціонування і застосування української мови як державної у сферах суспільного життя, визначених цим Законом, на всій території України. Дія цього Закону не поширюється на сферу приватного спілкування та здійснення релігійних обрядів. Порядок застосування кримськотатарської мови та інших мов корінних народів, національних меншин України у відповідних сферах суспільного життя визначається законом щодо порядку реалізації прав корінних народів, національних меншин України з урахуванням особливостей, визначених цим Законом.

Крім того, у рішенні «Менцен проти Латвії» (заява № 71074/01) Європейський суд з прав людини зазначив: «...що свобода використання мови як така не є однією з прав і свобод, які регулюються Конвенцією. Загальновизнаним є те, що не існує жорсткої лінії розмежування мовної політики від сфери, охопленої Конвенцією, а захід, вжитий в рамках такої політики, може стосуватися одного або декількох положень Конвенції. Разом з тим, фактом залишається те, що, за винятком конкретних прав, передбачених статтями 5 § 2 та 6 § 3 (а), (е), Конвенція сама по собі не гарантує права використання певної мови при комунікації з органами державної влади або право отримувати інформацію вільно обраною мовою. Отже, за умови поваги до прав, захищених Конвенцією, кожна Висока Договірна Сторона має право регулювати та встановлювати зобов`язання щодо використання своєї офіційної мови або мов у документах, що посвідчують особу та інших офіційних документах.

Відповідно до пункту 8 Інструкції з діловодства в місцевих та апеляційних судах України, затвердженої Наказом Державної судової адміністрації України 20 серпня 2019 року № 814, у діловодстві суду можуть використовуватися вхідні документи, викладені іноземною мовою, забезпечені перекладом відповідно до вимог чинного законодавства.

До письмових доказів, викладених недержавною мовою, повинні додаватися переклади українською мовою, засвідчені належним чином. Вірність перекладу документів юридичного характеру повинна бути нотаріально засвідченою в порядку статті 79 Закону України «Про нотаріат».

Отже, документи, не перекладені з іноземної мови на українську мову та не засвідчені належним чином в порядку статті 79 Закону України «Про нотаріат» не є належними та допустимими доказами, оскільки неоформлені в установленому законом порядку.

Подібні за змістом висновки щодо належного оформлення доказів викладених іноземною мовою (зокрема російської), висловлені неодноразово Верховним Судом, зокрема і у постанові від 12 березня 2025 року у справі №910/20940/21.

Розглянувши додані до заяви документи, суд встановив що Позивачка, всупереч зазначеним вимогам, надала докази, зазначені додатками до заяви, викладені недержавною мовою без відповідного перекладу та не засвідчені належним чином в порядку статті 79 Закону України «Про нотаріат», що не надає суду можливості встановити їх зміст та є недотриманням вимог частини четвертої статті 177 ЦПК України.

Відповідно до частин першої та другої статті 185 ЦПК України, суддя, встановивши, що позовну заяву подано без додержання вимог, викладених у статтях 175, 177 цього Кодексу, протягом п`яти днів з дня надходження до суду позовної заяви постановляє ухвалу про залишення позовної заяви без руху. В ухвалі про залишення позовної заяви без руху зазначаються недоліки позовної заяви, спосіб і строк їх усунення, який не може перевищувати десяти днів з дня вручення ухвали про залишення позовної заяви без руху.

Враховуючи вищезазначене, суд доходить до висновку, що позовна заява підлягає залишенню без руху, з наданням Позивачу строку на усунення недоліків, шляхом надання належних доказів відправлення Відповідачу позовної заяви та документів, що додаються до неї, а саме: опису вкладення з номером поштового відправлення, завірений відповідним відділенням зв`язку, разом з фіскальним чеком/квитанцією про відправлення; доказів сплати судового збору у розмірі 1064,92 грн; доказів, зазначених додатками до заяви, викладені державною мовою з відповідним перекладом та засвідчені належним чином в порядку статті 79 Закону України «Про нотаріат».

Керуючись статтями 43, 177, 185, 187, 258-261 ЦПК України, суд

УХВАЛИВ:

Позовну заяву залишити без руху.

Встановити Позивачці 10-денний строк для усунення недоліків позовної заяви.

Роз`яснити Позивачці, що у випадку неусунення зазначених недоліків заява вважатиметься неподаною та буде повернута.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Суддя О.В. Малахова