Рішення № 135178420, 25.03.2026, Саксаганський районний суд м. Кривого Рогу

Справа № 214/481/26

2/214/2371/26

Р І Ш Е Н Н Я

Іменем України

25 березня 2026 року Саксаганський районний суд м. Кривого Рогу Дніпропетровської області у складі головуючого судді Фролової Н.М., за участю секретаря судового засідання Сліпенької Л.В., представника позивача Борисенко А.В., представника відповідача Григорівої О.Ю., розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Кривий Ріг цивільну справу за позовом ОСОБА_1 в інтересах якого діє адвокат Борисенко Альона Вікторівна до Акціонерного Товариства «Українська залізниця» про стягнення недоплаченого розміру матеріальної допомоги на оздоровлення,

ВСТАНОВИВ:

14 січня 2026 позивач ОСОБА_1 в інтересах якого діє адвокат Борисенко Альона Вікторівна звернувся до Саксаганського районного суду м. кривого Рогу Дніпропетровської області з позовом до Акціонерного Товариства «Українська залізниця» про стягнення недоплаченого розміру матеріальної допомоги на оздоровлення, в якому просить суд: стягнути з Акціонерного Товариства «Українська залізниця» на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , 6070 грн. 60 коп. недоплаченої матеріальної допомоги на оздоровлення, та 2500 грн. 00 коп. витрат на правову допомогу.

В обґрунтування позову посилався на те, що з 12.06.1997 року працює на підприємстві відповідача на різних посадах, з 11.11.2024 року продовжено дію трудового договору у Криворізькому регіональному відділі організації роботи станцій виробничого штату виробничого підрозділу «Служба роботи станцій Регіональної філії «Придніпровська залізниця» Акціонерного товариства «Українська залізниця», 19.12.2024 року переведено майстром пункту технічного обслуговування вагонів станції Кривий Ріг-Головний.

За період з 2017-2021 роки йому надавалася щорічна відпустка та він користувався правом на отримання матеріальної допомоги на оздоровлення, яка відповідно до умов колективного договору мала складати не менше мінімальної заробітної плати по Україні на момент виплати допомоги. Щоразу він надавав роботодавцю заяви про надання матеріальної допомоги, однак відповідач порушуючи його права, здійснював виплату матеріальної допомоги не у повному обсязі, визначеному колективним договором. За вказаний період матеріальна допомога була надана лише за період: 11.09.2017 15.10.2017 у розмірі 2312,40 грн., 03.09.2018 06.10.2018 у розмірі 2780,00 грн., 02.09.2019 05.10.2019 у розмірі 3058,00 грн., 15.09.2020 02.10.2020 у розмірі 3058,00., 05.07.2021 07.08.2021 у розмірі 4540,00 грн. А мала бути у розмірі мінімальної заробітної плати: за 11.09.2017 15.10.2017 у розмірі 3200,00 грн., 03.09.2018 06.10.2018 у розмірі 3723,00 грн., 02.09.2019 05.10.2019 у розмірі 4173,00 грн., 15.09.2020 02.10.2020 у розмірі 4723,00., 05.07.2021 07.08.2021 у розмірі 6000,00 грн., виходячи з рівня мінімальної заробітної плати в Україні.

У зв`язку з чим, позивач змушений звернутися до суду за захистом своїх трудових прав.

Ухвалою Саксаганського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 19 січня 2026 року цивільну справу прийнято до провадження та призначено до судового розгляду в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін.

11.02.2026 року через систему «Електронний суд» від представника відповідача Григорівої О.Ю. надійшов відзив, в якому просить суд: поновити строк на подання відзиву на позов та прийняти відзив на позовну заяву до розгляду, відмовити у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 у повному обсязі. Судові витрати віднести на рахунок позивача. Посилаючись на те, що позивач звернувся до суду з вимогою виплати недоплаченої частки матеріальної допомоги на оздоровлення, яка на його думку не була йому виплачена, під час надання щорічної відпустки, відповідно до умов колективного договору укладеного між адміністрацією та профспілковою організацією структурного підрозділу «Експлуатаційне вагонне депо Батуринська» регіональної філії «Придніпровська залізниця» АТ «Укрзалізниця». Підставою для звернення з позовними вимогами позивач обґрунтовує тим, що пунктом 3.1.15 Колективного договору, укладеного між адміністрацією та трудовим колективом відокремленого структурного підрозділу «Експлуатаційне вагонне депо Батуринська» на 2014-2015 роки, та схваленого на конференції трудового колективу відокремленого структурного підрозділу «Експлуатаційне вагонне депо Батуринська» 25.03.2014 року, дія якого неодноразово продовжувалась, і який є чинним на цей час, передбачено, що при кожному наданні працівникам щорічної відпустки загальної тривалості або не менше її половини (у випадках поділу відпустки на частини), незалежно від періоду її надання, виплачувати за письмовою заявою матеріальну допомогу на оздоровлення у розмірі 40 % тарифної ставки чи посадового окладу на момент надання допомоги, котру обіймає працівник, але не менше мінімальної заробітної плати по Україні на момент виплати допомоги.

Відповідно до спільної постанови керівництва та первинної профспілкової організації структурного підрозділу «Експлуатаційне вагонне депо Батуринська» № ВЧДЕ-2/635,ПК/13 від 14.04.2017 року постановлено застосовувати з 01.04.2017 року у діючому колективному договорі замість величини «мінімальна заробітна плата», розрахункову величину «125 відсотків прожиткового мінімуму для працездатних осіб», встановленого законом. Зазначене на думку позивача значно погіршує його умови, як працівника підприємства, що в свою чергу зумовлює необхідність судового захисту його інтересів.

В межах здійснення державного регулювання оплати праці, передбаченого статтею 8 Закону України «Про оплату праці», 06 грудня 2016 року прийнято Закон № 1774-VIIІ, яким установлено особливі умови визначення посадових окладів працівників та встановлено, що мінімальна заробітна плата після набрання чинності цим Законом не застосовується як розрахункова величина для визначення посадових окладів та заробітної плати працівників та інших виплат.

Так, пунктом 3 Прикінцевих та перехідних положень цього Закону установлено, що мінімальна заробітна плата після набрання чинності цим Законом не застосовується як розрахункова величина для визначення посадових окладів та заробітної плати працівників та інших виплат, крім розрахунку щорічного обсягу фінансування Статутної діяльності політичних партій.

До внесення змін до законів України щодо незастосування мінімальної заробітної плати як розрахункової величини вона застосовується у розмірі прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 1 січня календарного року,починаючи з 1 січня 2017 року.

З метою приведення у відповідність умов Колективного договору до вимог законодавства Відповідач спільною постановою керівництва та первинної профспілкової організації структурного підрозділу «Експлуатаційне вагонне депо Батуринська» № ВЧДЕ-2/635, ПК/13 від 14.04.2017 року постановили на виконання пунктів 3, 5 розділу ІІ «Прикінцевих та перехідних положень» Закону України № 1774 застосовувати з 01.04.2017 року у діючому колективному договорі замість величини «мінімальна заробітна плата» розрахункову величину «125 відсотків прожиткового мінімуму для працездатних осіб», встановленого Законом.

Також спільною постановою керівництва структурного підрозділу «Експлуатаційне вагонне депо Батуринська» регіональної філії «Придніпровська залізниця» і профспілковою організацією ВСП «Експлуатаційне вагонне депо Батуринська» від 15.06.2021 № ВЧДЕ-2/821, 04/ПК постановлено при наданні працівникам щорічної відпустки загальної тривалості або не менше її половини (у випадках поділу відпустки на частини), незалежно від періоду її надання, виплачувати один раз на рік згідно з положенням за письмовою заявою працівника матеріальну допомогу на оздоровлення в розмірі 50 відсотків тарифної ставки чи посадового окладу за посадою, котру обіймає працівник, встановленого штатним розписом на дату подання заяви, але не менше двох прожиткових мінімумів для працездатних осіб, встановлених законодавством України на 1 січня (податкового) звітного року.

Таким чином, вимога щодо виплати матеріальної допомоги на оздоровлення у розмірі не менше мінімальної заробітної плати не відповідає вимогам п.п.3,5 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» № 1774-YIII від 06.12.2016. Разом з тим, не внесення до теперішнього часу відповідних змін до колективного договору не надає права вимагати виплат, які суперечать Закону, оскільки, як вказувалось вище, п.5 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» № 1774-YIII від 06.12.2016 чітко зазначено, що до внесення змін до колективних договорів і угод усіх рівнів щодо незастосування мінімальної заробітної плати як розрахункової величини вона застосовується у розмірі прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

З наданих позивачем документів жодним чином не вбачається, що голова профспілкової організації, виступаючи особою, яка діє в інтересах членів учасників профспілки-працівників підприємства та виступає від їх імені згідно статутних документів профспілки, як представник колективної угоди діяв з порушення вимог колективного договору чи законодавства.

З огляду на зазначене є необґрунтованими і висновки щодо одностороннього встановлення з боку відповідача умов, що погіршують оплату праці, оскільки зазначене спростовується вищевикладеними висновками.

Відповідно до вимог статті 5 Закону України «Про колективні договори і угоди» в редакції чинній на момент прийняття спільного рішення відповідача і дорожньої профспілкової організації, як сторін колективного договору, встановлено, що умови колективних договорів та угод, є обов`язковими для підприємств та сторін які їх уклали. Умови договорів або угод, які погіршують порівняно з чинним законодавством становище працівників є недійсними і забороняється їх включати до умов таких договорів.

Аналогічний за змістом висновок викладено Верховним Судом у постанові від 30.05.2018 у справі 212/1268/13, відповідно до якого спільні рішення (постанови) сторін колективного договору є обов`язковими для виконання сторонами.

Той факт, що встановлена законом норма, щодо неможливості застосування з 01.01.2017 року мінімальної заробітної плати, як розрахункової величини, є імперативною за своєю суттю, а також з огляду на дію зазначеної норми незалежно від дії або бездіяльності сторін колективного договору, свідчить про відсутність такої кваліфікуючої ознаки, як погіршення становища працівників порівняно з чинним законодавством.

Також представник позивача зазначила, що висновки позивача про застосування до спірних відносин статті 9 КЗпП України є помилковими.

Як вбачається з тексту позовної заяви, позивач, з посиланням на ст.9 КЗпП України обґрунтовує недійсність умов трудового договору, що на його думку мала місце у період, зазначений у позовній заяві, положеннями статті 97 КЗпП України, відповідно до умов якої форми і системи оплати праці, норми праці, розцінки, тарифні сітки ставки, схеми посадових окладів, умови запровадження та розміри надбавок, доплат, премій, винагород, і інших заохочувальних, компенсаційних і гарантійних виплат встановлюються підприємствами самостійно у колективному договорі з дотриманням норм і гарантій, передбачених законодавством, генеральною та галузевою угодами.

Посилаючись на п.3.1.15 колективного договору позивач стверджує, що з моменту прийняття спільного рішення у формі постанови від 14.04.2017 року, суттєво змінилися виплати, внаслідок чого, як зазначено вище, виникли підстави для висновків про наявність підстав для визнання недійсними умови трудової угоди укладеної нею з відповідачем.

Поряд з зазначеними висновками, позивач, жодним чином не наводить в чому саме для нього наступило погіршення та які саме суттєві умови трудового договору порушуються в даному випадку, а саме, чи має місце зміна системи оплати праці на підприємстві в бік погіршення, або чи має місце зміна розміру матеріальної допомоги у вигляді 40 відсотків, тобто ті основні умови трудового договору, який укладений нею під час прийняття позивача на роботу.

Позивач погоджується з тим, що він отримував матеріальну допомогу, згідно колективного договору у розмірі 40 % відсотків від розміру її окладу за трудовим договором.

Натомість, на думку позивача, відповідачем невірно застосовано розрахункову величину, у розмірі прожиткового мінімуму для працездатної особи, замість мінімальної заробітної плати.

Тобто позивач вважає, що застосування розміру розрахункових величин, можливість встановлення яких знаходиться поза межами як позивача так і відповідача є суттєвою умовою її умов оплати праці.

Посилання Позивача на те, що застосування прожиткового мінімуму, як розрахункової величини, при обчисленні розміру матеріальної допомоги на оздоровлення призводить до того, що він є нижчим, ніж розмір мінімальної заробітної плати, як того вимагає п. 3.1.15 діючого Колективного договору, тобто погіршує становище працівника та прийняте не в порядку чинного законодавства, також є безпідставним з огляду на наступне.

З набранням чинності Закону України № 1774-VIII від 06 грудня 2016 року обчислення розміру матеріальної допомоги на оздоровлення позивача із застосуванням в якості розрахункової величини мінімальної заробітної плати стало недопустимим в силу імперативного припису закону, а тому незважаючи на положення Колективного договору, відповідач правомірно здійснював обчислення розміру матеріальної допомоги на оздоровлення з використанням базового показника - прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом у відповідний період.

Щодо строків звернення до суду представник позивача зазначає, що позивач звернувся до суду з позовом у січні 2026 року, строк звернення до суду з вимогами про стягнення з відповідача недоплаченої матеріальної допомоги на оздоровлення за 2017-2021 роки, пропущений, що є підставою для відмови в задоволенні позовних вимог.

Статтею 123 ЦПК України визначено, що перебіг процесуального строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок.

Аналогічні висновки щодо перебігу процесуальних строків містяться в постановах Верховного Суду від 09 грудня 2020 року у справі № 932/3458/20 (провадження № 61- 12447св20), від 16 червня 2021 року у справі № 675/1437/19 (провадження № 61- 2867св21).

Посилання позивача на застосування статті 58 Конституції України, в контексті не поширення дії Закону України № 2352-ІХ від 01.07.2022 року на правовідносини, що виникли в даній справі, є безпідставними.

За змістом ч.1 статті 58 Основного Закону України новий акт законодавства застосовується до тих правовідносин, які виникли після набрання ним чинності.

Якщо правовідносини тривалі і виникли до ухвалення акта законодавства та продовжують існувати після його ухвалення, то нове нормативне регулювання застосовується з дня набрання ним чинності або з дня, встановленого цим нормативно-правовим актом.

Оскільки, матеріальна допомога як юридичний факт є триваючою обставиною, що породжує для такої особи юридичні наслідки. Водночас виплата роботодавцем матеріальної допомоги, як факт виконання колективного договору, не припинився, у зв`язку із чим з цієї дати до спірних правовідносин підлягає застосуванню частина 1 статті 233 КЗпП України в редакції Закону України №2352-ІХ від 01.07.2022 року. Більш того, роботодавець (відповідач) не припинив виплачувати матеріальну допомогу. Позивач майже шість років отримував матеріальну допомогу від відповідача у розумінні Закону України «Про внесення змін до законодавчих актів України» від 06.12.2026 року №1774. Тому твердження про надання ст. 233 КЗпП України зворотної (ретроактивної) дії є - безпідставними (статті 58 Конституції України). Виплата матеріальної допомоги позивачу відбулося з дня набрання чинності Закону України «Про внесення змін до законодавчих актів України» від 06.12.2026 року №1774, а не з дня звернення з позовом до суду.

Позивач у судове засідання не з`явився, про розгляд справи повідомлявся належним чином.

Представник позивача у судовому засіданні позовні вимоги підтримала, просила задовольнити їх в повному обсязі.

Представник відповідача у судовому засіданні заперечувала проти задоволення позовних вимог, посилаючись на обставини викладені у відзиві.

Заслухавши представника позивача та представника відповідача, дослідивши всі обставини по справі, перевіривши їх доказами, суд вважає, що позов підлягає задоволенню в повному обсязі з наступних підстав.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , з 12.06.1997 року безперервно працює на підприємствах АТ «Українська залізниця», а з 19.12.2024 року переведений на посаду майстра пункту технічного обслуговування вагонів станції Кривий Ріг-Головний Криворізького регіонального відділу організації роботи станції виробничого штату, виробничого підрозділу «Служба роботи станцій «регіональної філії «Придніпровська залізниця», що підтверджується копією трудової книжки НОМЕР_2 (а.с. 14-15).

Відповідно до наданих позивачем розрахунків заробітної плати, ОСОБА_1 виплачено матеріальну допомогу на оздоровлення: у вересні 2017 року 2312,40 грн. (а.с. 16), в серпні 2018 року 2780,00 грн. (а.с. 17), в серпні 2019 року 3058,00 грн. (а.с.18), в вересні 2020 року 3058,00 грн. (а.с. 19) та в червні 2021 року 4540,00 грн. (а.с. 20).

Відповідно до колективного договору укладеного між адміністрацією та трудовим колективом на 2014-2015 роки, схваленого конференції трудового колективу відокремленого структурного підрозділу «Експлутаційне вагонне депо Батуринська» 25 березня 2014 р., він встановлює мінімальні та обов`язкові для застосування трудові, соціальні гарантії та пільги (п. 1.3.). Зміни, доповнення до колективного договору, що не погіршують умови праці, трудові та соціально-економічні інтереси працівників, вносяться за взаємною домовленістю сторін, а всі інші на конференції трудового колективу (п. 1.4).

Відповідно до п. 3.1.15 колективного договору, при кожному наданні працівникам щорічної відпустки загальної тривалості або не менше її половини (у випадках поділу відпустки на частини), незалежно від періоду її надання, виплачувати за письмовою заявою матеріальну допомогу на оздоровлення в розмірі 40 % тарифної ставки чи посадового окладу на момент надання допомоги, котру обіймає працівник, але не менше мінімальної заробітної плати по Україні на момент виплати допомоги (а.с. 23).

Відповідно до спільної постанови від 20.01.2017 начальника СП «Експлутаційне вагонне депо Батуринська» та голови ППО ВСП «Експлутаційне вагонне депо Батуринська», продовжено дію діючого колективного договору на 2017 рік (а.с. 24).

Відповідно до спільної постанови від 14.04.2017 начальника СП «Експлутаційне вагонне депо Батуринська» та голови ППО ВСП «Експлутаційне вагонне депо Батуринська», застосовано з 01.04.2017 року у діючому колективному договорі СП «Експлутаційне вагонне депо Батуринська» замість величини «мінімальна заробітня плата» розрахункову величину «125 відсотків прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом» (а.с. 25).

Згідно зі спільної постанови від 21.01.2018 начальника СП «Експлутаційне вагонне депо Батуринська» та голови ППО ВСП «Експлутаційне вагонне депо Батуринська», продовжено дію колективного договору на 2018 рік до укладення колективного договору АТ «Укрзалізниця» (а.с. 26).

Як вбачається зі спільної постанови від 23.01.2019 заступника начальника СП «Експлутаційне вагонне депо Батуринська» та голови ППО ВСП «Експлутаційне вагонне депо Батуринська», продовжено дію колективного договору на 2019 рік до укладення колективного договору АТ «Укрзалізниця» (а.с. 27).

Відповідно до спільної постанови від 23.01.2020 начальника СП «Експлутаційне вагонне депо Батуринська» та голови ППО ВСП «Експлутаційне вагонне депо Батуринська», продовжено дію колективного договору на 2020 рік до укладення колективного договору АТ «Укрзалізниця» (а.с. 28).

Як вбачається зі спільної постанови від 16.01.2021 начальника СП «Експлутаційне вагонне депо Батуринська» та голови ППО ВСП «Експлутаційне вагонне депо Батуринська», продовжено дію колективного договору на 2021 рік до укладення колективного договору АТ «Укрзалізниця» (а.с. 29).

Відповідно до спільної постанови від 15.06.2021 №ВЧДЕ-2/821 начальника СП «Експлутаційне вагонне депо Батуринська» та голови ППО ВСП «Експлутаційне вагонне депо Батуринська», внесено зміни до колективного договору, а саме: пункт 3.1.15 перший абзац викладений в новій редакції: «При наданні працівникам щорічної відпустки загальної тривалості або не менше її половини (у випадках поділу відпустки на частини), незалежно від періоду її надання, виплачувати один раз на рік згідно з положення (додаток №2), за письмовою заявою працівника, матеріальну допомогу на оздоровлення в розмірі 50 відсотків тарифної ставки чи посадового окладу за посадою, котру обіймає працівник, встановленого штатним розписом на дату подання заяви, але не менше двох прожиткових мінімумів для працездатних осіб, встановлених законодавством України на 01 січня (податкового) звітного року» (а.с. 30).

01.01.2017 набрав чинності Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» № 1774 VIII від 06.12.2016, згідно п. 3, 5 розділу ІІ якого, установлено, що мінімальна заробітна плата після набрання чинності цим Законом не застосовується як розрахункова величина для визначення посадових окладів та заробітної плати працівників та інших виплат. До внесення змін до законів України щодо незастосування мінімальної заробітної плати як розрахункової величини вона застосовується у розмірі 1600 гривень. Установлено, що мінімальна заробітна плата після набрання чинності цим Законом не застосовується як розрахункова величина у колективних договорах та угодах усіх рівнів. Сторонам, які уклали колективні договори і угоди, у тримісячний строк привести їх норми у відповідність із цим Законом згідно із законодавством. До внесення змін до колективних договорів і угод усіх рівнів щодо незастосування мінімальної заробітної плати як розрахункової величини вона застосовується у розмірі прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Відповідно, згідно умов вказаного закону, мінімальна заробітна плата перестала бути розрахунковою величиною при визначенні розмірів заробітної плати та інших виплат, в тому числі вона не могла бути застосована як розрахункова величина у колективних договорах та угодах усіх рівнів. Сторони, які укладали такі договори мали б привести їх до норм вказаного закону протягом 3 місяців.

14.04.2017 прийнято спільну постанову Начальника СП «Експлутаційне вагонне депо Батуринська» та Голови ППО ВСП «Експлутаційне вагонне депо Батуринська» «Про застосування розрахункової величини «125 відсотків прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом» у колективному договорі (а.с. 25).

Впродовж 2018-2021 років Начальником СП «Експлутаційне вагонне депо Батуринська» та Головою ППО ВСП «Експлутаційне вагонне депо Батуринська» продовжувалася дія колективного договору, а також дія вищевказаної постанови від 14.04.2017 року.

Разом з тим, вищевказані зміни, впроваджені спільними постановами, є такими що погіршують фінансове становище працівників, порівняно з положеннями колективного договору в редакції схваленій конференцією трудового колективу, адже зменшують розмір матеріальної допомоги, в порівнянні з тим розміром, що був встановлений п. 3.1.15. колективного договору у схваленій конференцією трудового колективу редакції не менше мінімального розміру заробітної плати.

Так, відповідно до Закону України «Про державний бюджет України на 2017 рік» прожитковий мінімум на одну працездатну особу, в розрахунку на місяць, з 1 січня 2017 року - 1600 гривень, з 1 травня - 1684 гривні, з 1 грудня - 1762 гривні, тому 125 відсотків прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановлених законом на день отримання позивачем матеріальної допомоги, становив 2105 грн., мінімальна заробітна плата по Україні була встановлена на рівні 3200 грн.

Відповідно до Закону України «Про державний бюджет України на 2018 рік» прожитковий мінімум на одну працездатну особу, в розрахунку на місяць, з 1 січня 2018 року - 1762 гривні, з 1 липня - 1841 гривня, з 1 грудня - 1921 гривня, тому 125 відсотків прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановлених законом на день отримання позивачем матеріальної допомоги, становив 2301,25 грн., мінімальна заробітна плата по Україні була встановлена на рівні 3723 грн.

Відповідно до Закону України «Про державний бюджет України на 2019 рік» прожитковий мінімум на одну працездатну особу, в розрахунку на місяць, з 1 січня 2019 року - 1921 гривні, з 1 липня - 2007 гривня, з 1 грудня - 2102 гривня, тому 125 відсотків прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановлених законом на день отримання позивачем матеріальної допомоги, становив 2508,75 грн., мінімальна заробітна плата по Україні була встановлена на рівні 4173 грн.

Відповідно до Закону України «Про державний бюджет України на 2020 рік» прожитковий мінімум на одну працездатну особу, в розрахунку на місяць, з 01 січня 2020 року був встановлений на рівні 2102 грн., з липня 2197 грн, з грудня 2270 грн, тому 125 відсотків прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановлених законом на день отримання позивачем матеріальної допомоги, становив 2746,26 грн., а мінімальна заробітна плата по Україні з 01 січня 2020 року була встановлена на рівні 4 723,00 грн.

Відповідно до Закону України «Про державний бюджет України на 2021 рік» прожитковий мінімум на одну працездатну особу, в розрахунку на місяць, з 1 січня - 2270 гривень, з липня 2379 грн., а з 1 грудня 2481 грн, а мінімальна заробітна плата по Україні з 01 січня 2021 року була встановлена на рівні 6000 грн.

Згідно ст. 10 КЗпП України, колективний договір укладається на основі чинного законодавства, прийнятих сторонами зобов`язань з метою регулювання виробничих, трудових і соціально-економічних відносин і узгодження інтересів трудящих, власників та уповноважених ними органів.

Відповідно до ст. 13 КЗпП України та ст. 7 Закону України «Про колективні договори і угоди», зміст колективного договору визначається сторонами.

Статтею 13 КЗпП України визначено, що у колективному договорі встановлюються взаємні обов`язки роботодавця та працівника, зокрема, щодо встановлення форм, системи, розмірів заробітної плати і інших видів трудових виплат (доплат, надбавок, премій і т.і.). Колективним договором встановлюються додаткові, порівняно з чинним законодавством і угодами, гарантії.

Згідно ст. 18 КЗпП України, положення колективного договору розповсюджуються на всіх працівників підприємства, установи, організації та є обов`язковими для роботодавця та працівника.

Відповідно до ч. 2 ст. 97 КЗпП України, форми і системи оплати праці, норми праці, розцінки, тарифні сітки, ставки, схеми посадових окладів, умови запровадження та розміри надбавок, доплат, премій, винагород та інших заохочувальних, компенсаційних і гарантійних виплат встановлюються підприємствами, установами, організаціями самостійно у колективному договорі з дотриманням норм і гарантій, передбачених законодавством, генеральною та галузевими (регіональними) угодами.

Прийняття 31.03.2017 спільної постанови, про застосовування з 01.04.2017 у діючому колективному договорі, умови якого були погоджені конференцією трудового колективу, замість величини «мінімальна заробітна плата», розрахункової величини «125 відсотків прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом», дія якої продовжувалася на 2018-2021 роки, фактично є рішеннями, що погіршують становище працівників порівняно із колективним договором в редакції до змін (передбачав матеріальну допомогу на оздоровлення в розмірі не менше мінімальної заробітної плати на момент виплати матеріальної допомоги), а тому вказані рішення повинні були прийматися не за погодженням сторін на спільному засіданні керівництва і профспілкових комітетів, а на конференції трудового колективу.

Відповідно до ст. 9 КЗпП України, умови договорів про працю, які погіршують становище працівників порівняно з законодавством України про працю, є недійсними.

Відповідно до ст. 16 КЗпП України, умови колективного договору, що погіршують порівняно з чинним законодавством і угодами становище працівників, є недійсними.

Вказані норми законодавства, зокрема ст. 16 КЗпП України, не вимагають будь-якої процедури визнання недійсними умов колективних договорів, що погіршують становище працівників порівняно з законодавством і угодами, оголошуючи такі умови недійсними і не вимагаючи судової процедури визнання їх недійсними.

Будь-яких доказів того, що відповідачем у визначеному законом та колективним договором порядку (прийняття рішення на конференції трудового колективу), виконано вимоги Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» № 1774 VIII від 06.12.2016 щодо укладення чи приведення існуючих колективних договорів чи угод у відповідність із цим Законом, протягом трьох місяців, чи в подальшому, відповідачем суду не надано. Разом з тим, враховуючи положення колективного договору, прийняття державних норм з рівнем гарантій нижче, ніж передбачено колективним договором, має наслідком продовження дії саме норм колективного договору, до закінчення терміну їх чинності, або внесення змін до нього в порядку визначеному законодавством та самим колективним договором.

Враховуючи викладене, суд приходить до висновку, що прийняття Закону України «Про внесення змін до законодавчих актів України» № 1774-УІІІ від 06.12.2016 не створює юридичних наслідків щодо застосування п. 3.1.15. Колективного договору, в частині виплати допомоги на оздоровлення, оскільки питання виплати матеріальної допомоги на оздоровлення, умови виплати матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, обставини, за яких вона виплачується, а також кому саме вона може бути виплачена першочергово, визначається, в даному випадку, колективним договором, п. 3.1.15. якого визначено, що матеріальна допомога на оздоровлення виплачується за письмовою заявою працівника у розмірі 40% відсотків ставки чи посадового окладу на момент надання допомоги, котру обіймає працівник, але не менше мінімальної заробітної плати по Україні на момент виплати допомоги.

Беручи до уваги викладене, суд вважає, що при визначенні позивачу розміру матеріальної допомоги на оздоровлення підлягають застосуванню не спільні постанови адміністрації та голови профспілкового комітету, які погіршують становище працівників та прийняті з порушенням вимог Колективного договору (вносять зміни до колективних договорів що погіршують права працівників порівняно з діючими положеннями колективного договору, не на конференції трудового колективну), а п. 3.1.15. Колективного договору в редакції, що була схвалена конференцією трудового колективу (а.с. 21-23).

Суд приходить висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню, тому з Акціонерного товариства «Українська залізниця» на користь позивача підлягає стягненню недоплачена матеріальна допомога в розмірі 6070,60 грн., що складається з:

- 887,60 гривні недоплаченої допомоги на оздоровлення за 2017 рік (3200 грн. (розмір мінімальної заробітної плати на момент виплати матеріальної допомоги) 2105,00 грн.);

- 943,00 гривень недоплаченої допомоги на оздоровлення за 2018 рік (3723,00 грн. - 2301,25 грн.)

- 1115,00 гривень недоплаченої допомоги на оздоровлення за 2019 рік (4173,00, 2508,75 грн.),

- 1665,00 гривень недоплачена допомога на оздоровлення за 2020 рік (4723,00, 2984,00 грн.).

- 1460,00 гривень недоплачена допомога на оздоровлення за 2021 рік (6000,00, 2984,00 грн.).

Невиплачена частина матеріальної допомоги є заробітної платою, оскільки згідно зі статтею 2 Закону України «Про оплату праці» до структури заробітної плати входить:

- основна заробітна плата. Це винагорода за виконану роботу відповідно до встановлених норм праці (норми часу, виробітку, обслуговування, посадові обов`язки). Вона встановлюється у вигляді тарифних ставок (окладів) і відрядних розцінок для робітників та посадових окладів для службовців;

- додаткова заробітна плата. Це - винагорода за працю понад установлені норми, за трудові успіхи та винахідливість і за особливі умови праці. Вона включає доплати, надбавки, гарантійні і компенсаційні виплати, передбачені чинним законодавством; премії, пов`язані з виконанням виробничих завдань і функцій;

- інші заохочувальні та компенсаційні виплати. До них належать виплати у формі винагород за підсумками роботи за рік, премії за спеціальними системами і положеннями, виплати в рамках грантів, компенсаційні та інші грошові і матеріальні виплати, які не передбачені актами чинного законодавства або які провадяться понад встановлені зазначеними актами норми.

Аналіз наведених положень законодавства дає підстави для висновку, що матеріальна допомога входить до структури заробітної плати. Вказана правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 25 липня 2018 року у справі № 760/14696/16-ц та від 10.02.2021 у справі № 143/179/19.

Вказаний спір є трудовим, оскільки предметом даного спору є саме стягнення недоотриманої частини матеріальної допомоги, що є частиною заробітної плати та входить до її структури.

Щодо строків позовної давності слід зазначити наступне.

За змістом ст. 2 Закону України «Про оплату праці», до складу заробітної плати крім основної та додаткової, входять інші заохочувальні та компенсаційні виплати.

Матеріальна допомога на оздоровлення, що надається до щорічної відпустки, є систематичною матеріальною допомогою. Це визначає пункт 2.3.3. Інструкції зі статистики заробітної плати, затвердженої наказом Держкомстату від 13 січня 2004 року № 5. Таку допомогу виплачують робітникам певних категорій: на оздоровлення; через екологічний стан регіону. Матеріальна допомога на оздоровлення належить до заохочувальних та компенсаційних виплат, що належать до фонду оплати праці.

Аналіз наведених положень законодавства дає суду підстави дійти висновку про те, що матеріальна допомога входить до структури заробітної плати, а отже до позовних вимог щодо спірних правовідносин застосовуються строки позовної давності, встановлені нормами ст.233 КЗпП України.

Згідно ч.2 ст.233 КЗпП України, в редакції, яка була чинною до 19 липня 2022 року, у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.

Згідно з ч.1 ст. 233 КЗпП України (із змінами, внесеними Законом України від 01 липня 2022 року № 2352-ІХ, який набрав чинності 19 липня 2022 року), працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті. Із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116).

Водночас, на підставі п.1 Прикінцевих положень КЗпП України під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені ст.233 КЗпП, продовжуються на строк дії такого карантину.

Постановою Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 року № 211 Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, з 12 березня 2020 року на всій території України установлено карантин, який неодноразово продовжувався, і був відмінений постановою КМУ від 27 червня 2023 року № 651 Про відміну на всій території України карантину, встановленого з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, з 24.00 год. 30 червня 2023 року.

Відповідно до ч.ч. 3, 4 ст.3 ЦПК України, провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи. Закон, який встановлює нові обов`язки, скасовує чи звужує права, належні учасникам судового процесу, чи обмежує їх використання, не має зворотної дії в часі.

Отже, строки звернення позивача до суду за вирішенням трудового спору не було пропущено, оскільки з вимогою про стягнення недоплаченого розміру матеріальної допомоги на оздоровлення за період з 2017 року по 2021 рік він мав право звернутися до суду без обмеження будь-яким строком.

З урахуванням наведеного, суд дійшов висновку про відсутність підстав для застосування до вказаного спору строків позовної давності.

Щодо судових витрат суд зазначає наступне.

Оскільки позивач відповідно до п. 1 ч.1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір» звільнений від сплати судового збору, його позов задоволено в повному обсязі, тому відповідно до положень ст. 141 ЦПК України з відповідача на користь держави підлягає стягненню судовий збір.

Крім цього, позивач просив суд стягнути на його користь витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 2500 грн. (500 грн. усна консультація та 2000 грн. складення позовної заяви), що підтверджені актом № 1 від 31.12.2025 року про надання правової допомоги та квитанцією про оплату витрат (а.с. 38-39).

Відповідно до ст. 133 ЦПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, серед іншого, належать витрати на професійну правничу допомогу.

Відповідно до ст. 134 ЦПК України, разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести в зв`язку із розглядом справи. У разі неподання стороною попереднього розрахунку суми судових витрат суд може відмовити їй у відшкодуванні відповідних судових витрат, за винятком суми сплаченого нею судового збору.

Попередній розрахунок розміру судових витрат не обмежує сторону у доведенні іншої фактичної суми судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами за результатами розгляду справи.

Згідно зі ст. 137 ЦПК України, витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Відповідно до ч. 5, 6 ст. 137 ЦПК України, у разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Відповідно до ст. 141 ЦПК України, інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, у разі задоволення позову покладаються на відповідача. При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує обставини визначені ч. 3 ст. 141 ЦПК України.

Відповідно до ч. 8 ст. 141 ЦПК України, розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.

Представник відповідача заперечувала проти стягнення витрат на правову допомогу зазначивши не співмірність з наданими послугами, невідповідність складності справи та часу витраченого адвокатом на надання правничої допомоги, а також тим, що адвокат вже неодноразово складала позови аналогічного змісту, та обставини усіх справ є однаковими, позовні вимоги обґрунтовані одними і тими ж доказами, зазначені одні і ті ж аргументи.

Однак, вказані доводи представника відповідача суд розцінює критично, адже сам факт спеціалізації представника адвоката на певних спорах не свідчить про те, що ним не витрачаються певний час, інтелектуальні та інші професійні здібності, з метою підготовки позову до суду. Як слідує з поданого позову та доданих до нього документів, представником позивача складено позовну заяву, що містить виклад обставин, що стосуються саме позивача, його періоду роботи та отримання матеріальної допомоги, позов містить детальний розрахунок недоплаченої суми матеріальної допомоги, що залежить від періоду її виплати, розрахунок здійснено з посиланням на норми чинного законодавства та докази щодо сум частково виплаченої допомоги, що свідчить про збирання представником доказів та їх аналіз, при складенні позову.

Враховуючи викладене, суд приходить до висновку, що заявлена позивачем до відшкодування та підтверджена належними доказами сума витрат на професійну правничу допомогу є обґрунтованою, такою що відповідає складності справи. Суд не вбачає підстав для зменшення розміру витрат на правову допомогу, що підлягають стягненню з відповідача на користь позивача. Враховуючи вище викладене суд вважає за необхідне стягнути з відповідача на користь позивача витрати на правничу допомогу розмірі 2500 грн.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 12, 13, 81, 247, 258, 259, 263, 265, 268, 274, 279, 354, 355 ЦПК України, суд

УХВАЛИВ:

Позовні вимоги ОСОБА_1 в інтересах якого діє адвокат Борисенко Альона Вікторівна до Акціонерного товариства «Українська залізниця» про стягнення недоплаченого розміру матеріальної допомоги на оздоровлення задовольнити в повному обсязі.

Стягнути з Акціонерного товариства «Українська залізниця» (м. Київ, вул. Єжи Гедройця, 5, ЄДРПОУ 40075815) на користь ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 ), недоплачену матеріальну допомогу на оздоровлення у сумі 6070 (шість тисяч сімдесят) гривень 60 копійок.

Стягнути з Акціонерного товариства «Українська залізниця» (м. Київ, вул. Єжи Гедройця, 5, ЄДРПОУ 40075815) на користь ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 ) витрат на професійну правничу допомогу у сумі 2500 (дві тисячі п`ятсот) грн. 00 коп.

Стягнути з Акціонерного товариства «Українська залізниця» (м. Київ, вул. Єжи Гедройця, 5, ЄДРПОУ 40075815) на користь держави судовий збір у сумі 1331 (одна тисяча триста тридцять одна) гривні 20 копійок.

На рішення може бути подана апеляційна скарга до Дніпровського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду;

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст рішення суду складено 25.03.2026 року.

Суддя Н.М.Фролова