Постанова № 13516924, 17.01.2011, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

01025, м.Київ, пров. Рильський, 8                                                            т. (044) 278-46-14

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17.01.2011                                                                                           № 56/366

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого:          Ропій Л.М.

суддів:           

за участю секретаря

судового засідання

за участю представників сторін

від позивача: Лозицький О.В., представник, довіреність б/н від 12.10.2010;

від відповідача: Мудренко А.С., представник, довіреність б/н від 14.10.2010;

розглянувши апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю „Українська аграрна лізингова компанія”

на рішення Господарського суду м.Києва від 10.11.2010

у справі № 56/366 ( )

за позовом                               Товариства з обмеженою відповідальністю „Агросоюз”;

до                                                   Товариства з обмеженою відповідальністю „Українська аграрна лізингова компанія”;

про                                                   стягнення 165367,55 грн.

ВСТАНОВИВ:

          Рішенням Господарського суду міста Києва від 10.11.2010 у справі № 56/366 задоволено частково позов Товариства з обмеженою відповідальністю „Агросоюз” до Товариства з обмеженою відповідальністю „Українська аграрна лізингова компанія” про стягнення 165367,55 грн. Суд стягнув з відповідача на користь позивача 114602,05 грн. заборгованості, 1146,02 грн. державного мита та 163,55 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу. В іншій частині позовних вимог відмовлено. У задоволенні клопотання про забезпечення позову відмовлено.

          Не погодившись з рішенням суду, Товариство з обмеженою відповідальністю „Українська аграрна лізингова компанія” (далі – ТОВ „Українська аграрна лізингова компанія”) подало апеляційну скаргу, в якій просить його скасувати.

          Апеляційну скаргу мотивовано тим, що судом першої інстанції неповно з’ясовано обставини, які мають значення для справи, а також неправильно застосовано норми матеріального права.

          Зокрема, скаржник посилається, що позивач свого зобов’язання за договором від 12.02.2009 № 12/02/09-15/33Р не виконав та не прийняв (забрав) товар на всю суму.

          Товариство з обмеженою відповідальністю „Агросоюз” (далі – ТОВ „Агросоюз”) у відзиві на апеляційну скаргу ТОВ „Українська аграрна лізингова компанія” та представник в засіданні суду проти доводів скарги заперечував, просив рішення Господарського суду міста Києва від 10.11.2010 у справі № 56/366 – залишити без змін, а апеляційну скаргу ТОВ „Українська аграрна лізингова компанія” – без задоволення.

          Відповідно до ч. 2 ст. 101 ГПК України апеляційний господарський суд не зв’язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

          Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, всебічно і повно з’ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються доводи та заперечення сторін, об’єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи, суд встановив наступне.

          Між ТОВ „Агросоюз” (Покупець) та ТОВ „Українська аграрна лізингова компанія” (Продавець) 12.02.2009 укладений договір купівлі – продажу № 12/02/09-15/33Р, за умовами якого Продавець зобов‘язується передати у власність Покупця, засоби захисту рослин, а Покупець зобов‘язується прийняти та сплатити вартість товару (п. 1.1 договору).

          Покупець зобов’язаний здійснювати оплату за товар, вказуючи у призначенні платежу № та дату договору купівлі-продажу, в рамках якого здійснюється оплата. Якщо Покупець цього не дотримується, то Продавець має право сам, на власний розсуд, визначити по якому договору купівлі-продажу зарахувати оплату Покупця (п. 4.3 договору).

          Обов’язок Продавця передати товар за договором буде вважатись виконаним при умові, якщо товар безпосередньо переданий у розпорядження Покупця та підписана накладна або акт приймання-передачі товару за кількістю та якістю (п. 5.2 договору).

          Пунктом 6.1 договору визначено, що Продавець за даним договором зобов’язується, зокрема, передати Покупцеві товар та супровідні документи на товар відповідно до умов цього договору.

          Цей договір набуває чинності з моменту його підписання повноваженими представниками сторін та його скріплення печатками сторін і діє до остаточного виконання сторонами своїх зобов’язань (п. 11.1 договору).

          Відповідно до п. 11.4 договору додаткові угоди, додатки, зміни та доповнення до цього договору є його невід’ємною частиною і мають юридичну силу у разі, якщо вони викладені у письмовій формі, підписані уповноваженими на те представниками сторін та скріплені їх печатками.

Найменування товару, кількість, ціна, а також умови оплати, порядок, строки платежу, строк поставки товару, визначено сторонами у специфікації № 1, яка є додатком № 1 до договору № 12/02/09-15/33Р.

Відповідно до п. п. 2, 3, 5 додатку № 1 до договору загальна вартість товару встановлюється в національній валюті в розмірі, еквівалентному 22352,28 доларів США; кінцевий строк поставки товару 20.05.2009 за умови повної оплати товару; Покупець зобов‘язується здійснити попередню оплату за товар в сумі 22325,28 доларів США, за курсом НБУ в строк до 08.05.2009.

На виконання умов договору позивач платіжним дорученням від 15.05.2009 № 69 перерахував на рахунок відповідача кошти на загальну суму 178602,00 грн., проте відповідач поставку товару в строки, передбачені п. 6.1 договору та п. 5 додатку № 1 до договору № 12/02/09-15/33Р, не здійснив.

Оскільки відповідачем на виконані належним чином умови договору щодо поставки товару, позивач звернувся до відповідача з листами про повернення коштів, які були перераховані платіжним дорученням від 15.05.2009 № 69. Відповідачем частково перераховано кошти позивачу на загальну суму 64000,00 грн., про що свідчать наявні в матеріалах справи виписка з банківського рахунку позивача (а.с. 10) та платіжні доручення (а.с. 11, 12).

Таким чином, з урахуванням часткового повернення відповідачем грошових коштів залишок в сумі 114602,00 грн. відповідачем не повернутий.

Доказів того, що відповідачем поставлений позивачу товар на суму передоплати 114602,00 грн. в матеріалах справи відсутні.

          Згідно з ч. 1 ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

          Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства (ч. 1 ст. 628 ЦК України).

Договір є підставою виникнення цивільних прав і обов’язків (ст. ст. 11, 626 ЦК України), які мають виконуватись належним чином і в установлений строк відповідно до договору (ст. 526 ЦК України), а одностороння відмова від виконання зобов’язання не допускається (ст. 525 ЦК України).

          Статтею 663 ЦК України передбачено, що продавець зобов'язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу.

          Відповідно до ч. 1 ст. 530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

          Якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати (ч. 2 ст. 693 ЦК України).

          Згідно зі ст. 32 ГПК України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

          Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень (ст. 33 ГПК України).

          Статтею 614 ЦК України передбачено, що особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом.

Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов'язання.

Відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов'язання.

          Також, позивачем заявлено про стягнення з відповідача пені в сумі 31865,64 грн., 3% річних в сумі 4803,86 грн. та 14096,05 грн. інфляційних витрат.

          Відповідно до п. 7.2 договору за несвоєчасну передачу Покупцю товару, Продавець сплачує на користь Покупця пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від вартості несвоєчасно переданого товару за кожен день прострочки передачі товару.

          Відповідно до п.п. 1, 3 ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Частиною 6 ст. 231 ГК України передбачено, що штрафні санкції за порушення грошових зобов’язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

          Обмеження максимального розміру пені за порушення грошових зобов’язань встановлено спеціальним законом, яким є Закон України „Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов’язань”, в преамбулі якого зазначено, що він регулює договірні правовідносини між платниками та одержувачами грошових коштів щодо відповідальності за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань.

Згідно ст. 1 Закону України „Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов’язань” платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

Статтею 3 передбачено, що розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Частиною 2 ст. 343 ГК України встановлено, що платник грошових коштів сплачує на користь одержувача цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін, але не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

          Враховуючи, що сторонами не визначено в договорі, що розмір пені обраховується виходячи з облікової ставки НБУ діючої станом на момент прострочення виконання зобов‘язання, розмір самої ставки НБУ сторони не погодили, то відсутні підстави для розрахунку пені саме за діючою обліковою ставкою НБУ на момент прострочення поставки.

          До того ж, позивачем не визначено період, за який підлягає нарахування пеня.

          Відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

          Зазначена стаття ЦК України встановлює відповідальність за порушення грошового зобов'язання. У відповідача перед позивачем за спірним договором не виникало грошового зобов’язання, в тому числі щодо повернення грошових коштів в разі не поставки товару на повну суму здійсненої позивачем передоплати. За вказаним договором на відповідача покладені обов’язки по передачі позивачу товару, які не є грошовими.

Щодо зобов'язання відповідача повернути позивачу суму попередньої оплати, то зазначене зобов'язання, як відповідальність, виникло внаслідок неналежного виконання негрошового зобов'язання і не породжує собою виникнення іншого грошового зобов'язання, а тому місцевий господарський суд мотивовано відмовив позивачу в задоволенні позовних вимог в частині стягнення з відповідача 3% річних та інфляційних втрат.

          У позовній заяві позивач просив вжити заходів до забезпечення позову шляхом накладення арешту на майно, що належить відповідачеві, в тому числі на поточні рахунки відповідача, в межах суми позовних вимог та судових витрат.

          Статтею 66 ГПК України визначено, що господарський суд за заявою сторони, прокурора чи його заступника, який подав позов, або з своєї ініціативи має право вжити передбачених статтею 67 цього Кодексу заходів до забезпечення позову. Забезпечення позову допускається в будь-якій стадії провадження у справі, якщо невжиття таких заходів може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення господарського суду.

          Судом першої інстанції обґрунтовано відмовлено позивачу в задоволенні клопотання про забезпечення позову, оскільки останнім, в обґрунтування вимог щодо вжиття заходів до забезпечення позову, не наведено обставин, які б свідчили, що за умови невжиття вищезазначених заходів забезпечення позову, захист прав, свобод та інтересів позивача стане неможливим, для їх відновлення необхідно буде докласти значних зусиль та витрат, виконання рішення суду буде утруднене або унеможливлене.

          Доводи скаржника, що позивач свого зобов’язання за договором від 12.02.2009 № 12/02/09-15/33Р не виконав та не прийняв (забрав) товар на всю суму, не підтверджуються матеріалами справи в порядку ст. ст. 32, 33 ГПК України.

          Оцінюючи матеріали та обставини справи, колегія суддів дійшла висновку, що відсутні підстави для зміни чи скасування рішення Господарського суду міста Києва від 10.11.2010 у справі № 56/366.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 99, 101, 102, 103, 105 Господарського процесуального кодексу України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Рішення Господарського суду міста Києва від 10.11.2010 у справі № 56/366 залишити без змін, а апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю „Українська аграрна лізингова компанія” - без задоволення.

2. Повернути Товариству з обмеженою відповідальністю „Українська аграрна лізингова компанія” (03151, м. Київ, вул. Донецька, 18/2, код 31245438) 6,55 грн. надлишково сплачених коштів за подачу апеляційної скарги на рішення Господарського суду міста Києва від 10.11.2010 у справі № 56/366, перерахованих платіжним дорученням від 24.11.2010 № 1329 (оригінал платіжного доручення від 24.11.2010 № 1329 залишити в матеріалах справи № 56/366).

3. Матеріали справи № 56/366 повернути до Господарського суду міста Києва.

4. Копію постанови надіслати сторонам.

Головуючий суддя                                                                      

Судді                                                                                          

18.01.11 (відправлено)