Рішення № 13515791, 09.11.2010, Господарський суд Київської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

01033, м.Київ-33, вул. Комінтерну, 16 тел.230-31-77

Іменем України

РІШЕННЯ

"09" листопада 2010 р. Справа № 18/005-10

Розглянувши матеріали справи за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Славич»

До Дочірнього підприємства «Шляхове ремонтно-будівельне управління № 100»

Відкритого акціонерного товариства «Державна акціонерна компанія

«Автомобільні дороги України» Про стягнення заборгованості та штрафних санкцій

Суддя Кошик А.Ю.

За участю представників сторін:

Від позивача - Головченко А.В. - предст.

Від відповідача - Камкрелідзе К.Ю. - предст.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

До Господарського суду Київської області за підсудністю надійшли матеріали справи Господарського суду м. Києва № 32/4 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Славич»до Дочірнього підприємства «Шляхове ремонтно-будівельне управління № 100»Відкритого акціонерного товариства «Державна акціонерна компанія «Автомобільні дороги України»та просить, з урахуванням останньої заяви про збільшення розміру позовних вимог стягнути з Відповідача на користь Позивача суму боргу з урахуванням індексу інфляції в розмірі 4 111 749,04 грн., 398 908,41 грн. пені та 49 863,58 грн. нарахувань 3% річних за весь час прострочення.

Провадження у справі № 18/005-10 порушено відповідно до ухвали суду від 19.01.2010 року та призначено справу до розгляду на 09.02.2010 року.

В ході розгляду спору до участі у справі в якості другого відповідача було залучено Закрите акціонерне товариство «ШРБУ №100».

У судовому засіданні 15.06.2010 року позивачем та відповідачем 2 – ЗАТ «ШРБУ №100» подані клопотання про зупинення провадження у справі до вирішення справи Господарського суду Київської області № 15/064-10 про визнання недійсним Договору оренди цілісного майнового комплексу від 24.04.2009 року в частині передачі кредиторської заборгованості перед ТОВ «Славич»в сумі 3750000,10 грн.

Враховуючи, що в матеріалах справи Господарського суду Київської області № 15/064-10 розглядається правомірність укладення Договору оренди цілісного майнового комплексу від 24.04.2009 року в частині передачі відповідачу 2 спірної кредиторської заборгованості перед ТОВ «Славич»в сумі 3750000,10 грн., справи № 18/005-10 та № 15/064-10 є взаємопов’язаними і до вирішення питання про правомірність Договору оренди цілісного майнового комплексу у відповідній частині, повний і об’єктивний розгляд справи № 18/005-10 не можливий.

Відповідно до ухвали суду від 15.06.2010 року провадження у справі № 18/005-10 зупинялось до вирішення пов’язаної з нею справи господарського суду Київської області № 15/064-10.

Ухвалою суду від 16.08.2010 року поновлено провадження у справі та призначено судове засідання на 12.10.2010 року.

У судове засідання сторони, належними чином повідомлені про час і місце розгляду справи, не з‘явились. Від позивача надійшло клопотання про відкладення розгляду справи та заява про зменшення суми позовних вимог. Розгляд справи відкладався на 21.10.2010 року.

У судовому засіданні 21.10.2010 року представником відповідача 1 подано клопотання про відкладення розгляду справи з метою надання часу для укладення мирової угоди. Представник позивача підтримав клопотання представника відповідача про відкладення розгляду справи.

Крім того, позивачем подано клопотання про виключення зі складу відповідачів відповідача 2 як неналежного, обґрунтовуючи його тим, що договір оренди цілісного майнового комплексу від 24.04.2009 року, на підставі якого ЗАТ «ШРБУ №100»залучено до участі у справі в якості відповідача 2, станом на 30.06.2010 року є розірваним. Враховуючи вищевикладене, підстава для участі ЗАТ «ШРБУ №100»в якості відповідача 2 відсутня, що також підтверджується листом ЗАТ «ШРБУ №100»№249 від 01.07.2010 року.

Дослідивши подане клопотання позивача та заслухавши пояснення представників сторін, суд дійшов висновку про необхідність задоволення зазначеного клопотання та виключення відповідача 2 – ЗАТ «ШРБУ №100»зі складу відповідачів у справі №18/005-10. Розгляд справи відкладався до 09.11.2010 року.

В судовому засіданні 09.11.2010 року позивач позовні вимоги підтримав, в обґрунтування позовних вимог посилається на неналежне виконанням відповідачем зобов'язань за Договором поставки № 4-06/60 від 20.02.2006 року щодо оплати отриманого відповідачем товару за вказаним договором.

Відповідач у відзиві на позовну заяву зазначив, що позов визнає частково в частині основного боргу. В частині нарахування штрафних санкцій відповідач просив відмовити, зазначаючи, що порушення відповідачем зобов'язань щодо оплати товару не завдало збитків позивачу.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представників учасників судового процесу, суд встановив.

20.02.2006 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Славич»та Дочірнім підприємством «Шляхове ремонтно-будівельне управління № 100»Відкритого акціонерного товариства «Державна акціонерна компанія «Автомобільні дороги України»укладено договір поставки № 4-06/60 (з додатками), відповідно до умов якого позивач зобов'язався продати відповідачу, а останній зобов'язався купити (прийняти та оплатити) Товари (бітум БНД 60/90, БНД 90/130; мазут М-40, М-100; паливо пічне; дизельне паливо; бензин) (далі - Договір).

За своєю правовою природою укладений між сторонам Договір є договором поставки.

Статтею 712 Цивільного кодексу України встановлено, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. Аналогічні положення містяться і в ст. 265 Господарського кодексу України.

Частиною 3 статті 180 Господарського кодексу України передбачено, що при укладенні господарського договору сторони зобов'язані у будь-якому разі погодити предмет, ціну та строк дії договору.

Вказаний договір укладено з 20.02.2006 року строком дії до 31.12.2010 року.

Пунктом 3.2 Договору обумовлено, що позивач зобов'язується поставити відповідачу товар, що є предметом цього договору, у строк до 10 днів з моменту отримання заявки від відповідача. Поставка підтверджується товарними накладними. Накладна підписується на фактично поставлений Товар (п. 3.4 договору). Датою поставки вважається дата отримання цього товару відповідачем, що підтверджується підписом відповідально ї особи відповідача у товарній накладній (п. 3.5 Договору).

На виконання взятих на себе зобов'язань позивачем були здійснені відповідні поставки відповідачу товару, обумовленого Договором, що підтверджується наявними у справі матеріалами, відповідачем не заперечено та не спростовано. Однак, як було встановлено в ході розгляду справи, відповідач, порушуючи взяті на себе зобов'язання, в повному обсязі не розрахувався з позивачем за отриманий за Договором товар.

Як вбачається з поданої позивачем 12.10.2010 року заяви про зменшення розміру позовних вимог з врахуванням часткової сплати, станом на день вирішення спору заборгованість Дочірнього підприємства «Шляхове ремонтно-будівельне управління № 100»Відкритого акціонерного товариства «Державна акціонерна компанія «Автомобільні дороги України»перед Товариством з обмеженою відповідальністю «Славич»складає 3 030 000 грн.

Відповідно до п. 5.1 Договору відповідач здійснює оплату в гривнях за банківськими реквізитами позивача. Термін оплати за поставлений за Договором товар складає 30 днів з моменту постачання Товару. Датою оплати вважається дата отримання коштів банком позивача на його розрахунковий рахунок (п. 5.2 Договору). Остаточні фінансові взаєморозрахунки сторони здійснюють після фактично поставленого належного Товару, про що складається акт звірки взаєморозрахунків, який підписується Сторонами.

З урахуванням викладеного, суд дійшов висновку, що відповідачем порушено взяті на себе за Договором поставки № 4-06/60 від 20.02.2006 року зобов'язання щодо оплати поставленого позивачем товару, у зв'язку з чим у нього перед останнім виникла заборгованість в розмірі 3 030 000 грн.

Статтею 509 Цивільного кодексу України визначено поняття зобов'язання та підстави його виникнення. Зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Відповідно до п. 1 ст. 173 Господарського кодексу України господарськими визнаються зобов'язання, що виникають між суб'єктами господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію, тощо), або утриматися від певних дій, а іншій суб'єкт має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать (п. 1 ст. 74 ГК України).

Згідно зі ст. 14 Цивільного кодексу України цивільні обов'язки виконуються в межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства.

Відповідно до ст. 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Статтею 629 Цивільного кодексу України встановлено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Згідно зі ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання.

Відповідно до ст. 526 ЦК України зобов'язання повинні виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 ЦК України).

Як встановлено ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

З урахуванням викладених обставин суд вважає вимоги позивача в частині стягнення з відповідача 3 030 000,00 грн. основного боргу обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Однак, відповідач в судовому засіданні 11.11.2010 року надав суду платіжне доручення № 1 від 02.11.2010 року про сплату 700000 грн. за спірним Договором і позивач у відповідному судовому засіданні погодився з фактом такої сплати.

Таким чином, оскільки відповідач сплатив суму боргу після подачі позовної заяви, на день розгляду справи відсутній предмет спору у відповідній частині, що є підставою для припинення провадження в порядку п. 11 ст. 80 Господарського процесуального кодексу України.

Згідно зі статтею 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання (ст. 549 Цивільного кодексу України).

Відповідно до ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Згідно з ч. 4 ст. 231 Господарського кодексу України у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

В силу положень ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано. Діючим господарським законодавством не передбачена можливість нарахування пені більше ніж за півроку і цей строк є присікальним.

Пунктом 6.1 Договору сторони визначили, що за прострочення терміну оплати вказаного в п. 5.1 Договору на поставку для кожної партії Товару відповідач сплачує позивачу пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми несвоєчасно оплаченого товару за кожен день прострочення.

Беручи до уваги заявлений позивачем термін нарахування штрафних санкцій до 31.03.2009 року та починаючи з 06.11.2008 року, коли заборгованість відповідача складала 4 160 774,38 грн., та враховуючи поставки, здійснені позивачем 10.11.2008 року та 24.11.2008 року, строк оплати по яким настав 10.12.2008 року в сумі 228 632,32 грн. та 24.12.2008 року в сумі 82 680,00 грн., нарахована позивачем сума пені 378 224,10 грн. відповідає фактичному періоду прострочення заборгованості та розміру відповідного прострочення, що відповідачем по суті не заперечено та не спростовано.

Таким чином, вимога позивача про стягнення з відповідача 378 224,10 грн. пені підлягає задоволенню.

Відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Дослідивши наданий позивачем розрахунок, за яким відповідачу нараховано 360533,86 грн. інфляційних та 47 278,01 грн. річних, суд вважає такий розрахунок обґрунтованим виходячи з фактичного періоду прострочення заборгованості та розміру відповідного прострочення, що відповідачем по суті не заперечено та не спростовано.

Таким чином, вимога позивача про стягнення з відповідача 360533,86 грн. інфляційних та 47 278,01 грн. річних підлягає задоволенню.

Частиною 1 ст. 33 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Згідно з ч. 2 ст. 34 Господарського процесуального кодексу України обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

З огляду на вищевикладене суд дійшов до висновку, що позовні вимоги позивача є законними, обґрунтованими, доведеними належними доказами, та такими, що підлягають задоволенню в частині стягнення 2330000,00 грн. основного боргу, пені, інфляційних та річних в заявленій сумі.

Щодо 700000,00 грн. основного боргу, провадження у справі підлягає припиненню на підставі п. 1-1 ст. 80 Господарського процесуального кодексу України у зв’язку зі сплатою.

Щодо клопотання відповідача про зменшення штрафних санкцій, суд не вбачає підстав для його задоволення, оскільки заборгованість існувала тривалий час, відповідач не визначив розміру до якого мають бути зменшені штрафні санкції з врахуванням ступеню його вини, фактично відповідач, заявляючи про зменшення штрафних санкцій просить суд звільнити його від відповідальності за порушення господарських зобов’язань, проти чого позивач категорично заперечував. При цьому, суд звертає увагу відповідача, що в разі врегулювання з позивачем питання щодо зменшення штрафних санкцій, сторони не позбавлені можливості укласти мирову угоду на стадії виконання судового рішення.

Державне мито, судові витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України покладаються на відповідача в повному обсязі, оскільки спір виник внаслідок його неправильних дій –порушення зобов’язань щодо своєчасної оплати отриманого товару.

Керуючись ст. ст. 32-34, 44, 49, п. 1-1 ст. 80, ст.ст. 82-85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Дочірнього підприємства «Шляхове ремонтно-будівельне управління № 100» Відкритого акціонерного товариства «Державна акціонерна компанія «Автомобільні дороги України»(07335, Київська обл., Вишгородський р-н, с. Демидів; 03170, м. Київ, вул. Янтарна, 2, код 05423018) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Славич»(54030, м. Миколаїв, вул. Спаська, 14, 62, код 33730066) 2330000,00 грн. основного боргу, 378 224,10 грн. пені, 360533,86 грн. інфляційних витрат, 47 278,01 грн. нарахувань 3% річних, 25 500,00 грн. державного мита, 118 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

Наказ видати після набрання судовим рішенням законної сили.

В частині стягнення 700000,00 грн. основного боргу провадження у справі припинити.

Суддя Кошик А. Ю.