Рішення № 135156582, 26.03.2026, Тячівський районний суд Закарпатської області

Справа № 307/5045/25

Провадження № 2/307/1928/25

ТЯЧІВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД

Закарпатської області

Р І Ш Е Н Н Я

іменем України

26 березня 2026 року м. Тячів

Тячівський районний суд Закарпатської області в складі головуючого судді Ніточко В.В., з участю секретаря судового засідання Заяць Т.П.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду міста Тячів цивільну справу за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Юніт Капітал" до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,

В С Т А Н О В И В :

І. Виклад позиції сторін.

Позивач звернувся в суд з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором.

Вимоги мотивує тим, що 20 березня 2025 року між товариством з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія Кредіплюс", правонаступником якого є позивач, та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір №75781, згідно якого позичальник отримав кредит в розмірі 18 750 грн. 00 коп., зі сплатою 350 % річних за користування кредитом, строком на 126 днів. В порушення умов кредитного договору відповідачка свої зобов`язання за вказаним договором не виконала і її заборгованість перед позивачем становить 33 634 грн. 68 коп., з яких: 17 557 грн. 33 коп. - заборгованість за тілом кредиту, 12 176 грн. 35 коп. - заборгованість за відсотками за користування кредиту, 701 грн. 00 коп. -заборгованість по комісії та 3 200 грн. 00 коп. - заборгованість за штрафними санкціями.

Просить стягнути з відповідача в користь позивача заборгованість за кредитним договором №175781, укладеним 20 березня 2025 року між товариством з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія Кредіплюс " та ОСОБА_1 в сумі 33 634 грн. 68 коп. (з яких: 17 557 грн. 33 коп. - заборгованість за тілом кредиту, 12 176 грн. 35 коп. - заборгованість за відсотками за користування кредиту, 701 грн. 00 коп. - заборгованість по комісії, та 3 200 грн. 00 коп. - заборгованість за штрафними санкціями) та судові витрати, що складаються з судового збору та витрат на професійну правничу допомогу в сумі 7 000 грн.

ОСОБА_1 надіслала до суду відзив, в якому зазначила, що усі основні документи, які позивач надав на підтвердження своїх позовних вимог, подані виключно у формі копій або роздруківок, без належного підтвердження їх справжності та походження. В матеріалах справи відсутні оригінали документів або їх електронні оригінали з накладеними кваліфікованими електронними підписами (КЕП), що прямо суперечить вимогам ст. 95 і ст. 100 ЦПК України. Позивач також не подав первинні банківські документи, що могли б підтвердити факт реального переказу коштів за договором №175781 від 20 березня 2025 року. Усі надані документи представлені у формі внутрішніх таблиць, довідок або реєстрів, що не містять підписів, печаток, вихідних реквізитів банківської установи та не можуть бути визнані належними і допустимими доказами відповідно до вимог ст. 77, 78 ЦПК України. Відповідь АТ КБ "Приватбанк" від 26 вересня 2025 року (№20.1.0.0.07-250925/50409 на адвокатський запит адвоката Соломко О.В.) у поданій копії містить штамп із датою 29 вересня 2017 року, що хронологічно на 8 років передує даті самого документа (26 вересня 2025 року). Крім того, у цьому штампі зазначено номер договору №290917-02/23 Р388, який у матеріалах справи взагалі відсутній. Такі хронологічні невідповідності прямо свідчать про технічне втручання, монтаж, або штучне формування документа, що унеможливлює його прийняття судом як належного і достовірного доказу. Додатково зазначає, що позивач у своїй позовній заяві та доданих матеріалах посилається на таблиці та реєстри, в яких зазначено відомості про видачу кредиту за договором №175781, зокрема суму коштів та час зарахування. Однак ці документи представлені без жодних банківських реквізитів, без зазначення ініціатора платежу, платника, рахунку призначення, ідентифікатора транзакції, та не містять електронного підпису чи підтвердження банківської установи. Відповідно, такі документи не є первинними фінансовими документами, а є лише внутрішніми довідками, які не можуть бути використані для підтвердження факту реального зарахування коштів. Позивач у своєму клопотанні фактично підтвердив, що первинні документи щодо спірної транзакції відсутні у нього і перебувають виключно у банківській установі, та просить суд їх витребувати. Це свідчить про недоведеність факту видачі кредиту та неналежність поданих позивачем документів. Таким чином, подані позивачем документи не відповідають вимогам ст. 76, 77, 78, 95, 100 ЦПК України, не можуть бути прийняті судом як належні та допустимі докази, і на їх підставі неможливо встановити дійсні обставини справи. З огляду на зазначене, просить суд відхилити подані документи як неналежні, недопустимі та недостовірні докази, що не можуть бути покладені в основу рішення суду.

Позивачем не було надано жодного належного документального підтвердження переходу права вимоги саме за її кредитним договором №175781 від 20 березня 2025 року. Матеріали справи не містять документів, що підтверджують факт належного переходу цього права вимоги до ТОВ "ЮНІТ КАПІТАЛ", а саме: відсутній належним чином оформлений повний текст договору факторингу з усіма додатками, що дозволило би однозначно ідентифікувати перехід права вимоги саме щодо її зобов`язань; не надано актів приймання-передачі прав вимоги, у яких би містилась однозначна ідентифікація договору №175781 як такого, право вимоги за яким було передано від ТОВ "ФК "КРЕДІПЛЮС" до ТОВ "ЮНІТ КАПІТАЛ". Без такого акта неможливо встановити, чи було реально передано саме цю вимогу; позивач не надав належних доказів виконання істотних умов договору факторингу/відступлення (зокрема щодо оплати, якщо за умовами договору саме з оплатою пов`язується момент переходу права вимоги). За відсутності таких доказів неможливо встановити момент та факт переходу права вимоги саме щодо договору №175781, а отже - і належність позивача як кредитора. Відповідно до ст. 81 ЦПК України саме позивач зобов`язаний довести ці обставини; позивач подав лише частковий (фрагментарний) реєстр прав вимог, у якому інформацію подано в технічно зміненому та надмірно редагованому вигляді, що унеможливлює повноцінне прочитання та перевірку автентичності. Такий реєстр не може вважатися належним та допустимим доказом, оскільки він не дозволяє однозначно ідентифікувати факт переходу саме вимоги за договором №175781 від первісного кредитора до ТОВ "ЮНІТ КАПІТАЛ"; не надано жодного належного доказу, що первісний кредитор (ТОВ "ФК "КРЕДІПЛЮС") передав право вимоги щодо договору №175781 саме на користь ТОВ "ЮНІТ КАПІТАЛ". Відсутність такого доказу робить заявлені позивачем вимоги необґрунтованими. Оскільки позивач не надав зазначених документів, вважає, що він не довів факт набуття права вимоги до неї за договором №175781. Подані ним документи не відповідають вимогам належності й допустимості, встановленим ст. 76-79, 95 ЦПК України, не підтверджують законність переходу права вимоги та не можуть бути підставою для задоволення позову. З огляду на зазначене, вважає, що суд не може визнати подані позивачем документи належними доказами.

Позивач (ТОВ "ЮНІТ КАПІТАЛ") не надав жодного документального підтвердження належного письмового повідомлення її, як боржника, про факт відступлення права вимоги за кредитним договором №175781 від первісного кредитора (ТОВ "ФК "КРЕДІПЛЮС") до нового кредитора (ТОВ "ЮНІТ КАПІТАЛ"). У матеріалах справи відсутні будь-які підтвердження направлення, вручення або доставки такого письмового повідомлення, як того прямо вимагають статті 516, 517 та 1082 ЦК України. Зокрема, в матеріалах справи: немає жодного рекомендованого листа чи іншого документа, який би підтверджував відправлення повідомлення про відступлення права вимоги саме за договором №175781; не надано підтверджень доставки чи вручення такого повідомлення їй, як боржнику (повідомлення про вручення, поштові квитанції, трек-номери, електронні підтвердження з ЄСІТС або електронних кабінетів тощо); не долучено жодного письмового документа первісного кредитора про повідомлення боржника про передачу права вимоги новому кредитору; відсутні будь-які докази, що боржник був чітко поінформований про те, кому саме він зобов`язаний здійснювати платежі після відступлення права вимоги. Таким чином, позивач грубо порушив вимоги, встановлені статтями 516, 517, 1082 Цивільного кодексу України, що прямо передбачають обов`язкове письмове повідомлення боржника про перехід права вимоги до нового кредитора. Відповідно до вищезазначених норм права, за відсутності належного письмового повідомлення про заміну кредитора боржник має законне право продовжувати виконувати свої зобов`язання перед первісним кредитором (ТОВ "ФК "КРЕДІПЛЮС"), і це вважається належним виконанням зобов`язання. Крім того, відповідно до ст. 18 Закону України "Про споживче кредитування" кредитодавець, який відступив право вимоги за договором про споживчий кредит, зобов`язаний протягом 10 робочих днів повідомити споживача про відступлення права вимоги із зазначенням нового кредитора та/або осіб, уповноважених здійснювати врегулювання заборгованості. У матеріалах справи відсутні докази такого повідомлення та його вручення їй. Отже, позивач, не довівши належним чином повідомлення боржника про заміну кредитора, не має права вимагати виконання від боржника будь-яких зобов`язань за договором №175781.

Твердження позивача про відсутність у неї зареєстрованого електронного кабінету не відповідає дійсності та є неправдивою інформацією, поданою до суду. Ці обставини додатково свідчать про порушення позивачем та первісним кредитором їхнього обов`язку належного та своєчасного повідомлення боржника про заміну кредитора. Позивач і первісний кредитор мали технічну можливість направити повідомлення через підсистему ЄСІТС, проте цього не зробили, обравши неналежний спосіб повідомлення.

Кредитний договір №175781, укладений 20 березня 2025 року між нею (як позичальником) та первісним кредитором ТОВ "ФК "КРЕДІПЛЮС", є договором приєднання у розумінні ст. 634 Цивільного кодексу України. Його умови визначені виключно кредитодавцем в односторонньому порядку, без надання їй реальної можливості впливати на зміст або змінити істотні умови договору. Умови цього договору не обговорювались, а були визначені стандартним способом, шляхом приєднання через електронний додаток чи систему дистанційного обслуговування. Вона не мала можливості висловлювати пропозиції чи зауваження щодо будь-яких пунктів договору, зокрема щодо процентної ставки, штрафів, комісій чи інших платежів, що є порушенням принципу добросовісності, прозорості та рівності сторін у зобов`язанні. Водночас первісний кредитор (ТОВ "ФК "КРЕДІПЛЮС") не забезпечив виконання вимог статей 9 та 12 Закону України "Про споживче кредитування" та статті 18 Закону України "Про захист прав споживачів" України "Про споживче кредитування" та статті 18 Закону України "Про захист прав споживачів", які зобов`язують кредитора повністю і зрозуміло розкривати інформацію про всі умови договору перед його укладенням. Їй не було надано повної та прозорої інформації щодо реальної річної процентної ставки, умов нарахування комісій, штрафних санкцій, загальної вартості кредиту та інших істотних умов, які мають безпосередній вплив на обсяг її зобов`язань. Окрім цього, вона, як позичальник, у квітні 2025 року офіційно звернулася до первісного кредитора (ТОВ "ФК "КРЕДІПЛЮС") із заявами, підписаними кваліфікованим електронним підписом (КЕП). У цих заявах вона чітко вимагала перегляду умов договору, зокрема просила про надання відстрочки платежів у зв`язку із важким фінансовим становищем, а також заявляла про заборону передачі її персональних даних та інформації щодо її кредиту до Українського бюро кредитних історій (УБКІ) або третім особам без її письмової згоди. Натомість первісний кредитор жодним чином не відреагував на ці заяви, не надав відповідей, проігнорував її законні вимоги та продовжив використовувати домінуюче становище для нав`язування їй несправедливих та несприятливих умов договору. Таким чином, вважає, що укладаючи кредитний договір №175781, первісний кредитор грубо порушив вимоги чинного законодавства щодо договорів приєднання (ст. 634 Цивільного кодексу України), законодавства щодо захисту прав споживачів (ст. 18 Закону України "Про захист прав споживачів") та вимог прозорості й повноти розкриття інформації (ст. 9 Закону України "Про споживче кредитування"). З огляду на зазначене, вважає, що умови договору є такими, що суттєво порушують її права як споживача фінансових послуг та є несправедливими, недобросовісними і неправомірно нав`язаними в односторонньому порядку.

Позивач (ТОВ "ЮНІТ КАПІТАЛ") не надав жодних належних первинних банківських документів, які б підтверджували факт реального зарахування грошових коштів у розмірі 15 000 грн. за кредитним договором №175781 від 20 березня 2025 року. Позивач у матеріалах справи посилається виключно на внутрішні табличні документи, роздруківки та реєстри, в яких зазначено, що кошти начебто були переказані та зараховані. Водночас зазначені документи не є належними фінансовими документами і не містять обов`язкових реквізитів, необхідних для підтвердження факту банківської операції. Зокрема, в них немає даних щодо платіжної інструкції (платіжного доручення), чітких реквізитів рахунку платника, рахунку отримувача, призначення платежу, а також ідентифікатора транзакції, що прямо свідчить про неналежність таких документів відповідно до ст. 77-79 ЦПК України. Крім того, позивач визнав у власних клопотаннях, що він не володіє первинними документами щодо спірної транзакції, а саме: платіжною інструкцією чи платіжним дорученням, які підтверджували б реальне зарахування коштів саме за цим кредитним договором. Позивач просив суд витребувати ці первинні документи від банку-емітента (АТ КБ "ПриватБанк"), що саме по собі свідчить про відсутність у нього необхідних доказів. У відповідь на судове витребування документів АТ КБ "ПриватБанк" надав інформацію, однак ця інформація також не містить належних реквізитів платника, не зазначено платіжної інструкції, призначення платежу, не надано жодного документа, що міг би однозначно ідентифікувати особу або суб`єкта господарювання, який реально ініціював або здійснив переказ коштів у сумі 15 000 грн. Таким чином, отримана від ПриватБанку інформація не змінює ситуацію, оскільки вона не встановлює і не підтверджує факт видачі кредиту саме первісним кредитором - ТОВ "ФК "КРЕДІПЛЮС" за спірним договором №175781 від 20 березня 2025 року. Відповідно до норм ЦПК України (ст. 76, 77, 78, 79), належними доказами можуть бути лише такі документи, які однозначно підтверджують факт та обставини, на які посилається сторона спору. Натомість позивач не подав жодного первинного документа, що підтверджував би переказ коштів саме на виконання кредитного договору №175781, і не надав належної ідентифікації платника, ініціатора платежу та призначення платежу. Отже, за таких обставин позивачем не доведено факту реальної видачі кредиту в сумі 15 000 грн. за спірним кредитним договором, що є обов`язковою підставою для виникнення зобов`язання, яке позивач намагається стягнути.

Вважає, що первісний кредитор грубо порушив вимогу статті 10 Закону України "Про споживче кредитування", якою встановлено імперативний обов`язок кредитодавця здійснювати перевірку кредитоспроможності споживача перед укладенням договору про споживчий кредит. Згідно з частиною першою статті 10 зазначеного Закону, перед укладенням договору кредитодавець зобов`язаний провести оцінку кредитоспроможності споживача, ураховуючи його доходи, витрати, загальний фінансовий стан та інші фактори, які можуть впливати на здатність споживача виконувати зобов`язання за кредитним договором. Така оцінка має бути належним чином задокументована та підтверджена відповідними доказами: анкетою позичальника, документами про доходи, даними кредитного скорингу або іншими письмовими чи електронними документами, що підтверджують проведення належної перевірки фінансового стану позичальника. Проте первісний кредитор не надав жодних доказів здійснення оцінки моєї кредитоспроможності перед укладенням договору №175781 від 20.03.2025. У матеріалах справи повністю відсутні анкета позичальника, документи, що підтверджують перевірку доходів, документи, які засвідчують проведення кредитного скорингу чи іншої фінансової оцінки її платоспроможності. Відсутність таких документів свідчить про пряме ігнорування первісним кредитором законодавчо встановленого імперативного обов`язку. Первісний кредитор не надав жодних доказів проведення оцінки її кредитоспроможності перед укладенням договору №175781, як того вимагає ст. 10 Закону України "Про споживче кредитування". У матеріалах справи відсутні документи/дані, які підтверджують таку оцінку (анкета, скоринг, підтвердження доходів/витрат або інші матеріали). Це свідчить про недотримання кредитодавцем вимог відповідального кредитування та має враховуватися судом при оцінці добросовісності кредитодавця, справедливості умов договору та обґрунтованості заявлених до стягнення додаткових платежів (проценти, штрафи, комісії) Таким чином, первісним кредитором було прямо порушено імперативну вимогу статті 10 Закону України "Про споживче кредитування" щодо обов`язкової оцінки кредитоспроможності позичальника. Відповідно, укладення кредитного договору відбулося без належної оцінки її фінансових можливостей і фактично є проявом недобросовісної поведінки кредитора, що призвело до надмірних і несправедливих умов договору та фінансових зобов`язань. З огляду на зазначені обставини, вважає, що позивач, як правонаступник первісного кредитора, не може претендувати на стягнення нарахованих процентів, штрафних санкцій та інших платежів за договором, укладеним із порушенням законодавства.

Вважає, що позивачем та первісним кредитором (ТОВ "ФК "КРЕДІПЛЮС") грубо порушені вимоги Закону України "Про захист персональних даних", зокрема статей 6, 11 та 21 цього Закону. У матеріалах справи міститься низка документів, поданих позивачем, у яких її персональні дані (прізвище, ім`я, по батькові, адреса, контактний телефон, інші чутливі відомості) наведені без належного маскування, відкрито й доступно для необмеженого кола осіб. Водночас у інших документах, поданих позивачем, спостерігається надмірне маскування персональних даних, що унеможливлює однозначну ідентифікацію інформації та належну перевірку таких доказів. Такі дії з боку позивача свідчать про технічне втручання в документи та порушують принципи законності, добросовісності, пропорційності й обмеження обробки персональних даних виключно тією метою, для якої вони збиралися та використовувалися відповідно до чинного законодавства. Крім того, зазначає, що ще у квітні 2025 року вона офіційно подала письмові заяви з кваліфікованим електронним підписом (КЕП) на адресу первісного кредитора (ТОВ "ФК "КРЕДІПЛЮС"), у яких чітко і однозначно заборонила будь-яку подальшу обробку, передачу або розповсюдження її персональних даних третім особам, включно з будь-якими факторинговими компаніями та Українським бюро кредитних історій (УБКІ). Також вимагала негайно припинити будь-яку подальшу обробку та передачу її персональних даних без її письмової згоди відповідно до ст. 8, 11, 21 Закону України "Про захист персональних даних". Незважаючи на чітко висловлену заборону та вимогу про припинення використання її персональних даних, первісний кредитор не лише не припинив їх обробку, але й незаконно здійснив передачу цих даних третій стороні - ТОВ "ЮНІТ КАПІТАЛ". Така передача даних була здійснена всупереч її прямій забороні і є незаконною, грубо порушує права, визначені Законом України "Про захист персональних даних", зокрема ст. 8 (права суб`єкта персональних даних), ст. 11 (підстави обробки персональних даних) та зокрема ст. 8 (права суб`єкта), ст. 11 (підстави обробки), ст. 21 (повідомлення про передачу персональних даних третій особі). Відповідно до ст. 8 Закону України "Про захист персональних даних" вона має право подати вмотивовану вимогу із запереченням проти обробки її персональних даних. Крім того, відповідно до ст. 21 цього Закону володілець персональних даних зобов`язаний повідомляти суб`єкта персональних даних про передачу персональних даних третій особі у встановленому законом порядку. Доказів такого повідомлення матеріали справи не містять. Таким чином, первісний кредитор (ТОВ "ФК "КРЕДІПЛЮС"") порушив її законне право на заборону обробки та передачі персональних даних, а позивач (ТОВ "ЮНІТ КАПІТАЛ") незаконно отримав та використовує ці дані у суді, що є грубим порушенням чинного законодавства України.

Вказує на те, що у межах цього спору позивач та/або первісний кредитор можуть посилатися на її кредитну історію, кредитну інформацію або інші відомості, які формуються/зберігаються в бюро кредитних історій (зокрема УБКІ), а також на обмін такою інформацією між кредитодавцем, фактором та третіми особами. Водночас відповідно до ст. 12 Закону України "Про споживче кредитування" обов`язковою умовою укладення договору про споживчий кредит є, зокрема, надання споживачем згоди на доступ кредитодавця до відомостей, що становлять кредитну історію, та на збір/зберігання/поширення інформації через бюро кредитних історій. Отже, у разі якщо позивач або первісний кредитор посилаються на передачу/використання кредитної інформації через бюро кредитних історій, вони зобов`язані надати суду належні та допустимі докази надання відповідачем такої згоди (текст згоди, спосіб її надання, момент надання, підтвердження її волевиявлення, електронні журнали/логи, квитанції, КЕП або інші дані, що дозволяють ідентифікувати її та факт надання згоди). Крім того, у квітні 2025 року нею були подані первісному кредитору (ТОВ "ФК "КРЕДІПЛЮС") офіційні заяви, підписані КЕП, у яких я чітко висловила заперечення проти подальшої обробки та поширення її персональних даних і кредитної інформації третім особам, у тому числі через бюро кредитних історій. Відповідно до ст. 8 Закону України "Про захист персональних даних" суб`єкт персональних даних має право подавати вмотивовану вимогу із запереченням проти обробки його персональних даних. Разом з тим, відповідно до ст. 6 та ст. 11 цього Закону обробка персональних даних допускається лише на законних підставах і з дотриманням принципів пропорційності, визначеності мети та ненадмірності. Також звертаю увагу, що відповідно до ст. 21 Закону України "Про захист персональних даних" володілець персональних даних зобов`язаний повідомляти суб`єкта персональних даних про передачу персональних даних третій особі у встановленому законом порядку. У матеріалах цивільної справи №307/5045/25 (провадження №2/307/1928/25) відсутні належні докази того, що її було належним чином повідомлено про передачу її персональних даних третім особам у межах факторингового ланцюга та/або про передачу/використання кредитної інформації через бюро кредитних історій. За таких обставин будь-які відомості/виписки/звіти/довідки, які стосуються кредитної історії або формувалися на її підставі, не можуть автоматично вважатися належними та допустимими доказами у справі без підтвердження: 1. правової підстави для доступу/передачі (зокрема, належної згоди відповідно до ст. 12 Закону України "Про споживче кредитування"); 2. дотримання вимог Закону України "Про захист персональних даних" (ст. 6, 8, 11, 21); 3. належності та достовірності таких документів як доказів (ст. 76-79, 95, 100 ЦПК України).

Низка документів, на які посилається позивач як на докази у цій справі, має явні ознаки технічного редагування, графічного втручання, монтажу та штучного формування. Зокрема, це стосується таких документів: 1. Відповідь АТ КБ "ПриватБанк" від 26 вересня 2025 року (№20.1.0.0.07-250925/50409), яка містить штамп із датою 29 вересня 2017 року та посилання на договір №290917-02/23 Р388, якого взагалі немає в матеріалах справи. Така істотна хронологічна суперечність у датах та відсутність вказаного договору свідчать про ймовірність графічного редагування або штучного формування зазначеного документа, що викликає обґрунтовані сумніви в його автентичності. 2. Документи, якими позивач намагається підтвердити право вимоги за договором факторингу (зокрема реєстр прав вимог, акти приймання-передачі портфеля, таблиці та платіжні документи), мають технічні особливості, які свідчать про ймовірне редагування та зміну змісту, що вказує на втручання у процес їх створення. Подані документи надані у вигляді копій або технічно відредагованих таблиць, без можливості встановлення оригінальних джерел інформації та автентичності їх створення. 3. Табличні документи, якими позивач доводить нібито факт видачі кредиту та переказу грошових коштів, не містять необхідних реквізитів, що прямо свідчить про їх внутрішнє, службове чи технічно редаговане походження. Вони не містять підписів, печаток, банківських реквізитів, не ідентифікують платника та рахунок отримувача, і взагалі не можуть бути визнані належними банківськими документами, що підтверджують реальну фінансову операцію. 4. Позивач подав окремі документи (описи вкладень поштових відправлень, списки відправлень Укрпошти), у яких містяться відкриті персональні дані позичальника та інших осіб. Водночас в інших документах використано технічне маскування даних у надмірному обсязі.

Позивач (ТОВ "ЮНІТ КАПІТАЛ") не виконав свого процесуального обов`язку щодо надання належного, детального, прозорого та зрозумілого розрахунку заявленої заборгованості за кредитним договором №175781 від 20 березня 2025 року. Відповідно до ст. 76, 77 Цивільного процесуального кодексу України, позивач зобов`язаний надати суду докази на підтвердження обґрунтованості розрахунку заборгованості, чітко вказавши розмір основного боргу (тіло кредиту), процентів, комісійних платежів, штрафних санкцій (пені, штрафів) та інших нарахувань, визначених умовами кредитного договору. Такі докази повинні бути належним чином оформленими первинними документами, з підтвердженням порядку нарахування процентних ставок та інших фінансових платежів, передбачених договором та чинним законодавством. Натомість, у матеріалах справи відсутній чіткий і повний розрахунок заборгованості, який відповідав би умовам укладеного кредитного договору та був би підтверджений первинними бухгалтерськими та банківськими документами. Позивач обмежився наданням загальних таблиць та довідок, які не дають змоги встановити належний порядок та підстави нарахування заявлених сум, а також не дозволяють чітко ідентифікувати, яким чином сформовано остаточну суму заборгованості. Крім того, позивач не надав документів, які б чітко та прозоро підтверджували правомірність нарахування процентів, комісій та штрафних санкцій, що, відповідно до умов договору та Закону України "Про споживче кредитування" (ст. 11, ст. 18), є обов`язковим для належного підтвердження боргу перед судом. Таким чином, подані позивачем матеріали не відповідають критеріям належних і допустимих доказів, встановленим ст. 76-79 ЦПК України, оскільки не підтверджують ані фактичної наявності боргу, ані його правомірного розміру, ані порядку його нарахування. Просить відмовити у задоволенні позову.

ІІ. Заяви (клопотання) учасників справи.

Представник позивача в судове засідання не з`явився, однак зазначив в позовній заяві, що просить справу розглянути без його участі.

Відповідач у судове засідання не з`явилася, була належним чином повідомлена про час та місце розгляду справи.

ІІІ. Інші процесуальні дії у справі.

Ухвалою судді Тячівського районного суду від 30 грудня 2025 року дану позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі та розгляд справи вирішено проводити в порядку спрощеного провадження з викликом сторін. Одночасно витребувано у Банка-емітента АТ КБ "Приват Банк" документи на підтвердження факту відкриття карткового рахунку відповідачем, зарахування на нього грошових коштів відповідно до кредитного договору.

Ухвалою Тячівського районного суду Закарпатської області 04 лютого 2026 року клопотання відповідача ОСОБА_1 про перехід від спрощеного провадження до загального провадження та розгляд даної цивільної справи у загальному порядку залишено без задоволення, витребувано від товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Кредіплюс", від товариства з обмеженою відповідальністю "Юніт Капітал" та від акціонерного товариства комерційний банк "Приват Банк" докази, в задоволенні клопотань відповідача (зазначене у відзиві на позовну заяву) про встановлення процесуального режиму захисту персональних та банківських даних (маскування/обмеження доступу до надмірних реквізитів; за необхідності - дослідження повних даних у передбаченому процесуальному порядку), зобов`язання позивача та інших учасників процесу в подальшому подавати документи з належним маскуванням персональних даних відповідно до вимог Закону України "Про захист персональних даних", та в задоволенні клопотань від 04 лютого 2026 року, відмовлено, клопотання відповідача ОСОБА_1 від 26 січня 2026 року та 04 лютого 2026 року про витребування доказів, залишено без розгляду.

Ухвалою Тячівського районного суду Закарпатської області від 11 березня 2026 року застосовано до товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія Кредіплюс" (ідентифікаційний код юридичної особи: 40474269, адреса: 04107, м. Київ, вул. Багговутівська, 17-21) захід процесуального примусу у виді штрафу у сумі 1 (одного) розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, що становить 3 328 (три тисячі триста двадцять вісім) грн. 00 коп.

Ухвалою Тячівського районного суду Закарпатської області від 26 березня 2026 року в задоволенні клопотання відповідача від 25 лютого 2026 року про призначення судової комп`ютерно-технічної експертизи електронних доказів та клопотань від 11 березня 2026 року, які заявлені у запереченні на клопотання (заяву), відмовлено, в задоволенні клопотання відповідача від 25 лютого 2026 року про встановлення процесуального дослідження електронних доказів в розумінні ст.100 КПК України та наданні додаткового процесуального строку (розумний та достатній на розсуд суду) для подання додаткових пояснень/клопотань/заяв, необхідних для реалізації права на захист, після фактичного надходження до матеріалів справи та відкриття для ознайомлення витребуваних ухвалою суду доказів, та клопотань відповідача від 11 березня 2026 року та 26 березня 2026 року про надання додаткового процесуального строку, розумного і достатнього для належного ознайомлення з усіма матеріалами справи, які були подані або можуть бути подані, а також для подання письмових пояснень, заперечень, заяв та клопотань, відмовлено.

Відповідно до ч.2 ст.247 ЦПК України в разі неявки в судове засідання всіх осіб, які беруть участь у справі, чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності осіб, які беруть участь у справі, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється. З огляду на викладене та те, що сторони в судове засідання не з`явилися, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось.

ІV. Фактичні обставини, встановлені судом та зміст спірних правовідносин.

В судовому засіданні встановлено, що 20 березня 2025 року ОСОБА_1 було підписано заяву на видачу кредиту №100786120, в якій вона надала ТОВ "ФК "КРЕДІПЛЮС" наступну достовірну інформацію (у формі опитувальника) щодо себе, її фінансового стану, змісту діяльності та іншу інформацію, а також згоду на її обробку та використання Кредитодавцем для ідентифікації, вивчення клієнта, захисту прав кредитодавця, виконання ним вимог законодавства, оцінки її фінансового стану, спроможності виконати зобов`язання за кредитним договором (кредитоспроможності), у т.ч. за допомогою третіх осіб, яким ця інформація може передаватись, надала та підтвердила свою згоду оператору мобільного зв`язку на оброблення інформації про надання та отримання нею послуг електронних комунікацій, з метою отримання нею послуг ТОВ ФК "КРЕДІПЛЮС" та захисту її інтересів від шахрайських дій з боку третіх осіб, надала згоду на доступ ТОВ ФК "КРЕДІПЛЮС" до інформації, що складає її кредитну історію, отримання кредитних звітів та на збір, зберігання, використання та поширення через будь-яке бюро кредитних історій, включене до Єдиного-реєстру бюро кредитних історій, інформації щодо неї та кредиту, що може бути отриманий нею у разі задоволення ТОВ "ФК "КРЕДІПЛЮС" заяви, визначеної Законом України "Про організацію формування та обігу кредитних історій", у т.ч. для формування кредитної історії, та інші цілі визначені змістом згоди, відповідно до розділу 13 Правил надання коштів у позику, в тому числі і на умовах фінансового кредиту ТОВ "ФК"КРЕДІПЛЮС", з якими вона попередньо ознайомилася.

20 березня 2025 року між товариством з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія Кредіплюс" та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір №175781, згідно якого позичальник отримав кредит в розмірі 18 750 грн. 00 коп., який надається не пізніше наступного дня після укладення Договору в наступному порядку: у розмірі 15 000 грн. на № рахунку /картки позичальника № НОМЕР_1 , у національній валюті; у розмірі 3 750 грн. шляхом погашення заборгованості позичальника за комісією, нарахованої згідно п.2.25 індивідуальної частини, зі сплатою 350 % річних за користування кредитом, строком на 126 днів. Кредит надається не пізніше наступного дня з моменту укладення договору за умови надання забезпечення та/або укладення договорів про надання супровідних послуг, якщо такі передбачаються, в наступному порядку: у розмірі 15 000 грн. на № рахунку/картки.

Згідно пункту 2.1. даного Договору позичальник засвідчує, що до укладення Договору отримав та ознайомився, зокрема, з цією індивідуальною частиною, графіком платежів за кредитним договором, паспортом споживчого кредиту, публічною частиною Договору, Правилами надання коштів та банківських металів у кредит Кредитодавця, а також іншою інформацією необхідною для прийняття ним свідомого рішення про укладення Договору та отримання кредиту, у т.ч. передбаченою ст.7 Закону України "Про фінансові послуги та фінансові компанії", інформацією та документами розміщеними на сайті https://finx.com.ua/. У випадку, якщо будь-яка інформація не була отримана Позичальником або є йому незрозумілою, Позичальник повинен відмовитись від підписання акцепту/цієї індивідуальної частини Договору.

ОСОБА_1 приєдналася до публічної частини, прийняла умови індивідуальної частини та графіку платежів, що разом становлять єдиний кредитний договір, шляхом підписання індивідуальної частини електронним створеним за допомогою одноразового персонального ідентифікатора.

16 квітня 2025 року між товариством з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія Кредіплюс" та товариством з обмеженою відповідальністю "Юніт Капітал" було укладено Договір факторингу № 06042025.

Згідно реєстру прав вимоги №6 та Акту прийому-передачі Реєстру прав вимоги №6 від 03 вересня 2025 року до Договору факторингу № 06042025, до товариства з обмеженою відповідальністю "Юніт Капітал" перейшло право вимоги до ОСОБА_1 на загальну суму 33 634 грн. 68 коп.

Відповідно до виписки з особового рахунку за Кредитним договором №175781 від 20 березня 2025 року та картки обліку виконання договору №175781 у відповідача перед позивачем, станом на 01 листопада 2025 року, заборгованість становить 33 634 грн. 68 коп., з яких: 17 557 грн. 33 коп. - заборгованість за тілом кредиту, 12 176 грн. 35 коп. - заборгованість за відсотками за користування кредиту, 701 грн. 00 коп. -заборгованість по комісії та 3 200 грн. 00 коп. - заборгованість за штрафними санкціями.

Вище зазначена інформація наявна у письмових доказах, які долучені до матеріалів справи та в електронних документах, які були надіслані на виконання ухвали Тячівського районного суду Закарпатської області від 04 лютого 2026 року.

З документів, які були надіслані АТ "Приват Банк" відомо, що на ім`я ОСОБА_1 в банку емітовано карту № НОМЕР_2 за період 20 березня 2025 - 25 березня 2025 року. Номер телефону НОМЕР_3 був/є фінансовим та знаходиться/знаходився в анкетних даних ОСОБА_1 . По рахунку(ах) № НОМЕР_2 було зарахування коштів на суму 15 000 грн. 00 коп. від 20 березня 2025 року.

Згідно договору про надання правничої допомоги №10/09/25-02 від 10 вересня 2025 року, додаткової угоди №25771372038 до Договору про надання правничої допомоги №10/09/25-02 та акту прийому-передачі наданих послуг, Адвокатське бюро "Соломко та партнери" надало товариству з обмеженою відповідальністю "Юніт Капітал" правничу допомогу по цивільній справі за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Юніт Капітал" до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором. Вартість правничої допомоги становить 7 000 грн. 00 коп.

V. Оцінка Суду.

Відповідно до ст. 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний недійсним судом.

Згідно з частиною першою статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку.

Статтею 628 ЦК України передбачено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Сторони мають право укласти договір, в якому містяться елементи різних договорів (змішаний договір).

До відносин сторін у змішаному договорі застосовуються у відповідних частинах положення актів цивільного законодавства про договори, елементи яких містяться у змішаному договорі, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті змішаного договору.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 2-383/2010 (провадження №14-308цс18) зроблено висновок, що стаття 204 ЦК України закріплює презумпцію правомірності правочину. Ця презумпція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов`язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі рішення суду, яке набрало законної сили. У разі не спростування презумпції правомірності договору усі права, набуті за ним сторонами правочину, повинні безперешкодно здійснюватися, а обов`язки, що виникли внаслідок укладення договору, підлягають виконанню.

Відповідно до ст. 639 ЦК України якщо сторони домовилися укласти договір за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем, він вважається укладеним у письмовій формі.

Закон України "Про електронну комерцію" визначає організаційно-правові засади діяльності у сфері електронної комерції в Україні, встановлює порядок вчинення електронних правочинів із застосуванням інформаційно-телекомунікаційних систем та визначає права і обов`язки учасників відносин у сфері електронної комерції. Статтею 3 цього Закону визначено, що електронний договір це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків та оформлена в електронній формі.

Згідно ч.7 ст. 11 Закону України "Про електронну комерцію" електронний договір укладається і виконується в порядку, передбаченому Цивільним та Господарським кодексами України, а також іншими актами законодавства. Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у визначеному статтею 12 цього Закону порядку, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі (ч. 12 ст. 11 вказаного закону).

Відповідно до ч. 1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Згідно з вимогами ст.ст. 525, 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу. Одностороння відмова від виконання зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається. В свою чергу, порушенням зобов`язання, відповідно до ст. 610 ЦК України, є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Частина 1 ст. 612 ЦК України визначає, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом, а відповідно до ч. 1 ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання.

За змістом ст. 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором і згідно до ст. 1048 цього Кодексу позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, розмір і порядок одержання яких встановлюються договором.

Відповідно до ст. 1050 ЦК України якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами, то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 ЦК України.

Згідно ч.1 ст. 546 ЦК України виконання зобов`язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 05 квітня 2023 року у справі № 910/4518/16 зазначила, що Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду, зокрема, навів висновок Великої Палати Верховного Суду, викладений в пункті 123 постанови від 18 січня 2022 року у справі № 910/17048/17, про те, що з огляду на умови кредитного договору нарахування процентів за користування кредитом припиняється у день фактичного повернення кредиту незалежно від закінчення строку дії кредитних договорів. З огляду на мотивувальну частину цієї постанови Велика Палата Верховного Суду уточнює вказаний вище висновок таким. У разі порушення виконання зобов`язання щодо повернення кредиту за період після прострочення виконання нараховуються не проценти за "користування кредитом" (стаття 1048 ЦК України), а проценти за порушення грошового зобов`язання (стаття 625 ЦК України) у розмірі, визначеному законом або договором.

Відповідно до ст.512 ЦК України, кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою, зокрема, внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

Відповідно до ст. 514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно ст. 1082 ЦК України, боржник зобов`язаний здійснити платіж факторові за умови, що він одержав від клієнта або фактора письмове повідомлення про відступлення права грошової вимоги факторові і в цьому повідомленні визначена грошова вимога, яка підлягає виконанню, а також названий фактор, якому має бути здійснений платіж. Боржник має право вимагати від фактора надання йому в розумний строк доказів того, що відступлення права грошової вимоги факторові справді мало місце. Якщо фактор не виконає цього обов`язку, боржник має право здійснити платіж клієнтові на виконання свого обов`язку перед ним. Виконання боржником грошової вимоги факторові відповідно до цієї статті звільняє боржника від його обов`язку перед клієнтом.

Згідно Правової позиції, яка висловлена Верховним Судом України в постанові від 23 вересня 2015 року у справі №6-979цс15 "...боржник, який не отримав повідомлення про передачу права вимоги іншій особі, не позбавляється обов`язку погашення заборгованості, а лише має право на погашення заборгованості первісному кредитору. Неповідомлення боржника про зміну кредитора не звільняє його від обов`язку погашення кредиту взагалі".

При умові, що відповідач з будь-яких підстав не отримав повідомлення про відступлення права вимоги, має місце той факт, за яким відповідач не мав жодних перешкод для реалізації свого зобов`язання по сплаті кредитної заборгованості на рахунки Первісного кредитора, і таке виконання було б належним відповідно до вимог ст. 516 ЦК України.

Відповідно до ст.2 Закону України "Про захист персональних даних" персональні дані - відомості чи сукупність відомостей про фізичну особу, яка ідентифікована або може бути конкретно ідентифікована.

Згідно ч.4 ст.10 Закону України "Про споживче кредитування" кредитодавець, новий кредитор, кредитний посередник та колекторська компанія несуть відповідальність за порушення прав споживачів у сфері захисту персональних даних згідно із законом.

Відповідно до ч.1 ст.60 Закону України "Про банки та банківську діяльність" інформація щодо діяльності та фінансового стану клієнта, яка стала відомою банку у процесі обслуговування клієнта та взаємовідносин з ним або стала відомою третім особам при наданні послуг банку або виконанні функцій, визначених законом, а також визначена у цій статті інформація про банк є банківською таємницею.

Згідно ч.3 ст.62 Закону України "Про банки та банківську діяльність" банк має право надавати інформацію, що становить банківську таємницю, юридичним та фізичним особам для забезпечення виконання ними своїх функцій або для надання послуг банку відповідно до укладених між такими особами (організаціями) та банком договорів, у тому числі про відступлення права вимоги до клієнта, за умови що передбачені договорами функції та/або послуги стосуються діяльності банку, яку він здійснює відповідно до статті 47 цього Закону. Банк має право надавати інформацію, що становить банківську таємницю, суду, третейському суду, міжнародному комерційному арбітражу, нотаріусу, посадовим особам органів місцевого самоврядування та іноземним консульським установам, уповноваженим на вчинення нотаріальних дій, для захисту своїх прав та законних інтересів у справах, учасником у яких він є, в Україні або за кордоном.

Відповідно до п.33, 61 ч.1 ст.1 Закону України "Про фінансові послуги та фінансові компанії" надавач фінансових послуг - фінансова установа, а у випадках, прямо визначених спеціальними законами, - інша юридична особа або філія іноземної юридичної особи, яка має право надавати фінансові послуги відповідно до цього Закону та спеціальних законів. Таємниця фінансової послуги - будь-яка визначена законом інформація (крім інформації, що становить банківську таємницю і професійну таємницю на ринках капіталу та організованих товарних ринках) щодо діяльності та фінансового стану клієнта, яка стала відома надавачу фінансових або супровідних послуг у процесі його обслуговування (у тому числі при наданні фінансової або супровідної послуги), та/або інформація щодо взаємовідносин надавача фінансових або супровідних послуг з клієнтом чи третіми особами при наданні фінансових або супровідних послуг, а також інформація про діяльність надавача фінансових або супровідних послуг та/або про клієнта надавача фінансових або супровідних послуг, отримана Регулятором під час здійснення нагляду.

Згідно ч.1 ст.10 Закону України "Про фінансові послуги та фінансові компанії" інформація про діяльність та фінансовий стан клієнта, яка стала відома надавачу фінансових послуг та/або посереднику у процесі обслуговування клієнта та/або взаємовідносин з ним або стала відома третім особам під час надання послуг надавача фінансових послуг та/або посередника або під час виконання функцій, визначених законом, а також визначена цією статтею інформація про надавача фінансових послуг та/або посередника є таємницею фінансової послуги.

Відповідно до ч.1, 8 ст.11 Закону України "Про фінансові послуги та фінансові компанії" таємниця фінансової послуги має бути захищеною від передавання третім особам та не підлягає розголошенню, крім випадків, передбачених законом та/або за згодою відповідної фізичної чи юридичної особи, якої стосується така інформація. Надавач фінансових послуг та/або посередник має право надавати інформацію, що становить таємницю фінансової послуги, нотаріусам, посадовим особам органів місцевого самоврядування та іноземним консульським установам, уповноваженим на вчинення нотаріальних дій, державній виконавчій службі, приватним виконавцям, суду, третейському суду, міжнародному комерційному арбітражу для захисту своїх прав та законних інтересів у справах, учасником яких він є, в Україні і за кордоном.

Щодо стягнення із відповідача комісії, слід зазначити наступне.

Пунктом 2.4 Договору передбачено знижений тариф комісії за управління та обслуговування кредиту.

Велика Палата Верховного Суду у своїй Постанові від 13.07.2022 у справі №363/1834/17 виснувала, що банк не може стягувати з позичальника платежі за дії, які він вчиняє на власну користь (ведення кредитної справи, договору, розрахунок і облік заборгованості за кредитним договором тощо), чи за дії, які позичальник вчиняє на користь банку (наприклад, прийняття платежу від позичальника), чи за дії, що їх вчиняє банк або позичальник з метою встановлення, зміни, припинення правовідносин (укладення кредитного договору, внесення до нього змін тощо). Інакше кажучи, банк неповноважний стягувати з позичальника плату (комісію) за управління кредитом, адже такі дії не становлять банківську послугу, яку замовив позичальник (або супровідну до неї), а є наслідком реалізації прав та обов`язків банку за кредитним договором і відповідають економічним потребам лише самого банку.

Як виснував Верховний Суд у складі об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у постанові від 6 листопада 2023 року (справа №204/224/21), якщо в кредитному договорі не зазначено переліку додаткових та супутніх банківських послуг кредитодавця, які пов`язані з отриманням, обслуговуванням і поверненням кредиту, що надаються позивачу та за які банком встановлена щомісячна комісія за обслуговування кредиту (розрахунково-касове обслуговування), та не узгоджено їх зі споживачем, то такі умови є нікчемними відповідно до частин першої та другої статті 11, частини п`ятої статті 12 Закону України "Про споживче кредитування".

Таким чином, суд приходить до висновку щодо несправедливості пункту 2.4 Договору, оскільки не передбачено конкретного переліку послуг за які позичальник сплачує таку комісію. Формулювання "за надання кредиту", "за управління та обслуговування" не відповідає принципам зазначеним у Законі України "Про споживче кредитування" та в Законі України "Про захист прав споживачів", а також означає, що позичальник сплачує по факту за прийняття позики (кредиту) від позикодавця (кредитора), що апріорі суперечить засадам цивільного права.

Оскільки з наданого позивачем договору та розрахунку заборгованості відповідача установлено, що позивачем нараховано відповідачеві до сплати комісію без зазначення, які саме дії позикодавця входять до такого обслуговування, яку позивач просить стягнути з відповідача, то підстав для задоволення позову в цій частині та стягнення з відповідача на користь позивача 701 грн. 00 коп. комісії, суд не вбачає.

Щодо вимог про стягнення штрафних санкцій за кредитним договором, суд зазначає наступне.

Відповідно до ст. 549 ЦК України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання.

Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Поряд із цим, відповідно до п. 18 Розділу "Прикінцеві та перехідні положення" ЦК України у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов`язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від відповідальності, визначеної статтею 625 цього Кодексу, а також від обов`язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. Установити, що неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24 лютого 2022 року за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем).

Указом Президента України №64/2022 від 24.02.2022 року "Про введення воєнного стану в Україні", з 05 год. 30 хв. 24 лютого 2022 року в Україні введено воєнний стан, який триває по теперішній час.

Оскільки позивачем у період дії в Україні воєнного стану нараховано до сплати за штрафні санкції в сумі 3 200 грн. 00 коп., від сплати яких позичальник звільняється в силу зазначених вище вимог ЦК України, суд робить висновок про відсутність правових підстав для її стягнення.

Судом встановлено, що умови зазначеного договору в частині своєчасності сплати боргу відповідачем не виконано. Таким чином доведено факт невиконання вимог закону, з боку відповідача.

Враховуючи викладене, а також те, що відповідач доказів щодо погашення заборгованості за кредитним договором не надав, не спростував документально нарахований позивачем розмір заборгованості, суд вважає, що позов слід задовольнити частково та стягнути з відповідача на користь позивача ТОВ "Юніт Капітал" заборгованість за кредитним договором у розмірі 29 733 грн. 68 коп.

Крім цього, суд зазначає, що Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматися як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (пункт 23 рішення ЄСПЛ від 18 липня 2006 року у справі "Проніна проти України").

В іншій справі Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, й міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення ("Серявін та інші проти України" (Seryavin and Others v. Ukraine) від 10 лютого 2010 року, заява №4909/04).

VІ. Розподіл судових витрат між сторонами.

Відповідно до ч. 1, та ч.2 ст. 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Оскільки позов підлягає задоволенню частково, відповідно до частини першої статті 141 ЦПК України з відповідача на користь позивача необхідно стягнути понесені ним судові витрати на сплату судового збору пропорційно до задоволеної частини позовних вимог у розмірі 2 141 грн. 45 коп.

Щодо стягнення з відповідача судових витрат, понесених позивачем на оплату правничої допомоги слід зазначити наступне.

Положеннями статті 59 Конституції України закріплено, що кожен має право на професійну правничу допомогу. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав.

Частиною першою статті 15 ЦПК України встановлено, що учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді як вид правничої допомоги здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом.

Відповідно до положень частини першої, пунктів 1, 4 ч.3 статті 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: на професійну правничу допомогу; пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.

Обов`язок доведення не співмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Пунктами 1, 2 ч.2 ст. 141 ЦПК України передбачено, що інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються у разі задоволення позову на відповідача, у разі відмови в позові - на позивача.

Відповідно до ч.8 ст. 141 ЦПК України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

Як вбачається з матеріалів справи, позивач просить стягнути з відповідача понесені ним витрати на правову допомогу у розмірі 7000 грн.

На підтвердження надання правничої допомоги та визначеного розміру на її оплату, до матеріалів справи, зокрема, долучено копії таких документів: договір про надання правничої допомоги №10/09/25-02 від 10 вересня 2025 року, додаткову угоду №25771372038 до Договору про надання правничої допомоги №10/09/25-02, акт прийому-передачі наданих послуг, свідоцтво про зайняття адвокатською діяльністю Серія КС №7073/10 Соломко О.В.

Вартість правничої допомоги, згідно детального опису наданих послуг, становить 7 000 грн. 00 коп.

Згідно п. 1 ч. 2 ст. 137 та ч. 8 ст. 141 ЦПК України, витрати на надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено.

Аналогічна позиція висловлена Верховним Судом у складі Об`єднаної палати Верховного Суду у складі Касаційного господарського суду у постанові від 03.10.2019 року у справі №922/445/19, Верховним Судом у постановах від 02.12.2020 року у справі №317/1209/19, від 03.02.2021 року у справі №554/2586/16-ц, від 17.02.2021 року у справі №753/1203/18.

Таким чином, суд приходить до висновку, що надані стороною позивача документи є належними та достатніми доказами на підтвердження витрат, які позивач поніс на оплату професійної правничої допомоги у цій справі.

Відповідно до ч. 3 ст. 141 ЦПК України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.

Враховуючи вищевикладене, можна зробити висновок що ЦПК України передбачено такі критерії визначення та розподілу судових витрат: 1) їх дійсність; 2) необхідність; 3) розумність їх розміру, з урахуванням складності справи та фінансового стану учасників справи.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ), присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року. Зокрема, у рішеннях від 23 січня 2014 року у справі "East/West Alliance Limited" проти України", від 26 лютого 2015 року у справі "Баришевський проти України" зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим. Відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Висновки щодо підтвердження витрат, пов`язаних з оплатою професійної правничої допомоги, зроблені також у постанові Великої Палати Верховного Суду від 27.06.2018 року у справі №826/1216/16, додатковій постанові Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 року у справі №755/9215/15-ц.

Верховний Суд у постанові від 25 липня 2023 року у справі №340/4492/22 прийшов до висновку, що наявність або відсутність заперечень процесуального опонента проти відшкодування витрат на професійну правничу допомогу має значення лише для розв`язання питання про співмірність судових витрат на правову допомогу, заявлених до відшкодування. Водночас, це не впливає на обов`язок перевіряти заявлені витрати на відповідність іншим критеріям.

З урахуванням встановлених обставин, на думку суду, у даному випадку розмір витрат на професійну правничу допомогу у сумі 7 000 грн., не відповідає критеріям обґрунтованості та пропорційності до предмета спору з урахуванням ціни позову у розумінні приписів частини 4 пункту 4 статті 137 ЦПК України та є не співмірним з огляду на те, що предмет спору в цій справі не є складним, та не потребує вивчення великого обсягу фактичних даних, обсяг і складність складених процесуальних документів також не є значними, розгляд справи відбувся у спрощеному провадженні, та представником позивача було подано клопотання про розгляд справи без його участі, суд дійшов висновку про часткове задоволення витрат на правничу допомогу у розмірі 5 000 грн., які підлягають стягненню з ОСОБА_1 на користь ТОВ "Юніт Капітал", оскільки позовні вимоги останнього про стягнення заборгованості за кредитним договором - задоволено частково.

Керуючись ст.ст. 2, 5, 10-13, 18, 133, 137, 141, 247, 258-259, 263-265 ЦПК України, ст. 512, 514, 526, 530, 546, 1048-1050, 1082 ЦК України, суд, -

У Х В А Л И В :

Позов - задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь товариства з обмеженою відповідальністю "Юніт Капітал" заборгованість за кредитним договором в сумі 29 733 (двадцять дев`ять тисяч сімсот тридцять три) грн. 68 коп. (з яких: 17 557 грн. 33 коп. - заборгованість за тілом кредиту та 12 176 грн. 35 коп. - заборгованість за відсотками за користування кредиту).

Стягнути з ОСОБА_1 на користь товариства з обмеженою відповідальністю "Юніт Капітал" 2 141 (дві тисячі триста шістдесят шість) грн. 45 коп. сплаченого судового збору.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь товариства з обмеженою відповідальністю "Юніт Капітал" витрати за надання правничої допомоги в сумі 5 000 (п`ять тисяч) грн. 00 коп.

В інших позовних вимогах - відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Закарпатського апеляційного суду.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин

Позивач: товариство з обмеженою відповідальністю "Юніт Капітал", юридична адреса: 01024, м. Київ, вул. Рогнідинська, 4 А, ідентифікаційний код юридичної особи -43541163.

Відповідач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_4 .

Суддя В.В. Ніточко