Рішення № 135156445, 17.03.2026, Міжгірський районний суд Закарпатської області

Справа № 302/1830/24

Провадження № 2/302/22/26

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

(повний текст)

17 березня 2026 року селище Міжгір`я

Міжгірський районний суд Закарпатської області в складі

головуючого судді Повідайчика О.І.,

за участі:

секретарів судового засідання Куруц В.І.,

прокурора Савки В.Ю.,

представника відповідача адвоката Тягура І.І.,

представника третьої особи, що не заявляє

самостійних вимог на предмет спору

на стороні відповідача ОСОБА_1 адвоката Рішка С.І.,

представника третьої особи, що не заявляє

самостійних вимог на предмет спору

на стороні відповідача ОСОБА_2 адвоката Резуненка О.А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань в с-щі Міжгір`я цивільну справу за позовом Керівника Хустської окружної прокуратури Закарпатської області в інтересах Пилипецької сільської ради Хустського району Закарпатської області до ОСОБА_3 , треті особи, що не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача: ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_2 , про витребування земельної ділянки,

ВСТАНОВИВ:

19 грудня 2025 року до Міжгірського районного суду Закарпатської області надійшла позовна заява Керівника Хустської окружної прокуратури Закарпатської області (далі Прокурор) в інтересах Пилипецької сільської ради Хустського району Закарпатської області (далі Пилипецька сільська рада, рада, позивач), до ОСОБА_3 (далі ОСОБА_3 , відповідач), треті особи, що не заявляють самостійних вимог на стороні відповідача: ОСОБА_1 (далі ОСОБА_1 ) та ОСОБА_5 (далі ОСОБА_5 ) про витребування земельної ділянки. Позов обґрунтовано тим, що прокурором у відомостях Державного реєстру речових прав на нерухоме майно було виявлено інформацію про реєстрацію права власності за ОСОБА_1 на земельну ділянку з кадастровим номером 2122485200:09:001:0056 площею 1,11 га на підставі рішення 38 сесії 6 скликання Пилипецької сільської ради № 5 від 21.05.2015. В подальшому на підставі нотаріально посвідченого договору міни право власності на зазначену ділянку перейшло до ОСОБА_5 , який надалі на підставі нотаріально посвідченого договору купівлі-продажу земельної ділянки від 28.19.2021 продав її ОСОБА_3 . Хустською окружною прокуратурою в ході процесуального керівництва досудовим розслідуванням в кримінальному провадженні № 12023071110000091 від 19.04.2023 було встановлено, що питання затвердження технічної документації із землеустрою щодо складання документів, що посвідчують право власності на земельну частку (пай) громадянці ОСОБА_1 взамін сертифіката, площею 1,1 га, яка знаходиться в межах населеного пункту с. Пилипець Хустського (на той час Міжгірського) району Закарпатської області в ур. «Стаї» на розгляд 38 сесії 6 скликання Пилипецької сільської ради не виносилось, відтак і рішення №5 від 21.05.2025 зазначеним органом місцевого самоврядування з цього приводу не приймалось. Під час досудового розслідування було встановлено, що ОСОБА_6 , який в той час перебував на посаді Пилипецького сільського голови, внаслідок неналежного ставлення до виконання своїх посадових обов`язків, підписав та скріпив печаткою рішення 33 сесії 6 скликання Пилипецької сільської ради від 21.05.2025 № 5 «Про затвердження технічної документації громадянці ОСОБА_1 , с. Пилипець, № 6» про затвердження технічної документації із землеустрою щодо складання документів, що посвідчують право власності на земельну частку (пай) громадянці ОСОБА_1 взамін сертифіката, площею 1,1 га, хоча таке рішення на сесію сільської ради не виносилось і не приймалось. Відтак спірна земельна ділянка вибула з володіння Пилипецької сільської ради поза її волею. Вказані обставини підтверджуються ухвалою Хустського районного суду Закарпатської області від 11.09.2024 в справі № 302/1743/23, якою ОСОБА_7 було звільнено від кримінальної відповідальності за ч. 2 ст. 367 КК України на підставі п. 3 ч. 1 ст. 49 КПК України, у зв`язку із закінченням строків давності. Оскільки земельна ділянка вибула із власності територіальної громади поза її волею, а ОСОБА_1 набула право власності на неї всупереч встановленому законом порядку, то подальше відчуження ділянки також суперечило вимогам закону. Відтак вказана ділянка підлягає витребуванню в комунальну власність Пилипецької сільської територіальної громади в особі Пилипецької сільської ради від кінцевого набувача ОСОБА_3 .

Обґрунтовуючи позов зазначеними фактичними обставинами та посилаючись на ст. 1, пункти «а» і «б» ст. 12, ч. 1 і 2 ст. 25, ч. 1 і 2 ст. 83, ст. 118, 122 Земельного кодексу України (далі ЗК України), п. 5 ст. 16, ст. 60 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» 21 травня 1997 року № 280/97-ВР (далі Закон №280/97-ВР), ст. 3 і 5 ЗУ «Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв)» від 05.06.2003№ 899-IV (далі Закон № 899-IV) ст. 16, ч. 1 ст. 316, ч. 1 ст. 317, ч. 1 ст. 319, ч. 1 ст. 321, ч. 1 ст. 328, ст. 387 п. 3 ч. 1 ст. 388 Цивільного кодексу України, правові висновки Верховного Суду, викладені в постановах від 17.10.2018 у справі № 362/44/17, від 19.12.2019 в справі № 307/454/18, від 16.08.2018 в справі № 711/802/17 від 15.11.2018 в справі № 522/14452/15-ц та від 23.01.2019 в справі № 916/2130/15 просив позов задовольнити. В обґрунтування наявності підстав для представництва інтересів держави стверджував, що незаконним вибуттям земельної ділянки із комунальної власності порушено права територіальної громади, яка є невід`ємною частиною держави, тобто порушено інтереси держави. Наявність підстав для представництва держави мотивував положеннями ст. 14 і п. 3 ч. 1 ст. 131-1, ст. 140, ч. 2 ст. 142, ч. 1 ст. 143 Конституції України, ст. 23 Закону України «Про прокуратуру», ч. 4 ст. 56 Цивільного процесуального кодексу України (далі ЦПК України), ч. 1 ст. 1 ч 1 ст. 2, ст. 4, п. 5 ст. 16 та ст. 60 Закону №280/97-ВР, п. «б» ч. 1 ст. 80 ЗК України, ст. 104 ЦК України, рішенням Конституційного Суду України від 08.04.1999 № 3-рп/99, п. 2 Рекомендації Rec (2012) 11 Комітету міністрів ради Європи державам-учасникам «Про роль публічних обвинувачів поза системою кримінальної юстиції», правовими висновками Верховного Суду, викладеними в постановах від 08.02.2019 в справі № 915/20/18, від 26.05.2020 в справі № 912/2385/18, від 25.04.2018 в справі № 806/1000/17, від 23.10.2018 в справі № 906/240/18 та від 08.02.2019 в справі № 915/20/18. Стверджував, що позов подано в межах строку позовної давності. На підставі наведеного просив витребувати від ОСОБА_3 на користь Пилипецької сільської ради Хустського району Закарпатської області земельну ділянку з кадастровим номером 2122485200:09:001:0056 площею 1,11 га, призначену для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, розташовану в урочищі «Стаї» в межах населеного пункту с. Пилипець Міжгірського (на цей час Хустського) району Закарпатської області.

Ухвалою судді Міжгірського районного суду Закарпатської області від 13 грудня 2024 року було відкрито провадження у справі та призначено в ній підготовче засідання.

Представник відповідача адвокат Тягур І.І. 22 січня 2025 року подав заяву про застосування строку позовної давності.

Третя особа без самостійних вимог ОСОБА_1 22 січня 2025 року подала до суду письмові пояснення, в яких погодилась з викладеними в позові обставинами, визнала обґрунтованість заявлених позовних вимог та не заперечила проти задоволення судом позову.

Позивач Пилипецька сільська рада 03 лютого 2025 року подала заяву, якою підтримала позовні вимоги в повному обсязі, просила розглянути справу без участі її представника.

Ухвалою суду від 12 лютого 2025 року, за клопотанням представника відповідача адвоката Тягура І.І., було зупинено провадження в справі на строк до залучення в справу правонаступника третьої особи без самостійних вимог щодо предмету спору ОСОБА_5 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 .

20 травня 2025 року ухвалою суду було поновлено провадження в справі.

25 липня 2025 року, за клопотанням прокурора, до участі в справі було залучено як правонаступника ОСОБА_5 в якості третьої особи без самостійних вимог ОСОБА_2 .

Ухвалою суду від 25 вересня 2025 року було закрито підготовче провадження.

Під часу судового розгляду прокурор Савка В.Ю. підтримав позов, з мотивів і підстав, наведених у позовній заяві та наполягав на його задоволенні.

Представника відповідач ОСОБА_3 адвокат Тягур І.І. заперечив проти задоволення позову, стверджуючи про його необґрунтованість. Стверджував, що обставини справи щодо неприйняття сільською радою рішення про виділення не доводяться наявними в справі доказами, при цьому посилався на суперечливість показань свідків, які на його думку не пам`ятали події 2015 року. Заявив про те, що прокурор не мав права звертатись із цим позов до суду, а відповідні повноваження мав орган місцевого самоврядування, який не міг передоручити їх прокурору. Просив застосувати загальну й спеціальну позовну давність, посилаючись на її сплив. Стверджував, що ОСОБА_3 , придбав спірну земельну ділянку у ОСОБА_5 за відплатним договором, є добросовісним набувачем земельної ділянки, а тому вона не може бути в нього вилучена.

Представник третьої особи ОСОБА_1 адвокат Рішко С.І. підтримав позов, стверджуючи про його обґрунтованість та просив задовольнити позовні вимоги повністю.

Представник третьої особи ОСОБА_2 адвокат Резуненко О.А. ствердив, що позовні вимоги жодним чином не стосуються його довірительки, позаяк така відмовилась від прийняття спадщини за померлим ОСОБА_5 , а тому не є його правонаступником. Водночас висловив свої міркування, що прокурор не мав повноважень на звернення з цим позовом до суду в інтересах органу місцевого самоврядування. Висловив міркування про пропуск позовної давності для звернення з цим позовом до суду.

Пилипецька сільська рада Хустського району Закарпатської області явку представника на судовий розгляд не забезпечила, подала суду заяви, якими просила розглянути справу без участі представника, заявлений позов підтримала в повному обсязі.

Суд встановив такі фактичні обставини справи.

Відповідно до витягу з Державного земельного кадастру про земельну ділянку (т. 1 а.с. 47-52) 19 травня 2015 року в Державному земельному кадастрі була зареєстрована земельна ділянка площею 1,11 га з кадастровим номером 2122485200:09:001:0056 категорії: землі сільськогосподарського призначення, з цільовим призначенням 01.01. для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, на підставі технічної документації із щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) 31.03.2015, ТОВ Землемір, Терновцій В.М. У витязі зазначені відомості, що власником цієї земельної ділянки є ОСОБА_3 , підставою виникнення права власності якого є договір-купівлі-продажу земельної ділянки, Савчин К.В., приватний нотаріус Ужгородського міського нотаріального округу Закарпатської області 29.10.2021 1727.

З технічної документації із землеустрою щодо складання документів, що посвідчують право на земельну частку (пай) гр. ОСОБА_1 (т. 1 а.с. 21-46), що така була розроблена на підставі заяви ОСОБА_1 та сертифікату на право на земельну частку (пай) серії ЗК № 00961162від 13 червня 1997 року розміром 1, 43 в умовних кадастрових гектарах.

З рішення 38 сесії 6 скликання Пилипецької сільської ради Міжгірського району від 21 травня 2015 № 5 «Про затвердження проекту технічної документації гр. ОСОБА_1 , с. Пилипець 6» (т. 1 а.с. 53) (далі рішення від 21.05.2015 № 6) слідує, що ним було затверджено технічну документацію із землеустрою щодо складання документів, що посвідчують право на земельну частку (пай) гр. ОСОБА_1 (т. 1 а.с. 21-46) та передано у приватну власність громадянці ОСОБА_1 , АДРЕСА_1 , взамін сертифіката площею 1,11 га, яка знаходиться в межах населеного пункту с. Пилипець в ур. «Стаї», кадастровий номер якої 2122485200:09:001:0056 для ведення особистого селянського господарства.

Прокурор стверджував, що в ході досудового розслідування кримінального провадження № 12023071110000091 від 19.04.2023 було встановлено, що на засіданні 38 сесії 6 скликання Пилипецької сільської ради питання щодо затвердження технічної документації та передачі у власність ОСОБА_1 спірної земельної ділянки з кадастровим номером 2122485200:09:001:0056 не розглядалось та рішення від 21.05.2015 № 5 не приймалось. Вказані факти, за доводами прокурора, підтверджуються матеріалами кримінального провадження за №12023071110000091 від 19.04.2023, зокрема відомостями протоколів допитів, діючих на момент виникнення спірних правовідносин депутатів Пилипецької сільської ради, які долучено до позовної заяви. 30 жовтня 2023 року обвинувальний акт у вказаному кримінальному провадженні було направлено до суду. Ухвалою Хустського районного суду Закарпатської області від 11 вересня 2024 року в справі № 302/1743/23 було встановлено, що ОСОБА_7 , перебуваючи на посаді Пилипецького сільського голови, через неналежне виконання службовою особою своїх службових обов`язків та несумлінне ставлення до них, 21 травня 2015 року, у невстановленому слідством місці, не переконавшись в тому - чи виносилось на розгляд сесії зазначене питання в рішенні №5 38 сесії 6 скликання Пилипецької сільської ради від 21.05.2015 «Про затвердження технічної документації громадянці ОСОБА_1 с. Пилипець № 6», а саме: затвердження технічної документації із землеустрою щодо складання документів, що посвідчують право власності на земельну частку (пай) громадянці ОСОБА_1 , жительці с.Пилипець Хустського /на той час Міжгірського/ району Закарпатської області, №6, взамін сертифіката, площею 1,11га, яка знаходиться в межах населеного пункту с.Пилипець, в ур.«Стаї», кадастровий номер якої 2122485200:09:001:0056, для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, як сільський голова підписав та видав вказане рішення, завіривши його гербовою печаткою Пилипецької сільської ради Міжгірського району Закарпатської області, на підставі якого підписав та завірив гербовою печаткою Пилипецької сільської ради Міжгірського району Закарпатської області і саму технічну документацію із землеустрою щодо складання документів на земельну частку (пай) громадянці ОСОБА_1 , жительці АДРЕСА_1 , для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, з кадастровим номером 2122485200:09:001:0056, хоча таке питання на сесії сільської ради не виносилось і не приймалось. В результаті чого, через неналежне виконання службовою особою своїх службових обов`язків та несумлінне ставлення до них сільського голови Пилипецької сільської ради ОСОБА_7 , було незаконно відчужено земельну ділянку, загальною площею 1,11га, вартістю 488950 грн 56 коп. відповідно до висновку оціночно-земельної експертизи №Е-20/2023 від 26.07.2023, що спричинило збитки охоронюваним законом правам і державним інтересам в особі Пилипецької сільської ради Хустського /раніше Міжгірського/ району Закарпатської області на вказану суму. Допитаний в судовому засіданні обвинувачений ОСОБА_7 свою вину у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ст.367 ч.2 КК України, визнав повністю, щиро розкаявся у скоєному та підтвердив суду обґрунтованість обвинувачення.

В обґрунтування зазначених доводів прокурор послався на ухвалу Хустського районного суду Закарпатської області від 11 вересня 2024 року в справі № 302/1743/23 (т. 1 а.с. 103-107) та протоколи проведених під час досудового розслідування у кримінальному провадженні №12023071110000091 від 19.04.2023 допитів свідків: ОСОБА_8 (т. 1 а.с. 67-69), ОСОБА_9 (т. 1 а.с. 70-72), ОСОБА_10 (т. 1 а.с. 73-75), ОСОБА_11 (т. 1 а.с. 76-78), ОСОБА_12 (т. 1 а.с. 79-81), ОСОБА_13 (т. 1 а.с. 82-84), ОСОБА_14 (т. 1 а.с. 85-87), ОСОБА_15 (т. 1 а.с. 88-90), ОСОБА_16 (т. 1 а.с. 91-93) ОСОБА_17 (т. 1 а.с. 94-96), ОСОБА_18 (т. 1 а.с. 97-99), ОСОБА_19 (т. 1 а.с. 100-102).

Представник відповідача ОСОБА_3 адвокат Тягур І.І. заперечив проти доводів прокурора, й спростовуючи їх ствердив про те, що питання затвердження проекту землеустрою і передання у власність ОСОБА_1 земельної ділянки площею площею 1,11 га з кадастровим номером 2122485200:09:001:0056 розглядалося й вирішувалося на сесії Пилипецької сільської ради. За клопотанням сторони відповідача в судове засідання було викликано й допитано свідків: ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_17 , ОСОБА_14 , ОСОБА_15 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , ОСОБА_19 , ОСОБА_20 та ОСОБА_11 . Від допиту свідків ОСОБА_16 та ОСОБА_18 представник відповідача адвокат Тягур І.І. відмовився, враховуючи, що за здійсненими судом неодноразовими викликами такі не з`явились.

З`ясовуючи обставини й перевіряючи факт розгляду 21 травня 2015 року на сесії Пилипецької сільської ради питання затвердження технічної документації ОСОБА_1 , суд дослідив докази, перевіривши на відповідність критеріям, визначеним у ст. 77-80 ЦПК України, й надавши їм оцінку, установив такі обставини і дійшов таких висновків.

Ухвалою Хустського районного суду від 11.09.2024 в справі № 302/1743/23 ОСОБА_7 звільнено від кримінальної відповідальності за ч. 2 ст. 367 КК України на підставі п. 3 ч. 1 ст. 49 КК України у зв`язку із закінченням строків давності, а кримінальне провадження №12023071110000091 від 19.04.2023 закрито на підставі п. 1 ч. 2 ст. 284 КПК України. Відповідно до ч. 6 ст. 82 ЦПК України вирок суду в кримінальному провадженні, ухвала про закриття кримінального провадження і звільнення особи від кримінальної відповідальності або постанова суду у справі про адміністративне правопорушення, які набрали законної сили, є обов`язковими для суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, стосовно якої ухвалений вирок, ухвала або постанова суду, лише в питанні, чи мали місце ці дії (бездіяльність) та чи вчинені вони цією особою.

Ухвалою суду від 11.09.2024 встановлено, що обвинувачений ОСОБА_7 , будучи обраним Пилипецьким сільським головою відповідно до протоколу засідання першої сесії четвертого скликання Пилипецької сільської ради Міжгірського району Закарпатської області від 11.04.1998, приступив до виконання своїх повноважень, був переобраний та займав вказану посаду до 29.10.2016. У відповідності до ч.4,5 ст.42 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», ст.5 Закону України «Про порядок виділення в натурі /на місцевості/ земельних ділянок власникам земельних часток (паїв)» ОСОБА_7 , як голова сільської ради, зобов`язаний забезпечувати, у межах наданих законом органам виконавчої влади повноважень на відповідній території, додержання Конституції та законів України, організовувати в межах, визначених законом, роботу відповідної ради та її виконавчого комітету, скликати сесії ради, вносити пропозиції та формувати порядок денний сесій ради і головувати на пленарних засіданнях ради, а також нести персональну відповідальність за здійснення наданих йому законом повноважень.

В подальшому ОСОБА_7 , перебуваючи на посаді Пилипецького сільського голови, будучи службовою особою органу місцевого самоврядування, обіймаючи посаду в органах місцевого самоврядування, пов`язану з виконанням організаційно-розпорядчих функцій, діючи всупереч ч.4 ст.42 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», а саме, будучи обізнаним та достовірно знаючи, що відповідно п.34 ч.1 ст.26 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», ст.12 Земельного кодексу України та ст.5 Закону України «Про порядок виділення в натурі /на місцевості/ земельних ділянок власникам земельних часток (паїв)»: питання регулювання земельних відносин належить виключно до компетенції сільської ради, а тому вирішення відповідно до закону питань регулювання земельних відносин вирішуються виключно на пленарних засіданнях сільської ради, через неналежне виконання службовою особою своїх службових обов`язків та несумлінне ставлення до них, 21 травня 2015 року, у невстановленому слідством місці, не переконавшись в тому - чи виносилось на розгляд сесії зазначене питання в рішенні №5 38 сесії 6 скликання Пилипецької сільської ради від 21.05.2015 «Про затвердження технічної документації громадянці ОСОБА_1 , АДРЕСА_1 », а саме: затвердження технічної документації із землеустрою щодо складання документів, що посвідчують право власності на земельну частку (пай) громадянці ОСОБА_1 , жительці с.Пилипець Хустського /на той час Міжгірського/ району Закарпатської області, №6, взамін сертифіката, площею 1,11га, яка знаходиться в межах населеного пункту с.Пилипець, в ур.«Стаї», кадастровий номер якої 2122485200:09:001:0056, для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, оскільки знав, що така заява ОСОБА_1 до органу місцевого самоврядування напередодні надходила, як сільський голова підписав та видав вказане рішення, завіривши його гербовою печаткою Пилипецької сільської ради Міжгірського району Закарпатської області, на підставі якого підписав та завірив гербовою печаткою Пилипецької сільської ради Міжгірського району Закарпатської області і саму технічну документацію із землеустрою щодо складання документів на земельну частку (пай) громадянці ОСОБА_1 , жительці АДРЕСА_1 , для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, з кадастровим номером 2122485200:09:001:0056, хоча таке питання на сесії сільської ради не виносилось і не приймалось.

В результаті чого, через неналежне виконання службовою особою своїх службових обов`язків та несумлінне ставлення до них сільського голови Пилипецької сільської ради ОСОБА_7 , було незаконно відчужено земельну ділянку, загальною площею 1,11га, вартістю 488 950 грн 56 коп. відповідно до висновку оціночно-земельної експертизи №Е-20/2023 від 26.07.2023, що спричинило збитки охоронюваним законом правам і державним інтересам в особі Пилипецької сільської ради Хустського /раніше Міжгірського/ району Закарпатської області на вказану суму, яка в 250 і більше разів перевищує неоподаткований мінімум доходів громадян на момент вчинення злочину, що відповідно до ч.4 примітки ст.364 КК України вважається тяжкими наслідками. Допитаний в судовому засіданні обвинувачений ОСОБА_7 свою вину у скоєнні кримінального правопорушення, передбаченого ст.367 ч.2 КК України, визнав повністю, щиро розкаявся у скоєному та підтвердив суду обґрунтованість обвинувачення.

Відповідно до ч. 1 і 2 ст. 229 ЦПК України суд під час розгляду справи повинен безпосередньо дослідити докази у справі: ознайомитися з письмовими та електронними доказами, висновками експертів, поясненнями учасників справи, викладеними в заявах по суті справи, показаннями свідків, оглянути речові докази. Докази, що не були предметом дослідження в судовому засіданні, не можуть бути покладені судом в основу ухваленого судового рішення.

Порядок допиту свідків регламентований ст. 230 ЦПК України, з якої вбачається, що показання свідків суд отримує шляхом їх допиту під час судового розгляду, після попередження про кримінальну відповідальність за завідомо неправдиве показання і відмову від давання показань та приведення до присяги. Такий спосіб отримання показань дає можливість всебічно з`ясувати обставини, які мають значення для справи, зокрема й шляхом поставлення йому питань усіма учасниками справи, що дозволяє перевірити достовірність показань.

Згідно з приписами ч. 2 ст. 78 ЦПК України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

З врахуванням положень ст. 78 та 229 і 230 ЦПК України суд визнає недопустимими й не бере до уваги при вирішенні цієї справи відомості протоколів проведених під час досудового розслідування у кримінальному провадженні №12023071110000091 від 19.04.2023 допитів свідків: ОСОБА_8 (т. 1 а.с. 67-69), ОСОБА_9 (т. 1 а.с. 70-72), ОСОБА_10 (т. 1 а.с. 73-75), ОСОБА_11 (т. 1 а.с. 76-78), ОСОБА_12 (т. 1 а.с. 79-81), ОСОБА_13 (т. 1 а.с. 82-84), ОСОБА_14 (т. 1 а.с. 85-87), ОСОБА_15 (т. 1 а.с. 88-90), ОСОБА_16 (т. 1 а.с. 91-93) ОСОБА_17 (т. 1 а.с. 94-96), ОСОБА_18 (т. 1 а.с. 97-99), ОСОБА_19 (т. 1 а.с. 100-102).

З протоколу № 38 засідання тридцять восьмої сесії Пилипецької сільської ради шостого скликання від 21 травня 2015 року (т. 1 а.с. 59-63) та списку присутніх депутатів (т.1 а.с. 64) слідує, що на пленарному засіданні були присутні 12 депутатів сільської ради. На сесії в розділі «Розгляд заяв громадян» було прийнято серед інших, зокрема, рішення № 5. Протокол не містить відомостей які саме заяви розглядались на сесії ради, що позбавляє можливості достовірно встановити з нього зазначений факт.

Протоколом № 1 першої сесії шостого скликання Пилипецької сільської ради від 09 листопада 2010 року (т. 1 а.с. 65) та рішенням № 3 першої сесії шостого скликання Пилипецької сільської ради від 09 листопада 2010 року (т. 1 а.с. 67) підтверджується набуття повноважень депутатами ради цього скликання.

За клопотанням представника відповідача адвоката Тягура І.І. в судове засідання були викликані й допитані як свідки, зокрема з приводу затвердження технічної документації та передачі у власність ОСОБА_1 спірної земельної ділянки з кадастровим номером 2122485200:09:001:0056 та прийняття рішення від 21.05.2015 № 5, особи, які в період прийняття спірного рішення Пилипецької сільської ради в 2015 році, були депутатами сільської ради: ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_17 , ОСОБА_14 , ОСОБА_15 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , ОСОБА_19 , ОСОБА_20 та ОСОБА_11 .

Свідки ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_15 , ОСОБА_12 , ОСОБА_10 , ОСОБА_19 , ОСОБА_20 та ОСОБА_11 ствердили, що в згаданий період, зокрема в 2015 році вони були депутатами Пилипецької сільської ради. Надали показання, що питання про затвердження проекту землеустрою і передання у власність ОСОБА_1 земельної ділянки площею площею 1,11 га з кадастровим номером 2122485200:09:001:0056 не розглядалося й не вирішувалося на сесії Пилипецької сільської ради. При цьому свідки обізнані про яку ділянку йде мова. З показань свідків слідує, що вони взагалі не були обізнані про виділення в натурі й передання у власність зазначеної ділянки ОСОБА_1 .

Свідки ОСОБА_17 , ОСОБА_14 та ОСОБА_13 показали, що в зазначений період вони були депутатами Пилипецької сільської ради, проте не пам`ятають чи розглядалось питання про затвердження проекту землеустрою і передання у власність ОСОБА_1 зазначеної земельної ділянки. При цьому свідок ОСОБА_13 показав, що ділянки такої площі сільською радою у власність громадян не передавались.

Аналізуючи зазначені докази в системному взаємозв`язку суд зауважує, що єдиним доказом, з якого можна зробити висновок про розгляд і вирішення 21 травня 2015 року сесією Пилипецької сільської ради питання затвердження технічної документації, а відтак і вирішення правової долі земельної ділянки площею 1,11 га, яка знаходиться в межах населеного пункту с. Пилипець в ур. «Стаї», кадастровий номер якої 2122485200:09:001:0056 є саме рішення від 21.05.2015 № 5. Водночас, як слідує з ухвали Хустського районного суду від Закарпатської області 11.09.2024 ОСОБА_7 , перебуваючи на посаді Пилипецького сільського голови, через неналежне виконання службовою особою своїх службових обов`язків та несумлінне ставлення до них, 21 травня 2015 року, у невстановленому слідством місці, не переконавшись в тому - чи виносилось на розгляд сесії зазначене питання в рішенні №5 38 сесії 6 скликання Пилипецької сільської ради від 21.05.2015 «Про затвердження технічної документації громадянці ОСОБА_1 с. Пилипець № 6», а саме: затвердження технічної документації із землеустрою щодо складання документів, що посвідчують право власності на земельну частку (пай) громадянці ОСОБА_1 , жительці с.Пилипець Хустського /на той час Міжгірського/ району Закарпатської області, №6, взамін сертифіката, площею 1,11га, яка знаходиться в межах населеного пункту с.Пилипець, в ур.«Стаї», кадастровий номер якої 2122485200:09:001:0056, для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, як сільський голова підписав та видав вказане рішення, завіривши його гербовою печаткою Пилипецької сільської ради Міжгірського району Закарпатської області, на підставі якого підписав та завірив гербовою печаткою Пилипецької сільської ради Міжгірського району Закарпатської області і саму технічну документацію із землеустрою щодо складання документів на земельну частку (пай) громадянці ОСОБА_1 , жительці АДРЕСА_1 , для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, з кадастровим номером 2122485200:09:001:0056, хоча таке питання на сесії сільської ради не виносилось і не приймалось. В результаті чого, через неналежне виконання службовою особою своїх службових обов`язків та несумлінне ставлення до них сільського голови Пилипецької сільської ради ОСОБА_7 , було незаконно відчужено земельну ділянку, загальною площею 1,11га, вартістю 488950 грн 56 коп. відповідно до висновку оціночно-земельної експертизи №Е-20/2023 від 26.07.2023, що спричинило збитки охоронюваним законом правам і державним інтересам в особі Пилипецької сільської ради Хустського /раніше Міжгірського/ району Закарпатської області на вказану суму. Допитаний в судовому засіданні обвинувачений ОСОБА_7 свою вину у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ст.367 ч.2 КК України, визнав повністю, щиро розкаявся у скоєному та підтвердив суду обґрунтованість обвинувачення.

Суд констатує, що жодним наявним у матеріалах справи доказом, ані письмовим, ані показаннями свідків, не підтверджується достовірно факт розгляду, вирішення питання й прийняття рішення від 21.05.2015 № 5 на сесії ради. Натомість вісім свідків, які були в згаданий період часу депутатами Пилипецької сільської ради під присягою надали показання, що рішення такого змісту на сесії ради не приймалось, технічна документація із землеустрою не затверджувалась та згадана земельна ділянка ОСОБА_1 не передавалась у власність взагалі.

З врахуванням наведеного оцінивши й проаналізувавши зазначені докази кожен окремо та у їх системному взаємозв`язку суд доходить висновку, що 21 травня 2015 року на тридцять восьмій сесії шостого скликання не вирішувалось питання щодо затвердження технічної документації та передачі у власність ОСОБА_1 спірної земельної ділянки 1,11 га, яка знаходиться в межах населеного пункту с. Пилипець в ур. «Стаї», кадастровий номер якої 2122485200:09:001:0056 для ведення особистого селянського господарства.

Витягом з Державного земельного кадастру про земельну ділянку (т. 1 а.с. 47-59) підтверджується, що спірна земельна ділянка на момент винесення спірного рішення була розташована в межах с. Пилипець Міжгірського (на цей час Хустського) району Закарпатської області. Згідно з п. 3 розділу ІІ Прикінцеві і перехідні положення Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо розмежування земель державної та комунальної власності» 6 вересня 2012 року № 5245-VI земельна ділянка належала до комунальної власності Пилипецької територіальної громади.

Відповідно до статті 14 Конституції України, з якою кореспондується ст. 1 ЗК України, земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави.

Пунктами «а» і «б» ст. 12 ЗК України (в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин) розпорядження землями територіальних громад та передача земельних ділянок комунальної власності у власність громадян та юридичних осіб відповідно до цього Кодексу віднесено до повноважень сільських, селищних, міських рад у галузі земельних відносин.

Згідно з приписами ч. 1 і 2 ст. 25 ЗК України при приватизації земель державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій земельні ділянки передаються працівникам цих підприємств, установ та організацій, працівникам державних та комунальних закладів освіти, культури, охорони здоров`я, розташованих на території відповідної ради, а також пенсіонерам з їх числа з визначенням кожному з них земельної частки (паю). Рішення про приватизацію земель державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій приймають органи виконавчої влади або органи місцевого самоврядування відповідно до їх повноважень за заявою працівників цих підприємств, установ та організацій.

Відповідно до абз 2 п. 8 розділу Х Перехідні положення ЗК України члени колективних сільськогосподарських підприємств, сільськогосподарських кооперативів, сільськогосподарських акціонерних товариств та працівники державних і комунальних закладів освіти, культури та охорони здоров`я, розташованих на території відповідної ради, а також пенсіонери з їх числа, які на час набрання чинності цим Кодексом не приватизували земельні ділянки шляхом оформлення права на земельну частку (пай), мають право на їх приватизацію в порядку, встановленому статтями 25 та 118 цього Кодексу. В сільськогосподарських акціонерних товариствах право на земельну частку (пай) мають лише їх члени, які працюють у товаристві, а також пенсіонери з їх числа.

Згідно з ч. 1, ч. 2 ст. 83 ЗК України (в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин) землі, які належать на праві власності територіальним громадам сіл, селищ, міст, є комунальною власністю.

У комунальній власності перебувають усі землі в межах населених пунктів, крім земель приватної та державної власності, а також земельні ділянки за їх межами, на яких розташовані об`єкти комунальної власності.

Згідно із ч. 1 ст. 116 ЗК України (в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин) громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом.

Відповідно до ч. 3 ст. 116 ЗК України (в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин) безоплатна передача земельних ділянок у власність громадян проводиться у разі: а) приватизації земельних ділянок, які перебувають у користуванні громадян; б) одержання земельних ділянок внаслідок приватизації державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій; в) одержання земельних ділянок із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених цим Кодексом.

Положеннями ст. 118 ЗК України (в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин) передбачено, що громадянин, зацікавлений у приватизації земельної ділянки, яка перебуває у його користуванні, подає заяву до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У разі якщо земельна ділянка державної власності розташована за межами населених пунктів і не входить до складу певного району, заява подається до Ради міністрів Автономної Республіки Крим. Рішення органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування щодо приватизації земельних ділянок приймається у місячний строк на підставі технічних матеріалів та документів, що підтверджують розмір земельної ділянки.

Громадяни - працівники державних та комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій, а також пенсіонери з їх числа, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельних ділянок, які перебувають у постійному користуванні цих підприємств, установ та організацій, звертаються з клопотанням про приватизацію цих земель до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу.

Відповідний орган місцевого самоврядування або орган виконавчої влади в місячний термін розглядає клопотання і надає дозвіл підприємствам, установам та організаціям на розробку проекту приватизації земель.

Передача земельних ділянок у власність громадянам - працівникам державних та комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій, а також пенсіонерам з їх числа провадиться після затвердження проекту приватизації земель у порядку, встановленому цим Кодексом. Відповідно до ст. 121 ЗК України громадяни України мають право на безоплатну передачу їм земельних ділянок із земель державної або комунальної власності для ведення особистого селянського господарства - не більше 2 га.

Згідно з преамбулою ЗУ «Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв)» від 5 червня 2003 року № 899-IV (далі Закон № 899-IV) цей Закон визначає організаційні та правові засади виділення власникам земельних часток (паїв) земельних ділянок у натурі (на місцевості) із земель, що належали колективним сільськогосподарським підприємствам, сільськогосподарським кооперативам, сільськогосподарським акціонерним товариствам на праві колективної власності, а також порядок обміну цими земельними ділянками, особливості розпорядження землями та використання земель, що залишилися у колективній власності після розподілу земельних ділянок між власниками земельних часток (паїв).

Відповідно до ч. 1 ст. 3 Закону № 899-IV підставами для виділення земельних ділянок у натурі (на місцевості) власникам земельних часток (паїв) є рішення відповідної сільської, селищної, міської ради.

Згідно з приписами ст. 5 Закону № 899-IV сільські, селищні, міські ради в межах їх повноважень щодо виділення земельних часток (паїв) у натурі (на місцевості), зокрема: розглядають заяви власників земельних часток (паїв) щодо виділення їм в натурі (на місцевості) земельних ділянок і видачі документів, що посвідчують право власності на земельну ділянку; приймають рішення про видачу документів, що посвідчують право власності на земельну ділянку, власникам земельних часток (паїв).

Пунктом 7 ст. 92 Конституції України визначено, що правовий режим власності визначається виключно законами України.

Пунктом «а» ч. 2 ст. 83 Земельного кодексу України визначено, що у комунальній власності перебувають усі землі в межах населених пунктів, крім земельних ділянок приватної та державної власності.

Органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України (частина друга статті 19 Конституції України).

Органи місцевого самоврядування від імені та в інтересах територіальних громад відповідно до закону здійснюють правомочності щодо володіння, користування та розпорядження об`єктами права комунальної власності (ч. 5 статті 60 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні»).

Згідно з п. 5 ст. 16 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» від імені та в інтересах територіальних громад права суб`єкта комунальної власності здійснюють відповідні ради.

Сільські ради правомочні розглядати і вирішувати питання, віднесені Конституцією України, цим та іншими законами до їх відання (стаття 25 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні»).

Виключно на пленарних засіданнях сільської ради відповідно до закону приймаються рішення щодо відчуження комунального майна та вирішуються питання регулювання земельних відносин (п. 30 і 34 ст. 26 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні»).

Порядок проведення сесій ради унормовано ст. 46 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні».

Відповідно до ч. 2 ст. 59 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» рішення ради приймається на її пленарному засіданні після обговорення більшістю депутатів від загального складу ради, крім випадків, передбачених цим Законом. При встановленні результатів голосування до загального складу сільської, селищної, міської ради включається сільський, селищний, міський голова, якщо він бере участь у пленарному засіданні ради, і враховується його голос.

Статтею 60 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» передбачено, що територіальним громадам сіл, селищ, міст, районів у містах належить право комунальної власності на рухоме і нерухоме майно, зокрема, на землю.

Оскільки земельна ділянка з кадастровим номером 2122485200:09:001:0056 розташована в межах с. Пилипець, то, з врахуванням наведених положень законодавства вирішення питання щодо виділення її в натурі (на місцевості) ОСОБА_1 , як власниці земельної частки (паю), зважаючи на приписи ст. 5 Закону № 889-IV належало до повноважень Пилипецької сільської ради.

Відповідно до ч. 1 ст. 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів.

Порядок набуття у власність земельних ділянок громадянами врегульовано нормами ст. 118 - 122 Земельного кодексу України, зокрема шляхом прийняття рішення про передачу у власність уповноваженим органом державної виконавчої влади або місцевого самоврядування.

Суд установив, що на пленарному засіданні Пилипецької сільської ради питання затвердження технічної документації та передачі у власність ОСОБА_1 спірної земельної ділянки 1,11 га, яка знаходиться в межах населеного пункту с. Пилипець в ур. «Стаї», кадастровий номер якої 2122485200:09:001:0056 для ведення особистого селянського господарства не розглядалось, та, відповідно, рішення від 21 травня 2015 № 5 «Про затвердження проекту технічної документації гр. ОСОБА_1 , с. Пилипець 6» сесією сільської ради не приймалось.

Відповідно до правового висновку, висловленого в п. 26 і 58 постанови Великої Палати Верховного Суду від 17 жовтня 2018 року в справі № 362/44/17 відсутність спрямованого на відчуження майна рішення відповідного органу місцевого самоврядування (зокрема, його підроблення) означає, що власник волю на відчуження не виявляв.

Відтак суд висновує, що ОСОБА_1 набула у власність зазначену ділянку загальною площею 1,1 га незаконно за відсутності для цього встановлених законом підстав і без дотримання регламентованої правової процедури. При цьому суд бере до уваги й визнання позову та відсутність заперечень щодо фактичних обставин справи представника ОСОБА_1 адвоката Рішка С.І., який брав участь в судовому розгляді.

Відповідно до інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно (т. 1 а.с. 54-57) 15.08.2015 було здійснено державну реєстрацію права власності ОСОБА_1 на земельну ділянку з кадастровим номером 2122485200:09:001:0056 площею 1,11 га. 29 квітня 2016 року право власності на вказану ділянку на підставі договору міни перейшло до ОСОБА_5 . 29 жовтня 2021 року на підставі договору купівлі-продажу земельної ділянки право власності на неї перейшло до ОСОБА_3 .

За приписами ч. 1 ст. 316 Цивільного кодексу України, правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Відповідно до ч. 1 ст. 317 Цивільного кодексу України, власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.

Власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд, як то передбачено нормами ст. 319 Цивільного кодексу України.

Частиною 1 ст. 321 Цивільного кодексу України встановлено, що право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Відповідно до ч. 2 ст. 328 Цивільного кодексу України, право власності і вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності чи необґрунтованість активів, які перебувають у власності, не встановлені судом.

Згідно з вимогами статті 387 Цивільного кодексу України власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.

Власник може звернутися з віндикаційним позовом у випадку відсутності між ним і особою, яка набула зазначене майно, зобов`язально-правових відносин.

Підставами віндикаційного позову є обставини, що підтверджують правомірність вимог про повернення власнику майна з чужого незаконного володіння (це факти, що підтверджують право власності на витребуване майно, вибуття його з володіння власника, тощо). Власник вправі витребувати своє майно від особи, у якої воно фактично знаходиться в незаконному володінні.

Суд установив, що ОСОБА_1 не мала законних підстав для виникнення права власності на земельну ділянку та державної реєстрації цього права, а тому не вправі була розпоряджатись нею. Відтак подальше відчуження земельної ділянки з кадастровим номером 2122485200:09:001:0056 на користь ОСОБА_5 на підставі договору міни, також було незаконним.

Відповідно до ч. 1 ст. 388 Цивільного кодексу України, якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно:

1) було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння;

2) було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння;

3) вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.

Згідно з приписами ч. 3 ст. 388 ЦК України держава, територіальна громада, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті, також не може витребувати майно від добросовісного набувача на свою користь, якщо:

1) з моменту реєстрації у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно права власності першого набувача на нерухоме майно, передане такому набувачеві з державної або комунальної власності у приватну власність, незалежно від виду такого майна, минуло більше десяти років;

2) з дати передачі першому набувачеві з державної або комунальної власності у приватну власність нерухомого майна, щодо якого на момент такої передачі законодавством не була встановлена необхідність державної реєстрації правочину або реєстрації права власності, минуло більше десяти років.

Зміна першого та подальших набувачів не змінює порядку обчислення та перебігу граничного строку для витребування майна, передбаченого цією частиною.

Дія положень цієї частини не поширюється на випадки, якщо майно на момент вибуття з володіння держави або територіальної громади належало:

а) до об`єктів критичної інфраструктури;

б) до об`єктів державної власності, що мають стратегічне значення для економіки і безпеки держави;

в) до об`єктів та земель оборони;

г) до об`єктів або територій природно-заповідного фонду, за умови наявності підтвердних документів про статус таких об`єктів (територій) на момент вибуття з володіння;

ґ) до гідротехнічних споруд, за умови наявності підтвердних документів про статус таких об`єктів на момент вибуття з володіння;

д) до пам`яток культурної спадщини, які не підлягали приватизації.

Умовою звернення з віндикаційним позовом є відсутність між первісним власником і набувачем майна зобов`язально-правових відносин.

Відповідно до ч. 1 ст. 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Згідно ст. 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

За ст. 152 Земельного кодексу України держава забезпечує громадянам та юридичним особам рівні умови захисту прав власності на землю, який здійснюється, у тому числі, шляхом визнання прав, відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав, припинення господарських правовідносин, застосування інших, передбачених законом способів.

Встановивши, що земельна ділянка вибула з розпорядження Пилипецької сільської ради всупереч її волі суд зауважує на такому.

Судом установлено, що після реєстрації 15.08.2015 права власності на спірну земельну ділянку за ОСОБА_1 , зі спливом певного періоду часу 29 квітня 2016 року остання відчужила її за платним договором міни на користь ОСОБА_5 , який в подальшому 29 жовтня 2021 року продав зазначену земельну ділянку за договором купівлі-продажу ОСОБА_3 . При цьому суд зауважує, що матеріали справи не містять відомостей і сторони не висловлювали відповідних доводів щодо можливого перебування в згаданий період земельної ділянки під арештами або ж що така була предметом судових спорів. Відтак спірна земельна перебувала у вільному цивільному обороті, й враховуючи відсутність обмежень могла бути предметом правочинів.

Добросовісність набувача презюмується. Водночас добросовісним повинен уважатись той набувач, який не знав і не повинен був знати або ж не міг дізнатись, проявивши звичайні заходи обачності, що набуває майно в особи, яка не має права його відчужувати.

Суд констатує, що учасники справи не доводили й матеріали справи не містять доказів, які давали б суду можливість самостійно установити обставини, що слугували б підставою для виникнення обґрунтованих сумнівів у добросовісності ОСОБА_3 при набутті права власності на земельну ділянку з кадастровим номером 2122485200:09:001:0056 площею 1,11 га.

Відповідно до положень п. 1 ч. 3 ст. 388 ЦК України держава, територіальна громада, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті, також не може витребувати майно від добросовісного набувача на свою користь, якщо з моменту реєстрації у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно права власності першого набувача на нерухоме майно, передане такому набувачеві з державної або комунальної власності у приватну власність, незалежно від виду такого майна, минуло більше десяти років. Суд установив, що первинна реєстрація права власності ОСОБА_1 була здійснена 15.08.2015. Відтак десятирічний присічний строк, установлений п. 1 ч. 3 ст. 388 ЦК України сплив 15.08.2026. Суд констатує, що сплив зазначеного строку, який не може бути поновлений чи продовжений в силу закону, при установленні добросовісності володіння ОСОБА_3 є самостійною підставою для відмови в позові.

Положеннями статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» передбачено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі - Конвенція) і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права.

Статтею 1 Першого протоколу до Конвенції передбачено, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений свого майна інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом або загальними принципами міжнародного права.

Концепція «майна» в розумінні статті 1 Першого протоколу до Конвенції має автономне тлумачення, тобто не обмежується власністю на матеріальні речі та не залежить від формальної класифікації у внутрішньому праві. Певні права та інтереси, що становлять активи, також можуть вважатися правом власності, а отже, і «майном».

Предметом регулювання статті 1 Першого протоколу до Конвенції є втручання держави у право на мирне володіння майном. У практиці ЄСПЛ (серед багатьох інших, наприклад, рішення ЄСПЛ у справах «Спорронґ і Льоннрот проти Швеції» від 23 вересня 1982 року, «Джеймс та інші проти Сполученого Королівства» від 21 лютого 1986 року, «Щокін проти України» від 14 жовтня 2010 року, «Сєрков проти України» від 07 липня 2011 року, «Колишній король Греції та інші проти Греції» від 23 листопада 2000 року, «Булвес» АД проти Болгарії» від 22 січня 2009 року, «Трегубенко проти України» від 02 листопада 2004 року, «East/West Alliance Limited» проти України» від 23 січня 2014 року) напрацьовано три критерії, які слід оцінювати на предмет сумісності заходу втручання у право особи на мирне володіння майном із гарантіями статті 1 Першого протоколу до Конвенції, а саме: чи є втручання законним; чи має воно на меті «суспільний», «публічний» інтерес; чи є такий захід (втручання у право на мирне володіння майном) пропорційним визначеним цілям.

Втручання держави у право на мирне володіння майном є законним, якщо здійснюється на підставі закону нормативно-правового акта, що має бути доступним для заінтересованих осіб, чітким і передбачуваним з питань застосування та наслідків дії його норм.

Втручання є виправданим, якщо воно здійснюється з метою задоволення «суспільного», «публічного» інтересу втручання держави у право на мирне володіння майном може бути виправдано за наявності об`єктивної необхідності у формі суспільного, публічного, загального інтересу, який може включати інтерес держави, окремих регіонів, громад чи сфер людської діяльності. Саме національні органи влади мають здійснювати первісну оцінку наявності проблеми, що становить суспільний інтерес, вирішення якої б вимагало таких заходів.

Критерій «пропорційності» передбачає, що втручання у право власності розглядатиметься як порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, якщо не було дотримано справедливої рівноваги (балансу) між інтересами держави (суспільства), пов`язаними з втручанням, та інтересами особи, яка так чи інакше страждає від втручання. «Справедлива рівновага» передбачає наявність розумного співвідношення (обґрунтованої пропорційності) між метою, визначеною для досягнення, та засобами, які використовуються. Необхідного балансу не буде дотримано, якщо особа несе «індивідуальний і надмірний тягар». При цьому з питань оцінки «пропорційності» ЄСПЛ, як і з питань наявності «суспільного», «публічного» інтересу, визнає за державою досить широку «сферу розсуду», за винятком випадків, коли такий «розсуд» не ґрунтується на розумних підставах.

Таким чином, стаття 1 Першого протоколу до Конвенції гарантує захист права на мирне володіння майном особи, яка законним шляхом, добросовісно набула майно у власність, і для оцінки додержання «справедливого балансу» в питаннях позбавлення майна мають значення обставини, за якими майно було набуте у власність, поведінка особи, з власності якої майно витребовується.

Суд констатує, що орган місцевого самоврядування є розпорядником земель, що належали колективним сільськогосподарським підприємствам, сільськогосподарським кооперативам, сільськогосподарським акціонерним товариствам на праві колективної власності. Враховуючи, що земельна ділянка, вибула з розпорядження поза волею сільської ради остання вправі вжити заходів відповідно до положень Конституції України, Цивільного кодексу України та Земельного кодексу України для її повернення до попереднього стану. Зазначені нормативні акти були і є доступними для відповідача та є чіткими й передбачуваними щодо застосування та наслідків дії його норм. Перевіряючи законність втручання у право власності відповідача суд бере до уваги, що ОСОБА_3 є добросовісним набувачем земельної ділянки, право власності на яку було вперше зареєстровано більше десяти років тому, відтак з урахуванням положень п. 1 ч. 3 ст. 388 ЦК України суд висновує, що втручання у право власності не відповідатиме критерію законності. Також слід зауважити, що відповідно до положень Закону № 899-IV виділення власникам земельних часток (паїв) земельних ділянок у натурі (на місцевості) здійснюється повноважними органами із земель, що належали колективним сільськогосподарським підприємствам, сільськогосподарським кооперативам, сільськогосподарським акціонерним товариствам на праві колективної власності. Зазначена обставина ставить під обґрунтований сумнів відповідність положенням закону витребування в комунальну власність земельної ділянки, яка належала до колективної власності.

Оцінюючи відповідність втручання суспільному інтересу суд зауважує про таке. Поняття суспільний інтерес має широке значення (рішення від 23 листопада 2000 року у справі «Колишній король Греції та інші проти Греції»). ЄСПЛ визнає, що й саме по собі правильне застосування законодавства, безперечно, становить «суспільний інтерес» (рішення ЄСПЛ від 02 листопада 2004 року в справі «Трегубенко проти України»). Суд констатує, що дотримання встановленого правопорядку та захист від незаконного позбавлення права власності, безумовно становить суспільний інтерес.

Надаючи оцінку відповідності втручання критерію пропорційності суд враховує таке. Держава повинна забезпечувати розумне пропорційне співвідношення між засобами, які застосовуються для цього, і метою, яку передбачається досягти, в протилежному випадку такий захід повинен скасовуватися. Під час аналізу відповідності втручання у право власності вимогам пропорційності суд ураховує такі чинники: а) відповідність застосовуваних заходів меті, що має бути досягнута; б) чи не покладається на особу надмірний тягар унаслідок дій держави; в) чи не є засоби, що застосовуються державою, необґрунтованими чи безпідставними. Здійснюючи оцінку пропорційності, суд відмічає, що досягнути легітимної мети, яка полягає в поверненні земельної ділянки, яка вибула з розпорядження органу місцевого самоврядування, за допомогою інших заходів, які були б менш обтяжливими для прав та свобод відповідача є неможливим. Враховуючи, що ОСОБА_3 набув право власності на земельну ділянку за відплатним договором, позбавлення його права власності за відсутності адекватної компенсації, на думку суду, не відповідатиме критерію пропорційності втручання.

Вирішуючи заяву представника відповідача про застосування строку позовної давності суд зауважує про таке. Відповідно до ст. 256, 257, 261 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки. Перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. Законом України «Про внесення змін до Цивільного кодексу України щодо посилення захисту прав добросовісного набувача» 12 березня 2025 року № 4292-IX статтю 261 Цивільного кодексу України після частини сьомої було доповнено новою частиною такого змісту: "8. Перебіг позовної давності за вимогами щодо витребування чи визнання права щодо нерухомого майна, переданого з державної або комунальної власності у приватну власність, право власності на яке зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, починається від дня державної реєстрації права власності першого набувача або дати передачі першому набувачеві нерухомого майна, щодо якого на момент такої передачі законом не була встановлена необхідність державної реєстрації правочину або реєстрації права власності». Зазначений Закон набрав чинності 09.04.2025, і зазначеним положенням не було надано ретроактивної дії.

Великою Палатою Верховного Суду в постанові від 17.10.2018 у справі № 362/44/17 висловлено правову позицію, що якщо у передбачених законом випадках у разі порушення або загрози порушення інтересів держави з позовом до суду звертається прокурор від імені органу, уповноваженого державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах, позовну давність слід обчислювати з дня, коли про порушення права або про особу, яка його порушила, довідався або міг довідатися орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах (схожі висновки викладені в постановах Верховного Суду України від 12 квітня 2017 року у справі № 6-1852цс16 і Великої Палати Верховного Суду від 22 травня 2018 року у справі № 369/6892/15-ц та від 22 травня 2018 року у справі № 469/1203/15-ц).

З установлених обставин справи слідує, що Пилипецькій сільській раді Хустського району Закарпатської області, про існування рішення від 21 травня 2015 року № 5 «Про затвердження технічної документації гр. ОСОБА_1 , с. Пилипець № 6», яке не було предметом розгляду на сесії й не вирішувалось органом місцевого самоврядування стало відомо після початку досудового розслідування за вказаним фактом, тобто після внесення відомостей до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №12023071110000091 від 19.04.2023. Відтак суд уважає, що прокурор звернувся до суду з цим позовом у межах строку позовної давності.

Суд уважає, що в цій справі прокурор вправі був звернутись до суду з метою представництва інтересів держави в суді, враховуючи наявність порушення інтересів держави, що полягають у захисті прав та свобод місцевого самоврядування, яке не носить загальнодержавного характеру, але направлене на виконання функцій держави на конкретній території та реалізується у визначеному законом порядку та способі, який відноситься до їх відання. В цьому випадку інтерес держави полягає у необхідності забезпечення прав та інтересів органу місцевого самоврядування, як розпорядника земельної ділянки, що є основним національним багатством та перебуває під особливою охороною держави, забезпечення збереження, раціонального використання та охорони земель в інтересах нинішнього і майбутнього поколінь. Матеріалами справи підтверджується, що уповноважений орган Пилипецька сільська рада Хустського району Закарпатської області не здійснювала захисту зазначених законних інтересів, у зв`язку з чим, на думку суду, безперечно існували підстави для звернення прокурора з цим позовом до суду. При цьому суд відхиляє доводи представника відповідача адвоката Тягура І.І. щодо викладення в листі Пилипецької сільської ради від 04 листопада 2024 року доручення від органу місцевого самоврядування на звернення з позовом керівнику прокуратури. Вказаний лист, у взаємозв`язку з відсутністю з боку сільської ради активних дій спрямованих на відновлення становища земельної ділянки, яка за відсутності правових підстав перейшла у власність третьої особи, оцінюється судом як підтвердження нездійснення органом місцевого самоврядування захисту порушених інтересів держави, відповідно до ч. 3 ст. 24 ЗУ «Про прокуратуру».

Окремо суд зауважує, що 09 квітня 2025 року набрав чинності Закон України "Про внесення змін до Цивільного кодексу України щодо посилення захисту прав добросовісного набувача" N 4292-IX, яким доповнено статтю 390 ЦК України частиною п`ятою наступного змісту. Суд одночасно із задоволенням позову органу державної влади, органу місцевого самоврядування або прокурора про витребування нерухомого майна від добросовісного набувача на користь держави чи територіальної громади вирішує питання про здійснення органом державної влади або органом місцевого самоврядування компенсації вартості такого майна добросовісному набувачеві.

Суд постановляє рішення про витребування нерухомого майна від добросовісного набувача на користь держави чи територіальної громади, за умови попереднього внесення органом державної влади, органом місцевого самоврядування або прокурором вартості такого майна на депозитний рахунок суду. Перерахування грошових коштів як компенсації вартості нерухомого майна з депозитного рахунку суду здійснюється без пред`явлення добросовісним набувачем окремого позову до держави чи територіальної громади.

Відповідно до ч. 6 ст. 13 ЗУ «Про судоустрій і статус суддів» висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, враховуються іншими судами при застосуванні таких норм права.

В постанові від 14.01.2026 № 354/160/25 Верховний Суд у складі Касаційного цивільного суду зробив правовий висновок, що положення частини п`ятої статті 390 ЦК України поширюється на випадки подання позову про витребування майна у добросовісного набувача. Разом з тим, у випадку подання та розгляду судом позову про витребування майна у недобросовісного набувача приписи частини п`ятої статті 390 ЦК України не підлягають застосуванню.

Питання про добросовісність/недобросовісність набувача судом може бути вирішене лише після дослідження доказів на стадії ухвалення судового рішення.

У випадку встановлення недобросовісності набувача суд задовольняє позов на підставі статті 387 ЦК України без застосування приписів частини п`ятої статті 390 ЦК України, яка визначає порядок компенсації вартості майна добросовісному набувачеві (коли земельна ділянка належала державі (чи територіальній громаді), а останній набувач є добросовісним). Натомість у разі недоведення позивачем недобросовісності набувача і встановлення, що набувач є добросовісним, суд відмовляє у задоволенні позову, зокрема на підставі частини п`ятої статті 390 ЦК України, якщо позивачем попередньо не внесено вартість майна на депозитний рахунок суду.

З врахуванням установлених судом обставин справи, зважаючи на те, що матеріалами справи не доводиться недобросовісність набувача земельної ділянки ОСОБА_3 , невнесення вартості витребуваної земельної ділянки прокурором чи органом місцевого самоврядування на депозит суду має наслідком відмову в задоволенні позову.

Згідно з частинами першою-третьою статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.

Відповідно до ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд спирається на висновки Європейського суду з прав людини в рішенні від 18 липня 2006 року у справі «Проніна проти України» про те, що п. 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень.

У рішенні Європейського суду з прав людини «Серявін та інші проти України» вказано, що усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пунктом 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (RuizTorija v. Spain) від 09 грудня 1994 року, серія A, № 303-A, п. 29).

Судом надано відповіді на доводи й аргументи сторін, які були висловлені в заявах по суті та під час судового розгляду справи в судовому засіданні. За наслідками дослідження наявних у матеріалах справи доказів, їх оцінки і перевірки на відповідність критеріям належності, допустимості й достовірності та достатності для вирішення спору, суд установив фактичні обставини справи і з`ясував характер спірних правовідносин та норми права, якими вони регулюються.

Підсумовуючи наведене суд констатує, що фактичні обставини справи, на які посилався прокурор у обґрунтування позову про набуття ОСОБА_1 у власність земельної ділянки площею 1,11га, яка знаходиться в межах населеного пункту с.Пилипець, в ур.«Стаї», кадастровий номер якої 2122485200:09:001:0056, для ведення товарного сільськогосподарського виробництва за відсутності для цього правових підстав підтверджені доказами й установлені судом. Суд установив, що на засіданні 38 сесії 6 скликання Пилипецької сільської ради питання щодо затвердження технічної документації та передачі у власність ОСОБА_1 спірної земельної ділянки з кадастровим номером 2122485200:09:001:0056 не розглядалось та рішення від 21.05.2015 № 5 не приймалось. 15.08.2015 було здійснено державну реєстрацію права власності ОСОБА_1 на земельну ділянку з кадастровим номером 2122485200:09:001:0056. З часу першої реєстрації права власності на земельну ділянку пройшов строк більше десяти років. Водночас суд установив, що ОСОБА_3 є добросовісним набувачем спірної земельної ділянки з кадастровим номером 2122485200:09:001:0056, право власності яким набуто за відплатним договором.

На підставі викладеного, відповідно до положень статті 1 Першого протоколу до ЄКПЛ, п. 1 ч. 3 ст. 388 та ч. 5 ст. 390 ЦК України, суд дійшов висновку, що в позові прокурора слід відмовити.

Відповідно до положень ст. 141 Цивільного процесуального кодексу України, у зв`язку з задоволенням позову судові витрати належить залишити за Керівником Хустської окружної прокуратури Закарпатської області.

Керуючись ст. 258, 259, 263-265, 268, 273, 352, 354 ЦПК України, суд

УХВАЛИВ:

В задоволенні позову Керівника Хустської окружної прокуратури Закарпатської області в інтересах Пилипецької сільської ради до ОСОБА_3 , треті особи на стороні відповідача: ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , про витребування земельної ділянки відмовити.

Судові витрати залишити за Керівником Хустської окружної прокуратури Закарпатської області.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до Закарпатського апеляційного суду безпосередньо протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому рішення суду не було вручено у день його проголошення, складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому відповідного рішення суду.

Повний текст судового рішення складено 26.03.2026.

Головуючий суддя О. І. Повідайчик