Рішення № 135146158, 11.02.2026, Індустріальний районний суд м. Дніпропетровська

Справа № 202/6502/25

Провадження № 2/202/700/2026

ЗАОЧНЕ РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 лютого 2026 року м. Дніпро

Індустріальний районний суд міста Дніпра у складі:

головуючого судді Доценко С.І.

за участю секретаря судового засідання Тарасової К.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 до ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , третя особа Комунальне підприємство «Жилсервіс 5» Дніпровської міської ради, про визнання осіб такими, що втратили право користування житловим приміщенням,-

ВСТАНОВИВ:

У червні 2025 року позивачі звернулися до суду з позовом до ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , про визнання осіб такими, що втратили право користування кімнатою АДРЕСА_1 .

В обґрунтування позову посилаються на те, що згідно корінця ордеру на зайняття житлової площі у гуртожитку №72 від 23.07.2010 року ОСОБА_8 є уповноваженим наймачем кімнати АДРЕСА_1 . До складу сім`ї наймача належить ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .

23 липня 2010 року ОСОБА_8 уклала з ремонтно-будівельним та експлуатаційним управлінням «Наш дім» Державного підприємства «Дніпропетровський домобудівний комбінат», що являвся балансоутримувачем будівлі гуртожитку, Договір найму житлового приміщення, а саме кімнати АДРЕСА_1 , та Договір про участь у витратах на утримання будинку та прибудинкової території.

01.06.2011 року ОСОБА_8 уклала з КЖЕП № 49 Договір про надання послуг з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій.

13.01.2017 року ОСОБА_8 змінила прізвище на « ОСОБА_10 ».

20 липня 2019 року ОСОБА_9 зареєструвала шлюб з ОСОБА_11 та прийняла прізвище чоловіка.

У 2025 році з метою приватизації займаного житлового приміщення позивачі звернулися до Департаменту житлового господарства Дніпровської міської ради.

Однак, з`ясувалося що в кімнаті АДРЕСА_1 зареєстровані інші особи, які не мають родинних стосунків з позивачами.

Реєстрація відповідачів в житловому приміщенні перешкоджає позивачам вирішення питання приватизації займаного житлового приміщення. Своєю реєстрацією відповідачі зберігають право користування житловим приміщенням, що перешкоджає позивачам вільно користуватись ним.

Вищезазначені обставини справи у своїй сукупності свідчать про порушення прав позивачів з боку відповідачів і необхідності захисту таких прав судом, шляхом визнання відповідачів такими, що втратила право користування житловим приміщенням.

Ухвалою суду від 11.07.2025 року провадження по справі було відкрито в порядку загального позовного провадження та призначено підготовче судове засідання.

Ухвалою суду від 11.12.2025 року закрите підготовче провадження та справу призначено до судового розгляду по суті.

Позивачі в судове засідання не з`явилися, надали заяви про розгляд справи без участі позивача, позов підтримали та просили задовольнити.

Відповідачі та представник третьої особи до суду не з`явилися, були повідомлені про час та місце розгляду справи належним чином, причин неявки не повідомили, жодних клопотань чи/ або заяв по суті справи від них до суду не надходило.

Судом на підставі частини другої статті 247 ЦПК, у зв`язку із неявкою в судове засідання всіх учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось.

Вивчивши матеріали справи, суд дійшов висновку про те, що позов підлягає задоволенню з таких підстав.

Судом встановлено, що згідно корінця ордеру на зайняття житлової площі у гуртожитку №72 від 23.07.2010 року ОСОБА_8 є уповноваженим наймачем кімнати АДРЕСА_1 . До складу сім`ї наймача належить ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Згідно свідоцтва про зміну імені видане Індустріальним районним у місті Дніпропетровську відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Дніпропетровській області, серії НОМЕР_1 , ОСОБА_8 змінила ім`я на ОСОБА_1 , про що 13.01.2017 складено відповідний запис №2.

Матеріалами справи підтверджено, що ОСОБА_9 та ОСОБА_11 , уклали шлюб, про що 20.07.2019 року складено відповідний актовий запис за № 366; прізвища після державної реєстрації шлюбу: дружини ОСОБА_12 ; місце державної реєстрації: Індустріальний районний у місті Дніпрі відділ державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Дніпропетровській області.

Згідно з витягом з реєстру територіальної громади №2025/006907168 від 26.05.2025 ОСОБА_1 з 27.07.2010 року зареєстрована за адресою: АДРЕСА_2 .

Згідно витягу з реєстру територіальної громади №2025/006899928 від 26.05.2025 ОСОБА_13 з 02.12.2003 року зареєстрована за адресою: АДРЕСА_2 .

Згідно витягу з реєстру територіальної громади №2024/009926237 від 19.08.2024 ОСОБА_3 з 27.07.2010 року зареєстрована за адресою: АДРЕСА_2 .

Згідно довідки КП «Жилсервіс-5» Дніпровської міської ради від 26.05.2025 у гуртожитку за адресою: АДРЕСА_2 відкритий особовий рахунок на три особи № НОМЕР_2 з 01.07.2013, який дійсний на теперішній час.

На підтвердження факту не проживання ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 у кімнаті гуртожитку до позовної заяви наданий акт про непроживання в гуртожитку за адресою: АДРЕСА_2 , складний майстром ОСОБА_14 , підписаний мешканцями кімнат № НОМЕР_3 та № НОМЕР_4 . Цим актом підтверджено, що в приміщенні вказаного гуртожитку особистих речей, що підтверджують проживання ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 не виявлено.

Із змісту акта встановлено, що особи не проживають за вказаною адресою з 2017 року.

Окрім того, актами обстеження в складі комісії майстра ОСОБА_14 , при обстеженні за адресою: АДРЕСА_2 , встановлено, що при проведенні паспортного режиму було встановлено факт проживання. ОСОБА_1 , ОСОБА_9 та ОСОБА_15 фактично мешкають за вказаною адресою , інші особи по даній адресі не проживають.

Згідно Довідки №744 від 30.10.2025 наданою КП «Жилсервіс -5» ДМР за адресою: АДРЕСА_2 зареєстровані:

ОСОБА_1 - ІНФОРМАЦІЯ_3 в кім.№735 зареєстрована з 02.12.2003 року до 27.07.2010 року., перереєстрація по кімнаті № 940 з 27.07.2010 року по теперішній час.

ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_1 за даною адресою зареєстрована по формі А у матері з 02.12.2003 року до 27.07.2010 року. перереєстрація по кімнаті № 940 з 27.07.2010 року по теперішній час.

ОСОБА_15 - ІНФОРМАЦІЯ_2 за даною адресою була зареєстрована по формі А у матері з 02.12.2003 року до 27.07.2010 року, перереєстрація по кім. № 940 з 27.07.2010 року по теперішній час.

Також зареєстровані особи які не мають родинних відносин а саме:

гр. ОСОБА_16 - ІНФОРМАЦІЯ_4 зареєстрована в кім. №940 з 22.04.1997 року.

гр. ОСОБА_6 ІНФОРМАЦІЯ_5 зареєстрований в кім. №940 з 10.10.2005 року.

гр. ОСОБА_4 ІНФОРМАЦІЯ_6 зареєстрований в кім. №940 з 22.04.1997 року.

гр. ОСОБА_17 ІНФОРМАЦІЯ_7 зареєстрована в кім.№940 за даною адресою з 13.09.1996 року.

гр. ОСОБА_5 ІНФОРМАЦІЯ_8 зареєстрована в кім.№940 з 22.04.1997 року.

Положення ч. 2 п. 15 постанови Пленуму Верховного Суду України №9 від 01.11.1996 року «Про застосування Конституції України при здійсненні правосуддя» зазначають, що наявність прописки (на даний час реєстрації) сама по собі не може бути підставою для визнання права користування жилим приміщенням за особою, яка там проживала.

Згідно ст. 47 Конституції України кожен має право на житло. Ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду.

Як зазначено у статті 9 ЖК України, ніхто не може бути виселений із займаного жилого приміщення або обмежений у праві користування ним інакше як з підстав і в порядку, які передбачено законом.

Згідно статті 8 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, кожен має право на повагу до свого приватного та сімейного життя, до свого житла та кореспонденції.

Кожній особі, окрім інших прав, гарантовано право на повагу до її житла, яке охоплює, насамперед, право займати житло, не бути виселеною чи позбавленою свого житла (пункт 1 статті 8 Європейської конвенції про захист прав людини та основних свобод).

Це покладає на Україну в особі її державних органів зобов`язання «вживати розумних і адекватних заходів для захисту прав» (рішення у справі Powell and Rayner v. the U.K. від 21.02.1990 р.). Такий загальний захист поширюється як на власника квартири (рішення у справі Gillow v. the U.K. від 24.11.1986 року), так і на наймача (рішення у справі Larkos v. Cyprus від 18.02.1999 року).

Втрата житла є найбільш крайньою формою втручання у це право (рішення ЄСПЛ від 13 травня 2008 року у справі «МакКенн проти Сполученого Королівства» (McCann v. theUnitedKingdom), заява №19009/04, п. 50; рішення ЄСПЛ від 02 грудня 2010 року у справі «Кривіцька та Кривіцький проти України» («Kryvitska and Kryvitsky v.Ukraine») заява № 30856/03, п. 41.

Пункт 2 статті 8 Конвенції чітко визначає підстави, за яких втручання держави у використання особою прав, зазначених в пункті 1 цієї статті, є виправданим. Таке втручання має бути передбачене законом і необхідне в демократичному суспільстві, а також здійснюватися в інтересах національної і громадської безпеки або економічного добробуту країни, для охорони порядку і запобігання злочинності, охорони здоров`я чи моралі, захисту прав і свобод інших осіб. Цей перелік підстав для втручання є вичерпним і не підлягає розширеному тлумаченню. Водночас державі надаються широкі межі розсуду, які не є однаковими і в кожному конкретному випадку залежать від цілей, зазначених у пункті 2 статті 8 Конвенції.

Втручання держави є порушенням статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, якщо воно не переслідує законну мету, одну чи декілька, що перелічені у пункті 2 статті 8, не здійснюється «згідно із законом» та не може розглядатись як «необхідне в демократичному суспільстві» (рішення у справі «Савіни проти України`від 18 грудня 2008 року).

У пункті 36 рішення від 18 листопада 2004 року у справі «Прокопович проти Росії» Європейський суд з прав людини зазначив, що концепція «житла» за змістом статті 8 Конвенції не обмежена житлом, яке зайняте на законних підставах або встановленим у законному порядку. «Житло» - це автономна концепція, що не залежить від класифікації у національному праві. Тому чи є місце конкретного проживання «житлом», що б спричинило захист на підставі пункту 1 статті 8 Конвенції, залежить від фактичних обставин справи, а саме - від наявності достатніх триваючих зв`язків з конкретним місцем проживання (рішення Європейського суду з прав людини по справі «Баклі проти Сполученого Королівства» від 11 січня 1995 року, пункт 63).

Відповідно до статті 72 ЖК України визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням внаслідок відсутності цієї особи понад встановлені строки, провадиться в судовому порядку.

Аналіз статей 71, 72 ЖК України дає підстави для висновку, що особа може бути визнана такою, що втратила право користування жилим приміщеннями за двох умов: непроживання особи в жилому приміщенні більше шести місяців та відсутність поважних причин.

Саме на позивача процесуальний закон покладає обов`язок довести факт відсутності відповідача понад встановлені статтею 71 ЖК України строки у жилому приміщенні, а на відповідача - довести, що така відсутність обумовлена поважними причинами.

На ствердження вибуття суд може брати до уваги будь-які фактичні дані, які свідчать про обрання стороною іншого постійного місця проживання (повідомлення про це в листах, розписках, переадресовка кореспонденції, утворення сім`ї в іншому місці, перевезення майна в інше жиле приміщення, виїзд в інший населений пункт, укладення трудового договору на невизначений строк тощо).

Початок відліку часу відсутності визначається від дня, коли особа залишила приміщення. Повернення особи до жилого приміщення, яке вона займала, перериває строк тимчасової відсутності. При тимчасовій відсутності за особою продовжує зберігатись намір ставитися до жилого приміщення як до свого постійного місця проживання, тому при розгляді позову про визнання особи такою, що втратила право на жилу площу, суд повинен ретельно дослідити обставини, які мають значення для встановлення причин довготривалої відсутності.

Зазначене відповідає правовим висновкам, які викладено у постановах Верховного Суду від 24 жовтня 2018 року, справа №490/12384/16-ц, провадження №61-37646св18; від 22 листопада 2018 року, справа №760/13113/14-ц, провадження №61-30912св18, від 09 лютого 2021 року, справа №201/489/17, провадження №61-9724св19, від 06 вересня 2022 року, справа №725/5243/19, провадження №61-21052св21, від 28 вересня 2022 року, справа №686/21929/19-ц, провадження №61-6652св22, від 29 березня 2023 року, справа №200/17337/17, провадження №61-21102св21.

Вказане також відповідає роз`ясненням, наданим судам у пункті 10 постанови Пленуму Верховного Суду України № 2 від 12 квітня 1985 року «Про деякі питання, що виникли в практиці застосування судами Житлового кодексу України», відповідно до якого у справах про визнання наймача або члена його сім`ї таким, що втратив право користування жилим приміщенням (стаття 71 ЖК Української РСР), необхідно з`ясовувати причини відсутності відповідача понад встановлені строки. У разі їх поважності (перебування у відрядженні, у осіб, які потребують догляду, внаслідок неправомірної поведінки інших членів сім`ї тощо) суд може продовжити пропущений строк.

Таким чином,розглянувши справу в межах заявлених позовних вимог, з`ясувавши обставини справи та надавши оцінку зібраним у справі доказам, оцінивши їх належність, допустимість, достовірність, а також достатність і взаємний зв`язок у їх сукупності, судом встановлено, що відповідачі зареєстровані у спірному житловому приміщенні, проте з моменту вселення позивачів в зазначене житлове приміщення (з 2010 року) не проживають, добровільно з реєстраційного обліку не знялись, жодних зобов`язань пов`язаних з утриманням кімнати не несуть, нею не користуються, не виконують обов`язки, пов`язані з її утриманням, оплатою житлового приміщення, їх речі за вказаною адресою відсутні, а тому позовні вимоги підлягають задоволенню.

Враховуючи викладене у своїй сукупності, суд доходить висновку про обґрунтованість визнання ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 такими, що втратили право користування жилим приміщенням.

Відповідно до ч. 1 ст. 11 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні», реєстрація місця проживання та місця перебування осіб здійснюється органом реєстрації.

Як зазначено у рішенні Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 17.12. 2014 року у справі № 6-35436 св14 за наявності рішення суду про позбавлення особи права користування житловим приміщенням, окремого рішення суду щодо зняття особи з реєстрації місця проживання не потребується.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 12, 13, 76, 78, 81, 141, 259, 263-265 ЦПК України, суд,-

УХВАЛИВ:

Позов ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 до ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , третя особа Комунальне підприємство «Жилсервіс 5» Дніпровської міської ради, про визнання осіб такими, що втратили право користування житловим приміщенням - задовольнити.

Визнати ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_8 , ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_4 такими, що втратили право користування житловим приміщенням в кімнаті АДРЕСА_1 .

Це заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача.

Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його складення.

Відповідач, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.

Строк на подання заяви про перегляд заочного рішення може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин.

Позивач, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити рішення суду в апеляційному порядку повністю або частково.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Дніпровського апеляційного суду безпосередньо або через Індустріальний районний суд міста Дніпра (до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи) протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом встановлених строків не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.

Згідно з частиною п`ятою статті 268 ЦПК України датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.

Повне судове рішення складене 11.02.2026 року.

Сторони можуть отримати інформацію щодо даної справи за веб-адресою сторінки на офіційному веб-порталі судової влади України або в підсистемі "Електронний суд".

Суддя С. І. Доценко