Рішення № 135129557, 25.03.2026, Дніпровський районний суд Дніпропетровської області (до 25.04.2025 - Дніпропетровський районний суд Дніпропетровської області)

Справа № 175/1480/21

Провадження № 2/175/475/21

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

25 березня 2026 року Дніпровський районний суд Дніпропетровської області в складі:

головуючої судді Озерянської Ж.М.

з участю секретаря Рожкової Д.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у с-щі Слобожанське цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , Любимівської сільської ради Дніпровського району Дніпропетровської області про витребування майна з чужого незаконного володіння та визнання права власності у порядку спадкування, усунення перешкод у користуванні, -

В С Т А Н О В И В:

У квітні 2021 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 про витребування майна з чужого незаконного володіння та визнання права власності у порядку спадкування.

Ухвалою суду від 20 травня 2021 року відкрито провадження по справі та призначене підготовче судове засідання.

27 жовтня 2022 року ОСОБА_1 подано позовну заяву до ОСОБА_2 , Любимівської сільської ради про витребування майна з чужого незаконного володіння та визнання права власності у порядку спадкування та усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою (у порядку п.2 ч.2 ст. 49 ЦПК України), яка прийнята ухвалою суду від 02 листопада 2022 року.

Ухвалою суду від 19 квітня 2023 року залучено в якості співвідповідача Любимівську сільську раду Дніпровського району Дніпропетровської області.

Ухвалою суду від 20 листопада 2023 року закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду справи по суті.

У судовому засіданні 12 червня 2024 року представник ОСОБА_1 Клименко Н.А. підтримала позовну заяву та просила суд витребувати з чужого незаконного володіння ОСОБА_2 житловий будинок АДРЕСА_1 , а саме припинити право власності та скасувати державну реєстрацію права власності на об`єкт нерухомого майна житловий будинок АДРЕСА_1 , реєстраційний номер об`єкту нерухомого майна: 2244732912214, за ОСОБА_2 , що внесений 04 грудня 2020 року державним реєстратором речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень Вільненської сільської ради Новомосковського району Дніпропетровської області Ричка Олександром Юрієвичем. Визнати за ОСОБА_1 право власності у порядку спадкування за законом після смерті ОСОБА_3 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , на житловий будинок АДРЕСА_1 , що належав ОСОБА_3 на підставі Свідоцтва на забудову садиби в сільських населених пунктах Української РСР. Усунути перешкоди у здійсненні права користування земельною ділянкою, а саме: визнати недійсним Рішення Любимівської сільської ради Дніпровського району Дніпропетровської області 15 сесії VIII скликання від 17 грудня 2021 року №1025-15/?ІІІ про затвердження технічної документації з землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі і передачу у власність земельної ділянки площею 0,12 га (кадастровий номер 1221484000:04:007:0093) для обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, розташовану за адресою: АДРЕСА_1 . Скасувати рішення Державного реєстратора №62709097 від 31 грудня 2021 року (з відкриттям розділу), номер запису про право власності №46039666, про державну реєстрацію права власності ОСОБА_2 на земельну ділянку площею 0,12 га, кадастровий №1221484000:04:007:0093 на підставі Рішення органу місцевого самоврядування, серія та номер: №1025-15/VIII, видавник: Любимівська сільська рада Дніпровського району Дніпропетровської області, реєстраційний номер об`єкту нерухомого майна: 2550665112020. Скасувати державну реєстрацію у Державному земельному кадастрі земельної ділянки, кадастровий номер №1221484000:04:007:0093, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 , припинивши право власності ОСОБА_2 на земельну ділянку кадастровий номер №1221484000:04:007:0093, шляхом закриття поземельної книги. У подальшому інтереси ОСОБА_1 представляла адвокат Бразалук С.С.

Представник ОСОБА_2 адвокат Бровко О.О. у судовому засіданні 12 червня 2024 року просив суд у задоволенні позову відмовити з підстав, викладених у запереченнях на позов.

Представник Любимівської сільської ради Дніпровського району Дніпропетровської області Желізняк О.В. у судовому засіданні 12 червня 2024 року покладалася на розсуд суду, у подальшому сільський голова надав суду заяву про слухання справи за відсутності представника сільради.

Суд, вислухавши представників сторін, допитавши свідків, дослідивши матеріали справи, оцінивши докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому їх дослідженні, дійшов до таких висновків.

Згідно ст. 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Статтею 12 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставі своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ст. 13 ЦПК України, суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Відповідно до змісту ст. 76 ЦПК України, доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно ст. 77 ЦПК України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Статтею 81 ЦПК України передбачено, що кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання. Обставини, які визнаються учасниками справи, зазначаються в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їхніх представників.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина - четверта статті 263 ЦПК України).

Судом встановлено, що відповідно до Свідоцтва про забудову садиби в сільських населених пунктах Української РСР ОСОБА_3 виділено земельну ділянку по АДРЕСА_1 для будівництва нового будинку замість старого будинку, старий будинок знести. Забудова ділянки дозволена рішенням Виконкому Дніпропетровської районної ради від 30 квітня 1980 року №217. Житловий будинок на 3 кімнати житловою площею 41.3 кв.м. з надвірними будівлями сарай з літньою кухнею, вбиральня. Строк початку будівництва 30 квітня 1982 року, строк закінчення будівництва 30 квітня 1985 року (том №1 а.с. 10-13, 56-57).

Відповідно до копій погосподарських книг (книг по господарському обліку) та списків господарського обліку Любимівської сільської ради з 1991 року по теперішній час по житловому будинку АДРЕСА_1 вбачається, що записаний першим у книзі ОСОБА_3 помер у 2018 році та відбулася заміна власника на ОСОБА_2 (витяг з державного реєстру №236302203 від 10 грудня 2020 року). Зазначено загальну площу будинку як 70 кв.м., житлову площу будинку як 58 кв.м., рік побудови 1987 (том №1 а.с. 15-32, том №2 а.с. 129-138).

07 травня 2003 року на ім`я ОСОБА_3 було виготовлено технічний паспорт на домоволодіння АДРЕСА_1 , де зазначено що будинок є двоповерховим загальною площею 119,9 кв.м., житловою площею 53,7 кв.м., допоміжною площею 58.2 кв.м. (том №1 а.с.33-37, том №2 а.с. 139-143).

Інформацією з державного реєстру речових прав на нерухоме майно встановлено, що 04 грудня 2020 року за номером запису про право власності №39626425 державним реєстратором внесено право власності ОСОБА_2 на житловий будинок загальною площею 108,2 кв.м., житловою 64,8 кв.м. за адресою: АДРЕСА_1 (том №1 а.с. 45, 58, 99-101, 139-141, 157, 159-161, 179-181).

Ухвалою суду від 12 квітня 2022 року витребувано у Комунального Підприємства «Бюро технічної інвентаризації» Слобожанської селищної ради Дніпровського району Дніпропетровської області копію інвентаризаційної справи по домоволодінню АДРЕСА_1 . Витребувано у Державного реєстратора речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень Вільненської сільської ради Новомосковського району Дніпропетровської області Рички О.Ю. документи (або належним чином завірені сканкопії документів), на підставі яких ним було проведено державну реєстрації права власності на житловий будинок АДРЕСА_1 за ОСОБА_2 , РНОКПП: НОМЕР_1 , в тому числі довідку-характеристику вищезазначеного житлового будинку, складену при інвентаризації житлового будинку інженером техінвентаризації 10 листопада 2020 року.

На виконання вимог Ухвали суду від 12 квітня 2022 року Комунальним Підприємством «Бюро технічної інвентаризації» Слобожанської селищної ради Дніпровського району Дніпропетровської області 10 серпня 2022 року надано копію архівної справи №16 з адресою АДРЕСА_1 , виготовленою на замовлення ОСОБА_3 . Опис майна - Житловий будинок загальною площею 111,9 кв.м., житлова площа 53,7 кв.м. Правова документація не оформлялась, право власності не зареєстроване(том №2 а.с. 47-51).

На виконання вимог Ухвали суду від 12 квітня 2022 року Губиниською селищною радою Новомосковського району Дніпропетровської області 24 жовтня 2022 року надано інформацію про те, що документи на підставі яких було проведено державну реєстрацію права власності на житловий будинок АДРЕСА_1 за ОСОБА_2 , в тому числі довідка-характеристика вищезазначеного житлового будинку, складена при інвентаризації житлового будинку інженером інвентаризації 10 листопада 2020 року, в Губиниській селищній раді не зберігається. Державний реєстратор Вільненської сільської ради Новомосковського району Ричка О.Ю. звільнений шляхом переведення до Магдалинівського району Дніпропетровської області (том №2 а.с. 112).

Допитана у судовому засіданні 28 листопада 2024 року свідок ОСОБА_4 пояснила, що вона є сусідкою ОСОБА_3 , зі слів якого знає, що спірний будинок побудовано було для сина ОСОБА_3 ОСОБА_5 . 11 лютого 2020 року ОСОБА_5 як землекористувач за адресою АДРЕСА_2 підписував їй Акт прийому передачі межових знаків на зберігання.

Допитаний у судовому засіданні 28 листопада 2024 року свідок ОСОБА_5 пояснив, що спірний будинок за адресою АДРЕСА_2 належить його батьку ОСОБА_3 , будувався самостійно ним та його братом. Його колишня дружина ОСОБА_2 стосунку до будинку не має.

Допитана у судовому засіданні 18 березня 2025 року свідок ОСОБА_6 пояснила, що вона є сусідкою ОСОБА_2 , знайома з нею з 1980 року. Позивачку ОСОБА_1 ніколи не бачила. ОСОБА_2 проводила у будинку ремонтні роботи, мешкає за адресою АДРЕСА_2 і нині. Спірний будинок було побудовано за кошти ОСОБА_2 , оскільки її чоловік ОСОБА_7 ніде не працював.

Допитаний у судовому засіданні 18 березня 2025 року свідок ОСОБА_8 пояснив, що йому знайома ОСОБА_2 , яка мешкає у спірному будинку. Йому відомо що у 2007-2008 роках у спірному будинку мешкав ОСОБА_7 . Ним як головою сільради (на той період часу обіймав посаду) видавалася довідка про те, що ОСОБА_2 мешкає у спірному будинку.

Допитаний у судовому засіданні 18 березня 2025 року свідок ОСОБА_9 пояснив, що до будівництва спірного будинку ОСОБА_2 не має відношення.

Суд аналізуючи показання вказаних вище свідків, дійшов до висновку про те, що такі показання свідків в даному конкретному випадку мають лише інформативний характер і не можуть бути покладені в основу судового рішення як доказ.

Конституцією України передбачено захист права власності, зокрема статтею 41 Конституції України установлено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним. Використання власності не може завдавати шкоди правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію і природні якості землі.

Згідно з рішенням Європейського суду з прав людини у справі «Спорронг і Льоннрот проти Швеції» від 23 вересня 1982 року будь-яке втручання у права особи передбачає необхідність сукупності таких умов: втручання повинне здійснюватися «згідно із законом», повинне мати «легітимну мету» та бути «необхідним у демократичному суспільстві». Як раз «необхідність у демократичному суспільстві» і містить у собі конкуруючий приватний інтерес; зумовлюється причинами, що виправдовують втручання, які, у свою чергу мають бути «відповідними і достатніми»; для такого втручання має бути «нагальна суспільна потреба», а втручання - пропорційним законній меті.

У своїй діяльності Європейський суд з прав людини керується принципом пропорційності, як дотримання «справедливого балансу» між потребами загальної суспільної та потребами збереження фундаментальних прав особи, враховуючи те, що заінтересована особа не повинна нести непропорційний та надмірний тягар. Конкретному приватному інтересу повинен протиставлятися інший інтерес, який може бути не лише публічним (суспільним, державним), але й іншим приватним інтересом, тобто повинен існувати спір між двома юридично рівними суб`єктами, кожен з яких має свій приватний інтерес, перебуваючи в цивільно-правовому полі.

Згідно зі статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави зводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків інших зборів або штрафів.

Поняття «майно» в першій частині статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод має автономне значення, яке не обмежується правом власності на фізичні речі та є незалежним від формальної класифікації в національному законодавстві. Право на інтерес теж по суті захищається статтею 1 Першого протоколу - Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Суд бере до уваги той факт, що відповідно до Свідоцтва про забудову садиби в сільських населених пунктах Української РСР ОСОБА_3 виділено земельну ділянку по АДРЕСА_1 для будівництва нового будинку заміст старого будинку, старий будинок знести. Будинок житловою площею 41.3 кв.м. Відповідно до копій погосподарських книг (книг по господарському обліку) та списків господарського обліку Любимівської сільської ради з 1991 року по теперішній час по житловому будинку АДРЕСА_1 вбачається, що загальна площа будинку - 70 кв.м., житлова площа будинку - 58 кв.м. Відповідно до технічного паспорту виготовленого на ім`я ОСОБА_3 зазначено, що будинок є двоповерховим загальною площею 119,9 кв.м., житловою площею 53,7 кв.м., допоміжною площею 58.2 кв.м. Опис об`єкту: А будинок, Б - лазня; В - вхід в погріб, пг погріб, Г вбиральня, з.я., з.я1 зливна яма.

Разом з тим, інформацією з державного реєстру речових прав на нерухоме майно встановлено, що за ОСОБА_2 зареєстровано право власності на житловий будинок загальною площею 108,2 кв.м., житловою 64,8 кв.м. Опис об`єкту: А1 житловий будинок, а2 ганок, а3 балкон, а4 сходи, Б1- лазня, Д1 сарай, пг погріб, д2 навіс, Е1 навіс, Г1 - вбиральня, В1 погріб з шийкою, Ж1- альтанка, З1- навіс, І замощення, №1-8 - споруди.

Таким чином існує суттєва різниця у площі об`єкту нерухомості, вказаного позивачкою та об`єкту нерухомості, який перебуває у власності відповідачки, суттєво різниться і опис об`єкту нерухомого майна, що в свою чергу надає сумніви у тотожності предмету спору в даному випадку.

Також, доводи позивачки стосовно «вибуття майна з володіння власника на підставі підроблених документів» не підтверджена належними та допустимими доказами, а відтак не є обґрунтованою, оскільки позивачкою не надано конкретних доказів такого підроблення, та не зазначено які саме документи були підроблені.

ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_3 помер, що підтверджується Свідоцтвом про смерть виданим 30 жовтня 2018 року територіальним відділом записів актів громадянського стану міста Ухти Міністерства юстиції Республіки Комі (том №1 а.с. 39).

Відповідно до Довідки від 02 березня 2021 року останнім місцем мешкання ОСОБА_3 є кв. АДРЕСА_3 . Дата реєстрації з 08 листопада 2012 року. Дата зняття з реєстрації у зв`язку зі смертю ІНФОРМАЦІЯ_2 (том №1 а.с. 40).

Відповідно до Витягу про реєстрацію в Спадковому реєстрі №63788736 від 03 березня 2021 року приватним нотаріусом Хорошманенко Н.С. 03 березня 2021 року заведено спадкову справу після смерті ОСОБА_3 (том №1 а.с. 44, 158).

Ухвалою суду від 13 червня 2022 року витребувано у приватного нотаріуса Хорошманенко Наталії Сергіївни належним чином завірену копію спадкової справи після смерті ОСОБА_3 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_2 .

На виконання вимог Ухвали суду від 13 червня 2022 року, приватним нотаріусом Хорошманенко Н.С. надано інформацію про передачу спадкової справи після смерті ОСОБА_3 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_2 до Дніпровської районної державної нотаріальної контори для оформлення спадкових справ по територіальності.

Ухвалою суду від 30 червня 2022 року витребувано у Дніпровської районної державної нотаріальної контори належним чином завірену копію спадкової справи після смерті ОСОБА_3 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_2 .

На виконання вимог Ухвали суду від 30 червня 2022 року Дніпровською районною державною нотаріальною конторою 01 вересня 2022 року надано копію спадкової справи після смерті ОСОБА_3 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_2 , відповідно до якої після смерті ОСОБА_3 з заявою про прийняття спадщини звернулася громадянка російської федерації ОСОБА_1 (том №2 а.с. 54-81).

Ухвалою суду від 22 вересня 2022 року витребувано у Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції(м. Дніпро) інформативну довідку, чи отримувало Південно-Східне міжрегіональне управління Міністерства юстиції (м. Дніпро) запит від приватного нотаріуса Хорошманенко Н.С. за вих.№78/02-14 від 03.03.2021 року стосовно ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , який на момент смерті проживав в російській федерації, АДРЕСА_4 , якщо так, то яка була відповідь на цей запит Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро).

На виконання вимог Ухвали суду від 22 вересня 2022 року Південно-Східним міжрегіональним управлінням Міністерства юстиції(м. Дніпро) надано запитувану інформацію, зокрема відповідно до листа нотаріуса Ухтинського нотаріального округу Республіки Комі Архипова А.А. заповіт від імені ОСОБА_3 відсутній. Наявна спадкова справі після смерті ОСОБА_10 . Копія вказаної справи направлена приватному нотаріусу Хорошманенко Н.С. 14 січня 2022 року(том №2 а.с. 151-156).

Суд враховує ту обставину, що копія спадкової справи після смерті ОСОБА_10 заведена нотаріусом Ухтинського нотаріального округу Республіки Комі ОСОБА_11 в матеріалах даної справи відсутня, що позбавляє суд можливості встановити повне коло спадкоємців після смерті ОСОБА_3 .

Крім того, суд враховує той факт, що спадкова справа після смерті громадянина російської федерації ОСОБА_10 померлого ІНФОРМАЦІЯ_2 (а не 30 жовтня 2018 року як зазначено у прохальній частині уточненого позову) відкрита як в російській федерації, так і на території України за заявою громадянки російської федерації ОСОБА_1 (дата відкриття спадкової справи на території України 03 березня 2021 року). З огляду на ч.1 ст. 1270 ЦК України вданому випадку можливе порушення строку прийняття спадщини, однак результатів розгляду заяви громадянки російської федерації ОСОБА_1 про прийняття спадщини після смерті громадянина російської федерації ОСОБА_10 померлого ІНФОРМАЦІЯ_2 суду не надано. Рішення нотаріуса з приводу заяви громадянки російської федерації ОСОБА_1 про прийняття спадщини після смерті громадянина російської федерації ОСОБА_10 померлого ІНФОРМАЦІЯ_2 в даному випадку має значення, оскільки впливає на обсяг прав та обов`язків ОСОБА_1 як спадкоємця.

Ст. 1217 ЦК України встановлено, що спадкування здійснюється за заповітом або за законом.

Згідно ч.1 ст.1258 ЦК України спадкоємці за законом одержують право на спадкування почергово.

Відповідно до ч.1 ст.1261 ЦК України у першу чергу право на спадкування за законом мають діти спадкодавця, у тому числі зачаті за життя спадкодавця та народженні після його смерті, той з подружжя, який його пережив, та батьки.

Ст.1218 ЦК Україна передбачено, що до складу спадщини входять усі права і обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент смерті.

За правилами ч.5 ст.1268 ЦК України незалежно від часу прийняття спадщини вона належить спадкоємцеві з часу її відкриття.

Приписами ст.1297 ЦК України передбачено, що спадкоємець, який прийняв спадщину, у складі якої є нерухоме майно, зобов`язаний звернутись до нотаріуса за видачею йому свідоцтва про право на спадщину на нерухоме майно, тобто зміна власника майна, що підлягає державній реєстрації, неможлива без перереєстрації права власності. Тому свідоцтво про право на спадщину є обов`язковим, коли об`єктом спадкування є нерухоме майно, що підлягає обов`язковій державній реєстрації.

Для підтвердження наявності спадкового майна, яке підлягає державній реєстрації та місця його знаходження, нотаріусу слід подати документ, що підтверджує право власності спадкодавця на майно з відміткою органу, що проводить реєстрацію, або реєстраційного посвідчення, яке є невід`ємною частиною правовстановлюючого документа.

В свою чергу, право власності на нерухоме майно виникає у спадкоємця лише з моменту державної реєстрації цього майна (ч.2 ст.1299 ЦК України). Право власності на нерухоме майно може бути оформлене на ім`я особи, яка померла, у разі наявності документів, які б підтвердили право власності на майно цієї особи. У випадку відсутності таких документів порушене питання вирішується у судовому порядку.

Згідно ст.1216 ЦК України спадкуванням є перехід прав і обов`язків від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).

Відповідно до п.23 Постанови Пленуму Верховного суду України від 30 травня 2008 року №7 «Про судову практику у справах про спадкування» свідоцтво про право на спадщину видається за письмовою заявою спадкоємців, які прийняли спадщину в порядку, установленому цивільним законодавством. За наявності умов для одержання в нотаріальній конторі свідоцтва про право на спадщину вимоги про визнання права на спадщину судовому розглядові не підлягають. У разі відмови нотаріуса в оформленні права на спадщину особа може звернутися до суду за правилами позовного провадження.

Частиною першою статті 15 ЦК України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Способи захисту цивільних прав та інтересів визначені частиною другою статті 16 ЦК України.

Ефективність захисту цивільного права залежить від характеру вимоги, що висувається до порушника, та характеру правовідносин, які існують між позивачем та відповідачем.

Для застосування того чи іншого способу захисту необхідно встановити, які права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду.

Під час оцінки обраного позивачем способу захисту потрібно враховувати його ефективність, тобто спосіб захисту має відповідати змісту порушеного права, характеру правопорушення та забезпечити поновлення порушеного права.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17, провадження № 14-144цс18 зазначено, що право чи інтерес мають бути захищені судом у належний спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам (пункт 57 постанови).

Застосування будь-яких засобів правового захисту матиме сенс лише за умови, що обрані суб`єктом порушеного права способи захисту відповідають вимогам закону та є ефективними.

Позовні вимоги мають оцінюватися судом, виходячи з правових та фактичних підстав позову, наведених у позовній заяві, а не лише тільки з формулювань її прохальної частини, які можуть бути недосконалими.

У постанові Верховного Суду від 20 травня 2021 року у справі № 339/369/18 (провадження № 61-18714св19) вказано, що свідоцтво про право на спадщину видається за письмовою заявою спадкоємців, які прийняли спадщину в порядку, установленому цивільним законодавством. За наявності умов для одержання в нотаріальній конторі свідоцтва про право на спадщину вимоги про визнання права на спадщину судовому розглядові не підлягають. У разі відмови нотаріуса в оформленні права на спадщину особа може звернутися до суду за правилами позовного провадження. Таким чином, якщо відсутність умов для одержання у нотаріуса свідоцтва про право на спадщину не підтверджена належними доказами, а саме відмовою нотаріуса у видачі свідоцтва про право на спадщину, це може бути підставою для відмови у позові.

Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін (частина перша статті 12 ЦПК України).

Відповідно до частини першої статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

У цивільному судочинстві діє принцип диспозитивності, який покладає на суд обов`язок вирішувати лише ті питання, про вирішення яких його просять сторони у справі (учасники спірних правовідносин), та позбавляє можливості ініціювати судове провадження. Особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Формування змісту та обсягу позовних вимог є диспозитивним правом позивача.

Отже, кожна сторона сама визначає стратегію свого захисту, зміст своїх вимог і заперечень, а також предмет та підстави позову, тягар доказування лежить на сторонах спору, а суд розглядає справу виключно у межах заявлених ними вимог та наданих доказів.

Суд не може вийти за межі позовних вимог та в порушення принципу диспозитивності самостійно обирати правову підставу та предмет позову.

Також, суд критично відноситься до наданих позивачем в якості доказів Довідок №214 та №215 від 16 березня 2021 року (том №1 а.с. 41-42), оскільки їх зміст протирічить один одному.

Ухвалою суду від 22 вересня 2022 року витребувано у Любимівської сільської Ради Дніпровського району Дніпропетровської області: інформативну довідку, чи видавала Любимівська сільська рада довідку №215 від 16.03.2021 року, що станом на 21.10.2018 року, в будинку за адресою: АДРЕСА_1 - ніхто не був зареєстрований, якщо довідка видавалася, то кому саме? інформативну довідку, чи видавала Любимівська сільська рада довідку №214 від 16.03.2021 року, що з 01.08.1995 року по день смерті ОСОБА_3 , був зареєстрований в будинку за адресою: АДРЕСА_1 ?, якщо довідка видавалася, то кому саме?; інформативну довідку, чи був зареєстрований ОСОБА_3 за адресою: АДРЕСА_1 , якщо так, то в який період? інформативну довідку, чи реєстрував право власності, які знаходяться за адресою АДРЕСА_1 - на земельну ділянку та будинок ОСОБА_3 , якщо так то коли саме і на яке майно?

На виконання вимог Ухвали суду від 22 вересня 2022 року Любимівською сільською Радою Дніпровського району Дніпропетровської області надано запитувану інформацію, зокрема: Любимівська сільська рада згідно записів у журналі реєстрації виданих довідок дійсно видавала Довідку №215 від 16 березня 2021 року про зареєстрованих у житловому будинку за адресою АДРЕСА_2 на момент смерті ОСОБА_3 станом на 21 жовтня 2018 року. Довідка видана ОСОБА_2 , копія довідки не зберігається. Любимівська сільська рада згідно записів у журналі реєстрації виданих довідок дійсно видавала Довідку №214 від 16 березня 2021 року про реєстрацію померлого ОСОБА_3 у житловому будинку за адресою АДРЕСА_2 . Довідка видана ОСОБА_2 , копія довідки не зберігається. ОСОБА_3 згідно записів домової книги зареєстрований за адресою АДРЕСА_2 з 01 серпня 1995 року. Даних щодо зняття з реєстрації у Любимівській сільській раді відсутні. Відомості щодо реєстрації права власності на землю та житловий будинок за адресою АДРЕСА_2 у Любимівській сільській раді відсутні (том №2 а.с. 163).

Також, відповідно до листа начальника відділу обліку та моніторингу інформації про реєстрацію місця проживання з питань громадянства, паспортизації, реєстрації та еміграції Головного управління в Дніпропетровській області Державної міграційної служби України №242/4 від 17 березня 2021 року ОСОБА_3 з 01 серпня 1995 року зареєстрований по АДРЕСА_1 (том №1 а.с. 43).

Враховуючи викладене вище, суду надано інформацію про місце проживання ОСОБА_3 , яка має суперечливий характер, беручи до уваги громадянство ОСОБА_3 та його смерть на території російської федерації.

Земельні відносини регулюються Конституцією України, цим Кодексом, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами (ч. 1 ст. 3 ЗК України).

Визначальними принципами земельного законодавства відповідно до ст. 5 Земельного кодексу України є: забезпечення рівності права власності на землю громадян, юридичних осіб, територіальних громад та держави; невтручання держави в здійснення громадянами, юридичними особами та територіальними громадами своїх прав щодо володіння, користування і розпорядження землею, крім випадків, передбачених законом; забезпечення гарантій прав на землю тощо.

Частинами 1, 9 ЗК України унормовано, що формування земельної ділянки полягає у визначенні земельної ділянки як об`єкта цивільних прав. Формування земельної ділянки передбачає визначення її площі, меж та внесення інформації про неї до Державного земельного кадастру. Земельна ділянка може бути об`єктом цивільних прав виключно з моменту її формування (крім випадків суборенди, сервітуту щодо частин земельних ділянок) та державної реєстрації права власності на неї.

Відомості Державного земельного кадастру є офіційними і вважаються об`єктивними та достовірними, якщо інше не доведено судом (п.12 Порядку ведення Державного земельного кадастру, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.10.2012 № 1051).

Рішенням 7 сесії VІІІ скликання №305-7/VІІІ від 15 квітня 2021 року надано згоду ОСОБА_2 на встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) орієнтовно площею 0,1200 га з цільовим призначенням «Для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд», розташованої по АДРЕСА_2 (том №1 а.с. 184).

Відповідно до Витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності, номер запису про право власності 46039666 ОСОБА_2 є власником земельної ділянки площею 0,1200 га за адресою АДРЕСА_2 . Підставою для реєстрації права власності стало Рішення 15 сесії VІІІ скликання №1025/15- VІІІ від 17 грудня 2021 року (том №2 а.с. 84,85).

Позивачка у своєму позові зазначає, що Рішення 15 сесії VІІІ скликання №1025/15- VІІІ від 17 грудня 2021 року є протиправним, оскільки зазначена земельна ділянка ще у 1993 році була передана ОСОБА_1 на підставі Рішення Любимівської сільської ради від 18 червня 1993 року і вилучена у неї у встановленому порядку не була.

Суд не погоджується з таким твердженням позивачки виходячи з наступного.

Так, суду на підтвердження доводів позивачки надана Архівна копія Рішення ХІІІ сесії ХХІ скликання Любимівської сільської ради від 18 червня 1993 року про передачу безоплатно у приватну власність на постійне користування земельні ділянки для будівництва і обслуговування житлових будинків, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), особистого підсобного господарства громадянам сел. Любимівка, згідно додатка. Громадянам які отримали земельні ділянки у приватну власність використовувати їх за цільовим призначенням та дотримуватись вимог Земельного Кодексу України. Просити районну державну адміністрацію замовити виготовлення державних актів на право приватної власності на землю. До виготовлення державних актів на право приватної власності на землю тимчасово всім громадянам видати витяг з даного рішення. Відповідно до Додатку Рішення ХІІІ сесії ХХІ скликання Любимівської сільської ради від 18 червня 1993 року у списку громадян сел. Любимівка, яким передається земельні ділянки у приватну власність на постійне користування під №236 зазначено прізвище ОСОБА_1 та площа земельної ділянки для будівництва і обслуговування будинку 0,12 га(том №2 а.с. 127). Однак, суду не надано доказів для можливості ідентифікації зазначеної земельної ділянки та в Рішенні ХІІІ сесії ХХІ скликання Любимівської сільської ради від 18 червня 1993 року не зазначено адресу вказаної земельної ділянки. Крім того, позивачкою, враховуючи вимоги Рішення ХІІІ сесії ХХІ скликання Любимівської сільської ради від 18 червня 1993 року, суду не надано інформації стосовно виготовлення державного акту на право приватної власності на землю, в якому була б більш ідентифікуюча інформація стосовно адреси розташування земельної ділянки.

Таким чином, доводи позивачки стосовно передачі їй у власність земельної ділянки з відповідним кадастровим номером, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 не підтверджено належними та допустимими доказами, а ґрунтуються лише на її припущеннях, а тому позовні вимоги у цій частині задоволенню не підлягають.

Як встановлено в судовому засіданні, як померлий ОСОБА_3 так і його дружина позивачка по справі ОСОБА_1 є громадянами російської федерації і наразі на позивачку ОСОБА_1 діють обмеження у порядку спадкування, зокрема постанова Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 року №164 «Деякі питання нотаріату в умовах воєнного стану», згідно якої в пункті 1 установити, що в умовах воєнного стану та протягом одного місяця з дня його припинення або скасування нотаріальні дії вчиняються з урахуванням таких особливостей (заборон): незавершені нотаріальні дії за зверненням особи, пов`язаної з державою-агресором, визначеної постановою Кабінету Міністрів України від 3 березня 2022 р. №187 "Про забезпечення захисту національних інтересів за майбутніми позовами держави Україна у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації", зупиняються. У разі звернення такої особи за вчиненням нотаріальної дії нотаріус відмовляє у її вчиненні. Ці обмеження діють до набрання чинності законом щодо врегулювання відносин за участю осіб, пов`язаних з державою-агресором.

Таким чином, хоча в ЦПК відсутня пряма норма про громадян російської Федерації, однак наразі вже діє пряма заборона вчиняти відносно них нотаріальні дії, та розглядається закон щодо врегулювання відносин за участю осіб, пов`язаних з державою-агресором, з огляду чого, вирішення наразі питання будь-якої передачі нерухомості від громадянки України, яка належним чином оформила право власності за законами України, до громадянки російської федерації не є за можливим, аж до моменту вступлення в силу закону щодо врегулювання відносин за участю осіб, пов`язаних з державою-агресором, що не йде в розріз з тим, що на російську федерацію, як і на її громадян не поширюється судовий імунітет, оскільки вчинення актів збройної агресії іноземною державою не є реалізацією її суверенних прав, а свідчить про порушення зобов`язання поважати суверенітет та територіальну цілісність іншої держави - України, що закріплено в Статуті ООН. Такими діями російська федерація, за підтримки своїх громадян, вийшла за межі своїх суверенних прав, гарантованих статтею 2 Статуту ООН, та грубо порушила гарантоване нормами міжнародного права право власності та нормального існування уже й самої відповідачки ОСОБА_2 (тотожна практика за постановою Верховного Суду від 14 квітня 2022 року у справі №308/9708/19).

Україна наразі ухвалює законодавство яке здійснює за неможливим громадянам російської федерації володіти земельними ділянками та нерухомістю на території України, а також всі документи які видаються на території російської федерації, то всі державні органи, та в тому числі суди України, не мають брати до уваги будь-які документи які видаються з російської федерації. Зокрема, наразі прийнято Закон про зупинення дії та вихід з Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних і кримінальних справах та Протоколу до Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних і кримінальних справах від 22 січня 1993 року, де визначено, що керуючись положеннями статті 62 Віденської конвенції про право міжнародних договорів, статті 24 Закону України "Про міжнародні договори України", зупинити у відносинах з Російською Федерацією та Республікою Білорусь дію Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах, вчиненої від імені України у м. Мінську 22 січня 1993 року і ратифікованої Законом України від 10 листопада 1994 року № 240/94-ВР, та Протоколу до Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах від 22 січня 1993 року, вчиненого від імені України у м. Москві 28 березня 1997 року і ратифікованого Законом України від 3 березня 1998 року № 140/98-ВР.

Керуючись положеннями статті 54 Віденської конвенції про право міжнародних договорів, статті 84 Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах, статті 24 Закону України "Про міжнародні договори України", вийти з Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах, вчиненої від імені України у м. Мінську 22 січня 1993 року ратифікованої Законом України від 10 листопада 1994 року № 240/94-ВР, та Протоколу до Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах від 22 січня 1993 року, вчиненого від імені України у м. Москві 28 березня 1997 року і ратифікованого Законом України від 3 березня 1998 року № 140/98-ВР.

Таким чином, після зупинення дії Конвенція 1993 року не застосовуватиметься у відносинах з російською федерацією та республікою білорусь щодо будь-яких документів, виданих, посвідчених у вказаних країнах, незалежно від дати їх видачі, посвідчення.

Крім того, Законом України від 01.12.2022 року «Про зупинення дії та вихід з Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах та Протоколу до Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах від 22 січня 1993 року» (далі Закон України №2783-IX), що набрав чинності 23.12.2022 року, постановлено, зупинити у відносинах з Російською Федерацією та Республікою Білорусь дію Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах, вчиненої від імені України 22 січня 1993 року і Протоколу 1997 року до зазначеної Конвенції, вчиненого від імені України 28 березня 1997 року та вийти з Конвенції 1993 року та Протоколу 1997 року.

За змістом статей 15 та 16 ЦК України кожна особа має право на звернення до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу у разі їх порушення, невизнання або оспорювання.

Частиною першою статті 316 ЦК України передбачено, що правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Власникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном (стаття 317 ЦК України).

Статтею 319 ЦК України визначено, що власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

Відповідно до статті 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Статтею 76 ЦПК України визначено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до ст.80 ЦПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування; питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Згідно ст.82 ЦПК України обставини, визнані сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі, не підлягають доказуванню. Обставини, визнані судом загальновідомими, не потребують доказування.

Вирішення даної цивільної справи та прийняття відповідного обґрунтованого по ній рішення неможливе без встановлення фактичних обставин, вибору норми права та висновку про права та обов`язки сторін. Всі ці складові могли бути з`ясовані лише в ході доказової діяльності, метою якої є, відповідно до ЦПК України, всебічне і повне з`ясування всіх обставин справи, встановлення дійсних прав та обов`язків учасників спірних правовідносин.

Подавши свої докази, сторони реалізували своє право на доказування і одночасно виконали обов`язок із доказування, оскільки ст.81 ЦПК закріплює правило, за яким кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Обов`язок із доказування покладається також на осіб, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб, або державні чи суспільні інтереси (ст. 43, 49 ЦПК України).

Тобто, процесуальними нормами встановлено як право на участь у доказуванні (ст.43 ЦПК України), так і обов`язок із доказування обставини при невизнані них сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі.

Відповідно до ст.89 ЦПК України суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємозв`язок доказів у їх сукупності.

Частиною четвертою статті 10 ЦПК України і статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» (далі ЄСПЛ) на суд покладено обов`язок під час розгляду справ застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі Конвенція) і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику ЄСПЛ як джерело права.

Відомості державного реєстру прав на нерухомість презюмуються правильними, доки не доведено протилежне, тобто державна реєстрація права за певною особою не є безспірним підтвердженням наявності в цієї особи права, але створює спростовувану презумпцію права такої особи (постанови Великої Палати Верховного Суду від 2 липня 2019 року у справі № 48/340 (провадження № 12-14звг19, пункт 6.30), від 12 березня 2019 року у справі № 911/3594/17 (провадження № 12-234гс18, пункт 4.17), від 19 січня 2021 року у справі № 916/1415/19 (провадження № 12-80гс20, пункт 6.13)).

Отже, особа, за якою зареєстроване право власності на нерухоме майно, є його володільцем. У випадку незаконного, без відповідної правової підстави заволодіння нею таким майном, право власності (включаючи права володіння, користування та розпорядження) насправді і далі належатиме іншій особі власникові. Останній має право витребувати це майно з незаконного володіння особи, за якою воно зареєстроване на праві власності.

Згідно ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Суд, дослідивши матеріали справи, надані до неї докази та посилання на докази, прослухавши ствердження сторін по справі, вважає, що в задоволенні позовних вимог слід відмовити у повному обсязі.

Доходячи до такого висновку, суд звертає увагу на практику Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі «Серявін та інші проти України» від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відповідно до п.58 якого Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п.29).

Вирішуючи питання розподілу судових витрат, з урахуванням висновку суду про відмову у задоволенні позовних вимог, суд вважає за необхідне судові витрати залишити за позивачем.

На підставі викладеного, керуючись ст. 15, 16, 316, 317, 319, 321, 328 ЦК України, ст. 4, 5, 12, 13, 18, 43, 49, 76-81, 84, 89, 258, 259, 263-265, 268 ЦПК України, суд, -

В И Р І Ш И В:

У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , Любимівської сільської ради Дніпровського району Дніпропетровської області про витребування майна з чужого незаконного володіння та визнання права власності у порядку спадкування, усунення перешкод у користуванні, відмовити.

Судові витрати залишити за позивачем.

Рішення суду може бути оскаржене безпосередньо до Дніпровського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Суддя Озерянська Ж.М.