Рішення № 135108069, 12.02.2026, Тернопільський міськрайонний суд Тернопільської області

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

12.02.2026 Справа №607/14110/25 Провадження №2/607/2088/2026

місто Тернопіль

Тернопільський міськрайонний суд Тернопільської області в складі:

головуючого судді Якімця Т.І.,

за участю секретаря судового засідання Трембач С.О.,

без участі сторін,

розглянув у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Тернополі за правилами загального позовного провадження цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Собчук Віктор Костянтинович, до Підгороднянської сільської ради Тернопільського району Тернопільської області про визнання права власності на майно в порядку спадкування за законом та

У С Т А Н О В И В :

І. Описова частина

1. Стислий зміст позовної заяви

05 липня 2025 року представник позивача ОСОБА_1 адвокат Собчук В.К. через підсистему «Електронний суд» звернувся до Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області з цивільним позовом до Підгороднянської сільської ради Тернопільського району Тернопільської області про визнання за ОСОБА_1 права власності на частки житлового будинку по АДРЕСА_1 , в порядку спадкування за законом після смерті ОСОБА_2 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , із ціною позову 93 987 гривень.

В обґрунтування позовних вимог представник ОСОБА_1 адвокат Собчук В.К. зазначив, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер чоловік заявниці, з яким до дня смерті вона постійно проживала у спірному будинку. Представник позивача вказує, що ще за життя ОСОБА_2

19 лютого 2018 року склав заповіт на цей будинок разом з належною до нього земельною ділянкою та господарськими будівлями на ім`я ОСОБА_3 та ОСОБА_4 в рівних частках кожному. Інших спадкоємців за заповітом немає. Автор позову акцентує увагу на тому, що до складу спадщини померлого входить спірного житлового будинку. Державним нотаріусом було відмовлено позивачці у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом після смерті ОСОБА_2 , у зв`язку з відсутністю правовстановлюючих документів про належність частки житлового будинку. Адвокат зазначає, що оспорюваний будинок належить до колгоспного двору, який станом на 15 квітня 1991 року складався з чотирьох членів, головою якого був ОСОБА_2 , тобто йому належало частина будинковолодіння. У зв`язку з тим, що позивачка не має можливості отримати свідоцтво про право на спадщину за законом після смерті чоловіка та зареєструвати своє відповідне право, вона змушена звернутися до суду.

2. Стислий зміст відзиву, відповіді на відзив та заперечень на відповідь на відзив

Відповідач Підгороднянська сільська рада Тернопільського району Тернопільської області своїм правом на відзив, що передбачене статтею 178 Цивільного процесуального кодексу України (далі ЦПК України), не скористалася.

3. Процесуальні дії та хронологія руху справи в суді

Ухвалою Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 11 липня 2025 року відкрито провадження у цій цивільній справі. Постановлено розгляд справи проводити за правилами загального позовного провадження.

Протокольною ухвалою від 06 жовтня 2025 року закрито підготовче судове засідання та призначено справу до розгляду по суті.

У судове засідання представник позивача ОСОБА_1 адвокат Собчук В.К. не з`явився, хоча про місце, день та час розгляду справи повідомлявся належним чином, однак подав заяву про розгляд справи у відсутності сторони позивача, у якій також зазначив, що позивач позов підтримує у повному обсязі з підстав, наведених у позовній заяві та просить його задовольнити.

Відповідач Підгороднянська сільська рада Тернопільського району Тернопільської області в судове засідання не з`явилася, хоча про місце, день та час розгляду справи повідомлялася належним чином, утім представник відповідача подав заяву про розгляд справи за відсутності сторони відповідача, щодо задоволення позову не заперечив.

Відповідно до частини першої статті 223 ЦПК України неявка у судове засідання

будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

Згідно з частиною другою статті 247 ЦПК України фіксування судового засідання технічним засобом здійснює секретар судового засідання. У разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Дослідивши та оцінивши докази у справі в їх сукупності, суд встановив наступні обставини справи.

ІІ. Мотивувальна частина

1. Фактичні обставини встановлені судом.

21 лютого 1967 року між ОСОБА_2 та

ОСОБА_5 було укладено шлюб, що підтверджується свідоцтвом про одруження,

серія НОМЕР_1 , запис за № 4, місце реєстрації: с/рада Почапинці Тернопільського району Тернопільської області (а.с. 17).

Свідоцтвом на право особистої власності на жилий будинок від 30 листопада 1988 року у с. Почапинці, Почапинської сільської Ради народних депутатів виконкому Тернопільської районної Ради народних депутатів Тернопільської області посвідчено, що цілий житловий будинок з належними до нього будівлями та спорудами, який розташований в АДРЕСА_1 дійсно належить колгоспному двору, що складається з 4-х членів, головою якого є ОСОБА_2 на праві особистої власності. Свідоцтво видано на підставі рішення виконкому Тернопільської районної Ради народних депутатів від 21 листопада 1988 року № 275; записаний в реєстрову книгу № 1 стор. № 169, за реєстром № 85 (а.с. 22 23).

19 лютого 2008 року ОСОБА_2 склав заповіт на ім`я ОСОБА_3 та ОСОБА_4 в рівних частках кожному на належний йому будинок АДРЕСА_1 посвідчений секретарем Почапинської сільської ради Тернопільського району Тернопільської області

Мудрою Г.С., зареєстровано в реєстрі за № 54 (а.с. 19, 55).

ІНФОРМАЦІЯ_1 помер ОСОБА_2 , що підтверджується свідоцтвом про смерть, серія НОМЕР_2 , актовий запис № 58, видане Підгороднянською сільською радою (а.с. 18).

Згідно з довідкою № 14-05/5-41 від 06 травня 2025 року, виданої Почапинським старостинським округом Підгороднянської сільської ради Тернопільського району Тернопільської області, на день смерті ОСОБА_2 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , до дня своєї смерті був зареєстрований в житловому будинку по АДРЕСА_1 . Разом з ним за вказаною адресою була зареєстрована: дружина ОСОБА_1 , 1942 року народження (а.с. 55).

07 травня 2025 року ОСОБА_1 подала Тернопільській районній державній нотаріальній конторі заяву про прийняття спадщини після смерті ОСОБА_2 , заява № 376, спадкова справа № 116/2025 (а.с. 52).

07 травня 2025 року ОСОБА_3 подала Тернопільській районній державній нотаріальній конторі заяву про відмову від прийняття спадщини після смерті ОСОБА_2 , заява № 377, спадкова справа № 116/2025 (а.с. 52 зворотна сторона).

07 травня 2025 року ОСОБА_4 подала Тернопільській районній державній нотаріальній конторі заяву про відмову від прийняття спадщини після смерті ОСОБА_2 , заява № 377, спадкова справа № 116/2025 (а.с. 53).

Як вказано у витязі про реєстрацію в Спадковому реєстрі № 81079704 від 07 травня 2025 року була заведена спадкова справа № 74036412, у нотаріуса № 116/2025 після смерті ОСОБА_2 (а.с. 35, 53).

08 травня 2025 року КП «Тернопільське районне госпрозрахункове бюро технічної інвентаризації» було виготовлено технічний паспорт на будинок садибного типу з господарськими будівлями та спорудами по АДРЕСА_1 , загальною площею 78,4 кв.м., житловою площею 54,0 кв.м., інвентаризаційна справа № б/н, ідентифікатор об`єкта нерухомого

майна 01.2546850.4952330.20250514.23.0000.50, реєстраційний номер у Реєстрі будівельної діяльності: ТІ01:2149-7487-5389-2988, на замовлення ОСОБА_1 (а.с. 26 34).

У інформаційній довідці № 432 від 12 травня 2025 року вказано, що за матеріалами Тернопільського районного госпрозрахункового БТІ станом на 01 січня 2013 року житловий будинок з прибудовою літ. «А», загальною площею 76,7 кв.м., житловою площею 52,7 кв.м., по АДРЕСА_1 зареєстровано за головою колгоспного двору ОСОБА_2 на підставі свідоцтва на право особистої власності на жилий будинок, виданого Тернопільською районною радою 30 листопада 1988 року на підставі рішення виконкому № 275 від 21 листопада 1988 року та записано

30 листопада 1988 року в реєстрову книгу № 1 за реєстровим № 85 (а.с. 24).

Згідно з інформаційною довідкою про технічний стан нерухомого майна № 432

від 12 травня 2025 року Тернопільського районного госпрозрахункового БТІ житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами по АДРЕСА_1 рахується за головою колгоспного двору ОСОБА_2 . Житлова площа збільшилася на 1,3 кв.м. за рахунок демонтування печей. Загальна площа збільшилась

на 1,7 кв.м. за рахунок демонтування печей та влаштування арки (а.с. 25).

У довідці № 14-05/5-47 від 20 травня 2025 року, виданої Почапинським старостинським округом Підгороднянської сільської ради Тернопільського району Тернопільської області, вказано, що будинковолодіння, яке знаходиться в АДРЕСА_1 рахувалось за ОСОБА_2 ; станом

на 15 квітня 1991 року двір колгоспний; станом на 15 квітня 1991 року в житловому будинку були зареєстровані: 1. ОСОБА_2 голова двору, 1940 року народження.

2. ОСОБА_1 дружина, 1942 року народження. 3. ОСОБА_6 дочка, 1967 року народження. 4. ОСОБА_7 дочка, 1973 року народження (а.с. 36, 56 зворотна сторона).

Постановою про відмову у вчиненні нотаріальної дії № 851/02-31 від 27 травня 2025 року, постановленою державним нотаріусом Тернопільської районної державної нотаріальної контори Темніковою Л.Г., відмовлено ОСОБА_1 , у вчиненні нотаріальної дії видачі свідоцтва про право на спадщину за законом, на частку житлового будинку з господарськими будівлями і спорудами АДРЕСА_1 , після смерті чоловіка ОСОБА_2 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 (а.с. 20, 21, 57).

12 червня 2025 року було видано свідоцтво про право на спадщину за законом на ім`я ОСОБА_1 на земельну ділянку, площею 0,0633 га, на АДРЕСА_1 , після смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 (а.с. 58).

Згідно висновку про ринкову вартість об`єкта оцінки, який розташований за адресою: АДРЕСА_1 , від 16 червня 2025 року, ринкова вартість об`єкта оцінки становить 375 950 грн (а.с. 37).

2. Мотиви, з яких виходить суд, та застосовані норми права.

2.1. В Україні визнається і діє принцип верховенства права; Конституція України має найвищу юридичну силу, а закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй (частини перша та друга статті 8 Конституції України).

Конституцією України встановлено, що права і свободи людини і громадянина захищаються судом (частина перша статті 55). Частину першу статті 55 Конституції України треба розуміти так, що кожному гарантується захист прав і свобод у судовому порядку; суд не може відмовити у правосудді, якщо громадянин України, іноземець, особа без громадянства вважають, що їх права і свободи порушені або порушуються, створено або створюються перешкоди для їх реалізації або мають місце інші ущемлення прав та свобод (пункт 1 резолютивної частини Рішення Конституційного Суду України від 25 грудня 1997 року № 9-зп).

Відповідно до частини третьої статті 124 Конституції України юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення; у передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.

Згідно з частинами першою, другою статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави; суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.

Частиною першою статті 5 ЦПК України визначено, що здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Статтею 10 ЦПК України закріплено: суд при розгляді справи керується принципом верховенства права (частина перша); суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України (частина друга); суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права (частина четверта); забороняється відмова у розгляді справи з мотивів відсутності, неповноти, нечіткості, суперечливості законодавства, що регулює спірні відносини (частина десята).

Способи захисту у цих спірних правовідносинах визначені Цивільним кодексом України (далі ЦК України). Частиною першою статті 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права в разі його порушення, невизнання або оспорювання. Відповідно до частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутись до суду за захистом свого особистого або майнового права та інтересу.

2.2. Частиною першою статті 41 Конституції України встановлено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності.

Конституційний Суд України зазначив, що в приписові частини першої статті 41 Конституції України визначено тріаду правомочностей власника: володіння, користування, розпорядження, які він здійснює щодо певного майна, що йому належить на тій чи тій юридичній підставі, тому в розумінні цього припису власність, якою кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися, стосується майна. Відповідно, конституційний імператив щодо непорушності права приватної власності скеровано насамперед на убезпечення власника від протиправного втручання в здійснення ним своїх прав щодо володіння, користування та розпорядження належним йому майном вільно та на власний розсуд. (абзац одинадцятий пункту 4 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 22 червня 2022 року

№ 6-р(ІІ)/2022).

У статті 41 Основного Закону України також вказано: право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом (частина друга); ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності; право приватної власності є непорушним (частина четверта); використання власності не може завдавати шкоди правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію і природні якості землі (частина сьома).

Головним обов`язком держави у сфері відносин власності є забезпечення захисту прав усіх суб`єктів права власності. Одним із механізмів забезпечення такого захисту є законодавче врегулювання, у межах якого чітко та вичерпно встановлено, зокрема, підстави виникнення, припинення права власності, випадки правомірного обмеження права власності, підстави і порядок здійснення такого обмеження (абзац десятий пункту 4 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 22 червня 2022 року № 6-р(ІІ)/2022).

Наведені приписи основоположного акта держави знаходять свій розвиток насамперед у нормах цивільного законодавства.

Частиною першою статті 316 ЦК України передбачено, що правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Відповідно до статті 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

2.3. Спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців) (стаття 1216 ЦК України). Згідно зі статтею 1217 ЦК України спадкування здійснюється за заповітом або за законом.

До складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належати спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті (стаття 1218 ЦК України). Відповідно до статті 1220 ЦК України внаслідок смерті особи або оголошення її померлою відкривається її спадщина.

За частиною першою статті 1222 ЦК України спадкоємцями за заповітом і за законом можуть бути фізичні особи, які є живими на час відкриття спадщини, а також особи, які були зачаті за життя спадкодавця і народжені живими після відкриття спадщини.

Статтею 1258 ЦК України визначено: спадкоємці за законом одержують право на спадкування почергово (частина перша); кожна наступна черга спадкоємців за законом одержує право на спадкування у разі відсутності спадкоємців попередньої черги, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини або відмови від її прийняття, крім випадків, встановлених статтею 1259 цього Кодексу (частина друга).

Згідно зі статтею 1261 ЦК України у першу чергу право на спадкування за законом мають діти спадкодавця, у тому числі зачаті за життя спадкодавця та народжені після його смерті, той з подружжя, який його пережив, та батьки.

2.4. Відсутність свідоцтва про право на спадщину не позбавляє спадкоємця права на спадщину (частина третя статті 1296 ЦК України).

Згідно з частиною першою статті 1297 ЦК України спадкоємець, який прийняв спадщину, у складі якої є майно та/або майнові права, які обтяжені, та/або нерухоме майно та інше майно, щодо якого здійснюється державна реєстрація, зобов`язаний звернутися до нотаріуса або в сільських населених пунктах до уповноваженої на це посадової особи відповідного органу місцевого самоврядування за видачею йому свідоцтва про право на спадщину на таке майно.

Статтею 392 ЦК України передбачено, що власник майна може пред`явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, що посвідчує його право власності.

Відповідно до абзацу 3 частини другої статті 331 ЦК України якщо право власності на нерухоме майно відповідно до закону підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації.

У частині другій статті 3 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» від 1 липня 2004 року № 1952-IV (далі Закон № 1952) вказано, що речові права на нерухоме майно, об`єкт незавершеного будівництва, майбутній об`єкт нерухомості та їх обтяження, що підлягають державній реєстрації відповідно до цього Закону, виникають, змінюються та припиняються з моменту такої реєстрації. Частиною третьою цієї статті передбачено, що речові права на нерухоме майно та їх обтяження, що виникли до 01 січня 2013 року, визнаються дійсними за наявності однієї з таких умов: 1) реєстрація таких прав була проведена відповідно до законодавства, що діяло на момент їх виникнення; 2) на момент виникнення таких прав діяло законодавство, що не передбачало їх обов`язкової реєстрації.

Встановлення судом часу завершення спорудження будинку визначає законодавство, відповідно до якого встановлюється правовий режим нерухомого майна та документи, якими посвідчується право власності на це майно.

Державна реєстрація права власності на житлові будинки, споруди, на час завершення спорудження будинку, регулювалася Інструкцією про порядок реєстрації будинків та домоволодінь у містах і селищах міського типу Української РСР, затверджена заступником Міністра комунального господарства Української РСР 31 січня 1966 року (втратила чинність на підставі наказу Держжитлокомунгоспу № 56 від 13 грудня 1995 року; далі Інструкція), та Тимчасовим положенням про порядок реєстрації прав власності на нерухоме майно, затвердженим наказом Міністерства юстиції України № 7/5 від 07 лютого 2002 року (далі Тимчасове положення).

У пункті 4 Інструкції було зазначено, що реєстрації підлягають всі будинки і домоволодіння в межах міського типу, що належать місцевим Радам депутатів трудящих, державним, кооперативним і громадським установам, підприємствам і організаціям, а також ті будинки і домоволодіння, які належать громадянам на праві особистої власності. Будинки, що підлягають реєстрації, повинні бути закінчені будівництвом і прийняті в експлуатацію за актом, затвердженим виконкомом місцевої Ради депутатів трудящих.

Згідно з пунктом 1.6 Тимчасового положення державній реєстрації підлягає право власності на закінчене будівництвом нерухоме майно, яке прийняте в експлуатацію у встановленому законодавством порядку. Державна реєстрація права користування (сервітуту) на об`єкти нерухомого майна, розташовані на земельних ділянках; права користування (найму, оренди) будівлею або іншими капітальними спорудами, їх окремими частинами; довірчого управління нерухомим майном проводиться після державної реєстрації права власності на таке майно.

Державна реєстрація прав проводиться реєстратором БТІ за наявності матеріалів технічної інвентаризації, підготовлених тим БТІ, реєстратор якого проводить державну реєстрацію прав на цей об`єкт (пункт 1.7 Тимчасового положення).

Відповідно до розділу ІІІ Інструкції про порядок оформлення права власності на будинок або домоволодіння при відсутності правовстановлюючих документів реєстрація здійснюється, зокрема, у випадках включення в міську (селищну) смугу сільських населених пунктів або у випадках їх перетворення в міста або селища міського типу при наявності погосподарських книг сільської Ради депутатів трудящих бюро технічної інвентаризації складає списки будинків та домоволодінь, які належать громадянам або колгоспним дворам; окремо складаються списки на будинки та домоволодіння, належні державним, кооперативним та громадським установам, підприємствам і організаціям на підставі рішення виконкому місцевої Ради депутатів трудящих про оформлення права власності на будинок (домоволодіння) власникові видається свідоцтво про це або реєстраційне посвідчення (пункт 20 Інструкції).

Відповідно до пункту 6 Інструкції не підлягали реєстрації будинки та домоволодіння, що розташовані в сільських населених пунктах, які адміністративно підпорядковані містам або селищам міського типу, але до них не приєднані. Тобто, якщо будинок було побудовано в сільській місцевості, він не підлягав державній реєстрації та на нього не виготовлялась документація про право власності.

Тож зазначені нормативні акти передбачали державну реєстрацію будівель, споруд, державну реєстрацію права власності на нерухоме майно, проте виникнення права власності на будинки, споруди не залежало від державної реєстрації до часу набрання чинності ЦК України та Законом № 1952.

Відповідно до статей 25, 30, 346 ЦК України, листа Міністерства юстиції України

від 21 лютого 2005 року № 19-32/319 у разі смерті власника нерухомого майна, первинна реєстрація права власності на яке не проводилась і правовстановлюючий документ відсутній, питання про визначення належності цього майна попередньому власнику та наступного власника (спадкоємця) повинно вирішуватися у судовому порядку.

Таким чином, у разі відсутності державної реєстрації права власності на нерухоме майно, створене та оформлене в передбаченому законом порядку до набрання чинності Законом № 1952, спадкоємці, які прийняли спадщину, мають право на оформлення спадкових прав.

Згідно з пунктом 6 постанови пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ «Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав» від 07 лютого 2014 року № 5, суди повинні мати на увазі, що незалежно від часу прийняття спадщини вона належить спадкоємцеві з часу відкриття спадщини, проте право власності на нерухоме майно у разі прийняття спадщини виникає у спадкоємця з моменту державної реєстрації речового права на нерухоме майно. Разом із тим суди повинні розмежовувати право на спадщину як майнове право (об`єкт спадкування) та виникнення права власності на спадкове майно як на об`єкт нерухомого майна.

Відповідно до підпункту 4.18 пункту 4 глави 10 розділу II Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 22 лютого 2012 року № 296/5, видача свідоцтва про право на спадщину на майно, право власності на яке підлягає державній реєстрації, проводиться нотаріусом після подання документів, що посвідчують право власності спадкодавця на таке майно, крім випадків, передбачених пунктом 3 глави 7 розділу І цього Порядку, та перевірки відсутності заборони або арешту цього майна.

Згідно з підпунктом 4.17 пункту 4 глави 10 розділу ІІ вказаного Порядку за відсутності у спадкоємця необхідних для видачі свідоцтва про право на спадщину документів, дане питання вирішується в судовому порядку.

Відповідно до пункту 66 Порядку державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2015 року № 1127, для державної реєстрації права власності на підставі заяви спадкоємця подаються документи, необхідні для відповідної реєстрації, передбачені статтею 27 Закону № 1952 та цим Порядком, що підтверджують набуття спадкодавцем права власності на майно, витяг із Спадкового реєстру про наявність заведеної спадкової справи та документ, що містить відомості про склад спадкоємців, виданий нотаріусом чи уповноваженою на це посадовою особою органу місцевого самоврядування, якими заведено відповідну спадкову справу.

Статтею 31 Закону № 1952 встановлено, що для проведення державної реєстрації прав власності на індивідуальні (садибні) житлові будинки, садові, дачні будинки, господарські (присадибні) будівлі і споруди, прибудови до них, що були закінчені будівництвом до 05 серпня 1992 року та розташовані на територіях сільських, селищних, міських рад, якими відповідно до законодавства здійснювалося ведення погосподарського обліку, і щодо зазначених об`єктів нерухомості раніше не проводилася державна реєстрація прав власності, подаються: 1) виписка із погосподарської книги, надана виконавчим органом сільської ради (якщо такий орган не створений сільським головою), селищної, міської ради або відповідною архівною установою;

2) документ, що посвідчує речове право на земельну ділянку під таким об`єктом, крім випадку, коли таке речове право зареєстровано в Державному реєстрі прав.

Листом Міністерства юстиції № 8.4-35//18/1 від 23 лютого 2016 року, щодо державної реєстрації права власності на об`єкти нерухомого майна, збудовані до 05 серпня 1992 року, надано роз`яснення, що єдиним документом, який засвідчує факт існування об`єкта нерухомого майна й містить його технічні характеристики, є технічний паспорт на такий об`єкт, виготовлений за результатом його технічної інвентаризації.

Згідно з положеннями пункту 23 Постанови Пленуму Верховного суду України «Про судову практику у справах про спадкування» від 30 травня 2008 року № 7, свідоцтво про право на спадщину видається за письмовою заявою спадкоємців, які прийняли спадщину в порядку, установленому цивільним законодавством. За наявності умов для одержання в нотаріальній конторі свідоцтва про право на спадщину вимоги про визнання права на спадщину судовому розглядові не підлягають. У разі відмови нотаріуса в оформленні права на спадщину особа може звернутися до суду за правилами позовного провадження.

Відповідно до роз`яснень, наведених у пункті 3.1. листа Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ «Про судову практику розгляду цивільних справ про спадкування» від 16 травня 2013 року № 24-753/0/4-13, право власності спадкоємця на спадкове майно підлягає захисту в судовому порядку шляхом його визнання у разі, якщо таке право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності. Якщо нотаріусом обґрунтовано відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину, виникає цивільно-правовий спір, що підлягає розгляду у позовному провадженні. Визнання права власності на спадкове майно в судовому порядку є винятковим способом захисту, що має застосовуватися, якщо існують перешкоди для оформлення спадкових прав у нотаріальному порядку, в тому числі й у випадку визначення судом за позовом спадкоємця додаткового строку для прийняття спадщини.

Зважаючи на відмову нотаріуса видати свідоцтво про право на спадщину, іншого шляху окрім звернення до суду за захистом порушеного права у позивача немає, тому, відповідно до статті 16 ЦК України, стороною обрано належний спосіб захисту свого порушеного права.

2.5. Особливості правовідносин, що скалися у цій справі, пов`язані, насамперед, з тим, що юридичний спір існує стосовно майна, право власності на яке сформувалося у період дії Цивільного кодексу Української РСР 1963 року (далі ЦК 1963 року) з-поміж членів колгоспного двору.

Згідно пункту 4 «Прикінцевих та перехідних положень» ЦК України застосовується до цивільних відносин, що виникли після набрання ним чинності. Щодо цивільних відносин, які виникли до набрання чинності Цивільним кодексом України, положення цього Кодексу застосовуються до тих прав і обов`язків, що виникли або продовжують існувати після набрання ним чинності.

Питання спільної власності було унормовано Главою 11 ЦК 1963 року. Так, відповідно до статті 112 ЦК 1963 року майно може належати на праві спільної власності двом або кільком колгоспам чи іншим кооперативним та іншим громадським організаціям, або державі і одному чи кільком колгоспам або іншим кооперативним та іншим громадським організаціям, або двом чи кільком громадянам (частина перша); розрізняється спільна власність з визначенням часток (часткова власність) або без визначення часток (сумісна власність) (частина друга).

ЦК 1963 року визначав особливості права власності майна колгоспного двору. Зокрема, у статті 120 ЦК 1963 року було вказано, що майно колгоспного двору належить його членам на праві сумісної власності (стаття 112 цього Кодексу). Колгоспний двір може мати у власності підсобне господарство на присадибній ділянці землі, що знаходиться в його користуванні, жилий будинок, продуктивну худобу, птицю та дрібний сільськогосподарський реманент відповідно до статуту колгоспу. Крім того, колгоспному дворові належать передані в його власність членами двору їх трудові доходи від участі в громадському господарстві колгоспу або інше передане ними у власність двору майно, а також предмети домашнього вжитку і особистого користування, придбані на спільні кошти.

Згідно зі статтею 123 ЦК 1963 року частка члена колгоспного двору в майні двору визначалась:

1) при виході його з складу двору без утворення нового двору (виділ); 2) при утворенні з одного двору двох і більше дворів (поділ); 3) при зверненні стягнення по особистих зобов`язаннях члена двору. Розмір частки члена двору встановлюється виходячи з рівності часток усіх членів двору, включаючи неповнолітніх і непрацездатних. Частку працездатного члена двору в майні двору може бути зменшено або у її виділенні зовсім відмовлено в зв`язку з недовгочасним його перебуванням у складі двору або незначною участю своєю працею чи коштами в господарстві двору.

Пунктом 62 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій державними нотаріальними конторами Української РСР, затвердженої наказом Міністра юстиції Української РСР

від 31 жовтня 1975 року № 45/5, було передбачено, що як виняток з правил, зазначених у пунктах 33, 48, 50 цієї Інструкції, підтвердженням належності будинку, розміру земельної ділянки, на якому він розташований, страхової оцінки будинку, відсутності заборгованості по податках та страхових платежах, а також відсутності заборони відчуження будинку можуть служити відповідні довідки виконавчого комітету сільської Ради депутатів трудящих. Всі ці дані можуть бути зазначені в одній загальній довідці.

Спадкодавець ОСОБА_2 набув право власності на частку житлового будинку з господарськими будівлями і спорудами АДРЕСА_1 , загальною площею 78,4 кв.м., житловою площею 54,0 кв.м., однак не зареєстрував таке право власності.

Враховуючи те, що право власності спадкодавця доведено наведеними вище обставинами та доказами, позивач ОСОБА_1 є єдиною спадкоємицею за законом, оскільки спадкоємиці за заповітом відмовилися від прийняття спадщини, яка звернулася із заявою про прийняття спадщини після смерті чоловіка ОСОБА_2 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , на вказане майно, прийняла спадщину, але отримати свідоцтво про право на спадщину не змогла через відсутність правовстановлюючого документа за спадкодавцем на спірне майно, позовні вимоги щодо визнання за нею права власності на частки спірного будинку є обґрунтованими.

ІІІ. Висновки суду за результатами розгляду позовної заяви

Враховуючи вищенаведене, дослідивши та оцінивши докази у їх сукупності, суд вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню.

Відповідно до частини першої, пункту 1 частини другої статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: у разі задоволення позову на відповідача.

Розподіляючи судові витрати у вигляді судового збору, суд керується частиною дев`ятою статті 141 ЦПК України, яка передбачає, що у випадку зловживання стороною чи її представником процесуальними правами, або якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони, суд має право покласти на таку сторону судові витрати повністю або частково незалежно від результатів вирішення спору.

Оскільки спір виник не з протиправних дій відповідачів, судові витрати покладаються на позивачів.

Таким чином, судовий збір за розгляд справи в суді першої інстанції слід покласти на ОСОБА_1 в межах нею понесених.

Керуючись статтями 2, 4, 12, 13, 19, 76 79, 81, 89, 141, 233, 244, 258 268, 273 274, 352 355 Цивільного процесуального кодексу України, суд

У Х В А Л И В:

1. Позов ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Собчук Віктор Костянтинович, до Підгороднянської сільської ради Тернопільського району Тернопільської області про визнання права власності на майно в порядку спадкування за законом задовольнити.

2. Визнати за ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП: НОМЕР_3 ) право власності на частину житлового будинку на

АДРЕСА_1 , загальною площею 78,4 кв.м., житловою площею 54,0 кв.м., в порядку спадкування за законом після смерті чоловіка ОСОБА_2 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 .

3. Судовий збір за розгляд справи в суді першої інстанції слід покласти на ОСОБА_1 в межах нею понесених.

4. Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційної скарги не було подано.

5. У разі подання апеляційної скарги рішення суду, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

6. Апеляційна скарга на рішення суду подається до Тернопільського апеляційного суду протягом тридцяти днів, з дня його проголошення, якщо у судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину рішення суду або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складання повного рішення суду.

7. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складання, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду. Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 Цивільного процесуального кодексу України.

Повний текст судового рішення виготовлений 12 лютого 2026 року.

Відомості про учасників справи:

Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП: НОМЕР_3 , адреса місця реєстрації: АДРЕСА_1 .

Відповідач: Підгороднянська сільська рада Тернопільського району Тернопільської області, адреса місцезнаходження: вул. Бережанська, 70, с. Підгороднє, Тернопільський район, Тернопільська область, код ЄДРПОУ: 14029197.

Головуючий суддяТ. І. Якімець