Рішення № 135108068, 05.03.2026, Тернопільський міськрайонний суд Тернопільської області

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

05.03.2026 Справа №607/17427/24 Провадження №2/607/1502/2026

місто Тернопіль

Тернопільський міськрайонний суд Тернопільської області в складі:

головуючого - судді - Якімця Т.І.,

за участю секретаря судового засідання - Трембач С.О.,

за участі сторін:

позивача - ОСОБА_1 ,

розглянув у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Тернополі за правилами загального позовного провадження цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору: служба у справах дітей Тернопільської обласної державної адміністрації про позбавлення батьківських (материнських) прав та

У С Т А Н О В И В :

І. Описова частина

1. Стислий зміст позовної заяви

ОСОБА_1 звернувся до Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області з цивільним позовом до ОСОБА_2 , третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору: служба у справах дітей Тернопільської обласної державної адміністрації про позбавлення ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , батьківських (материнських) прав щодо ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .

В обґрунтування позовних вимог ОСОБА_1 зазначив, що 28 вересня 2008 року між сторонами був укладений шлюб, розірваний рішенням Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області (справа № 607/4380/24). У шлюбі у них народилося двоє дітей: донька - ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , та син - ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 . Позивач вказує, що сімейне життя подружжя не склалося, оскільки у чоловіка та дружини були різні погляди на принципи побудови та розвиток сімейних відносин. ОСОБА_1 посилається на те, що 01 листопада 2020 року ОСОБА_2 виїхала до Португалії (м. Кашкаїш), де перебуває та постійно проживає станом на тепер. Лише через рік вперше навідалася в Україну до дітей. Відповідач створила нову сім`ю

(без реєстрації шлюбу), в якій народила дитину - ОСОБА_6 .

Відповідач звертає увагу, що фактично з п`ятирічного віку самостійно виховує доньку. До матері дитина їхати не хоче, оскільки навіть добре не пам`ятає її. Донька ОСОБА_3 залишилася проживати і проживає до цих пір за адресою: АДРЕСА_1 , яка належить позивачу. Автор позову вказує, що відповідач обіцяла регулярно відвідувати їхню доньку і піклуватися про сина, проте, не дотримується обіцянок та всіляко ігнорує виконання своїх батьківських обов`язків вже протягом багатьох років. ОСОБА_2 неодноразово зазначала, що не готова проживати разом із донькою.

Проте, донька ОСОБА_3 проживає і надалі проживатиме разом із позивачем в їхній квартирі. В квартирі створені всі належні соціально-побутові умови для проживання дитини, а також необхідні умови для духовного та розумового розвитку. Їх місце проживання знаходиться поруч з навчальними закладами, зокрема зі школою, яку відвідує ОСОБА_3 .

2. Стислий зміст відзиву, відповіді на відзив та заперечень на відповідь на відзив

Відповідач ОСОБА_2 своїм правом на відзив, що передбачене статтею 178 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України), не скористалася.

Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору: служба у справах дітей Тернопільської обласної державної адміністрації своїм правом на надання пояснень не скористалася.

3. Процесуальні дії та хронологія руху справи в суді

Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 09 серпня 2024 року визначено головуючого суддю (суддю-доповідача): Братасюка В.М.

Ухвалою Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 12 серпня 2024 року відкрито провадження у цій цивільній справі. Постановлено розгляд справи проводити за правилами загального позовного провадження.

Протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями визначено головуючого суддю (суддю-доповідача): Якімця Т.І. (а.с.53).

Ухвалою Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 12 червня 2025 року цивільну справу № 607/17427/24 прийнято до свого провадження. Вирішено проводити розгляд справи за правилами загального позовного провадження.

Протокольною ухвалою від 04 серпня 2025 року закрито підготовче судове засідання та призначено справу до розгляду.

У судовому засіданні 19 грудня 2025 року було з`ясовано думку дитини щодо можливості позбавлення її матері батьківських (материнських) прав стосовно неї.

Позивач ОСОБА_1 в судовому засіданні просив суд позов задовольнити з підстав, наведених у позовній заяві.

Відповідач ОСОБА_2 в судове засідання не з`явилася з невідомих суду причин, хоча про місце, день та час розгляду справи повідомлялася належним чином.

У судове засідання третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору: служба у справах дітей Тернопільської ОДА не з`явилася з невідомих суду причин, хоча про місце, день та час розгляду справи повідомлялася належним чином.

Відповідно до частини першої статті 223 ЦПК України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

Виходячи з положень статті 13 ЦПК України кожна сторона розпоряджається своїми правами на власний розсуд, у тому числі, правом визначити свою участь в судовому засіданні.

Згідно з частиною першою статті 44 ЦПК України учасники судового процесу та їхні представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається.

Статтею 128 ЦПК України унормовано особливості виклику учасників справи у судове засідання судовими повістками про виклик.

Верховний Суд, аналізуючи приписи пункту 3 частини восьмої статті 128 ЦПК України, зазначив, що відмітка про відсутність особи за адресою місця проживання вважається врученням судової повістки цій особі, отже, наведена норма права дає підстави вважати, що врученою судова повістка вважається в день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження (постанова від 30 листопада 2022 року, справа № 760/25978/13-ц).

Згідно з частиною четвертою статті 223 ЦПК України у разі повторної неявки в судове засідання відповідача, повідомленого належним чином, суд вирішує справу на підставі наявних у ній даних чи доказів (постановляє заочне рішення).

Відтак, суд вважає, що відповідач про дату та час розгляду справи повідомлений належним чином, про причини своєї неявки суд не повідомив, а тому, відповідно до статті 280 ЦПК України, справу слід вирішити на підставі наявних доказів та постановити заочне рішення.

Заслухавши пояснення позивача, дослідивши та оцінивши докази у справі в їх сукупності, суд встановив наступні обставини справи.

ІІ. Мотивувальна частина

1. Фактичні обставини, встановлені судом

28 вересня 2008 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 був зареєстрований шлюб, який розірвано рішенням Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 15 квітня 2024 року, справа № 607/4380/24 (а.с. 19 - 21).

ІНФОРМАЦІЯ_4 народилася ОСОБА_4 . Батьками якої вказані: батько - ОСОБА_1 , мати - ОСОБА_2 , про що свідчить свідоцтво про народження, серія НОМЕР_1 , актовий запис за № 540, видане відділом реєстрації актів цивільного стану Тернопільського міського управління юстиції (а.с. 15).

ОСОБА_3 видано паспорт громадянина України № НОМЕР_2 , (а.с. 17) та присвоєно реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_3 (а.с. 16).

Відповідно до акту обстеження житлових умов про фактичне проживання (або відсутність зареєстрованих осіб) № 107 від 15 липня 2024 року, виданого ДП «Авторитет плюс» ПП «Східний масив», про те, що проведено комісійне обстеження квартири

АДРЕСА_2 , на факт проживання в ній ОСОБА_1 та ОСОБА_3 . В ході обстеження виявлено, що ОСОБА_3 не зареєстрована, але проживає за вказаною адресою (а.с. 22).

Згідно з довідкою ДП «Авторитет плюс» ПП «Східний масив» № б/н від 15 липня 2024 року, виданої ОСОБА_1 , про те, що він зареєстрований за адресою:

АДРЕСА_1 . Разом з ним зареєстровані: ОСОБА_9 - сестра, ОСОБА_10 - донька сестри. Донька ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 проживає без реєстрації, згідно акту обстеження № 107 від 15 липня 2024 року (а.с. 24).

У довідці характеристиці учениці 10-А класу Тернопільської ЗОШ № 4 І-ІІІ ступенів ОСОБА_3 вказано, що вона навчається у цій школі з 2015 року, зарекомендувала себе, як старанна, дисциплінована учениця. Має достатній та середній рівень навчальних досягнень з усіх предметів. Завжди дотримується правил і норм суспільної поведінки. У вільний від навчання час захоплюється спортом, читає книги. Дитина проживає з батьком, який приділяє належну увагу вихованню доньки, цікавиться її навчанням та поведінкою, відвідує класні та загальношкільні батьківські збори (а.с. 23).

ІНФОРМАЦІЯ_5 народився ОСОБА_6 . Батьками вказано: батько - ОСОБА_12 , мати - ОСОБА_13 , що підтверджується картою Сітізен № НОМЕР_4 (копія португальською мовою) (а.с. 18).

Відповідно до листа КНП «Центр первинної медико-санітарної допомоги» ТМР

№ 01.1-04/317 від 24 березня 2025 року, дитина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , проживає за адресою: АДРЕСА_3 , дійсно перебуває на обліку в лікаря - педіатра амбулаторії загальної практики сімейної медицини № 4 КНП «Центр первинної медико-санітарної допомоги» ТМР. Декларація про вибір лікаря укладена з батьком дитини ОСОБА_1 . Зі слів лікаря-педіатра на прийом до лікаря та на медичні процедури дітей супроводжує завжди батько ОСОБА_1 . Інформовані згоди на щеплення дитини підписані батьком дитини. Мати дітей ОСОБА_2 станом здоров`я дітей у лікаря-педіатра не цікавилася (а.с. 69).

Згідно з висновком органу опіки та піклування, затвердженого рішенням виконавчого комітету Тернопільської міської ради № 663 від 21 травня 2025 року орган опіки та піклування вважає за доцільне позбавити батьківських прав ОСОБА_2 стосовно неповнолітньої дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 (а.с. 50 - 52).

Згідно з інформацією Головного центру обробки спеціальної інформації Державної прикордонної служби України № 19/61044-25-Вих від 29 липня 2025 року, щодо ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , за період з 01 жовтня 2020 року по 29 липня 2025 року, у базі даних перетину державного кордону наявні шість відміток: 1) 01 листопада 2020 року виїхала за межі України через пункт пропуску «Лужанка»; 2) 11 березня 2022 року в`їхала на територію України через пункт пропуску «Шегині»; 3) 23 серпня 2022 року в`їхала на територію України через пункт пропуску «Чоп (Тиса)»; 4) 07 вересня 2022 року виїхала за межі України через пункт пропуску «Рава-Руська»; 5) 03 грудня 2024 року в`їхала на територію України через пункт пропуску «Шегині»; 6) 07 грудня 2024 року виїхала за межі України через пункт пропуску «Угринів» (а.с. 65, 67).

Відповідно до інформації Головного центру обробки спеціальної інформації Державної прикордонної служби України № 19.5.1/3975-26-Вих від 20 січня 2026 року щодо ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , за період з 01 січня 2020 року по 20 січня 2026 року, у базі даних перетину державного кордону існує п`ять відміток: 1) 23 серпня 2022 року в`їхала на територію України через пункт пропуску «Тиса»; 2) 15 березня 2025 року виїхала за межі України через пункт пропуску «Смільниця»; 3) 19 березня 2025 року в`їхала на територію України через пункт пропуску «Шегині»; 4) 16 липня 2025 року виїхала за межі України через пункт пропуску «Дякове (авто)»; 5) 19 серпня 2025 року в`їхала на територію України через пункт пропуску «Шегині».

2. Мотиви, з яких виходить суд, та застосовані норми права

2.1. В Україні визнається і діє принцип верховенства права; Конституція України має найвищу юридичну силу, а закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй (частини перша та друга статті 8 Конституції України). Частиною першою статті 9 Конституції України встановлено, що чинні міжнародні договори, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України.

Конституцією України передбачено, що права і свободи людини і громадянина захищаються судом (частина перша статті 55). Частину першу статті 55 Конституції України треба розуміти так, що кожному гарантується захист прав і свобод у судовому порядку; суд не може відмовити у правосудді, якщо громадянин України, іноземець, особа без громадянства вважають, що їх права і свободи порушені або порушуються, створено або створюються перешкоди для їх реалізації або мають місце інші ущемлення прав та свобод (пункт 1 резолютивної частини Рішення Конституційного Суду України від 25 грудня 1997 року № 9-зп).

Відповідно до частини третьої статті 124 Конституції України юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення; у передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.

Згідно з частинами першою, другою статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави; суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.

Частиною першою статті 5 ЦПК України визначено, що здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Статтею 10 ЦПК України закріплено: суд при розгляді справи керується принципом верховенства права (частина перша); суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України (частина друга); суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права (частина четверта); забороняється відмова у розгляді справи з мотивів відсутності, неповноти, нечіткості, суперечливості законодавства, що регулює спірні відносини (частина десята).

2.2. Відповідно до статті 51 Конституції України батьки зобов`язані утримувати дітей до їх повноліття; повнолітні діти зобов`язані піклуватися про своїх непрацездатних батьків (частина друга); сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою (частина третя).

Питання батьківства (материнства), інституту шлюбу та сім`ї, пріоритетності захисту інтересів дітей є стрижневими аспектами національної правової системи, що унормовані Сімейним кодексом України (далі - СК України), Законом України «Про охорону дитинства» від 26 квітня 2001 року № 2402-III (далі - Закон № 2402), іншими актами законодавства України. На максимальний захист інтересів дітей спрямовано дію й низки міжнародних актів.

За принципом 6 Декларації прав дитини (прийнята резолюцією 1386 (ХIV) Генеральної Асамблеї ООН від 20 листопада 1959 року), дитина для повного і гармонійного розвитку її особи потребує любові і розуміння. Вона повинна, якщо це можливо, зростати під опікою і відповідальністю своїх батьків і, в усякому разі, в атмосфері любові і моральної та матеріальної забезпеченості; малолітню дитину не слід, крім тих випадків, коли є виняткові обставини, розлучати зі своєю матір`ю.

Відповідно до пункту 1 статті 3 Конвенції ООН про права дитини (далі - Конвенція) в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.

Статтею 9 Конвенції передбачено: держави-учасниці забезпечують те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням, визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини (пункт 1); держави-учасниці поважають право дитини, яка розлучається з одним чи обома батьками, підтримувати на регулярній основі особисті відносини і прямі контакти з обома батьками, за винятком випадків, коли це суперечить найкращим інтересам дитини (пункт 3).

Частиною першої, другої статті 27 цієї Конвенції держава визнає право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини; батьки або інші особи, які виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини.

2.3. Забезпечення найкращих інтересів дитини - це дії та рішення, що спрямовані на задоволення індивідуальних потреб дитини відповідно до її віку, статі, стану здоров`я, особливостей розвитку, життєвого досвіду, родинної, культурної та етнічної належності та враховують думку дитини, якщо вона досягла такого віку і рівня розвитку, що може її висловити (абзац четвертий частини першої статті 1 Закону № 2402).

Частиною першою статті 8 Закону № 2402 передбачено, що кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку.

Виховання в сім`ї є першоосновою розвитку особистості дитини. На кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов`язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров`я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці (частина перша статті 12 Закону № 2402).

Регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини, непрацездатних членів сім`ї. Сімейні відносини регулюються на засадах справедливості, добросовісності та розумності, відповідно до моральних засад суспільства (частини восьма, дев`ята статті 7 СК України).

Мати, батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов`язків щодо дитини (стаття 141 СК України).

Обов`язки батьків щодо виховання та розвитку дитини визначені статтею 150 СК України: батьки зобов`язані виховувати дитину в дусі поваги до прав та свобод інших людей, любові до своєї сім`ї та родини, свого народу, своєї Батьківщини (частина перша); батьки зобов`язані піклуватися про здоров`я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток (частина друга); батьки зобов`язані забезпечити здобуття дитиною повної загальної середньої освіти, готувати її до самостійного життя (частина третя); батьки зобов`язані поважати дитину (частина четверта).

У частинах першій та третій статті 151 СК України зазначено, що батьки мають переважне право перед іншими особами на особисте виховання дитини; батьки мають право обирати форми та методи виховання, крім тих, які суперечать закону, моральним засадам суспільства.

Згідно з частинами другою і четвертою статті 155 СК України батьківські права не можуть здійснюватися всупереч інтересам дитини. Ухилення батьків від виконання батьківських обов`язків є підставою для покладення на них відповідальності, встановленої законом.

Статтею 164 СК України передбачено, що мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він: 1) не забрали дитину з пологового будинку або з іншого закладу охорони здоров`я без поважної причини і протягом шести місяців не виявляли щодо неї батьківського піклування; 2) ухиляються від виконання своїх обов`язків щодо виховання дитини та/або забезпечення здобуття нею повної загальної середньої освіти; 3) жорстоко поводяться з дитиною; 4) є хронічними алкоголіками або наркоманами; 5) вдаються до будь-яких видів експлуатації дитини, примушують її до жебракування та бродяжництва; 6) засуджені за вчинення умисного кримінального правопорушення щодо дитини. Тобто перелік підстав позбавлення батьківських прав є вичерпним.

У пунктах 15 та 16 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про усиновлення і про позбавлення та поновлення батьківських прав» від 30 березня 2007 року №3 (далі - Постанова) роз`яснено, що позбавлення батьківських прав (тобто прав на виховання дитини, захист її інтересів, на відібрання дитини в інших осіб, які незаконно її утримують, та ін.), що надані батькам до досягнення дитиною повноліття і ґрунтуються на факті спорідненості з нею, є крайнім заходом впливу на осіб, які не виконують батьківських обов`язків, а тому питання про його застосування слід вирішувати лише після повного, всебічного, об`єктивного з`ясування обставин справи, зокрема, ставлення батьків до дітей. Ухилення батьків від виконання своїх обов`язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти. Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками.

При цьому у пункті 18 Постанови звернуто увагу на те, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, суд може у виняткових випадках при доведеності винної поведінки когось із батьків або їх обох з урахуванням її характеру, особи батька і матері, а також інших конкретних обставин справи відмовити в задоволенні позову про позбавлення цих прав, попередивши відповідача про необхідність змінити ставлення до виховання дитини (дітей) і поклавши на органи опіки та піклування контроль за виконанням ним батьківських обов`язків.

Для встановлення таких обставин суду потрібно ретельно та ґрунтовно досліджувати наявні докази, якими позивач обґрунтовує свої вимоги, обов`язково здійснювати необхідні дії для залучення відповідача у справі та з`ясування його позиції й обґрунтувань.

Європейський суд з прав людини у справі «Савіни проти України» від 18 грудня 2008 року (заява № 39948/06) зазначив, що хоча національним органам надається певна свобода розсуду у вирішенні питань щодо встановлення державної опіки над дитиною, вони повинні враховувати, що розірвання сімейних зв`язків означає позбавлення дитини її коріння, а це можна виправдати лише за виняткових обставин (справа «Ньяоре проти Франції»/«Gnahore v. France», № 40031/98, пункт 59, ECHR 2000-IX). Отже, відповідне рішення має підкріплюватися достатньо переконливими і зваженими аргументами на захист інтересів дитини, і саме держава-відповідач повинна переконатися в тому, що було проведено ретельний аналіз можливих наслідків пропонованого заходу з опіки для батьків і дитини (справа «Скоццарі та Дж`юнта проти Італії»/«Scozzari & Giunta v. Italy», [GC], №39221/98 і № 41963/98, пункт 148, ЄСПЛ 2000-VIII).

Зокрема, якщо рішення мотивується необхідністю захистити дитину від небезпеки, має бути доведено, що така небезпека справді існує («mutatis mutandis», справа «Хазе проти Німеччини»/«Haase v. Germany», № 11057/02, пункт 99, ЄСПЛ 2004-III (витяги)). При винесенні рішення про відібрання дитини від батьків може постати необхідність врахування цілої низки чинників. Можливо, потрібно буде з`ясувати, наприклад, чи зазнаватиме дитина якщо її залишать під опікою батьків, жорстокого поводження, чи страждатиме вона через відсутність піклування, через неповноцінне виховання та відсутність емоційної підтримки, або визначити, чи виправдовується встановлення державної опіки над дитиною станом її фізичного або психічного здоров`я (справи «Валлова і Валла проти Чеської Республіки»/«Wallova and Walla v. the Czech Republic», № 23848/04, пункт 72, від 26 жовтня 2006 року; «Гавелка та інші проти Чеської Республіки»/«Havelka and Others v. the Czech Republic», №23499/06, пункт 57, від 21 червня

2007 року).

З іншого боку, сам той факт, що дитина може бути поміщена в середовище, більш сприятливе для її виховання, не виправдовує примусового відібрання її від батьків (справа «К.А. проти Фінляндії»/«K.A. v. Finland», № 27751/95, пункт 92, ЄСПЛ 2003-I). Такий захід не можна також виправдовувати виключно посиланням на ненадійність ситуації, адже такі проблеми можна вирішити за допомогою менш радикальних засобів, не вдаючись до роз`єднання сім`ї, наприклад, забезпеченням цільової фінансової підтримки та соціальним консультуванням (справа «Мозер проти Австрії»/«Moser v. Austria»), №12643/02, пункт 68, від 21 вересня 2006 року).

Крім того, оцінюючи процес вирішення питання про встановлення опіки, який завершився рішенням про роз`єднання сім`ї, суд повинен, зокрема, переконатися, чи ґрунтуються висновки національних органів на достатній доказовій базі (яка, за потреби, може включати показання свідків, висновки компетентних органів, психологічні та інші експертні висновки та медичні довідки), і чи мали заінтересовані сторони, зокрема батьки, достатні можливості брати участь у вирішенні такого питання («mutatis mutandis», ухвали у справах: «Шульц проти Польщі»/«Schultz v. Poland», № 50510/99, від 08 січня 2002 року; «Реммо і Узункая проти Німеччини»/«Remmo and Uzunkaya v. Germany», № 5496/04, від 20 березня 2007 року; та «Полашек проти Чеської Республіки»/«Polasek v. Czech Republic», № 31885/05, від 08 січня 2007 року). Суд також повинен врахувати, чи самим дітям було надано можливість висловити свою думку, коли цього вимагали обставини (пункти 49 - 51).

Страсбурзький суд зауважив, що оцінка загальної пропорційності будь-якого вжитого заходу, що може спричинити розрив сімейних зв`язків, вимагатиме від судів ретельної оцінки низки факторів та залежно від обставин відповідної справи вони можуть відрізнятися. Проте необхідно пам`ятати, що основні інтереси дитини є надзвичайно важливими. При визначенні основних інтересів дитини у кожному конкретному випадку необхідно враховувати дві умови: по-перше, у якнайкращих інтересах дитини буде збереження її зв`язків із сім`єю, крім випадків, коли сім`я виявляється особливо непридатною або явно неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини буде забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагополучним (пункт 100 рішення від 16 липня 2015 року у справі «Мамчур проти України», заява № 10383/09).

Відтак, суд констатує, що у кожній конкретній справі насамперед необхідно брати до уваги інтереси дитини, її право виховуватися у сім`ї за участі батька і матері; зростання дитини у сім`ї є найбільшим природним, традиційним способом її виховання й тільки встановивши, що перебування дитини під опікою її батьків (або окремо матері чи батька) несе реальну загрозу інтересам дитини, зважаючи на встановлені обставини справи, пов`язані з тривалим та систематичним нехтуванням батьками (матір`ю/батьком) своїми обов`язками, у якості виняткового заходу є прийнятним ухвалення рішення про позбавлення батьківських/материнських прав.

2.4. Відповідно до сімейного законодавства позбавлення батьківських прав є винятковим заходом, який супроводжується настанням істотних юридичних наслідків як для батька (матері), так і для дитини.

При розгляді судом спорів щодо участі одного з батьків у вихованні дитини, місця проживання дитини, виселення дитини, зняття дитини з реєстрації місця проживання, визнання дитини такою, що втратила право користування житловим приміщенням, позбавлення та поновлення батьківських прав, побачення з дитиною матері, батька, які позбавлені батьківських прав, відібрання дитини від особи, яка тримає її у себе не на підставі закону або рішення суду, управління батьками майном дитини, скасування усиновлення та визнання його недійсним обов`язковою є участь органу опіки та піклування, представленого належною юридичною особою (частина четверта статті 19 СК України).

Позбавлення батьківських прав є виключною мірою, яка тягне за собою серйозні правові наслідки як для батька (матері), так і для дитини (стаття 166 СК України).

У постанові Верховного Суду від 29 січня 2024 року (справа № 185/9339/21) вказано, що тлумачення змісту пункту 2 частини першої статті 164 СК України дає можливість зробити висновок, що ухилення від виконання обов`язків з виховання дитини може бути підставою для позбавлення батьківських прав лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками. Ухилення батьків від виконання своїх обов`язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти. Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна оцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками. Позбавлення батьківських прав є винятковим заходом, який тягне за собою істотні правові наслідки як для батька (матері), так і для дитини (стаття 166 СК України). Позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків на краще неможливо, і лише за наявності вини у діях батьків.

Отже, вирішуючи спір про позбавлення батьківських прав, суд передусім повинен дати оцінку дотриманню якнайкращих інтересів дитини, що передбачає пошук і знаходження балансу між усіма елементами, які потрібні для ухвалення справедливого судового рішення. Позбавлення батьківських прав (тобто прав на виховання дитини, захист її інтересів, на відібрання дитини в інших осіб, які незаконно її утримують, тощо), які надані батькам до досягнення дитиною повноліття і ґрунтуються на факті спорідненості з нею, є винятковим заходом впливу на осіб, які не виконують батьківських обов`язків, а тому питання про його застосування потрібно вирішувати виключно після повного, всебічного, об`єктивного з`ясування обставин справи, зокрема ставлення батьків до дітей.

2.5. Судом встановлено, що батьками ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , є: батько - ОСОБА_1 , мати - ОСОБА_2 .

Дитина проживає, утримується та виховується виключно батьком ОСОБА_1 , оскільки мати дитини з 2020 року ухиляється від виконання своїх батьківських (материнських) обов`язків. Матеріалами справи підтверджено, що мати фактично не цікавиться життям доньки, не бере участь у її вихованні, поодинокі контакти між ними не дають підстав вважати, що відповідач дійсно дбає про свою дитину, а це у сукупності свідчить про свідоме та тривале нехтування нею своїми обов`язками як матері.

Відповідно до частини першої статті 165 СК України право на звернення до суду з позовом про позбавлення батьківських прав мають один з батьків, опікун, піклувальник, особа, в сім`ї якої проживає дитина, заклад охорони здоров`я, навчальний або інший дитячий заклад, в якому вона перебуває, орган опіки та піклування, прокурор, а також сама дитина, яка досягла чотирнадцяти років.

На підставі досліджених доказів судом встановлено, що ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , не виконує своїх батьківських (материнських) обов`язків та не здійснює батьківського (материнського) піклування щодо своєї неповнолітньої доньки, не піклується про її здоров`я, фізичний, духовний та моральний розвиток, не бере участі в її вихованні, ухиляється від матеріального забезпечення дитини, та самоусунулася від виконання своїх батьківських (материнських) обов`язків.

Суд, у судовому засіданні з`ясував думку дитини щодо можливості позбавлення її матері материнських прав щодо неї. ОСОБА_3 зазначила, що фактично не спілкується з матір`ю, проживає весь час з батьком, щодо можливості позбавлення матері материнських прав не заперечила.

Відповідно до статей 164, 165, 166 СК України до батьків, які ухиляються від виконання своїх батьківських обов`язків по вихованню дитини та не здійснюють батьківського піклування, передбачено застосування такої правової санкції, як позбавлення батьківських прав.

Згідно з положеннями статей 12, 81 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Відповідно до статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Згідно із частинами першою - третьою статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Як було зазначено, орган опіки та піклування подає суду письмовий висновок щодо розв`язання спору на підставі відомостей, одержаних у результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, інших осіб, які бажають проживати з дитиною, брати участь у її вихованні, а також на підставі інших документів, які стосуються справи (частина п`ята статті 19 СК України).

Відповідно до Висновку органу опіки та піклування, затвердженого рішенням виконавчого комітету Тернопільської міської ради від 21 травня 2025 року № 663, орган опіки та піклування вважає за доцільне позбавити батьківських прав ОСОБА_2 стосовно неповнолітньої дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Таким чином, позивач надав суду належні та допустимі докази ухилення відповідача від виконання своїх батьківських (материнських) обов`язків, які є законною підставою для позбавлення її батьківських (материнських) прав.

ІІІ. Висновки суду за результатами розгляду позовної заяви

3.1. Враховуючи наведене, оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності, суд доходить висновку, що позов підлягає задоволенню у повному обсязі.

Суд роз`яснює відповідачу, що відповідно до положень СК України він має право на звернення до суду з позовом про поновлення батьківських прав. Поновлення батьківських прав неможливе, якщо дитина була усиновлена або на час розгляду справи судом дитина досягла повноліття.

3.2. Частинами четвертою, п`ятою статті 167 СК України визначено влаштування дитини, батьки якої позбавлені батьківських прав. Якщо дитина не може бути передана другому з батьків, переважне право перед іншими особами на передання їм дитини мають, за їхньою заявою, баба та дід, повнолітні брати та сестри, інші родичі дитини, мачуха, вітчим. Якщо дитина не може бути передана бабі, дідові, повнолітнім братам та сестрам, іншим родичам, мачусі, вітчиму, вона передається на опікування органу опіки та піклування.

Суд вважає, що оскільки дитину виховує та нею опікується батько ОСОБА_1 , її слід передати йому.

3.3. Відповідно до частини першої, пункту 1 частини другої статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: у разі задоволення позову - на відповідача.

Враховуючи той факт, що позов про позбавлення батьківських (материнських) прав задоволений в повному обсязі, а позивачем сплачено судовий збір у сумі 1 211,20 грн, що підтверджується чеком № 106, ІД BQL3dPZMAmw від 08 серпня 2024 року (а.с. 1 - 3), обов`язок щодо сплати судового збору на користь позивача слід покласти на відповідача.

Керуючись статтями 2, 4, 12, 13, 19, 76 - 78, 133, 137, 141, 223, 247, 258 - 268, 273 - 274, 352 - 355 Цивільного процесуального кодексу України, суд

У Х В А Л И В:

1. Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору: служба у справах дітей Тернопільської обласної державної адміністрації про позбавлення батьківських (материнських) прав - задовольнити.

2. Позбавити ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_5 ) батьківських (материнських) прав щодо неповнолітньої доньки: ОСОБА_3 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП: НОМЕР_3 ).

3. Передати дитину: ОСОБА_3 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП: НОМЕР_3 ) ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_6 , РНОКПП: НОМЕР_6 ).

4. Роз`яснити відповідачу ОСОБА_2 , що відповідно до частини першої статті 169 СК України мати, батько, позбавлені батьківських прав, мають право на звернення до суду з позовом про поновлення батьківських прав.

5. Стягнути із ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_5 ) на користь ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_6 ) судовий збір за розгляд справи в суді першої інстанції в розмірі 1 211 (одна тисяча двісті одинадцять) гривень 20 (двадцять) копійок.

6. Відповідачу надіслати копію заочного рішення суду.

7. Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених цим Кодексом, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.

8. Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

9. Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.

10. Строк на подання заяви про перегляд заочного рішення може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин.

11. У разі залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення, заочне рішення може бути оскаржене в загальному порядку, шляхом подання апеляційної скарги до Тернопільського апеляційного суду. У цьому разі строк на апеляційне оскарження рішення починає відраховуватися з дати постановлення ухвали про залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення.

12. Позивач має право оскаржити заочне рішення суду в загальному порядку, встановленому Цивільним процесуальним кодексом України.

13. Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

14. Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку шляхом подання апеляційної скарги до Тернопільського апеляційного суду у 30-денний строк з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Повний текст судового рішення виготовлено 05 березня 2026 року.

Відомості про учасників справи:

Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_6 , адреса місця реєстрації: АДРЕСА_1 .

Відповідач: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_5 , адреса місця реєстрації: АДРЕСА_4 .

Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору: служба у справах дітей Тернопільської обласної державної адміністрації, код ЄДРПОУ: 23588295, адреса місця знаходження: вул. Грушевського, 8/327, м. Тернопіль.

Головуючий суддяТ. І. Якімець