Рішення № 13510179, 20.01.2011, Господарський суд Закарпатської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЗАКАРПАТСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

20.01.2011 Справа № 12/120

за позовом відкритого акціонерного товариства комерційного банку „Надра”, м. Київ в особі філії Ужгородського регіонального управління відкритого акціонерного товариства комерційного банку „Надра”, м. Ужгород

до відповідача фізичної особи підприємця ОСОБА_1, с. Добрянське Тячівського району

про стягнення заборгованості в сумі 51052,82 грн. (в т. ч. 29049,90 грн. основного боргу (тіла кредиту); 7959,31 грн. прострочені відсотки за користування кредитом; 15,64 грн. відсотки за користування кредитом; 7069,84 грн. пені та 6958,13 грн. інфляційних збитків).

Суддя Тисянчин В. М.

Представники:

Від позивача не зявився (явка на розсуд сторін, не обовязкова)

Від відповідача не зявився (явка на розсуд сторін, не обовязкова)

СУТЬ СПОРУ: заявлено позов відкритим акціонерним товариством комерційним банком „Надра”, м. Київ в особі філії Ужгородського регіонального управління відкритого акціонерного товариства комерційного банку „Надра”, м. Ужгород до фізичної особи підприємця ОСОБА_1, с. Добрянське Тячівського району про стягнення заборгованості в сумі 51052,82 грн. (в т. ч. 29049,90 грн. основного боргу (тіла кредиту); 7959,31 грн. прострочені відсотки за користування кредитом; 15,64 грн. відсотки за користування кредитом; 7069,84 грн. пені та 6958,13 грн. інфляційних збитків).

На вимогу суду відповідач письмового відзиву на позов з доказами в його обґрунтування не подав, свого уповноваженого представника для участі у розгляді справи не направив, а тому справа розглядається в порядку ст. 75 ГПК України за наявними в ній матеріалами.

Ухвала про порушення провадження у справі направлялась рекомендованим листом, тому неявка відповідача у судове засідання не є правовою перешкодою розгляду справи по суті, про що зазначено в ухвалі про порушення провадження у справі.

Повідомлення підтверджує вручення відповідачу 31.12.2010 року ухвали від 27.12.2010 року про порушення провадження у справі, де вказано про місце і час призначення розгляду справи, чим забезпечено йому реалізацію Конституційного права на судовий захист (п.4 ст. 129 Конституції України).

продовження рішення Господарського суду

Закарпатської області по справі № 12/120

від 20.01.2011 року

Відповідач не скористався своїм правом щодо направлення свого представника для участі в судовому засіданні.

Позаяк, суду не надано відповідачем доказів чи відомостей поважних причин неможливості їх участі в судовому засіданні, як і не надано суду будь яких доказів про відсутність боргу.

До того ж, у разі дійсного бажання забезпечення представництва відповідачем у судовому засіданні завчасне повідомлення судом про час і місце судового засідання не позбавило відповідача у виборі кола субєктів такого представництва у суді відповідно до ст. 28 ГПК України.

Вивчивши доводи позовної заяви та матеріали справи, дослідивши їх, суд

ВСТАНОВИВ:

Заборгованість відповідача в сумі 29049,90 грн. основного боргу (тіло кредиту), що виникла з наданого кредиту, згідно кредитного договору № 2007/980 МК/14 від 05.09.2007 року та додаткової угоди № 1 від 05.09.2007 року, підтверджується матеріалами справи, зокрема:

- випискою банківської установи про рух коштів між сторонами;

- розрахунком позову, а за таких обставин сума основного боргу підлягає стягненню примусово.

Заявлені вимоги позивача про добровільне погашення боргу (претензія № 3347 від 14.09.2010 року) відповідач не виконав, чим порушив ст. ст. (11; 526); 509; 530 ЦК України (чинного з 01.01.04).

Саме ця обставина і послужила підставою для звернення позивача до суду з даною позовною заявою.

Відповідно до ст. 175 ГК України майново господарські зобовязання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України, з урахуванням особливостей передбачених Господарським кодексом України.

Таким чином, на день розгляду спору у суді, обставини спору (права і зобовязання сторін) оцінюються судом з огляду на правила ЦК та ГК України.

Відповідно до ст. 526 ЦК України, зобовязання повинно виконуватись належним чином і в установлений строк відповідно до вказівок закону, акту планування, договору чи вимог, що звичайно ставляться.

У відповідності до ст. 509 ЦК України в силу зобовязання кредитор вправі вимагати виконання обовязку від боржника у випадку невиконання останнім своїх зобовязань у відносинах. Підставою виникнення зобовязання є юридичний факт.

В даній правовій ситуації юридичним фактом, на підставі якого виникли

зобовязальні відносини між сторонами, надання кредиту (ст. 11 ЦК України).

продовження рішення Господарського суду

Закарпатської області по справі № 12/120

від 20.01.2011 року

Отже, обовязок відповідача повернути надані в кредит грошові кошти є безспірним.

Одностороння відмова від виконання зобовязання не допускається (ст. 615; 625 ЦК України).

Відповідно до ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобовязується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобовязується повернути кредит та сплатити проценти.

Згідно зі статтею 1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі) у строк та в порядку, встановлені договором.

Відтак, договір є обовязковим для виконання сторонами (ст. 629 ЦК України).

Крім цього, відповідачу відповідно до п. 1.7 укладеного договору нараховано суму 7959,31 грн. прострочених відсотків за користування кредитом за період з 10.04.2009 року по 31.08.2010 року (рахунки №№ 20698090075002, 20699090075001, 20688090075001) та нараховані відсотки сумі 15,64 грн. за період з 01.09.2010 року по 01.09.2010 року. При оцінці правильності нарахування вимог в цій частині позову у відповідності ст. ст. 193, 198 ГК України, ст. ст. 530, 547, 627-629, 1048, 1049, 1050 ЦК України судом визнано обґрунтованими позовні вимоги в цій частині і такими, що підлягають задоволенню.

Боржник, який прострочив виконання грошового зобовязання, на вимогу кредитора зобовязаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь період прострочення (п. 2 ст. 625 ЦК України). Тому, вимоги позивача в частині 6958,13 грн. інфляційних збитків правомірні і підлягають задоволенню.

До того ж, за несвоєчасне виконання грошових зобовязань, відповідачу відповідно до п. 5.1 укладеного договору нарахована до сплати пеня в розмірі 7 069,84 грн. При оцінці правильності нарахування пені відповідно до п. 2 ст. 258, ст. ст. 546, 548, 610, 611 ЦК України; Положень Закону України від 22.11.1996 року „Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобовязань”, судом визнано позовні вимоги в цій частині такими, що заслуговують на увагу суду.

Відтак, з огляду підстав, що заслуговують на увагу суду (розміру та тривалості існування боргу, збільшення різниці національної грошової одиниці щодо іноземної валюти, відсутністю значних збитків спричинених відповідачем позивачу, майново економічний стан сторін, в т.ч. наслідки впливу фінансово економічної кризи на реальні можливості повернення кредитних коштів позичальником, через що відсутня пряма вина цивільно правової відповідальності, стягнення судом інфляційних збитків), суд дійшов

продовження рішення Господарського суду

Закарпатської області по справі № 12/120

від 20.01.2011 року

висновку про часткове задоволення вимог щодо стягнення пені сумі 3 534,92 грн., а в решті вимог в цій частині позову належить відмовити (п. 3 ст. 83 ГПК України, ч. 3 ст. 509, ч. 3 ст. 551 ЦК Українию).

Між тим, застосовуючи у нормах цивільного законодавства морально правових категорій „справедливість”, „розумність”, „добросовісність” і активне застосування відповідних загальноправових та галузевих принципів при здійсненні судочинства, судом виокремлюються ті норми Цивільного кодексу України, які вимагають додержуватися моральних засад суспільства при визначенні обсягу цивільної правоздатності, здійсненні цивільних прав і обовязків (ч.1 ст. 19, ч.4 ст. 13, ч.4 ст. 26, ч.2 ст. 300, ч.2 ст. 319 ЦК України). Законодавчо закріплений імператив добросовісності і у зобовязальних відносинах (ч.3 ст. 509 ЦК України).

У порушеному контексті є також те значення, що надається моралі, саме як одному з головних елементів визначення суті права у рішеннях Конституційного суду України, зокрема, (рішення КСУ від 24.03.2005 року № 2-рп/2005 та від 02.11.2004 року № 15-рп/2004), де зазначено: „одним з проявів верховенства права є те, що право не обмежується лише законодавством як однією з його форм, а включає й інші соціальні регулятори, зокрема, норми моралі, традицій, звичаїв, тощо, які легітимізовані суспільством і зумовлені історично досягнутим культурним рівнем суспільства”.

Досліджуючи критерії розмежування вини і недобросовісності субєктів спірних відносин суд притримувався лінії розмежування специфічних для різних видів цивільних відносин форм дотримання або порушення обовязкових з погляду права моральних велінь вочевидь, що має визначатися колом обставин, які зумовлюють застосування до правопорушника заходів цивільно правової відповідальності.

Втім, невідповідність параметрам добросовісності конкретних характеристик діяння учасника цивільних відносин залежно від мети правового регулювання може призводити не тільки до ненабуття ним певного права або відмови йому у праві на використання того чи іншого засобу правового захисту, а й до зміни його правового становища.

При постановленні судового рішення враховується характер зобовязання, наслідки його невиконання, особа відповідача, ступінь його вини, суспільно державну значимість господарської діяльності сторін, обставини, що впливають на неможливість виконання відповідачем зобовязання належним чином та межі здійснення цивільних прав (п.3 ст. 13 ЦК України), де

не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах, безпідставного збагачення за рахунок погіршення фінансово майнового стану сторони у спорі.

За ст. 16 ЦК України одним із способів захисту цивільних прав та інтересів є припинення дії, яка порушує право.

продовження рішення Господарського суду

Закарпатської області по справі № 12/120

від 20.01.2011 року

Отже, із встановлених судом обставин вбачається, що склад цивільно правової відповідальності є наявним на момент судового розгляду справи.

Встановлюючи дійсні обставини справи, суд посилається на фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення спору, в даному випадку письмовими доказами. При

цьому, заяви та пояснення не приймаються судом за преюдицію, а перевіряються на достовірність.

Таким чином, позивачем доведені ті обставини, на які він посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, однак позов підлягає задоволенню частково, поклавши відшкодування судових витрат за змістом ст. 49 ГПК України на відповідача з огляду його вини у виникненні спору.

Виходячи з викладеного, оцінивши повноту, достатність позовних матеріалів, проаналізувавши подані по справі доказові документи для вирішення спору, керуючись ст. 124 Конституції України; ст. 2 Закону України „Про судоустрій України і статус суддів”; ст.ст. 4, 33, 34, 36, 43, 44, 49, 75, 82 - 84, 115, 116 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позов задоволити частково.

2.Стягнути з фізичної особи підприємця ОСОБА_1 (АДРЕСА_1; код НОМЕР_1) на користь відкритого акціонерного товариства комерційного банку „Надра”, м. Київ в особі філії Ужгородського регіонального управління відкритого акціонерного товариства комерційного банку „Надра” (м. Ужгород, пл. Словянська Набережна, 13; код 25998672) суму 29049,90 (двадцять девять тисяч сорок девять грн. 90 коп.) основного боргу (тіло кредиту); 7959,31 (сім тисяч девятсот пятдесят девять грн. 31 коп.) прострочених відсотків за користування кредитом; 15,64 (пятнадцять грн. 64 коп.) відсотків за користування кредитом; 3534,92 (три тисячі пятсот тридцять чотири грн. 92 коп.) пені; 6958,13 (шість тисяч девятсот пятдесят вісім грн. 13 коп.) інфляційних збитків та 510,52 (пятсот десять грн. 52 коп.) у відшкодування витрат по оплаті держмита; 236 (двісті тридцять шість грн.) у відшкодування витрат на інформаційно технічне забезпечення судового процесу. Видати наказ.

3. В стягнення решти пені в задоволенні позову відмовити.

Дане рішення набирає законної сили в порядку ст. 85 Господарського процесуального кодексу України.

Суддя Тисянчин В. М.