Постанова № 13506955, 20.01.2011, Севастопольський апеляційний господарський суд

СЕВАСТОПОЛЬСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

Іменем України

17 січня 2011 року

Справа № 5020-4/224

Севастопольський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді Борисової Ю.В.,

суддів Голика В.С.,

Плута В.М.,

за участю представників сторін:

представник позивача - Гусєв Владислав Олександрович, довіреність № 3 від 04.01.11 - закрите акціонерне товариство "Стівідорна компанія "Авліта";

представник відповідача - Жих Тетяна Юріївна, довіреність № 26 від 04.01.11 - державне підприємство "Севастопольський морський торговельний порт";

розглянувши апеляційну скаргу закритого акціонерного товариства "Стівідорна компанія "Авліта" на рішення господарського суду міста Севастополя (суддя Погребняк О.С.) від 22.11.2010 у справі № 5020-4/224

за позовом закритого акціонерного товариства "Стівідорна компанія "Авліта" (вул. Приморська, 2-г, Севастополь,99016)

до Державного підприємства "Севастопольський морський торговельний порт" (майд. Нахімова, 5, Севастополь,99011)

про стягнення 6864,92 грн.

ВСТАНОВИВ:

Позивач, закрите акціонерне товариство "Стівідорна компанія "Авліта", звернувся до господарського суду міста Севастополя з позовом до відповідача - державного підприємства "Севастопольський морський торговельний порт" про стягнення 6864,92грн., з яких: 1498,17грн. –сума пені, 3971,39грн. –сума інфляційних втрат, 1395,46грн. –3% річних.

Позовні вимоги мотивовані порушенням з боку відповідача умов договору про надання послуг промислового характеру, в результаті чого, у останнього утворилась заборгованість перед позивачем, сума якої була стягнута з відповідача на користь позивача рішенням господарського суду міста Севастополя від 18.10.2010 у справі №5020-4/192. Враховуючи неналежне виконання умов договору, позивач просить окремо стягнути з відповідача суму інфляційних витрат та 3 % річних від суми основного боргу за період з 27.07.2009 по 10.11.2010, а також пеню за період з 10.11.2009 по 23.01.2010.

Рішенням господарського суду міста Севастополя від 22.11.2010 (суддя Погребняк О.С.) позов задоволено частково.

Стягнуто з державного підприємства "Севастопольський морський торговельний порт" на користь закритого акціонерного товариства "Стівідорна компанія "Авліта" суму пені у розмірі 1498,17грн., вирішено питання щодо розподілу судових витрат. В інший частині позову - відмовлено.

Не погодившись з вказаним судовим рішенням, позивач звернувся до апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення господарського суду скасувати в частині відмови у стягненні з відповідача суми інфляції і 3% річних, судових витрат та прийняти нове рішення, яким вказані вимоги задовольнити.

Доводи скарги полягають в тому, що оскаржене рішення постановлене з неправильним застосуванням норм матеріального права та порушенням норм процесуального законодавства, висновок суду першої інстанції стосовно неможливості застосування до спірних правовідносин положень цивільного кодексу про відповідальність за порушення грошового зобов’язання через виникнення правовідносин між сторонами внаслідок невиконання відповідачем рішення господарського суду від 18.10.2010 у справі №5020-4/192, є неправильним. Так, заявник вважає, що висновок господарського суду, стосовно того, що вимоги про стягнення сум інфляційних втрат та річних не можуть бути самостійними і заявляються до стягнення лише разом із сумою основного боргу, є необґрунтованим, оскільки зі змісту частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України не випливає обов'язкового пов'язання вказаних двох вимог. Крім того, посилання господарського суду в своєму рішенні на постанову Вищого господарського суду від 12.08.2010 у справі №13/238, на думку заявника, є некоректним.

Відповідно до розпорядження секретаря судової палати Видашенко Т.С. від 24.12.2010, суддю Гонтаря В.І. було замінено у складі колегії на суддю Голика В.С.

Розглянувши матеріали справи повторно в порядку статті 101 Господарського процесуального кодексу України, суд встановив наступне.

01.01.2003 між закритим акціонерним товариством "Стівідорна компанія "Авліта" (виконавець) та державним підприємством "Севастопольський морський торговельний порт" (замовник) був укладений договір №05-03 (оф) (301/4), за умовами пункту 1.1 якого виконавець зобов'язався надати послуги промислового характеру силами та засобами його портофлоту, згідно із замовленнями замовника, які були прийняти до виконання.

Внаслідок порушення умов договору у Замовника виникла заборгованість перед Виконавцем щодо оплати отриманих від останнього послуг.

Рішенням господарського суду міста Севастополя від 18.10.2010 у справі №5020-4/192 було стягнуто з державного підприємства "Севастопольський морський торговельний порт" на користь закритого акціонерного товариства "Стівідорна компанія "Авліта" суму основного боргу в розмірі 35553,17грн.

В порядку статті 116 Господарського процесуального кодексу України був виданий наказ на примусове виконання зазначеного рішення суду.

Згідно частині 2 статті 35 Господарського процесуального кодексу України факти, встановлені рішенням господарського суду (іншого органу, який вирішує господарські спори), за винятком встановлених рішенням третейського суду, під час розгляду однієї справи, не доводяться знову при вирішенні інших спорів, в яких беруть участь ті самі сторони.

Враховуючи викладене, судом першої інстанції зроблено висновок, що факт наявності заборгованості відповідача перед позивачем є встановленим та не потребує додаткового доказування.

Також встановлено, що предметом позовних вимог у даний справі є стягнення пені за період з 10.11.2009 по 23.01.2010, інфляційних збитків та 3% річних, нарахованих за період виникнення заборгованості до 10.11.2010. Дані вимоги позивачем під час провадження у господарській справі №5020-4/192 не заявлялися і не були предметом судового розгляду.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, обговоривши доводи апеляційної скарги, судова колегія вважає, що апеляційна скарга є обґрунтованою, а тому рішення суду першої інстанції підлягає частковому скасуванню.

За приписами статті 193 Господарського кодексу України та статей 525, 526 Цивільного кодексу України зобов'язання повинні виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цих Кодексів, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно статті 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до пункту 3.2 договору, укладеного між сторонами, відповідач був зобов’язаний провести розрахунок за виконані позивачем роботи відповідно до акту протягом п’яти банківських днів з моменту отримання рахунку, тобто до 27.07.2009, оскільки рахунок був отриманий уповноваженим представником позивача –20.07.2009.

Отже, судовою колегією встановлено, що оплата у розмірі 35553,17грн. за договором №05-03 (оф) (301/4) від 01.01.2003 замовником своєчасно здійснена не була.

Відповідно до частини другої статті 193 Господарського кодексу України кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

З наведеною нормою кореспондує стаття 611 Цивільного кодексу України, згідно якій, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання) - стаття 610 Цивільного кодексу України.

Пунктом 4.2 договору №05-03 (оф) (301/4) від 01.01.2003 передбачено, що при затримці оплати рахунку поверх передбаченого договору строком, замовник сплачує пеню виконавцю у розмірі подвійної облікової ставки НБУ за кожен день прострочення, крім того, замовник крім проводить оплату рахунків зі збільшенням їх на індекс інфляції, встановлений за весь час прострочення, а також 3% річних з простроченої суми.

За приписами статті 549 Цивільного кодексу України, статті 230 Господарського кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) визнається визначена законом або договором грошова сума, яку боржник (учасник господарських відносин) повинен сплатити кредиторові в разі невиконання або неналежного виконання зобов'язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Відповідно до частини 6 статті 232 Господарського кодексу України, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Частиною 2 статті 343 Господарського кодексу України встановлено, що платник грошових коштів сплачує на користь одержувача цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін, але не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Статтями 1, 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" від 22.11.1996 № 543/96-ВР (з наступними змінами і доповненнями) передбачено, що платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Розмір пені обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного Банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

З матеріалів справи вбачається, що позивачем нарахована пеня в розмірі 1498,17грн. за період з 10.11.2009 по 23.01.2010 (а.с.16).

Судова колегія, перевіривши розрахунок пені, наданий позивачем, в тому числі щодо розміру облікової ставки НБУ, що враховувася при розрахунку, а також розмір заборгованості і період її прострочення, дійшла висновку, що місцевим господарським судом цілком правомірно встановлено, що здійснений позивачем розрахунок пені відповідає вимогам чинного законодавства України, а тому позовні вимоги в частині стягнення з відповідача пені в розмірі 1498,17грн. підлягають задоволенню.

Стосовно вимог позову про стягнення з відповідача збитків від інфляції у сумі 3971,29грн. та 3% річних у загальній сумі 1395,46грн. за період з 27.07.2009 по 10.11.2010, господарський суд апеляційної інстанції зазначає наступне.

Відповідно до частин 1, 2 статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 Цивільного кодексу України, яка передбачає, що цивільні права та обов’язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Частина 5 цієї норми встановлює, що права та обов’язки можуть виникати з рішення суду.

Таким чином, обов’язок стосовно повернення позивачеві грошових коштів в сумі 35553,17грн. виник у відповідача із договірних відносин, що також встановлено рішенням господарського суду в іншій справі між тими самими сторонами.

Дійсно, рішенням господарського суду, яке набрало законної сили, встановлена заборгованість відповідача за договором №05-03 (оф) (301/4) від 01.01.2003, укладеним між сторонами, що потягло за собою застосування до сторони договору встановлених актами цивільного законодавства правових наслідків неналежного виконання умов договору, а саме відповідальності фінансового характеру.

Відповідно до частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Передбачене законом право кредитора вимагати уплати боргу з урахуванням індексу інфляції та 3% річних є способом захисту його майнового права, зміст якого полягає у відшкодуванні матеріальних витрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отримання компенсації від боржника.

Посилання господарського суду першої інстанції на те, що вимоги про стягнення суми інфляційних втрат та річних не можуть бути самостійними, суд апеляційної інстанції вважає необґрунтованими, оскільки частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України не передбачена можливість застосування таких правових наслідків лише разом із задоволенням вимог про стягнення суми основного боргу.

Частиною 2 статті 14 Цивільного кодексу України передбачено, що виконання цивільних обов’язків забезпечується засобами заохочення та відповідальністю, які встановлені договором або актом цивільного законодавства.

Отже, вимоги позову про стягнення з відповідача 3% річних та суми втрат від інфляції від суми, стягнутої за рішенням суду, судова колегія вважає такими, що підлягають задоволенню.

Виходячи з вищевикладеного, визнаючи обґрунтованість апеляційної скарги, судова колегія апеляційної інстанції вважає, що рішення господарського суду в частині висновків про відмову у позові прийнято при неправильному застосуванні норм матеріального права, у зв'язку з чим воно підлягає частковому скасуванню із задоволенням позовних вимог у повному обсязі.

У відповідності до правил статті 49 Господарського процесуального кодексу України при задоволенні позову судові витрати покладаються на відповідача.

Керуючись статтями 101, 102, 103 (пункт 2), 104 (частина 1 пункт 4), статтею 105 Господарського процесуального кодексу України, суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу закритого акціонерного товариства "Стівідорна компанія "Авліта" задовольнити.

2. Рішення господарського суду міста Севастополя від 22.11.2010 у справі № 5020-4/224 в частині відмови у стягненні з державного підприємства "Севастопольський морський торговельний порт" на користь закритого акціонерного товариства "Стівідорна компанія "Авліта" суми інфляційних втрат та відсотків річних –скасувати.

В цій частині прийняти нове рішення про задоволення позову, виклавши резолютивну частину рішення в наступній редакції:

Позов задовольнити.

Стягнути з державного підприємства "Севастопольський морський торговельний порт" (майдан Нахімова, 5,Севастополь, 99011, і/к 01125548) на користь закритого акціонерного товариства "Стівідорна компанія "Авліта" (вул. Приморська, 2-г, Севастополь, 99016, і/к 30628382) суму у розмірі 7202,92грн., з якої: 1498,17грн. –пеня за договором, 3971,29 –інфляційні втрати, 1395,46грн. –3% річних, 102грн. –витрати по сплаті державного мита та 236грн. –витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

Стягнути з державного підприємства "Севастопольський морський торговельний порт" (майдан Нахімова, 5,Севастополь, 99011, і/к 01125548) на користь закритого акціонерного товариства "Стівідорна компанія "Авліта" (вул. Приморська, 2-г, Севастополь, 99016, і/к 30628382) судові витрати зі сплати державного мита у розмірі 51грн. за подачу апеляційної скарги.

3. Господарському суду міста Севастополя видати наказ.

Головуючий суддя Ю.В. Борисова

Судді В.С. Голик

В.М. Плут