Рішення № 13505910, 13.01.2011, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА

01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98 РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 2/28813.01.11 За позовом Публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Експобанк»

До Приватного підприємства «ДИВО ВІП ЕКСКЛЮЗИВ»

Про стягнення 52091,88 грн.

Суддя Домнічева І.О.

Представники:

від позивача Пересунько Л.А.

від відповідачане з’являвся

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

На розгляд Господарського суду міста Києва передані вимоги Публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Експобанк»до Приватного підприємства «ДИВО ВІП ЕКСКЛЮЗИВ»про стягнення заборгованості з орендної плати, пені та 3% річних всього в сумі 52091,88 грн. за Договором № б/н від 22.02.08р.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 12.11.2010р. порушено провадження у справі.

Розгляд справи судом неодноразово відкладався в зв’язку з неявкою представника відповідача.

Особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце її розгляду судом, якщо ухвалу про порушення провадження у справі надіслано за поштовою адресою, зазначеною в позовній заяві (роз’яснення Президії Вищого арбітражного суду України від 18.09.97 № 02-5/289 із змінами “Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України”).

Крім того, в інформаційному листі Вищого господарського суду України від 14.08.2007р. № 01-8/675 “Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у першому півріччі 2007 року”(пункт 15) зазначено, що відповідно до пункту 2 частини другої статті 54 Господарського процесуального кодексу України позовна заява повинна містити, зокрема, місцезнаходження сторін (для юридичних осіб).

Згідно із статтею 93 Цивільного кодексу України місцезнаходженням юридичної особи є адреса органу або особи, які відповідно до установчих документів юридичної особи чи закону виступають від її імені.

У пункті 11 інформаційного листа Вищого господарського суду України від 15.03.2007р. N 01-8/123 “Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2006 році” зазначено, що до повноважень господарських судів не віднесено установлення фактичного місцезнаходження юридичних осіб або місця проживання фізичних осіб - учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій. Тому відповідні процесуальні документи надсилаються господарським судом згідно з поштовими реквізитами учасників судового процесу, наявними в матеріалах справи.

Водночас законодавство України, в тому числі Господарський процесуальний кодекс України, не зобов'язує й сторону у справі, зокрема позивача, з'ясовувати фактичне місцезнаходження іншої сторони (сторін) у справі (якщо воно не співпадає з її місцезнаходженням, визначеним згідно із згаданою статтею 93 Цивільного кодексу України) та зазначати таке фактичне місцезнаходження в позовній заяві чи інших процесуальних документах.

З матеріалів справи вбачається, що ухвали суду надсилались сторонам за адресами, зазначеними в позовній заяві та документах, доданих до матеріалів справи.

В разі коли фактичне місцезнаходження юридичної особи - учасника судового процесу з якихось причин не відповідає її місцезнаходженню, визначеному згідно з законом, і дана особа своєчасно не довела про це до відома господарського суду, інших учасників процесу, то всі процесуальні наслідки такої невідповідності покладаються на цю юридичну особу.

Сторони були належним чином повідомлені про призначення справи до розгляду в засіданні суду, про час і місце його проведення.

Представники Позивача у судових засіданнях підтримували викладені у позові обставини, та просили позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.

Представники Відповідача у всі судові засідання не з’являлися, клопотань про відкладення розгляду справи від них не надходило; про поважні причини неявки в судові засідання їх повноважних представників суд не повідомлений; письмових пояснень або відзиву на позов ними не подано.

За таких обставин рішення по справі виноситься на підставі ст. 75 Господарського процесуального кодексу України за наявними у справі матеріалами.

В судовому засіданні 13.01.11р. судом було оголошено вступну і резолютивну частини рішення у справі.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши усні пояснення присутніх представників позивача, оглянувши надані оригінали документів, копії яких долучені до матеріалів справи, суд —

ВСТАНОВИВ:

Між Публічним акціонерним товариством «Комерційний банк «Експобанк», що відповідно до Статуту є повним правонаступником Відкритого акціонерного товариства «Комерційний банк «Експобанк»(Позивач) та Приватним підприємством «ДИВО ВІП ЕКСКЛЮЗИВ»(Відповідач) укладено договір оренди нежилих приміщень б/н від 22.02.08р. (Договір).

Відповідно до умов Договору Відповідач прийняв в оренду нежилі приміщення підвалу загальною площею 50,1 м2, що знаходяться у м. Києві по вул. Щербакова, 57-Г і належать на праві власності Позивачу (Об'єкт оренди).

Фактичне передання приміщень в користування Відповідачу підтверджується актом приймання-передачі від 25.02.08р., який підписано сторонами Договору.

Відповідно до п. 3.1 Договору за користування приміщеннями Відповідач зобов'язаний сплачувати щомісяця орендну плату (з врахуванням її індексації) в розмірі 2 530 (дві тисячі п’ятсот тридцять) гривень 05 копійок.

Відповідно до п. 3.3. Договору орендна плата сплачується Відповідачем на підставі рахунків Позивача шляхом переказу коштів на рахунок Позивача наперед, до 10 (десятого) числа поточного місяця оренди.

Крім того, згідно п. 3.7 Договору неодержання Відповідачем рахунків від Позивача не є підставою для звільнення від сплати орендної плати/інших платежів чи їх затримання.

Позивач надіслав Відповідачеві рекомендованими листами на юридичну та поштову адресу письмові вимоги про сплату орендної плати та розірвання Договору оренди, що підтверджується: за юридичною адресою - повідомленням про вручення, проте зазначений лист Відповідач залишив без відповіді; за поштовою адресою - довідкою (причини повернення (досилання).за формою №20 Укрпошти.

Згідно з вимогами ст. 193 Господарського кодексу України та ст.ст. 525, 526 Цивільного кодексу України зобов’язання має виконуватись належним чином у відповідності з умовами договору; одностороння відмова від виконання зобов’язання і одностороння зміна умов не допускається.

За змістом ст. 610 ЦК України несплата боржником суми боргу вважається порушенням зобов'язання. А в разі його порушення настають правові наслідки, передбачені договором або законом (ч. 1 ст. 611 ЦК України).

Як вбачається з матеріалів справи, Відповідач порушував умови Договору та проводив оплату по Договору несвоєчасно і не в повному обсязі, що призвело до виникнення заборгованості.

Суд погоджується та вважає обґрунтованим наданий Позивачем розрахунок заборгованості Відповідача з орендної плати по Договору, відповідно до якого заборгованість Відповідача за період з березня 2009 року по вересень 2010 року становить 44540,90 грн.

В матеріалах справи відсутні докази сплати Відповідачем вищенаведеної суми заборгованості, а тому, зважаючи на все вищевикладене, суд вважає обґрунтованими позовні вимоги Позивача про стягнення з Відповідача суми заборгованості в розмірі 44540,90 грн.

Стаття 549 ЦК України зазначає, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов’язання; пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов’язання за кожен день прострочення виконання.

Пунктом 2 ст. 551 ЦК України встановлено, якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором, або актом цивільного законодавства.

Відповідно до ч. 6 ст. 232 ГК України, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Відповідно до ст. 1 та ст. 3 Закону України “Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов’язань”, платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Аналогічна позиція викладена в п. 49 Інформаційного листа Вищого господарського суду України від 07.04.08р. №01-8/211, де зазначено, що згідно з частиною другою статті 551 ЦК України, якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства. Розмір неустойки, встановлений законом, може бути збільшений у договорі. Тобто, відповідно до вимог чинного законодавства сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд, тому встановлена сторонами у договорі відповідальність за прострочення виконання зобов'язання у більшому розмірі не суперечить матеріальному праву України та відповідно не тягне за собою правових наслідків у вигляді визнання угоди недійсною. Крім того, положення Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" не встановлюють обмежень щодо визначення розміру пені, а передбачають обмеження розміру пені, що підлягає стягненню.

Суд погоджується з розрахунком пені наданим Позивачем, у розмірі 6554,70грн., який розрахований у відповідності до ст. 1 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов’язань»та на підставі передбаченої Договором відповідальності у вигляді сплати пені відповідно до п. 7.2 Договору.

Відповідно до ч.2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3% річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлено договором або законом.

Суд погоджується та вважає обґрунтованим наданий Позивачем розрахунок 3% річних, відповідно до якого Позивач нарахував Відповідачу 996,28 грн. –3% річних.

В матеріалах справи відсутні докази сплати Відповідачем вищенаведених сум пені та 3% річних, а тому, зважаючи на все вищенаведене, суд вважає обґрунтованими вимоги Позивача про стягнення з Відповідача сум заборгованостей зі сплати пені –6554,70 та 996,28 грн. –3% річних.

Статтею 33 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог та заперечень.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов висновку, що заявлені позивачем позовні вимоги є нормативно та документально обґрунтованими, а тому такими, що підлягають задоволенню.

Відповідно ст. 49 ГПК України, з Відповідача на користь Позивача стягуються суми витрат по сплаті державного мита та інформаційно-технічного забезпечення судового процесу за звернення з позовом до господарського суду; надлишково сплачене державне мито в сумі 170 грн. повертається Позивачу з Державного Бюджету України.

Керуючись ст.ст. 2, 12, 13, 16, 33, 34, 49, 64, 75, 82, 83, 84, 85 Господарського процесуального кодексу України, суд –

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги задовольнити повністю.

Стягнути з Приватного підприємства «ДИВО ВІП ЕКСКЛЮЗИВ»(м. Київ, вул. Електриків, 23; ідентифікаційний код 35251314) на користь Публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Експобанк»(м. Київ, вул. Дмитрівська, 18/24; ідентифікаційний код 09322299) 44540 (сорок чотири тисячі п’ятсот сорок) грн. 90 коп. заборгованості, 6554 (шість тисяч п’ятсот п’ятдесят чотири) грн. 70 коп. пені, 996 (дев’ятсот дев’яносто шість) грн. 28 коп. 3% річних, 520 (п’ятсот двадцять) грн. 92 коп. державного мита та 236 (двісті тридцять шість) гривень витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

Повернути на підставі даного рішення Публічному акціонерному товариству «Комерційний банк «Експобанк»(м. Київ, вул. Дмитрівська, 18/24; ідентифікаційний код 09322299) з Державного бюджету України 170 (сто сімдесят) грн. надлишково сплаченого державного мита.

Оригінал платіжного доручення №2558 від 01.10.2010р. залишається в матеріалах справи №2/288.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Суддя І.О.Домнічева

Повне рішення складено 20.01.11р.