Рішення № 135054521, 20.03.2026, Охтирський міськрайонний суд Сумської області

Справа № 583/5269/25

2/583/154/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 березня 2026 року м. Охтирка

Охтирський міськрайонний суд Сумської області в складі:

головуючої судді Семенової О.С.,

з участю секретаря

судового засідання Гайдейчук К.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні за правилами спрощеного провадження з повідомленням сторін в залі судових засідань № 1 в м. Охтирка цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «СВЕА ФІНАНС» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,

УСТАНОВИВ:

Позивач ТОВ «СВЕА ФІНАНС» /далі - ТОВ «СВЕА ФІНАНС»/ за допомогою Електронного суду через свого представника Паладич А. 06 листопада 2025 року звернувся до суду з позовною заявою до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, мотивуючи свої позовні вимоги тим, що між Товариством з обмеженою відповідальністю «Лінеура Україна» та відповідачкою 21 квітня 2021 року був укладений кредитний договір № 1827082, згідно з яким ОСОБА_1 отримала кредитні кошти в сумі 5000,00 грн на умовах строковості, зворотності, платності, а клієнт зобов`язалась повернути кредит, сплатити проценти за користування кредитом та виконати інші обов`язки, передбачені договором. Кредит був наданий строком на 30 днів, зі стандартною процентною ставкою 1,90% на день. ТОВ «ЛІНЕУРА УКРАЇНА», свої зобов`язання за Кредитним договором виконало, та надало позичальнику грошові кошти шляхом їх перерахування на картку позичальника № НОМЕР_1 , яку вона вказала при оформленні кредиту. 08 лютого 2022 року між ТОВ «ЛІНЕУРА УКРАЇНА» та ТОВАРИСТВОМ З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ «РОСВЕН ІНВЕСТ УКРАЇНА» (нині ТОВАРИСТВО З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ «СВЕА ФІНАНС», надалі Позивач, Новий кредитор) було укладено ДОГОВІР ФАКТОРИНГУ № 1-08022022, відповідно до умов якого Первісний кредитор передає (відступає) Новому кредитору, а Новий кредитор набуває Права вимоги Первісного кредитора за Кредитними договорами та сплачує Первісному кредитору за відступлення права вимоги, грошові кошти у сумі, що дорівнює ціні договору у порядку та строки встановлені цим Договором. Відповідно до Додатку 1 (Реєстру боржників) до договору факторингу № 1-08022022 від 08 лютого 2022 року, заборгованість відповідача за кредитним договором № 1827082 складає: 16400,00 грн, яка складається із заборгованості по тілу - 5000,00 грн; заборгованості по відсотках - 11400,00 грн, що і стало підставою для звернення до суду.

09 березня 2026 року від відповідачкою ОСОБА_1 подано відзив на позовну заяву, в якому позовні вимоги не визнала в повному обсязі, мотивуючи тим, що строк виконання зобов`язання за кредитним договором настав 21 травня 2021 року. Перебіг позовної давності почався з моменту порушення зобов`язання та закінчився у травні 2024 року. Позов до суду подано лише у 2025 році, тобто після спливу встановленого законом строку позовної давності. У зв`язку з цим просить суд застосувати наслідки спливу строку позовної давності. Крім цього вважає, що надані до матеріалів справи документи не підтверджують належним чином перехід права вимоги саме щодо відповідача. Розрахунок заборгованості не містить пояснення алгоритму нарахування процентів та не дозволяє перевірити правильність визначення заявленої до стягнення суми. Зокрема, з наданої таблиці вбачається застосування різних процентних ставок (0,76 % на день та 1,9 % на день), однак у розрахунку відсутні пояснення підстав зміни ставки, посилання на відповідні положення договору та алгоритм нарахування процентів. За таких обставин перевірити правильність розрахунку заявленої заборгованості неможливо, в зв`язку з цим просить відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі /а.с. 78-79/.

Представник позивача в судове засідання не прибув, в позовній заяві просить справу розглядати без його участі, позовні вимоги підтримує в повному обсязі, не заперечує проти заочного розгляду справи /а.с. 7/.

Відповідачка в судове засідання не прибула, 09 березня 2026 року подала заяву про розгляд справи без її участі на підставі наявних у справі матеріалів та поданого нею відзиву на позовну заяву /а.с. 77/.

У зв`язку з неприбуттям в судове засідання всіх осіб, які беруть участь у справі, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України не здійснюється.

Згідно із ч. 1 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Вивчивши матеріали справи, дослідивши наявні у справі докази, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню, виходячи з такого.

Судом установлені такі факти та відповідні їм правовідносини.

Судом встановлено, що 21 квітня 2021 року між ТОВ «ЛІНЕУРА УКРАЇНА» та ОСОБА_1 укладено договір № 1827082 про надання коштів на умовах споживчого кредиту, відповідно до умов якого остання отримала кредит на суму 5000,00 грн, які були перераховані на картку відповідачки, вказану в договорі /а.с. 31/, зобов`язавшись повернути його та сплатити проценти за користування кредитом. Строк кредиту 30 днів /а.с. 9 13/.

Відповідно до п. 1.4 договору стандартна процентна ставка становить 1,90% в день та застосовується: у межах строку кредиту. Знижена процентна ставка 0,95% в день.

Пунктом 2.1 договору визначено, що товариство надає кредит у безготівковій формі шляхом перерахування коштів кредиту за реквізитами платіжної картки № НОМЕР_1 або іншої платіжної картки клієнта, реквізити якої надані клієнтом товариству з метою отримання кредиту.

Згідно із п. 4.1 договору сторони домовились, що повернення кредиту та сплата процентів за користування кредитом включно із кількістю платежів, їх розміром та періодичністю внесення, здійснюватимуться згідно з графіком платежів.

Відповідно до п.4.3 договору клієнт здійснює платежі за договором у такій черговості: у першу чергу здійснюються платежі з повернення простроченої суми кредиту та прострочені проценти за користування кредитом; у другу чергу сплачується сума кредиту та проценти за користування кредитом; у третю чергу здійснюється сплата інших платежів за договором.

Договір укладено та підписано сторонами в електронній формі за допомогою інформаційно-телекомунікаційної системи товариства, доступ до якої забезпечується споживачу через веб-сайт або мобільний додаток. ОСОБА_1 підписала договір електронним підписом Н695 21 квітня 2021 року об 11 годині 57 хвилини 04 секунд.

Також відповідачкою підписано електронним підписом одноразовим ідентифікатором додаток №1 до договору - Таблицю обчислення загальної вартості кредиту для споживача, реальної річної процентної ставки за договором про споживчий кредит та паспорт споживчого кредиту /а.с. 15-20/.

08 лютого 2022 року між ТОВ «ЛІНЕУРА УКРАЇНА» та ТОВАРИСТВОМ З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ «РОСВЕН ІНВЕСТ УКРАЇНА» (нині ТОВАРИСТВО З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ «СВЕА ФІНАНС», Новий кредитор) було укладено ДОГОВІР ФАКТОРИНГУ № 1-08022022, відповідно до умов якого Первісний кредитор передає (відступає) новому кредитору, а новий кредитор набуває права вимоги первісного кредитора за кредитними договорами та сплачує первісному кредитору за відступлення права вимоги, грошові кошти у сумі, що дорівнює ціні договору у порядку та строки встановлені цим договором, зокрема до ОСОБА_1 в сумі 16400,00 грн /а.с. 32-37/.

Вказаними доказами спростовуються заперечення відповідачки щодо недоведеності факту переходу права вимоги за кредитним договором до позивача.

Між сторонами склалися цивільно-правові відносини, що витікають з кредитного договору.

Відповідно до норм ст.ст. 11, 525, 629 ЦК України підставами для виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договір, який є обов`язковим для виконання сторонами, одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Різновидом договору є кредитний договір, який обов`язково укладається в письмовій формі (ст.ст. 1054, 1055 ЦК України, ст.13 Закону України «Про споживчий кредит»).

Відповідно до ч. 1 ст.1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України).

Згідно з ч. 1 ст. 1047 ЦК України договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми.

Частиною 2 ст.1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (ст. 1055 ЦК України).

Статтею 204ЦК України встановлена презумпція правомірності правочину.

За правилом ч. 1 ст.205 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.

Відповідно до ст.207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку.

Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Використання при вчиненні правочинів факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного, електронного або іншого копіювання, електронного підпису або іншого аналога власноручного підпису допускається у випадках, встановлених законом, іншими актами цивільного законодавства, або за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідного аналога їхніх власноручних підписів, або іншим чином врегульовується порядок його використання сторонами.

Абзац 2 ч. 2 ст.639ЦК України передбачає, що договір, укладений за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем за згодою обох сторін вважається укладеним в письмовій формі.

Стаття 652ЦК України дає визначення, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

З урахуванням викладеного слід дійти висновку про те, що будь-який вид договору, який укладається на підставі Цивільного або Господарського кодексів України, може мати електронну форму. Договір, укладений в електронній формі, є таким, що укладений у письмовому вигляді (статті 205, 207 ЦК України).

Відповідно до ч. 1 ст. 638 ЦК України договір вважається укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Особливості укладання кредитного договору та договору позики в електронному вигляді визначені Законом України «Про електронну комерцію» (далі - Закон).

У статті 3 Закону визначено, що електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків та оформлена в електронній формі.

Згідно з п. 6 ч.1 ст. 3 Закону електронний підпис одноразовим ідентифікатором - дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору.

При цьому, одноразовий ідентифікатор - це алфавітно-цифрова послідовність, що її отримує особа, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір шляхом реєстрації в інформаційно-комунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, що надав таку пропозицію. Одноразовий ідентифікатор може передаватися суб`єктом електронної комерції, що пропонує укласти договір, іншій стороні електронного правочину засобом зв`язку, вказаним під час реєстрації у його системі, та додається (приєднується) до електронного повідомлення від особи, яка прийняла пропозицію укласти договір (п. 12 ч. 1 ст. 3 Закону).

За змістом ч.ч.3,4,6 ст.11 Закону електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-комунікаційних системах. Відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз`яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз`яснення логічно пов`язані з нею.

Відповідно до ч. 12 ст. 11 Закону електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному ст.12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі.

Статтею 12 Закону визначено яким чином підписуються угоди в сфері електронної комерції. Так, якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

Судом встановлено, що кредитний договір між ОСОБА_1 та ТОВ «ЛІНЕУРА УКРАЇНА» укладений у формі електронного документу, із застосуванням електронного підпису (за допомогою одноразового паролю-ідентифікатора).

Таким чином, договір про надання кредиту підписаний відповідачкою за допомогою одноразового паролю-ідентифікатора, тобто належними та допустимими доказами підтверджено укладання між сторонами даного правочину.

Доказів протилежного матеріали справи не містять, відповідачкою таких не надано, не доведено, що вона не використовувала одноразовий ідентифікатор для підписання електронної форми кредитного договору, що в силу положень статей 12, 81ЦПК України є її процесуальним обов`язком.

Відповідно до ч. 1 ст. 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Сторонами у зобов`язанні є боржник і кредитор (ч. 1 ст. 510 ЦК України).

Законодавством також передбачені порядок та підстави заміни сторони (боржника чи кредитора) у зобов`язанні.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 512 ЦК України кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

Відступлення права вимоги за суттю означає договірну передачу зобов`язальних вимог первісного кредитора новому кредитору. Відступлення права вимоги відбувається шляхом укладення договору між первісним кредитором та новим кредитором.

Відповідно до ст.516 ЦК України заміна кредитора у зобов`язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом. Якщо боржник не був письмово повідомлений про заміну кредитора у зобов`язанні, новий кредитор несе ризик настання несприятливих для нього наслідків. У цьому разі виконання боржником свого обов`язку первісному кредиторові є належним виконанням.

До нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 514 ЦК України).

Згідно з ст. 526 ЦК України зобов`язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу. Частиною 1 ст. 530 ЦК України передбачено, що якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до ст.ст. 610, 611 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання). У разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

За змістом ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 1049 ЦК України, позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Відповідачка належним чином своїх зобов`язань за кредитним договором не виконала, своєчасно кредитні кошти та відсотки товариству не повернула, у зв`язку з чим утворилась заборгованість.

Стаття 204 ЦК України закріплює презумпцію правомірності правочину. Ця презумпція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто, таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов`язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі рішення суду, яке набрало законної сили.

У разі неспростування презумпції правомірності договору всі права, набуті сторонами правочину за ним, повинні безперешкодно здійснюватися, а обов`язки, що виникли унаслідок укладення договору, підлягають виконанню.

У цій справі позичальниця не довела належного повернення кредитних коштів у розмірі та на умовах, визначених спірним договором, презумпція правомірності якого не спростована.

Фактично, порушене право кредитора залишилось незахищеним, а тому підлягає захисту в судовому порядку.

Щодо пропуску строку позовної давності суд зазначає наступне.

Кредитний договір № 1827082 між первісним кредитором та відповідачкою було укладено 21 квітня 2021 року строком на 30 днів, який був пролонгований додатковим договором від 18 травня 2021 року на строк 30 днів до 18 червня 2021 року, шляхом погашення відповідачкою заборгованості по процентам в сумі 1064,00 грн, що підтверджується розрахунком заборгованості.

Такі дії відповідачки свідчать про прийняття укладеного Кредитного договору, який створив для неї певні цивільні права та обов`язки. Відповідно до ст. 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Відповідно до ст. 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Пунктом 12 Прикінцевих та Перехідних положень Цивільного кодексу України передбачено, що під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 257,258,362,559,681,728,786,1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину (строк дії карантину введеного Урядом України, у зв`язку із поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19) становив з 12.03.2020 року по 01.07.2023 року.

У Постанові Верховного Суду від 7 вересня 2022 р. по справі N 679/1136/21 Верховний Суд надав роз`яснення, що у пункті 12 розділ "Прикінцеві та перехідні положення" ЦК України у редакції Закону України від 30 березня 2020 року N 540-IX перелічені всі статті цього Кодексу, які визначають строки позовної давності. І всі ці строки продовжено для всіх суб`єктів цивільних правовідносин на строк дії карантину у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19).

У період дії воєнного стану в Україні, введеного Указом Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24 лютого 2022 року № 64/2022, затвердженим Законом України "Про затвердження Указу Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24 лютого 2022 року № 2102-IX, перебіг позовної давності, визначений цим Кодексом, зупиняється на строк дії такого стану. У відповідності до ч. 3 ст. 263 ЦК України від дня припинення обставин, що були підставою для зупинення перебігу позовної давності, перебіг позовної давності продовжується з урахуванням часу, що минув до його зупинення.

Відповідно, запровадження на території України карантину і введення воєнного стану припадають на період у який позивач мав би реалізувати своє право на звернення до суду.

Закон України «Про внесення змін до пункту 19 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» від 14.05.2025 року набрав чинності 04.09.2025 року, тож не розповсюджується на вимоги позовної заяви, оскільки на відповідний період було зупинено строк позовної давності, а закон не має зворотної дії в часі.

Таким чином, враховуючи вимоги ст. 257, 258 ЦК України, п. 12,19 Прикінцевих та Перехідних положень Цивільного кодексу України з урахуванням роз`яснень Верховного Суду, які викладені у Постанові від 07.09.2022 року по справі № 679/1136/21 посилання відповідачки на пропущення строку позовної давності є безпідставним та необґрунтованим.

Отже, строки позовної давності не були пропущені Позивачем, а підстави для застосування наслідків спливу строку позовної давності відсутні.

Відповідно до розрахунку заборгованості за договором № 1827082 від 21 квітня 2021 року про надання коштів на умовах споживчого кредиту заборгованість ОСОБА_1 станом на 08 лютого 2022 року становить 16400,00 грн /а.с. 27-30/.

Відтак, наданий позивачем розрахунок заборгованості не може вважатися належним доказом на підтвердження наявності заборгованості по відсоткам за кредитним договором № 1827082 від 21 квітня 2021 року в сумі 16400,00 грн, виходячи з такого.

Нарахування та стягнення процентів за користування кредитом поза визначеним кредитним договором строком суперечить вимогам ЦК України та висновкам Верховного Суду.

У постанові Верховного Суду від 27 липня 2021 року за № 910/18943/20 зроблено висновок, що оскільки поведінка боржника не може бути одночасно правомірною та неправомірною, то регулятивна норма ч. 1 ст. 1048 ЦК України і охоронна норма ч. 2 ст. 625 цього Кодексу не можуть застосовуватись одночасно. Тому за період до прострочення боржника підлягають стягненню проценти від суми позики (кредиту) відповідно до умов договору та ч. 1 ст. 1048 ЦК України як плата за надану позику (кредит), а за період після такого прострочення підлягають стягненню річні проценти відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України як грошова сума, яку боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання, тобто як міра відповідальності за порушення грошового зобов`язання.

Відповідно до статті 1048 ЦК України позивач має право стягнути заборгованість по нарахованих та несплачених процентах за користування кредитними коштами у межах погодженого сторонами строку кредитування. Після закінчення строку його дії у позикодавця відсутні правові підстави нараховувати передбачені договором проценти.

18 травня 2021 року ОСОБА_1 укладено додатковий договір до договору № 1827082, який продовжено на 30 днів, з процентною ставкою 1.90% від суми кредиту за кожен день користування кредитом, орієнтовна загальна вартість кредиту на дату укладання цього договору складає 7950,00 грн, дата повернення кредиту 18 червня 2021 року /а.с. 17/.

Беручи до уваги заперечення сторони відповідача щодо нарахованих відсотків за користування кредитом, судом встановлено, що відповідачка з моменту укладання договору сплачувала комісію за його користування, тобто своїми діями вона здійснила пролонгацію вказаного договору.

Згідно з практикою Верховного Суду часткова сплата боржником заборгованості свідчить про визнання боргу і його складових. Зокрема, у постанові Верховного Суду по справі №916/2403/18 від 10.09.2019 року встановлено, що до дій, Документ сформований в системі «Електронний суд» 02.03.2026 11 що свідчать про визнання боргу або іншого обов`язку можуть належати: визнання пред`явленої претензії; зміна договору, з якої вбачається, що боржник визнає існування боргу, а так само прохання боржника про таку зміну договору; письмове прохання відстрочити сплату боргу; підписання уповноваженою на це посадовою особою боржника разом з кредитором акта звіряння взаєморозрахунків, який підтверджує наявність заборгованості в сумі, щодо якої виник спір; письмове звернення боржника до кредитора щодо гарантування сплати суми боргу; часткова сплата боржником або з його згоди іншою особою основного боргу та/або сум санкцій. Аналогічний правовий висновок викладено постанові Верховного Суду від 09.11.2018 у справі №911/3685/17.

Відповідачка ознайомилася з наданою у договорі інформацією, що засвідчила електронним підписом, вибрала та погодилася з конкретними умовами щодо сплати процентів за користування кредитними коштами та уклала кредитний договір. Тобто, таким чином висловила своє волевиявлення щодо укладення кредитного договору за конкретних умов, з розміром процентів за користування кредитними коштами.

Проценти, передбачені умовами кредитного договору, які просить стягнути позивач на свою користь, за своєю суттю є платою за користування кредитом, а не компенсацією у розумінні ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів».

Відповідачка у відзиві не заперечувала факту укладання договору та отримання кредитних коштів.

Станом на останній день дії договору 18 червня 2021 року загальна заборгованість відповідачки складала 7945,00 грн, яка складається із основного боргу 5000,00 грн та 2945,00 грн за процентами, яка була нарахована первісним кредитором в межах дії пролонгованого договору, що підтверджується розрахунком заборгованості.

Оскільки термін дії договору був в останнє пролонгований до 18 червня 2021 року, первісний кредитор мав право нараховувати відсотки саме до вказаної дати, в межах дії договору.

За таких обставин, позовні вимоги підлягають частковому задоволенню, оскільки правовідносини, які склалися між сторонами по справі, витікають з договірних відносин, які є обов`язковими для виконання сторонами в повному обсязі, а тому з відповідачки підлягає стягненню на користь позивача сума заборгованості за договором про надання коштів на умовах споживчого кредиту № 1827082 від 21 квітня 2021 року в розмірі 7950,00 грн, яка нарахована в межах строку дії договору.

Крім того, при подачі позовної заяви до суду позивачем був сплачений судовий збір в сумі 2422,40 грн. /а.с. 8/.

Відповідно до ст. 141 ЦПК України, суд здійснює перерозподіл судових витрат та стягує із відповідача на користь позивача судові витрати пропорційно до задоволених вимог (48.47561 %).

Таким чином, на користь позивача підлягає стягненню з відповідача в рахунок відшкодування судових витрат 1248.13 грн.

Керуючись: ст. ст. 207, 517, 526, 1048, 1049, 1054, 1077 ЦК України, ст.ст. 12, 81, 141, 247, 263-265, 282 ЦПК України, суд

УХВАЛИВ:

Частково задовольнити позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «СВЕА ФІНАНС» про стягнення заборгованості за кредитним договором.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «СВЕА ФІНАНС» заборгованість за кредитним договором № 1827082 від 21 квітня 2021 року в розмірі 7950, 00 грн /сім тисяч дев`ятсот п`ятдесят гривень 00 копійок/ та судові витрати по сплаті судового збору в розмірі 1248.13 /одну тисячу двісті сорок вісім гривень 13 копійок/.

Відмовити в задоволенні іншої частини позову.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана протягом тридцяти днів з дня його проголошення безпосередньо до Сумського апеляційного суду. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи /вирішення питання/ без повідомлення /виклику/ учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набуває чинності після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набуває чинності після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного провадження.

Позивач: Товариство з обмеженою відповідальністю «СВЕА ФІНАНС» / юридична адреса: 03126, м. Київ, вул. бульвар Вацлава Гавела, 6, код ЄДРПОУ 37616221.

Відповідачка: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 , фактично проживаюча за адресою: АДРЕСА_2 , рнокпп НОМЕР_2 .

Суддя Охтирського міськрайонного суду

Сумської області О.С. Семенова