Постанова № 13504520, 19.01.2011, Харківський апеляційний господарський суд

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"12" січня 2011 р. Справа № 17/513-07

Колегія суддів у складі:

головуючий суддя Черленяк М.І., суддя Ільїн О.В., суддя Терещенко О.І.,

при секретарі Криворученко О.І.,

за участю представників:

позивача - Гусак А.М.

першого відповідача –не з’явився

другого відповідача –не з’явився

третьої особи - не з’явився

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу позивача (вх. № 4502 С/1-12) на рішення господарського суду Сумської області від 09 листопада 2010 року у справі №17/513-07

за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Імпульс", м.Дніпропетровськ

до 1. Сумської міської ради, м. Суми

2. товариства з обмеженою відповідальністю "Керамейя", м. Суми

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - Сумське міське управління земельних ресурсів, м. Суми

про визнання права користування земельною ділянкою та про визнання недійсним договору,

встановила:

У вересні 2007 року товариство з обмеженою відповідальністю «Імпульс»(далі –позивач) звернулося до господарського суду Сумської області з позовом до Сумської міської ради (далі - перший відповідач) та товариства з обмеженою відповідальністю «Керамейя»(далі - другий відповідач), в якому просило визнати за ним право користування земельними ділянками в м. Суми по вул. Пограничній, 47, а також визнати недійсним договір оренди земельної ділянки від 11.07.2007 року, укладений між Сумською міською радою та ТОВ «Керамейя».

Рішенням господарського суду Сумської області від 11.12.2007 року, залишеного без змін постановою Харківського апеляційного господарського суду від 04.02.2008 рокув задоволенні позову відмовлено.

Постановою Вищого господарського суду України від 21.05.2008 року рішення господарського суду Сумської області від 11.12.2007 року та постанову Харківського апеляційного господарського суду від 04.02.2008 року скасовано, а справу передано на новий розгляд до господарського суду Сумської області.

Під час нового розгляду рішенням господарського суду Сумської області від 05.12.2008 року, залишеного без змін постановою Харківського апеляційного господарського суду від 10.02.2009 року в задоволенні позову відмовлено.

Постановою Вищого господарського суду України від 03.06.2009 року касаційну скаргу позивача залишено без задоволення, а рішення господарського суду Сумської області від 05.12.2008 року та постанову Харківського апеляційного господарського суду від 10.02.2009 року залишено без змін.

Постановою Верховного Суду України від 01.09.2009 року касаційну скаргу позивачазадоволено, постанову Вищого господарського суду України від 03.06.2009 року у справі № 17/513-07, постанову Харківського апеляційного господарського суду від 10.02.2009 року та рішення господарського суду Сумської області від 05.12.2008 року скасовано, а справу передано на новий розгляд до господарського суду Сумської області.

26.10.2009 року позивач подавзаяву про зміну предмету позову, в якій просивсуд визнати за ним право користування земельними ділянками, на яких розміщені нежитлові приміщення, що належать позивачеві на праві власності (пожежне депо (літ. «А»), загальною площею –1854,56 кв. м. та складський корпус (літ. «Б»), загальною площею 6563,9 кв. м. та земельними ділянками, які необхідні позивачеві для їх обслуговування, загальними площами 0,146 га та 0,951 га за адресою: м. Суми, вул. Погранична,47. Також позивач просив визнати недійсним договір оренди від 11.07.2007 року, укладений між Сумською міською радою та ТОВ «Керамейя»в частині надання для користування ТОВ «Керамейя»земельних ділянок, на яких розміщені нежитлові приміщення, що належать ТОВ «Імпульс»на праві власності (пожежне депо літ. «А»); загальною площею - 1854,56 кв.м. та складський корпус (літ. «Б»), загальною площею –6563,9 кв. м. таякі необхідні ТОВ «Імпульс»для їх обслуговування, загальними площами 0,146 га та 0,951 га за адресою: м. Суми, вул. Погранична, 47.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на ст. 377 ЦК України, ст. ст. 120, 126, 152 Земельного кодексу України. Також позивач просиву разі задоволення позову покласти на відповідачів суму витрат позивача на адвокатські послуги в розмірі 14668,88 грн.

Рішенням господарського суду від 09.11.2010 року (колегія суддів у складі: головуючий суддя Левченко П.І., суддя Заєць С.В., суддя Малафеєва І.В.) в задоволенні позову відмовлено. Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що до позивача, як власника будівель, що знаходяться на спірній земельній ділянці не могло перейти і не перейшло право користування земельними ділянками, оскільки таке право було відсутнє у попереднього власника будівель –ТОВ «Сумиінвестпром». Відмовляючи в задоволенні позову в частині визнання недійсним договору оренди, укладеного між відповідачами, що стосується спірної земельної ділянки, суд першої інстанції дійшов висновку, що укладенням цього договору права позивача не порушені.

Позивач не погодився із рішенням першої інстанції та подав до Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу, в якій просить рішення суду першої інстанції скасувати та прийняти нове рішення, яким позов задовольнити.

В апеляційній скарзі позивач посилається на те, що висновки, викладені в оскаржуваному рішенні, не відповідають обставинам справи. Вимоги апеляційної скарги позивач обґрунтовує тим, що судом першої інстанції при відмові у задоволенні позовних вимог, не в повній мірі були досліджені документальні докази та дана їм невірна правова оцінка. Зокрема, стверджує, що місцевий господарський суд неправильно витлумачив зміст правових норм, що регулюють спірні відносини. Таким чином, суд першої інстанції, на думку позивача, надавши невірну оцінку цим обставинам, дійшов хибного висновку про відмову у задоволенні позивних вимог.

Відповідачі відзиву на апеляційну скаргу не надали, у судове засідання апеляційного господарського суду своїх уповноважених представників не направили. На адресу апеляційного суду надійшли клопотання відповідачів про відкладення розгляду справи, оскільки представник першого відповідача знаходиться на лікарняному, а представник другого відповідача зайнятий у розгляді іншої справи.

Колегія суддів не знаходить підстав для відкладення розгляду справи, оскільки справа розглядається тривалий час, відповідачі мали можливість підготовити на надати суду свої відзиви на апеляційну скаргу, проте не скористалися цим. Причини неявки в судове засідання апеляційного суду, колегія суддів визнає неповажними, оскільки ті обставини, на які відповідачі посилаються як на підставу відкладення розгляду апеляційної скарги, не позбавляють можливості відповідачів направити в судове засідання інших представників.

Дослідивши матеріали справи, а також викладені в апеляційній скарзі доводи позивача, заслухавши у судовому засіданні пояснення уповноваженого представника позивача, перевіривши правильність застосування господарським судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, а також повноту встановлення обставин справи та відповідність їх наданим доказам, та повторно розглянувши справу у відповідності до вимог ст. 101 ГПК України, колегія суддів Харківського апеляційного господарського суду вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, зважаючи на наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, 23.12.2004 рокупозивач уклав з товариством з обмеженою відповідальністю «Сумиінвестпром»договір купівлі-продажу, відповідно до умов якого придбав у власність нежитлові будівлі (пожежне депо під літ. «А»площею 1854,56 кв. м. та складський корпус під літ «Б»площею 6563,9 кв.м.) в м. Суми по вул. Пограничній, 47. 07.02.2005 року право власності позивача на вищезгадані будівлі було зареєстроване Комунальним підприємством «Сумське міське бюро технічної інвентаризації».

Позивач 6 лютого 2007 року звернувся до Сумського міського управління земельних ресурсів з заявою про надання в оренду земельної ділянки, на якій розташована зазначена нерухомість. Листом від 08 лютого 2007 року № 760/01,19 Сумське міське управління земельних ресурсів повідомило позивача, що він зобов’язаний демонтувати належну йому нерухомість, яка находиться на спірній земельній ділянці.

В свою чергу позивач звернувся листом до міського голови м. Суми, в якому повідомив, що не має наміру демонтувати належне йому на праві власності нерухоме майно та вдруге просив надати в оренду земельну ділянку, на якій це майно розташоване.

Матеріали справи також свідчать, що 25 квітня 2007 року Рішенням Сумської міської ради № 522-МР ТОВ «Керамейя»було надано згоду на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, яка розташована за адресою: м. Суми, вул. Погранична, 47орієнтовною площею 26 га.

На підставі виданого ТОВ «Керамейя»проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки в оренду Сумською міською радою прийняте рішення від 27 червня 2007 року № 647-МР «Про припинення права користування земельною ділянкою ВАТ «Сумський завод гумотехнічних виробів»та надання в оренду земельної ділянки по вул. Погранична, 47 ТОВ «Керамейя»площею 25,6602 га терміном на 5 років. Цільове призначення земельної ділянки: землі підприємств іншої промисловості під розміщення заводу по виробництву будівельних матеріалів. 11 липня 2007 року між відповідачами укладено договір оренди вказаної земельної ділянки.

Суд першої інстанції відмовляючи в задоволені позову дійшов висновку, що стаття 377 Цивільного кодексу України не передбачає виникнення у набувача будівель права користування земельною ділянкою, на якій вони розміщені та частиною ділянки, яка необхідна для їх обслуговування, якщо відчужувачу будівель не надавалась відповідна земельна ділянка у встановленому законом порядку. Крім того, дав тлумачення цій нормі вказавши, що від відчужувача будівель до їх набувача згідно статті 377 Цивільного кодексу України може перейти лише існуюче у відчужувача право користування земельною ділянкою і ні в якому разі не може перейти неіснуюче право.

Разом з тим, колегія суддів не може погодитися з таким висновком суду першої інстанції і довільним тлумаченням норми права.

Відповідно до статті 377 ЦК України до особи, яка придбала житловий будинок, будівлю або споруду, переходить право власності на земельну ділянку, на якій вони розміщенні, без зміни її цільового призначення, у розмірах, встановлених договором.

Якщо договором про відчуження житлового будинку, будівлі або споруди розмір земельної ділянки не визначений, до набувача переходить право власності на ту частину земельної ділянки, яка зайнята житловим будинком, будівлею або спорудою, та на частину земельної ділянки, яка є необхідною для їх обслуговування.

Якщо житловий будинок, будівля або споруда розміщенні на земельній ділянці, наданій у користування, то у разі їх відчуження до набувача переходить право користування тією частиною земельної ділянки, на якій вони розміщені, та частиною ділянки, яка необхідна для їх обслуговування.

Статтею 120 Земельного кодексу України встановлено, що у разі набуття права власності на житловий будинок, будівлю або споруду, що перебувають у власності, користуванні іншої особи, припиняється право власності, право користування земельною ділянкою, на якій розташовані ці об’єкти. До особи, яка набула права власності на житловий будинок, будівлю або споруду, розміщені на земельній ділянці, що перебуває у власності іншої особи, переходить право власності на земельну ділянку або її частину, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення. Якщо житловий будинок, будівля або споруда розміщені на земельній ділянці, що перебуває у користуванні, то в разі набуття права власності на ці об’єкти до набувача переходить право користування земельною ділянкою, на якій вони розміщені, на тих самих умовах і в тому ж обсязі, що були у попереднього землекористувача.

Отже з виникненням права власності на будівлю чи споруду до власника переходить право власності або право користування земельною ділянкою на якій розташована належна йому на праві власності будівля чи споруда.

Така правова позиція визначена також і в Постанові Верховного Суду України від 06 грудня 2009 року у справі № 40/3.

Як вище встановлено судом, позивач є власником нежитлових будівель по вул. Погранична, 47 в м. Суми. Позивач набув право власності на нежитлові будівлі придбавши їх на підставі договору купівлі-продажу у товариства з обмеженою відповідальністю «Сумиінвестпром». В свою чергу, товариство з обмеженою відповідальністю «Сумиінвестпром»набуло право власності на нерухомість на підставі договору купівлі-продажу, укладеного з ВАТ «Сумський завод гумотехнічних виробів».

У ВАТ «Сумський завод гумотехнічних виробів»існувало право користування земельною ділянкою на правах оренди. З продажем нежитлових будівель право на користування земельною ділянкою перейшло до товариства з обмеженою відповідальністю «Сумиінвестпром», а в подальшому і до ТОВ «Імпульс», який є власником нерухомості в теперішній час.

Суд першої інстанції, відмовляючи в задоволенні позову, також вказав, що вирішення питання про передачу земельної ділянки знаходиться у виключній компетенції органів самоврядування і суд не наділений правом вирішувати це питання.

Проте такий висновок суду першої інстанції виходить за межі як предмету позову, так і підстав позову, оскільки позивач не просив надати йому земельну ділянку у користування, а визнати за ним право користування на земельну ділянку, що узгоджується із приписами статті 152 Земельного кодексу України. При цьому надання земельної ділянки та визнання права на земельну ділянку те є тотожними способами захисту порушеного права.

Колегія суддів також звертає увагу на те, що визнаючи право на користування земельною ділянкою, розгляд цього питання та прийняття відповідного рішення в строки, встановлені законом, зобов’язаний здійснити відповідний повноважений орган виконавчої влади або місцевого самоврядування. Зазначений висновок узгоджується із Постановою Верховного Суду України від 06.12.2009 року.

Є передчасним та таким, що не ґрунтується на вимогах законодавства висновок суду першої інстанції щодо відсутності правових підстав для задоволення позову в частині визнання недійсним договору оренди земельної ділянки від 11.07.2007 року, укладеного між Сумською міською радою та ТОВ «Керамейя», що стосується спірної земельної ділянки, оскільки відсутність у позивача права на спірні земельні ділянки унеможливлює його порушення укладенням вищезгаданого договору оренди земельної ділянки.

Згідно договору оренди земельної ділянки від 11.07.2007 року, укладеного між Сумською міською радою та товариством з обмеженою відповідальністю «Керамейя», останньому передана в оренду земельна ділянка площею 25,6602 га по вул. Пограничній ,47 в м. Суми. Договір зареєстрований в Державному реєстрі земель 16.08.2007 року за № 040761200245.

13.08.2007 року між Сумською міською радою та ТОВ «Керамейя» було укладено договір про внесення змін до договору оренди земельної ділянки від 11.07.2007 року, який є невід’ємною частиною договору оренди і в якому визначено, що на користування земельними ділянками площею 0,6233 га та площею 0,0996 га, на яких розташовані нежитлові приміщення ТОВ «Імпульс», встановлюється заборона до часу демонтажу цих приміщень та погашення права власності на них, в тому числі в будь-який інший спосіб. В разі непогашення права власності протягом двох місяців право користування цими земельними ділянками припиняється шляхом прийняття рішення Сумською міською радою про вилучення цих земельних ділянок з користування ТОВ «Керамейя»на черговій сесії. Цей договір також зареєстровано в Державному реєстрі земель 16.08.2007 року.

В матеріалах справи відсутні докази того, що Сумська міська рада прийняла рішення про припинення користування земельною ділянкою ТОВ «Керамейя», на якій розташовані нежитлові будівлі, що знаходяться у власності позивача.

Таким чином, наявність договору оренди земельної ділянки від 11.07.2007 року порушує права позивача як власника нежитлових будівель, оскільки унеможливлює отримання у користування земельної ділянки на праві оренди.

Відповідно до частини 1 статті 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою –третьою, п’ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Частиною 1 статті 203 Цивільного кодексу України встановлено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.

При таких обставинах, колегія суддів дійшла висновку про наявність правових підстав для визнання договору оренди земельної ділянки від 11.07.2007 року недійсним в частині надання в оренду спірної земельної ділянки, оскільки такий договір укладений в порушення вимог статті 377 Цивільного кодексу України та ст. 120 Земельного кодексу України.

В силу ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Згідно ст. 43 ГПК України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об’єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Відповідно до вимог ст. 32 ГПК України: доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

На підставі вищевикладеного колегія суддів вважає, що вимоги апеляційної скарзі ґрунтуються на наявних в матеріалах справи доказах та приписах чинного законодавства, тоді як господарським судом першої інстанції не в повній мірі з’ясовані та не правильно оцінені обставини у справі та ухвалене ним рішення не може вважатися обґрунтованим, у зв’язку з чим підлягає скасуванню з прийняттям нового рішення про задоволення позовних вимог.

Згідно зі ст. ст. 44 та 49 ГПК України апеляційний суд покладає на відповідачів порівну судові витрати понесені позивачем при подачі позовної заяви витрати по сплаті державного мита у сумі 85,00 грн., витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу у сумі 118, 00 грн., витрати по сплаті державного мита при подачі апеляційної скарги у сумі 42,50 грн. та витрати на адвокатські послуги у сумі 14 668,88 грн. При цьому, витрати на адвокатські послуги доведені належними доказами (договір на надання юридичних послуг від 30.09.2009 року, що зумовило участь у судовому засіданні представників фірми як адвокатів, що підтверджується адвокатськими свідоцтвами, протоколами судових засідань, дорученнями виданими на адвокатів, платіжними дорученням про сплату витрат за юридичні послуги). Сума адвокатських витрат є співрозмірною виходячи із тривалості розгляду справи, предмету позову, складності справи, суті спірних правовідносин, кількості судових засідань, які проходили в різних містах країни (Суми, Харків, Київ).

Керуючись ст. ст. 44, 49, 99, 101, 102, п.2 ст. 103, п. 3, 4 ст. 104, ст. 105 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів,

постановила:

Клопотання відповідачів про відкладення розгляду справи залишити без задоволення.

Апеляційну скаргу позивача задовольнити.

Скасувати рішення господарського суду Сумської області від 09.11.2010 р. та прийняти нове рішення.

Позов задовольнити.

Визнати за ТОВ «Імпульс»право користування земельними ділянками, на яких розміщені нежитлові приміщення, що належать ТОВ «Імпульс»на праві власності (пожежне депо (літ. «А»), загальною площею –1854,56 кв. м. та складський корпус (літ. «Б»), загальною площею 6563,9 кв. м. та земельними ділянками, які необхідні ТОВ «Імпульс»для їх обслуговування, загальними площами 0,146 га та 0,951 га за адресою: м. Суми, вул. Погранічна, 47.

Визнати недійсним договір оренди від 11.07.2007 р., укладений між Сумською міською радою та ТОВ «Керамейя»в частині надання для користування ТОВ «Керамейя»земельних ділянок, на яких розміщені нежитлові приміщення, що належать ТОВ «Імпульс»на праві власності (пожежне депо літ. «А»); загальною площею - 1854,56 кв.м. та складський корпус (літ. «Б»), загальною площею –6563,9 кв. м. таякі необхідні ТОВ «Імпульс»для їх обслуговування, загальними площами 0,146 га та 0,951 га за адресою: м. Суми, вул. Погранічна, 47.

Стягнути з Сумської міської ради (40030, м. Суми, вул. Незалежності, 2, код 23823253) на користь ТОВ «Імпульс»(40050, м. Дніпропетровськ, вул. Станічна,69 код 30012738) 42,50 грн. витрат по сплаті державного мита при подачі позову, 59,00 грн. витрат по сплаті інформаційно-технічного забезпечення, 21,25 грн. витрат за подачу апеляційної скарги, 7 334,44 грн. витрат на послуги адвоката.

Стягнути з ТОВ «Керамейя»(40030, м. Суми, вул. Курська, 18, код 34327895) на користь ТОВ «Імпульс»(40050, м. Дніпропетровськ, вул. Станічна,69 код 30012738) 42,50 грн. витрат по сплаті державного мита при подачі позову, 59,00 грн. витрат по сплаті інформаційно-технічного забезпечення, 21,25 грн. витрат за подачу апеляційної скарги, 7 334,44 грн. витрат на послуги адвоката.

Доручити господарському суду Сумської області видати відповідні накази.

Головуючий суддя Черленяк М.І.

Суддя Ільїн О.В.

Суддя Терещенко О.І.

Повний текст постанови по справі підписаний 17 січня 2011 року