Постанова № 13504512, 18.01.2011, Харківський апеляційний господарський суд

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"10" січня 2011 р. Справа № 18/48-10

Колегія суддів у складі:

головуючий суддя Черленяк М.І., суддя Івакіна В.О., суддя Пелипенко Н.М.,

при секретарі Криворученко О.І.

за участю представників:

позивача за первісним позовом - Мирославський С.В.

третьої особи за первісним позовом не зявився

відповідача за первісним позовом - Бондаренко І.І.

третіх осіб за зустрічним позовом - 1. не з'явився

2. не зявився

3. Бондаренко І.І.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу відповідача за первісним позовом (вх. № 3898 С/1-12) на рішення господарського суду Сумської області від 12 жовтня 2010 року у справі № 18/48-10

за позовом Колективного торгівельно-виробничого підприємства "Сумириба", м.Суми

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача - Регіональне відділення Фонду державного майна України по Сумській області, м. Суми

до Відкритого акціонерного товариства "Київ-Дніпровське міжгалузеве підприємство промислового залізничного транспорту" в особі Сумської філії ВАТ "Київ-Дніпровське МППЗТ", м. Суми

про визнання права власності та зобов'язання вчинити певні дії,

та за зустрічним позовом Відкритого акціонерного товариства "Київ-Дніпровське міжгалузеве підприємство промислового залізничного транспорту" в особі Сумської філії ВАТ "Київ-Дніпровське МППЗТ", м. Суми

треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача - 1. Регіональне відділення Фонду державного майна України по Сумській області, м. Суми

2. Відкрите акціонерне товариство "Київ-Дніпровське міжгалузеве підприємство промислового залізничного транспорту", м. Київ

3. Міністерство транспорту та зв'язку України, м. Київ

до Колективного торгівельно-виробничого підприємства "Сумириба", м. Суми

про визнання договору купівлі-продажу недійсним,

встановила:

У квітні 2010 року колективне торгівельно-виробниче підприємство «Сумириба»(далі - позивач) звернулось до господарського суду Сумської області з позовом, в якому просило визнати право власності на підїзні колії № 20 та № 21 зі стрілочними переводами № 266 та № 268, а також зобовязати ВАТ «Київ-Дніпровське підприємство промислового залізничного транспорту»в особі Сумської філії ВАТ «Київ-Дніпровське МППЗТ»(далі - відповідач) у місячний строк вчинити дії по приведенню в робочий стан демонтованих колій № 20 та № 21 зі стрілочними переводами № 266 та № 268 (далі спірне майно).

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що він є власником спірного майна на підставі договору купівлі-продажу № 25 від 31.12.1993 року, проте відповідач без наявності на то правових підстав здійснив демонтаж колії протяжністю 700 метрів та оспорює право власності позивача на майно.

Відповідач в порядку статті 60 ГПК України подав зустрічну позовну заяву (том 1 а. с. 24-30), в якій з урахуванням заяви про уточнення позовних вимог (том 2 а. с. 62-63) просить визнати договір купівлі-продажу від 31.12.1993 року № 25, укладений між організацією орендарів Сумське орендне обласне торгівельно-виробниче підприємство по переробці та реалізації рибних товарів «Сумириба»та Регіональним відділенням Фонду державного майна України по Сумській області в частині продажу залізничної колії I черги, інвентарний номер 14-01 та залізничної колії II черги, інвентарний номер 14-02 недійсним з моменту укладення.

Зустрічний позов обґрунтовано тим, що спірний договір в частині приватизації залізничних колій, укладений в порушення статті 48 Цивільного кодексу УРСР, оскільки залізничні колії з 1986 року знаходяться у віданні відповідача та є державною власністю в особі Міністерства транспорту та завязку України, а відповідно не могли бути предметом договору купівлі-продажу від 31.12.1993 року № 25. Також посилається на те, що під час укладення договору мав місце обман зі сторони голови ради організації орендаторів ОСОБА_1, що на його думку, є підставою для визнання договору недійсним на підставі статті 57 Цивільного кодексу УРСР.

Рішенням господарського суду Сумської області від 12.10.2010 року у справі № 18/48-10 (суддя Сопяненко О.Ю.) в задоволенні первісного позову в частині вимог про визнання права власності на під'їзні колії № 20 та № 21 зі стрілочними переводами № 266 та № 268 відмовлено, в частині вимоги про зобов'язання відповідача вчинити певні дії позов залишено без розгляду. В задоволенні зустрічного позову відмовлено.

Рішення суду першої інстанції обґрунтовано тим, що позивач є власником спірного майна з 15.03.1994 року на підставі договору купівлі-продажу від 31.12.1993 року № 25, а відповідно визнання права власності є недоцільним, оскільки відповідач не довів належними доказами, що вказаний договір купівлі-продажу укладений з порушенням чинного законодавства. Щодо посилання відповідача на статтю 57 Цивільного кодексу УРСР, то з такою вимогою може звертатися тільки сторона договору, якою відповідач не є.

Відповідач не погодився із рішенням суду першої інстанції та подав до Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення господарського суду Сумської області від 12.10.2010 року у справі № 18/48-10 в частині відмови у задоволенні зустрічного позову та прийняти нове рішення, яким задовольнити зустрічний позов.

Свою апеляційну скаргу відповідач обґрунтовує тим, що судом першої інстанції неправильно застосовані положення Закону України «Про приватизацію державного майна», в основу рішення суд поклав докази, які не мають значення для справи, зокрема щодо наявності розподільчого балансу та акту приймання-передачі майна форми ОС-1, не застосував норми матеріального права, які підлягають застосуванню, не зясував обставини, що мають значення для справи.

Позивач надав відзив на апеляційну скаргу (том 4 а. с. 1-6), в якому просить рішення суду першої інстанції залишити без змін, посилаючись на його законність та обґрунтованість.

Третя особа Регіональне відділення Фонду державного майна України по Сумській області не скористалася правом на участь в судових засіданнях під час апеляційного провадження, про час та місце розгляду апеляційної скарги повідомлене належним чином. Під час розгляду справи в суді першої інстанції третя особа неодноразово подавала свої письмі пояснення, в яких зазначала, що вважає спірне майно державною власністю в особі Міністерства транспорту та звязку України, а відповідальність за надання достовірної інформації при приватизації майна підприємства несе керівник та головний бухгалтер підприємства (том 2 а. с. 48-50, том 3 а. с. 71-73, том 3 а. с. 148-150).

За клопотанням відповідача під час апеляційного провадження на підставі ухвали від 06.12.2010 року до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача залучено Міністерство транспорту та звязку України (том 4 а. с. 18-20).

Залучена третя особа Міністерство транспорту та звязку України надала свої письмові пояснення та докази в обґрунтування їх, якими стверджує, що спірне майно знаходиться у державній власності та внесено до статутного фонду ВАТ «Київ-Дніпровське МППЗТ»(том 4 а. с. 24-25).

Дослідивши матеріали справи, а також викладені в апеляційній скарзі доводи відповідача, заслухавши у судовому засіданні пояснення уповноважених представників позивача, відповідача, третьої особи, перевіривши правильність застосування господарським судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, а також повноту встановлення обставин справи та відповідність їх наданим доказам, та повторно розглянувши справу у відповідності до вимог ст. 101 ГПК України, колегія суддів Харківського апеляційного господарського суду встановила наступне.

Як вбачається із матеріалів справи, 31 грудня 1981 року Державною приймальною комісією підписано Акт приймання в експлуатацію закінченого будівництвом першого пускового комплексу «Холодильника»комбінату рибної гастрономії м. Суми, який затверджений заступником міністра рибного господарства СРСР 29 січня 1982 року (том 3 а. с. 19-32). Іншим Актом від 30 грудня 1984 року прийнято до експлуатації комбінат рибної гастрономії в м.Суми, який затверджений наказом заступника міністра рибного господарства СРСР від 30 січня 1985 року (том 3 а. с. 9-18). До складу введених в експлуатацію обєктів також входили і спірні підїзні колії. Введений до експлуатації комплекс знаходився у віданні Сумського обласного рибного оптово-роздрібного обєднання «Сумириба»та взятий на балансовий облік останнього. При цьому спірне майно обліковувалося на балансі як підїзні залізничні колії І черги, рік випуску 12.81, інвентарний номер 14-01 та залізничні колії ІІ черги, рік випуску 12.84, інвентарний номер 14-02.

Апеляційним судом також встановлено, що згідно Акту приймання-передачі залізничної колії обєднанням «Сумириба»на баланс «Сумського ППЗТ», який затверджений заступником міністра МШС СРСР Гринько В.Н. 20.11.1986 року та заступником міністра Мінрибгоспа СРСР Гульченко А.Н. 10.11.1986 року та погоджений начальником «Головпромзаліздортранса»Пахомовим Г.Н. 20.11.1986 року і начальником «Союзрибпромзбута»Саранчуком П.Т. 10.11.1986 року спірне майно було передано від Обєднання «Сумириба»до Сумського МППЗТ Українського територіального обєднання «Промзаліздортранс Міністерства шляхів сполучення СРСР (том 1 а. с. 44).

До зазначеного Акту також доданий Акт передачі підїзної колії Сумського обєднання «Сумириба»Сумському МППЗТ з 01.11.1987 року (том 1 а. с. 45). Акт підписаний стороною, що передала - директором Обєднання «Сумириба»ОСОБА_1 та стороною, що прийняла - начальником Сумського МППЗТ ОСОБА_2 Відповідно до цього Акту з 01.11.1987 року Обєднання «Сумириба»передає, а Сумське МППЗТ приймає: залізнодорожній шлях протяжністю 0,9 км., балансовою вартістю 100, 5 тис. руб.; два стрілочних переводу марки 1/9; один неохоронюваний з.д.переїзд по вул. Скрябіна.

Крім того, до Акту передачі також додані як додатки: Протокол передачі основних засобів (том 1 а. с. 46); Роздільні відомості (том 1 а. с. 47-51).

Вище встановлені фактичні обставини справи дають підстави колегії суддів дійти висновку, що з 01.11.1987 року спірне майно передано у відання Сумського МППЗТ. При передачі була передана також технічна документація, зокрема прокольний профіль залізничної колії комбінату рибної гастрономії в м. Суми 1977 рік (том 3 а. с. 117). Відповідно до інвентарного опису № 2 станом на 01 листопада 1988 року спірне майно обліковувалося на балансовому обліку Сумського МППЗТ за позицією 20 (том 3 а. с. 115-116).

Відповідно до ст. 87 Цивільного кодексу УРСР майно, закріплене за державними, міжколгоспними, державно-колгоспними та іншими державно-кооперативними організаціями, перебуває в оперативному управлінні цих організацій, які здійснюють у межах, встановлених законом, відповідно до цілей їх діяльності, планових завдань і призначення майна, права володіння, користування і розпорядження майном.

Згідно зі ст. 90 Цивільного кодексу УРСР порядок передачі будівель, споруд, устаткування та іншого майна, що належить до основних засобів державних організацій, іншим державним організаціям, а також колгоспам, іншим кооперативним та іншим громадським організаціям, визначається законодавством Союзу РСР і Української РСР. Будівлі і споруди передаються від однієї державної організації іншій безоплатно.

Відповідно до п. п. 40-42 Положення про бухгалтерський облік основних засобів (фондів) державних, кооперативних (крім колгоспів) громадських підприємств і організацій, затвердженого Міністерством фінансів СРСР № 30 від 07.05.1976 року, яке діяло на час передачі спірного майна - зарахування в склад основних засобів (фондів) обєктів оформлюється актом приймання-передачі типової форми. Акт приймання-передачі складається окремо на кожний інвентарний обєкт. Акт приймання-передачі разом з технічною документацією передається до бухгалтерії підприємства, яка на підставі цих документів відкриває відповідну інвентарну карточку (том 2 а. с. 107).

Аналіз приписів вказаних нормативних актів та доказів по справі свідчать про те, що фактично відбулася передача спірного майна від Обєднання «Сумириба»до Сумського МППЗТ. Така передача відповідає чинному на той час цивільному законодавству, оформлена належним чином та правовірно відображена на балансовому обліку Сумського МППЗТ.

Колегія суддів не погоджується із висновками суду першої інстанції, що фактично передача не відбулася, оскільки підписанні Акти приймання-передачі є лише проектами таких Актів та відсутній роздільний баланс.

Як встановлено апеляційним господарським судом при здійсненні апеляційного провадження Акти підписані та затверджені уповноваженими особами, а складання роздільного балансу взагалі не передбачено жодним нормативним актом і суд першої інстанції стверджуючи про необхідність наявності роздільного балансу не послався ні на одну норму права, яка б передбачала необхідність складання такого балансу при передачі майна від одного державного підприємства до іншого державного підприємства. Колегія суддів зазначає, що за своєю правовою природою роздільний баланс складається у випадку поділу підприємства, що не мало місце у відносинах, що виникли у сторін при передачі майна.

Колегія суддів відхиляє посилання суду першої інстанції та позивача у відзиві на апеляційну скаргу про необхідність складання акту приймання-передачі форми № ОС-1, оскільки запровадження цієї форми Акту було здійснено Постановою державного комітету СРСР зі статистики від 28.12.1989 року № 241, тобто після фактичної передачі спірного майна, яка відбулася у 1987 році, а відповідно і ця форма Акту не могли бути сторонами враховані.

З матеріалів справи також вбачається, що Сумське МППЗТ (міжгалузеве підприємство промислового залізнодорожнього транспорту) діяло на підставі статуту, затвердженого заступником Міністра шляхів сполучення СРСР 18 жовтня 1978 року (том 3 а. с. 132 133).

На підставі Наказу Міністерства транспорту України № 742 від 30.10.2001 року Сумське МППЗТ перетворено у відкрите акціонерне товариство «Сумське МППЗТ»(том 4 а. с. 26). Цим Наказом також затверджений Акт передачі нерухомого майна до статутного фонду ВАТ «Сумське МППЗТ», відповідно до якого передано також і спірне майно за позицією 10 (том 4 а .с. 27-28).

В подальшому Наказом Міністерства транспорту та звязку України від 26.04.2006 року № 396 ВАТ «Сумське МППЗТ»приєднано до ВАТ «Київ-Дніпровське МППЗТ»(том 4 а. с. 29-30). На підставі передавального акту від 17.07.2006 року, затвердженого наказом Міністерства транспорту та звязку України від 31.07.2006 року № 806 ВАТ «Сумське МППЗТ» передало, а ВАТ «Київ-Дніпровське МППЗТ» прийняло права та обовязки за статтями передавального балансу станом на 17.07.2006 року (том 4 а. с. 31-32). Факт передачі підтверджений аудиторським висновком (том 4 а. с. 33). На базі ВАТ «Сумське МППЗТ»створена Сумська філія ВАТ «Київ-Дніпровське МППЗТ».

ВАТ «Київ-Дніпровське МППЗТ»оформлений Державний акт на право постійного користування земельною ділянкою під розміщеними залізничними коліями від 13.11.2008 року. Відповідно до схеми розміщення земельної ділянки у постійному користуванні ВАТ «Київ-Дніпровське МППЗТ»знаходиться також і земельна ділянка під залізничними коліями «Сумириба»(том 4 а. с. 57 58).

Відповідно до Розпорядження Кабінету Міністрів України від 22.09.2004 року № 684-р «Про затвердження переліку підприємств, установ та організацій, що передаються до сфери управління Мінтрансзв"язку»ВАТ «Київ-Дніпровське МППЗТ»входить до сфери управління Міністерства транспорту та звязку України. Засновником та єдиним акціонером ВАТ «Київ-Дніпровське МППЗТ»є держава в особі Міністерства транспорту та звязку України.

Таким чином, спірне майно, є державною власністю і з володіння підприємств, яким воно передавалося, не вибувало.

Матеріали справи також свідчать, що 31.12.1993 року між Регіональним відділенням Фонду держмайна України в Сумській області (продавець) та ОрганізацієюорендарівСумськогоорендногообласного торгівельно-виробничого підприємствапо переробціта реалізації рибних товарів «Сумириба» (покупець) був укладений договір купівлі-продажу державного майна № 25, згідно з п.1.1 якого продавець продав, а покупець придбав державне майно цілісного майнового комплексу Сумського орендного обласного торгівельно-виробничого підприємства по переробці та реалізації рибних товарів «Сумириба», що знаходиться за адресою: м. Суми, вул. Скрябіна, 44. 31.12.1993 року вказаний договір був посвідчений старшим державним нотаріусом першої Сумської державної нотаріальної контори Бойко Л.М. та зареєстрований у реєстрі за №4-3519. Зазначеним пунктом договору також передбачено, що майно підприємства включає в себе всі його активи, пасиви, інвентар, обладнання і інше майно відповідно до акту інвентаризації.

Приватизація майна відбулася згідно з Декретом Кабінету Міністрів України «Про приватизацію цілісних майнових комплексів державних підприємств та їх структурних підрозділів, зданих в оренду»від 20.05.1993 року.

Пунктом 5 Положення про інвентаризацію майна державних підприємств, що приватизуються (корпоратизуються), а також майна державних організацій, яке передається в оренду (повертається після закінчення строку дії договору оренди або його розірвання), затвердженого Постановою Кабінету міністрів України від 02.03.1993 року № 158, передбачено, що керівник та головний бухгалтер підприємства несуть відповідальність за надання інвентаризаційній комісії достовірної та повної інформації.

Відповідно до інвентаризаційного опису № 2-19 від 05.11.1993 року за № 14-01 організації орендарів передані підїзні залізничні колії I черги, дата введення в експлуатацію грудень місяць 1981 року, підїзні колії II черги за № 14-02, введені в експлуатацію в грудні 1984 року, кілометраж та інші родові речі відсутні. Стрілочні переводи № 266 та № 268 органом приватизації у власність організації орендаторів не передавалися взагалі, оскільки це не знайшло документального підтвердження в матеріалах інвентаризації.

При цьому, позивач заявляючи позовні вимоги, просив суд визнати право власності не на підїзні залізничні колії I черги та підїзні залізничні колії II черги, які були включені до складу майна, що було предметом договору купівлі-продажу №25 від 31.12.1993 року, а на підїзні колії № 20 та № 21 зі стрілочними переводами № 266 та № 268.

Досліджуючи цю обставину, колегія суддів встановила, що майно - підїзні колії № 20 та № 21 зі стрілочними переводами № 266 та № 268 та залізничної колії I черги та залізничної колії II черги є одним і тим же майном.

Проте майно - підїзні колії № 20 та № 21 зі стрілочними переводами № 266 та № 268 обліковуються з таким позначенням саме в обліку відповідача, що підтверджується Технічним паспортом (том 2 а. с. 15-47). Відповідно позивач не надав суду належних доказів трансформування позначення залізничних колій I та II черги в підїзні колії № 20 та № 21.

Таким чином, при таких обставинах спірне майно не могло бути предметом купівлі-продажу, оскільки на час укладення договору купівлі-продажу не знаходилося у володінні, користуванні та розпорядженні Організації орендарів Сумського орендного обласного торгівельно-виробничого підприємства по переробціта реалізації рибних товарів «Сумириба». Проте, Організація орендарівСумськогоорендногообласноготоргівельно-виробничого підприємства по переробці та реалізації рибних товарів «Сумириба»без наявності на то правових підстав включила до складу майна, що підлягає викупу також і спірне майно.

Відповідач у зустрічній позовній заяві просить визнати договір купівлі-продажу № 25 від 31.12.1993 року недійсним з моменту укладення в частині продажу спірного майна.

Відповідно до п. 2 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 року № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними»відповідність чи невідповідність правочину вимогам законодавства має оцінюватись судом відповідно до законодавства, яке діяло на момент вчинення правочину.

Згідно зі ст. 48 Цивільного кодексу УРСР 1963 року недійсною є та угода, що не відповідає вимогам закону. По недійсній угоді кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні все одержане за угодою, а при неможливості повернути одержане в натурі відшкодувати його вартість у грошах, якщо інші наслідки недійсності угоди не передбачені законом.

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про приватизацію державного майна»від 04.03.1992 р. (в редакції, що діяла на час укладення договору купівлі-продажу №25) приватизація майна державних підприємств України - це відчуження майна, що перебуває у загальнодержавній, республіканській (Республіки Крим) і комунальній власності, на користь фізичних та недержавних юридичних осіб.

Виходячи із сукупності наведених правових норм та фактичних обставин справи, колегія суддів дійшла висновку, що договір купівлі-продажу № 25 від 31.12.1993 року в частині продажу спірного майна, укладений в порушення вимог закону, оскільки продано майно, яке не могло бути предметом купівлі-продажу, що є безумовною підставою для визнання договору в цій частині недійсним на підставі статті 48 Цивільного кодексу УРСР. При цьому колегія суддів не знаходить підстав для застосування статті 57 Цивільного кодексу УРСР, як на підставу для визнання частково недійсним договору.

Колегія суддів критично відноситься до висновку суду першої інстанції, що положення Декрету Кабінету Міністрів України № 8-92 від 15.12.1992 року та Постанови Верховної Ради України від 14.02.1992 року «Про управління майном підприємств, установ та організацій, що є у загальнодержавній власності»не відповідають чинному на час укладення 31.12.1993 року договору № 25 законодавству, а тому, відповідно до ст. 4 ГПК України, не можуть бути застосовані судом при вирішенні господарського спору.

До компетенції господарських судів не відноситься питання визначення відповідності законодавству Декрету (який є по юридичній силі законом), та інших нормативно-правових актів. Суд першої інстанції помилково застосував статтю 4 ГПК України, довільно витлумачивши її зміст.

Позивач під час розгляду справи в суді першої інстанції та суді апеляційної інстанції звертався із заявою про застосування строку позовної давності, стверджуючи, що відповідач знав про укладення договору купівлі-продажу спірного майна з 1998 року.

Колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції, що про належність КТВП «Сумириба»залізничних колій згідно договору № 25 від 31.12.1993 року відповідачеві стало відомо у квітні 2010 р. після складання Акту про недопущення на територію підприємства «Сумириба»для здійснення відповідноїперевірки та підтверджено відповіддю Регіонального відділенняФонду державного майна по Сумській області від 12.04.2010 р. №11-07-01083. В звязку з чим підстави, для застосування позовної давності відсутні.

Відповідач в апеляційній скарзі просить суд апеляційної інстанції скасувати рішення суду першої інстанції в частині відмови в задоволенні зустрічного позову.

Відповідно до частини 2 статті 101 ГПК України апеляційний господарський суд не звязаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

Зважаючи на те, що вимоги по первісному та зустрічному позову взаємоповязані та при розгляді первісного позову суд першої інстанції неправильно встановив обставини справи, що привело до прийняття неправильного рішення як по первісному, так і по зустрічному позову, суд апеляційної інстанції враховуючи положення частини 2 статті 101 ГПК України переглядає рішення першої інстанції в повному обсязі.

Враховуючи встановлені вище апеляційним судом обставини справи, колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції відмовив в задоволенні первісного позову в частині визнання права власності на спірне майно, не в звязку з його необґрунтованістю, а дійшов висновку в мотивувальній частині рішення, що спірне майно належить на праві власності позивачу по первісному позову і відмовив в задоволенні первісного позову, оскільки позивачем за первісним позовом доведено суду право власності на цілісний майновий комплекс по вул. Скрябіна, 44 в м. Суми.

Такий висновок першої інстанції не відповідає обставинам справи, що є підставою для скасування рішення суду першої інстанції в частині відмови у визнанні права власності за позивачем по первісному позову з прийняттям в цій частині нового рішення про відмову в задоволенні позову, але з інших підстав, наведених вище в мотивувальній частині постанови суду апеляційної інстанції.

Залишаючи вимоги позивача по первісному позову без розгляду на підставі п.5 ст. 81 ГПК України в частині вчинення дій по приведенню в робочий стан демонтований колій № 20 та № 21 зі стрілочними переводами № 226 та № 268, суд першої інстанції вказав, що позивач без поважних причин не надав жодних доказів в обґрунтування такої вимоги.

Проте колегія суддів не може погодитися з таким висновком суду першої інстанції, оскільки обовязок доказування покладений на сторону і ненадання доказів є підставою для відмови у задоволенні позову, а не для залишення позову без розгляду. Право на залишення позову без розгляду на підставі п. 5 ст. 81 ГПК України суд має лише у випадку, якщо позивач не надав без поважних причин витребувані саме господарським судом необхідні для вирішенні спору матеріали. Проте залишаючи в цій частині позов без розгляду, суд першої інстанції не вказав які саме докази були витребувані господарським судом, на підставі чого, з яких причин вони не надані та як їх відсутність може вплинути на розгляд справи по суті.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів вважає, що первісний позов є необґрунтованим і безпідставно заявлений.

В силу ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Згідно зі ст. 43 ГПК України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і обєктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Відповідно до вимог ст. 32 ГПК України: доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

На підставі вищевикладеного колегія суддів вважає, що твердження відповідача по первісному позову, викладені ним в апеляційній скарзі, ґрунтуються на вимогах закону, доведені належними доказами, тоді як господарським судом першої інстанції не в повній мірі зясовані та не правильно оцінені обставини у справі та ухвалене ним рішення не може вважатися обґрунтованим, у звязку з чим воно підлягає скасуванню з прийняттям нового рішенням, яким в задоволенні первісного позову слід відмовити, а зустрічний позов задовольнити.

Керуючись ст. ст. 99, 101, 102, п. 2 ст. 103, п. 1, 2, 3, 4 ч. 1 ст. 104, ст. 105 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів

постановила:

Апеляційну скаргу відповідача по первісному позову задовольнити.

Рішення господарського суду господарського суду Сумської області від 12 жовтня 2010 року у справі № 18/48-10 скасувати та прийняти нове рішення, яким в задоволенні первісного позову відмовити.

Зустрічний позов задовольнити. Визнати договір купівлі-продажу від 31.12.1993 року № 25, укладений між організацією орендарів Сумське орендне обласне торгівельно-виробниче підприємство по переробці та реалізації рибних товарів «Сумириба»та Регіональним відділенням Фонду державного майна України по Сумській області в частині продажу залізничної колії I черги, інвентарний номер 14-01 та залізничної колії II черги, інвентарний номер 14-02 недійсним з моменту укладення.

Стягнути з Колективного торгівельно-виробничого підприємства «Сумириба»(м. Суми, вул. Скрябіна, 44, рахунок 2600001300291 в СФ ТОВ «Укрпромбанк», м.Суми, МФО 337513, код 04689116) на користь ВАТ «Київ-Дніпровське міжгалузеве підприємство промислового залізничного транспорту в особі СФ ВАТ «Київ-Дніпровське МППЗТ» (м. Суми, пров. 3-й Заводський, 8, рахунок 2600011423 в Сумській ОД ВАТ «Райффайзен Банк Аваль»у м. Суми, МФО 337483, код 34292681) витрати по сплаті державного мита при подачі зустрічної позовної заяви в сумі 85,00 грн., витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу в сумі 236,00 грн. і витрати зі сплати державного мита при подачі апеляційної скарги у сумі 42,50 грн.

Доручити господарському суду Сумської області видати наказ.

Головуючий суддя Черленяк М.І.

Суддя Івакіна В.О.

Суддя Пелипенко Н.М.

Повний текст постанови по справі підписаний 12 січня 2011 року