Постанова № 13504441, 14.01.2011, Харківський апеляційний господарський суд

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"10" січня 2011 р. Справа № 06-5-38/158-37/145-10

Колегія суддів у складі:

головуючий суддя , суддя , суддя

при секретарі Зозулі О.М.

за участю представників сторін:

позивача - ОСОБА_1 за довіреністю б/н від 09.08.10 р.

відповідача - Друга О.М. за довіреністю № Ю1607-10/825 від 19.07.10 р.

третьої особи - Пчолкіної Л.В. за довіреністю № 18 від 20.04.10 р.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу позивача (вх. № 3718Х/3) на рішення господарського суду Харківської області від 05.10.2010 року по справі № 06-5-38/758-37/145-10

за позовом ФОП ОСОБА_4, м. Біла Церква

третя особа на стороні позивача, що не заявляє самостійних вимог на предмет спору - ПАТ "Райффайзен банк Аваль", м. Київ

до ЗАТ "Філіп Морріс Україна", м. Харків

про визнання нікчемною додаткової угоди та розірвання її, стягнення 17273945,88 грн.

встановила:

В липні 2010 року ФОП ОСОБА_4 звернувся до господарського суду Харківської області з позовною заявою до ЗАТ "Філіп Морріс Україна" про визнання нікчемною додаткової угоди № 14 від 12.06.2010 р. до договору № 135 від 01.04.2005 р. та розірвання її, стягнення суми безпідставно збережених коштів у розмірі 17273945,88 грн.

В обґрунтування позовних вимог посилався на те, що між сторонами 12.06.2010 р. була укладена додаткова угода № 14 до договору № 135 від 01.04.2005 р. на виконання п. 3 якої позивачем було сплачено відповідачу 17273945,00 грн. у формі передоплати за поставлений у майбутньому товар. Оскільки термін оплати позивачем відвантаженого товару відповідачем з 24 по 31 травня 2010 р. настав, але у позивача відпала необхідність у купівлі товару, позивач відповідно до умов додаткової угоди № 14 від 12.06.2010 р. та ст. 693 ЦК України направив відповідачу лист вих. № 363 від 09.07.2010 р. про повернення суми передоплати, оскільки умови додаткової угоди № 14 не були виконані. Але відповідач відмовився повертати суму передоплати.

Також позивач у позові посилався на те, що відповідно до норм ЦКУ метою вчинення правочину є набуття сторонами прав та обов'язків. Але оскільки позивачем не виконано п.3 додаткової угоди № 14 від 12.06.2010 р., то у відповідача немає обов'язку, щодо поставки товару згідно зробленої передоплати. Тому, на думку позивача, дана додаткова угода не створює юридичних наслідків у сторін, та відповідно до ст. 215 ЦКУ є нікчемною. В силу цього грошові кошти в розмірі 17273945,88 грн. позивач вважає такими, що збережені відповідачем без правових підстав і просить їх стягнути на його користь. Крім того, відповідно до ст. 651 ЦКУ додаткова угода № 14 від 12.06.2010 р. може бути розірвана за рішенням суду, як нікчемна (що не породжує прав та обов'язків для сторін).

Рішенням господарського суду Харківської області від 05.10.2010 по справі № 06-5-38/758-37/145-10 (суддя Доленчук Д.О.) в задоволенні клопотання представника позивача про зупинення провадження у справі відмовлено. В задоволенні клопотання представника позивача про продовження строку вирішення та відкладення розгляду справи відмовлено. В задоволенні позову відмовлено повністю.

Позивач з рішенням господарського суду першої інстанції не погодився, звернувся до Харківського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить зазначене рішення скасувати та прийняти нове, яким задовольнити позовні вимоги повністю. Зупинити провадження у справі №06-5-38/758-37/145-10 до розгляду господарським судом Київської області справи № 19/179-10 та розгляду господарським судом м. Києва справи № 10/276.

Ухвалою Харківського апеляційного господарського суду від 01.11.2010 року апеляційну скаргу позивача було прийнято до провадження та призначено до розгляду на 06.12.2010 року.

Відповідач 15.11.2010 р. за вх. № 9688 надав відзив на апеляційну скаргу, в якому він зазначає, що оскаржуване рішення місцевого господарського суду прийняте у повній відповідності до приписів матеріального та процесуального законодавства, ґрунтується на всебічному, повному і обєктивному розгляді в судовому процесі усіх обставин справи, яким суд надав відповідну правову оцінку. З доводами апеляційної скарги відповідач не погоджується, вважає її безпідставною, такою, що не узгоджується з вимогами чинного законодавства та фактичними обставинами у справі, у звязку з чим просить залишити її без задоволення, а оскаржуване рішення залишити без змін.

Ухвалою голови суду від 06.12.2010 р. для розгляду даної справи призначено колегію суддів у складі: головуючий суддя Погребняк В.Я., суддя Слободін М.М., суддя Шевель О.В.

06.12.2010 р. було оголошено про перерву у судовому засіданні до 22.12.2010 року для надання сторонами додаткових документів, які б могли мати суттєве значення для формування у колегії суддів обєктивних і повних виводів відносно матеріалів справи та фактичних обставин спору.

20.12.2010 року відповідачем за вх. № 11261 надані додаткові пояснення, в яких також просить апеляційну скаргу позивача залишити без задоволення.

Представники сторін та третьої особи в судовому засіданні надали клопотання про продовження строку розгляду апеляційної скарги за межами двохмісячного строку в порядку ст.69 ГПК України.

Колегія суддів, розглянувши матеріали справи та апеляційної скарги, вислухавши пояснення уповноважених представників сторін та третьої особи, розглянувши клопотання представників сторін та третьої особи, зважаючи на те, що для всебічного, повного і обєктивного дослідження обставин справи необхідні додаткові обґрунтовані пояснення сторін, вважає за доцільне клопотання в порядку ст. 69 ГПК України задовольнити, продовжити строк розгляду справи.

Ухвалою апеляційного суду від 22.12.2010 року розгляд справи був відкладений на 10.01.2011 року для надання сторонами додаткових письмових доказів та пояснень в обґрунтування своєї позиції по справі.

На виконання вимог ухвали суду від 22.12.2010 року позивачем надані пояснення, в яких він просив задовольнити апеляційну скаргу в повному обсязі.

Дослідивши матеріали справи, а також викладені в апеляційній скарзі та відзиві на неї доводи сторін, перевіривши правильність застосування господарським судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, а також повноту встановлення обставин справи та відповідність їх наданим доказам, та повторно розглянувши справу в порядку ст. 101 ГПК України, колегія суддів Харківського апеляційного господарського суду встановила наступне:

Як вбачається з матеріалів справи, між сторонами був укладений договір № 135 від 01.04.2005 р., згідно якого відповідач продавав товар позивачу на умовах відстрочки платежу.

11.06.2010 р. між сторонами була укладена додаткова угода № 14 до договору № 135 від 01.04.2005 р., відповідно до п.1 якої позивач сплачує грошові кошти у формі передоплати на розрахунковий рахунок відповідача за поставлений в майбутньому товар не менше ніж вартість товару відвантаженого у період з 13 по 23 травня 2010 р. згідно окремих рахунків-фактур, виданих відповідачем у червні 2010 р., не пізніше дати оплати, зазначеної у відповідному рахунку - фактурі.

Пунктом 3 додаткової угоди № 14 до договору № 135 від 01.04.2005 р. було передбачено те, що відповідач зобов'язується здійснити поставку товару, щодо якого позивач здійснив попередню оплату відповідно до п. 1 цієї додаткової угоди, після оплати покупцем товару, відвантаженого у період з 24 по 31 травня 2010 р.

Відповідно до вищевказаних умов відповідач виставив позивачу для передоплати наступні рахунки-фактури:

- №4/КІ від 14.06.2010р.;

- №10/КІ від 14.06.2010р.;

- №11/КІ від 14.06.2010р.;

- №16/КІвід 14.06.2010р.;

- №21/КІ від 14.06.2010р.;

- №20/КІ від 14.06.2010р.;

- №27/КІ від 14.06.2010р.;

- №36/КІвід 14.06.2010р.;

- №34/КІвід 14.06.2010р.;

- №33/КІ від 14.06.2010р.

Колегією суддів встановлено, що позивачем були сплачені відповідачу грошові кошти, згідно вище перелічених рахунків-фактур, відповідно до наступних платіжних доручень :

- пл. дор. № 990 від 14.06.2010р. на суму 1104409,44грн.;

- пл. дор. № 996 від 16.06.2010р. на суму 2935577,40грн.;

- пл. дор. №997 від 16.06.2010р. на суму 2913277,32грн.;

- пл. дор. №1001 від 17.06.2010р. на суму 1041188,88грн.;

- пл. дор. №1007 від 18.06.2010р. на суму 1782999,84грн.;

- пл. дор. №1008 від 18.06.2010р. на суму 1735835,16грн.;

- пл. дор. №1112 від 21.06.2010р. на суму 1243784,64грн.;

- пл. дор. №1113 від 21.06.2010р. на суму 2314298,28грн.;

- пл. дор. №1114 від 21.06.2010р. на суму 1047209,88грн.;

- пл. дор. №1115 від 21.06.2010р. на суму 1155365,04грн.

Загальна сума сплаченої передоплати відповідачу становить 17273945,88 грн.

Позивач у позові посилався на те, що оскільки термін оплати позивачем відвантаженого товару відповідачем з 24 по 31 травня 2010 р. настав, а у позивача відпала необхідність у купівлі товару, відповідно до умов додаткової угоди № 14 від 11.06.2010 р., він відповідно до ст. 693 ЦК України направив відповідачу лист, вих. № 363 від 09.07.2010 р., про повернення суми передоплати, оскільки умови додаткової угоди № 14 не були виконані. Але відповідач відмовився повертати суму передоплати. Оскільки позивачем не виконано п.3 додаткової угоди № 14 від 12.06.2010 р., то у відповідача немає обов'язку, щодо поставки товару згідно зробленої передоплати. Позивач послався на те, що на його думку, оскільки дана додаткова угода не створює юридичних наслідків у сторін, та відповідно до ст. 215 ЦКУ є нікчемною.

При цьому місцевим господарським судом вірно встановлено, що позивачем помилково було зазначено про те, що додаткова угода № 14 до договору № 135 від 01.04.2005 р. була укладена 12.06.2010 р., оскільки з матеріалів справи вбачається те, що вона була укладена між сторонами саме 11.06.2010 р.

Також місцевий господарський суд зазначив про те, що п. 5 додаткової угоди № 14 до договору № 135 від 01.04.2005 р. було передбачено те, що ця додаткова угода може бути припинена відповідачем у будь-який час в односторонньому порядку.

З матеріалів справи вбачається те, що відповідачем на адресу позивача 23.07.2010 року за вих. № Ю2307-10/830 був надісланий лист про розірвання додаткової угоди № 14 та про зарахування зустрічних однорідних вимог на суму 17273945,88 грн., який був вручений представнику позивача 28.07.2010 року.

За таких обставин місцевий господарський суд прийшов до висновку, що станом на 28.07.2010 року додаткова угода № 14 до договору № 135 від 01.04.2005 р. вже була розірвана, з чим погоджується колегія суддів апеляційної інстанції.

Частиною 2 ст. 215 ЦК України передбачено, що недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

З огляду на вищевикладене та враховуючи те, що спірна угода - додаткова угода № 14 до договору № 135 від 01.04.2005 р. не віднесена законодавством до категорії нікчемних, місцевий господарський суд прийшов до висновку, що дана додаткова угода не може бути розірвана та визнана судом нікчемною, у зв'язку з чим в задоволенні цих позовних вимог відмовив, з чим також погоджується колегія суддів.

Однак колегія суддів не погоджується з висновком суду першої інстанції щодо відмови задоволенні позовної вимоги про стягнення з відповідача на користь позивача 17273945,88 грн. у зв'язку з наступним.

У позивача станом на 23.07.2010 року існувала заборгованість перед відповідачем на суму 45741119,21 грн. за поставлений відповідачем в період з 13 травня 2010 року по 31 травня 2010 року товар (сигарети) за договором, які позивач не сплатив у строк. Факт поставки товару та розмір заборгованості позивача перед відповідачем підтверджується наступними накладними:

- № 1000172547 від 13.05.2010 р.;

- № 1000172862 від 17.05.2010 р.;

- № 1000172866 від 17.05.2010 р.;

- № 1000172981 від 18.05.2010 р.;

- № 1000173091 від 19.05.2010 р.;

- № 1000173096 від 19.05.2010 р.;

- № 1000173235 від 20.05.2010 р.;

- № 1000173370 від 21.05.2010 р.;

- № 1000173371 від 21.05.2010 р.;

- № 1000173510 від 22.05.2010 р.;

- № 1000173656 від 25.05.2010 р.;

- № 1000173786 від 26.05.2010 р.;

- № 1000173782 від 26.05.2010 р.;

- № 1000173951 від 27.05.2010 р.;

- № 1000173950 від 27.05.2010 р.;

- № 1000174060 від 28.05.2010 р.;

- № 1000174184 від 29.05.2010 р.;

- № 1000174325 від 31.05.2010 р.;

- № 1000174326 від 31.05.2010 р.;

- № 1000174274 від 31.05.2010 р.

В свою чергу, позивач перерахував відповідачу передоплату в розмірі 17273945,88 грн.

Відповідач, розірвавши договір в односторонньому порядку, визнав, що позивач має право вимоги на суму 17273945,88 грн. і провів залік на вказану суму. Про розірвання договору і проведення заліку позивач був повідомлений одним і тим листом від 23.07.2010 року за вих. № Ю2307-10/830

Проаналізувавши встановлені факти, колегія суддів дійшла до висновку, що у звязку з відсутність на день заліку вимоги позивача, залік не міг бути проведений, а направлений відповідачем лист від 23.07.2010 року за вих. № Ю2307-10/830 не може створити правових наслідків у вигляді заліку.

Так, відповідно до ст. 601 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється зарахуванням зустрічних однорідних вимог, строк виконання яких настав, а також вимог, строк виконання яких не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги. Зарахування зустрічних вимог може здійснюватися за заявою однієї із сторін.

Зарахування зустрічних однорідних вимог є способом припинення одночасно двох зобов'язань, в одному із яких одна сторона є кредитором, а інша - боржником, а в другому - навпаки (боржник у першому зобов'язанні є кредитором у другому). Допускаються випадки, так званого часткового зарахування, коли одне зобов'язання (менше за розміром) зараховується повністю, а інше (більше за розміром) - лише в частині, що дорівнює розміру першого зобов'язання. В такому випадку зобов'язання в частині, що залишилася, може припинятися будь-якими іншими способами.

Вимоги, які можуть підлягати зарахуванню, мають відповідати таким умовам:

- повинні існувати на день проведення заліку;

- бути зустрічними (кредитор за одним зобов'язанням є боржником за іншим, а боржник за першим зобов'язанням є кредитором за другим);

- бути однорідними (зараховуватися можуть вимоги про передачу речей одного роду, у зв'язку з чим зарахування як спосіб припинення зазвичай застосовується до зобов'язань по передачі родових речей, зокрема грошей). Правило про однорідність вимог розповсюджується на їх правову природу, але не стосується підстави виникнення такої вимоги. Отже, допускається зарахування однорідних вимог, які випливають із різних підстав (різних договорів тощо);

- строк виконання щодо таких вимог настав, не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги.

У своїх письмових поясненнях, залучених до матеріалів справи, відповідач стверджує, що провів залік своєї вимоги з вимогою позивача, яка ґрунтується на положеннях ст. 1212 ЦК України (зобовязання, що випливає з необґрунтованого збагачення), і ця вимога позивача виникла у звязку з розірванням угоди в односторонньому порядку відповідачем. Крім того, відповідач зазначив, що на його думку, той факт, що позивач вимоги на підставі ст. 1212 ЦК України не подавав, не має значення для проведення заліку.

З цим твердженням не можна погодитися з огляду на таке.

Діюче законодавство не містить дефініції термінів «зустрічна вимога»або «майнова вимога кредитора».

З системного аналізу положень ч.1 ст. 542 , ч.1 ст. 565, ч.1 ст. 601 ЦК України, які регламентують предявлення вимоги кредитором у зобовязанні, випливає, що вимога є дійсною тільки після предявлення її кредитором. Тобто предявлення вимоги є проявом волі кредитора, спрямованим на примушення боржника до виконання зобовязання. Предявлення вимоги є дією і до виконання цієї дії вимоги не існує, тому не може бути проведено заліку.

Як встановлено колегією суддів і не заперечувалося сторонами, на час отримання листа про залік позивач вимоги до відповідача в порядку ст. 1212 ЦК України не предявляв і не міг предявити, оскільки не був обізнаний про розірвання угоди в односторонньому порядку. Тому лист від 23.07.2010 року за вих. № Ю2307-10/830 не міг створити правових наслідків у вигляді проведення заліку.

Більше того, колегія суддів зазначає, що хибним є і твердження відповідача про те, що розірвання угоди з невідворотністю тягне виникнення у нього обовязку повернення передоплати.

Так, відповідач в обґрунтування твердження про виникнення обовязку посилається на положення п.3 ч.3 ст. 1212 ЦК України.

Проте застосування норми п.3 ч.3 ст. 1212 ЦК України є субсидіарним, тобто застосовується додатково до норм, які регламентують, в даному випадку, наслідки розірвання договору (арк. 947-948 Науково-практичного коментарю до ЦК України, видавн. Юрінком Інтер, Київ, 2005 р.) .

За загальним правилом, розірвання угоди не тягне повернення отриманого за нею. Так, відповідно до ч.4 ст. 653 ЦК України сторони не мають права вимагати повернення того, що було виконане ними за зобовязанням до моменту зміни або розірвання договору, якщо інше не встановлено договором або законом.

Тому позивач, отримавши повідомлення про розірвання договору, мав право предявити майнову вимогу про повернення грошових коштів, або утриматися від такої вимоги, або звернутися за стягненням збитків, або будь-яким іншим чином визначити порядок реалізації власних прав.

З огляду на це проведений відповідачем залік, який характеризується відсутністю вимоги зі сторони позивача і самовільним визначенням відповідачем способу реалізації позивачем його власних прав, є незаконним і таким, що порушує принцип диспозитивності (ст. 12 ЦК України).

У відповідності до ст. 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

В звязку з вище наведеним, колегія суддів вважає, що вимога позивача про стягнення з відповідача 17273945,88 грн., заявлена у позовній заяві, підлягає задоволенню.

Оцінюючи клопотання позивача про зупинення провадження у даній справі до розгляду господарським судом Київської області справи № 19/179-10 та розгляду господарським судом м. Києва справи № 10/276, колегія суддів зазначає, що позивачем не доведено, що розгляд зазначених справ унеможливлює вирішення даного спору, тому в задоволенні даного клопотання відмовляє.

На підставі вищевикладеного та керуючись статтями 33, 99, 101, 102, пунктом 2 статті 103, пунктами п. 4 ч. 1 статті 104, статтею 105 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів

постановила:

Апеляційну скаргу задовольнити частково.

Відмовити в задоволенні клопотань позивача про зупинення провадження у даній справі до розгляду господарським судом Київської області справи № 19/179-10 та розгляду господарським судом м. Києва справи № 10/276.

Рішення господарського суду Харківської області від 05.10.2010 року по справі № 06-5-38/758-37/145-10 в частині відмови у стягненні 17273945,88 грн. скасувати та в цій частині прийняти нове рішення, яким в позовні вимоги в цій частині задовольнити.

Стягнути з ЗАТ "Філіп Морріс Україна", м. Харків (код ЄДРПОУ 00383231 в особі Київської філії ЗАТ «Філіп Морріс Україна" код 25388324, вул. Спаська, 30, "Поділ-Плаза ", 5-й поверх, м. Київ, р/р 26002000197000 в ПАТ "КІБ Креді Агріколь " МФО 300379) на користь ФОП ОСОБА_4 (код НОМЕР_1, р/р НОМЕР_2 в ПАТ "Райффайзен банк Аваль" м. Київ, МФО 300335, АДРЕСА_1) 17273945,88 грн.

В іншій частині рішення господарського суду Харківської області від 05.10.2010 року по справі № 06-5-38/758-37/145-10 залишити без змін.

Стягнути з ЗАТ "Філіп Морріс Україна", м. Харків (код ЄДРПОУ 00383231 в особі Київської філії ЗАТ «Філіп Морріс Україна" код 25388324, вул. Спаська, 30, "Поділ-Плаза ", 5-й поверх, м. Київ, р/р 26002000197000 в ПАТ "КІБ Креді Агріколь " МФО 300379) на користь ФОП ОСОБА_4 (код НОМЕР_1, р/р НОМЕР_2 в ПАТ "Райффайзен банк Аваль" м. Київ, МФО 300335, АДРЕСА_1) 38250,00 грн. витрат по сплаті державного мита та 236,00 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

Доручити господарському суду Харківської області видати відповідний наказ.

Головуючий суддяВ.Я. Погребняк

суддяМ.М. Слободін

суддяО.В. Шевель

Повний текст постанови складено та підписано 14.01.2011 року.