Постанова № 13503881, 10.01.2011, Севастопольський апеляційний господарський суд

СЕВАСТОПОЛЬСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

Іменем України

17 січня 2011 року

Справа № 5020-3/043

Севастопольський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді Лисенко В.А.,

суддів Борисової Ю.В.,

Сотула В.В.,

за участю представників сторін:

позивача: не з’явився (Міністерство оборони Російської Федерації)

відповідача: Борисов О.В., дов. № 01/14 від 14 січня 2011 року (товариство з обмеженою відповідальністю "Рима")

розглянувши апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Рима" на рішення господарського суду міста Севастополя (суддя Головко В.О.) від 24 листопада 2010 року у справі № 5020-3/043

за позовом Міністерства оборони Російської Федерації (вул. Знаменка, 19, місто Москва, 119160)

до товариства з обмеженою відповідальністю "Рима" (вул. Ген. Лебедя, 30-39, місто Севастополь, 99055)

про стягнення неустойки в розмірі 63720,00 грн.

ВСТАНОВИВ:

Рішенням господарського суду міста Севастополя від 24 листопада 2010 року у справі № 5020-3/043 задоволено позов Міністерства оборони Російської Федерації до товариства з обмеженою відповідальністю "Рима" про стягнення неустойки в розмірі 63720,00 грн.

Не погодившись з вказаним рішенням суду, товариство з обмеженою відповідальністю "Рима" звернулось до Севастопольського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить частково скасувати оскаржуване рішення суду першої інстанції та прийняти нове, яким задовольнити позовні вимоги з урахуванням статті 233 Господарського кодексу України та статті 83 Господарського процесуального кодексу України.

Апеляційна скарга мотивована тим, що суд першої інстанції при прийняті оскаржуваного рішення не надав належну оцінку доказам, які мають значення для справи, оскільки розмір збитків складає 670,00 грн., а суд першої інстанції стягнув неустойку у розмірі 63720,00 грн. Також, заявник вказує на порушення норм матеріального та процесуального права, а саме, статті 233 Господарського кодексу України та статті 83 Господарського процесуального кодексу України.

В судове засідання, яке призначене на 17 січня 2011 року, Міністерство оборони Російської Федерації явку уповноваженого представника не забезпечило, про час та місце судового засідання повідомлено своєчасно та належним чином.

Судова колегія, враховуючи ті обставини, що явка сторін у судове засідання не визнавалась обов’язковою, визнала можливим закінчити розгляд справи без участі представника позивача, за наявними в ній матеріалами.

Судовою колегією витребувані додаткові документи, а саме, державний контракт № 193 від 02 жовтня 2009 року з додатками в обгрунтування доводів відповідача про безпідставне повернення партії товару та отримання цього товару від іншої особи.

Розглянувши справу повторно в порядку статті 101 Господарського процесуального кодексу України, судова колегія встановила наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, 30 червня 2009 року між Міністерством оборони Російської Федерації в особі командира військової частини 99764-2 Козаченком В.В. (далі - Замовник) та товариством з обмеженою відповідальністю „Рима" (далі - Постачальник) укладений державний контракт № 123 на виконання державного оборонного замовлення щодо поставок продовольства Міністерству оборони Російської Федерації (далі - Контракт) (а.с. 17-18).

Згідно з пунктом 1.1 Контракту Постачальник зобов'язувався поставити та передати у власність Замовника продовольчі товари (продукцію), які придбаваються виключно з метою організації харчування особового складу флоту, у тому числі: консерви рибні „Сайра бланшована в олії" в ж/б, що відповідає вимогам ГОСТ 7454-2009. Продукція, що постачається, має бути придатна для споживання до спливу строку придатності на дату її поставки не менше вказаного в специфікації. Також, ця продукція має бути вироблена на території Росії чи України, якщо інше не обумовлено в специфікації.

Пунктом 1.2 Контракту встановлено, що Замовник зобов'язувався прийняти продукцію та своєчасно здійснити її оплату на умовах цього Контракту.

Відповідно до пункту 1.3 Контракту акт про приймання продукції оформлюється після висновку Центру ветеринарно-санітарної експертизи та лабораторної діагностики Чорноморського флоту (військова частина 87245) про відповідність продукції вимогам ГОСТ, ДСТУ, ГСТУ, ТУУ.

Згідно з пунктом 2.2 Контракту вантажоодержувачами продукції є військові організації, відвантажувальні реквізити яких повідомляються Постачальнику в специфікації до Контракту.

Пунктом 3.1 Контракту передбачено, що днем виконання Постачальником зобов'язань щодо поставки продукції вважається дата поставки на склад одержувача без урахування часу на проведення лабораторних досліджень, якщо ними в подальшому підтверджена відповідність поставленої продукції вимогам якості. Перевірка якості продукції здійснюється Центром ветеринарно-санітарної експертизи та лабораторної діагностики Чорноморського флоту (військова частина 87245).

Відповідно до пункту 4.3 Контракту оплата поставленої продукції здійснюється Замовником за фактом приймання вантажу вантажоодержувачем впродовж 20 банківських днів після надання Постачальником Замовнику товарно-транспортної накладної, акта приймання, рахунку із зазначенням найменування, ґатунку, кількості, фасування, ціни продукції з урахуванням ПДВ та копії довіреності.

Згідно з пунктом 5.1 Контракту в разі невиконання постачальником у встановлений строк умов Контракту щодо поставки продукції чи в разі дострокового розірвання Контракту в повному обсязі чи частково, постачальник сплачує замовнику неустойку в розмірі 50% від вартості непоставленої (недопоставленої) продукції. В разі несвоєчасної поставки продукції відповідно до Контракту, Постачальник сплачує замовнику пеню в розмірі 0,1% від вартості недопоставленої продукції за кожен день недопоставки, що обчислюється з дня, наступного за днем строку поставки, вказаного в специфікації. В разі не поставки (недопоставки) продукції більше 5 днів від узгодженого строку продукція вважається непоставленою.

Пунктом 5.2 Контракту встановлено, що Продукція, яка не відповідає вимогам пунктів 3.1, 3.4 цього Контракту вважається непоставленою та підлягає поверненню Постачальнику.

Відповідно до пункту 5.6 Контракту при невиконанні Постачальником зобов’язань по Контракту Замовник має право у односторонньому порядку розірвати його у повному обсязі або частково (в частині поставки конкретного найменування Продукції), письмово повідомив про це Постачальника.

У специфікації № 1 до Контракту сторони домовились про найменування, кількість, ціну, обсяги та строки поставки продукції (а.с. 19).

Згідно з вказаною специфікацією Постачальник зобов'язувався поставити Замовнику консерви рибні «Сайра бланшована в олі'ї»у ж/б, які повинні відповідати вимогам ГОСТ 7454-2009 з остаточним строком зберігання не менше 16 місяців, у період з 01 липня 2009 року по 31 липня 2009 року у кількості 4000 кг по 31,86 грн. за 1 кг. Вантажоодержувачем продукції є 2054 військовий склад.

Як встановлено судом першої інстанції, на виконання умов договору, 27 липня 2009 року відповідач поставив на склад позивача консерви рибні «Сайра бланшована в олії»в ж/б кількістю 4000 кг згідно з накладною № 14 від 27 липня 2009 року, що також підтверджується витягом з журналу реєстрації транспортних засобів, які заїзд’жали на територію 2054 військового складу в період з 04 липня 2009 року по 27 липня 2009 року (а.с. 115, 116-119)).

Зазначена продукція була оглянута та прийнята на відповідальне зберігання комірником сховища № 5, про що складено акт № 1020 від 27 липня 2009 року. (а.с. 58).

При огляді та фактичній прийомці виявилось, що кінцевий термін зберігання не відповідає Специфікації, про що складений акт № 8 від 27 липня 2009 року про повернення вантажу, в якому зазначено причину повернення (відмови в прийманні): фактичний строк зберігання 15 місяців, а має бути 16 місяців (а.с. 20).

Відповідач свого обов'язку щодо поставки рибної продукції не виконав, що стало підставою для направлення позивачем на його адресу листа № 80/2-877 від 06 серпня 2009 року, в якому позивач повідомив відповідача про розірвання Контракту у відповідній частині (а.с. 21).

Телеграмою від 12 серпня 2009 року позивач вдруге повідомив відповідача про розірвання Контракту стосовно поставки консерви рибних „Сайра бланшована в олії" та просив організувати вивезення продукції зі складу (а.с. 120).

Крім того, позивач направив на адресу відповідача претензію № 32 від 25 серпня 2009 року на суму 64480,00 грн., з яких:

- 63720,00 грн. - неустойка в розмірі 50% вартості непоставленої продукції (4000,0 кг * 31,86 грн./кг * 50% = 63720,00 грн.)

- 760,00 грн. - збитки (різниця в цінах відповідача та іншого постачальника) (4000,0 кг * 0,19 грн. (32,05 - 31,86) = 760,00 грн.).

25 вересня 2009 року відповідачеві був виписаний наряд на повернення № 6951 та пропуск № 2891 на вивезення матеріальних цінностей, з яких вбачається, що консерви рибні „Сайра бланшована в олії" кількістю 4000 кг, 29 вересня 2009 року повернуті відповідачеві в повному обсязі (а.с. 59-60, 126).

Відповідач вимоги, які викладені в претензії № 32 від 25 серпня 2009 року, виконав частково та добровільно оплатив збитки у сумі 760,00 грн., про що свідчать лист № 30/9 - відповідь на претензію та платіжне доручення № 100 від 29 вересня 2009 року (а.с. 24, 80).

Проте, несплаченою залишилась неустойка в сумі 63720,00 грн., що стало підставою для звернення Міністерства оборони Російської Федерації до господарського суду із даним позовом.

Обговоривши доводи апеляційної скарги, вивчивши матеріали справи, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права та відповідність висновків суду обставинам справи, судова колегія вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, а рішення суду першої інстанції зміні, виходячи з наступного.

Відповідно до частини 1 статті 173 Господарського кодексу України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Згідно з пунктом 3 частини 1 статі 174 Господарського кодексу України господарські зобов'язання можуть виникати з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Частиною 1 статті 179 Господарського кодексу України майново-господарські зобов'язання, які виникають між суб'єктами господарювання або між суб'єктами господарювання і негосподарюючими суб'єктами - юридичними особами на підставі господарських договорів, є господарсько-договірними зобов'язаннями.

Відповідно до норм статті 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Згідно з частиною 1 статті 662 Цивільного кодексу України продавець зобов'язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу.

Як зазначалось вище, умовами Контракту та Специфікації № 1 відповідач зобов'язувався поставити позивачеві товар - консерви рибні „Сайра бланшована в олії" в ж/б кількістю 4000 кг за ціною 31,86 грн. за 1 кг в період з 01 липня 2009 року по 31 липня 2009 року. При цьому остаточний строк зберігання рибної продукції має бути не менше 16 місяців.

Судом встановлено, що відповідач поставив позивачеві відповідний товар, але остаточний строк його зберігання виявився меншим ніж встановлено Специфікацією № 1 (15 місяців замість 16 місяців).

Отже, цей товар є таким, що не відповідає умовам Контракту та Специфікації № 1, а тому був обґрунтовано повернутий відповідачеві, у зв’язку з чим продукція вважається не поставленою.

Відповідно до частини 1 статті 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Аналогічні норми містяться у статті 526 Цивільного кодексу України.

Статтею 530 Цивільного кодексу України встановлено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно з частиною 1 статті 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до статті 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Згідно з частиною 2 статті 193 Господарського кодексу України кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Із наведеною нормою узгоджується стаття 611 Цивільного кодексу України, відповідно до якої у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Відповідно до статті 549 Цивільного кодексу України, статті 230 Господарського кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) визнається визначена законом або договором грошова сума, яку боржник (учасник господарських відносин) повинен сплатити кредиторові в разі невиконання або неналежного виконання зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Як зазначалось вище, пунктом 5.1 Контракту встановлено, що в разі невиконання постачальником у встановлений строк умов контракту щодо поставки продукції чи в разі дострокового розірвання контракту в повному обсязі чи частково, постачальник сплачує замовнику неустойку в розмірі 50% від вартості непоставленої (недопоставленої) продукції. В разі несвоєчасної поставки продукції відповідно до Контракту, постачальник сплачує замовнику пеню в розмірі 0,1% від вартості недопоставленої продукції за кожен день недопоставки, що обчислюється з дня, наступного за днем строку поставки, вказаного в Специфікації. В разі не поставки (недопоставки) продукції більше 5 днів від узгодженого строку продукція вважається непоставленою (пункт 5.1 Контракту).

Позивач просить стягнути з відповідача неустойку в розмірі 50% від вартості не поставленої у строк (з 01 липня 2009 року по 31 липня 2009 року) продукції у кількості 4000 кг - в розмірі 63720,00 грн.

Судова колегія дійшла висновку про те, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню, виходячи з наступного.

Згідно з частиною 1 статті 233 Господарського кодексу України у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.

Отже, вказана стаття передбачає зменшення розміру штрафних санкцій, зокрема, судом. Зменшення розміру неустойки передбачено у випадку, якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, і можливе за рішенням суду.

Пунктом 5.6 Контракту встановлено, що у випадку розірвання Контракту із-за невиконання Постачальником зобов’язань, Замовник має право стягнути з Постачальника суму понесених збитків, які визначаються, як різниця між вартістю аналогічної партії, що купується по новому Контракту.

Як зазначалось вище, листом за № 80/2-877 від 06 серпня 2009 року, позивач повідомив відповідача про розірвання Контракту у відповідній частині (а.с. 21, 120).

На підставі цього, позивач направив на адресу відповідача претензію № 32 від 25 серпня 2009 року, в якій просив сплатити 760,00 грн. збитків (різниця в цінах відповідача та іншого постачальника) (4000,0 кг * 0,19 грн. (32,05 - 31,86) = 760,00 грн.). Вказана сума збитків була сплачена відповідачем, про що свідчать лист № 30/9 - відповідь на претензію та платіжне доручення № 100 від 29 вересня 2009 року (а.с. 24, 80).

Крім того, судовою колегією встановлено, що партія товару, яка була повернута позивачем, у подальшому була ним прийнята на підставі контракту № 193 від 02 жовтня 2009 року від іншого постачальника.

Таким чином, судова колегія, керуючись нормами чиного законодавства, дійшла висновку про зменшення розміру штрафних санкцій, оскільки штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками, а тому позовні вимоги про стягнення неустойки в розмірі 63720,00 грн. підлягають частковому задоволенню.

Згідно з пунктами 3 та 4 частини 1 статті 104 Господарського процесуального кодексу України підставами для скасування або зміни рішення місцевого господарського суду є невідповідність висновків, викладених у рішенні місцевого господарського суду, обставинам справи та порушення або неправильне застосування норм матеріального чи процесуального права.

Враховуючи викладене, апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, а оскаржуване рішення суду першої інстанції частковому скасуванню з прийняттям нового.

Керуючись статтями 101, 103 (пункт 2), 104 (пункт 3, 4) 105 Господарського процесуального кодексу України, суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Рима" задовольнити частково.

2. Рішення господарського суду міста Севастополя від 24 листопада 2010 року у справі № 5020-3/043 змінити, виклавши резолютивну частину у наступній редакції:

«Позов задовольнити частково.

Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю "Рима" (вул. Ген. Лебедя, буд. 30, кв. 39, місто Севастополь, 99055; ідентифікаційний № 22237441; р/р 26009022050, Банк «Український Капітал», місто Київ, МФО 320371, або з будь-якого іншого рахунку, виявленого державним виконавцем під час виконання судового рішення) на користь Міністерства оборони Російської Федерації (вул. Знаменка, 19, місто Москва, Російська Федерація, 119160, індетифікаційний код № 7704252261; отримувач –Фінансово-економічне управління Чорноморського флоту Російської Федерації, р/р 260006402000830 в Севастопольській філії ПАТ ВТБ Банк, місто Севастополь, МФО 384997, ОКПО 07928610) неустойку в розмірі 760,00 грн.

У задоволенні решти позову відмовити».

3. Господарському суду міста Севастополя видати наказ.

Головуючий суддя В.А. Лисенко

Судді Ю.В. Борисова

В.В.Сотула