Постанова № 13503808, 28.12.2010, Севастопольський апеляційний господарський суд

СЕВАСТОПОЛЬСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

Іменем України

23 грудня 2010 року

Справа № 5002-5/3591-2010

Севастопольський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді Ткаченка М.І.,

суддів Антонової І.В.,

Заплава Л.М.,

за участю представників сторін:

прокурора – Ковалевич О.М., посвідчення № 631 від 1 лютого 2010 року (Прокурор відділу прокуратури міста Севастополя);

позивача - не з'явився (Республіканського комітету по земельних ресурсах АР Крим);

відповідача –не з'явився (Сімферопольська міська рада);

третя особа –Мустафаєва Веляде Рафатівна, довіреність № 47 від 6 квітня 2010 року (ПП „ВКП „ОАЗИС”);

розглянувши апеляційну скаргу прокурора міста Сімферополя на рішення господарського суду Автономної Республіки Крим (суддя Гаврилюк М.П.) від 11 листопада 2010 року у справі № 5002-5/3591-2010

за позовом заступника прокурора міста Сімферополя

(вулиця Севастопольська, 11, місто Сімферополь, АР Крим, 95011)

в інтересах держави в особі Республіканського комітету по земельних ресурсах Автономної Республіки Крим

(вулиця Кечкеметська, 114, місто Сімферополь, АР Крим, 95038)

до Сімферопольської міської ради

(вулиця Толстого, 15, місто Сімферополь, АР Крим, 95000)

за участю третьої особи Приватного підприємства „Виробничо-комерційна фірма „ОАЗИС”

(вулиця Генерала Васильєва, 34, місто Сімферополь, АР Крим, 95000)

про визнання недійсним рішення

В С Т А Н О В И В:

У липні 2010 року заступник прокурора міста Сімферополя в інтересах держави в особі Республіканського комітету по земельних ресурсах АР Крим звернувся до господарського суду АР Крим з позовною заявою до Сімферопольської міської ради, за участю третьої особи, яка не заявляє самостійні вимоги на предмет спору - Приватного підприємства „Виробничо-комерційної фірми „Оазис”(далі-ПП „ВКФ „ОАЗИС”), в якій просить суд визнати недійсним пункт 6.16 рішення 39-ї сесії Сімферопольської міської ради V-го скликання від 24 липня 2008 року, яким ПП „ВКФ „ОАЗИС” дозволено розробка проекту землеустрою по відводу земельної ділянки площею 0,4500 га по вулиці Генерала Васильєва для будівництва виробничої бази й цеху хлібопекарні.

Позовні вимоги мотивовані тим, що пункт 6.16 оскаржуваного рішення прийнятий відповідачем з порушенням норм діючого законодавства, оскільки прийнятий без проведення аукціону. При цьому прокурор посилається на Закон України „Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін у деякі законодавчі акти України” від 28 грудня 2007 року № 107-VІ та Закон України „Про внесення змін у деякі законодавчі акти України та у статті16 Закону України „Про оренду землі”, відповідно до яких внесені зміни у статті 16 Закону України „Про оренду землі” та статті 124 Земельного кодексу України в частині надання земельних ділянок в оренду винятково на умовах аукціону. Також прокурор посилається на відсутність складеного та затвердженого містобудівного обґрунтування узгодження місця розташування об'єкта, призначеного для розміщення на ньому будівництва.

Відповідач проти позову заперечує за мотивами, викладеними у письмовому відзиві на позов та вказує на те, що спірний пункт рішення прийнятий прийнятий ним відповідності з діючим законодавством та у межах наданої йому компетенції, зокрема відповідач вказує на те, що не можуть бути застосовані спірних відносин положення статті 124 Земельного кодексу України, оскільки дані відносини виникли до набрання чинності Закону України від 28 грудня 2007 року та Закону України від 3 червня 2008 року.

Третя особа у відзиві на позовну заяву звважає, що спірне рішення прийняте у відповідності з чинним законодавством.

Рішенням господарського суду АР Крим по справі № 5002-5/3591-2010 у задоволені позову відмовлено.

Не погодившись з прийнятим рішенням, прокурор міста Сімферополя звернувся до Севастопольського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення суду скасувати.

Ухвалою Севастопольського апеляційного господарського суду від 9 грудня 2010 року апеляційну скаргу прийнято до провадження суду у складі колегії: головуючого судді: Ткаченка М.І., суддів Антонової І.В., Заплави Л.М. та призначена до розгляду на 23 грудня 2010 року.

У судове засідання прокурор, представники позивача та відповідача не з'явився, хоча про час і місце слухання справи були повідомлені своєчасно і належним чином.

Судова колегія вважає можливим розглянути справу за відсутністю не з'явившихся прокурора та представників відповідача, третьої особи оскільки їх явку не було визнано обов’язковою.

Розглянувши справу повторно, в порядку статті 101 Господарського процесуального кодексу України судова колегія встановила наступне.

Відповідно до статті 121 Конституції України на прокуратуру покладається представництво інтересів громадян і держави в судах у випадках, передбачених законом.

Статтею 36-1 Закону України „Про прокуратуру” передбачено, що представництво прокуратурою інтересів громадянина або держави в суді полягає у здійсненні прокурорами від імені держави процесуальних та інших дій, спрямованих на захист у суді інтересів громадянина або держави у випадках, передбачених законом. Однією з форм представництва є звернення до суду з позовами або заявами про захист прав і свобод іншої особи, невизначеного кола осіб, прав юридичних осіб, коли порушуються інтереси держави, або про визнання незаконними правових актів, дій чи рішень органів і посадових осіб. Підставою представництва у суді інтересів держави є наявність порушень або загрози порушень економічних, політичних та інших державних інтересів внаслідок протиправних дій (бездіяльності) фізичних або юридичних осіб, що вчиняються у відносинах між ними або з державою.

Частина перша статті 2 Господарського процесуального кодексу України, в якій визначено підстави порушення справ у господарському суді, відносить до таких підстав позовні заяви прокурорів та їх заступників, які звертаються до господарського суду в інтересах держави. Відповідно до положень частини третьої цієї статті прокурор, який звертається до господарського суду в інтересах держави, у позовній заяві самостійно визначає, у чому полягає порушення інтересів держави, та обґрунтовує необхідність їх захисту, а також вказує орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах.

У рішенні Конституційного Суду України від 8 квітня 1999 року N З-рп/99 визначено, що інтереси держави можуть збігатися повністю або частково з інтересами державних органів, державних підприємств та організацій.

Вивчивши матеріали справи, заслухавши прокурора представник відповідача, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права та відповідність висновків суду обставинам справи, судова колегія вважає апеляційну скаргу такою, що підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Відповідно до статті 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що грунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Судом не застовані положення Закону України „Про Державний бюджет України на 2008 рік і про внесення змін у деякі законодавчі акти України” від 28 грудня 2007 року № 107-У1 внесені зміни у статтю16 Закону України „Про оренду землі” та статті 124 ЗК України в частині надання земельних ділянок в оренду винятково на умовах аукціону. Отже, з 1 січня 2008 законодавцем була введена спеціальна конкурентна процедура надання в оренду земельних ділянок.

Разом з тим, згідно Рішення Конституційного Суду України від 22 травня 2008 року №10рп визнані як не відповідні Конституції України окремі положення вищевказаного Закону України „Про державний бюджет України на 2008 рік і про внесення змін у деякі законодавчі акти України”, відповідно до яких внесені зміни у земельне законодавство України в частині надання земельних ділянок на основі аукціону.

Статтею 73 Закону України „Про конституційний суд Україні” передбачено, що у випадку визнання акту або окремих його частин невідповідної Конституції України вони оголошуються недіючими й втрачають дію від дня прийняття Конституційним судом України рішення про їх неконституційність. Але вже Законом України „Про внесення змін у деякі законодавчі акти України” від 3 червня 2080 року внесені зміни до статті 124 Земельного Кодексу України та у статтю 16 Закону України „Про оренду землі”, відповідно до яких придбання права оренди земельних ділянок, які перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється винятково на аукціонах, крім земельних ділянок, на яких розміщені об'єкти нерухомого майна, які перебувають у власності громадян і юридичних осіб, у яких відсутньої акції (частини, паї), що належать державі, придбання права на оренду земельних ділянок під об'єкти соціального призначення, будівництво соціального й доступного житла, використання земельних ділянок для розробки корисних копалин і спеціального водокористування, відповідно до отриманих спеціальних дозволів (ліцензіями), використання релігійними організаціями (під культовими будовами), які легалізовані в Україні. Згідно розділу 2 пункту 1 Заключних положень вищевказаного Закону України даний Закон набуває чинності з дня його опублікування та застосовується з дня втрати дії відповідних положень розділу 2 Закону України „Про державний бюджет України на 2008 рік і про внесення змін у деякі законодавчі акти України», тобто з 22 травня 2008 року, що свідчить про ретроспективний характер дії Закону.

У зв'язку з викладеним, з 22 травня 2008 року з моменту втрати чинності Закону України „Про Державний бюджет України на 2008 рік і про внесення змін у деякі законодавчі акти України”, застосовувався Закон України „Про внесення змін у деякі законодавчі акти України” № 309-VI, яким також, як і раніше з 1 січня 2008 року передбачалось надання земельних ділянок в оренду винятково на аукціонах.

Аналізуючи наведені норми права, слід дослідити правовідносини, які виникають між зацікавленими юридичними особами та органами місцевого самоврядування під час отримання на умовах оренди земельних ділянок.

Процедура по отриманню земельних ділянок юридичними особами в користування відбувається згідно вимог статей 123 та 151 Земельного кодексу України у декілька етапів, а виниклі земельні правовідносини реалізуються у вигляді прийняття рішень вповноважених державою органами, органами місцевого самоврядування, які, водночас, є юридичними фактами з виникненням та існуванням яких зацікавлені особи наділяються певними правами та обов'язками в сфері землекористування.

Пунктом 6.16 рішення 39-ї сесії Сімферопольської міської ради V-го скликання від 24 липня 2008 року яким ПП „ВКФ „ОАЗИС" дозволено розробка проекту землеустрою по відводу земельної ділянки площею 0,4500 га по вулиці Генерала Васильєва для будівництва виробничої бази й цеху хлібопекарні, що оскаржується, є невід'ємною складовою процедури набуття права оренди на землю, а тому застосування до порядку його прийняття процедури земельних торгів було обов'язковим. Зазначене положення судом при розгляді справи проігноровані, що призвело до винесення незаконного рішення суду.

Отже, прийняте без урахування цього положення пункт 6.16 рішення 39-ї сесії Сімферопольської міської ради 5 скликання від 24 липня 2008 року про дозвіл ПП „ВКФ „ОАЗИС”, розробки проекту землеустрою по відводу земельної ділянки площею 0,4500 га по вулиці Генерала Васильєва для будівництва виробничої бази й цеху хлібопекарні є не законним та підлягає скасуванню.

З висновками суду, щодо відсутності обов'язкової вимоги розроблення містобудівного обґрунтування, також неможливо погодитися з наступних підстав.

Відповідно до статті 1 Закону України „Про планування і забудову територій” регіональні правила забудови - нормативно-правовий акт, яким встановлюється загальний для територій і населених пунктів області, Автономної Республіки Крим (крім міст Києва та Севастополя, міст республіканського значення Автономної Республіки Крим, міст обласного значення) порядок планування, забудови та іншого використання територій і окремих земельних ділянок.

Стаття 17 Закону України „Про основи містобудування” передбачено, що основою для вирішення питань вибору, вилучення (викупу), надання у власність чи користування земель для містобудівних потреб є містобудівна документація у вигляді затверджених текстових і графічних матеріалів, якими регулюється планування, забудова та інше використання територій.

Згідно до статті 21 Закону України „Про планування і забудову територій” регіональні правила забудови розробляються на основі типових регіональних правил забудови, затверджених спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади з питань архітектури та містобудування.

Регіональні правила забудови після їх погодження з відповідними органами містобудування та архітектури, охорони культурної спадщини, земельних ресурсів, природоохоронними, санітарно-епідеміологічними органами затверджуються відповідно Верховною Радою Автономної Республіки Крим, обласними радами. Затверджені регіональні правила забудови підлягають оприлюдненню через регіональні засоби масової інформації.

Регіональні правила забудови є обов'язковими для суб'єктів містобудування на території відповідного регіону, за винятком населених пунктів, для яких рішенням сільських, селищних, міських рад затверджені місцеві правила забудови цих населених пунктів відповідно до статті 22 Закону.

Постановою Верховної ради АР Крим від 18 вересня 2002 року №241-3/02 були затверджені Регіональні правила забудови і використання територій в АР Крим. Відповідно до пункту 1 розділу 5 „Регіональних правил забудови і використання територій в АР Крим”, право на будівництво або розміщення даних об'єктів мають всі підприємства, організації і установи, фізичні особи, які мають статус підприємця, при наявності ліцензії на відповідний вид діяльності згідно до статутних документів.

Разом з тим, регулювання земельних відносин між юридичними (фізичними) особами і органом місцевого самоврядування при будівництві або розміщенні об'єктів торгівлі, обслуговування, автосервісу та реклами здійснюються у відповідності до законодавства України та нормативно - правових актів АР Крим.

Узгодження будівництва або розміщення тимчасових об'єктів, малих архітектурних форм для здійснення підприємницької діяльності, реклами проводиться головним архітектором міста (району) у відповідності до комплексних схем розміщення об'єктів торгівлі та обслуговування, реклами.

Комплексні схеми розміщення об'єктів торгівлі та обслуговування, реклами і зміни до них узгоджуються місцевими органами земельних ресурсів, санітарно - епідеміологічної служби, пожежного нагляду, комунальними і інженерними службами міста (району), ДАЇ, регіональними органами з охорони природи, з охорони культурної спадщини, Республіканським комітетом АР Крим з торгівлі, громадського харчування та побутового обслуговування, у разі необхідності направляються на держекспертизу в Республіканський комітет АР Крим по земельним ресурсам.

Узгоджена схема в обов'язковому порядку розглядається міською (районною) містобудівною радою, Республіканською містобудівною радою Міністерства будівельної політики і архітектури АР Крим і затверджується органом місцевого самоврядування.

У місті Сімферополі комплексні схеми розміщення об'єктів торгівлі та обслуговування не розроблялись та не затверджувались, а тому проведене ПП „ПКФ ОАЗИС” узгодження місця розташування об'єкту не ґрунтується на чинному законодавстві.

Відповідно до статті 26 Закону України „Про планування і забудову територій” у разі відсутності місцевих правил забудови для будівництва окремого об'єкта містобудування на території кварталу існуючої забудови розробляється містобудівне обґрунтування розташування об'єкта містобудування в цьому кварталі.

Містобудівне обґрунтування повинно містити текстові та графічні матеріали, розрахунки щодо можливості розташування об'єкта містобудування в кварталі та його параметрів з урахуванням державних будівельних норм.

Відповідно до пункту 1.2 Розділу 4 Регіональних правил забудови і використання територій в АР Крим встановлення можливості розміщення будівництва входить до компетенції місцевого органу містобудування і архітектури на підставі місцевих правил використання і забудови територій населеного пункту, а в разі їх відсутності - у відповідності до містобудівної документації (генплану, проекту забудови або реконструкції кварталів, мікрорайонів).

Згідно до пункту 1.4 Розділу 4 вказаних Регіональних правил, у разі розміщення об'єктів в умовах існуючої забудови або на вільній від неї площадці при відсутності місцевих правил забудови або затвердженої містобудівної документації замовником виконується містобудівне обґрунтування, яке може бути сумісне з ескізним проектом.

Відповідно до частини 2 статті 151 Земельного кодексу України вибір земельних ділянок для розміщення об'єктів проводиться юридичними особами, зацікавленими у їх відведенні. Органи виконавчої влади або органи місцевого самоврядування зобов'язані в порядку, визначеному законодавством України, надавати інформацію юридичним особам, зацікавленим у відведенні земельних ділянок, щодо можливих варіантів розміщення об'єктів відповідно до затвердженої містобудівної документації та документації із землеустрою. Порядок вибору земельних ділянок для розміщення об'єктів встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Постановою Кабінету Міністрів України № 427 від 31 березня 2004 року затверджено Порядок вибору ділянок для розміщення об'єктів.

Пунктом 3 зазначеного Порядку встановлено, що юридична особа, заінтересована у відведенні земельної ділянки, звертається з клопотанням до сільської, селищної, міської ради, районної Київської чи Севастопольської міської державної адміністрації, до повноважень якої належить вирішення питання про вибір земельної ділянки. До клопотання додаються копії установчого документа та свідоцтва про державну реєстрацію юридичної особи, а також у разі наявності-копії матеріалів проектів будівництва об'єктів (типових проектів або проектів повторного застосування), містобудівного обґрунтування розташування об'єкта на території кварталу існуючої забудови, інших проектних матеріалів щодо умов забудови земельної ділянки.

Відповідно до пункту. 1.1 Державних будівельних норм Б. 1.1-4-2002 „Склад, зміст, порядок розробки, узгодження та затвердження містобудівного обґрунтування” містобудівне обґрунтування розташування об'єкта містобудування розробляється при відсутності затвердженої містобудівної документації детальних планів, проектів забудови, або реконструкції кварталів, мікрорайонів та місцевих правил забудови. П.1.4 даних норм передбачено, що містобудівне обгрунтування після його затвердження у встановленому порядку додається до складу матеріалів узгодження місцярозташування об'єкту згідно Земельного кодексу України та є підставою для прийняття відповідного рішення.

Пунктом 1 статті 33 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Згідно зі статтею 34 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відповідно до частини 1 статті 101 Господарського процесуального кодексу України у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу. Додаткові докази приймаються судом, якщо заявник обґрунтував неможливість їх подання суду першої інстанції з причин, що не залежали від нього.

Згідно з пунктом 1 частини 1 статті 104 Господарського процесуального кодексу України підставами для скасування або зміни рішення місцевого господарського суду є неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи.

Враховуючи вищенаведене, судова колегія вважає, що рішення суду першої інстанції прийнято при неповному з'ясування обставин, що мають значення для справи, а тому підлягає скасуванню.

За такими обставинами судова колегія скасовує судове рішення.

При прийнятті нового рішення судова колегія задовольняє позовні вимоги прокурора міста Сімферополя у повному обсязі.

Керуючись статтями 46, 99, 101, пунктом 2 статті 103, пунктом 3 частини 1 статті 104, статтею 105 Господарського процесуального кодексу України, суд П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу заступника прокурора міста Сімферополя задовольнити.

Рішення господарського суду Автономної Республіки Крим від 11 листопада 2010 року у справі № 5002-5/3591-2010 скасувати.

Прийняти нове рішення

Позов задовольнити.

Визнати недійсним пункт 6.16 рішення 39-ї сесії Сімферопольської міської ради V-го скликання від 24 липня 2008 року, яким Приватному підприємству „Виробнича-комерційній фірмі „ОАЗИС” дозволено розробка проекту землеустрою по відводу земельної ділянки площею 0,4500 га по вулиці Генерала Васильєва в місті Сімферополі для будівництва виробничої бази й цеху хлібопекарні.

Стягнути з Сімферопольської міської ради (95000, АР Крим, місто Сімферополь, вулиця Товстого, будинок 15, код ЄДРПОУ 04055630) судові витрати - 85,00 грн. державного мита в дохід бюджету та 236,00 грн. витрати на інформаційне забезпечення процесу.

Господарському суду Автономної Республіки Крим видати накази.

Головуючий суддя М.І. Ткаченко

Судді І.В. Антонова

Л.М. Заплава