Ухвала суду № 135037473, 06.01.2026, Бабушкінський районний суд м. Дніпропетровська

Справа № 932/3685/24

Провадження № 6/932/4/26

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

06 січня 2026 року Шевченківський районний суд міста Дніпра

в складі: головуючого-судді: Цитульський В.І.

за участю секретаря: Підопригори Р.А.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м. Дніпро подання приватного виконавця виконавчого округу Дніпропетровської області

Шаган Олексія Анатолійовича про тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України ОСОБА_1 , заінтересована особа: АТ КБ «Приватбанк», -

В С Т А Н О В И В:

Зміст подання.

Приватним виконавцем здійснюється зведене виконавче провадження № 76571580 про стягнення з ОСОБА_1 на користь АТ «Приватбанк» заборгованості та судового збору на загальну суму 56659,51 грн. У ході виконання встановлено, що боржник не отримує офіційного доходу, кошти на його банківських рахунках (Кредобанк, Райффайзен, Універсал, Приватбанк) практично відсутні, а зареєстрований за ним легковий автомобіль Honda Accord з грудня 2024 року перебуває в розшуку. Незважаючи на вжиті заходи, зокрема накладення арешту на майно та кошти, виклик боржника та вихід за місцем його проживання, рішення залишається невиконаним (стягнуто лише 6,38 грн.).

Обґрунтовуючи необхідність обмеження, виконавець зазначає, що боржник має паспорт для виїзду за кордон і, за заявою стягувача, ймовірно перебуває за межами України, куди виїхав ще до відкриття провадження. Оскільки ОСОБА_1 не подав декларацію про доходи, не з`являється на виклики та не вчиняє дій для погашення боргу, виконавець розцінює це як свідоме ухилення від виконання зобов`язань. Таким чином, виконавець просить суд тимчасово обмежити боржника у праві виїзду за межі України до повного виконання рішення суду для забезпечення ефективності примусового стягнення.

Враховуючи положення статті 441 ЦПК України, оглянувши матеріали подання та матеріали справи суд доходить такого висновку.

Фактичні обставини, встановлені судом.

Судом встановлено, що на виконанні у приватного виконавця виконавчого округу Дніпропетровської області Шагана О.А. з 15.11.2024 перебуває зведене виконавче провадження № 76571580, до складу якого входять провадження № 76567470 та № 76567494 з примусового виконання виконавчих листів № 932/3685/24, виданих 13.11.2024 Бабушкінським районним судом м. Дніпропетровська про стягнення з ОСОБА_1 на користь АТ «КБ «Приватбанк» заборгованості та судового збору.

У межах зазначеного провадження виконавцем 15.11.2024 було винесено постанови про відкриття виконавчого провадження, про стягнення основної винагороди та про розмір мінімальних витрат, а також того ж дня винесено постанову № 76567470 про об`єднання виконавчих проваджень у зведене та постанову про арешт майна боржника.

Продовжуючи заходи примусового виконання, 18.11.2024 виконавець виніс постанову про арешт коштів боржника, яку було направлено до банківських установ через АСВП, проте за результатами її виконання з`ясовано, що на рахунках в АТ «Кредобанк», АТ «Райффайзен Банк», АТ «Універсал Банк» та АТ КБ «Приватбанк» кошти відсутні, а загальна сума стягнення склала лише 6,38 грн.

У зв`язку з неотриманням відомостей про місцезнаходження рухомого майна, 09.12.2024 виконавцем було винесено постанову про розшук транспортного засобу боржника HONDA ACCORD (н.з. НОМЕР_1 ), який станом на день звернення до суду не розшуканий.

Протягом періоду виконання виконавцем було направлено запити до контролюючих органів, за відповідями яких встановлено відсутність у боржника офіційних доходів та нерухомого майна, а згідно з даними ІКС ДМС підтверджено наявність у ОСОБА_1 паспорта громадянина України для виїзду за кордон серії НОМЕР_2 .

З метою безпосередньої перевірки майнового стану 20.11.2025 на адресу боржника було направлено виклик, а 08.12.2025 здійснено вихід за місцем його реєстрації, що не призвело до виявлення активів.

Крім того, на підставі заяви стягувача від 01.12.2025 та отриманої 16.12.2025 відповіді ДПС України про відсутність даних щодо перетину кордону в період з 13.11.2024 по 20.11.2025, виконавцем зафіксовано факт невиконання боржником обов`язку щодо подання декларації та неявки на виклик.

Норми права, застосовані судом.

Пунктом 19 ч. 3 ст. 18 Закону України Про виконавче провадження передбачено, що виконавець під час здійснення виконавчого провадження має право у разі ухилення боржника від виконання зобов`язань, покладених на нього рішенням, звертатися до суду за встановленням тимчасового обмеження у праві виїзду боржника - фізичної особи чи керівника боржника - юридичної особи за межі України до виконання зобов`язань за рішенням або погашення заборгованості за рішеннями про стягнення періодичних платежів.

Згідно з ст. 441 ЦПК України, тимчасове обмеження фізичної особи у праві виїзду за межі України може бути застосоване судом як захід забезпечення виконання судового рішення або рішення інших органів (посадових осіб), що підлягає примусовому виконанню в порядку, встановленому законом.

Відповідно до ст. 33 Конституції України кожному, хто на законних підставах перебуває на території України, гарантується свобода пересування, вільний вибір місця проживання, право вільно залишати територію України, за винятком обмежень, які встановлюються законом.

Статтею 313 ЦК України встановлено, що фізична особа має право на свободу пересування. Фізична особа, яка досягла шістнадцяти років, має право на вільний самостійний виїзд за межі України. Фізична особа може бути обмежена у здійсненні права на пересування лише у випадках, встановлених законом.

Порядок здійснення права громадян України на виїзд з України і в`їзд в Україну, порядок оформлення документів для зарубіжних поїздок, випадки тимчасового обмеження права громадян на виїзд з України, порядок вирішення спорів у цій сфері регулюються Законом України «Про порядок виїзду з України і в`їзду в Україну громадян України».

Згідно зі статтею 6 Закону України «Про порядок виїзду з України і в`їзду в Україну громадян України» право громадянина України на виїзд з України може бути тимчасово обмежено у випадках, коли він ухиляється від виконання зобов`язань, покладених на нього судовим рішенням або рішенням інших органів (посадових осіб), що підлягає примусовому виконанню в порядку, встановленому законом, - до виконання зобов`язань або сплати заборгованості зі сплати аліментів.

Статтею 2 Протоколу 4 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) визначено, що кожен, хто законно перебуває на території будь-якої держави, в межах цієї території має право на свободу пересування і свободу вибору місця проживання.

Кожен є вільним залишати будь-яку країну, включаючи свою власну.

На здійснення цих прав не можуть бути встановлені жодні обмеження, крім тих, що передбачені законом і є необхідними в демократичному суспільстві в інтересах національної чи громадської безпеки, для підтримання публічного порядку, запобігання злочину, для захисту здоров`я чи моралі або з метою захисту прав і свобод інших осіб.

Права, викладені у пункті 1 Протоколу Конвенції, також можуть у певних місцевостях підлягати обмеженням, що встановлені згідно із законом і виправдані суспільними інтересами в демократичному суспільстві.

Передбачені у законі обмеження є заходами, які покладаються на боржника з метою заклику до його правосвідомості, якщо останній ухиляється від виконання свого обов`язку, або ж переслідують пасивне та незаборонене примушування боржника до вчинення ним активних дій щоб якнайскоріше задовольнити інтереси кредитора та позбутися обмежувальних заходів.

Отже, тимчасове обмеження боржника в праві виїзду за межі України є винятковим заходом обмеження особистої свободи фізичної особи, який застосовується лише за наявності достатніх підстав вважати, що така особа ухиляється від виконання зобов`язань, покладених на неї відповідним судовим рішенням, має намір вибути за межі України з метою невиконання цього рішення.

У справі «Гочев проти Болгарії» ЄСПЛ наголосив, що обмеження свободи пересування через борги є виправданим лише тоді, коли воно реально сприяє їх поверненню. Навіть початково обґрунтований захід може стати непропорційним, якщо він автоматично продовжується протягом тривалого часу без регулярної перевірки (справи «Луордо проти Італії», «Фельдеш проти Угорщини», «Рінер проти Болгарії»). Влада зобов`язана забезпечити, щоб таке обмеження залишалося виправданим протягом усієї тривалості, а суди, як гарант незалежності, повинні здійснювати регулярний контроль, враховуючи всі фактори справи та співмірність заходу («Сіссаніс проти Румунії», «Ле Конт проти Бельгії»).

Аналіз зазначених норм свідчить про те, що застосовуючи статтю 2 Протоколу 4 до Конвенції та практику Європейського суду з прав людини, які є джерелом права в Україні, суд зобов`язаний забезпечити, щоб порушення права особи залишати країну було виправданим та пропорційним за будь-яких обставин.

Такий висновок викладений Верховним Судом в постанові від 28 жовтня 2020 року у справі № 331/8536/17-ц.

Відповідно до частини 1 ст.11 Закону України "Про виконавче провадження" державний виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів примусового виконання рішень, неупереджено, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії. Подання державного виконавця повинно бути обґрунтованим, тобто містити зазначення обставин, що підтверджують необхідність обмежити право особи на виїзд за межі України.

Відповідно до роз`яснень Верховного Суду України щодо судової практики вирішення питання про тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України від 1 лютого 2013 року, поняття «ухилення від виконання зобов`язань, покладених на боржника рішенням» варто розуміти як будь-які свідомі діяння (дії або бездіяльність) боржника, спрямовані на невиконання відповідного обов`язку у виконавчому провадженні, коли виконати цей обов`язок у нього є всі реальні можливості (наприклад, наявність майна, грошових коштів тощо) і цьому не заважають будь-які незалежні від нього об`єктивні обставини (непереборної сили, події тощо). Законом передбачено юридичні санкції у вигляді тимчасового обмеження у праві виїзду не за наявність факту невиконання зобов`язань, а за ухилення від їх виконання. У зв`язку з цим, з метою всебічного і повного з`ясування всіх обставин справи, встановлення дійсних прав та обов`язків учасників спірних правовідносин, суду належить з`ясувати, чи дійсно особа свідомо не виконувала належні до виконання зобов`язання в повному обсязі або частково.

Ухилення боржника від виконання своїх зобов`язань є оціночним поняттям. Теоретично їх невиконання може бути зумовлене об`єктивними причинами, наприклад, внаслідок відсутності майна, роботи, незадовільного фінансового стану, тривалого відрядження, важкої хвороби тощо. Однак, воно може мати й принципово інше походження, суб`єктивне, коли боржник свідомо ухиляється від виконання - має змогу виконати зобов`язання у повному обсязі або частково, але не робить цього без поважних причин.

Висновки суду.

Аналізуючи встановлені обставини, суд приходить до висновку, що подання приватного виконавця не підлягає задоволенню, оскільки воно є передчасним та позбавленим належного правового обґрунтування.

Ключовою умовою для обмеження свободи пересування особи є не сам факт наявності невиконаного обов`язку, а доведений факт свідомого та умисного ухилення боржника від його виконання.

У даній справі матеріали виконавчого провадження свідчать про те, що приватним виконавцем не було забезпечено належного інформування боржника про початок примусового виконання рішення. Повернення поштової кореспонденції, зокрема постанови про відкриття провадження та вимог-викликів, з відміткою «за закінченням терміну зберігання» не може бути ототожнено з відмовою боржника від їх отримання або з його обізнаністю про вимоги виконавця.

З огляду на правові позиції Верховного Суду, така форма повернення листа лише констатує факт невручення, а не свідчить про суб`єктивний намір особи переховуватися від правосуддя чи примусового виконання.

Окремої уваги заслуговує твердження виконавця про ймовірне перебування боржника за кордоном ще до моменту відкриття виконавчого провадження. Такий аргумент фактично заперечує логічну доцільність застосування обмеження на виїзд, оскільки цей захід за своєю природою є превентивним і має на меті утримати особу в межах юрисдикції України для забезпечення виконання рішення. Якщо особа вже знаходиться за межами країни, встановлення заборони на виїзд втрачає будь-який правовий сенс і не може сприяти реальному поверненню боргу. Більше того, відсутність боржника в країні пояснює причини невручення йому поштових відправлень об`єктивними обставинами, що повністю виключає можливість стверджувати про наявність у його діях ознак умисного ухилення.

Дотримуючись принципів, сформованих Європейським судом з прав людини, зокрема у справі «Гочев проти Болгарії», суд наголошує, що втручання у право особи залишати свою країну повинно бути не лише законним, а й пропорційним меті гарантування повернення боргів.

Встановлення безстрокового обмеження щодо особи, яка не була належним чином повідомлена про провадження, було б надмірним тягарем та порушенням балансу між інтересами стягувача та основоположними правами людини.

Оскільки виконавцем не доведено, що боржник знає про обов`язок і має реальну можливість його виконати, але свідомо цього не робить, підстави для задоволення подання відсутні.

Щодо заявленого разом із поданням клопотання про витребування доказів, суд відмовляє у його задоволенні, оскільки специфіка розгляду питань за статтею 441 ЦПК України передбачає прийняття рішення на підставі вже зібраних виконавцем доказів, а процесуальний закон не передбачає стадії витребування додаткових матеріалів у межах цієї спрощеної процедури.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 260, 353, 441 ЦПК України, суд, -

У Х В А Л И В:

У задоволенні клопотання про витребування доказів відмовити.

В задоволенні подання приватного виконавця виконавчого округу Дніпропетровської області Шагана Олексія Анатолійовича про тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України ОСОБА_1 - відмовити.

Ухвала набирає законної сили з дати її прийняття.

Апеляційна скарга на ухвалу суду подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції протягом п`ятнадцяти днів з дня її проголошення. Учасник справи, якому ухвала суду не була вручена у день її проголошення або складання, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду.

Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 цього Кодексу.

Ухвалу складено та підписано 06.01.2026.

Суддя В.І. Цитульський