Ухвала суду № 135017803, 20.03.2026, Київський окружний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД У Х В А Л А

про закриття провадження у справі

20 березня 2026 року м. Київ №320/51273/25

Київський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Дудіна С.О., розглянувши у порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом Головного управління Генерального штабу Збройних Сил України до Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у місті Києві та Київській області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) про визнання протиправним та скасування повідомлення,

в с т а н о в и в:

До Київського окружного адміністративного суду звернулося Головне управління Генерального штабу Збройних Сил України (далі по тексту також позивач, ГУ ГШ ЗСУ) з позовом до Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у місті Києві та Київській області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) (далі по тексту також відповідач, ВПВР), в якому просить суд визнати протиправним та скасувати повідомлення про вчинення кримінального правопорушення у ВП №76993776 від 10.09.2025.

Обґрунтовуючи свої вимоги, позивач повідомив, що рішенням Київського окружного адміністративного суду від 18.09.2024 у справі № 320/36013/23, залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 26.12.2024, зобов`язано Фінансове управління нарахувати та виплатити компенсацію втрати частини доходів у зв`язку порушенням строків виплати індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 08.12.2017 за весь час затримки виплати - з 01.01.2016 по 18.06.2023 та стягнуто середній заробіток за час затримки розрахунку його при звільненні за період з 08.12.2017 до 24.06.2023.

Позивач пояснив, що 28.01.2025 державним виконавцем винесено постанову про відкриття виконавчого провадження №76993776. Позивач повідомляв державного виконавця про часткове виконання судового рішення та про можливість повного його виконання після надходження фінансування від забезпечуючого фінансового органу. Проте, державним виконавцем відносно позивача застосовано штраф постановами, направлено вимогу щодо надання підтверджуючих даних стосовно повного виконання рішення суду та 10.09.2025 направлено повідомлення про вчинення посадовими особами Фінансового управління кримінального правопорушення за невиконання судового рішення.

Позивач вважає протиправним означене повідомлення з огляду на наявність поважних причин невиконання у повному обсязі судового рішення.

Позивач стверджує, що під час вжиття ним заходів щодо виконання рішення суду не встановлено наявності вини та умислу на навмисне невиконання рішення Київського окружного адміністративного суду від 18.09.2024 року №320/36013/23, а тому повідомлення про вчинення кримінального правопорушення підлягає скасуванню.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 31.10.2025 відкрито провадження у справі, вирішено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.

Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та фактам, суд зазначає таке.

Згідно частиною другою статті 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

Відповідно до частини першої статті 5 Кодексу адміністративного судочинства України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист у спосіб, визначений в цій статті.

За принципом поділу державної влади в України, закріпленому у статті 6 Конституції України, органи законодавчої, виконавчої та судової влади здійснюють свої повноваження у встановлених Конституцією України межах відповідно до законів України.

Право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб порушення, про яке стверджує позивач, було обґрунтованим. Таке порушення прав має бути реальним, стосуватися індивідуально виражених прав або інтересів особи, яка стверджує про їх порушення.

Стосовно конституційного права особи на захист від порушень з боку органів державної влади, то офіційне тлумачення положень частини другої статті 55 Конституції України міститься, зокрема, у рішенні Конституційного Суду України від 14.12.2011 №19-рп/2011, в якому Конституційний Суд України, серед іншого, зазначив, що «...права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави (частина друга статті 3 Конституції України). Для здійснення такої діяльності органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові і службові особи наділені публічною владою, тобто мають реальну можливість на підставі повноважень, встановлених Конституцією і законами України, приймати рішення чи вчиняти певні дії. Особа, стосовно якої суб`єкт владних повноважень прийняв рішення, вчинив дію чи допустив бездіяльність, має право на захист.

Рішення, прийняті суб`єктами владних повноважень, дії, вчинені ними під час здійснення управлінських функцій, а також невиконання повноважень, встановлених законодавством (бездіяльність), можуть бути оскаржені до суду відповідно до частин першої, другої статті 55 Конституції України. Для реалізації кожним конституційного права на оскарження рішень, дій чи бездіяльності вказаних суб`єктів у сфері управлінської діяльності в Україні утворено систему адміністративних судів.

Стосовно «порушеного права», за захистом якого особа може звертатися до суду, то за змістом рішення Конституційного Суду України від 1 грудня 2004 року №18-рп/2004 це поняття, яке вживається у низці законів України, має той самий зміст, що й поняття «охоронюваний законом інтерес». Щодо останнього, то в тому ж рішенні Конституційний Суд України зазначив, що «поняття «охоронюваний законом інтерес» означає правовий феномен, який: а) виходить за межі змісту суб`єктивного права; б) є самостійним об`єктом судового захисту та інших засобів правової охорони; в) має на меті задоволення усвідомлених індивідуальних і колективних потреб; г) не може суперечити Конституції і законам України, суспільним інтересам, загальновизнаним принципам права; д) означає прагнення (не юридичну можливість) до користування у межах правового регулювання конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом; є) розглядається як простий легітимний дозвіл, тобто такий, що не заборонений законом. Охоронюваний законом інтерес регулює ту сферу відносин, заглиблення в яку для суб`єктивного права законодавець вважає неможливим або недоцільним.».

Отже гарантоване статтею 55 Конституції України й конкретизоване у звичайних законах України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб порушення, про яке стверджує позивач, було обґрунтованим. Таке порушення прав має бути реальним, стосуватися індивідуально виражених прав або інтересів особи, яка стверджує про їх порушення.

У позовній заяві позивач просить визнати протиправним та скасувати повідомлення про вчинення кримінального правопорушення, в якому державний виконавець просить розглянути питання щодо притягнення до кримінальної відповідальності посадових осіб ФУ ГШ ЗСУ за невиконання рішення суду у справі №320/36013/23.

У контексті наведених спірних правовідносин суд звертає увагу насамперед на те, що кожна особа, яка звернулася за судовим захистом, розпоряджається своїми вимогами на свій розсуд, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

За приписами пункту 1 частини першої статті 19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема, спорах фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово висловлювала правові позиції щодо правил віднесення спорів до адміністративної юрисдикції.

Зокрема у постановах від 21.11.2018 у справі №520/13190/17, від 27.11.2018 у справі №820/3534/17, від 19.02.2020 у справі №1340/3580/18 та інших Велика Палата дійшла наступних висновків:

«До компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), прийнятих або вчинених ними під час здійснення владних управлінських функцій, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення.

Публічно-правовий спір має особливий суб`єктний склад. Участь суб`єкта владних повноважень є обов`язковою ознакою для того, щоб класифікувати спір як публічно-правовий. Проте сама по собі участь у спорі суб`єкта владних повноважень не дає підстав ототожнювати спір з публічно-правовим та відносити його до справ адміністративної юрисдикції.

Під час визначення предметної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі.

Визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин».

Згідно пункту 2 частини першої статті 4 КАС України публічно-правовий спір - спір, у якому: хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв`язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій; або хоча б одна сторона надає адміністративні послуги на підставі законодавства, яке уповноважує або зобов`язує надавати такі послуги виключно суб`єкта владних повноважень, і спір виник у зв`язку із наданням або ненаданням такою стороною зазначених послуг; або хоча б одна сторона є суб`єктом виборчого процесу або процесу референдуму і спір виник у зв`язку із порушенням її прав у такому процесі з боку суб`єкта владних повноважень або іншої особи.

Окрім того, обов`язковою умовою надання правового захисту судом є наявність відповідного порушення суб`єктом владних повноважень прав, свобод або інтересів особи на момент її звернення до суду. Порушення має бути реальним, стосуватися (зачіпати) зазвичай індивідуально виражених прав чи інтересів особи, яка стверджує про їх порушення. Об`єктом судового захисту є фактично порушені суб`єктивні права особи.

Водночас, суд зазначає, що оскаржуване повідомлення про вчинення кримінального правопорушення не є тим рішенням суб`єкта владних повноважень, яке передбачає для позивача наслідки, тобто зазначене повідомлення не породжує і не припиняє його прав та обов`язків, а отже, не порушує його прав та інтересів.

Фактично оскаржуване повідомлення про вчинення кримінального правопорушення лише фіксує факт можливого правопорушення та є підставою для подальшого розгляду справи уповноваженим органом. Повідомлення державного виконавця є первинним кроком, що може призвести до початку кримінального провадження.

В даному випадку поняття «спір, який не підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства» слід тлумачити в ширшому значенні, тобто як поняття, що стосується тих спорів, які не підлягають розгляду в порядку адміністративного судочинства, і тих, які взагалі не підлягають судовому розгляду.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 238 КАС України суд закриває провадження у справі, якщо справу не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.

Ужите в цій нормі формулювання «не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства» треба розуміти і трактувати так, що не підлягають розгляду за цими правилами не тільки справи, спори в яких виникають поза сферою адміністративних публічно-правових відносин, але й ті, на які поширюється юрисдикція адміністративних судів, однак щодо них на рівні імперативного законодавчого положення встановлено вимогу, яка обмежує таке звернення і відтерміновує судовий захист порушеного права до події, з настанням якої виникають відповідні для цього підстави. Для зазначення в якості однієї з підстав позову про скасування рішення про притягнення державного службовця до дисциплінарної відповідальності неправомірності спірної пропозиції такою подією чи фактором є рішення, ухвалене за наслідками її розгляду разом з матеріалами дисциплінарного провадження, тобто тільки після ухвалення відповідним органом (КМУ) рішення, яким буде притягнуто до дисциплінарної відповідальності такого державного службовця. Тобто, лише після накладення дисциплінарного стягнення на підставі спірної пропозиції у сукупності з дослідженими відповідачем матеріалами дисциплінарної справи у позивача виникне право для звернення до суду за захистом порушених, на його думку, прав та інтересів у цій частині.

Узагальнюючи наведене, можна констатувати, що спірне повідомлення є тим документом, який не може бути окремим (самостійним) предметом судового розгляду. Ці обставини унеможливлюють подальший розгляд справи й ухвалення рішення по суті спору, а є підставами для закриття провадження у справі, оскільки її не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.

Частиною першою статті 239 КАС України визначено, що якщо провадження у справі закривається з підстави, встановленої пунктом 1 частини першої статті 238 цього Кодексу, суд повинен роз`яснити позивачеві, до юрисдикції якого суду віднесено розгляд справи.

Відповідно до правових позицій Великої Палати Верховного Суду у справах №816/228/17, №813/5892/15, №826/9464/18 поняття спору, який не підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства, необхідно тлумачити в контексті частини третьої статті 124 Конституції України в ширшому значенні, тобто як поняття, що стосується тих спорів, які не підпадають під юрисдикцію не лише адміністративних судів, а взагалі не підлягають судовому розгляду.

Керуючись статтями 238, 239, 243, 248, 256 КАС України, суд

у х в а л и в :

Закрити провадження в адміністративній справі.

Копію даної ухвали видати (надіслати) учасникам справи (їх представникам).

Ухвала набирає законної сили негайно після її проголошення. Ухвала, постановлена судом поза межами судового засідання або у судовому засіданні у разі неявки учасників справи, під час розгляду справи в письмовому провадженні, набирає законної сили з моменту її підписання.

Суддя Дудін С.О.