Рішення № 134991955, 13.03.2026, Дубровицький районний суд Рівненської області

Справа №949/2724/25

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

13 березня 2026 року м.Дубровиця

Дубровицький районний суд Рівненської області у складі:

головуючого - судді: Оборонової І.В.,

за участю секретаря: Волкодав А.А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Дубровиця в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,

В С Т А Н О В И В:

Представник позивача Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» через підсистему «Електронний суд» звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 та просить стягнути з відповідачки заборгованість за кредитним договором № 8671243 від 16 січня 2025 року у загальному розмірі 18 435,00 грн, а також судові витрати.

Позовні вимоги обгрунтовує тим, що 16 січня 2025 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Авентус Україна» та ОСОБА_1 укладено договір про надання споживчого кредиту № 8671243, відповідно до умов якого відповідачці було надано кредитні кошти. У подальшому 19 січня 2025 року між сторонами укладено додаткову угоду до вказаного договору, якою суму кредиту було збільшено до 5500,00 грн. Позивач зазначає, що відповідачка взяті на себе зобов`язання належним чином не виконала, кредитні кошти та проценти у повному обсязі не повернула, у зв`язку з чим утворилась заборгованість. Крім того, позивач зазначає, що право вимоги за кредитним договором № 8671243 перейшло до нього на підставі договору факторингу, укладеного між первісним кредитором Товариством з обмеженою відповідальністю «Авентус Україна» та позивачем. Відповідно до умов зазначеного договору факторингу первісний кредитор відступив позивачу право грошової вимоги до боржників, у тому числі до відповідачки за кредитним договором № 8671243.

У позовній заяві представник позивача просив розглянути справу за його відсутності, позовні вимоги підтримав у повному обсязі.

До початку розгляду справи від представника відповідачки ОСОБА_1 адвоката Федорова Євгена Геннадійовича надійшов відзив на позовну заяву.

У відзиві зазначено, що кредитний договір № 8671243 від 16 січня 2025 року був укладений відповідачкою не з метою отримання кредитних коштів для власних потреб, а під впливом обману та психологічного тиску з боку третьої особи ОСОБА_2 , який шляхом зловживання довірою змусив її оформити кредитні зобов`язання та заволодів отриманими коштами. За наведеними обставинами відкрито кримінальне провадження № 12025181110000212 від 23 липня 2025 року за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 190 КК України, у якому відповідачка визнана потерпілою. У зв`язку з цим він вважає, що волевиявлення відповідачки при укладенні договору не було вільним, а правочин вчинено під впливом обману, що відповідно до статей 203, 230 ЦК України виключає виникнення для неї прав та обов`язків за таким договором. Крім того, у відзиві зазначено, що позивачем безпідставно нараховано відсотки та штрафні санкції, оскільки такі нарахування, на думку відповідачки, суперечать вимогам законодавства, зокрема положенням щодо обмеження відповідальності боржників у період дії воєнного стану, а також перевищують граничний розмір процентної ставки у 1 % на день. Також він зазначає, що відповідачкою було здійснено часткове погашення заборгованості за кредитним договором шляхом сплати трьох платежів на користь первісного кредитора Товариства з обмеженою відповідальністю «АВЕНТУС УКРАЇНА» на загальну суму 4 778,70 грн, що підтверджується відповідними квитанціями. Зазначені платежі не враховані позивачем при визначенні розміру заборгованості, у зв`язку з чим заявлена до стягнення сума є завищеною, а фактичний залишок тіла кредиту становить 721,30 грн. Крім того, посилається на лист первісного кредитора, яким було запропоновано погашення заборгованості шляхом сплати лише суми основного боргу без нарахування відсотків та штрафних санкцій, що відчить про відсутність підстав для стягнення додаткових платежів. Окрім цього, у відзиві зазначено, що позивачем недобросовісно здійснено розрахунок заборгованості, оскільки у ньому не враховано фактично здійснені відповідачкою платежі, що свідчить про намагання повторно стягнути вже сплачені кошти. Також вказує, що відповідачка не була належним чином повідомлена про відступлення права вимоги за кредитним договором, у зв`язку з чим не мала можливості виконати зобов`язання новому кредитору. Крім того, ставить під сумнів належність та допустимість поданого позивачем розрахунку заборгованості як доказу, оскільки він не підтверджений первинними бухгалтерськими документами та не відображає реального руху коштів. Також у відзиві наведено доводи щодо неспівмірності заявлених позивачем вимог, зокрема з урахуванням обставин відступлення права вимоги за договором факторингу за значно меншою ціною, що свідчить про намагання позивача отримати безпідставне збагачення. З урахуванням викладеного, просить суд прийняти відзив до розгляду, долучити його до матеріалів справи, визнати наданий позивачем розрахунок заборгованості неналежним та недопустимим доказом та відмовити у задоволенні позову.

Крім того, від представника відповідачки адвоката Федорова Євгена Геннадійовича до суду надійшли додаткові письмові пояснення, у яких він звертає увагу суду на обставини, які свідчать про систематичну недобросовісну поведінку первісного кредитора Товариства з обмеженою відповідальністю «Авентус Україна», правонаступником права вимоги якого є позивач. Зокрема зазначає, що рішенням Національного банку України від 14 липня 2025 року до Товариства з обмеженою відповідальністю «Авентус Україна» (код ЄДРПОУ 41078230) було застосовано захід впливу у вигляді штрафу у розмірі 2 448 000,00 грн. Підставою для застосування зазначеного заходу впливу стали встановлені Національним банком України факти порушення вимог щодо етичної поведінки при взаємодії зі споживачами, передбачених нормативно-правовими актами Національного банку України, а також недотримання вимог законодавства у сфері споживчого кредитування. Крім того відповідно до рішення Національного банку України від 21 січня 2026 року № 16-рш Товариство з обмеженою відповідальністю «Авентус Україна» включено до переліку значимих фінансових компаній. Такий статус надається фінансовим установам, діяльність яких має значний вплив на ринок фінансових послуг та потребує посиленого нагляду з боку регулятора у зв`язку з підвищеними ризиками порушення прав споживачів. Також зазначає, що заявлена позивачем до стягнення сума заборгованості у розмірі 18 435,00 грн є непропорційною порівняно із сумою фактично отриманого кредиту. Крім того, право вимоги за спірним кредитним договором було відступлено позивачу за значно нижчою ціною 1 496,92 грн, що становить близько 8,12 % від номінальної суми боргу, що свідчить про сумнівність та необґрунтованість заявлених вимог. У зв`язку з викладеним, просить суд врахувати зазначені обставини при оцінці доказів у справі та відмовити у задоволенні позову.

У позовній заяві представник позивача просить розглянути справу за його відсутності та ухвалити рішення на підставі наявних у справі доказів.

До початку розгляду справи від представника відповідачки надійшло клопотання, у якому він зазначає, що позовні вимоги не визнає у повному обсязі та просить суд розглянути справу за відсутності його та відповідачки, з урахуванням доводів, викладених у відзиві на позовну заяву та додаткових поясненнях.

Відповідно до частини другої статті 247 ЦПК України у разі неявки у судове засідання всіх учасників справи фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Дослідивши письмові докази, наявні у матеріалах справи, всебічно, повно та об`єктивно перевіривши доводи сторін, викладені у позовній заяві, відзиві на позовну заяву та додаткових письмових поясненнях, оцінивши докази у їх сукупності, суд приходить до наступних висновків.

Відповідно до частини першої статті 13 Цивільного процесуального кодексу України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, у межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи.

Згідно із частиною першою статті 76 Цивільного процесуального кодексу України доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до статті 77 Цивільного процесуального кодексу України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.

Згідно із статтею 78 Цивільного процесуального кодексу України допустимими є докази, отримані у порядку, встановленому законом.

Відповідно до статті 79 Цивільного процесуального кодексу України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.

Відповідно до статті 80 Цивільного процесуального кодексу України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи.

Згідно із частинами першою та третьою статті 81 Цивільного процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень; доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно до статті 82 Цивільного процесуального кодексу України обставини, які визнаються сторонами, не потребують доказування, якщо у суду немає сумнівів щодо добровільності такого визнання.

Предметом доказування у даній справі є: факт укладення кредитного договору між сторонами, факт отримання відповідачкою кредитних коштів, факт виконання або невиконання нею зобов`язань за договором, факт переходу права вимоги до позивача, а також розмір заборгованості.

Судом встановлено, що 16 січня 2025 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «АВЕНТУС УКРАЇНА» та ОСОБА_1 укладено договір про надання споживчого кредиту №8671243, який оформлено в електронній формі із використанням інформаційно-комунікаційної системи кредитодавця, шляхом ідентифікації відповідачки та підтвердження її волевиявлення електронним підписом у вигляді одноразового ідентифікатора, що відповідає вимогам Закону України «Про електронну комерцію» (п.1.1 Договору).

Відповідно до п.1.2 Договору кредитодавець зобов`язався надати відповідачці грошові кошти у кредит, а відповідачка отримати їх, повернути та сплатити проценти за користування кредитом, а також виконати інші обов`язки, передбачені договором.

Згідно з п.1.3 Договору сума кредиту становила 3500,00 грн, а відповідно до п.1.4 Договору строк кредитування встановлено тривалістю 360 днів, із періодичністю сплати процентів кожні 30 днів відповідно до графіка платежів, який є невід`ємною частиною договору.

Відповідно до п.1.5 Договору тип процентної ставки є фіксованим, при цьому: згідно з п.1.5.1 стандартна процентна ставка становить 1,00 % на день; згідно з п.1.5.2 передбачено знижену процентну ставку у розмірі 0,93 % на день, яка застосовується лише за умови виконання відповідачкою визначених договором умов, зокрема щодо своєчасної сплати першого платежу або часткового дострокового повернення кредиту.

При цьому договором прямо визначено, що у разі невиконання умов для отримання зниженої процентної ставки застосовується стандартна ставка, що не є зміною умов договору, а є реалізацією погодженого сторонами механізму (п.1.5.2 Договору).

Відповідно до п.1.71.10 Договору визначено економічні показники кредиту, зокрема денну процентну ставку, загальні витрати за кредитом та орієнтовну загальну вартість кредиту, які розраховані виходячи з припущення належного виконання відповідачкою зобов`язань за договором.

Згідно з п.2.1, п.2.2 Договору кредит надається у безготівковій формі шляхом перерахування коштів на платіжну картку відповідачки протягом двох календарних днів з моменту укладення договору, а кредит вважається наданим у день такого перерахування (п.2.4 Договору).

Відповідно до п.3.1 Договору проценти за користування кредитом є платою за користування кредитними коштами, нараховуються щоденно на фактичний залишок заборгованості за методом «факт/факт» та обчислюються як добуток залишку заборгованості і відповідної процентної ставки за кожен день користування кредитом.

Також договором передбачено право кредитодавця відступити право вимоги за договором третім особам без згоди відповідачки (п.4.1 Договору), що має значення для правонаступництва у даній категорії справ.

Крім того, судом встановлено, що перед укладенням договору відповідачці було надано паспорт споживчого кредиту, який містить повну інформацію про умови кредитування, зокрема суму кредиту 3500,00 грн, строк 360 днів, стандартну процентну ставку 1,00 % на день (365 % річних), знижену 0,93 % на день, а також орієнтовну загальну вартість кредиту 16100,00 грн та реальну річну процентну ставку 2333,95 % річних.

19 січня 2025 року між сторонами укладено додаткову угоду до договору про надання споживчого кредиту №8671243, яка є його невід`ємною частиною та підписана сторонами електронними підписами (п.6, п.7 Додаткової угоди).

Відповідно до п.1 Додаткової угоди сторони домовилися збільшити суму кредиту на 2000,00 грн, у зв`язку з чим п.1.3 Договору викладено в новій редакції, відповідно до якої загальний розмір кредиту становить 5500,00 грн.

Також у зв`язку зі збільшенням суми кредиту сторони погодили зміну фінансових показників кредиту, зокрема: загальні витрати за кредитом збільшено до 19740,00 грн; орієнтовну загальну вартість кредиту до 25240,00 грн; реальну річну процентну ставку до 2341,36 % річних (за стандартною ставкою) (п.1.3 Додаткової угоди).

Додатковою угодою також передбачено, що надання додаткової частини кредиту здійснюється на ті ж платіжні реквізити відповідачки, що і первісний кредит (п.2 Додаткової угоди), а інші умови договору залишаються незмінними та продовжують діяти у повному обсязі (п.4 Додаткової угоди).

Таким чином, судом встановлено, що між сторонами виникли договірні правовідносини щодо надання та повернення споживчого кредиту, умови яких визначені договором та додатковою угодою, що є його невід`ємною частиною.

Слід зазначати, що відповідачка у відзиві на позовну заяву не заперечує факту укладення кредитного договору, однак заперечує проти настання для неї правових наслідків такого правочину.

Відповідно до статей 205, 207 Цивільного кодексу України правочин може вчинятися у письмовій, у тому числі електронній формі, та вважається таким, що укладений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в електронних документах.

Згідно із положеннями статей 11, 12 Закону України «Про електронну комерцію» електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями та підписаний електронним підписом, зокрема одноразовим ідентифікатором, є таким, що укладений у письмовій формі та є обов`язковим для виконання сторонами.

Із матеріалів справи вбачається, що кредитний договір укладено в електронній формі із використанням одноразового ідентифікатора, який був направлений на номер мобільного телефону відповідачки, що свідчить про належне волевиявлення останньої.

Відповідно до статті 204 Цивільного кодексу України правочин є правомірним, якщо його недійсність не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Судом установлено, що відповідачкою не заявлено вимог про визнання кредитного договору недійсним або неукладеним, а також відсутнє відповідне судове рішення.

За таких обставин підстави для неврахування умов укладеного договору та звільнення відповідачки від виконання зобов`язань за ним відсутні.

Разом з тим судом перевірено доводи відповідачки, викладені у відзиві на позовну заяву та додаткових письмових поясненнях, щодо того, що кредитний договір був укладений під впливом обману та психологічного тиску з боку третьої особи ОСОБА_2 .

Зокрема відповідачка зазначає, що вказана особа, шляхом зловживання довірою, змусила її оформити кредитні зобов`язання, після чого заволоділа отриманими кредитними коштами, у зв`язку з чим вона не мала наміру створювати для себе правові наслідки такого правочину.

На підтвердження зазначених обставин відповідачкою надано повідомлення про вчинення кримінального правопорушення та відомості про внесення даних до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12025181110000212 від 23 липня 2025 року за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого частиною третьою статті 190 Кримінального кодексу України, у якому вона визнана потерпілою.

Оцінюючи зазначені доводи, суд виходить із наступного.

Відповідно до статті 17 Кримінального процесуального кодексу України особа вважається невинуватою у вчиненні кримінального правопорушення і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено у законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду, що набрав законної сили.

Сам факт внесення відомостей до Єдиного реєстру досудових розслідувань свідчить лише про початок досудового розслідування, але не підтверджує факту вчинення кримінального правопорушення та не встановлює обставин, які мають преюдиціальне значення для даної цивільної справи.

Крім того, відповідно до статті 230 Цивільного кодексу України правочин, який вчинено під впливом обману, може бути визнаний судом недійсним.

Разом з тим застосування наслідків, передбачених статтею 230 Цивільного кодексу України, можливе виключно за наявності відповідного судового рішення про визнання правочину недійсним.

У межах даної справи таких вимог не заявлено, відповідного рішення суду не існує, а тому суд позбавлений можливості оцінювати правочин як недійсний.

Отже, наведені доводи відповідачки про укладення договору під впливом обману самі по собі не спростовують факту виникнення цивільного зобов`язання та не є підставою для відмови у задоволенні позову.

Разом з тим зазначені обставини стосуються правовідносин відповідачки з третьою особою та не впливають на її зобов`язання перед кредитором.

Крім того суд враховує положення статті 525 Цивільного кодексу України, відповідно до якої одностороння відмова від зобов`язання не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до статті 526 Цивільного кодексу України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу.

Згідно зі статтею 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов`язанні встановлений строк його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк.

Таким чином, укладення кредитного договору та отримання грошових коштів покладає на відповідачку обов`язок повернути кредит та сплатити проценти у строки та на умовах, визначених договором.

Судом також установлено, що право вимоги за кредитним договором № 8671243 від 16 січня 2025 року перейшло від первісного кредитора Товариства з обмеженою відповідальністю «Авентус Україна» до позивача Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» на підставі договору факторингу.

На підтвердження зазначених обставин позивачем надано договір факторингу, додатки до нього, у тому числі реєстр прав вимоги, відповідно до якого до позивача перейшло право грошової вимоги до відповідачки за вказаним кредитним договором.

Відповідно до статті 1077 Цивільного кодексу України за договором факторингу одна сторона (фактор) передає або зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату, а клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).

Відповідно до статті 1078 Цивільного кодексу України предметом договору факторингу може бути як наявна, так і майбутня грошова вимога.

Згідно зі статтею 514 Цивільного кодексу України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в тому обсязі та на тих умовах, які існували на момент переходу цих прав.

Таким чином, у результаті укладення договору факторингу до позивача перейшло право вимоги до відповідачки в обсязі, який існував у первісного кредитора на момент відступлення права вимоги.

Оцінюючи доводи відповідачки щодо того, що вона не була належним чином повідомлена про відступлення права вимоги, суд зазначає наступне.

Відповідно до частини першої статті 516 Цивільного кодексу України боржник має бути повідомлений про відступлення права вимоги новому кредитору.

Разом з тим, відповідно до частини другої статті 516 Цивільного кодексу України, якщо боржник не був письмово повідомлений про заміну кредитора у зобов`язанні, новий кредитор несе ризик несприятливих для нього наслідків, зокрема у разі виконання боржником свого обов`язку первісному кредиторові таке виконання вважається належним.

Таким чином, відсутність повідомлення боржника про відступлення права вимоги не припиняє самого зобов`язання та не звільняє боржника від обов`язку виконання такого зобов`язання, а лише може впливати на належність виконання.

Судом не встановлено обставин повного виконання відповідачкою зобов`язань перед первісним кредитором після відступлення права вимоги, у зв`язку з чим зазначені доводи не спростовують наявності заборгованості.

Щодо доводів відповідачки про те, що право вимоги за кредитним договором було відступлено позивачу за значно меншою ціною, а саме 1 496,92 грн, що становить близько 8,12 % від суми заявленого боргу, суд зазначає наступне.

Ціна договору факторингу визначається за домовленістю сторін такого договору та є результатом їх вільного волевиявлення.

Відповідно до принципу свободи договору, закріпленого статтею 627 Цивільного кодексу України, сторони є вільними у визначенні умов договору, якщо вони не суперечать закону.

Вартість відступлення права вимоги не впливає на обсяг прав та обов`язків боржника, оскільки відповідно до статті 514 Цивільного кодексу України до нового кредитора переходять права у тому обсязі, який існував на момент переходу таких прав.

Отже, навіть у разі відступлення права вимоги за значно меншою ціною, це не змінює обсягу зобов`язання відповідачки перед новим кредитором.

Разом з тим зазначені обставини самі по собі не впливають на обсяг зобов`язання відповідачки та не є підставою для відмови у задоволенні позову.

Суд також перевірив доводи відповідачки щодо недобросовісної діяльності первісного кредитора Товариства з обмеженою відповідальністю «Авентус Україна», зокрема щодо застосування до нього заходів впливу Національним банком України.

Із наданих відповідачкою документів вбачається, що рішенням Національного банку України від 14 липня 2025 року до вказаного товариства застосовано захід впливу у вигляді штрафу за порушення законодавства у сфері споживчого кредитування та недотримання вимог щодо етичної поведінки.

Крім того, рішенням Національного банку України від 21 січня 2026 року № 16-рш Товариство з обмеженою відповідальністю «Авентус Україна» включено до переліку значимих фінансових компаній.

Оцінюючи зазначені обставини, суд виходить із того, що вони свідчать про певні порушення у діяльності фінансової установи, однак не стосуються безпосередньо предмета доказування у даній справі.

Предметом доказування у даній справі є, зокрема, факт укладення договору, отримання коштів, наявність заборгованості та її розмір.

Обставини, пов`язані із застосуванням до первісного кредитора заходів впливу з боку регулятора, не впливають на дійсність конкретного кредитного договору та не є підставою для звільнення відповідачки від виконання зобов`язання.

Таким чином, наведені доводи не спростовують обґрунтованість позовних вимог у частині наявності кредитного зобов`язання.

Судом також досліджено подані сторонами докази щодо розміру заборгованості та виконання відповідачкою зобов`язань за кредитним договором.

З матеріалів справи, зокрема з квитанцій про оплату, наданих відповідачкою, вбачається, що нею здійснено три платежі на користь первісного кредитора Товариства з обмеженою відповідальністю «Авентус Україна» на загальну суму 4 778,70 грн.

Вказані платежі суд визнає належними та допустимими доказами часткового виконання відповідачкою своїх зобов`язань за кредитним договором, оскільки вони підтверджуються первинними платіжними документами.

Разом з тим судом досліджено надану позивачем картку обліку договору та розрахунок заборгованості, з яких вбачається, що зазначені платежі були зараховані кредитором у рахунок погашення процентів за користування кредитом, а не в рахунок погашення основної суми боргу.

При цьому саме такий порядок зарахування платежів відповідає правовій природі грошового зобов`язання та не свідчить про неврахування здійснених відповідачкою оплат.

Відповідно до умов кредитного договору, а також усталеної практики виконання грошових зобов`язань, кошти, сплачені боржником, у першу чергу зараховуються в рахунок погашення прострочених процентів та інших платежів, а вже потім у рахунок основного боргу, якщо інше прямо не встановлено договором.

Відповідачкою не надано доказів того, що договором передбачено інший порядок зарахування платежів.

Таким чином, доводи відповідачки про необхідність зарахування сплачених коштів виключно в рахунок тіла кредиту є безпідставними.

Відповідно до статті 536 Цивільного кодексу України за користування чужими грошовими коштами боржник зобов`язаний сплачувати проценти.

Відповідно до частини першої статті 1048 Цивільного кодексу України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно із частиною другою статті 1048 Цивільного кодексу України розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором.

Таким чином, нарахування процентів за користування кредитом саме по собі відповідає вимогам законодавства.

Доводи відповідачки щодо перевищення граничного розміру процентної ставки у 1% на день є безпідставними, оскільки умовами укладеного між сторонами договору прямо передбачено фіксовану процентну ставку у розмірі 1,00% на день, що відповідає вимогам чинного законодавства.

При цьому матеріали справи не містять доказів того, що кредитором здійснювалося нарахування процентів у розмірі, що перевищує встановлений договором та законом ліміт.

Сам по собі розмір нарахованих процентів у грошовому вираженні не свідчить про перевищення денної процентної ставки, оскільки такі проценти нараховуються на залишок заборгованості протягом строку користування кредитом.

Разом з тим суд звертає увагу на те, що відповідно до принципів справедливості, добросовісності та розумності, закріплених у статті 3 Цивільного кодексу України, здійснення цивільних прав та виконання обов`язків має відбуватися добросовісно.

Відповідно до частини третьої статті 509 Цивільного кодексу України зобов`язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

Судом також досліджено повідомлення первісного кредитора, відповідно до якого станом на 19 травня 2025 року заборгованість відповідачки становила 7315,00 грн, з яких 5500,00 грн основний борг, 1815,00 грн проценти.

Разом з тим із матеріалів справи, зокрема з повідомлення первісного кредитора, вбачається, що станом на 24 вересня 2025 року заборгованість за договором зросла та становила 18 435,00 грн, у тому числі: 5500,00 грн основний борг, 6600,00 грн проценти та 6335,00 грн штрафні санкції.

Збільшення розміру заборгованості зумовлено подальшим нарахуванням процентів за користування кредитом та застосуванням штрафних санкцій у зв`язку з невиконанням відповідачкою зобов`язань за договором у встановлені строки.

Посилання відповідачки на лист первісного кредитора щодо можливості погашення заборгованості у розмірі лише суми основного боргу є безпідставними, оскільки зазначений лист носить виключно інформаційний та пропозиційний характер і не є зміною умов кредитного договору або відмовою кредитора від права вимоги.

Матеріали справи не містять доказів укладення між сторонами будь-якої додаткової угоди щодо зміни умов договору, прощення частини боргу чи припинення нарахування процентів.

Отже, зазначений лист не впливає на обсяг зобов`язань відповідачки та не спростовує правомірність нарахування заборгованості відповідно до умов договору.

Доводи відповідачки про неналежність та недопустимість розрахунку заборгованості з підстав відсутності первинних бухгалтерських документів є безпідставними.

Як встановлено судом, позивачем на підтвердження розміру заборгованості надано картку обліку кредитного договору (розрахунок заборгованості), яка містить відомості про рух грошових коштів за договором, у тому числі про надання кредитних коштів, а також нарахування процентів та інших платежів.

Судом перевірено наданий розрахунок та встановлено, що визначена позивачем заборгованість сформована з урахуванням здійснених відповідачкою платежів, які були зараховані кредитором відповідно до умов договору.

Із зазначеної картки обліку договору вбачається, що станом на дату звернення до суду заборгованість відповідачки становить: 5500,00 грн заборгованість за основним боргом; 6600,00 грн заборгованість за процентами за користування кредитом; 6335,00 грн заборгованість за штрафними санкціями; разом: 18 435,00 грн.

Крім того, матеріали справи містять таблицю обчислення загальної вартості кредиту та графік платежів, які відображають порядок і умови нарахування процентів за користування кредитом відповідно до умов договору.

Надані документи у своїй сукупності дають можливість суду перевірити правильність визначення розміру заборгованості, встановити періоди її нарахування та врахування здійснених відповідачкою платежів.

Нормами цивільного процесуального законодавства не встановлено обов`язку подання виключно первинних бухгалтерських документів для підтвердження розміру заборгованості за кредитним договором.

При цьому відповідачкою не надано належних та допустимих доказів, які б спростовували наведений позивачем розрахунок або підтверджували інший розмір заборгованості.

Отже, підстав для визнання розрахунку заборгованості неналежним чи недопустимим доказом суд не вбачає.

Разом з тим, оцінюючи розмір заявлених до стягнення сум, суд враховує необхідність дотримання принципів розумності, добросовісності та співмірності відповідальності.

Оцінивши встановлені обставини у їх сукупності, суд приходить до висновку, що позивачем доведено факт надання відповідачці кредитних коштів, факт невиконання нею зобов`язань за кредитним договором, а також факт переходу права вимоги до позивача.

Як встановлено судом, відповідачка належним чином не виконала взяті на себе зобов`язання щодо повернення кредитних коштів та сплати процентів, у зв`язку з чим утворилась заборгованість, розмір якої підтверджується наданим позивачем розрахунком, який суд визнає належним та допустимим доказом.

Відповідно до статті 525 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов`язання не допускається.

Згідно зі статтею 526 Цивільного кодексу України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу.

Відповідно до статті 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов`язанні встановлений строк його виконання, воно підлягає виконанню у цей строк.

Згідно зі статтею 1054 Цивільного кодексу України за кредитним договором позичальник зобов`язаний повернути кредит та сплатити проценти.

Таким чином суд приходить до висновку, що вимоги позивача у частині стягнення основної суми боргу та процентів за користування кредитом є обґрунтованими, підтвердженими належними доказами та такими, що підлягають задоволенню у повному обсязі.

Вирішуючи позовні вимоги у частині стягнення штрафних санкцій (штрафу, пені), суд виходить з наступного.

Відповідно до частини першої статті 546 Цивільного кодексу України виконання зобов`язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком.

Згідно зі статтею 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання.

Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Відповідно до частини першої статті 14 Цивільного кодексу України особа може бути звільнена від цивільного обов`язку або його виконання у випадках, встановлених договором або актами цивільного законодавства.

У зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України Верховною Радою України прийнято Закон України № 2120-IX від 15 березня 2022 року, яким, зокрема, розділ «Прикінцеві та перехідні положення» Цивільного кодексу України доповнено пунктом 18.

Відповідно до пункту 18 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» Цивільного кодексу України у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов`язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику), позичальник звільняється від відповідальності, визначеної статтею 625 цього Кодексу, а також від обов`язку сплати на користь кредитодавця неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення.

Також встановлено, що неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24 лютого 2022 року за прострочення виконання (невиконання, часткового виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем.

На час виникнення спірних правовідносин та на момент розгляду справи в суді положення пункту 18 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» Цивільного кодексу України є чинними та підлягають застосуванню.

Судом установлено, що спірні правовідносини виникли з кредитного договору, тобто договору, на який поширюється дія зазначеної норми.

Також судом установлено, що прострочення виконання відповідачкою зобов`язань за кредитним договором мало місце у період дії воєнного стану в Україні.

Таким чином до спірних правовідносин підлягають застосуванню спеціальні норми пункту 18 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» Цивільного кодексу України, які мають пріоритет у застосуванні.

Відповідно до частини другої статті 4 Цивільного кодексу України основним актом цивільного законодавства є Цивільний кодекс України.

Отже, норми цього Кодексу мають пріоритет перед нормами інших законів, що також узгоджується із правовими позиціями, висловленими у рішеннях Конституційного Суду України та постановах Верховного Суду.

Аналіз пункту 18 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» Цивільного кодексу України свідчить, що законодавець встановив спеціальне правове регулювання наслідків прострочення виконання грошових зобов`язань за кредитними договорами у період дії воєнного стану.

Таке регулювання полягає у звільненні позичальника від відповідальності за прострочення виконання зобов`язання, зокрема від обов`язку сплати неустойки (штрафу, пені).

Отже, нарахування та стягнення штрафних санкцій за прострочення виконання грошового зобов`язання у період дії воєнного стану суперечить прямій нормі закону.

З урахуванням викладеного, суд приходить до висновку, що вимоги позивача у частині стягнення штрафу та пені задоволенню не підлягають.

При цьому, інші доводи відповідачки щодо відсутності підстав для стягнення заборгованості в цілому не знайшли свого підтвердження під час судового розгляду та відхиляються судом як необґрунтовані.

З урахуванням установлених обставин справи, оцінивши подані сторонами докази у їх сукупності, суд приходить до висновку, що позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» підлягають частковому задоволенню, а саме в частині стягнення з відповідачки заборгованості за основною сумою кредиту у розмірі 5500,00 грн та заборгованості за відсотками за користування кредитом у розмірі 6600,00 грн, усього 12100,00 грн. У задоволенні позовних вимог у частині стягнення штрафних санкцій (штрафу, пені) слід відмовити, оскільки їх нарахування у спірних правовідносинах суперечить пункту 18 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» Цивільного кодексу України

Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, суд виходить з такого.

Відповідно до статті 133 Цивільного процесуального кодексу України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Згідно з частиною першою статті 141 Цивільного процесуального кодексу України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

З матеріалів справи вбачається, що при зверненні до суду з даним позовом позивачем було сплачено судовий збір у розмірі 2 422,40 грн, що підтверджується платіжною інструкцією.

Позовні вимоги задоволено частково, а саме у сумі 12 100,00 грн із заявлених 18 435,00 грн, що становить: 12 100,00 грн ? 18 435,00 грн = 0,6563 (65,63 %).

З урахуванням викладеного, з відповідачки підлягає стягненню судовий збір у розмірі: 2 422,40 грн ? 65,63 % = 1 590,31 грн.

Таким чином, з відповідачки на користь позивача підлягає стягненню судовий збір у розмірі 1 590 грн 31 коп.

На підставі викладеного, керуючись статтями 3, 14, 15, 16, 204, 205, 207, 509, 514, 525, 526, 530, 536, 549, 1048, 1054, 1077, 1078 Цивільного кодексу України, пунктом 18 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» Цивільного кодексу України, статтями 13, 7682, 133, 141, 247, 259, 263265, 268, 280284, 354355 Цивільного процесуального кодексу України, суд,

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» (м. Київ, вул. Симона Петлюри, буд. 30, код ЄДРПОУ: 35625014, р/р IBAN № НОМЕР_1 в АТ «ТАСкомбанк») заборгованість за кредитним договором № 8671243 від 16 січня 2025 року у розмірі 12 100,00 грн (дванадцять тисяч сто гривень), яка складається з:

5 500,00 грн заборгованості за основною сумою кредиту;

6 600,00 грн заборгованості за відсотками за користування кредитом.

У задоволенні позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» в частині стягнення штрафних санкцій (штрафу, пені) відмовити.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» (м. Київ, вул. Симона Петлюри, буд. 30, код ЄДРПОУ: 35625014) судовий збір у розмірі 1 590 грн 31 коп. (одна тисяча п`ятсот дев`яносто гривень 31 копійка).

Апеляційна скарга на рішення може бути подана через Дубровицький районний суд Рівненської області в Рівненський апеляційний суд протягом 30 днів з дня його проголошення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження. Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 ЦПК України.

Повний текст рішення суду складено 18 березня 2026 року о 15-00 год.

Відомості про учасників справи, згідно п. 4 ч. 5 ст.265 ЦПК України:

Позивач: Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів», юридична адреса: вул. Симона Петлюри, буд. 30, м. Київ, код ЄДРПОУ 35625014.

Відповідачка: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , проживає за адресою: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 , паспорт громадянина України серії НОМЕР_3 , виданий 07 квітня 2016 року Дубровицьким РС УДМС України в Рівненській області.

Суддя: підпис.

Виготовлено з автоматизованої системи документообігу суду

Суддя Дубровицького

районного суду

Рівненської області Оборонова І.В.